Suchergebnisse

В статье кратко обозначены актуальные проблемы культуры, синергии и сбалансированности процессов стратегического управления Севером России. Отмечается распространение подданнической культуры, необходимость демократизации на основе культуры участия и создания сбалансированной системы стратегического управления. ; The article briefly marks current problems of culture, synergy and balance of strategic management processes of Northern Russia. Spread of subservient culture, the need to democratize based on the culture of participation and the creation of a balanced system of strategic management is noticed.

On the basis of forty five days field survey as well as extensive survey of literature regarding political culture and democratization process in Russia this paper makes positive case for Russian democratization process, simultaneously this paper is also of the view that the simplistic account of Russian culture can neither help to understand the kind of political culture present in Russia nor its impact on Russian democratization process in particular and prospect of democracy in Russia in general. ; На основе сорокапятидневных полевых исследований, а также глубокого изучения имеющейся литературы по политической культуре и процессу демократизации настоящая статья рассматривает политическое развитие России. Автор делает оптимистичный вывод относительно развития процесса демократизации в стране. Вместе с тем он заключает, что упрощенные оценки российской политической культуры не позволяют понять особенности политического развития страны и не способствуют российскому процессу демократизации и перспективам укрепления демократии в России.

Purpose of the article is theoretical analysis and generalization of the peculiarities of the culture of the management of Ancient Greece, which will contribute to the enrichment of cultural science with new knowledge about the formation and development of a culture of management at the stage of the birth of European civilization. Methodology. The methodological basis of the study is the dialectical principle of cognition, systemic, civilization, sociocultural, activity, historical approaches, fundamental provisions of the theory and history of society, its culture and management. General scientific and interdisciplinary research methods are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, generalization, formalization. Scientific novelty of the obtained results is the discovery and systematic generalization of the features of the management culture in Ancient Greece. Conclusions. Entirely new and most significant achievement of ancient Greek management culture is the invention of a democratic system of governance, in which: first, the single state authorities are replaced by collective; secondly, members of joint management bodies are relatively equal in law; and thirdly, decisions are made by the will of the majority; fourthly, public authorities are elected; fifth, the independence of power control; sixth, desacralization of power; Seventh, the division of power into executive, legislative, judicial and authority. The first form of democratic governance was the aristocratic democracy, which included the power of the tribal nobility, which, on a democratic basis, formed the highest collective bodies of state power and governance. With the aggravation of the struggle between the aristocracy and the free population and the implementation of a series of reforms, the following forms of democratic organization and governance emerged: politics – the power and management of wealthy citizens, and popular democracy – the power of all free citizens. It was proved that the most balanced was political, and the expansion of freedom led to the redistribution of property, conflicts, wars, and the weakening of the state. Ancient contribution to the development of the theory, methodology and culture of management was made by ancient Greek philosophers Socrates, Xenophon, Plato, and Aristotle, forming some prerequisites for modern scientific management. ; Цель работы – теоретический анализ и обобщение особенностей культуры управления Древней Греции, способствующие обогащению культурологической науки новыми знаниями о становлении и развитии культуры менеджмента на этапе зарождения европейской цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, цивилизационный, социо-культурный, деятельностный, исторический подходы, фундаментальные положения теории, истории общества, его культуры и управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, обобщение, формализация. Научная новизна исследования заключается в выявлении и системном обобщении особенностей культуры менеджмента в Древней Греции. Выводы. Абсолютно новым и наиболее значимым достижением древнегреческой культуры менеджмента является изобретение демократической системы управления, при которой: во-первых, единоличные органы управления государством замещаются коллективными; во-вторых, у членов коллективных органов управления относительно равные права; в-третьих, решения принимаются по воле большинства; в-четвертых, органы государственной власти избираются; в-пятых, независимость контроля власти; в-шестых, десакрализация власти; в-седьмых, разделение властей на исполнительную, законодательную, судебную и контрольную. Первичной формой демократического управления была аристократическая демократия, которая предусматривала власть родоплеменной знати, на демократических началах формировала высшие коллективные органы государственной власти и управления. С обострением борьбы между аристократией и свободным населением и проведением ряда реформ возникали такие формы демократического устройства и управления, как полития – власть и управление среднезажиточных граждан, и народная демократия – власть всех свободных граждан. Доказано, что наиболее сбалансированной была полития, а расширение демократии приводило к перераспределению собственности, конфликтам, войнам и ослаблению государства. Существенный вклад в развитие теории, методологии и культуры управления осуществили древнегреческие философы Сократ, Ксенофонт, Платон и Аристотель, сформировав некоторые предпосылки современного научного менеджмента. ; Мета роботи – теоретичний аналіз й узагальнення особливостей культури управління Стародавньої Греції, що сприятиме збагаченню культурологічної науки новими знаннями про становлення й розвиток культури менеджменту на етапі зародження європейської цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, цивілізаційний, соціокультурний, діяльнісний, історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії суспільства, його культури та управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція й дедукція, порівняння, узагальнення, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні та системному узагальненні особливостей культури менеджменту в Стародавній Греції. Висновки. Абсолютно новим і найвагомішим здобутком давньогрецької культури менеджменту є винайдення демократичної системи управління, за якої, по-перше, одноосібні органи управління державою заміщаються колективними; по-друге, у членів колективних органів управління відносно рівні права; по-третє, рішення ухвалюються за волею більшості; по-четверте, органи державної влади обираються; по-п'яте, незалежність контролю влади; по-шосте, десакралізація влади; по-сьоме, поділ влади на виконавчу, законодавчу, судову та контрольну. Первинною формою демократичного управління була аристократична демократія, що передбачала владу родоплемінної знаті, яка на демократичних засадах формувала вищі колективні органи державної влади й управління. Із загостренням боротьби між аристократією й вільним населенням та з проведенням низки реформ виникали такі форми демократичного устрою й управління, як політія – влада та управління середньозаможних громадян, і народна демократія – влада всіх вільних громадян. Доведено, що найбільш збалансованою була політія, а розширення демократії призводило до перерозподілу власності, конфліктів, воєн й ослаблення держави. Істотний внесок у розвиток теорії, методології та культури управління здійснили давньогрецькі філософи Сократ, Ксенофонт, Платон і Арістотель, сформувавши деякі передумови сучасного наукового менеджменту.

Мета роботи – теоретичний аналіз й узагальнення особливостей культури управління Стародавньої Греції, що сприятиме збагаченню культурологічної науки новими знаннями про становлення й розвиток культури менеджменту на етапі зародження європейської цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, цивілізаційний, соціокультурний, діяльнісний, історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії суспільства, його культури та управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція й дедукція, порівняння, узагальнення, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні та системному узагальненні особливостей культури менеджменту в Стародавній Греції. Висновки. Абсолютно новим і найвагомішим здобутком давньогрецької культури менеджменту є винайдення демократичної системи управління, за якої, по-перше, одноосібні органи управління державою заміщаються колективними; по-друге, у членів колективних органів управління відносно рівні права; по-третє, рішення ухвалюються за волею більшості; по-четверте, органи державної влади обираються; по-п'яте, незалежність контролю влади; по-шосте, десакралізація влади; по-сьоме, поділ влади на виконавчу, законодавчу, судову та контрольну. Первинною формою демократичного управління була аристократична демократія, що передбачала владу родоплемінної знаті, яка на демократичних засадах формувала вищі колективні органи державної влади й управління. Із загостренням боротьби між аристократією й вільним населенням та з проведенням низки реформ виникали такі форми демократичного устрою й управління, як політія – влада та управління середньозаможних громадян, і народна демократія – влада всіх вільних громадян. Доведено, що найбільш збалансованою була політія, а розширення демократії призводило до перерозподілу власності, конфліктів, воєн й ослаблення держави. Істотний внесок у розвиток теорії, методології та культури управління здійснили давньогрецькі філософи Сократ, Ксенофонт, Платон і Арістотель, сформувавши деякі передумови сучасного наукового менеджменту. ; Цель работы – теоретический анализ и обобщение особенностей культуры управления Древней Греции, способствующие обогащению культурологической науки новыми знаниями о становлении и развитии культуры менеджмента на этапе зарождения европейской цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, цивилизационный, социо-культурный, деятельностный, исторический подходы, фундаментальные положения теории, истории общества, его культуры и управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, обобщение, формализация. Научная новизна исследования заключается в выявлении и системном обобщении особенностей культуры менеджмента в Древней Греции. Выводы. Абсолютно новым и наиболее значимым достижением древнегреческой культуры менеджмента является изобретение демократической системы управления, при которой: во-первых, единоличные органы управления государством замещаются коллективными; во-вторых, у членов коллективных органов управления относительно равные права; в-третьих, решения принимаются по воле большинства; в-четвертых, органы государственной власти избираются; в-пятых, независимость контроля власти; в-шестых, десакрализация власти; в-седьмых, разделение властей на исполнительную, законодательную, судебную и контрольную. Первичной формой демократического управления была аристократическая демократия, которая предусматривала власть родоплеменной знати, на демократических началах формировала высшие коллективные органы государственной власти и управления. С обострением борьбы между аристократией и свободным населением и проведением ряда реформ возникали такие формы демократического устройства и управления, как полития – власть и управление среднезажиточных граждан, и народная демократия – власть всех свободных граждан. Доказано, что наиболее сбалансированной была полития, а расширение демократии приводило к перераспределению собственности, конфликтам, войнам и ослаблению государства. Существенный вклад в развитие теории, методологии и культуры управления осуществили древнегреческие философы Сократ, Ксенофонт, Платон и Аристотель, сформировав некоторые предпосылки современного научного менеджмента. ; Purpose of the article is theoretical analysis and generalization of the peculiarities of the culture of the management of Ancient Greece, which will contribute to the enrichment of cultural science with new knowledge about the formation and development of a culture of management at the stage of the birth of European civilization. Methodology. The methodological basis of the study is the dialectical principle of cognition, systemic, civilization, sociocultural, activity, historical approaches, fundamental provisions of the theory and history of society, its culture and management. General scientific and interdisciplinary research methods are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, generalization, formalization. Scientific novelty of the obtained results is the discovery and systematic generalization of the features of the management culture in Ancient Greece. Conclusions. Entirely new and most significant achievement of ancient Greek management culture is the invention of a democratic system of governance, in which: first, the single state authorities are replaced by collective; secondly, members of joint management bodies are relatively equal in law; and thirdly, decisions are made by the will of the majority; fourthly, public authorities are elected; fifth, the independence of power control; sixth, desacralization of power; Seventh, the division of power into executive, legislative, judicial and authority. The first form of democratic governance was the aristocratic democracy, which included the power of the tribal nobility, which, on a democratic basis, formed the highest collective bodies of state power and governance. With the aggravation of the struggle between the aristocracy and the free population and the implementation of a series of reforms, the following forms of democratic organization and governance emerged: politics – the power and management of wealthy citizens, and popular democracy – the power of all free citizens. It was proved that the most balanced was political, and the expansion of freedom led to the redistribution of property, conflicts, wars, and the weakening of the state. Ancient contribution to the development of the theory, methodology and culture of management was made by ancient Greek philosophers Socrates, Xenophon, Plato, and Aristotle, forming some prerequisites for modern scientific management.

Spiritual crisis of contemporary Russia is explained by prevailing consuming mentality. WhatRussia requires today is promoting socium culture in general and management culture in particular:at all levels, in all governmental agencies, in all management entities and facilities. High spiritualpotential of Russia should serve as a basis for overcoming current systemic crisis. ; Духовный кризис современной России обусловлен превалированием материального, товарного потребления. Сегодня требуется повышение культуры социума вообще и культуры управления в частности: на всех уровнях, во всех ведомствах, во всех субъектах и объектах управления. Высокий духовный потенциал России должен стать основой выхода из сложившегося системного кризиса.

The purpose of the work is a theory and methodology analysis of administrative culture of human relations in the epoch of industrial which will be instrumental in enriching of science new knowledges about the cultures of management in the context of development of civilization. Methodological basis of research is dialectical principle of cognition, sociocultural and historical approaches of the systems, fundamental positions of theory and history of management culture. The scientific and interdisciplinary methods of research are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, formalization. The scientific novelty of the got results consists in an exposure and generalization of features of administrative culture of human relations of industrial society. Conclusions. As a result of research found out such the features of administrative culture of human relations of epoch of industrial, as: at first, waiver of engineering approach to the management, at which a man was part of production line; secondly, in a counterbalance to mechanistic conception of «economic man» which reacts only on incentives of wages, conception of «social man», which assumes that, went out on the first plan, except for a financial benefit, a worker aspires to satisfaction of moral necessities; thirdly, the main object of attention is a worker as personality and that is why to each individual approach is needed; fourthly, any formal organization with the officially set rules and orders is necessarily complemented informal organization, based on the moral aspects of co-operation; fifthly, transition vid hard regulation to democratization of management, humane relationships with inferiors, to respect of their idea, group decision-making; knot, consideration of management as to the process of co-operation of people, the tasks of which are taken to the study of relations of interpersonalities; seven, account of emotional factor and interests of worker, and also options of groups and traditions. ; Цель работы – теоретико-методологический анализ управленческой культуры человеческих отношений в эпоху индустриализма, что будет способствовать обогащению науки новыми знаниями о культуре менеджмента в контексте развития цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, социокультурный и исторический подходы, фундаментальные положения теории и истории культуры управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, формализация. Научная новизна полученных результатов заключается в выявлении и обобщении особенностей управленческой культуры человеческих отношений индустриального общества. Выводы. В результате исследования выявлены такие особенностей управленческой культуры человеческих отношений эпохи индустриализма, как: во-первых, отказ от инженерного подхода к управлению, при котором человек был частью производственной линии; во-вторых, в противовес механистической концепции «экономического человека», который реагирует только на материальные стимулы, на первый план вышла концепция «социального человека», который допускает, что, кроме материальной выгоды, работник стремится к удовлетворению моральных потребностей; в-третьих, главным объектом внимания является работник как личность и поэтому к каждому нужен индивидуальный подход; в-четвертых, любая формальная организация с официально установленными правилами и порядками обязательно дополняется неформальной организацией, основанной на моральных аспектах взаимодействия; в-пятых, переход от жесткой регламентации к демократизации управления, гуманным отношениям с подчиненными, уважению их мнений, группового принятия решений; в-шестых, рассмотрение менеджмента как процесса взаимодействия людей, задачи которого сводятся к изучению межличностных отношений; в-седьмых, учет эмоционального фактора и интересов работника, а также групповых установок и традиций. ; Мета роботи – теоретико-методологічний аналіз управлінської культури людських відносин в епоху індустріалізму, що сприятиме збагаченню науки новими знаннями про культури менеджменту в контексті розвитку цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, соціокультурний та історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії культури управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні й узагальненні особливостей управлінської культури людських відносин індустріального суспільства. Висновки. У результаті дослідження виявлено такі особливостей управлінської культури людських відносин епохи індустріалізму, як: по-перше, відмова від інженерного підходу до управління, при якому людина була частиною виробничої лінії; по-друге, на противагу механістичній концепції «економічної людини», яка реагує тільки на матеріальні стимули, на перший план вийшла концепція «соціальної людини», яка припускає, що, крім матеріальної вигоди, працівник прагне до задоволення моральних потреб; по-третє, головним об'єктом уваги є працівник як особистість й тому до кожного потрібен індивідуальний підхід; по-четверте, будь-яка формальна організація з офіційно встановленими правилами й порядками обов'язково доповнюється неформальною організацією, заснованою на моральних аспектах взаємодії; по-п'яте, перехід від жорсткої регламентації до демократизації управління, гуманних відносин з підлеглими, повазі їхньої думки, групового прийняття рішень; по-шосте, розгляд менеджменту як процесу взаємодії людей, завдання якого зводяться до вивчення міжособистісних відносин; по-сьоме, врахування емоційного чинника та інтересів працівника, а також групових установок і традицій.

The purpose of the work is a theory and methodology analysis of administrative culture of human relations in the epoch of industrial which will be instrumental in enriching of science new knowledges about the cultures of management in the context of development of civilization. Methodological basis of research is dialectical principle of cognition, sociocultural and historical approaches of the systems, fundamental positions of theory and history of management culture. The scientific and interdisciplinary methods of research are used: analysis and synthesis, induction and deduction, comparison, formalization. The scientific novelty of the got results consists in an exposure and generalization of features of administrative culture of human relations of industrial society. Conclusions. As a result of research found out such the features of administrative culture of human relations of epoch of industrial, as: at first, waiver of engineering approach to the management, at which a man was part of production line; secondly, in a counterbalance to mechanistic conception of «economic man» which reacts only on incentives of wages, conception of «social man», which assumes that, went out on the first plan, except for a financial benefit, a worker aspires to satisfaction of moral necessities; thirdly, the main object of attention is a worker as personality and that is why to each individual approach is needed; fourthly, any formal organization with the officially set rules and orders is necessarily complemented informal organization, based on the moral aspects of co-operation; fifthly, transition vid hard regulation to democratization of management, humane relationships with inferiors, to respect of their idea, group decision-making; knot, consideration of management as to the process of co-operation of people, the tasks of which are taken to the study of relations of interpersonalities; seven, account of emotional factor and interests of worker, and also options of groups and traditions. ; Цель работы – теоретико-методологический анализ управленческой культуры человеческих отношений в эпоху индустриализма, что будет способствовать обогащению науки новыми знаниями о культуре менеджмента в контексте развития цивилизации. Методологической основой исследования является диалектический принцип познания, системный, социокультурный и исторический подходы, фундаментальные положения теории и истории культуры управления. Использованы общенаучные и междисциплинарные методы исследования: анализ и синтез, индукция и дедукция, сравнение, формализация. Научная новизна полученных результатов заключается в выявлении и обобщении особенностей управленческой культуры человеческих отношений индустриального общества. Выводы. В результате исследования выявлены такие особенностей управленческой культуры человеческих отношений эпохи индустриализма, как: во-первых, отказ от инженерного подхода к управлению, при котором человек был частью производственной линии; во-вторых, в противовес механистической концепции «экономического человека», который реагирует только на материальные стимулы, на первый план вышла концепция «социального человека», который допускает, что, кроме материальной выгоды, работник стремится к удовлетворению моральных потребностей; в-третьих, главным объектом внимания является работник как личность и поэтому к каждому нужен индивидуальный подход; в-четвертых, любая формальная организация с официально установленными правилами и порядками обязательно дополняется неформальной организацией, основанной на моральных аспектах взаимодействия; в-пятых, переход от жесткой регламентации к демократизации управления, гуманным отношениям с подчиненными, уважению их мнений, группового принятия решений; в-шестых, рассмотрение менеджмента как процесса взаимодействия людей, задачи которого сводятся к изучению межличностных отношений; в-седьмых, учет эмоционального фактора и интересов работника, а также групповых установок и традиций. ; Мета роботи – теоретико-методологічний аналіз управлінської культури людських відносин в епоху індустріалізму, що сприятиме збагаченню науки новими знаннями про культури менеджменту в контексті розвитку цивілізації. Методологічною основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, соціокультурний та історичний підходи, фундаментальні положення теорії й історії культури управління. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння, формалізація. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виявленні й узагальненні особливостей управлінської культури людських відносин індустріального суспільства. Висновки. У результаті дослідження виявлено такі особливостей управлінської культури людських відносин епохи індустріалізму, як: по-перше, відмова від інженерного підходу до управління, при якому людина була частиною виробничої лінії; по-друге, на противагу механістичній концепції «економічної людини», яка реагує тільки на матеріальні стимули, на перший план вийшла концепція «соціальної людини», яка припускає, що, крім матеріальної вигоди, працівник прагне до задоволення моральних потреб; по-третє, головним об'єктом уваги є працівник як особистість й тому до кожного потрібен індивідуальний підхід; по-четверте, будь-яка формальна організація з офіційно встановленими правилами й порядками обов'язково доповнюється неформальною організацією, заснованою на моральних аспектах взаємодії; по-п'яте, перехід від жорсткої регламентації до демократизації управління, гуманних відносин з підлеглими, повазі їхньої думки, групового прийняття рішень; по-шосте, розгляд менеджменту як процесу взаємодії людей, завдання якого зводяться до вивчення міжособистісних відносин; по-сьоме, врахування емоційного чинника та інтересів працівника, а також групових установок і традицій.

Рассматриваются основные факторы, предопределившие эволюцию российской политической культуры и её современное состояние. Предлагаются критерии для характеристики российской политической культуры как феномена переходного периода. Предпринимается попытка выявить основные тенденции в развития политической культуры в процессе предстоящей всестороннеймодернизации российского общества. Раскрыта корреляция политико-культурной эволюции с процессами политической социализации ; Research tasks of the article:- Analysis of the basic factors, predetermining the evolution of the Russian political culture in its modern state.- Formulation of criteria for description of the Russian political culture as a phenomenon of transitional period.- exposure of basic tendencies in the development of the political culture in the the process of fortcoming all-round modernisation of Russian society.- opening of correlation of politic - cultural evolution with the processes of political socialization in Russian society.Basic conclusions:1) Specific political culture of Russia conditioned by Eurasian geopolitical position of country, concentration and centralization of power, weakness of mechanisms of self - government and self-organisation, prevailing collective forms of way of life.2) Attitude of population toward power was determined foremost by authoritarian political orientations, envisaged by adopting christianity and becoming firmly established as a dominating dependent values with completion of process of formation of the centralized Russian state in XVI century.3) To authoritarism of soviet type honouring of leaders, conformism, absolutizing of class values and denial of achivements of western democracy were inherent.4) Feature Russian political culture confrontation, in soviet period increases marxist ideas about violence as an instrument of socio- economic progress.5) Structure descriptions of political culture of modern Russia are multi - layeredness, heterogeneity and antinomy.6) Basic tendencies are in maintenance of political culture of post - soviet period:- It is the formed attitude toward pluralism as a necessary quality of political process- It is an orientation of main political bodies on principles of democracy;- It is expansion of spectrum of displays of civilactivity, lately in a protest form- It is an increasing requirement in political and civilization self-defnition of country.- It is an increasing request for the strong, authoritative state as a major factor of all-round modernisation of the country.7) The major condition of forming of the political culture of an active public spirit is a creation of the integral system of the political socialization.8) To changing of politic - cultural paradigm will be inherent:- duration related to advancement on proscenium new generation and by the gradual care of old.- It is combination and stratification in consciousness of people elements of the old and new political cultures, making her mixed; fragmentary;- It is a spatial and temporal unevenness politic - cultural evolution that in megacities will take place it more forces, than on periphery. ; Розглядаються основні фактори, що визначили еволюцію російської політичної культури та її сучасний стан. Пропонуються критерії для характеристики російської політичної культури як феномена перехідного періоду. Робиться спроба виявити основні тенденції в розвитку політичної культури в процесі майбутньої всебічної модернізації російського суспільства.Розкрита кореляція політико-культурної еволюції з процесами політичної соціалізації

Strategic communications in the Armed Forces of Ukraine is a combination of communication capabilities and military activities in order to form an information environment to understand of support by Ukrainian society and the international community of the Armed Forces of Ukraine that creates a auspicious conditions for performing assigned task. However, scientific approaches to strategic communications as a culture, as well as to the rationale for the role of strategic communications culture in NATO-adopted targeting processes, remain insufficiently open and scientifically sound. Targeting process is a joint, systematic and targeted lethal and non-lethal actions of strategic, operational and tactical levels of action, carried out in order to create specific effects, achieve military goals and desired results, with the purpose to protect Ukraine's sovereignty and territorial integrity, ensure its economic and information security. The culture of strategic communications is a set of material and spiritual values created in the process of realization of communicative opportunities by the State on the basis of historically acquired experience and the level of its development in order to improve and harmonize measures to promote future goals. Performed analysis showed that the culture of strategic communications of modern military leaders is the basis for the development of communication capabilities of the Ministry of Defense and the Armed Forces of Ukraine, and some proposals for its formation are reflected in this paper. The material of the article can be used for developing theoretical and methodological foundations for the formation of a culture of strategic communications and their components in the Ministry of Defense and the Armed Forces of Ukraine. ; Стратегические коммуникации в Вооруженных Силах (ВС) Украины ‑ объединение коммуникативных способностей и военной деятельности с целью формирования информационной среды для понимания, поддержки украинским обществом и международным сообществом деятельности ВС Украины, создание благоприятных условий для выполнения ими задач по назначению. Однако, в настоящее время научные подходы к стратегическим коммуникациям, как культуры, а также к обоснованию роли культуры стратегических коммуникаций в принятых странами НАТО процессах таргетинга остаются недостаточно раскрытыми и научно обоснованными. Процесс таргетинга ‑ это общие, системные и целенаправленные летальные и не летальные действия стратегического, оперативного и тактического уровней для создания конкретных эффектов, достижения военных целей и желаемого конечного состояния ‑ защита суверенитета и территориальной целостности Украины, обеспечение ее экономической и информационной безопасности. Стратегические коммуникации в Вооруженных Силах (ВС) Украины ‑ объединение коммуникативных способностей и военной деятельности с целью формирования информационной среды для понимания, поддержки украинским обществом и международным сообществом деятельности ВС Украины, создание благоприятных условий для выполнения ими задач по назначению. Культура стратегических коммуникаций ‑ совокупность материальных и духовных ценностей, созданных в процессе реализации коммуникативных возможностей государства, исторически накопленный опыт и уровень их развития для совершенствования и гармонизации мероприятий, направленных на продвижение целей государства в будущем. Анализ показал, что именно культура стратегических коммуникаций современных военных лидеров составляет основу развития коммуникационных возможностей МО и ВС Украины, а отдельные предложения по ее формированию нашли отражение в этой статье. В дальнейшем материал статьи может быть использовано для разработки теоретико-методологических основ формирования культуры стратегических коммуникаций и их составляющих в МО и ВС Украины. ; Стратегічні комунікації у Збройних Силах (ЗС) України – об'єднання комунікативних спроможностей та військової діяльності з метою формування інформаційного середовища для розуміння, підтримки українським суспільством та міжнародною спільнотою діяльності ЗС України, створення сприятливих умов для виконання ними завдань за призначенням. Однак, на цей час наукові підходи до стратегічних комунікацій, як культури, а також до обґрунтування ролі культури стратегічних комунікацій у прийнятих країнами НАТО процесах таргетингу залишаються недостатньо розкритими та науково-обґрунтованими. Процес таргетингу – це спільні, системні та цілеспрямовані летальні та не летальні дії стратегічного, оперативного та тактичного рівнів для створення конкретних ефектів, досягнення військових цілей та бажаного кінцевого стану ‑ захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки. Культура стратегічних комунікацій – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених в процесі реалізації комунікативних можливостей держави, історично набутий досвід та рівень їх розвитку для удосконалення та гармонізації заходів, спрямованих на просування цілей держави в майбутньому. Аналіз показав, що саме культура стратегічних комунікацій сучасних військових лідерів становить основу розвитку комунікаційних спроможностей МО і ЗС України, а окремі пропозиції щодо її формування знайшли відображення у цій статті. У подальшому матеріал статті може бути використано для розроблення теоретико-методологічних основ формування культури стратегічних комунікацій і їх складових в МО та ЗС України.

Strategic communications in the Armed Forces of Ukraine is a combination of communication capabilities and military activities in order to form an information environment to understand of support by Ukrainian society and the international community of the Armed Forces of Ukraine that creates a auspicious conditions for performing assigned task. However, scientific approaches to strategic communications as a culture, as well as to the rationale for the role of strategic communications culture in NATO-adopted targeting processes, remain insufficiently open and scientifically sound. Targeting process is a joint, systematic and targeted lethal and non-lethal actions of strategic, operational and tactical levels of action, carried out in order to create specific effects, achieve military goals and desired results, with the purpose to protect Ukraine's sovereignty and territorial integrity, ensure its economic and information security. The culture of strategic communications is a set of material and spiritual values created in the process of realization of communicative opportunities by the State on the basis of historically acquired experience and the level of its development in order to improve and harmonize measures to promote future goals. Performed analysis showed that the culture of strategic communications of modern military leaders is the basis for the development of communication capabilities of the Ministry of Defense and the Armed Forces of Ukraine, and some proposals for its formation are reflected in this paper. The material of the article can be used for developing theoretical and methodological foundations for the formation of a culture of strategic communications and their components in the Ministry of Defense and the Armed Forces of Ukraine. ; Стратегические коммуникации в Вооруженных Силах (ВС) Украины ‑ объединение коммуникативных способностей и военной деятельности с целью формирования информационной среды для понимания, поддержки украинским обществом и международным сообществом деятельности ВС Украины, создание благоприятных условий для выполнения ими задач по назначению. Однако, в настоящее время научные подходы к стратегическим коммуникациям, как культуры, а также к обоснованию роли культуры стратегических коммуникаций в принятых странами НАТО процессах таргетинга остаются недостаточно раскрытыми и научно обоснованными. Процесс таргетинга ‑ это общие, системные и целенаправленные летальные и не летальные действия стратегического, оперативного и тактического уровней для создания конкретных эффектов, достижения военных целей и желаемого конечного состояния ‑ защита суверенитета и территориальной целостности Украины, обеспечение ее экономической и информационной безопасности. Стратегические коммуникации в Вооруженных Силах (ВС) Украины ‑ объединение коммуникативных способностей и военной деятельности с целью формирования информационной среды для понимания, поддержки украинским обществом и международным сообществом деятельности ВС Украины, создание благоприятных условий для выполнения ими задач по назначению. Культура стратегических коммуникаций ‑ совокупность материальных и духовных ценностей, созданных в процессе реализации коммуникативных возможностей государства, исторически накопленный опыт и уровень их развития для совершенствования и гармонизации мероприятий, направленных на продвижение целей государства в будущем. Анализ показал, что именно культура стратегических коммуникаций современных военных лидеров составляет основу развития коммуникационных возможностей МО и ВС Украины, а отдельные предложения по ее формированию нашли отражение в этой статье. В дальнейшем материал статьи может быть использовано для разработки теоретико-методологических основ формирования культуры стратегических коммуникаций и их составляющих в МО и ВС Украины. ; Стратегічні комунікації у Збройних Силах (ЗС) України – об'єднання комунікативних спроможностей та військової діяльності з метою формування інформаційного середовища для розуміння, підтримки українським суспільством та міжнародною спільнотою діяльності ЗС України, створення сприятливих умов для виконання ними завдань за призначенням. Однак, на цей час наукові підходи до стратегічних комунікацій, як культури, а також до обґрунтування ролі культури стратегічних комунікацій у прийнятих країнами НАТО процесах таргетингу залишаються недостатньо розкритими та науково-обґрунтованими. Процес таргетингу – це спільні, системні та цілеспрямовані летальні та не летальні дії стратегічного, оперативного та тактичного рівнів для створення конкретних ефектів, досягнення військових цілей та бажаного кінцевого стану ‑ захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки. Культура стратегічних комунікацій – сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених в процесі реалізації комунікативних можливостей держави, історично набутий досвід та рівень їх розвитку для удосконалення та гармонізації заходів, спрямованих на просування цілей держави в майбутньому. Аналіз показав, що саме культура стратегічних комунікацій сучасних військових лідерів становить основу розвитку комунікаційних спроможностей МО і ЗС України, а окремі пропозиції щодо її формування знайшли відображення у цій статті. У подальшому матеріал статті може бути використано для розроблення теоретико-методологічних основ формування культури стратегічних комунікацій і їх складових в МО та ЗС України.

The article deals with the problems of labor adaptation of youth in organizations and enterprises, and the influence on this process of transformation of the corporate culture of labor. The main problems of labor adaptation of young people in the modern conditions of development of labor markets are analyzed theoretically. The problem of youth employment is considered, which today is one of the priority tasks of state development. Ensuring a satisfactory level of youth employment today is one of the priority tasks of the state's development. After all, young people are the most active part of the able-bodied population. Only taking into account the dynamics of the level of its employment it is possible to develop socio-economic forecasts of the country's development for the long-term perspective. The problem of youth employment is of interest to many scholars in the world. However, in Ukraine, it is updated on average every five years. This is due to the need for government programs to support and promote the development of this population.Young people are more exposed to both external and internal influences on the situation with ensuring its employment as a more productive part of the population. In the process of finding a job, young unemployed people face certain psychological difficulties. Their cause is the lack of internal readiness for active involvement, inability to change previous settings, and motivation for behavior in new market conditions. Unresolved problems of youth employment lead to rising unemployment and lower living standards; the spread of passive (dependency), unregulated (shadow occupancy) and destructive (criminal) behavior patterns; inducing external labor migration; cause psychological changes (loss of motivation to work, change in the structure of value orientations and the fall in the prestige of legal employment].The state still can not solve all problems on its own. Therefore, all public associations should work on these issues and problems and look for effective solutions to them, and only by creating a favorable business environment in Ukraine we will solve many important problems, including for the development of economic activity of youth, and the realization of their labor potential. Consequently, the main measures to be taken to reduce youth unemployment must be campaigning and educational work. ; В статье подробно обосновывается необходимость пересмотра существующих подходов к культуре труда и трудоустройства молодежи в Украине. Рассмотрены проблемы адаптации молодежи и выделены факторы. Установлено, что внутренние факторы обусловлены необходимостью повышения эффективности организации трудовых отношений в крупных компаниях и корпорациях. Особое внимание уделено проблемам формирования действенной корпоративной стратегии и трудовой адаптации, а также внутренней организационной политики ; У статті детально обґрунтовується необхідність перегляду існуючих підходів до культури праці та працевлаштування молоді в Україні. Розглянуті проблеми адаптації молоді та виділені чинники. Встановлено, що внутрішні чинники обумовлені необхідністю підвищення ефективності організації трудових відносин у великих компаніях та корпораціях. Особлива увага приділена проблемам формування дієвої корпоративної стратегії та трудової адаптації, а також внутрішньої організаційної політики.

The culture of tolerance is the subject of post-classical knowledge of conscious phenomena that influence the processes being a person and its ethno-national identity. There is a formation of a political nation that meets the requirements of European society and the spirit of ethno-social shifts, resulting in the formation of the corresponding meanings of network culture and global identity. The civilized spirit of freedom is the property of the content of the history philosophers and the realities of socio-cultural changes of being. The formation of a discursive space of tolerance establishes the contemporary meaning and meaning of a particular socio-cultural life, when the culture of tolerance was shaped by Europe at an early age of its civilization, and, through this, a combination of external structures with its internal world is achieved. Without the «philosophy of hope» there is no optimization of the reliability of the specialists training. In this context, the priority of the humanitarian aspect of the educational space is overcoming - and fragmentation of the reform process, also as the education and upbringing that embraced the makers of the product intelligence. Understand that all the priorities of educational reform have not only authoritative policies, but a positive meaning emerges only when the regions is headed by authoritative bearers of the patriotic-professional direction. And they find common actions with the Ministry of Education and Science, the intellect-environment, students, etc. Only through the achievement of a European level of academic freedoms, one can touch on the «pragmatics of the educational noosphere» the community will help the formation of reformers-officials to conduct dialogue in the sense of what this word has as a «difficult transitional state», after which there appears «civil enlightenment», the ability to find an understanding with society, in spite of the violent ignorance of radicals from the East or the West.The feeling of future specialists before the exit of the «crisis society» from the state of «permanent rebellion» is born despite the «hybridization of humanitarian situation». ; Культура толерантности является предметом постнекласического познания сознательных явлений, которые влияют на процессы становления личности и ее этнонациональную идентичность. Происходит формирование политической нации, которая соответствует требованиям европейского общества и духа этносоциальных сдвигов, в результате формируются соответствующие смыслы сетевой культуры и глобальная идентичность. Цивилизованный дух свободы есть свойство содержания философем истории и реалии социокультурных изменений бытия. Становление дискурсивного пространства толерантности устанавливает современные значения и смыслы конкретной социокультурной жизни, когда культуру толерантности формировала Европа в период раннего времени своей цивилизации, и благодаря этому достигается сочетание внешних структур со своим внутренним миром. Без «философии надежды» нет оптимизации надежности подготовки специалистов. В этом смысл приоритета гуманитарного аспекта образовательного пространства, преодоления и фрагментарности процесса реформирования, обучения и воспитания, охватившего создателей интеллект-продукта. Понять все приоритеты реформы образования могут не только авторитетные политики, положительный смысл появляется только тогда, когда в регионах отрасль возглавляют авторитетные носители патриотически профессионального направления. И находят общие действия с Министерством образования и науки, интеллект средой, студенчеством и тому подобное. Только через достижение европейского уровня академических свобод можно коснуться «прагматики образовательной ноосферы», община поможет становлению реформаторов чиновников, чтобы вести диалог в том значении, которое это слово имеет как «тяжелое переходное состояние», после которого появляется «гражданское прозрение», умение найти взаимопонимание с социумом, несмотря на воинственное невежество радикалов с Востока или Запада. Ощущение будущих специалистов к выходу «кризисного социума» из состояния «перманентного бунта» рождается, несмотря на «гибридизацию гуманитарной ситуативности». ; Культура толерантності є предметом постнекласичного пізнання свідомих явищ, котрі впливають на процеси становлення особистості та її етнонаціональну ідентичність. Відбувається формування політичної нації, яка відповідає вимогам європейського суспільства і духу етносоціальних зрушень, в результаті формуються відповідні сенси мережевої культури і глобальна ідентичність. Цивілізований дух свободи є властивість змісту філософем історії та реалії соціокультурних змін буття. Становлення дискурсивного простору толерантності встановлює сучасні значення і сенсу конкретного соціокультурного життя, коли культуру толерантності формувала Європа під час раннього часу своєї цивілізації, і завдяки цьому досягається поєднання зовнішніх структур зі своїм внутрішнім світом. Без «філософії надії» немає оптимізації надійності підготовки спеціалістів. В цьому зміст пріоритету гуманітарного аспекту освітнього простору, подолання і фрагментарності процесу реформування, навчання та виховання, що охопило творців інтелект-продукту. Зрозуміти всі пріоритети реформи освіти мають не тільки авторитетні політики. Позитивний сенс з'являється лише тоді, коли в регіонах галузь очолюють авторитетні носії патріотично-професійного напряму. І знаходять спільні дії із Міністерством освіти і науки, інтелект-середовищем, студентством тощо. Тільки через досягнення європейського рівня академічних свобод можна торкнутися «прагматики освітньої ноосфери», громада допоможе становленню реформаторів-чиновників, щоб вести діалог у тому значенні, яке це слово має як «тяжкий перехідний стан», після якого з'являється «громадянське прозріння», вміння знайти порозуміння з соціумом, попри войовниче невігластво радикалів зі Сходу чи Заходу.Відчуття майбутніх фахівців до виходу «кризового соціуму» із стану «перманентного бунту» народжується попри «гібридизацію гуманітарної ситуативності».