Suchergebnisse

In the article the diplomatic relations between Ukraine and the Italian Republic, examines the history and the development of international relations between countries in the current political situation in the world and the role of Italy in the integratio ; У статті розглянуто дипломатичні відносини України та Італійської республіки, досліджено історію та шляхи розвитку міжнародних відносин між країнами в умовах сучасної політичної ситуації у світі та роль Італії в інтеграційних процесах вступу України до Є ; У статті розглянуто дипломатичні відносини України та Італійської республіки, досліджено історію та шляхи розвитку міжнародних відносин між країнами в умовах сучасної політичної ситуації у світі та роль Італії в інтеграційних процесах вступу України до Є

The article is devoted to Slovak-Hungarian diplomatic relations in 1938 − 1939 which concerned the determination of the borderline between the states. The aim of the study is to clarify some of the diplomatic relations that preceded the Slovak-Hungarian «Small war» in 1939. Emphasis is placed on highlighting the causes of the Slovak-Hungarian border conflict, on Budapest's rejection of the borders that have arisen with the new Versailles-Washington system, and on the choice of revanchism policy. The process of transformation of peace negotiations for the settlement of the borderline into the military action of Hungary is shown. The issue of border redrawing still existed with the signing of the Saint-Germain and Trianon treaties and became a major problem for Czechoslovak-Hungarian relations in the interwar period. The main motivation to redraw the borders was the issue of the Hungarian-speaking national minority in Slovakia for the sake of achieving ethnic justice. A significant catalyst in the territorial encroachments of Hungary was A. Hitler's support and his diplomatic success secured by the Anschluss of Austria and the annexation of Sudeten region. The work of commissions aimed at border redrawing is considered. Germany's role in the arbitration of the issue, its support for Hungarian aggression, and Budapest's active diplomatic relations with Berlin are determined. The focus of attention is also on the question of Germany's influence on the policy of the newly created independent Slovakia and its imperative. At the same time, the formal reasons for the war used by Hungary to satisfy its territorial claims are considered. The overall assessment of the Slovak military potential in the run-up to the «Small war» is given, as well as the young state's unpreparedness for such military conflicts. ; Статтю присвячено словацько-угорським дипломатичним стосункам в 1938 − 1939 рр., що стосувались визначенню лінії кордону між державами. В мету поставлено з'ясувати деякі дипломатичні відносини, що передували словацько-угорській «Малій війні» 1939 р. Акцент зроблено на висвітленні причин словацько-угорського прикордонного конфлікту, на несприйнятті Будапештом кордонів, що постали з новою Версальсько-Вашингтонською системою та обранні політики реваншизму. Показується процес трансформації мирних переговорів для врегулювання лінії кордону у військову акцію Угорщини. Питання про переділ кордонів існувало ще із підписанням Сен-Жерменського та Тріанонського договорів і стало центральною проблемою чехословацько-угорських відносин у міжвоєнний період. Головним вмотивуванням перегляду кордонів було питання угорськомовної національної меншини на території Словаччини задля досягнення етнічної справедливості. Істотним каталізатором у територіальних зазіханнях Угорщини виступила підтримка А. Гітлера та його дипломатичні успіхи, закріплені аншлюсом Австрії та Судетської області. Розглянуто роботу комісій, покликаних здійснити переділ кордонів. Визначається місце Німеччини в арбітражі цього питання, її підтримка угорської агресії та активні дипломатичні зносини Будапешта з Берліном. У фокусі уваги також виступає питання впливу Німеччини на політику новоствореної незалежної Словаччини та її імператив. Разом з тим розглядаються формальні приводи для війни, які використовувала Угорщина задля вдоволення територіальних претензій. Дається загальна оцінка словацького військового потенціалу напередодні «Малої війни», неготовність молодої держави до подібних військових конфліктів.

The article is devoted to Slovak-Hungarian diplomatic relations in 1938 − 1939 which concerned the determination of the borderline between the states. The aim of the study is to clarify some of the diplomatic relations that preceded the Slovak-Hungarian «Small war» in 1939. Emphasis is placed on highlighting the causes of the Slovak-Hungarian border conflict, on Budapest's rejection of the borders that have arisen with the new Versailles-Washington system, and on the choice of revanchism policy. The process of transformation of peace negotiations for the settlement of the borderline into the military action of Hungary is shown. The issue of border redrawing still existed with the signing of the Saint-Germain and Trianon treaties and became a major problem for Czechoslovak-Hungarian relations in the interwar period. The main motivation to redraw the borders was the issue of the Hungarian-speaking national minority in Slovakia for the sake of achieving ethnic justice. A significant catalyst in the territorial encroachments of Hungary was A. Hitler's support and his diplomatic success secured by the Anschluss of Austria and the annexation of Sudeten region. The work of commissions aimed at border redrawing is considered. Germany's role in the arbitration of the issue, its support for Hungarian aggression, and Budapest's active diplomatic relations with Berlin are determined. The focus of attention is also on the question of Germany's influence on the policy of the newly created independent Slovakia and its imperative. At the same time, the formal reasons for the war used by Hungary to satisfy its territorial claims are considered. The overall assessment of the Slovak military potential in the run-up to the «Small war» is given, as well as the young state's unpreparedness for such military conflicts. ; Статтю присвячено словацько-угорським дипломатичним стосункам в 1938 − 1939 рр., що стосувались визначенню лінії кордону між державами. В мету поставлено з'ясувати деякі дипломатичні відносини, що передували словацько-угорській «Малій війні» 1939 р. Акцент зроблено на висвітленні причин словацько-угорського прикордонного конфлікту, на несприйнятті Будапештом кордонів, що постали з новою Версальсько-Вашингтонською системою та обранні політики реваншизму. Показується процес трансформації мирних переговорів для врегулювання лінії кордону у військову акцію Угорщини. Питання про переділ кордонів існувало ще із підписанням Сен-Жерменського та Тріанонського договорів і стало центральною проблемою чехословацько-угорських відносин у міжвоєнний період. Головним вмотивуванням перегляду кордонів було питання угорськомовної національної меншини на території Словаччини задля досягнення етнічної справедливості. Істотним каталізатором у територіальних зазіханнях Угорщини виступила підтримка А. Гітлера та його дипломатичні успіхи, закріплені аншлюсом Австрії та Судетської області. Розглянуто роботу комісій, покликаних здійснити переділ кордонів. Визначається місце Німеччини в арбітражі цього питання, її підтримка угорської агресії та активні дипломатичні зносини Будапешта з Берліном. У фокусі уваги також виступає питання впливу Німеччини на політику новоствореної незалежної Словаччини та її імператив. Разом з тим розглядаються формальні приводи для війни, які використовувала Угорщина задля вдоволення територіальних претензій. Дається загальна оцінка словацького військового потенціалу напередодні «Малої війни», неготовність молодої держави до подібних військових конфліктів.

The article presents the diplomatic relations between Ukraine and the republic of Kazakhstan, the recognition of the independence of the two states, the importance of the role and place in the international politics of the Republic of Kazakhstan and Ukrai ; У статті представлені дипломатичні відносини України та республіки Казахстан, визнання незалежності двох держав, значення ролі та місця в міжнародній політиці республіки Казахстан та України, визначено співпрацю у сферах економіки та культури. ; У статті представлені дипломатичні відносини України та республіки Казахстан, визнання незалежності двох держав, значення ролі та місця в міжнародній політиці республіки Казахстан та України, визначено співпрацю у сферах економіки та культури.

Охарактеризовано вплив результатів діяльності Отто фон Бісмарка на міжнародні відносини другої половини XIX ст. та використані дипломатичні засоби Бісмарка в створенні об'єднаної Німеччини. Висвітлено передумови появи дипломатії real politic, створеної Бісмарком. Охарактеризовано кризу європейського концерту та війни, які призвели до великих змін на карті Європи. Виявлено участь Бісмарка як посередника у мирних переговорах кінця другої половини XIX ст.

У статті дослідженню піддаються правові та дипломатичні труднощі в розбудові українсько-угорських двосторонніх зв'язків, що мали місце на межі 1980–90-х рр. Складності, перш за все, випливали з того, що на відносини двох вказаних сторін практично необмежений вплив мав Радянський Союз, його система, а згодом – системна криза та розпад цієї ж системи, у результаті чого на мапі Європи з'явилося чимало самостійних, незалежних держав. У статті пропонується порівняльний аналіз Конституції СРСР 1977 р. та Конституції УРСР 1978 р. Окремо висвітлюється роль Декларації «Про державний суверенітет України» у розбудові українсько-угорських двосторонніх відносин. Спираючись на архівні матеріали та приклади, автор статті намагається вказати на те, за яких обставин розвивалися двосторонні відносини між Будапештом та Києвом, які були їх спільні цілі та інтереси. Особливий акцент робиться у статті на думках політичних і дипломатичних еліт двох країн щодо розбудови безпосередніх двосторонніх відносин між країнами, котрі й самі представляють.

Diplomatical relations between Russia and Austria (1785-1919) are research in thisarticle. Author accepts your attention on diplomatical relations between Austria and the South Ukraine and setting American's consulars there, with aim intensification political, economical and cultural relations between countries and sense of this co operations in the future of Ukraine too ; В работе исследуются российско-австрийские дипломатические связи периода с 1785 по 1919 года. Автор акцентирует внимание на дипломатических отношениях между Австрией и Южной Украиной и установлении Австрией там своих консульств, с целью усиления политических, экономических и культурных отношений между ними, а также на значении данного сотрудничества в дальнейшей судьбе Украины ; У роботі досліджуються російсько-австрійські дипломатичні зв'язки періоду з 1785 до 1919 роки. Автор акцентує увагу на дипломатичних відносинах між Австрією та Південною Україною та встановленні Австрією там своїх консульств з метою посилення політичних, економічних та культурних відносин між ними, а також на значенні даної співпраці у подальшій долі України

The article deals with the peculiarities of functioning of modern unrecognized states. Main characteristics which states should have are shown. There are different views of scholars on the opportunities of unrecognized states on the international arena. It is difficult for the states to develop under the conditions of limited recognition. Primarily they rely on humanitarian aid of international community. The relationships of unrecognized states with other states develop spontaneously. Most unrecognized and partly recognized states have a weak economy. The reasons for this are: ineffective state governance, shadow economy, small investment as a result of distrust of foreign business-structures, ruin of territory and infrastructure as a result of war. Anyway the population of most unrecognized states supports secession. It can be attained with the help of propaganda and creation the image of enemy in the face of mother state. The level of democracy in unrecognized states varies and democratic institutes and procedures may have just formal character. Foreign patrons have a strong influence on vital activities of unrecognized states. They forward the economic development of unrecognized states, establish different investment projects, become a market for their products. The patron states help those tiny entities with army as unrecognized states are very important for them from geopolitical point of view. ; У статті досліджено особливості функціонування сучасних невизнаних держав, виокремлено їх визначальні ознаки. Висвітлено різні підходи до трактування можливостей невизнаних держав на міжнародній арені. Зазвичай державам важко розвиватися в умовах обмеженого визнання. Головним чином вони розраховують на гуманітарну допомогу міжнародної спільноти, а відносини з іншими державами розвиваються стихійно. Усі невизнані або частково визнані держави, за винятком Тайваню, слабкі економічно. Причинами цього є неефективне державне управління, тіньова економіка, обмеженість інвестування, зумовлена недовірою іноземних бізнес­структур, руйнування території та інфраструктури внаслідок воєнних дій. Попри це населення більшості невизнаних держав під впливом пропаганди підтримує від'єднання від материнської держави. Ступінь демократії в невизнаних державах різний, а демократичні інститути і процедури в них можуть мати лише зовнішні ознаки. Зовнішні покровителі суттєво впливають на життєдіяльність невизнаних держав, сприяючи економічному розвитку, створюючи різноманітні інвестиційні проекти, слугуючи ринком для збуту їх товарів. Держави­покровителі допомагають цим доволі крихким об'єднанням важливим для них з геополітичної точки зору військовими засобами. ; У статті досліджено особливості функціонування сучасних невизнаних держав, виокремлено їх визначальні ознаки. Висвітлено різні підходи до трактування можливостей невизнаних держав на міжнародній арені. Зазвичай державам важко розвиватися в умовах обмеженого визнання. Головним чином вони розраховують на гуманітарну допомогу міжнародної спільноти, а відносини з іншими державами розвиваються стихійно. Усі невизнані або частково визнані держави, за винятком Тайваню, слабкі економічно. Причинами цього є неефективне державне управління, тіньова економіка, обмеженість інвестування, зумовлена недовірою іноземних бізнес­структур, руйнування території та інфраструктури внаслідок воєнних дій. Попри це населення більшості невизнаних держав під впливом пропаганди підтримує від'єднання від материнської держави. Ступінь демократії в невизнаних державах різний, а демократичні інститути і процедури в них можуть мати лише зовнішні ознаки. Зовнішні покровителі суттєво впливають на життєдіяльність невизнаних держав, сприяючи економічному розвитку, створюючи різноманітні інвестиційні проекти, слугуючи ринком для збуту їх товарів. Держави­покровителі допомагають цим доволі крихким об'єднанням важливим для них з геополітичної точки зору військовими засобами.

Автори осмислюють зовнішню політику Ізраїлю в напрямку Центральної Азії та Кавказу через аналіз технології периферії. Проголосивши незалежність 14 травня 1948 року, держава Ізраїль опинилася у ворожому оточені сусідських арабських країн, які одразу оголосили війну новоствореній країні. Ця війна ввійшла в історію під назвою «Війна за Незалежність» («Мільхемет hа-Ацмаут»). З самого початку Ізраїль не мав впевненої та стабільної, перш за все, політичної підтримки наддержавами того часу. Уряд країни розробив «доктрину» периферії у 50-х роках ХХ століття. Мета полягала у встановлені дипломатичних відносин з неарабськими, мусульманськими державами світу, щоб отримати визнання на світовій політичній арені та показати, що не існує ніяких суперечок між євреями та мусульманами. Такими першими країнами стали Туреччина, Ефіопія, Судан, Іран. Але з часом відносини стали погіршуватися через політичні кризи, виникаючі на Близькому Сходу, ізраїльсько-арабські конфлікти та тиск арабів. Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після Ісламської революції 1979 року всередині країни.На початку 90-х років минулого століття відбулися суттєві зміни на світовій арені, після розпаду Радянського Союзу у регіоні Центральної Азії та Кавказу утворилися нові незалежні держави, переважна більшість яких мусульманські. Для Ізраїлю обидва регіони вважливі через великий вплив Ірану на них. Уряд Ізраїлю вирішив активно розвивати двосторонні відносини з цими республіками.

The author of this article analyzes the state of relations between Ukraine and the Republic of Lithuania in the political, economic and cultural spheres in the modern era. The researcher concludes that the Ukrainian-Lithuanian relations are characterized by dynamism and Lithuania's experience gained in the process of European integration is beneficial for Ukraine. ; Автор этой статьи анализирует состояние отношений Украины с Литовской Республикой в политической, экономической и культурной сферах в современную эпоху. Исследователь приходит к выводу, что украинско-литовские отношения характеризуются динамизмом, а опыт Литвы, приобретенный в процессе европейской интеграции, является полезным для Украины. ; Автор цієї статті аналізує стан відносин України з Литовською Республікою в політичній, економічній та культурній сферах на сучасному етапі. Дослідник приходить висновку, що українсько-литовські відносини характеризуються динамізмом, а досвід Литовської Республіки, набутий в процесі європейської інтеграції, є корисним для України.

The article highlights the political relations between Ukraine and Germany, focuses research on the formation and current development of international relations of these states. The authors of the article analyze the German-Ukrainian diplomatic relationsh ; В статті висвітлено політичні відносини між Україною та Німеччиною, зосереджено дослідження на становленні та сучасному розвитку міжнародних взаємовідносин цих держав. Авторами статті проаналізовано німецько-український дипломатичний зв'язок, включаючи іс ; В статті висвітлено політичні відносини між Україною та Німеччиною, зосереджено дослідження на становленні та сучасному розвитку міжнародних взаємовідносин цих держав. Авторами статті проаналізовано німецько-український дипломатичний зв'язок, включаючи іс

Зовнішня політика Об'єднаних Арабських Еміратів характеризується мобільністю, гнучкістю і здатністю швидко реагувати на зміни. Підписуючи за посередництва США договір про нормалізацію відносин з Ізраїлем, вище політичне керівництво ОАЕ продемонструвало готовність до ризику і напруженої роботи заради забезпечення власних національних інтересів і створення нового геополітичного середовища на Близькому Сході. Стратегічний задум передбачає, що успішні за всіма параметрами двосторонні еміратсько-ізраїльські відносини мають стати орієнтиром для інших країн регіону. Найближчим часом цей фактор матиме значний вплив на розвиток регіональної ситуації і потребує вивчення.
Метою статті є визначення основних напрямків розвитку двосторонніх відносин між ОАЕ та Ізраїлем на основі аналізу Договору про мир, дипломатичні відносини та повну нормалізацію між Ізраїлем та ОАЕ. Детально розглянутий процес розвитку політичного діалогу між країнами, встановлення дипломатичних відносин і прогрес, якого вдалося досягти країнам за рік після підписання мирних домовленостей. Оцінено вплив Авраамових угод на зовнішню політику ОАЕ у контексті деескалації та розв'язання палестино-ізраїльського конфлікту. Встановлено, що відтепер еміратська дипломатія грає помітно активнішу роль і має більше можливостей для ефективної участі у палестино-ізраїльському врегулюванні. При цьому Емірати продовжують підтримувати принцип «двох держав», виступаючи за створення незалежної Палестини зі столицею у Східному Єрусалимі.
Для отримання наукових результатів у статті використовуються загальні та спеціальні політичні методи дослідження, а саме методи аналізу, контент-аналізу, порівняння та синтезу.
Доведено, що сучасна зовнішня політика ОАЕ здатна на дипломатичні прориви заради реалізації економічних, інвестиційних та технологічних пріоритетів, а також інших проєктів, які сприятимуть розвитку держави і набуттю нею цифрової, технічної та наукової переваги. З'ясовано, що нормалізація відносин з Ізраїлем відповідає стратегічним принципам ОАЕ на наступні 50 років. Висловлено припущення, що нормалізація відносин з Ізраїлем відкриває для ОАЕ нові перспективи у відносинах з США і створює додаткові можливості у протистоянні з Іраном.

На сучасному етапі політичні зусилля держави по просуванню національних економічних інтересів за кордоном знаходяться в тісній ув'язці з завданнями економічного розвитку всередині країни. Дипломатичні місії країни підтримують зовнішньоекономічну діяльність, лобіюють інтереси вітчизняних компаній за кордоном, мобілізують ефективні зовнішні ресурси на цілі розвитку, створюють позитивний імідж свої країни в світі. Дипломатичні представництва, які є острівцями держави в чужій країні, накопичують масивні знання про країну перебування, встановлюють політичні та інші контакти, завдяки своїй багаторічній присутності в даній країні, отримують доступну інформацію про пріоритети цієї країни, виявляють ступінь її зацікавленості у плідній співпраці. Економічна дипломатія – це надійна підтримка дво- і багатосторонньої співпраці та протидія тим суб'єктам діяльності, хто бажав би монополізувати переваги глобалізації. At the present stage, the political efforts of the state to promote national economic interests abroad are closely linked to the objectives of economic development within the country. Diplomatic missions of the country support foreign economic activity, lobby the interests of domestic companies abroad, mobilize effective external resources for development purposes, create a positive image of their countries in the world. Diplomatic missions, which are islands of the state in a foreign country, accumulate massive knowledge of the country of residence, establish political and other contacts, due to their many years of presence in this country, receive accessible information about the priorities of this country, show the degree of its interest in fruitful cooperation. Economic diplomacy is a solid support for bilateral and multilateral cooperation and counteraction to those actors who would like to monopolize the benefits of globalization

The authors study Israel's foreign policy towards Central Asia and the Caucasus through an analysis of peripheral technology. Declaring independence on May 14, 1948, the State of Israel found itself in a hostile environment of neighboring Arab countries, which immediately declared war on the newly created country. This war went down in history as the War of Independence (Milhemet ha-Atzmaut). From the very beginning, Israel did not have strong and stable, above all, political support from the superpowers of the time. The government developed a "doctrine" of the periphery in the 1950s. The aim was to establish diplomatic relations with non-Arab, Muslim countries of the world in order to gain recognition in the world political arena and to show that there are no disputes between Jews and Muslims. Such first countries were Turkey, Ethiopia, Sudan and Iran. But over time, relations have deteriorated due to political crises in the Middle East, Israeli-Arab conflicts and Arab pressure on states of the region. Iran severed diplomatic relations with Israel after the 1979 Islamic Revolution inside the country.In the early 1990s, significant changes took place on the political stage. After the collapse of the Soviet Union, new independent states were formed in the region of Central Asia and the Caucasus, the vast majority of which are Muslim. For Israel, both regions are important because of Iran's great influence on them. The Israeli government has decided to actively develop bilateral relations with these republics. ; Автори осмислюють зовнішню політику Ізраїлю в напрямку Центральної Азії та Кавказу через аналіз технології периферії. Проголосивши незалежність 14 травня 1948 року, держава Ізраїль опинилася у ворожому оточені сусідських арабських країн, які одразу оголосили війну новоствореній країні. Ця війна ввійшла в історію під назвою «Війна за Незалежність» («Мільхемет hа-Ацмаут»). З самого початку Ізраїль не мав впевненої та стабільної, перш за все, політичної підтримки наддержавами того часу. Уряд країни розробив «доктрину» периферії у 50-х роках ХХ століття. Мета полягала у встановлені дипломатичних відносин з неарабськими, мусульманськими державами світу, щоб отримати визнання на світовій політичній арені та показати, що не існує ніяких суперечок між євреями та мусульманами. Такими першими країнами стали Туреччина, Ефіопія, Судан, Іран. Але з часом відносини стали погіршуватися через політичні кризи, виникаючі на Близькому Сходу, ізраїльсько-арабські конфлікти та тиск арабів. Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після Ісламської революції 1979 року всередині країни.На початку 90-х років минулого століття відбулися суттєві зміни на світовій арені, після розпаду Радянського Союзу у регіоні Центральної Азії та Кавказу утворилися нові незалежні держави, переважна більшість яких мусульманські. Для Ізраїлю обидва регіони вважливі через великий вплив Ірану на них. Уряд Ізраїлю вирішив активно розвивати двосторонні відносини з цими республіками. ; Автори осмислюють зовнішню політику Ізраїлю в напрямку Центральної Азії та Кавказу через аналіз технології периферії. Проголосивши незалежність 14 травня 1948 року, держава Ізраїль опинилася у ворожому оточені сусідських арабських країн, які одразу оголосили війну новоствореній країні. Ця війна ввійшла в історію під назвою «Війна за Незалежність» («Мільхемет hа-Ацмаут»). З самого початку Ізраїль не мав впевненої та стабільної, перш за все, політичної підтримки наддержавами того часу. Уряд країни розробив «доктрину» периферії у 50-х роках ХХ століття. Мета полягала у встановлені дипломатичних відносин з неарабськими, мусульманськими державами світу, щоб отримати визнання на світовій політичній арені та показати, що не існує ніяких суперечок між євреями та мусульманами. Такими першими країнами стали Туреччина, Ефіопія, Судан, Іран. Але з часом відносини стали погіршуватися через політичні кризи, виникаючі на Близькому Сходу, ізраїльсько-арабські конфлікти та тиск арабів. Іран розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем після Ісламської революції 1979 року всередині країни.На початку 90-х років минулого століття відбулися суттєві зміни на світовій арені, після розпаду Радянського Союзу у регіоні Центральної Азії та Кавказу утворилися нові незалежні держави, переважна більшість яких мусульманські. Для Ізраїлю обидва регіони вважливі через великий вплив Ірану на них. Уряд Ізраїлю вирішив активно розвивати двосторонні відносини з цими республіками.

визначено, що, на сучасному етапі розвитку державного управління у сфері дипломатичних відносин, важливим аспектом дослідження є аналіз науково-теоретичних основ механізмів державного управління цього напряму: дефініцій термінів «державна політика», «механізм державного управління», «дипломатія», «дипломатичні відносини» та інших з цим пов'язаних визначень, що дозволить збільшити результативність діяльності системи державного управління, у цілому. Обгрунтовано, що державна політика комплексно характеризує діяльність держави у відповідній сфері, визначає стратегічні цілі та завдання влади, а розв'язання конкретних громадських проблемних питань є однією з її частин.
Відмічено, що головним засобом впровадження державно-виконавчої влади є саме механізм управління нею. Одночасно, будучи єдиним комплексом окремих елементів соціуму у їх органічному взаємозв'язку, а, також, поєднанням певних процесів та закономірностей, суб'єкт цього механізму визначає інтереси та потреби суспільного розвитку, утверджує рішення та дії, на цій основі, і, нарешті, впроваджує у життя рішення відповідних проблем, зважаючи на державно-владний контекст.
Обгрунтовано, що у ракурсі системної концепції, механізм державного управління включає взаємозв'язки між її суб'єктом і об'єктом управління, забезпечує здійснення функцій держави у рамках законодавчо закріпленої сфери державно-управлінського впливу та сприяє цілісності системи державного адміністрування. Зроблено висновок про те, що в енциклопедичних визначеннях дипломатія використовується як синонім зовнішньої політики держави. Отже, поняття дипломатичної діяльності ототожнюється з поняттям зовнішньої політики. Однак, така точка зору не досить детально розкриває зміст терміну та є не цілком коректною. Адже визначення дипломатії є набагато вужчим, аніж визначення зовнішньої політики і є, скоріше, однією зі складових зовнішньої політики, засобом її здійснення, що встановлює взаємозв'язки між суб'єктами зовнішньополітичних зносин.