Search results

The purpose of the study is to identify the problems in the implementation of the principle of gender equality in Ukraine and European states. This goal was achieved through the application of a system of methods, including comparative method, formal law method and statistical method. The study has identified that the principle of gender equality prohibits discriminatory treatment on the basis of gender in different spheres of social relations. However, there is no single approach to understanding the concept of gender equality, which is described as: equality between the rights of men and women; fair treatment of men and women; equal access to resources and their fair distribution between men and women. It is substantiated that the principle of gender equality is a sub-principle of the principle of equality and means guaranteeing equal rights and opportunities regardless of gender. The principle of gender equality is examined in international law, including the provisions of the Council of Europe's Gender Equality Strategy for 2018-2023 and their implementation in Ukraine. The European Court of Human Rights' (ECtHR) practice of interpreting the content of the principle of gender equality and its scope is analyzed. The ECtHR has established that gender-based violence is the form of discrimination against women. The Court of Justice of the European Union has established the elimination of discrimination on grounds of sex as a general principle of EU law which should be guaranteed by a court. Family policy models in different states have been studied through the prism of gender equality, in particular: the pronatalist model (formed in France); the traditional model (historically originated in Germany); a pro-egalitarian model (Sweden is a typical representative); family model (mainly applied in the UK, the US and Canada). It is justified that nowadays, mixed models of family policy prevail, which combine traditional models in different proportions. In Ukraine, there is a similarly mixed model of family policy model that can be characterised as more pro-natalist model. The study concludes that real gender equality can be achieved in the case of an effective gender-based public policy, which should: stimulate gender expertise; introduce quotas for representation of women in all areas of employment, except those that may harm their health; ensure that gender components are taken into account in all economic and social development programs; introduce a gender component through the educational process in the secondary, vocational and higher education system; ensure gender mainstreaming in teacher training programs and public officials; promote the elimination of gender stereotypes and counteract discrimination; contribute to reducing the remuneration gap; to promote the activities of public associations in the field of gender equality and combating domestic violence, etc. ; Мета дослідження полягає у порівняльно-правовому аналізі проблем впровадження принципу ґендерної рівності в Україні та зарубіжних державах. Вказану мету було досягнуто завдяки застосування системи методів, зокрема порівняльно-правого, формально-юридичного та статистичного. У результаті дослідження було встановлено, що принцип ґендерної рівності забороняє дискримінаційне відношення за ознакою статі у різних суспільних сферах. При цьому відсутній єдиний підхід до розуміння поняття «ґендерна рівність», яке розкривають як: рівність прав чоловіка та жінки; справедливе ставлення до чоловіків та жінок; рівний доступ до ресурсів та розподілу між чоловіком та жінкою. Обґрунтовано, що принцип ґендерної рівності є субпринципом принципу рівності і означає гарантування рівних прав та можливостей незалежно від статі. Досліджено міжнародно-правові засади принципу ґендерної рівності, у тому числі положення Стратегії ґендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 рр. та їх впровадження в Україні. Проаналізовано практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення змісту принципу ґендерної рівності та сфер його застосування. Встановлено, що ЄСПЛ визнав ґендерне насильство формою дискримінації жінок. Виявлено, що Суд Європейського Союзу вважає усунення дискримінації за ознакою статі загальним принципом права ЄС, яке має забезпечуватися судом. Досліджено моделі сімейної політики крізь призму ґендерної рівності, зокрема: пронаталістську модель (сформована у Франції); протрадиційну модель (історично виникла в Німеччині); проегалітарну модель (типовим представником є Швеція); просімейну модель (поширена у Великій Британії, США, Канаді). Обґрунтовано, що наразі переважають змішані моделі сімейної політики, які в різних пропорціях поєднують традиційні моделі. В Україні так само змішана модель сімейної політики, яка найбільше тяжіє до пронаталістської. В результаті дослідження зроблено висновок, що реальної ґендерної рівності можна буде досягти у разі ефективної ґендерної державної політики, що має: стимулювати проведення ґендерно-правових експертиз; впровадити квоти для представництва жінок у всіх сферах зайнятості, окрім тих, які можуть зашкодити їхньому здоров'ю; забезпечити врахування ґендерних компонентів у всіх програмах економічного та соціального розвитку; впровадити наскрізно у навчальний процес в системі середньої загальної, професійно-технічної та вищої освіти ґендерний компонент; забезпечити внесення до програм курсів підвищення кваліфікації вчителів, публічних службовців питання ґендерної рівності; cприяти доланню ґендерних стереотипів та протидіяти дискримінації; сприяти зменшенню розриву в оплаті праці; сприяти діяльності громадських об'єднань у сфері утвердження ґендерної рівності та боротьби з насильством в сім'ї і т.п.

У статті досліджується електронне урядування як складова частина інформаційно-комунікаційної системи демократичного врядування в Україні, його роль у створенні нових, більш зручних методів доступу до державних послуг в рамках національної програми діджиталізації, побудови більш ефективних способів взаємодії органів місцевого самоврядування та державної влади з бізнесом та громадськістю, модернізацію державного управління та покращення якості надання державних послуг.
Констатовано що в останні роки електронне урядування стало ключовим інструментом сприяння сталому розвитку та покращення надання державних послуг. В Україні електронне урядування розглядається як важливий компонент загальної інформаційно-комунікаційної системи країни, що має потенціал для значного підвищення ефективності, прозорості та підзвітності державних послуг.
Проаналізовано стан розвитку електронного урядування за показниками підвищення ефективності державного управління. Розглянуто питання впровадження в Україні електронного уряду як невід'ємної частини процесу європейської інтеграції країни та приведення державного управління у відповідність до практики Європейського Союзу.
Зроблено акцент що однією з існуючих проблем впровадження ініціатив електронного урядування в Україні в сучасних умовах є певна несистемність та невизначеність, яка склалася у взаємовідносинах між владою та споживачами адміністративних послуг. В цих умовах електронне урядування вимагає співпраці та координації між державними установами для забезпечення безперебійного та інтегрованого надання електронних послуг.
Розроблені рекомендації, пропозиції та визначені основні напрямки дій для вдосконалення системи, втілення котрих повинно привести до численних переваг, включаючи покращення прозорості та підзвітності, підвищення ефективності та економічності, покращення доступу громадян до інформації та державних послуг, а також посилення взаємодії між урядом та громадянами в Україні.

Завданням дослідження було окреслити процеси ускладнення особистісних втрат людини під час поширення пандемії COVID-19 та виокремити актуальні для цього періоду різновиди втрат.
Основні методи дослідження – частотний аналіз, синтез, узагальнення. Наслідки переживання втрат визначено як психологічні дефіцитарні стани, які руйнують цілісність життєвого світу особистості.
З'ясовано, що за умови несвоєчасного опрацювання втрати, використання практики її уникнення і заперечення виникає ціла низка можливих негативних наслідків: зменшення індивідуальних ресурсів особистості, зниження загальної якості життя, послаблення функціонування психологічних механізмів захисту та контролю, уповільнення життєвої активності, активація різноманітних «мутацій» та викривлення в процесах самоідентифікації, формуванні життєвих планів і перспектив, фіксація на об'єкті втрати і неможливість її прийняття, загострення кризових станів.
Визначено основні різновиди втрат, які переживає людина під час пандемії.
Виділено три найпоширеніші види втрат: втрата можливостей, на які очікували і сподівалися, втрата впевненості в майбутньому та втрата спокою.
Визначено помірно поширені втрати: втрата відпочинку, грошей, хорошого сну, втрата впевненості у собі та втрата значущого спілкування.
З'ясовано, що під час пандемії імовірність втрати довіри до інших є значно вищою, ніж втрата довіри до себе.
Представлені результати щодо актуальних різновидів втрат під час пандемії та особливості їх проживання можуть бути використані фахівцями для своєчасної діагностики типу втрати, а прицільне опрацювання її негативних наслідків дасть змогу інтегрувати біль від втрати в цінний, екзистенційний досвід особистості.
Перспективою подальших досліджень є розроблення системи заходів і методів соціально-психологічного супроводу особистості, що переживає той чи інший різновид втрати.

У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер­­­д­жується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід'ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних та суб'єктивних, економічних, політичних ы соціально­психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку.

In the article the current state of the system of higher medical education in Ukraine is analyzed. The necessity of professional training in higher medical educational institutions in Ukraine is grounded. The importance of professional level improvement of health care representatives in the context of the health care system's reformation of Ukraine is determined. It has been discovered that over recent years there has been a change in educational paradigms from analytical to synthetic, mostly aimed at system solutions, – informatization of education. The author points out that the university education implements the processes of synthesis of new information due to the active work of the bearer– the pedagogue or the lecturer. It is noted that the pedagogical process is focused on the self-education of a future specialist; the use of information and communication technologies is also important, it will simplify the development, replication and use of teaching materials, and ultimately improve the quality of education. That is why the training of general practice doctors – family doctors – requires updating of programme and methodological teaching resources to adapt specialists for work at primary level, in rural areas, providing the appropriate level of knowledge and practical skills and abilities not only for the provision of emergency assistance, internal medicine, surgery, obstetrics and gynecology, but also for preventive health care, in particular sanitary and educational and anti-epidemic work.It is determined that changes in medical education are fully integrated into the logic of higher education reformation, beginning from 2014 with the adoption of the new law "On Higher Education». The initiated reform is being built around the idea of expanding university autonomy. Despite the fact that broad autonomy is an integral part of modern successful higher educational systems, it does not exclude external quality control. This issue is especially important for so-called «regulated professions" – those whose work provides for particularly high level of responsibility for safety and health of people. These include lawyers, pilots, doctors, and in some countries, access to the profession of teacher, architect, etc., is also regulated. Regulated profession status implies that access to it is only possible through compliance with mandatory requirements for the level of education, preparation of special examinations, obtaining a license or membership in a professional association. Discussions about the introduction of «regulated profession» concept in the legislation are only ongoing, but de facto the certain part of professions has special regulation already. Educational legislation also provides that for certain professions the state may conduct an independent assessment of educational results in the form of a single state qualification examination. Science is international, medicine is developing all over the world, and the most up-to-date scientific articles, the best studies are published today in English. Therefore, without its understanding, the probability that a medical student will read new books, receive relevant knowledge, is very low. Future Ukrainian doctors will know the international language of modern science, and the incentive for this will be a mandatory English test. Not only university education is important for the medical profession, but also a constant increase of the professional level for already working doctors. Still, this requirement is formally provided by the system of "advanced training" in the form of pre-certification cycles in institutions of postgraduate education, every five years. The new Cabinet of Ministers of Ukraine resolution, initiated by the Ministry of Education and Science, changes the system of one-time (and, frankly, rather formal) training and creates the preconditions for the comprehensive system of continuous professional development. According to the new model, there should be a monopolization of education – now the choice of place or organization is given to the doctor, recognized: education received abroad, participation in professional seminars and conferences, online courses, workshops held in Ukraine by international organizations and professional associations. ; У статті проаналізовано сучасний стан системи вищої медичної освіти в Україні. Обґрунтовано необхідність професійної підготовки кадрів у вищих медичних навчальних закладів в Україні. Визначено актуальність підвищення рівня професіоналізму представників сфери охорони здоров'я у контексті реформування системи охорони здоров'я України. Виявлено, що протягом останніх років відбулася зміна навчальних парадигм із аналітичної на синтетичну, здебільшого направлену на системні рішення – інформатизацію освіти. Автор указує, що ЗВО реалізує процеси синтезу нової інформації завдяки активній роботі носія – педагога або викладача. Зазначено, що педагогічний процес має акцент на самоосвіті майбутнього фахівця, важливим також є застосування інформаційно-комунікативних технологій, що дозволить спростити розробку, тиражування і використання дидактичних матеріалів, а в кінцевому результаті – підвищити якість освіти. Саме тому підготовка лікарів загальної практики – сімейних лікарів потребує оновлення програмних та навчально-методичних ресурсів з метою адаптації спеціалістів для роботи у первинній ланці, у сільській місцевості, забезпечуючи відповідний рівень знань та практичних навичок і умінь не тільки з надання невідкладної допомоги, внутрішньої медицини, хірургії, акушерства та гінекології, але й з питань профілактичної медицини, зокрема санітарно-освітньої та протиепідемічної роботи.

In the article the current state of the system of higher medical education in Ukraine is analyzed. The necessity of professional training in higher medical educational institutions in Ukraine is grounded. The importance of professional level improvement of health care representatives in the context of the health care system's reformation of Ukraine is determined. It has been discovered that over recent years there has been a change in educational paradigms from analytical to synthetic, mostly aimed at system solutions, – informatization of education. The author points out that the university education implements the processes of synthesis of new information due to the active work of the bearer– the pedagogue or the lecturer. It is noted that the pedagogical process is focused on the self-education of a future specialist; the use of information and communication technologies is also important, it will simplify the development, replication and use of teaching materials, and ultimately improve the quality of education. That is why the training of general practice doctors – family doctors – requires updating of programme and methodological teaching resources to adapt specialists for work at primary level, in rural areas, providing the appropriate level of knowledge and practical skills and abilities not only for the provision of emergency assistance, internal medicine, surgery, obstetrics and gynecology, but also for preventive health care, in particular sanitary and educational and anti-epidemic work.It is determined that changes in medical education are fully integrated into the logic of higher education reformation, beginning from 2014 with the adoption of the new law "On Higher Education». The initiated reform is being built around the idea of expanding university autonomy. Despite the fact that broad autonomy is an integral part of modern successful higher educational systems, it does not exclude external quality control. This issue is especially important for so-called «regulated professions" – those whose work provides for particularly high level of responsibility for safety and health of people. These include lawyers, pilots, doctors, and in some countries, access to the profession of teacher, architect, etc., is also regulated. Regulated profession status implies that access to it is only possible through compliance with mandatory requirements for the level of education, preparation of special examinations, obtaining a license or membership in a professional association. Discussions about the introduction of «regulated profession» concept in the legislation are only ongoing, but de facto the certain part of professions has special regulation already. Educational legislation also provides that for certain professions the state may conduct an independent assessment of educational results in the form of a single state qualification examination. Science is international, medicine is developing all over the world, and the most up-to-date scientific articles, the best studies are published today in English. Therefore, without its understanding, the probability that a medical student will read new books, receive relevant knowledge, is very low. Future Ukrainian doctors will know the international language of modern science, and the incentive for this will be a mandatory English test. Not only university education is important for the medical profession, but also a constant increase of the professional level for already working doctors. Still, this requirement is formally provided by the system of "advanced training" in the form of pre-certification cycles in institutions of postgraduate education, every five years. The new Cabinet of Ministers of Ukraine resolution, initiated by the Ministry of Education and Science, changes the system of one-time (and, frankly, rather formal) training and creates the preconditions for the comprehensive system of continuous professional development. According to the new model, there should be a monopolization of education – now the choice of place or organization is given to the doctor, recognized: education received abroad, participation in professional seminars and conferences, online courses, workshops held in Ukraine by international organizations and professional associations. ; У статті проаналізовано сучасний стан системи вищої медичної освіти в Україні. Обґрунтовано необхідність професійної підготовки кадрів у вищих медичних навчальних закладів в Україні. Визначено актуальність підвищення рівня професіоналізму представників сфери охорони здоров'я у контексті реформування системи охорони здоров'я України. Виявлено, що протягом останніх років відбулася зміна навчальних парадигм із аналітичної на синтетичну, здебільшого направлену на системні рішення – інформатизацію освіти. Автор указує, що ЗВО реалізує процеси синтезу нової інформації завдяки активній роботі носія – педагога або викладача. Зазначено, що педагогічний процес має акцент на самоосвіті майбутнього фахівця, важливим також є застосування інформаційно-комунікативних технологій, що дозволить спростити розробку, тиражування і використання дидактичних матеріалів, а в кінцевому результаті – підвищити якість освіти. Саме тому підготовка лікарів загальної практики – сімейних лікарів потребує оновлення програмних та навчально-методичних ресурсів з метою адаптації спеціалістів для роботи у первинній ланці, у сільській місцевості, забезпечуючи відповідний рівень знань та практичних навичок і умінь не тільки з надання невідкладної допомоги, внутрішньої медицини, хірургії, акушерства та гінекології, але й з питань профілактичної медицини, зокрема санітарно-освітньої та протиепідемічної роботи.

The purpose of the article is to specify the definition of relevant terms and concepts in the paradigm of applied cultural studies. The article reviews the concepts of "cultural practices and processes", "art practices", "art processes" and issues regarding the term definition and their combination. It defines "Cultural Science", "Cultural Studies", and "Culturology", and places art practices in cultural discourse and "contemporary issue" in the system of the contemporary art research. Thus, at the present stage, it is essential to consider the art and cultural research issues because of their crucial social point. The research methodology applies methods of the system-wide cultural approach, in particular, the method of synthesis, which has helped to compare and generalise research sources and literature; system method for analysis of cultural aspects of art processes. Thus, with the help of the methods mentioned above, we collected the existing theories on an appreciation of the issue's properties and gave scientific credence to it. The scientific novelty of the article is to express a comprehensive definition of "contemporary art and cultural practices and processes"; to clarify the role of the object in interdisciplinary research using the analysis of the international and domestic scientific discussion of theoretical and practical research of art and cultural practices. Conclusions. Thus, researching Cultural Studies as an interdisciplinary field that examines the ties between political and social relations and the impact of cultural processes in general, we propose an author's definition of "contemporary art and cultural practices and processes". By them, we imply the civil significant and the incredibly innovative aesthetic activity of a person/people associated with the creation of art pieces, their acquisition by public spaces, preservation, permanent application or demonstration, as well as a qualitative change in the states or phenomena of art forms, systems, objects, interactions that occur during the development of global or definite society culture, and are considered up-to-date at the time of their emergence and generate an acute social resonance. Contemporary art and cultural processes are characterised by uniqueness, and their variability is determined by a combination of conditions and circumstances. For this purpose, they are dynamic forms, and art and cultural practices can be treated as artefacts of these forms. ; Цель статьи – конкретизация определения актуальных терминов и понятий в парадигме прикладных культурологических исследований. В статье исследуются понятия «культурные практики и процессы», «художественные практики», «арт-процессы» и проблемы в определении сроков и их комбинационного сочетания. В частности: «Культурология», «Cultural Studies», «Culturology» и определения места художественных практик в культурологическом дискурсе и «актуального» в системе исследования современного искусства. Итак, на сегодняшнем этапе, актуальной становится проработка проблематики культурных исследований с учетом их острой социальной значимости. Методология исследования: применены методы, соответствующие системному культурологическому подходу, в частности метод синтеза, который помог сопоставить и обобщить научные источники и литературу; системный метод для анализа культурологических аспектов художественных процессов. Таким образом, с помощью заявленных методов собраны и научно обоснованы существующие теории относительно понимания отдельных качеств определенной проблемы. Научная новизна работы заключается в том, что в ней на основе анализа международной и отечественной научной дискуссии теоретических и практических исследований культурных и художественных практик сформулировано комплексное определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы»; выяснена роль объекта в междисциплинарных исследованиях. Выводы. Итак, изучая Cultural Studies как междисциплинарную область, которая исследует взаимосвязь политических, общественных отношений и влияния на них культурных в общем смысле процессов предлагаем авторское определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы». Под ними мы понимаем гражданско значимую, остро экспериментальную эстетическую деятельность человека / людей, связанную с созданием произведений искусства, их освоением в общественных пространствах, хранением, перманентным применением или демонстрацией, а также качественное изменение состояний или явлений художественных форм, систем, объектов, взаимодействий, происходящих в ходе развития общей или конкретной культуры общества, которые считаются современными на момент их возникновения и порождают острый социальный резонанс. Актуальные культурно-художественные процессы характеризуются уникальностью, а их вариантность определяется сочетанием условий и обстоятельств протекания. В этом смысле они являются динамическими формами, а культурно-художественные практики могут рассматриваться как артефакты этих форм. ; Мета статті – конкретизація визначення актуальних термінів і понять у парадигмі прикладних культурологічних досліджень. В статті досліджуються поняття «культурні практики та процеси», «мистецькі практики», «артпроцеси» та проблеми у визначені певних термінів і їх комбінаційного поєднання. Зокрема: «Культурологія», «Cultural Studies», «Culturology» і визначення місця мистецьких практик у культурологічному дискурсі та «актуального» в системі дослідження сучасного мистецтва. Отже, на сьогоднішньому етапі, актуальним постає опрацьовування проблематики культурно-мистецьких досліджень з огляду на їхню гостру соціальну значущість. Методологія дослідження: застосовано методи, відповідні системному культурологічному підходові, зокрема метод синтезу, що допоміг зіставити та узагальнити наукові джерела і літературу; системний метод для аналізу культурологічних аспектів мистецьких процесів. Таким чином, з допомогою заявлених методів зібрані та науково обґрунтовані існуючі теорії щодо розуміння окремих якостей визначеної проблеми. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на основі аналізу міжнародної та вітчизняної наукової дискусії теоретичних і практичних досліджень культурних та мистецьких практик сформульовано комплексне визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси»; з'ясована роль об'єкту у міждисциплінарних дослідженнях. Висновки. Отже, вивчаючи Cultural Studies як міждисциплінарну галузь, що досліджує взаємозв'язок політичних, суспільних відносин та впливу на них культурних у загальному змісті процесів пропонуємо авторське визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси». Під ними ми розуміємо громадянсько значущу, гостро експериментальну естетичну діяльність людини / людей, пов'язану зі створенням творів мистецтва, їх освоєнням у громадських просторах, збереженням, перманентним застосуванням чи демонстрацією, а також якісну зміну станів або явищ мистецьких форм, систем, об'єктів, взаємодій, що відбуваються у ході розвитку загальної чи конкретної культури суспільства, вважаються сучасними на момент їх виникнення та породжують гострий соціальний резонанс. Актуальні культурно-мистецькі процеси характеризуються унікальністю, а їх варіантність визначається поєднанням умов та обставин протікання. У цьому сенсі вони є динамічними формами, а культурно-мистецькі практики можуть розглядатись як артефакти цих форм.

The purpose of the article is to specify the definition of relevant terms and concepts in the paradigm of applied cultural studies. The article reviews the concepts of "cultural practices and processes", "art practices", "art processes" and issues regarding the term definition and their combination. It defines "Cultural Science", "Cultural Studies", and "Culturology", and places art practices in cultural discourse and "contemporary issue" in the system of the contemporary art research. Thus, at the present stage, it is essential to consider the art and cultural research issues because of their crucial social point. The research methodology applies methods of the system-wide cultural approach, in particular, the method of synthesis, which has helped to compare and generalise research sources and literature; system method for analysis of cultural aspects of art processes. Thus, with the help of the methods mentioned above, we collected the existing theories on an appreciation of the issue's properties and gave scientific credence to it. The scientific novelty of the article is to express a comprehensive definition of "contemporary art and cultural practices and processes"; to clarify the role of the object in interdisciplinary research using the analysis of the international and domestic scientific discussion of theoretical and practical research of art and cultural practices. Conclusions. Thus, researching Cultural Studies as an interdisciplinary field that examines the ties between political and social relations and the impact of cultural processes in general, we propose an author's definition of "contemporary art and cultural practices and processes". By them, we imply the civil significant and the incredibly innovative aesthetic activity of a person/people associated with the creation of art pieces, their acquisition by public spaces, preservation, permanent application or demonstration, as well as a qualitative change in the states or phenomena of art forms, systems, objects, interactions that occur during the development of global or definite society culture, and are considered up-to-date at the time of their emergence and generate an acute social resonance. Contemporary art and cultural processes are characterised by uniqueness, and their variability is determined by a combination of conditions and circumstances. For this purpose, they are dynamic forms, and art and cultural practices can be treated as artefacts of these forms. ; Цель статьи – конкретизация определения актуальных терминов и понятий в парадигме прикладных культурологических исследований. В статье исследуются понятия «культурные практики и процессы», «художественные практики», «арт-процессы» и проблемы в определении сроков и их комбинационного сочетания. В частности: «Культурология», «Cultural Studies», «Culturology» и определения места художественных практик в культурологическом дискурсе и «актуального» в системе исследования современного искусства. Итак, на сегодняшнем этапе, актуальной становится проработка проблематики культурных исследований с учетом их острой социальной значимости. Методология исследования: применены методы, соответствующие системному культурологическому подходу, в частности метод синтеза, который помог сопоставить и обобщить научные источники и литературу; системный метод для анализа культурологических аспектов художественных процессов. Таким образом, с помощью заявленных методов собраны и научно обоснованы существующие теории относительно понимания отдельных качеств определенной проблемы. Научная новизна работы заключается в том, что в ней на основе анализа международной и отечественной научной дискуссии теоретических и практических исследований культурных и художественных практик сформулировано комплексное определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы»; выяснена роль объекта в междисциплинарных исследованиях. Выводы. Итак, изучая Cultural Studies как междисциплинарную область, которая исследует взаимосвязь политических, общественных отношений и влияния на них культурных в общем смысле процессов предлагаем авторское определение «актуальные культурно-художественные практики и процессы». Под ними мы понимаем гражданско значимую, остро экспериментальную эстетическую деятельность человека / людей, связанную с созданием произведений искусства, их освоением в общественных пространствах, хранением, перманентным применением или демонстрацией, а также качественное изменение состояний или явлений художественных форм, систем, объектов, взаимодействий, происходящих в ходе развития общей или конкретной культуры общества, которые считаются современными на момент их возникновения и порождают острый социальный резонанс. Актуальные культурно-художественные процессы характеризуются уникальностью, а их вариантность определяется сочетанием условий и обстоятельств протекания. В этом смысле они являются динамическими формами, а культурно-художественные практики могут рассматриваться как артефакты этих форм. ; Мета статті – конкретизація визначення актуальних термінів і понять у парадигмі прикладних культурологічних досліджень. В статті досліджуються поняття «культурні практики та процеси», «мистецькі практики», «артпроцеси» та проблеми у визначені певних термінів і їх комбінаційного поєднання. Зокрема: «Культурологія», «Cultural Studies», «Culturology» і визначення місця мистецьких практик у культурологічному дискурсі та «актуального» в системі дослідження сучасного мистецтва. Отже, на сьогоднішньому етапі, актуальним постає опрацьовування проблематики культурно-мистецьких досліджень з огляду на їхню гостру соціальну значущість. Методологія дослідження: застосовано методи, відповідні системному культурологічному підходові, зокрема метод синтезу, що допоміг зіставити та узагальнити наукові джерела і літературу; системний метод для аналізу культурологічних аспектів мистецьких процесів. Таким чином, з допомогою заявлених методів зібрані та науково обґрунтовані існуючі теорії щодо розуміння окремих якостей визначеної проблеми. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на основі аналізу міжнародної та вітчизняної наукової дискусії теоретичних і практичних досліджень культурних та мистецьких практик сформульовано комплексне визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси»; з'ясована роль об'єкту у міждисциплінарних дослідженнях. Висновки. Отже, вивчаючи Cultural Studies як міждисциплінарну галузь, що досліджує взаємозв'язок політичних, суспільних відносин та впливу на них культурних у загальному змісті процесів пропонуємо авторське визначення «актуальні культурно-мистецькі практики та процеси». Під ними ми розуміємо громадянсько значущу, гостро експериментальну естетичну діяльність людини / людей, пов'язану зі створенням творів мистецтва, їх освоєнням у громадських просторах, збереженням, перманентним застосуванням чи демонстрацією, а також якісну зміну станів або явищ мистецьких форм, систем, об'єктів, взаємодій, що відбуваються у ході розвитку загальної чи конкретної культури суспільства, вважаються сучасними на момент їх виникнення та породжують гострий соціальний резонанс. Актуальні культурно-мистецькі процеси характеризуються унікальністю, а їх варіантність визначається поєднанням умов та обставин протікання. У цьому сенсі вони є динамічними формами, а культурно-мистецькі практики можуть розглядатись як артефакти цих форм.

The article deals with the problem of public health in Ukraine and relevant government measures for their prevention and elimination. In particular, we consider the most effective measures by the state comprehensive program of management of workers' health, including such items as a reduction in the proportion of behavioral risk factors. Given this, the preventive work and in society, and on the particular enterprise should include work to prevent bad habits, the formation of health-protection and public opinion supporting of health-social behavior. The authors consider the priority of the social determinants of the impact of medicine and health care An important aspect of the concept of the health of the working population. ; В статье рассмотрены проблемы охраны здоровья населения в Украине и соответствующие государственные меры по их предупреждению и устранению. В частности, авторы считают наиболее действенными мерами со стороны государства реализацию комплексных программ управления здоровьем работников, включающих такие пункты как снижение удельного веса поведенческих факторов риска. Учитывая это, профилактическая работа и в обществе, и на конкретном предприятии должна предусматривать работу по предупреждению вредных привычек, формирование здоровьесберегающей среды и общественного мнения, поддерживающего здоровьесберегающее общественное поведение. Важным аспектом концепции здоровья трудоспособного населения авторы считают приоритет социальных детерминант над влиянии медицины и системы здравоохранения. ; У статті розглянуто проблеми охорони здоров'я населення в Україні та відповідні державні заходи щодо їх запобігання та усунення. Зокрема, автори вважають найбільш дієвими заходами з боку держави реалізацію комплексних програм управління здоров'ям працівників, що включають такі пункти як зниження питомої ваги поведінкових чинників ризику. З огляду на це профілактична робота і в суспільстві, й на конкретному підприємстві повинна передбачати роботу з попередження шкідливих звичок, формування здоров'язберігаючого середовища і громадської думки, що підтримує практики здоров'язберігаючої поведінки. Важливим аспектом концепції здоров'я працездатного населення автори вважають пріоритет соціальних детермінант над впливом медицини і системи охорони здоров'я.

У даній статті на основі опрацювання теорії й практики партійного будівництва в Україні досліджується роль партійного лідера у здійсненні політичного процесу й партієтворення, реалізації політичної влади, розвитку політичної свідомості та формуванні сучасної політичної еліти нашої держави. Ствер-­­д­жується, що партійний лідер – це авторитетна, визнана в своєму політичному середовищі особа, обрана керувати партією, і здатна консолідувати громадян навколо спільної мети, найефективніше репрезентувати інтереси конкретної соціальної групи. Вказується, що визначальною рисою явища партійного лідерства є те, що за умов сталого політичного розвитку та незворотності демократичних перетворень в Україні склад лідерів політичних партій фактично виступає потужним кадровим резервом для вищих державних органів, структур місцевого самоврядування та інших управлінських інститутів. Процес партієтворення як невід'ємна складова політичного процесу характеризує певну сторону, механізм дії системи свідомості, культури у сфері суспільного життя, яка стосується діяльності політичних партій. Закономірною складовою сучасної політичної еліти є партійна еліта – керівне коло осіб у політичній партії на чолі з її лідером, які безпосередньо причетні до прийняття стратегічних рішень, визначення політичного курсу цієї сили, а також її участі в політичному процесі. Досліджуються класифікаційні моделі вітчизняних партій та інститутів партійного лідерства. Пропонується оцінка рівня співвіднесення розвитку партійних лідерів та загальної динаміки громадянського суспільства в Україні. Вказується, що на даний час кардинальної зміни української партійної еліти ще не відбулося. Водночас має місце тривала еволюція інституту партійного лідерства – досить важкий процес внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних та суб'єктивних, економічних, політичних ы соціально-психологічних чинників розвитку. Для цієї еволюції загалом присутні всі сприятливі умови, адже наразі жодна політична сила країни не заперечує базових демократичних засад її розвитку.

This article explores the models of public financing expenditures, which have been developed in different countries of the world. This article also represents the pecularities of expenditures, achievements and shortcom-ings. This model of healthcare financing was reviewed in the defined article. It is important to mention that it has been created in the process of modern healthcare transfor-mation. The legal and economic problems of such model creation were defined. The Article clarifies out financial and legal substantiation of the general concept of creation an optimal model for public financing spending in the healthcare sector of Ukraine.The problem of the best model determitation of public health financing expenditures is very important, because there has been a great deal of criticism on the domestic funding model in medicine, both, by civil society and the government over the last three decades. Indeed, Semash-ko's funding model has been proven to be incapable in meeting the needs of all health care providers and medi-cal professionals and patients firstly under the conditions of budget deficit. On the other hand, recently there is a lot of criticism about modern health care reform. This critics is done by scientists, lawyers, medical and pharmaceuti-cal workers, and health care managers. From a legal point of view the remarks are stated because of the inconsisten-cy of the conceptual provisions of this reform adopted by the Constitution of Ukraine. According to international best practices and rank-ings of the best healthcare systems in the world, the budg-etary model of healthcare financing, which is enshrined in the Constitution of Ukraine, is one of the most effec-tive in the world.The legal aspect of the problem is, first and foremost, to build public health expenditure financing model, which will be efficient and meet the financial needs of the indus-try, and conceptually comply with the free Constitution medicine and their official interpretation by the Consti-tutional Court of Ukraine.In order to achieve the goal of our study, it is neces-sary to outline the main features of each health care fi-nancing model briefly. ; У цій статті досліджено моделі фінансування пу-блічних видатків, що склалися в різних державах сві-ту, а також їх особливості, досягнення та недоліки, розглянуто модель фінансування охорони здоров'я, що будується в процесі сучасної трансформації охоро-ни здоров'я, виявлено правові та економічні проблеми побудови такої моделі, здійснено фінансово-правове об-ґрунтування загальної концепції побудови оптималь-ної моделі фінансування публічних видатків у галузі охорони здоров'я України. Питання обрання оптимальної моделі фінансуван-ня публічних видатків у галузі охорони здоров'я є дуже важливим, адже на вітчизняну модель фінансування медицини протягом останніх майже трьох десятиліть відбувалось чимало нарікань як із боку представників громадянського суспільства, так і державного апарату. І справді, в умовах бюджетного дефіциту модель фінан-сування Семашка виявилась неспроможною забезпечи-ти потреби всіх учасників правовідносин у сфері охоро-ни здоров'я, а, в першу чергу, медичних працівників та пацієнтів. З іншого боку, багато критики з'являється останнім часом і на адресу сучасної реформи охорони здоров'я від учених, юристів, медичних та фармаце-втичних працівників, організаторів охорони здоров'я. З юридичної точки зору зауваження полягають, перш за все, у невідповідності концептуальних положень цієї реформи Конституції України.Як свідчать передовий міжнародний досвід та рей-тинги найкращих систем охорони здоров'я світу, бю-джетна модель фінансування охорони здоров'я, що, у тому числі, закріплена Конституцією України, є од-нією з найефективніших у світі. Правовий аспект проблеми полягає, насамперед, в тому, щоб побудувати таку модель фінансування пу-блічних видатків в галузі охорони здоров'я, яка б одно-часно була б ефективною, забезпечувала потреби галузі у фінансових ресурсах, а також концептуально відпові-дала б нормам Конституції України щодо безоплатної медицини та їх офіційному тлумаченню Конституцій-ним Судом України.

Nowadays Ukrainian laughter culture acquired principally new characteristics. We witness the outbreak of Ukrainian laughter which is reflected not only in the popularity of entertainment business but also in the influence of laughter culture at the potestary relations. This increases the relevance of discussions about the national authenticity of specific laughter practices. We think that these phenomena and problems deserve a thorough research. That is why the aim of this article is to reveal the semantics of contemporary Ukrainian culture by specifying its invariant elements and singling out the newest discourses. They are studied in the aspect of interaction between potestary and laughter practices. The research is based on some concepts of H. Bergson's laughter theory and M.Bakhtin's methodology of analysis of laughter culture, supplemented with the ideas of the contemporary culturological discourse about specific traits of Ukrainian laughter culture. Scientific novelty. The scientific novelty of the work is in the fact that for the first time the invariant practices, peculiar to Ukrainian laughter are singled out in it; the features of its development in modern conditions are analyzed; the criteria of defining truly Ukrainian opposition of laughter culture to ideology are defined. Such contemporary laughter practices as "prikol" are given new interpretations. The phenomenon of Ukrainian laughter is a dynamic cultural fact which combines traditional and innovative practices. In the contemporary cultural space (as opposed to the previous epoch of laughter culture), there exist various laughter discourses, which differ in general cultural level, intellect, and political orientation of the laughter subjects. Based on these two discourses, the interaction of carnivalized politics and politicized laughter culture occur. On the one hand, it testifies to the processes of democratization of the society, but on the other hand it paradoxally, with the help of laughter practices, reflects the depressive condition of social consciousness. ; Сегодня украинская смеховая культура приобрела принципиально новые черты. Мы являемся свидетелями всплеска украинского смеха не только с точки зрения популярности развлекательного бизнеса, но и в плоскости влияния соответствующей культуры на потестарные отношения. Также актуальными становятся дискуссии относительно национальной аутентичности конкретных смеховых практик. Соответствующие явления и проблемы, с нашей точки зрения, требуют подробного исследования. Поэтому целью этой статьи является раскрытие семантики современной украинской смеховой культуры через конкретизацию ее инвариантных элементов и выделения новейших дискурсов в плоскости взаимодействия потестарных и смеховых практик. Исследование проводится на основе отдельных концептов теории смеха А. Бергсона и методологии анализа смеховой культуры М. Бахтина с использованием идей современного культурологического дискурса относительно специфических черт украинской смеховой культуры. Научная новизна работы состоит в том, что в ней впервые выделены инвариантные практики, характерные именно для украинского смеха; проанализированы особенности его развития в современных условиях; определены критерии, с помощью которых возможно различать подлинно украинскую оппозиционность смеховой культуры по отношению к идеологии. По-новому истолковывается смысл таких современных смеховых практик, как «прикол». Феномен украинского смеха является динамичным культурным явлением, которое соединяет традиции и инновационные практики. В современном культурном пространстве присутствуют разнообразные дискурсы смеха, которые различаются по уровню общей культуры, интеллекту, политической ориентации субъектов смеха. На почве этих дискурсов осуществляется взаимовлияние карнавализованной политики и политизированной смеховой культуры. С одной стороны, это свидетельствует о процессах демократизации общества, а з другой – парадоксальным образом, через смеховые практики, выражает депрессивное состояние общественного сознания. ; Сьогодні українська сміхова культура набула принципово нових рис. Ми є свідками сплеску українського сміху не тільки з точки зору популярності розважального бізнесу, але й в площині впливу відповідної культури на потестарні відносини. Також актуальними стають дискусії відносно національної автентичності конкретних сміхових практик. Відповідні явища та проблеми, на нашу думку, вимагають докладного філософського дослідження. Відтак метою цієї статті є розкриття семантики сучасної української культури через конкретизацію її інваріантних елементів та виокремлення новітніх дискурсів в площині взаємодії потестарних та сміхових практик. Дослідження проводиться на основі окремих концептів філософії сміху А.Бергсона та методології аналізу сміхової культури М.Бахтіна з використанням ідей сучасного філософсько-культурологічного дискурсу відносно специфічних рис української сміхової культури. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше виділено інваріантні практики, притаманні саме українському сміху; проаналізовано особливості його розвитку в сучасних умовах; визначено критерії, за якими можливо розрізняти достеменно українську опозиційність сміхової культури по відношенню до ідеології. По-новому витлумачуються сенс таких сучасних сміхових практик, як «прикол». Феномен українського сміху є динамічним культурним явищем, що поєднує традиційні та інноваційні практики. В сучасному культурному просторі України присутні різноманітні дискурси сміху, які відрізняються за рівнем загальної культури, інтелекту, політичної орієнтації суб'єктів сміху. На ґрунті цих дискурсів відбувається взаємовплив карнавалізованої політики та політизованої сміхової культури. З одного боку, це свідчить про процеси демократизації суспільства, з іншого – парадоксальним чином, через сміхові практики, виражає депресивний стан суспільної свідомості.

У статті досліджено філософію управління в загальноосвітніх державних та приватних школах Австралії. Мета наукової розвідки полягає у визначенні векторних важелів впливу на формування філософії управління в загальноосвітніх та приватних освітніх закладах Австралії. З'ясовано головні напрями оновленої моделі вдалого шкільного лідерства, яке ґрунтується на аналізі тематичних опрацювань Австралії, що є визначальним векторним напрямом стратегії розвитку освітньої системи. Сучасна модель представляє взаємозалежність між характерними якостями шкільного лідера, втіленням новітніх заходів і засобів комунікації та реакціями на контекст їхньої дії. У результаті дослідження було визначено, що українські та австралійські системи освіти мають непогані рекомендації щодо осилення криз кількості та якості в опануванні сучасних програм, використовуючи комплексну політику та, зокрема, програми щодо розвитку лідерства в галузі освіти. Цей контекст представляє три елементи, що міцно переплетені між собою та визначають певною мірою успіх загальної мети, а саме: лідерство, управління та адміністративний устрій. З'ясовано особливі характерні ознаки сучасного лідера в управлінні загальноосвітніми школами: постійне підвищення кваліфікаційного рівня та набуття нових компетентностей, використовуючи доступні практики; результативні рольові зміни; ініціативність до навчання, пов'язаного із кар'єрним зростанням; формативне та сумативне оцінювання; визначення базових джерел у мультикультурному просторі. Визначено чотири основні стратегії зростання лідерства в загальноосвітніх закладах Австралії: розподіл шкільного керівництва з метою наповнення рольових навантажень між усіма керівниками освітнього процесу; перерозподіл обов'язків шкільного керівництва щодо поглиблення дослідницької бази практичних занять лідерів із застосуванням сучасних методів та заходів та формування стійкої структурованої форми управління; створення привабливого іміджу професії шкільного керівництва в плані лідерства, використовуючи професійні важелі, високий рівень заробітної платні, доступність кар'єрного зросту, залучення національних асоціацій; розробка стратегії на рівні національної структури щодо навчання лідерства з метою корегування і росту можливостей кар'єрного розвитку, вимог щодо системного лідерства та задоволення інституційних потреб. У процесі дослідження було визначено, що стосунки між учасниками освітнього процесу та шкільним керівництвом мають характер непрямого дотику. Тому успіх розвитку сучасних напрямів освітнього процесу залежить від ступеня мотивації лідерів та їхніх дій у шкільному просторі.

Конституційне право зарубіжних країн сприяє політичному самопізнанню, розумінню місця і ролі незалежної України у світі. Знання отримані під час вивчення дисципліни застосовуються фахівцями в професійній діяльності при роботі із зарубіжними компаніями. Під час розгляду питань дисципліни аналізуються дані загальної історії, економіки, політики і культури, а також інша інформація, що не належить безпосередньо до юридичних наук; виникає потреба розгляду цілого ряду положень теорії держави і права, а також галузевих юридичних дисциплін. Вивчення змісту конституційної теорії і практики має сприяти розв'язанню питань державотворення в нашій країні. Навчальна дисципліна «Конституційне право зарубіжних країн» є теоретичною та практичною основою сукупності знань та вмінь, що формують профіль висококваліфікованого фахівця, сприяє студентами набуттю вміння аналізувати чинне конституційне законодавство зарубіжних країн і механізми його реалізації на сучасному етапі їх розвитку, проводити порівняльний аналіз основних інститутів конституційного права країн розвиненої демократії. Constitutional Law of Foreign Countries promotes political self-cognition and understanding of the role and place of independent Ukraine in the world. Knowledge gained during the study of this course is used by the specialists in the field of their professional activity when working with foreign companies. Data of general history, economics, politics, culture and also information that does not belong directly to the legal sciences are being analyzed during the examination of discipline issues; there is a necessity to examine a number of law and state theories provisions and branch legal disciplines. Study of Constitution theory and practice contents should facilitate a solution to the statehood question in our Country. An educational discipline "Constitutional Law of Foreign Countries" is a basis of theoretical and practical set of knowledge and skills which forms specialist's highly professional profile; it contributes to the process of skills acquiring in order to analyze the current constitutional law of foreign countries and the mechanisms of its realization at the present stage; it conducts a comparative analysis of main constitutional law institutions of countries with well-developed democracies.

Background. The current situation in the country has significantly changed the requirements for the educational process and directly for the teaching at the Department of Disaster Medicine and Military Medical Training. The consequence is the widespread implementation of the latest standards for the provision of emergency medical care with elements of pre-medical care for victims in accordance with clinical protocols and requirements of clinical practice. The aim was using international experience in practice, identifies ways to improve the training of medical practitioners to provide pre-hospital care and based on the experience of the Armed Forces of Ukraine in the Anti-terrorist Operation in Southeastern Ukraine to identify key aspects of civil and military health care organization of interaction. Materials and methods. The work is based on data from the dynamic study of scientific, practical and educational work of the Department of Disaster Medicine and Military Medical Trai­ning Shupyk National Healthcare University of Ukraine from 2015 to 2021. Results. Analysis of survey data and conducting pre- and post-test surveys, as a result of an integrated approach and the use of various modern technical means in the classroom and bringing the situation closer to real conditions. The embodiment of the presented form of training for stimulation of motivation to improvement of professional competence of doctors in a situation which has deve­loped in the country is shown. Opportunities to stimulate cognitive activity, methods of forming emotional interest and productive activity. Conclusions. Training at the Department of Disaster Medicine and Military Medical Training contributes to the deepening of knowledge and practical skills of students of all specialties in the field of disaster medicine and military medical training. The use of active forms of learning in the educational process, the method of modeling, justification of personal motivation to deepen knowledge and practical skills provides a significant opportunity to form a model of behavior to maintain a positive mental state, the ability to overcome emotional stress and its dangerous consequences. Dynamic study of the results of the pedagogical process carried out at the department allows to identify shortcomings and achieve the desired results. ; Актуальність. Ситуація, що склалась в країні протягом останніх років, значно змінила вимоги до навчального процесу і безпосередньо до викладання надання АТО/ООС на Сході України. Результатом цього є впровадження новітніх стандартів з надання екстреної медичної допомоги з елементами домедичної допомоги постраждалим у відповідності до клінічних протоколів та вимог клінічної практики. Мета: запровадити міжнародний досвід з надання медичної допомоги та визначити шляхи удосконалення підготовки медичних працівників наданню медичної допомоги на догоспітальному етапі з врахуванням досвіду Збройних сил України в антитерористичній операції на сході України та визначити основні аспекти організації взаємодії цивільної та військової системи охорони здоров'я за умов бойових дій. Матеріали та методи. Робота базується на аналізі даних динамічного вивчення наукової, практичної та навчально-методичної роботи кафедри медицини катастроф та військово-медичної підготовки на протязі 2015 - 2021 рр. Використані методи системного аналізу, соціологічний та медико-статистичний методи. Результати. За результатами даних, що отримані під час дослідження запропоновано комплексний підхід щодо використання на заняттях різноманітних сучасних технічних засобів і наближення учбових ситуації до реальних умов. Показано впровадження представленої форми навчання як стимулювання мотивації до удосконалення професійної компетенції лікарів, формування емоційної зацікавленості та продуктивної діяльності. Висновки. Використання в навчальному процесі активних форм навчання на кафедрі медицини катастроф та військово-медичної підготовки сприяє поглибленню знань і практичних навичок слухачами з усіх спеціальностей, а також сформувати модель поведінки для збереження позитивного психічного стану, можливості долати емоційну напругу та її небезпечні наслідки.