LANGUAGE AND CULTURE IN THE EUROPEAN INTEGRATION STRATEGY OF UKRAINE ; ЯЗЫК И КУЛЬТУРА В ЕВРОИНТЕГРАЦИОННОЙ СТРАТЕГИИ УКРАИНЫ ; МОВА І КУЛЬТУРА В ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІЙ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ
The article analyzes the main problems of the Ukrainian language and culture development in the European integration strategy of our country. To outline the ways of overcoming those in a conceptual dimension the author addressed to the achievements of the foreign and Ukrainian researchers. The research proves that, despite the strengthening of globalization trends, the language and culture in the European integration strategy of Ukraine remain its main priorities. At the same time, there is an urgent need for the institutionalization of Ukraine's cultural diplomacy. Unfortunately, the slow development of cultural diplomacy is caused by the lack of financial and administrative resources, as well as systematic in the cultural initiatives and competent cultural policy formation in general. It is necessary to deepen the most professional vision of its development problems. In order to do this, it will be useful to address to the more successful European states institutionalization experience, to be interpreted in the light of the Ukrainian realities. Most of them have developed entire networks of cultural diplomacy institutions, aimed at cultural values development in a variety of social and cultural contexts. There are bright examples of such institutions as the British Council, the French Institute, the Czech Centre, the Polish Institute, the Goethe-Institute in Ukraine, with their activities contributing to the intercultural cooperation strengthening. A special attention is paid to the concept of multiculturalism in Western Europe. It is found that it required a political recognition of the minorities' special "life model" as an equitable model for the majority of the host party. The problem is that the "majority – minority" pair remained in the same positions as in the assimilation concept, with the difference only the minority been supported in its otherness, rather than assimilated to the majority. In reality, in spite of good intentions, multiculturalism, emphasizing the distinctive features of different communities, can lead to segregation, the creation of national and / or confessional districts, in which and in relation to which the same stereotypes and mutual prejudice will be maintained. The article shows that tolerance is not only a desirable state of social and interstate communication, but also an indispensable condition for the preservation of peace on the planet. ; Статья анализирует основные проблемы развития украинского языка и культуры в евроинтеграционной стратегии нашего государства. Стремясь наметить пути их преодоления в концептуальном измерении, автор обратилась к наработкам зарубежных и украинских исследователей. Исследование доказывает, что язык и культура в евроинтеграционной стратегии Украины остаются ее главными приоритетами, несмотря на усиление глобализационных трендов. В то же время существует острая необходимость в институциализации культурной дипломатии Украины. К сожалению, медленное развитие культурной дипломатии обусловлено нехваткой финансовых и административных ресурсов, отсутствием системности в формировании культурных инициатив и грамотной культурной политики в целом. Стоит углубить именно профессиональное видение проблем ее развития. Для этого при пригодится опыт институциализации более успешных европейских государств, который необходимо интерпретировать с учетом украинских реалий. Большинство этих стран разработали целые сети учреждений культурной дипломатии, цель деятельности которых заключается в создании культурных ценностей в различных социокультурных контекстах. Яркими примерами таких институтов являются Британский Совет, Французский Институт, Чешский центр, Польский Институт, Гете-Институт в Украине, чья деятельность способствует укреплению межкультурного взаимодействия. Особое внимание в статье уделено концепции «мультикультурализм», которое сложилось в Западной Европе. Выявлено, что она требовала политического признания особой «жизненной модели» меньшинств в качестве равноправного модели большинства принимающей стороны. Проблема заключается в том, что парный концепт «большинство-меньшинство» оставалось на тех же позициях, что и в концепции ассимиляции, с разницей лишь, что меньшинство поддерживалось в своей инаковости, а не ассимилировалось в большинство. Несмотря на благие намерения, в реальности мультикультурализм, который подчеркивает отличительные особенности различных сообществ, может привести к сегрегации, созданию национальных и / или конфессиональных районов, в отношении которых будут храниться те же стереотипы и взаимные предубеждения. В статье показано, что толерантность является не просто желательным состоянием общественной и межгосударственной коммуникации, но и является непременным условием сохранения мира на планете. ; Стаття аналізує основні проблеми розвитку української мови і культури в євроінтеграційній стратегії нашої держави. Прагнучи намітити шляхи її подолання в концептуальному вимірі автор звернулась до напрацювань зарубіжних і українських дослідників. Дослідження доводить, що мова і культура в євроінтеграційній стратегії України залишаються її головними пріоритетами, незважаючи на посилення глобалізаційних трендів. Водночас є гостра потреба інституціалізації культурної дипломатії України. Нажаль, повільний розвиток культурної дипломатії зумовлений нестачею фінансових та адміністративних ресурсів, системності у формуванні культурних ініціатив та грамотної культурної політики в цілому. Варто поглибити саме фахове бачення проблем її розвитку. Задля цього при нагоді стане досвід інституціалізації більш успішних європейських держав, який необхідно інтерпретувати з огляду на українські реалії. Більшість з них розробили цілі мережі інституцій культурної дипломатії, котрі мають на меті вироблення культурних цінностей у різноманітних соціокультурних контекстах. Яскравими прикладами таких інституцій є Британська Рада, Французький Інститут, Чеський центр, Польський Інститут, Ґете-Інститут в Україні, чия діяльність сприяє зміцненню міжкультурної взаємодії. Особлива увага в статті приділена концепції мультикультуралізму, що склалася в Західній Європі. Виявлено, що вона вимагала політичного визнання особливої «життєвої моделі» меншин в якості рівноправної моделі більшості приймаючої сторони. Проблема полягає в тому, що пара «більшість-меншість» залишалася на тих же позиціях, що і в концепції асиміляції, з різницею лише, що меншість підтримувалася в своїй інакшості, а не асимілювалася до більшості. Незважаючи на благі наміри, в реальності мультикультуралізм, підкреслюючи відмінні риси різних спільнот, може призвести до сегрегації, створення національних та/або конфесійних районів, по відношенню до яких будуть зберігатися ті ж самі стереотипи та взаємні упередження. В статті показано, що толерантність є не просто бажаним станом суспільної та міждержавної комунікації, але й неодмінною умовою збереження миру на планеті.
