Suchergebnisse

When the world was in the midst of the First World War in the early twentieth century, and the Russian Empire was showing unpreparedness for war, inflation and protest mood inside the country, on October 1, 1916 at a State Duma Cadet leader Pavel Milyukov delivered a historic speech. He reminded members of parliament of 1915, the year of the political crisis, when a commission of inquiry was set up against Defense Minister Volodymyr Sukhomlynov, who was considered a traitor due to his defeat on the fronts. Sukhomlinov was fired, and the hated Boris Sturmer was appointed Minister of the Interior and later Minister of Foreign Affairs. Therefore, the confidence in the government, which for some time was established among the military, in 1916 was lost again. Pavlo Milyukov, referring to the foreign press, pointed to Germany's awareness of Russia's strategic policy and the sabotage of the Russian government in organizing a reliable rear and military offensive at the front. "When the Duma insists with increasing persistence that the rear must be organized for a successful struggle, and the authorities continue to say that to organize means to organize a revolution, and consciously prefers chaos and disorganization, what is it, stupidity or betrayal?" – P. Milyukov addressed such a question to the members of the Duma [4]. The natural inability of the government to organize institutional activities and the senseless policy of political leaders as a practical incompetence of political management, raises the question of understanding the phenomenon of stupidity in the political dimension. The purpose of this article is to find out the political nature of stupidity. ; Коли світ на початку ХХ століття знаходився у вирі Першої світової війни, а Російська імперія демонструвала неготовність до воєнних дій, інфляцію та протестний настрій всередині країни, 1 жовтня 1916 р. на засіданні Державної думи лідер кадетів Павло Мілюков виступив з історичною промовою. Членам парламенту він нагадав про 1915 рік, рік політичної кризи, коли була створена слідча комісія стосовно воєнного міністра Володимира Сухомлинова, якого вважали зрадником через поразку на фронтах. Сухомлинова було звільнено, а міністром внутрішніх справ, а пізніше і міністром закордонних справ, було призначено ненависного Бориса Штюрмера. Тому довіра до влади, яка на деякий час була встановлена серед військових, на 1916 рік знов була втрачена. Павло Мілюков, посилаючись на закордонну пресу, вказав на обізнаність Німеччини стратегічною політикою Росії та саботаж російської влади в організації надійного тилу та військового наступу на фронті. «Коли з усе більшою наполегливістю Дума нагадує, що, треба організувати тил для успішної боротьби, а влада продовжує твердити, що організувати, – значить організувати революцію, і свідомо віддає перевагу хаосу та дезорганізації – що це, дурість або зрада?» – звернувся з таким питанням до членів Думи П.Мілюков [4]. Природна нездатність влади організувати інституційну діяльність та безглузда політика політичних лідерів як практична некомпетентність політичного менеджменту, піднімає питання осмислення феномену глупоти у політичному вимірі. З'ясувати політичну природу дурості є метою цієї статті.

When the world was in the midst of the First World War in the early twentieth century, and the Russian Empire was showing unpreparedness for war, inflation and protest mood inside the country, on October 1, 1916 at a State Duma Cadet leader Pavel Milyukov delivered a historic speech. He reminded members of parliament of 1915, the year of the political crisis, when a commission of inquiry was set up against Defense Minister Volodymyr Sukhomlynov, who was considered a traitor due to his defeat on the fronts. Sukhomlinov was fired, and the hated Boris Sturmer was appointed Minister of the Interior and later Minister of Foreign Affairs. Therefore, the confidence in the government, which for some time was established among the military, in 1916 was lost again. Pavlo Milyukov, referring to the foreign press, pointed to Germany's awareness of Russia's strategic policy and the sabotage of the Russian government in organizing a reliable rear and military offensive at the front. "When the Duma insists with increasing persistence that the rear must be organized for a successful struggle, and the authorities continue to say that to organize means to organize a revolution, and consciously prefers chaos and disorganization, what is it, stupidity or betrayal?" – P. Milyukov addressed such a question to the members of the Duma [4]. The natural inability of the government to organize institutional activities and the senseless policy of political leaders as a practical incompetence of political management, raises the question of understanding the phenomenon of stupidity in the political dimension. The purpose of this article is to find out the political nature of stupidity. ; Коли світ на початку ХХ століття знаходився у вирі Першої світової війни, а Російська імперія демонструвала неготовність до воєнних дій, інфляцію та протестний настрій всередині країни, 1 жовтня 1916 р. на засіданні Державної думи лідер кадетів Павло Мілюков виступив з історичною промовою. Членам парламенту він нагадав про 1915 рік, рік політичної кризи, коли була створена слідча комісія стосовно воєнного міністра Володимира Сухомлинова, якого вважали зрадником через поразку на фронтах. Сухомлинова було звільнено, а міністром внутрішніх справ, а пізніше і міністром закордонних справ, було призначено ненависного Бориса Штюрмера. Тому довіра до влади, яка на деякий час була встановлена серед військових, на 1916 рік знов була втрачена. Павло Мілюков, посилаючись на закордонну пресу, вказав на обізнаність Німеччини стратегічною політикою Росії та саботаж російської влади в організації надійного тилу та військового наступу на фронті. «Коли з усе більшою наполегливістю Дума нагадує, що, треба організувати тил для успішної боротьби, а влада продовжує твердити, що організувати, – значить організувати революцію, і свідомо віддає перевагу хаосу та дезорганізації – що це, дурість або зрада?» – звернувся з таким питанням до членів Думи П.Мілюков [4]. Природна нездатність влади організувати інституційну діяльність та безглузда політика політичних лідерів як практична некомпетентність політичного менеджменту, піднімає питання осмислення феномену глупоти у політичному вимірі. З'ясувати політичну природу дурості є метою цієї статті.

The article is dedicated to the historical phenomenon of Thirty Years' War in its literary interpretation. This historical event remains an important component in the collective cultural memory of Germans. Thirty Years' War is still considered one of the most brutal wars in German history. In connection with its 400th anniversary, relevance is given to historical researches in which the Thirty Years' War is presented as a "distant mirror" which enables a better understanding of conflicts and threats to modernity. In this context the proposed study treats literary sources about Thirty Years' War as an original artistic phenomenon with profound history and specific interpretation of this historical event depending on a certain age. Naturally, the baroque period of this literature stands out – till this day our idea of the catastrophe of Thirty Years' War is shaped by such works as Simplicius Simplicissimus by H. J. C. von Grimmelshausen or the sonnet 'Tears of the Fatherland' by Andreas Gryphius. Baroque literature was exceptionally political, raising the problems of religion, propaganda, refugees, relations between the government and its subjects, between civilians and the army men. It told about the fight for public opinion which was conducted using all possible publicist and literary means, "about the superior right to interpret an event" which confirmed a well-known statement that the first casualty of War is Truth. However different "the individual truths" about the war were of those whose statements were recorded in literature, Grimmelshausen's statement about the war as "a terrible and merciless beast" remains the most important. All texts about Thirty Years' War have a different expression of the same characteristics – embodiment of the esthetics of murder and different forms of violence. That is why in the research the Thirty Years' War is perceived as a significant historical and literary experiential model which enables direct cognitive access to modernity which is proven by such novels as Munin or Chaos in the Head ("Munin oder Chaos im Kopf", 2018) by Monika Maron and Daniel Kehlmann's Tyll ("Tyll", 2017). Contemporary novels are analyzed through the prism of history textualization theory which erases the borders between historiography and artistic literature. As a result, it is claimed that in these works Thirty Years' War is presented as a textualized network of connections which enables construction of historical experience. Yet, it is discovered that a person is unable to learn from history. The only ironic lesson is the creative position "chaos in the head" and "fool" as a survival strategy. ; В связи с четырёхсотым юбилеем Тридцатилетней войны в Германии (1618–1648) рассматривается литературный образ Тридцатилетней войны, осмысливается его роль в актуальном политическом и социальном контексте. Отмечается, что эта война продолжает обращать на себя пристальное внимание как историков, так и писателей современности. Она фигурирует как модель для понимания актуальных конфликтов и угроз. История литературы о Тридцатилетней войне такая же давняя, как и память о ней. В этой литературной тенденции отразились особенности анализа этого исторического события в тесной связи со временем его толкования. На примере романов "Мунин, или Хаос в голове" ("Munin oder Chaos im Kopf", 2018) Моники Марон и "Тилль" ("Tyll", 2017) Даниэля Кельмана показано специфику современного текстуализированного конструкта истории, ироническим уроком которого является "хаос в голове" и "дурак" как стратегия выживания. ; У зв'язку із чотирьохсотим ювілеєм Тридцятилітньої війни в Німеччині (1618–1648) розглядається літературний образ Тридцятилітньої війни, осмислюється його роль в актуальному політичному й соціальному контексті. Зазначено, що ця війна продовжує привертати до себе пильну увагу як істориків, так і письменників сьогодення. Вона фігурує як модель для розуміння актуальних конфліктів і загроз. Історія літератури про Тридцятилітню війну така ж давня, як і пам'ять про неї. У цій літературній тенденції відбилися особливості аналізу цієї історичної події в тісному зв'язку з часом її тлумачення. На прикладі романів "Мунін, або Хаос в голові" ("Munin oder Chaos im Kopf", 2018) Моніки Марон і "Тілль" ("Tyll", 2017) Даніеля Кельмана показано специфіку новітнього текстуалізованого конструкту історії, іронічним уроком якого є "хаос в голові" і дурень як стратегія виживання.

The article is dedicated to the historical phenomenon of Thirty Years' War in its literary interpretation. This historical event remains an important component in the collective cultural memory of Germans. Thirty Years' War is still considered one of the most brutal wars in German history. In connection with its 400th anniversary, relevance is given to historical researches in which the Thirty Years' War is presented as a "distant mirror" which enables a better understanding of conflicts and threats to modernity. In this context the proposed study treats literary sources about Thirty Years' War as an original artistic phenomenon with profound history and specific interpretation of this historical event depending on a certain age. Naturally, the baroque period of this literature stands out – till this day our idea of the catastrophe of Thirty Years' War is shaped by such works as Simplicius Simplicissimus by H. J. C. von Grimmelshausen or the sonnet 'Tears of the Fatherland' by Andreas Gryphius. Baroque literature was exceptionally political, raising the problems of religion, propaganda, refugees, relations between the government and its subjects, between civilians and the army men. It told about the fight for public opinion which was conducted using all possible publicist and literary means, "about the superior right to interpret an event" which confirmed a well-known statement that the first casualty of War is Truth. However different "the individual truths" about the war were of those whose statements were recorded in literature, Grimmelshausen's statement about the war as "a terrible and merciless beast" remains the most important. All texts about Thirty Years' War have a different expression of the same characteristics – embodiment of the esthetics of murder and different forms of violence. That is why in the research the Thirty Years' War is perceived as a significant historical and literary experiential model which enables direct cognitive access to modernity which is proven by such novels as Munin or Chaos in the Head ("Munin oder Chaos im Kopf", 2018) by Monika Maron and Daniel Kehlmann's Tyll ("Tyll", 2017). Contemporary novels are analyzed through the prism of history textualization theory which erases the borders between historiography and artistic literature. As a result, it is claimed that in these works Thirty Years' War is presented as a textualized network of connections which enables construction of historical experience. Yet, it is discovered that a person is unable to learn from history. The only ironic lesson is the creative position "chaos in the head" and "fool" as a survival strategy. ; В связи с четырёхсотым юбилеем Тридцатилетней войны в Германии (1618–1648) рассматривается литературный образ Тридцатилетней войны, осмысливается его роль в актуальном политическом и социальном контексте. Отмечается, что эта война продолжает обращать на себя пристальное внимание как историков, так и писателей современности. Она фигурирует как модель для понимания актуальных конфликтов и угроз. История литературы о Тридцатилетней войне такая же давняя, как и память о ней. В этой литературной тенденции отразились особенности анализа этого исторического события в тесной связи со временем его толкования. На примере романов "Мунин, или Хаос в голове" ("Munin oder Chaos im Kopf", 2018) Моники Марон и "Тилль" ("Tyll", 2017) Даниэля Кельмана показано специфику современного текстуализированного конструкта истории, ироническим уроком которого является "хаос в голове" и "дурак" как стратегия выживания. ; У зв'язку із чотирьохсотим ювілеєм Тридцятилітньої війни в Німеччині (1618–1648) розглядається літературний образ Тридцятилітньої війни, осмислюється його роль в актуальному політичному й соціальному контексті. Зазначено, що ця війна продовжує привертати до себе пильну увагу як істориків, так і письменників сьогодення. Вона фігурує як модель для розуміння актуальних конфліктів і загроз. Історія літератури про Тридцятилітню війну така ж давня, як і пам'ять про неї. У цій літературній тенденції відбилися особливості аналізу цієї історичної події в тісному зв'язку з часом її тлумачення. На прикладі романів "Мунін, або Хаос в голові" ("Munin oder Chaos im Kopf", 2018) Моніки Марон і "Тілль" ("Tyll", 2017) Даніеля Кельмана показано специфіку новітнього текстуалізованого конструкту історії, іронічним уроком якого є "хаос в голові" і дурень як стратегія виживання.