Suchergebnisse

The article reveals the essence of the science of executive process as one of the branches of general science of law, which is a theoretical views, opinions, ideas, theories, concepts, concepts in the field of executive procedural relations, based on Ukrainian legislation, international law, achievements other countries in this field, which studies the patterns of origin, history of development and functioning of enforcement proceedings and executive procedural legal relations, their essence, place in the legal system, the role of social functions and the principles of their regu-lation and analyzes them makes development forecasts and proposals for the implementation of scientific forecasts to the legislation on enforcement proceedings and examines the organizational issues of such activities. With regard to the procedural part, the following components should be distinguished in the theory of enforcement proceedings: 1. Enforcement acts as a basis for enforcement proceedings2. Subjects of enforcement proceedings, which in turn are divided into persons:– who enforce decisions;– participants in enforcement proceedings (parties to enforcement proceedings; other interested parties; representatives in enforcement proceedings);– involved in enforcement actions;– persons on the rights that may be affected by the ongoing enforcement proceedings3. General conditions for enforcement proceedings;4. General rules of enforcement proceedings;5. Special rules for enforcement proceedings.6. Transnational enforcement process.The subject and object of science are revealed. Significant attention is paid to the conceptual apparatus, in particular, such concepts as enforcement proceedings, enforcement proceedings, debtor, debt collector, voluntary, enforcement of decisions, etc. are formulated. The essence of the method of legal regulation of public relations in enforcement proceedings as a «method of sanctioned coercion» due to the specifics of the activities of executors in the enforcement of court decisions and decisions of other bodies (officials). ; У статті розкрито сутність науки про виконавчий процес як однієї із галузей загальної науки про право, яка являє собою теоретичні погляди, думки, ідеї, теорії, концепції, поняття у сфері виконавчих процесуальних відносин, які базуються на законодавстві України, міжнародному праві, досягненнях інших країн у цій галузі, яка вивчає закономірності виникнення, історію розвитку та функціонування виконавчого провадження і виконавчих процесуальних правовідносин, їх суть, місце у правовій системі, роль у виконанні соціальних функцій та принципи їх регулювання та аналізує їх, робить прогнози щодо розвитку та пропозиції щодо втілення наукових прогнозів до законодавства про виконавче провадження та досліджує організаційні питання такої діяльності. Щодо процесуальної частини, то у теорії виконавчого провадження слід виділити такі складові:1. Виконавчі акти як підстава здійснення виконавчого провадження; 2. Суб'єкти виконавчого провадження, які, в свою чергу, поділяються на осіб:– які здійснюють примусове виконання рішень; – учасників виконавчого провадження (сторони виконавчого провадження; інші заінтересовані особи; представники у виконавчому провадженні);– які залучаються до проведення виконавчих дій;– особи на права, яких може вплинути здійснюване виконавче провадження; 3. Загальні умови здійснення виконавчого провадження;4. Загальні правила здійснення виконавчого провадження; 5. Спеціальні правила вчинення виконавчих проваджень; 6. Транснаціональний виконавчий процес.Розкрито предмет та об'єкт науки. Істотну увагу приділено понятійному апарату, зокрема сформульовані такі поняття як виконавче провадження, виконавча процедура, боржник, стягувач, добровільне, примусове виконання рішень та ін. Розкрита сутність методу правового регулювання суспільних відносин у виконавчому провадженні як «метод санкціонованого примусу» через специфіку діяльності виконавців при примусовому виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

The article is focused on legal nature of International Valuation Standards Committee (renamed to International Valuation Standards Council in 2008) and implementation of its valuation standards by states and international organizations. The paper concentrates on legal gaps regarding the application aspects of property value calculations in international law. Treaties do not provide substantial determinacy, include no instruction or the appropriate methodology on numerous calculation issues and typically set forth only basic standard of valuation such as standard of fair market value of property for the calculation of compensation. It shows that lack of standards for determining awards of compensation creates a source of uncertainty for protection in international public law. The issue discusses a framework where international valuation standards of international non-governmental organizations are given legal weight and serve as guidelines for the calculation of awards. After establishing the legal basis for an award, tribunals use their impression of valuation best practices as well as discretion to conduct the analysis. The result depends on the assumptions and philosophy of the adjudicating tribunal. It is emphasized that international arbitration practice in measures of compensation should be based on principles of fairness and reasonableness. Part of the issue is based on Directive of European Union with provisions that valuation standards of states should take into account internationally recognised valuation standards, in particular those developed by the International Valuation Standards Committee, the European Group of Valuers' Associations or the Royal Institution of Chartered Surveyors. Member states of European Union admitted valuation standards of international non-governmental organizations as reliable standards for the credit purposes after the financial crisis, which has shown that irresponsible behaviour by market participants can undermine the foundations of the financial system leading to potentially severe social and economic consequences. ; У статті досліджено правову природу Міжнародного комітету зі стандартів оцінки майна МКСО (перейменованого 2008 р. у Міжнародну раду зі стандартів оцінки майна) та імплементацію їхніх стандартів оцінки майна державами та міжнародними організаціями. Міжнародні договори не забезпечують цілковитої визначеності, не містять інструкцій чи відповідної методології щодо численних питань розрахунку вартості, та, зазвичай, встановлюють лише основні стандарти оцінки майна, такі як стандарт справедливої ринкової вартості майна для розрахунку компенсації. Зазначено, що недостатність стандартів щодо визначення розміру відшкодування створює джерело невизначеності для захисту в міжнародному праві. У праці розглянуто умови, за яких міжнародні стандарти оцінки майна міжнародних неурядових організацій мають правове значення і їх можуть використовувати як керівні вказівки для розрахунку розміру відшкодування. Після встановлення правової основи рішення щодо присудження виплати міжнародні арбітражі використовують свої враження від найкращих практик оцінки, а також на свій розсуд їх аналізують. Результат такого процесу залежить від допущень і філософії суду, що ухвалює рішення. Наголошено, що міжнародна арбітражна практика розрахунку розміру компенсації не повинна призвести до руйнування принципів справедливості та розумності. Частина праці ґрунтується на Директиві Європейського Союзу з положеннями, що стандарти оцінки держав повинні враховувати стандарти оцінки з міжнародним визнанням, зокрема ті, що розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна, Європейською групою асоціацій оцінювачів або Королівським інститутом сертифікованих фахівців з нерухомості. Держави-учасниці Європейського Союзу відзначили стандарти оцінки майна міжнародних неурядових організацій як надійні стандарти для кредитних цілей після фінансової кризи, яка продемонструвала, що безвідповідальна поведінка учасників ринку може підірвати основи фінансової системи та спричинити потенційно серйозні соціальні й економічні наслідки.

The article reveals the essence of the science of executive process as one of the branches of general science of law, which is a theoretical views, opinions, ideas, theories, concepts, concepts in the field of executive procedural relations, based on Ukrainian legislation, international law, achievements other countries in this field, which studies the patterns of origin, history of development and functioning of enforcement proceedings and executive procedural legal relations, their essence, place in the legal system, the role of social functions and the principles of their regu-lation and analyzes them makes development forecasts and proposals for the implementation of scientific forecasts to the legislation on enforcement proceedings and examines the organizational issues of such activities. With regard to the procedural part, the following components should be distinguished in the theory of enforcement proceedings: 1. Enforcement acts as a basis for enforcement proceedings2. Subjects of enforcement proceedings, which in turn are divided into persons:– who enforce decisions;– participants in enforcement proceedings (parties to enforcement proceedings; other interested parties; representatives in enforcement proceedings);– involved in enforcement actions;– persons on the rights that may be affected by the ongoing enforcement proceedings3. General conditions for enforcement proceedings;4. General rules of enforcement proceedings;5. Special rules for enforcement proceedings.6. Transnational enforcement process.The subject and object of science are revealed. Significant attention is paid to the conceptual apparatus, in particular, such concepts as enforcement proceedings, enforcement proceedings, debtor, debt collector, voluntary, enforcement of decisions, etc. are formulated. The essence of the method of legal regulation of public relations in enforcement proceedings as a «method of sanctioned coercion» due to the specifics of the activities of executors in the enforcement of court decisions and decisions of other bodies (officials). ; У статті розкрито сутність науки про виконавчий процес як однієї із галузей загальної науки про право, яка являє собою теоретичні погляди, думки, ідеї, теорії, концепції, поняття у сфері виконавчих процесуальних відносин, які базуються на законодавстві України, міжнародному праві, досягненнях інших країн у цій галузі, яка вивчає закономірності виникнення, історію розвитку та функціонування виконавчого провадження і виконавчих процесуальних правовідносин, їх суть, місце у правовій системі, роль у виконанні соціальних функцій та принципи їх регулювання та аналізує їх, робить прогнози щодо розвитку та пропозиції щодо втілення наукових прогнозів до законодавства про виконавче провадження та досліджує організаційні питання такої діяльності. Щодо процесуальної частини, то у теорії виконавчого провадження слід виділити такі складові:1. Виконавчі акти як підстава здійснення виконавчого провадження; 2. Суб'єкти виконавчого провадження, які, в свою чергу, поділяються на осіб:– які здійснюють примусове виконання рішень; – учасників виконавчого провадження (сторони виконавчого провадження; інші заінтересовані особи; представники у виконавчому провадженні);– які залучаються до проведення виконавчих дій;– особи на права, яких може вплинути здійснюване виконавче провадження; 3. Загальні умови здійснення виконавчого провадження;4. Загальні правила здійснення виконавчого провадження; 5. Спеціальні правила вчинення виконавчих проваджень; 6. Транснаціональний виконавчий процес.Розкрито предмет та об'єкт науки. Істотну увагу приділено понятійному апарату, зокрема сформульовані такі поняття як виконавче провадження, виконавча процедура, боржник, стягувач, добровільне, примусове виконання рішень та ін. Розкрита сутність методу правового регулювання суспільних відносин у виконавчому провадженні як «метод санкціонованого примусу» через специфіку діяльності виконавців при примусовому виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

Prominent international law scholar H. Lauterpacht devoted most of his exploratory work to the issue of human rights in international law.This article reveals H. Lauterpacht's views on the role of international law in the recognition and consolidation of human rights and the role of jusnaturalism as the basis of international human rights law. Analyzing the works by H. Lauterpacht, we can say that the scholar was the founder of international human rights law. Natural law and natural human rights, according to H. Lauterpacht, have been the unchanging basis of human rights of all times.The origins and periodization of jusnaturalism in the works of leading international law scholar are considered. The main statements of the representatives of the natural law concept of different times, in particular, the basic ideas in the works of Socrates, Aulis Aarnio, Francisco de Vitoria, Francisco Suarez, Alberico Gentili, Thomas Hobbes, Samuel von Pufendorf, Hugo Grotius are outlined.The views of prominent philosophers are the foundation of the concept of jusnaturalism. Numerous supporters of the concept of natural law in different periods of history testify to its importance at every stage of human rights development.International law in this matter is a kind of second stage of recognition and protection of human rights, after recognition in the national law of states.International law is designed to consolidate the rights granted by nature to the human in the international arena.H. Lauterpacht saw the real recognition and protection of human rights by enshrining them in an international document signed by all countries of the world.The scientist proposed a draft international document on the recognition of human rights at the international level called International Bill of the Rights of Man. The provisions proposed in this document were later enshrined in international instruments such as the Universal Declaration of Human Rights of 1948, the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights of 1966 and the International Covenant on Civil and Political Rights of 1966. ; Видатний юрист-міжнародник Г. Лаутерпахт більшу частину своїх напрацювань присвятив проблематиці прав людини у міжнародному праві.У даній статті розкрито погляди Г. Лаутерпахта щодо ролі міжнародного права у визнанні та закріпленні прав людини та ролі юснатуралізму, як основи міжнародного права прав людини. Аналізуючи праці Г. Ла-утерпахта можна стверджувати, що науковець був фундатором міжнародного права прав людини. Природне право та природні права людини, відповідно до поглядів Г. Лаутерпахта були незмінною основою прав лю-дини усіх часів.Розглянуто витоки та періодизацію юснатуралізму у працях провідних юристів-міжнародників. Висвіт-лено основні твердження представників концепції природного права різних періодів, зокрема, основопо-ложні ідеї у працях Сократа, Ауліса Арніо, Франсиско де Віторія, Франциско Суареса, Альберіко Джентілі, Томаса Гоббса, Самуеля фон Пуфендорфа, Христіана фон Вольфа, Емера де Ваттеля, Гуго Гроція. Погляди видатних філософів постають фундаментом концепції юснатуралізму.Численна кількість прибічників концепції природного права у різні періоди історії свідчить про її важли-вість на кожному етапі розвитку прав людини.Міжнародне право в даному питанні виступає свого роду другим етапом визнання та захисту прав люди-ни, після визнання у національному праві держав.Міжнародне право покликане закріпити надані природою права людині на міжнародній арені.Г. Лаутерпахт вбачав реальне визнання та захист прав людини шляхом закріплення їх у міжнародному документі, підписаному усіма державами світу.Науковець запропонував проект міжнародного документу, щодо визнання прав людини на міжнародному рівні під назвою «Міжнародний біль прав людини». Положення, які були запропоновані у даному документі були пізніше закріплені у таких міжнародних документах як Загальна декларація прав людини 1948 р., Між-народний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.

Prominent international law scholar H. Lauterpacht devoted most of his exploratory work to the issue of human rights in international law.This article reveals H. Lauterpacht's views on the role of international law in the recognition and consolidation of human rights and the role of jusnaturalism as the basis of international human rights law. Analyzing the works by H. Lauterpacht, we can say that the scholar was the founder of international human rights law. Natural law and natural human rights, according to H. Lauterpacht, have been the unchanging basis of human rights of all times.The origins and periodization of jusnaturalism in the works of leading international law scholar are considered. The main statements of the representatives of the natural law concept of different times, in particular, the basic ideas in the works of Socrates, Aulis Aarnio, Francisco de Vitoria, Francisco Suarez, Alberico Gentili, Thomas Hobbes, Samuel von Pufendorf, Hugo Grotius are outlined.The views of prominent philosophers are the foundation of the concept of jusnaturalism. Numerous supporters of the concept of natural law in different periods of history testify to its importance at every stage of human rights development.International law in this matter is a kind of second stage of recognition and protection of human rights, after recognition in the national law of states.International law is designed to consolidate the rights granted by nature to the human in the international arena.H. Lauterpacht saw the real recognition and protection of human rights by enshrining them in an international document signed by all countries of the world.The scientist proposed a draft international document on the recognition of human rights at the international level called International Bill of the Rights of Man. The provisions proposed in this document were later enshrined in international instruments such as the Universal Declaration of Human Rights of 1948, the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights of 1966 and the International Covenant on Civil and Political Rights of 1966. ; Видатний юрист-міжнародник Г. Лаутерпахт більшу частину своїх напрацювань присвятив проблематиці прав людини у міжнародному праві.У даній статті розкрито погляди Г. Лаутерпахта щодо ролі міжнародного права у визнанні та закріпленні прав людини та ролі юснатуралізму, як основи міжнародного права прав людини. Аналізуючи праці Г. Ла-утерпахта можна стверджувати, що науковець був фундатором міжнародного права прав людини. Природне право та природні права людини, відповідно до поглядів Г. Лаутерпахта були незмінною основою прав лю-дини усіх часів.Розглянуто витоки та періодизацію юснатуралізму у працях провідних юристів-міжнародників. Висвіт-лено основні твердження представників концепції природного права різних періодів, зокрема, основопо-ложні ідеї у працях Сократа, Ауліса Арніо, Франсиско де Віторія, Франциско Суареса, Альберіко Джентілі, Томаса Гоббса, Самуеля фон Пуфендорфа, Христіана фон Вольфа, Емера де Ваттеля, Гуго Гроція. Погляди видатних філософів постають фундаментом концепції юснатуралізму.Численна кількість прибічників концепції природного права у різні періоди історії свідчить про її важли-вість на кожному етапі розвитку прав людини.Міжнародне право в даному питанні виступає свого роду другим етапом визнання та захисту прав люди-ни, після визнання у національному праві держав.Міжнародне право покликане закріпити надані природою права людині на міжнародній арені.Г. Лаутерпахт вбачав реальне визнання та захист прав людини шляхом закріплення їх у міжнародному документі, підписаному усіма державами світу.Науковець запропонував проект міжнародного документу, щодо визнання прав людини на міжнародному рівні під назвою «Міжнародний біль прав людини». Положення, які були запропоновані у даному документі були пізніше закріплені у таких міжнародних документах як Загальна декларація прав людини 1948 р., Між-народний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р.

The article is devoted to the study of the concept of the legal regime of historical and cultural lands and its importance in land law of Ukraine, the definition of the legal regime of this category of land is proposed. The author studies the current legislation of Ukraine and the doctrine in this area. Different approaches to understanding the legal regime as a legal category are presented. The understanding of the legal regime of lands both in general and lands of historical and cultural purpose is studied. The author outlines the problems of differences in the legal regime of historical and cultural lands, protected areas, historical areas of cities and protected archaeological sites. In addition, the author confirms the connection between the legal regime of monuments and the land on which they are located. The monument is the object that determines the existence of the legal regime of historical and cultural lands. It is emphasized that the peculiarities of the legal regime of historical and cultural lands are due to the need to protect and preserve cultural heritage sites. The author analyzes the distribution of powers in the field of protection of cultural heritage and its territories belonging to the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Ministry of Culture and Information Policy of Ukraine, as well as local bodies for the protection of cultural heritage. The author analyzes the restrictions on the question of private ownership on cultural heritage and its territoris. The author draws attention to the importance of concluding protection agreements, defining the responsibilities of the owners and the list of works that need to be done by them. The issue of permits for any type of works or other activities on land plots of historical and cultural significance has been studied.The principles of termination of rights to land plots of historical and cultural purpose and liability for violations in their use or other violations of the legislation on protection of cultural heritage are analyzed. ; Статтю присвячено дослідженню поняття «правовий режим земель історико-культурного призначення» та місця цієї правової категорії у земельному праві, запропоновано власне визначення правового режиму цієї категорії земель. Автором досліджено чинне законодавство України та наукову літературу в цій сфері. Наведено різні підходи до розуміння правового режиму як юридичної категорії. Досліджено розуміння правового режиму земель як загалом, так і земель історико-культурного призначення. Окреслено проблематику щодо відмінностей правового режиму земель історико-культурного призначення, охоронних зон, історичних ареалів міст та охоронюва-них археологічних територій. Окрім того, автор підтверджує зв'язок між правовим режимом пам'яток та земельними ділянками, на яких вони розташовуються. Саме пам'ятка культурної спадщини є тим об'єктом, що зумовлює наявність правового режиму земель історико-культур-ного призначення. Наголошується, що особливості правового режиму земель історико-культурного призначення зумовлені потребою охорони і збереження об'єктів культурної спадщини. Проаналізовано розподіл повноважень у сфері охорони культурної спадщини та її територій, що належать Кабінету Міністрів України, Міністерству культури та інформаційної політики України, а також місцевим органам охорони культурної спадщини. Проаналізовано обмеження щодо набуття об'єктів культурної спадщини, а також певних земельних ділянок істори-ко-культурного призначення у приватну власність. Автор звертає увагу на важливість укладення охоронних договорів, визначаючи у них обов'язки власників та перелік робіт, що необхідно здійснити. Досліджено питання дозволів на проведення будь-яких земляних чи будівельних робіт або іншої господарської діяльності на земельних ділянках істори-ко-культурного призначення. Проаналізовано засади припинення прав на земельні ділянки історико-культурного призначення та відповідальності за порушення у їх використанні чи інші порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

The article explains the concept of "worker" and its identification features following European Union labour law. EU legal acts that directly or indirectly interpret this term are analyzed. For example, some EU directives point to the need to refer to national law to interpret the term "worker", while others interpret it independently. Such an interpretation will be different because of the purpose of the directives, which are enshrined and conditioned by the various EU social policy objectives within which a relevant legal act is adopted. The characteristics of this concept, which were argued by the Court of the European Union, are clarified. It is noted that there is no single approach to defining the term "worker" in the European Union. Moreover, its interpretation may vary depending on the scope.The EU Court has held that any person is a worker if she/he performs work for remuneration and under the control of another person, the content of which is not determined by that person independently, regardless of the basis of the employment relationship. The EU Court also advises national courts to assess the scale and importance of employment in the context of employee identification. All in all, only those who work effectively and really can obtain employee status, except for activities on such a small scale that they should be regarded as minor and exclusively supportive. That is why, when deciding to confirm employee status, national courts must assess all the factual circumstances that characterize employment, as well as the elements of the legal relationship that arose between the parties to the dispute.It is emphasized that the interpretation of the concept of "worker" at the EU level depends on the content and scope of the rights and obligations of the subjects of the employment relationship. There is a tendency to unify the concept of "worker", which is traced in the case-law of the EU Court concerning both primary and secondary law.The threats that can be triggered by establishing a universal definition of the term "worker" are analyzed. On the one hand, a unified concept will promote a uniform application of EU law and will not allow the Member States to manipulate national interpretations with legal exceptions to this concept. At the same time, the communitarian concept of "worker" may restrict access to labour guarantees for persons who are in similar employment relationships, but will not be considered to be due to a narrow interpretation of the term.It is emphasized that the supranational concept of "worker" will help to remove obstacles to the full realization of freedom of movement for employment.The article deals with subordination, remuneration, effective and genuine work as criteria that collectively identify a person as a hired worker. ; Статтю присвячено з'ясуванню поняття «працівник» та його ідентифікуючих ознак у трудовому праві в Європейському Союзі. Проаналізовано правові акти ЄС, що прямо чи опосередковано тлумачать цей термін. Водночас з'ясовано ознаки цього поняття, що були напрацьовані Судом Європейського Союзу. Відзначено, що єдиного підходу щодо визна­чення поняття «працівник» у Європейському Союзі немає. Більше того, його тлу­мачення може змінюватися залежно від сфери застосування.Наголошено, що інтерпретація поняття «працівник» на рівні ЄС відбувається залежно від змісту та обсягу прав і обов'язків суб'єктів трудових правовідносин. З'ясовано тенден­цію щодо уніфікації поняття «працівник», яка простежується у практиці Суду ЄС як щодо пер­вин­ного, так і вторинного права. Проналізовано загрози закріплення універсального визначення «працівник». Водночас акцентовано, що наднаціональне поняття «працівник» сприятиме ліквідації перешкод для повної реалізації свободи руху з метою праце­влаштування.Розглянуто відносини субординації, винагороду за виконану роботу, ефективну та справжню трудову діяльності як ознаки, що у своїй сукупності, допомагають ідентифікувати особу як найманого працівника.

The purpose of the scientific paper is to characterize the correlation between the conceptual content of the principle of justice and the concept of reforming the labor legislation under the draft law of Ukraine «On Labor» with determining the prospects of future labor law of Ukraine. The author emphasizes that labor law rules, like no other branch of law, should be based on justice. This justice, once acquired at the cost of human life, has become so commonplace and commonplace that labor law rules are taken for granted and contain absolutely unnecessary ele­ments that can be changed, eliminated, ignored… But in reality, all of these are important. and the necessary elements of a single interconnected mechanism, the core of which is justice. It is noted that the disappearance of at least one element of this mechanism means that justice is fading, and is therefore inadmissible in labor law. It is concluded that the draft Labor Law is an attempt to replace the principle of justice with the right of the strong, and therefore it is alien to the modern world and national consciousness and has no potential for reforming the labor legislation of Ukraine.Keywords: principle of justice, labor law, employee, employer, labor law reform, draft Labor Law, employment contract. ; Мета наукової статі полягає у характеристиці співвідношення концепту­аль­ного змісту принципу справедливості та концепції реформування трудового законо­давства за проєктом закону України «Про працю» із визначенням перспектив майбутнього трудового права України. Автор наголошує на тому, що норми трудового права, як ніякої іншої галузі права, мають ґрунтуватися на справедливості. Ця справедливість, здобута колись ціною людського життя, вже стала такою звичною та повсякденною, що норми трудового права сприймаються як те, що само собою розуміється і таке, що містить зовсім непотрібні елементи, які можна змінити, виключити, ігнорувати… Але насправді все це важливі та необхідні елементи єдиного взаємопов'язаного механізму, стрижнем якого є справедливість. Зазначається, що зникнення хоча б одного з елементів цього механізму означає завмирання справедливості, а отже, є неприпустимим у трудовому праві. Таким чином, проєкт закону «Про працю» є спробою підміни принципу справедливості правом сильного, а тому він є чужим для сучасної світової та вітчизняної свідомості і не має потен­ціалу для здійснення реформування трудового законодавства України.Ключові слова: принцип справедливості, трудове право, працівник, роботодавець, реформа трудового законодавства, проєкт закону «Про працю», трудовий договір. Цель научной статьи заключается в характеристике соотношения кон­цеп­туального содержания принципа справедливости и концепции реформирования трудо­вого законодательства по проекту закона Украины «О труде» с определением перспек­тив будущего трудового права Украины. Автор отмечает, что нормы трудового права, как ни­какой другой отрасли права, должны основываться на справедливости. Эта справедливость, полученная когда-то ценой человеческой жизни, уже стала такой привычной и обыденной, что нормы трудового права воспринимаются как то, что само собой разумеется и содер­жащее совер­шенно ненужные элементы, которые можно изменить, исключить, игнори­ровать . Но на самом деле все это важные и необходимые элементы единого взаимо­связанного механизма, стержнем которого выступает справедливость. Отмечается, что исчезновении хотя бы одного из элементов этого механизма означает замирание справедливости, а потому есть недопус­тимым в трудовом праве. Делается вывод, что проект закона «О труде» является попыткой подмены принципа справедливости правом сильного, а потому он является чуждым для современного мирового и отечественного сознания и не имеет потенциала для осуществления реформирования трудового законодательства Украины.Ключевые слова: принцип справедливости, трудовое право, работник, работодатель, реформа трудового законодательства, проект pакона «О труде», трудовой договор. The purpose of the scientific paper is to characterize the correlation between the conceptual content of the principle of justice and the concept of reforming the labor legislation under the draft law of Ukraine «On Labor» with determining the prospects of future labor law of Ukraine. The author emphasizes that labor law rules, like no other branch of law, should be based on justice. This justice, once acquired at the cost of human life, has become so commonplace and commonplace that labor law rules are taken for granted and contain absolutely unnecessary ele­ments that can be changed, eliminated, ignored… But in reality, all of these are important. and the necessary elements of a single interconnected mechanism, the core of which is justice. It is noted that the disappearance of at least one element of this mechanism means that justice is fading, and is therefore inadmissible in labor law. It is concluded that the draft Labor Law is an attempt to replace the principle of justice with the right of the strong, and therefore it is alien to the modern world and national consciousness and has no potential for reforming the labor legislation of Ukraine.Keywords: principle of justice, labor law, employee, employer, labor law reform, draft Labor Law, employment contract.

The subject of the crime, along with the object, the objective party and the mental element, is a mandatory and independent element of any corpus delict, in particular, prescribed in the article 305 of the Criminal Code of Ukraine. The absence of a subject excludes the presence of corpus delict in general and predetermines the absence of grounds for bringing a person to justice. The signs that characterize the subject are linked with all other elements of the crime. It is by his socially dangerous act that the subject inflicts on the object of the encroachment, while acting guiltily. Despite the fact that the position connected to the subject of a crime is quite well-established in criminal law, however, on the theoretical and at the normative levels we can notice some controversial issues related to the definition of the concept of the subject of the crime prescribed in the article 305 of the Criminal Code of Ukraine, a special subject of a crime, their signs and meaningful characteristics, as well as the expediency of defining legal entities as a subject of a crime, which today is a very urgent problem and the goal of our research. There are some analysis of the theoretical approaches of national researchers regarding the definition of the concept of the subject of the crime, its signs, establishes the differences between the common and special subjects of the crime prescribed in the article 305 of the Criminal Code of Ukraine in the article. The main features of the liability of the legal entities of foreign states havebeen established and characterized, the significant features have been identified that can be also borrowed for Ukrainian legislation. At the same time, there are given positive examples of attempts to introduce liability of the legal entities into domestic legislation, which, unfortunately, have not yet been implemented in practice. As a result of the analysis of the all above thoughts, provisions, positive foreign experience, taking into account the realities, it is proposed to improve the current legislation by introducing to the article 305 of the Criminal Code of Ukraine, in addition to common and special subjects, also liability of the legal entities, which will act as an additional punishment, without exemption from punishment the physical persons who are guilty. ; Суб'єкт злочину разом з об'єктом, об'єктивною та суб'єктивною сторонами є обов'язковим і самостійним елементом будь-якого складу злочину, зокрема, передбаченого ст. 305 КК України. Відсутність суб'єкта виключає наявністьскладу злочину загалом і зумовлює відсутність підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Ознаки, що характеризують суб'єкта, нерозривно пов'язані з усіма іншими елементами складу злочину. Саме своїм суспільно небезпечним діянням суб'єкт завдає шкоди об'єкту посягання, діючи при цьому винно. Незважаючи на те, що положення стосовно суб'єкта злочину є досить усталеними у кримінальному праві, все одно на теоретичному й нормативному рівнях виникають дискусійні питання, пов'язані з визначенням поняття суб'єкта злочину, передбаченого ст. 305 КК України, спеціального суб'єкта злочину, їх ознак та змістовної характеристики, а також доцільності визначення юридичних осіб суб'єктом злочину, що є актуальною проблемою та метою нашого дослідження. У статті проаналізовано теоретичні підходи вітчизняних науковців до визначення поняття суб'єкта злочину, його ознак, встановлено відмінності між загальним та спеціальним суб'єктами злочину, передбаченого ст. 305 КК України. Встановлено та охарактеризовано основні риси відповідальності юридичних осіб зарубіжних держав, виділено значущі ознаки, які можна запозичити для українського законодавства. Водночас наведено позитивні приклади намагань впровадження до вітчизняного законодавства відповідальності юридичних осіб, які, на жаль, поки що не набули реалізації у практичній діяльності. В результаті аналізу вищезазначених думок, положень, позитивного зарубіжного досвіду, враховуючи реалії сьогодення, пропонуємо удосконалення чинного законодавства шляхом впровадження до ст. 305 КК України відповідальності, окрім загального та спеціального суб'єктів, відповідальності юридичних осіб, які виступатимуть як додаткове покарання, не звільняючи від відповідальності винних фізичних осіб.

The article is devoted to the topical problem of intro-duction of the criminal liability institution of a legal en-tity, since for a long time in the domestic criminal law doctrine the possibility of recognition of legal entities as subjects of criminal liability was not considered.The author discusses the issue of the guilt of a legal en-tity as one of the elements of the crime. The basic concepts of the guilt of a legal entity in the national criminal law science are analyzed. Regulatory acts regarding the appli-cation of criminal law measures against legal entities in Ukraine are considered. In the course of the research the author makes an attempt to define the concept of guilt of a legal entity in the criminal law.Legal entities are full-fledged entities with many legal relationships and may commit unlawful acts. At the same time, a significant difference between these unlawful acts is the nature of the subjective side of such offenses. This characteristic of the offense is reflected in the notion of guilt, which characterizes the person's conscious, mental attitude to the wrongful act he has committed and its con-sequences.According to the results of the research, the auth-or concludes that the guilt of the legal entity can be de-fined as the mental attitude of natural persons who have the right to act on behalf of the legal entity, to the link between their actions or omissions and unlawful actions of the legal entity.According to the author, the introduction of the crim-inal liability institution of a legal entity is a necessary step in the reform of criminal legislation. Since the national criminal law doctrine still lacks a scientifically sound con-cept of introduction of the institution of criminal liability of legal persons, the problem of guilt of the legal person remains quite topical and requires further research.The introduction of criminal liability of legal entities is one of the most difficult issues in reforming criminal law. Particularly heated discussions relate to the guilt of the legal person, since the fundamental principle in do-mestic criminal law is the fault-based individual respons-ibility principle, and guilt is one of the obligatory fea-tures of the crime. ; Стаття присвячена актуальній проблемі впрова-дження інституту кримінальної відповідальності юри-дичної особи, адже протягом тривалого часу у вітчиз-няній кримінально-правовій доктрині можливість визнання юридичних осіб суб'єктами кримінальної відповідальності не розглядалася.Автором розглянуто дискусійне питання вини юри-дичної особи як одного з елементів складу злочину. Здійснено аналіз основних концепцій вини юридич-ної особи у вітчизняній науці кримінального права. Розглянуто нормативно-правові акти, які регулюють застосування заходів кримінально-правового характе-ру щодо юридичних осіб в Україні. У ході дослідження автором зроблено спробу визначити поняття вини юри-дичної особи у кримінальному праві.Юридичні особи є повноправними суб'єктами ве-ликої кількості правовідносин і можуть вчиняти про-типравні діяння. Водночас суттєвою відмінністю цих протиправних діянь є характер суб'єктивної сторони такого виду правопорушень. Ця характеристика пра-вопорушення дістає відображення у понятті вини, яка характеризує свідоме ставлення особи до вчинено-го нею протиправного діяння та його наслідків.За результатами дослідження автор робить висновок, що вина юридичної особи може бути визна-чена як психічне ставлення фізичних осіб, які мають право діяти від імені юридичної особи, до зв'язку між їхніми діями чи бездіяльністю та протиправними дія-ми юридичної особи.На думку автора, введення інституту кримінальної відповідальності юридичної особи є необхідним кроком у реформуванні кримінального законодавства. Оскіль-ки у вітчизняній кримінально-правовій доктрині все ще відсутня науково обґрунтована концепція впрова-дження інституту кримінальної відповідальності юри-дичних осіб, то проблема вини юридичної особи зали-шається досить актуальною та потребує подальших досліджень.Запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб є одним з найскладніших питань у ре-формуванні кримінального законодавства. Особливо гострі дискусії стосуються вини юридичної особи, адже основоположним принципом у вітчизняному кримі-нальному праві є принцип особистої і винної відпові-дальності, а вина є однією з обов'язкових ознак складу злочину.

The article is devoted to investigation of the subject composition, subject, contents of the agreement on changing the order of receiving the right to inherit and time limits, acceptable for its notary testimony and also to defining its type and kind.The analysis of state norms of law concerning the regulation of the matter of the notarial order of changing of hereditary line has been fulfilled. It has been established that the defining feature of the side of the agreement on changing of the order of receiving the right to inherit is presence of interest. It has been analyzed the existing in the legal literature models of the subject composition of the agreement being investigated. The essence of the first model is that the agreement on changing of the order of receiving the right to inherit can be concluded only between those heirs who are called up to inherit by the law. The second model of the agreement being investigated reckons for that the agreement is concluded between the inheritors who are called up to inherit by the law and the inheritor whom they include into their composition. The third model is based on the fact that the agreement on changing of the order of receiving the right to inherit is concluded not by all the inheritors who are called up to inherit by the law, but only by those of them who showed their desire to do so. The defined order of receiving the right to inherit according to the notarial order of changing of the line of inheritance by the law: 1) opening of inheritance; 2) receiving of inheritance by the inheritors who are by general rules are called up to inheritance; 3) concluding by such inheritors the agreement being investigated with the inheritors of low order; 4) accepting of inheritance by the inheritor of low order, who in the consequence of concluding such an agreement receives the right to inherit. However, submission by the inheritor of the application about acceptance of inheritance is not demanded in case the inheritor permanently stayed with the legator at the time of opening of inheritance and during the term which is determined by the article 1270 of the Civil Code of Ukraine and did not declare about rejection of it. The Legal requirements about changing of the order of receiving the right to inherit have been investigated. It has been established that the essential condition of the agreement about changing of the order of receiving the right to inherit is the condition about the subject. On the basis of the analysis of the Ukrainian legislation it has been concluded that the agreement about changing of the order of receiving the right to inherit can be contracted in the first place, strictly after opening of inheritance, as only since that time inheritance relationship come and, secondly, before the moment of issue of the certificate about the right of inheritance, as since the moment of fulfilment of this notarial act the inheritance relationship transform into the relationship of property and concluding of such agreement is not considered possible. It has been concluded that the agreement about changing of the order of the right to inherit is not a typical agreement. It has been established that the agreement being investigated belongs to the agreements about section of inheritance. The agreements about section of inheritance are concluded in the domain of inheritance, which fact testifies its belonging to the agreements of inheritance. It is suggested to supplement the existing classification of civil legal agreements by means of distinguishing a new type of agreements of inheritance the agreements about section of inheritance. ; Стаття присвячена дослідженню суб'єктного складу, предмета, змісту договору про зміну черговості одержання права на спадкування та часових меж, допустимих для його нотаріального посвідчення, а також визначенню типової та видової приналежності договору. Здійснено аналіз норм вітчизняного законодавства, що регулюють питання нотаріального порядку зміни черговості спадкування за законом. Встановлено, що визначальною ознакою сторони договору про зміну черговості одержання права на спадкування є наявність інтересу. Проаналізовано наявні в юридичній літературі моделі суб'єктного складу досліджуваного договору. Суть першої моделі полягає у тому, що договір про зміну черговості одержання права на спадкування укладається лише між тими спадкоємцями, які закликані до спадкування за законом. Друга модель досліджуваного договору передбачає, що договір укладається між спадкоємцями, які закликані до спадкування за законом, та спадкоємцем, якого вони включають до свого складу. Третя модель базується на тому, що договір про зміну черговості одержання права на спадкування укладається не всіма спадкоємцями, які закликані до спадкування за законом, а лише тими з них, хто виявив бажання це зробити. Визначена загальна послідовність одержання права на спадкування у разі нотаріального порядку зміни черговості спадкування за законом: 1) відкриття спадщини; 2) прийняття спадщини спадкоємцями, які за загальним правилом закликаються до спадкування; 3) укладення такими спадкоємцями досліджуваного договору зі спадкоємцем нижчої черги; 4) прийняття спадщини спадкоємцем нижчої черги, який внаслідок укладення договору одержує право на спадкування. Однак подання спадкоємцями заяви про прийняття спадщини не вимагається у разі, якщо спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, не заявив про відмову від неї. Досліджено законодавчі вимоги до змісту договору про зміну черговості одержання права на спадкування. З'ясовано, що істотною умовою договору про зміну черговості одержання права на спадкування є умова про предмет. На підставі аналізу законодавства України зроблено висновок, що договір про зміну черговості одержання права на спадкування може бути укладений, по-перше, виключно після відкриття спадщини, оскільки лише з цього часу виникають спадкові відносини, а по-друге, до моменту видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки з моменту вчинення такої нотаріальної дії спадкові відносини трансформуються у відносини власності, укладення такого договору не видається можливим. Встановлено, що договір про зміну черговості права на спадкування за законом є нетиповим договором. Визначено, що досліджуваний договір належить до договорів про розподіл спадщини. Договори про розподіл спадщини укладаються у сфері спадкування, що свідчить про їх належність до договорів спадкування. Пропонується доповнення наявних класифікацій цивільно-правових договорів шляхом виділення нового типу цивільно-правових договорів – договорів у спадковому праві на рівні з виділенням нового виду договорів спадкування – договорів про розподіл спадщини.