У статті продовжено розгляд теми українського виміру Другої світової війни, окремі аспекти якої висвітлено у статті, над- рукованій у «Воєнно-історичному віснику» № 2 (36) за 2020 рік. Розгля- дається територія України як театр воєнних дій ворогуючих сторін. Стверджується, що на українських землях відбулися найзапекліші опе- рації початкового і першого періодів німецько-радянської війни; аналізу- ються людські втрати України у роки Другої світової війни. Доводить- ся, що війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З урахуванням нових досліджень показано внесок українців у Перемогу над нацизмом. Розглядається місце Другої світової війни в сучасній істо- ричній пам'яті українського народу.
У статті висвітлено найважливіші аспекти українського виміру Другої світової війни з погляду сьогодення та протидії сучасній російській гібрид- ній війні проти України на "історичному фронті". Автори спробували чіт- кіше визначити поняття "український вимір", прослідкувати його появу і відзначили здобутки історіографії цієї проблеми, розкрили місце і значення українського чинника у Другій світовій війні, показано її наслідки для України та українського народу. Увагу акцентовано на ключових подіях, масштабах і запеклості воєнних дій на теренах України, значенні та місця національ- но-визвольної боротьби. Актуалізовано внесок українців у перемогу над на- цизмом, охарактеризовано людські жертви і матеріальні втрати України. Уточнено низку кількісних і якісних показників, пов'язаних з цими подіями. Здійснено спробу осмислити вплив війни на долю українського народу та його сьогодення, її місце в національній пам'яті. Розкрито особливості і тенден- ції сприйняття й усвідомлення українським соціумом цього непересічного іс- торичного явища від початку ХХ ст. до наших днів.
У статті розглядаються особливості концептуальних схем, наративних та репрезентаційних сюжетів українського досвіду найбільшого мілітарного конфлікту ХХ ст. В експозитарній моделі, яка розробляється та втілюється в науково-комунікативних практиках Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс. Запропоновані концептуальні та нараційно-репрезентаційні підходи до трактування українського виміру Другої світової війни можуть слугувати переконливим взірцем і використовуватися як дієвий варіант потенційних музейноекспозиційних трансформацій. Ключові слова: Друга світова війна, український вимір Другої світової війни, Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, експозитарна модель, концептуалізація, музейна нарація, музейна репрезентація.
Події, що відбуваються у сучасній Україні, актуалізують мілітарну проблематику. Від об'єктивної оцінки ситуації, адекватності її сприйняття залежить майбутнє України як суверенної держави. Суттєвою у цьому аспекті є роль соціології як науки, що фокусується на осмисленні соціальної реальності, у нашому випадку - війни. Її наслідки відчутні не лише для України, а й для міжнародної спільноти.
Безпосереднє спостереження за подіями, які мають місце в українських реаліях, формують неоціненний досвід дослідника. Одна з особливостей соціології як науки полягає у її дослідницькій стратегії: системності та комплексності. З метою комплексного та системного аналізу російсько-української війни в статті пропонується розгляд мілітарної проблематики крізь призму мікро-, мезо-, макро- та мегарівневого підходів. Окреслений авторами дослідницький вектор простежується в тих емпіричних дослідженнях, які, від початку широкомасштабного вторгнення росії, реалізовані в Україні. Зокрема, йдеться про низку досліджень, проведених такими дослідницькими агенціями, як соціологічна група «Рейтинг», Info Sapiens, КМІС, Український центр економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова, Factum Group Ukraine та ін.
У статті робиться висновок про те, що більшість досліджень, проведених в Україні за час широкомасштабного вторгнення росії, розкривають окремі аспекти проблематики війни; в основному, спрямовані на ситуативне та точкове визначення ситуації, аніж на її системне, комплексне вивчення. Зазначається, що простежується брак якісних соціологічних досліджень, що б уможливило ґрунтовніший аналіз означеної проблематики з метою подальших теоретичних узагальнень і конструктів.
The article highlights the most important aspects of the Ukrainian dimen- sion of World War II in terms of the present and Russia's opposition to the hybrid war against Ukraine on the "historical front". The authors tried for the first time to clearly define the concept of "Ukrainian dimension", traced the development and noted the achievements of historiography of the problem, revealed the place, role and significance of the Ukrainian factor in World War II, showed its consequences for Ukraine and the Ukrainian people. Attention is focused on the key events, the scale and intensity of hostilities in Ukraine and the importance of the national liberation struggle. The contribution of Ukrainians to the victory is actualized, human sacrifices and material losses of Ukraine are characterized. A number of quantitative and qualitative indica- tors related to these aspects have been clarified. An attempt was also made to comprehend the impact of the war on the fate of the Ukrainian people and our present, its place in the national memory. Peculiarities and tendencies of per- ception and awareness of the Ukrainian society of this extraordinary historical phenomenon from the beginning of the XX century are revealed to this day. The results of the most recent sociological research conducted in April 2020, which determine the attitude of Ukrainians of different ages and residents of different regions of Ukraine to the Second World War, its results, in particular to the Victory Day, are presented and briefly analysed. This attitude is gener- ally ambiguous, in most cases showing a lack of unity, but in comparison with opinion polls on similar issues conducted before the Russian aggression, there is a tendency to gradually move away from the Soviet and Russian perception towards the Ukrainian and European views.The authors conclude that the result of understanding the Ukrainian dimen- sion of the Second World War should be an understanding of all its tragedy for the Ukrainian people, senseless cruelty and the terrible price that Ukrainians, among others, paid. And at the same time – to comprehend the greatness of the heroism and sacrifice of the Ukrainian people, to honor the memory of the fallen heroes and victims of the war. In the current context of repelling Russian aggression and countering the ongoing hybrid war, this is especially relevant. ; У статті висвітлено найважливіші аспекти українського виміру Другої світової війни з погляду сьогодення та протидії сучасній російській гібрид- ній війні проти України на "історичному фронті". Автори спробували чіт- кіше визначити поняття "український вимір", прослідкувати його появу і відзначили здобутки історіографії цієї проблеми, розкрили місце і значення українського чинника у Другій світовій війні, показано її наслідки для України та українського народу. Увагу акцентовано на ключових подіях, масштабах і запеклості воєнних дій на теренах України, значенні та місця національ- но-визвольної боротьби. Актуалізовано внесок українців у перемогу над на- цизмом, охарактеризовано людські жертви і матеріальні втрати України. Уточнено низку кількісних і якісних показників, пов'язаних з цими подіями. Здійснено спробу осмислити вплив війни на долю українського народу та його сьогодення, її місце в національній пам'яті. Розкрито особливості і тенден- ції сприйняття й усвідомлення українським соціумом цього непересічного іс- торичного явища від початку ХХ ст. до наших днів.
The article highlights the most important aspects of the Ukrainian dimen- sion of World War II in terms of the present and Russia's opposition to the hybrid war against Ukraine on the "historical front". The authors tried for the first time to clearly define the concept of "Ukrainian dimension", traced the development and noted the achievements of historiography of the problem, revealed the place, role and significance of the Ukrainian factor in World War II, showed its consequences for Ukraine and the Ukrainian people. Attention is focused on the key events, the scale and intensity of hostilities in Ukraine and the importance of the national liberation struggle. The contribution of Ukrainians to the victory is actualized, human sacrifices and material losses of Ukraine are characterized. A number of quantitative and qualitative indica- tors related to these aspects have been clarified. An attempt was also made to comprehend the impact of the war on the fate of the Ukrainian people and our present, its place in the national memory. Peculiarities and tendencies of per- ception and awareness of the Ukrainian society of this extraordinary historical phenomenon from the beginning of the XX century are revealed to this day. The results of the most recent sociological research conducted in April 2020, which determine the attitude of Ukrainians of different ages and residents of different regions of Ukraine to the Second World War, its results, in particular to the Victory Day, are presented and briefly analysed. This attitude is gener- ally ambiguous, in most cases showing a lack of unity, but in comparison with opinion polls on similar issues conducted before the Russian aggression, there is a tendency to gradually move away from the Soviet and Russian perception towards the Ukrainian and European views.The authors conclude that the result of understanding the Ukrainian dimen- sion of the Second World War should be an understanding of all its tragedy for the Ukrainian people, senseless cruelty and the terrible price that Ukrainians, among others, paid. And at the same time – to comprehend the greatness of the heroism and sacrifice of the Ukrainian people, to honor the memory of the fallen heroes and victims of the war. In the current context of repelling Russian aggression and countering the ongoing hybrid war, this is especially relevant. ; У статті висвітлено найважливіші аспекти українського виміру Другої світової війни з погляду сьогодення та протидії сучасній російській гібрид- ній війні проти України на "історичному фронті". Автори спробували чіт- кіше визначити поняття "український вимір", прослідкувати його появу і відзначили здобутки історіографії цієї проблеми, розкрили місце і значення українського чинника у Другій світовій війні, показано її наслідки для України та українського народу. Увагу акцентовано на ключових подіях, масштабах і запеклості воєнних дій на теренах України, значенні та місця національ- но-визвольної боротьби. Актуалізовано внесок українців у перемогу над на- цизмом, охарактеризовано людські жертви і матеріальні втрати України. Уточнено низку кількісних і якісних показників, пов'язаних з цими подіями. Здійснено спробу осмислити вплив війни на долю українського народу та його сьогодення, її місце в національній пам'яті. Розкрито особливості і тенден- ції сприйняття й усвідомлення українським соціумом цього непересічного іс- торичного явища від початку ХХ ст. до наших днів.
The article is devoted to the discourse of historiography of cultural processes in the Donbass during the Second World War. The author analyzes the works of Soviet, Ukrainian and foreign historians on the topic. An essential feature of all the scientific research results of the Soviet period was the apologetics of the role of the Communist Party in cultural construction in Ukraine. At the same time, one can not deny the value of the scientific achievements of Soviet scholars who laid the foundations of modern Ukrainian historiography of the Second World War. With the achievement of Ukraine's independence, an attempt was made to broaden the research issues, in particular to characterize the dynamics of cultural processes during the war years. The researchers carried out significant work on the accumulation of material on certain aspects of cultural development, both in Ukraine and in Donbass in particular. Modern Ukrainian studies still have stereotypes, poorly studied regional studies, the topic of cramped memory, trauma, politics, psychological aspects of the war. Foreign historiography is important for a methodological and conceptual point of view, but scientific publication are deprived of materials from Ukrainian archives. Consequently, cultural processes in the Donbas during the Second World War did not become the subject of scientific research and require further consideration. ; Статья посвящена историографическому дискурсу культурных процессов на Донбассе в годы Второй мировой войны. Проанализированы работы советских, современных украинских, зарубежных историков и краеведов, выделены концепции, парадигмы, которые имели место в исторической науке на протяжении разных исторических периодов. Особое внимание уделено перспективности и актуальности темы. Автором статьи определен круг вопросов, требующих дополнительного изучения: культурная память и политика, психологические и ментальные аспекты жизни населения в годы войны. Перспективным представляется написание работ междисциплинарного характера. ; Стаття присвячена історіографічному дискурсу культурних процесів на Донбасі в роки Другої світової війни. Проаналізовано науковий доробок радянських, сучасних українських, зарубіжних істориків та краєзнавців, виокремлені концепції, парадигми, які існували в історичній науці протягом різних історичних періодів. Особлива увага приділена перспективності та актуальності теми. Автором статті визначено коло питань, які потребують додаткового наукового опрацювання, зокрема культурна пам'ять та культурна політика, психологічні та ментальні аспекти життя населення в роки війни. Перспективним видається створення робіт міждисциплінарного характеру.
This article is devoted to the phenomenon of hybrid war. Based on the fact that the military actions can be represented as the particular process, it is proposed to analyze the phenomenon on the technological approach. In addition, the study of the phenomenon does not occur within the traditional "democratic paradigm", and based on the assertion that in modern Ukraine the model of social and political order with an oligarchs in the center was formed. All state institutions and segments of civil society are in a tough financial and economic dependence from the social group of oligarchs.The goals, objectives, principles, directions, forms, methods and techniques of conducting hybrid warfare are discussed. The general and the particular to the phenomena of the conventional war and the hybrid war is determined. Focuses on the complex nature of the phenomenon, its layered structure. In this connection, emphasizes the fact that the main actors of the war at different levels perform different roles, which is fixed by experts who analyze the situation. In particular, Ukraine can be considered as the subject of a hybrid war at the regional level, but it also becomes the purpose and the object as to the subjects of higher geopolitical level.In general, the phenomenon of hybrid war characterized by a lack of principles in building of the technological process. In the specific case of Ukraine, the lack of clear principles in the organization of the process dictated by economic interests of oligarchic clans that joined the struggle for the redistribution model in securing ownership of tools and means of production. Other elements of the process of the hybrid war are serve the implementation of the corporate interests of the oligarchs.In addition, the Ukrainian oligarchic structures are the link, the conductor for the interests of oligarchic structures of higher global level. The main tool in this struggle is the information - the main resource of the era, on which the oligarchs try to win a monopoly. Thus, we can talk about the oligarchic discourse of the hybrid war in Ukraine, as invariably present oligarchic component in all its elements. ; Статья посвящена рассмотрению феномена гибридной войны. На основании того, что военные действия представляют собой определенный процесс, автор предлагает анализировать явление с позиций технологического подхода. Изучение феномена происходит не в рамках традиционной "демократической парадигмы", а с точки зрения того, что в современной Украине сформировалась олигархоцентрическая модель социально-политического устройства. Рассматриваются цели, задачи, принципы, направления, формы, методы и приемы ведения гибридной войны. Определяется общее и особенное в феноменах традиционной и гибридной войн. Акцентируется внимание на комплексном характере явления, его многоуровневой структуре. Показано, что участники процесса на различных уровнях выполняют различную роль, что и фиксируется экспертами, анализирующими ситуацию с различных идеологических позиций. ; Стаття присвячена розгляду феномену гібридної війни. На підставі того, що військові дії є певним процесом, пропонується проаналізувати явище з позицій технологічного підходу. Дослідження феномену відбувається не в межах традиційної "демократичної парадигми", а виходячи з тези, що в сучасній Україні сформувалася олігархоцентрична модель соціально-політичного устрою. Розглянуто цілі, завдання, принципи, напрями, форми, методи й прийоми ведення гібридної війни. Визначено спільне й особливе у феноменах традиційної та гібридної війн. Акцентується увага на комплексному характері явища, його багаторівневій структурі. Показано, що учасники процесу на різних рівнях грають різні ролі, що й фіксується експертами, які аналізують ситуацію з різних ідеологічних позицій.
The statehood's maturity always correlates with the strength of the nation's identity. The quality of such correlation becomes crucial and is often being improved during the tests. Events of late 2013 - early 2014 in Ukraine exposed the conflict between the state and the society, which resulted in the destruction of the country's integrity, the war in Donbass, identity's trauma of border territories and challenges for local communities. It is necessary to realize the social assets and liabilities of Maidan for subsequent modernization of the country. During the years of independence, Ukraine has almost never carried out the policy of forming a unified national (political) identity. The state should reconsider the policy of recreating the Ukrainian's political nation, including ethnic and regional specifications in order to overcome these trends. ; Зрелость государственности всегда коррелирует с целостностью самоидентификации нации. Качество такой корреляции становится определяющей и часто совершенствуется во время испытаний. События конца 2013 - первой половины 2014 в Украине вскрыли конфликт между Государством и Обществом, который имел последствиями разрушение целостности страны, войну в Донбассе, травму идентичности пограничных территорий и вызов для территориальных общин. Год после Майдана результирует потерей территории, наличием непризнанной официальным Киевом войны, внутренним конфликтом государственной элиты, несогласованностью функций ВСУ и Нацгвардии, Распространением влияния антигосударственных течений на юго-восточных территориях и угрозой целостности Украины. Нерешенность судьбы, статуса и перспектив оккупированных территорий в Украине обостряет конфликт Общества и Государства, активизирует внутренние недоразумения между общественными группами, властью и оппозицией, аутентичными мифами и ситуативными стереотипами, политическим дизайном и социальной реальностью. Социокультурный дискурс, наполненный символическим насилием и манипулятивными практиками, отражает латентные и открытые транды развития страны. ; Зрілість державності завжди корелюється з міцністю самоідентифікації нації. Якість такої кореляції стає визначальною й часто вдосконалюється під час випробувань. Події кінця 2013 – першої половини 2016 рр. в Україні викрили конфлікт між Державою та Суспільством, який мав наслідками руйнацію цілісності країни, війну в Донбасі, травму ідентичності прикордонних територій та виклик для територіальних громад. Україна після Майдану результує втратою території, наявністю невизнаної офіційним Києвом війни, внутрішнім конфліктом державної еліти, неузгодженістю функцій ВСУ, Нацгвардії та добровольчих батальйонів, поширенням впливу антидержавних течій на південно-східних територіях та загрозою соборності України. Невирішеність долі, статусу та перспектив окупованих територій в Україні загострює конфлікт Суспільства і Держави, активізує внутрішні непорозуміння між суспільними групами, владою та опозицією, аутентичними міфами та ситуативними стереотипами, політичним дизайном та соціальною реальністю. Соціокультурний дискурс, повний символічного насилля та маніпулятивних практик, віддзеркалює латентні та відкриті тренди розвитку країни.
The statehood's maturity always correlates with the strength of the nation's identity. The quality of such correlation becomes crucial and is often being improved during the tests. Events of late 2013 - early 2014 in Ukraine exposed the conflict between the state and the society, which resulted in the destruction of the country's integrity, the war in Donbass, identity's trauma of border territories and challenges for local communities. It is necessary to realize the social assets and liabilities of Maidan for subsequent modernization of the country. During the years of independence, Ukraine has almost never carried out the policy of forming a unified national (political) identity. The state should reconsider the policy of recreating the Ukrainian's political nation, including ethnic and regional specifications in order to overcome these trends. ; Зрелость государственности всегда коррелирует с целостностью самоидентификации нации. Качество такой корреляции становится определяющей и часто совершенствуется во время испытаний. События конца 2013 - первой половины 2014 в Украине вскрыли конфликт между Государством и Обществом, который имел последствиями разрушение целостности страны, войну в Донбассе, травму идентичности пограничных территорий и вызов для территориальных общин. Год после Майдана результирует потерей территории, наличием непризнанной официальным Киевом войны, внутренним конфликтом государственной элиты, несогласованностью функций ВСУ и Нацгвардии, Распространением влияния антигосударственных течений на юго-восточных территориях и угрозой целостности Украины. Нерешенность судьбы, статуса и перспектив оккупированных территорий в Украине обостряет конфликт Общества и Государства, активизирует внутренние недоразумения между общественными группами, властью и оппозицией, аутентичными мифами и ситуативными стереотипами, политическим дизайном и социальной реальностью. Социокультурный дискурс, наполненный символическим насилием и манипулятивными практиками, отражает латентные и открытые транды развития страны. ; Зрілість державності завжди корелюється з міцністю самоідентифікації нації. Якість такої кореляції стає визначальною й часто вдосконалюється під час випробувань. Події кінця 2013 – першої половини 2016 рр. в Україні викрили конфлікт між Державою та Суспільством, який мав наслідками руйнацію цілісності країни, війну в Донбасі, травму ідентичності прикордонних територій та виклик для територіальних громад. Україна після Майдану результує втратою території, наявністю невизнаної офіційним Києвом війни, внутрішнім конфліктом державної еліти, неузгодженістю функцій ВСУ, Нацгвардії та добровольчих батальйонів, поширенням впливу антидержавних течій на південно-східних територіях та загрозою соборності України. Невирішеність долі, статусу та перспектив окупованих територій в Україні загострює конфлікт Суспільства і Держави, активізує внутрішні непорозуміння між суспільними групами, владою та опозицією, аутентичними міфами та ситуативними стереотипами, політичним дизайном та соціальною реальністю. Соціокультурний дискурс, повний символічного насилля та маніпулятивних практик, віддзеркалює латентні та відкриті тренди розвитку країни.
The article analyzes the events and consequences of the Thirty Years War (1618-1648) for new European diplomacy and political and institutional development of Europe. Attention is focused on thediplomatic tools, national specifics and features of the negotiation process of European states during and as a result of the Thirty Years War. The outcome of the Westphalian Congress was an importantstimulus for further European socio-economic, security, political and diplomatic development. The practical achievements of the Westphalian Congress and the experience acquired by Europeandiplomacy in the first half of the 17th century determined the future institutional development of world diplomacy and international law, which has not lost its relevance so far. The article describes theevents of the Thirty Years War of 1618-1648, the struggle for national sovereignty and the formation of national states, the signing of a peace treaty, the formation of a new permanent diplomacy and a system of international relations. ; У статті проаналізовано події та наслідки Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.) для нової європейської дипломатії та політико-інституціонального розвитку Європи. Увагу акцентовано на дипломатичному інструментарії, національній специфіці та особливостях переговорного процесу європейських держав під час та за результатами Тридцятилітньої війни. Підсумки Вестфальського конгресу були важливим стимулом для подальшого європейського соціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного розвитку. Практичні здобутки Вестфальського конгресу і досвід, набутий європейською дипломатією першої половини XVII ст., визначили майбутній інституціональний розвиток світової дипломатії та міжнародного права, що не втратив своєї актуальності до нині. У статті розглянуто події Тридцятилітньої війни 1618-1648 рр., боротьбу за національний суверенітет і утворення національних держав, підписання мирного договору, становлення нової постійної дипломатії та системи міжнародних відносин.
The purpose of the article is to investigate postcolonial discourse in theatrical art, in particular in the dramatization of contemporary Ukrainian prose. The article is devoted to a study of the postcolonial discourse in Ukraine's theatrical art, something that makes for an essentially untapped research field yet. This is because in the traditions of European and American theatre postcolonial studies normally relate to studies of theatrical processes in countries that have emerged from the colonial dependence of Britain and France. However, today there are good reasons, and a capability, to clearly distinguish postcolonial discourse in Ukrainian cultural life. Research methods. In exploring this problem the author relies on Edward Said's fundamental work "Orientalism", which outlines the main aspects of the postcolonial discourse: colonial, with a focus on influence being made on dependent cultures, and anti-colonial, meaning what we might call a reproduction of resistance to imperial influence. Such sources as political writings by Roman Szporluk, books by Eva Thompson and Alexander Etkind were also important for the author. The academic novelty of the article lies in the fact that for the first time ever the postcolonial discourse in Ukrainian culture is explored on the basis of theatrical works derived from bringing modern Ukrainian prose to stage. In the opinion of local literary critics, initially the colonial discourse was most clearly manifested in the texts of Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych and Maria Matios, which all gave much thought to the traumatic consequences of the Soviet repressions and the Second World War, activities of so called people of the 1960s Ukrainian Sixties, dependences on the totalitarian regime's cultural and historical myths. Accordingly, in its search for proper texts, the Ukrainian theatre began to actively turn to prose in the early 2000s. Among direct research materials are numerous pieces of stage work made of prose belonging to such Ukrainian cult writers as Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych, Maria Matios, Vasyl Kozheljanko, Sergii Zhadan and some others, all of whom provided an opportunity for publics to get acquainted with previously tabooed political and ethical issues. The author pays special attention to the performance called "Gagarin and Barcelona" presented in the Kyiv Young Theatre, which represents a stage interpretation of six short stories by contemporary Ukrainian writers. In conclusion, author points out that thanks to the performance "Gagarin and Barcelona" the postcolonial discourse has found in many ways its unique performance-based manifestation in Ukrainian culture. ; Цель статьи – исследовать постколониальный дискурс в театральном искусстве, в частности в инсценизациях современной украинской прозы. Методология исследования. Изучение постколониального дискурса в театральном искусстве Украины, по сути, является неосвоенным полем для науки. Исследуя данную проблематику, автор руководствовался фундаментальной работой Эдварда Саида «Ориентализм», в которой сформулированы главные аспекты постколониального дискурса: колониальный – влияние на зависимые культуры и антиколониальный – воспроизведение сопротивления имперскому влиянию. Также принципиально важными для автора были политологические труды Романа Шпорлюка, книги Евы Томпсон и Александра Эткинда. Научная новизна статьи заключается в том, что здесь впервые постколониальный дискурс в украинской культуре исследуется на материале инсценизаций современной украинской прозы. Согласно мнению украинских литературоведов, постколониальный дискурс поначалу очень мощно проявился в текстах Оксаны Забужко, Юрия Андруховича, Марии Матиос, где осмыслялись травматические последствия советских репрессий, опыт второй мировой войны, деятельность украинских шестидесятников, зависимость от культурно-исторических мифов тоталитарного режима. Соответственно, в поисках актуальных текстов украинский театр в начале 2000-х годов стал активно обращаться к отечественной прозе. Фактическим материалом данного исследования стали многочисленные инсценизации прозаических произведений культовых украинских писателей: Оксаны Забужко, Юрия Андруховича, Марии Матиос, Василия Кожелянко, Сергея Жадана и других, предоставившие публике возможность ознакомиться с ранее табуированной политической и этической проблематикой. Отдельное внимание автор уделяет спектаклю «Гагарин и Барселона» Киевского Молодого театра, в основе которого положена инсценизация сразу шести рассказов современных украинских писателей. В заключении исследователь утверждает, что в спектакле «Гагарин и Барселона» постколониальный дискурс обрел в украинской культуре уникальное перформативное проявление. ; Мета статті – дослідити постколоніальний дискурс у театральному мистецтві, зокрема в інсценізаціях сучасної української прози. Методологія дослідження. Робота присвячена дослідженню постколоніального дискурсу в театральному мистецтві України, що, по суті, є неосвоєним дослідницьким полем. Вивчаючи цю проблематику, автор спирається на фундаментальну працю Едварда Саїда «Орієнталізм», в якій сформульовано головні аспекти постколоніального дискурсу: колоніальний – вплив на залежні культури й антиколоніальний – відтворення спротиву імперському впливові. Також важливими для автора були політологічні праці Романа Шпорлюка, книги Еви Томпсон та Олександра Еткінда. Наукова новизна статті полягає в тому, що тут вперше постколоніальний дискурс в українській культурі досліджено на матеріалі інсценізацій сучасної української прози. На думку вітчизняних літературознавців, постколоніальний дискурс спочатку найпотужніше проявився в текстах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, де осмислювалися травматичні наслідки радянських репресій, досвіду другої світової війни, діяльності українських шістдесятників, залежності від культурно-історичних міфів тоталітарного режиму. Відповідно, у пошуках актуальних текстів український театр на початку 2000-х років став активно звертатися до прози. Безпосереднім матеріалом дослідження є численні інсценізації прозових творів культових українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Сергія Жадана та інших, які дали публіці можливість познайомитися з раніше табуйованою політичною та етичною проблематикою. Окрему увагу автор приділяє виставі «Гагарін і Барселона» Київського Молодого театру, яка є інсценізацією одразу шести оповідань сучасних українських письменників. У висновках дослідник стверджує, що завдяки виставі «Гагарін і Барселона» постколоніальний дискурс знайшов в українській культурі свій унікальний перформативний прояв.
Мета статті – дослідити постколоніальний дискурс у театральному мистецтві, зокрема в інсценізаціях сучасної української прози. Методологія дослідження. Робота присвячена дослідженню постколоніального дискурсу в театральному мистецтві України, що, по суті, є неосвоєним дослідницьким полем. Вивчаючи цю проблематику, автор спирається на фундаментальну працю Едварда Саїда «Орієнталізм», в якій сформульовано головні аспекти постколоніального дискурсу: колоніальний – вплив на залежні культури й антиколоніальний – відтворення спротиву імперському впливові. Також важливими для автора були політологічні праці Романа Шпорлюка, книги Еви Томпсон та Олександра Еткінда. Наукова новизна статті полягає в тому, що тут вперше постколоніальний дискурс в українській культурі досліджено на матеріалі інсценізацій сучасної української прози. На думку вітчизняних літературознавців, постколоніальний дискурс спочатку найпотужніше проявився в текстах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, де осмислювалися травматичні наслідки радянських репресій, досвіду другої світової війни, діяльності українських шістдесятників, залежності від культурно-історичних міфів тоталітарного режиму. Відповідно, у пошуках актуальних текстів український театр на початку 2000-х років став активно звертатися до прози. Безпосереднім матеріалом дослідження є численні інсценізації прозових творів культових українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Сергія Жадана та інших, які дали публіці можливість познайомитися з раніше табуйованою політичною та етичною проблематикою. Окрему увагу автор приділяє виставі «Гагарін і Барселона» Київського Молодого театру, яка є інсценізацією одразу шести оповідань сучасних українських письменників. У висновках дослідник стверджує, що завдяки виставі «Гагарін і Барселона» постколоніальний дискурс знайшов в українській культурі свій унікальний перформативний прояв. ; The purpose of the article is to investigate postcolonial discourse in theatrical art, in particular in the dramatization of contemporary Ukrainian prose. The article is devoted to a study of the postcolonial discourse in Ukraine's theatrical art, something that makes for an essentially untapped research field yet. This is because in the traditions of European and American theatre postcolonial studies normally relate to studies of theatrical processes in countries that have emerged from the colonial dependence of Britain and France. However, today there are good reasons, and a capability, to clearly distinguish postcolonial discourse in Ukrainian cultural life. Research methods. In exploring this problem the author relies on Edward Said's fundamental work "Orientalism", which outlines the main aspects of the postcolonial discourse: colonial, with a focus on influence being made on dependent cultures, and anti-colonial, meaning what we might call a reproduction of resistance to imperial influence. Such sources as political writings by Roman Szporluk, books by Eva Thompson and Alexander Etkind were also important for the author. The academic novelty of the article lies in the fact that for the first time ever the postcolonial discourse in Ukrainian culture is explored on the basis of theatrical works derived from bringing modern Ukrainian prose to stage. In the opinion of local literary critics, initially the colonial discourse was most clearly manifested in the texts of Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych and Maria Matios, which all gave much thought to the traumatic consequences of the Soviet repressions and the Second World War, activities of so called people of the 1960s Ukrainian Sixties, dependences on the totalitarian regime's cultural and historical myths. Accordingly, in its search for proper texts, the Ukrainian theatre began to actively turn to prose in the early 2000s. Among direct research materials are numerous pieces of stage work made of prose belonging to such Ukrainian cult writers as Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych, Maria Matios, Vasyl Kozheljanko, Sergii Zhadan and some others, all of whom provided an opportunity for publics to get acquainted with previously tabooed political and ethical issues. The author pays special attention to the performance called "Gagarin and Barcelona" presented in the Kyiv Young Theatre, which represents a stage interpretation of six short stories by contemporary Ukrainian writers. In conclusion, author points out that thanks to the performance "Gagarin and Barcelona" the postcolonial discourse has found in many ways its unique performance-based manifestation in Ukrainian culture. ; Цель статьи – исследовать постколониальный дискурс в театральном искусстве, в частности в инсценизациях современной украинской прозы. Методология исследования. Изучение постколониального дискурса в театральном искусстве Украины, по сути, является неосвоенным полем для науки. Исследуя данную проблематику, автор руководствовался фундаментальной работой Эдварда Саида «Ориентализм», в которой сформулированы главные аспекты постколониального дискурса: колониальный – влияние на зависимые культуры и антиколониальный – воспроизведение сопротивления имперскому влиянию. Также принципиально важными для автора были политологические труды Романа Шпорлюка, книги Евы Томпсон и Александра Эткинда. Научная новизна статьи заключается в том, что здесь впервые постколониальный дискурс в украинской культуре исследуется на материале инсценизаций современной украинской прозы. Согласно мнению украинских литературоведов, постколониальный дискурс поначалу очень мощно проявился в текстах Оксаны Забужко, Юрия Андруховича, Марии Матиос, где осмыслялись травматические последствия советских репрессий, опыт второй мировой войны, деятельность украинских шестидесятников, зависимость от культурно-исторических мифов тоталитарного режима. Соответственно, в поисках актуальных текстов украинский театр в начале 2000-х годов стал активно обращаться к отечественной прозе. Фактическим материалом данного исследования стали многочисленные инсценизации прозаических произведений культовых украинских писателей: Оксаны Забужко, Юрия Андруховича, Марии Матиос, Василия Кожелянко, Сергея Жадана и других, предоставившие публике возможность ознакомиться с ранее табуированной политической и этической проблематикой. Отдельное внимание автор уделяет спектаклю «Гагарин и Барселона» Киевского Молодого театра, в основе которого положена инсценизация сразу шести рассказов современных украинских писателей. В заключении исследователь утверждает, что в спектакле «Гагарин и Барселона» постколониальный дискурс обрел в украинской культуре уникальное перформативное проявление.
Мета статті – дослідити постколоніальний дискурс у театральному мистецтві, зокрема в інсценізаціях сучасної української прози. Методологія дослідження. Робота присвячена дослідженню постколоніального дискурсу в театральному мистецтві України, що, по суті, є неосвоєним дослідницьким полем. Вивчаючи цю проблематику, автор спирається на фундаментальну працю Едварда Саїда «Орієнталізм», в якій сформульовано головні аспекти постколоніального дискурсу: колоніальний – вплив на залежні культури й антиколоніальний – відтворення спротиву імперському впливові. Також важливими для автора були політологічні праці Романа Шпорлюка, книги Еви Томпсон та Олександра Еткінда. Наукова новизна статті полягає в тому, що тут вперше постколоніальний дискурс в українській культурі досліджено на матеріалі інсценізацій сучасної української прози. На думку вітчизняних літературознавців, постколоніальний дискурс спочатку найпотужніше проявився в текстах Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, де осмислювалися травматичні наслідки радянських репресій, досвіду другої світової війни, діяльності українських шістдесятників, залежності від культурно-історичних міфів тоталітарного режиму. Відповідно, у пошуках актуальних текстів український театр на початку 2000-х років став активно звертатися до прози. Безпосереднім матеріалом дослідження є численні інсценізації прозових творів культових українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Сергія Жадана та інших, які дали публіці можливість познайомитися з раніше табуйованою політичною та етичною проблематикою. Окрему увагу автор приділяє виставі «Гагарін і Барселона» Київського Молодого театру, яка є інсценізацією одразу шести оповідань сучасних українських письменників. У висновках дослідник стверджує, що завдяки виставі «Гагарін і Барселона» постколоніальний дискурс знайшов в українській культурі свій унікальний перформативний прояв. ; The purpose of the article is to investigate postcolonial discourse in theatrical art, in particular in the dramatization of contemporary Ukrainian prose. The article is devoted to a study of the postcolonial discourse in Ukraine's theatrical art, something that makes for an essentially untapped research field yet. This is because in the traditions of European and American theatre postcolonial studies normally relate to studies of theatrical processes in countries that have emerged from the colonial dependence of Britain and France. However, today there are good reasons, and a capability, to clearly distinguish postcolonial discourse in Ukrainian cultural life. Research methods. In exploring this problem the author relies on Edward Said's fundamental work "Orientalism", which outlines the main aspects of the postcolonial discourse: colonial, with a focus on influence being made on dependent cultures, and anti-colonial, meaning what we might call a reproduction of resistance to imperial influence. Such sources as political writings by Roman Szporluk, books by Eva Thompson and Alexander Etkind were also important for the author. The academic novelty of the article lies in the fact that for the first time ever the postcolonial discourse in Ukrainian culture is explored on the basis of theatrical works derived from bringing modern Ukrainian prose to stage. In the opinion of local literary critics, initially the colonial discourse was most clearly manifested in the texts of Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych and Maria Matios, which all gave much thought to the traumatic consequences of the Soviet repressions and the Second World War, activities of so called people of the 1960s Ukrainian Sixties, dependences on the totalitarian regime's cultural and historical myths. Accordingly, in its search for proper texts, the Ukrainian theatre began to actively turn to prose in the early 2000s. Among direct research materials are numerous pieces of stage work made of prose belonging to such Ukrainian cult writers as Oksana Zabuzhko, Yuri Andrukhovych, Maria Matios, Vasyl Kozheljanko, Sergii Zhadan and some others, all of whom provided an opportunity for publics to get acquainted with previously tabooed political and ethical issues. The author pays special attention to the performance called "Gagarin and Barcelona" presented in the Kyiv Young Theatre, which represents a stage interpretation of six short stories by contemporary Ukrainian writers. In conclusion, author points out that thanks to the performance "Gagarin and Barcelona" the postcolonial discourse has found in many ways its unique performance-based manifestation in Ukrainian culture. ; Цель статьи – исследовать постколониальный дискурс в театральном искусстве, в частности в инсценизациях современной украинской прозы. Методология исследования. Изучение постколониального дискурса в театральном искусстве Украины, по сути, является неосвоенным полем для науки. Исследуя данную проблематику, автор руководствовался фундаментальной работой Эдварда Саида «Ориентализм», в которой сформулированы главные аспекты постколониального дискурса: колониальный – влияние на зависимые культуры и антиколониальный – воспроизведение сопротивления имперскому влиянию. Также принципиально важными для автора были политологические труды Романа Шпорлюка, книги Евы Томпсон и Александра Эткинда. Научная новизна статьи заключается в том, что здесь впервые постколониальный дискурс в украинской культуре исследуется на материале инсценизаций современной украинской прозы. Согласно мнению украинских литературоведов, постколониальный дискурс поначалу очень мощно проявился в текстах Оксаны Забужко, Юрия Андруховича, Марии Матиос, где осмыслялись травматические последствия советских репрессий, опыт второй мировой войны, деятельность украинских шестидесятников, зависимость от культурно-исторических мифов тоталитарного режима. Соответственно, в поисках актуальных текстов украинский театр в начале 2000-х годов стал активно обращаться к отечественной прозе. Фактическим материалом данного исследования стали многочисленные инсценизации прозаических произведений культовых украинских писателей: Оксаны Забужко, Юрия Андруховича, Марии Матиос, Василия Кожелянко, Сергея Жадана и других, предоставившие публике возможность ознакомиться с ранее табуированной политической и этической проблематикой. Отдельное внимание автор уделяет спектаклю «Гагарин и Барселона» Киевского Молодого театра, в основе которого положена инсценизация сразу шести рассказов современных украинских писателей. В заключении исследователь утверждает, что в спектакле «Гагарин и Барселона» постколониальный дискурс обрел в украинской культуре уникальное перформативное проявление.
The paper contains the analysis of legal bases of the Soviet system of disabled veterans social protection, the formation of which took place during the first stage of the Second World War. The powerful informative potential of Suvorov-Solonin revisionist concept and significant growth of the latest interpretation of war history source base is noted. Interconnection between the legislative resolution of servicemen with disabilities social protection and comprehensive preparation of the Soviet rule for an offensive war against Nazi Germany is proved. Resolutions of the Council of People's Commissars (Rada Narodnych Komisariv, or RNK for short) of the USSR №1269 of July16, 1940, and №1474 of June5, 1941, defined the contingents of servicemen disabled people which could have appeared as a result of future armed conflict. The contents of the resolutions confirm the preparation for offensive war since such contingents of future disabled veterans as volunteers, partisans, members of river ships crews the staff of regional mine clearance teams of the Society of Assistance to Defence and Aviation-Chemical Construction (Tovarystvo spryiannya oboroni, aviatsiinomu i khimichnomu budivnytstvu or TSOAVIAKhIM for short), and so on are not specified in them. It has been found out that studied government documents were not intended for the servicemen with disabilities who appeared during the local wars of 1938-1940. In the paper it is noted that catastrophic defeats of the Red Army, loss of territories in 1941-1942 worsening of the economic situation in the country made party-government authorities pay attention to such type of social protection as the employment of disabled veterans. ; В статье раскрыты правовые аспекты упорядочения системы социальной защиты военнослужащих с инвалидностью в СССР накануне советско-германской войны. Осуществлен анализ правительственных документов, принятых в течение 1940-41 гг., определявших контингенты социального обеспечения инвалидов войны и объем государственной помощи. Обоснована связь принятых документов с общим стратегическим планом наступательной войны, который разрабатывало высшее партийно-правительственное руководство СССР и Генеральный Штаб РККА. ; У статті розкрито правові аспекти упорядкування системи соціального захисту військових з інвалідністю у СРСР напередодні радянсько-німецької війни. Здійснено аналіз урядових документів, ухвалених упродовж 1940-41рр., які визначали контингенти соціального забезпечення інвалідів війни й обсяг державної допомоги. Обґрунтовано зв'язок ухвалених документів із загальним стратегічним планом наступальної війни, який розробляло вище партійно-урядове керівництво СРСР і Генеральний Штаб РСЧА.
