The article investigates the Lebanese-Israeli relations in the context of the Arab-Israeli confrontation. It notices that originally complicated disposition of the Lebanese-Israeli relations are largely characterized by «Palestinian factor». The development of the Lebanese-Israeli relations in the 1990s was closely linked to the military and political activities of the Shiite movement «Hezbollah». So, the article pays particular attention to the «Hezbollah» movement and its role in the development of the Lebanese-Israeli relations. The course of military operations and the results and features of the Lebanese-Israeli War of 2006 are illustrated in details. = Посвящена исследованию ливано-израильских отношений в контексте арабо-израильского противостояния. Отмечается, что первоначально сложный характер ливано-израильских отношений в значительной мере определялся «палестинским фактором». В 1990-е гг. развитие ливано-израильских отношений находилось в тесной связи с военно-политической деятельностью шиитского движения «Хезболла». Поэтому особое внимание уделяется движению «Хезболла» и его роли в развитии ливано-израильских отношений. Подробно освещены ход военных действий, результаты и особенности ливано-израильской войны 2006 г.
Исследуется внешнеполитическая деятельность правительства коалиции СДПГ-СвДП ФРГ на Ближнем Востоке, ее роль и место в политике Европейского сообщества в этом регионе. Анализируется западно-германская позиция в отношении кэмпдэвидского сепаратного процесса, показана ее непоследовательность, которая вела к осложнениям с арабскими государствами и одновременно препятствовала выработке западно-европейскими партнерами ФРГ совместной позиции в вопросе ближневосточного урегулирования ; It is investigating the foreign policy activity of the coalition government of SDPG-FDP of West Germany in the Middle East, its role and place in the policy of the European association in this region. It is analyzing the position of West Germany as regards camp-david separate process, it is showed its inconsistency, which has been driving to the complications with the Arabian countries and simultaneously, prevented the output by the west European partners of FRG of the mutual position concerning the question of middle east regulation
В статье рассматривается вопрос о связях Третьего рейха с Арабским миром. Одна из ключевых фигур в развитии этих контактов на пороге и в годы Второй мировой войны муфтий Иерусалима Хадж Амин аль-Хусейни (1895-1974). Место его личности в истории Арабского Востока, в отношениях с Германией до сих пор не изучено в полной мере. Не вполне ясны многие факты его биографии, политической деятельности в военные годы. ; The article deals with the problem of relations between the Third Reich and the Arab World. The Muft i of Jerusalem Mohammad Amin al-Husayni (1895-1974) was one of the key persons of those contacts whose role in the history of the Arab-German relations during the W.W.II has not been investigated despite the importance of his personality and political biography.
История ближневосточного конфликта фокусируется на переговорах и посреднических миссиях. Механизмы многосторонней дипломатии позволяют не только проводить саммиты, но и аккумулировать ресурсы для реагирования на гуманитарные кризисы и организовывать масштабные проекты для оказания помощи. В настоящей статье рассматривается как, наряду с политическим диалогом о судьбе палестинских беженцев, выстраивалась работа ООН по оказанию непосредственной помощи палестинцам. В статье прослеживается работа Согласительной комиссии, Органа ООН по оказанию помощи палестинским беженцам и причины создания Ближневосточного агентства по оказанию помощи палестинским беженцам и организации работ. ; The historiography of the Middle East conflict focuses predominantly on negotiations and mediation missions. But multilateral organizations, such as the UN, could also accumulate resources for responding to humanitarian crises and organize large-scale projects to provide immediate relief. The article analysis the United Nations' role in upholding political dialogue on the fate of Palestinian refugees and providing direct assistance to the Palestinians.The article traces the work of the UN Conciliation Commission, the UN Relief for Palestine Refugees (UNRPR), and the reasons for the establishment of the United Nations Relief and Works Agency for Palestine Refugees in the Near East and the organization of work.
В статье рассматриваются франко-израильские отношения после второй Интифады. События Интифады повлекли за собой спад в немаловажных для обеих сторон дипломатических отношениях, потребовалось немало усилий, чтобы Израиль смог поверить, что Франция заняла более уравновешенную позицию по отношению к израильско-палестинскому конфликту, это позволило Франции и ЕС в дальнейшем играть более активную роль в мирном процессе в качестве посредника. ; The article examines the French-Israeli relations after the second Intifada. The Intifada events caused great harm to the diplomatic relations vital for both sides. It took a great deal of effort for Israel to trust France assuming a more balanced position in the Israeli-Palestinian conflict. That in turn allowed France and the European Union to become more active intermediaries in the peace process.
В статье рассматриваются исторические аспекты и современное состояние турецко-израильских отношений. Как известно, отношения между странами, находившиеся долгое время на уровне стратегического партнерства, были пересмотрены, а дипломатические контакты свернуты. Используя сравнительно-исторический подход, автор подробно анализирует идеологические и политические проблемы современных двусторонних отношений, а также рассматривает влияние на них деструктивных факторов арабо-израильского конфликта и иранской ядерной программы. ; This article discusses the historical aspects and current state of Turkish-Israeli relations. As you know, relations between the countries, which were for a long time at the level of strategic partnership have been revised, and diplomatic contacts collapsed. In this regard, using the comparative historical approach, the author analyzes the ideological and political problems of modern bilateral relations in details, as well as determined the impact on them of destructive factors the ArabIsraeli conflict and the Iranian nuclear program.
The article analyzes the role and influence of folk and historical myths on the process of forming the historical memory towards the Arab-Israeli war of 1967, which was one of the most significant events in international life in the Middle East. The disputes of historians about the causes, nature and consequences of this war create their own field of discussion. When the wars waged by the armies cease, other wars waged by historians begin. These wars are directly related to the creation of national identity and the formation of historical memory. The disputes of historians about the Six-Day War are actually not only about the past. They affect the present and future of the Middle East region and its chances for peace. On the one hand, some historians view Israel as a stronghold of the Western democracy surrounded by a hostile Arab world. Therefore they believe that the Israeli attack on Arab countries in 1967 was a justified act of self-defense. On the other hand, some historians believe that Arab-Israeli coexistence and cooperation are possible, so they are trying to prove that the war in 1967 could have been avoided by using the chances of a diplomatic resolution to the crisis. Those who tend to demonize the policy of the Russian Federation in the Middle East in the 21st century still see the insidious "hidden hand of Moscow" in the events occurred 50 years ago. ; В статье анализируются роль и влияние народных и исторических мифов на процесс формирования исторической памяти об одном из наиболее значимых событий международной жизни на Ближнем Востоке - арабо-израильской войне 1967 г. Споры историков о причинах, характере и последствиях этой войны создают свое дискуссионное поле. Когда прекращаются войны, которые ведут армии, начинаются другие войны, их ведут историки. Эти войны имеют самое непосредственное отношение к созданию национальной идентичности и формированию исторической памяти. Споры историков о Шестидневной войне на самом деле касаются не только прошлого. Они затрагивают настоящее и будущее Ближневосточного региона, его шансы на мир. И те историки, которые рассматривают Израиль как цитадель западной демократии, окруженную враждебным арабским миром, считают, что нападение Израиля на арабские страны в 1967 г. было оправданным актом самообороны. А те, кто верит, что арабо-израильское сосуществование и сотрудничество возможны, пытаются доказать, что войны в 1967 г. можно было избежать, использовав шансы на дипломатическое разрешение кризиса. Те же, кто склонен демонизировать политику Российской Федерации на Ближнем Востоке в XXI в., усматривают и в событиях 50-летней давности коварную «руку Москвы».
В предлагаемой статье на основе анализа письменных источников автором рассмотрены внешнеполитические отношения Западной Алании и Хазарии с момента основания последнего в VII в. и до его уничтожения в 965 г. князем Святославом. В исследовании проанализирован сложный комплекс отношений западно-аланских племен и каганата в эпоху арабо-хазарских войн. Рассмотрены связи алан с Византией одного из главных политических соперников Хазарии. Особое место в работе уделено вопросу проникновения иудаизма в правящую верхушку Западной Алании в конце IX в.By analysing written sources the author of the article considers foreign-policy relations of Western Alania and Khazaria from the moment of Khazaria's foundation in VII century and till its destruction in 965 by prince Svyatoslav. In his research the author analyses a complex of relations between Western-Alanian tribes and Khazarian empire during Arabian-Khazarian wars. Alans' relations with Byzantium, one of the main Khazaria's political rivals, are also considered in the article. Special attention is given to the penetration of Judaism into Western Alania's ruling clique at the end of IX century.
В данной статье рассматриваются различные аспекты внешней политик СССР на Ближнем Востоке в условиях арабо-израильской войны 1973 г., в том числе переговоры с противоборствующими сторонами, со «спонсорами» стран ближневосточного конфликта. Анализируются интересы советской стороны на Ближнем Востоке и особенности политики ее политических «визави» в регионе, отразившиеся на политической ситуации в мире вообще ; Abstract. Different aspects of foreign policy of the USSR under the conditions of Arab-Israeli war of 1973 are considered including negotiations with the fighting countries, with the "sponsors" of the countries of the Middle East and the peculiarities of the policy of the political counterparts in the region influencing the political situation in the world as a whole are analyzed.
In the early 1990s. International relations were characterized by numerous changes in the world order and the end of the prolonged confrontation between the two superpowers. President George W. Bush, who came to power in 1989, was forced to deal with these abrupt changes in the world order. In the region of the Near and Middle East, the 41st President of the United States had to adapt its foreign policy so that it would correspond to a new world order. The administration of George W. Bush faced the first full-scale international crisis after the end of the cold war in the summer of 1990, when Iraq invaded neighboring Kuwait. Another regional leader, the Islamic Republic of Iran, was weakened politically and economically, as it suffered considerably after the war of 1980-88. The main vector of US foreign policy in the Middle East, therefore, was the containment of Saddam Hussein's attempt to strengthen his role as a leader in the region, using the contradictions between Iran and Iraq in the Persian Gulf. ; Au début des années 1990. les relations internationales ont été caractérisées par de nombreux changements dans l'ordre mondial et la fin d'une longue confrontation entre les deux superpuissances. Le président George. W. Bush père, qui est arrivé au pouvoir en 1989, a dû faire face à ces changements drastiques dans l'ordre mondial. Au Proche et au Moyen-Orient 41 e Président des États-Unis ont dû adapter sa politique étrangère en fonction du nouvel ordre mondial. L'administration de George. W. Bush fait face à la première crise internationale à grande échelle depuis la fin de la guerre froide à l'été 1990, lorsque l'Irak a envahi le Koweït voisin. Un autre chef de file régional - la République islamique d'Iran a été affaibli politiquement et économiquement depuis considérablement souffert après la guerre 1980-1988. Le principal vecteur de la politique étrangère américaine au Moyen-Orient était donc de garder les tentatives de Saddam Hussein pour renforcer son rôle de leader dans la région, en utilisant les contradictions entre l'Iran et l'Irak dans le golfe Persique. ; В начале 1990-х гг. международные отношения характеризовались многочисленными изменениями мирового порядка и окончанием длительного противостояния двух сверхдержав. Президент Дж. Буш-старший, который пришел к власти в 1989 г., был вынужден бороться с этими резкими изменениями мироустройства. В регионе Ближнего и Среднего Востока 41-му Президенту США пришлось адапти-ровать свою внешнюю политику, чтобы она соответствовала новому мировому порядку. Администрация Дж. Буша столкнулась с первым полномасштабным международным кризисом после окончания холодной войны летом 1990 г., когда Ирак вторгся в соседней Кувейт. Другой региональный лидер – Исламская Республика Иран была ослаблена политически и экономически, поскольку значительно пострадала после войны 1980-88 гг. Основным вектором внешней политики США на Среднем Востоке, таким образом, было сдерживание попытки Саддама Хусейна укрепить свою роль лидера в регионе, используя противоречия между Ираном и Ираком в Персидском заливе. ; На початку 1990-х рр. міжнародні відносини характеризувались численними змінами світового порядку та закінченням довготривалого протистояння двох наддержав. Президент Дж. Буш-старший, який прийшов до влади в 1989 р., був змушений боротися з цими різкими змінами світоустрою. У регіоні Близького та Середнього Сходу 41-му Президенту США довелося адаптувати свою зовнішню політику, щоб вона відповідала новому світовому порядку. Американська присутність на Середньому Сході дуже віталась монархіями регіону, які після Ірано-іракської війни побоювались за свою безпеку. Сполучені Штати за адміністрації Дж. Буша-старшого, в свою чергу, охоче підтримували співпрацю з монархіями регіону, оскільки як і раніше вбачали в революційному Ірані серйозну загрозу для своїх інтересів в Перській затоці.Основною країною постачання нафти в США та західні країни став Ірак. Крім того він представляв великий ринок для експорту західних країн, зокрема зерна з США, озброєння та техніки з Франції та Німеччини. Ірак також мав велике значення для підтримання миру наБлизькому і Середньому Сході, оскільки відіграв важливу роль у підтримці історичного визнання Організацією визволення Палестини права Ізраїлю на існування в листопаді 1988 р. та підтримав мирне врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. В той час серед міжнародного співтовариства широко була поширена думка, що С. Хусейн став на більш поміркований шлях, хоча, в ретроспективі це було прийняття бажаного за дійсне.Аміністрація Дж. Буша зіткнулась з першою повномасштабною міжнародною кризою після закінчення холодної війни влітку 1990 р., коли Ірак вторгся у сусідній Кувейт. Інший регіональний лідер – Ісламська Республіка Іран була слабка, оскільки значно постраждала після війни 1980-88 рр. Основним вектором зовнішньої політики США на Середньому сході, таким чином, було стримування намагання С. Хусейна зміцнити свою роль лідера в регіоні, використовуючи протистояння між Іраном та Іраком у Перській затоці.
In the early 1990s. International relations were characterized by numerous changes in the world order and the end of the prolonged confrontation between the two superpowers. President George W. Bush, who came to power in 1989, was forced to deal with these abrupt changes in the world order. In the region of the Near and Middle East, the 41st President of the United States had to adapt its foreign policy so that it would correspond to a new world order. The administration of George W. Bush faced the first full-scale international crisis after the end of the cold war in the summer of 1990, when Iraq invaded neighboring Kuwait. Another regional leader, the Islamic Republic of Iran, was weakened politically and economically, as it suffered considerably after the war of 1980-88. The main vector of US foreign policy in the Middle East, therefore, was the containment of Saddam Hussein's attempt to strengthen his role as a leader in the region, using the contradictions between Iran and Iraq in the Persian Gulf. ; Au début des années 1990. les relations internationales ont été caractérisées par de nombreux changements dans l'ordre mondial et la fin d'une longue confrontation entre les deux superpuissances. Le président George. W. Bush père, qui est arrivé au pouvoir en 1989, a dû faire face à ces changements drastiques dans l'ordre mondial. Au Proche et au Moyen-Orient 41 e Président des États-Unis ont dû adapter sa politique étrangère en fonction du nouvel ordre mondial. L'administration de George. W. Bush fait face à la première crise internationale à grande échelle depuis la fin de la guerre froide à l'été 1990, lorsque l'Irak a envahi le Koweït voisin. Un autre chef de file régional - la République islamique d'Iran a été affaibli politiquement et économiquement depuis considérablement souffert après la guerre 1980-1988. Le principal vecteur de la politique étrangère américaine au Moyen-Orient était donc de garder les tentatives de Saddam Hussein pour renforcer son rôle de leader dans la région, en utilisant les contradictions entre l'Iran et l'Irak dans le golfe Persique. ; В начале 1990-х гг. международные отношения характеризовались многочисленными изменениями мирового порядка и окончанием длительного противостояния двух сверхдержав. Президент Дж. Буш-старший, который пришел к власти в 1989 г., был вынужден бороться с этими резкими изменениями мироустройства. В регионе Ближнего и Среднего Востока 41-му Президенту США пришлось адапти-ровать свою внешнюю политику, чтобы она соответствовала новому мировому порядку. Администрация Дж. Буша столкнулась с первым полномасштабным международным кризисом после окончания холодной войны летом 1990 г., когда Ирак вторгся в соседней Кувейт. Другой региональный лидер – Исламская Республика Иран была ослаблена политически и экономически, поскольку значительно пострадала после войны 1980-88 гг. Основным вектором внешней политики США на Среднем Востоке, таким образом, было сдерживание попытки Саддама Хусейна укрепить свою роль лидера в регионе, используя противоречия между Ираном и Ираком в Персидском заливе. ; На початку 1990-х рр. міжнародні відносини характеризувались численними змінами світового порядку та закінченням довготривалого протистояння двох наддержав. Президент Дж. Буш-старший, який прийшов до влади в 1989 р., був змушений боротися з цими різкими змінами світоустрою. У регіоні Близького та Середнього Сходу 41-му Президенту США довелося адаптувати свою зовнішню політику, щоб вона відповідала новому світовому порядку. Американська присутність на Середньому Сході дуже віталась монархіями регіону, які після Ірано-іракської війни побоювались за свою безпеку. Сполучені Штати за адміністрації Дж. Буша-старшого, в свою чергу, охоче підтримували співпрацю з монархіями регіону, оскільки як і раніше вбачали в революційному Ірані серйозну загрозу для своїх інтересів в Перській затоці.Основною країною постачання нафти в США та західні країни став Ірак. Крім того він представляв великий ринок для експорту західних країн, зокрема зерна з США, озброєння та техніки з Франції та Німеччини. Ірак також мав велике значення для підтримання миру наБлизькому і Середньому Сході, оскільки відіграв важливу роль у підтримці історичного визнання Організацією визволення Палестини права Ізраїлю на існування в листопаді 1988 р. та підтримав мирне врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту. В той час серед міжнародного співтовариства широко була поширена думка, що С. Хусейн став на більш поміркований шлях, хоча, в ретроспективі це було прийняття бажаного за дійсне.Аміністрація Дж. Буша зіткнулась з першою повномасштабною міжнародною кризою після закінчення холодної війни влітку 1990 р., коли Ірак вторгся у сусідній Кувейт. Інший регіональний лідер – Ісламська Республіка Іран була слабка, оскільки значно постраждала після війни 1980-88 рр. Основним вектором зовнішньої політики США на Середньому сході, таким чином, було стримування намагання С. Хусейна зміцнити свою роль лідера в регіоні, використовуючи протистояння між Іраном та Іраком у Перській затоці.