Розглядаються ідейні дискусії щодо «прагматичного націоналізму», з великою самооцінкою, але й розумним ставленням до інших національностей. Вивчається громадянське суспільство як чинник глобального обговорення націоналізму та параметри, якими воно характеризується. Розкриваються особливості відродження політичних ідеологій, які відбуваються на основі розробки нової економічної стратегії альтерглобалізму та ідентифікації нових еволюційних соціальних груп. Встановлюються особливості нелінійних зворотних зв'язків, жорсткі причинно-наслідкові залежності (жорсткий детермінізм) у політичному процесі. Обговорюється вплив поширення у політичному процесі форм прямої демократії. Вивчаються властивості критики сучасного націоналізму стосовно поняття «нація» та за критеріїв визначення національності людини. Досліджується досягнення прагматичного громадянського націоналізму, який має об'єднати етнічні спільноти навколо спільного успішного політичного майбутнього.
The article examines prorussian nationalism as a concept, as well as its formation, emergence and development in Ukraine as a phenomenon. The author states that pro-russian nationalism has a history of development in Ukraine. Attention is drawn to the fact that prorussian nationalism in Ukraine was formed and arose on the basis of betrayal, the distribution of its territory, the ban on printing books in Ukrainian, the functioning of education in the native language of Ukrainians, the destruction of imperial Russia's features of Ukrainian statehood, and also the collision of two different ideological systems and political forces, each of which fought for its Ukrainian state. The article draws attention to the fact that prorussian nationalism destroyed the UNR as an independent state, at the beginning. The 1920 years led to the Holodomor, the persecution and execution of Ukrainians only because they were using the Ukrainian language, studied it in educational institutions, studied their history, tried to preserve, develop and spread their native language, culture and literature. It is argued that the USSR as a state could still exist if pro-Russian nationalism did not forbid its inhabitants, including Ukrainians, to study their native language in educational institutions and fully develop their native language, culture and literature. That is, the linguistic policy of prorussian nationalism is based on the prohibition on using the native language and spreading Ukrainian culture in public, as well as persecution, ganglia, terrorism, the hybrid Russian war, etc. ; У статті досліджується проросійський націоналізм як поняття, а також його формування, виникнення та розвиток в Україні як явища. Автор констатує, що проросійський націоналізм має на теренах України свої особливості та історію розвитку. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм в Україні сформувався і виник унаслідок заборон друкувати книжки українською мовою, функціонування освіти рідною мовою українців, знищення імперською Росією ознак української державності, а також − зіткнення двох різних за ідеологією систем та політичних сил, кожна із яких боролася за свою Українську державу. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм майже знищив незалежну Українську державу, призвів до голодомору, переслідувань і розстрілів українців лише за те, що вони послуговувались українською мовою, вивчали її в освітніх навчальних закладах, досліджували свою історію, намагалися зберегти, розвинути і поширити рідну мову, культуру і літературу. У роботі стверджується, що СРСР як держава могла б існувати й досі, якби проросійський націоналізм не забороняв його мешканцям, зокрема й українцям, навчатися рідною мовою в освітніх закладах та повноцінно розвивати рідну мову, культуру і літературу. Тобто, мовна політика проросійського націоналізму будується на заборонах використовувати рідну мову та поширювати українську культуру публічно, а також − переслідуваннях, загратуваннях, тероризмі, гібридній російській війні, яку Росія здійснює в Україні та ін.
The article examines prorussian nationalism as a concept, as well as its formation, emergence and development in Ukraine as a phenomenon. The author states that pro-russian nationalism has a history of development in Ukraine. Attention is drawn to the fact that prorussian nationalism in Ukraine was formed and arose on the basis of betrayal, the distribution of its territory, the ban on printing books in Ukrainian, the functioning of education in the native language of Ukrainians, the destruction of imperial Russia's features of Ukrainian statehood, and also the collision of two different ideological systems and political forces, each of which fought for its Ukrainian state. The article draws attention to the fact that prorussian nationalism destroyed the UNR as an independent state, at the beginning. The 1920 years led to the Holodomor, the persecution and execution of Ukrainians only because they were using the Ukrainian language, studied it in educational institutions, studied their history, tried to preserve, develop and spread their native language, culture and literature. It is argued that the USSR as a state could still exist if pro-Russian nationalism did not forbid its inhabitants, including Ukrainians, to study their native language in educational institutions and fully develop their native language, culture and literature. That is, the linguistic policy of prorussian nationalism is based on the prohibition on using the native language and spreading Ukrainian culture in public, as well as persecution, ganglia, terrorism, the hybrid Russian war, etc. ; У статті досліджується проросійський націоналізм як поняття, а також його формування, виникнення та розвиток в Україні як явища. Автор констатує, що проросійський націоналізм має на теренах України свої особливості та історію розвитку. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм в Україні сформувався і виник унаслідок заборон друкувати книжки українською мовою, функціонування освіти рідною мовою українців, знищення імперською Росією ознак української державності, а також − зіткнення двох різних за ідеологією систем та політичних сил, кожна із яких боролася за свою Українську державу. Звертається увага на те, що проросійський націоналізм майже знищив незалежну Українську державу, призвів до голодомору, переслідувань і розстрілів українців лише за те, що вони послуговувались українською мовою, вивчали її в освітніх навчальних закладах, досліджували свою історію, намагалися зберегти, розвинути і поширити рідну мову, культуру і літературу. У роботі стверджується, що СРСР як держава могла б існувати й досі, якби проросійський націоналізм не забороняв його мешканцям, зокрема й українцям, навчатися рідною мовою в освітніх закладах та повноцінно розвивати рідну мову, культуру і літературу. Тобто, мовна політика проросійського націоналізму будується на заборонах використовувати рідну мову та поширювати українську культуру публічно, а також − переслідуваннях, загратуваннях, тероризмі, гібридній російській війні, яку Росія здійснює в Україні та ін.
The article deals with the theoretical aspects of correlation between national society and civil society and based on historical experience of the NIS, which geopolitically and stratificationally located in the Eastern European semi-periphery. The priority of a nation and state building over the development of civil society is declared. In the case of the NIS of Eastern European semi-periphery powerful national state, which is based on a strong national society, is regarded as the main foundation of developed civil society. Nation and nation-state are proved to be the results of long term integration and the historical processes. It is stressed that national community is much more integrated and rooted in history than regional integration communities. Civil society is regarded as a source of some threat forthe national security of NIS.
This article highlights the most important ideas and concepts of «creative nationalism» of Mykola Shlemkevych, who was the main ideologist of a political organization named Front of National Unity (FNU). FNU was the only legal nationahstic political party in Galicia in the second half of 1930s and had quite a visible place in western Ukrainian political specter. Mykola Shlemkevych's contribution into development of Ukrainian social and political thought of XX century is analyzed based on his major works. ; У статті висвітлено основні ідейні концепції «творчого націоналізму» Миколи Шлемкевича — головного ідеолога політичної організації «Фронт національної єдності» (ФНЄ). У другій половині 1930-х років ФНЄ був єдиною легальною націоналістичною партією Галичини та займав помітне місце в західноукраїнському політичному спектрі. На підставі головних праць Шлемкевича проаналізовано внесок мислителя в розвиток української суспільно-політичної думки XX століття.
This article highlights the most important ideas and concepts of «creative nationalism» of Mykola Shlemkevych, who was the main ideologist of a political organization named Front of National Unity (FNU). FNU was the only legal nationahstic political party in Galicia in the second half of 1930s and had quite a visible place in western Ukrainian political specter. Mykola Shlemkevych's contribution into development of Ukrainian social and political thought of XX century is analyzed based on his major works. ; У статті висвітлено основні ідейні концепції «творчого націоналізму» Миколи Шлемкевича — головного ідеолога політичної організації «Фронт національної єдності» (ФНЄ). У другій половині 1930-х років ФНЄ був єдиною легальною націоналістичною партією Галичини та займав помітне місце в західноукраїнському політичному спектрі. На підставі головних праць Шлемкевича проаналізовано внесок мислителя в розвиток української суспільно-політичної думки XX століття.
The study of separatism as diffuse nationalism and regionalism, history of separatist movements, as well as the practice of the parties can come to the following conclusions. Separatism grows out of the crisis nations as ethnosocial communities, which achieved an appropriate level identyfikovanosti regional elites of the political system, while maintaining the average and lower social groups, cultural and economic capital. As the nation form the state and political organization of ethnic communities, which in turn form within a suitable stratification of social groups , the process of nationbuilding can be considered as two parallel social processes and elitoutvorennyu class (group ) formation . To refer to this process as sociology and political science researchers posluhovuyutsya concept of «nation building» « nationbuilding» Nationbuilding occurs when the respective ethnic community in terms of its internal stratification structure creates elites justifying appropriate doctrines ethnocentrism and manifest the appropriate identity. All separatist doctrines and movements are somehow based on ethnocentrism, which justifies the relationship with the community of the historical area, and the corresponding right to secede. On the other hand, separatist movements can take place not only in ethnic forms of ethnic communities to preserve their language and culture and other features, but also to preserve the identities of other components, including religious and civilization. The most radical separatist types of projects is the separation of ethnic groups within their state on the indigenous historical territory. This version of separatism content coincides with nationalism and determines its functional purpose as a political expression of the interests of the ethnic group in the form of state. ; В результаті дослідження сепаратизму як дифузного націоналізму та регіоналізму, історичного розвитку сепаратистських рухів, а також практики відповідних партій можна дійти до наступних висновків. Сепаратизм виростає із кризи націй як етносоціальних спільнот, в яких досягається відповідний рівень ідентифікованості регіональних еліт із політичною системою при збереженні за середньою та нижчою соціальними групами культурного та економічного капіталу. Оскільки нація формою державнополітичної організації етнічних спільнот, які, в свою чергу, утворюють всередині себе відповідну стратифікацію соціальних груп, то процес націєтворення можна вважати паралельним двом соціальним процесам – елітоутворенню та класо(групо) утворенню. Для позначення цього процесу в соціології та політичних науках дослідники послуговуються концептом «nation – building» «націєтворення». Націєтворення відбувається тоді, коли відповідна етнічна спільнота, в аспекті її внутрішньої стратифікаційної будови, створює еліти, які обґрунтовують відповідні доктрини етноцентризму і маніфестують відповідні ідентичності. Всі сепаратистські доктрини та рухи так чи інакше спираються на етноцентризм, який обґрунтовує зв'язок спільноти із відповідною історичною територією, та відповідне право на відокремлення. З іншого боку, сепаратистські рухи можуть відбуватись не лише в етнічних формах, задля збереження етнічних спільнот з їх мовнокультурними та іншими особливостями, але і задля збереження інших складових ідентичностей, зокрема – релігійної та цивілізаційної. Найбільш радикальними типами сепаратистських проектів є відокремлення етносів у межах своєї державності на автохтонній історичній території. Ця версія сепаратизму за змістом збігається із націоналізмом і визначає його функціональне призначення як політичне вираження інтересів етносу у вигляді держави. ; В результаті дослідження сепаратизму як дифузного націоналізму та регіоналізму, історичного розвитку сепаратистських рухів, а також практики відповідних партій можна дійти до наступних висновків. Сепаратизм виростає із кризи націй як етносоціальних спільнот, в яких досягається відповідний рівень ідентифікованості регіональних еліт із політичною системою при збереженні за середньою та нижчою соціальними групами культурного та економічного капіталу. Оскільки нація формою державнополітичної організації етнічних спільнот, які, в свою чергу, утворюють всередині себе відповідну стратифікацію соціальних груп, то процес націєтворення можна вважати паралельним двом соціальним процесам – елітоутворенню та класо(групо) утворенню. Для позначення цього процесу в соціології та політичних науках дослідники послуговуються концептом «nation – building» «націєтворення». Націєтворення відбувається тоді, коли відповідна етнічна спільнота, в аспекті її внутрішньої стратифікаційної будови, створює еліти, які обґрунтовують відповідні доктрини етноцентризму і маніфестують відповідні ідентичності. Всі сепаратистські доктрини та рухи так чи інакше спираються на етноцентризм, який обґрунтовує зв'язок спільноти із відповідною історичною територією, та відповідне право на відокремлення. З іншого боку, сепаратистські рухи можуть відбуватись не лише в етнічних формах, задля збереження етнічних спільнот з їх мовнокультурними та іншими особливостями, але і задля збереження інших складових ідентичностей, зокрема – релігійної та цивілізаційної. Найбільш радикальними типами сепаратистських проектів є відокремлення етносів у межах своєї державності на автохтонній історичній території. Ця версія сепаратизму за змістом збігається із націоналізмом і визначає його функціональне призначення як політичне вираження інтересів етносу у вигляді держави.
UK: Націоналістичний фактор став невід'ємною складовою частиною суспільно-політичного життя в Україні і володіє ефективними важелями впливу на розбудовчі процеси. Як ідейний та суспільно-політичний рух він має своїх виразників в особі партій та організацій. Наголошується на тому, що явище націоналізму залишається загалом малозрозумілим, а довгі роки дискредитацїї українського націоналізму виробили у частині населення стійкий комплекс несприйняття його взагалі. Крім того, націоналізм як ідеологія по-різному тлумачиться науковцями. Можна виділити два найпоширеніші погляди. Одні вчені вважають, що націоналізм є виключно позитивним явищем на етапі творення та становлення нової суверенної національної держави. Прихильники цього виходять із твердження, що націоналізм – це народний, прогресивний, революційний рух. Інший підхід до націоналізму як до явища виключно негативного, реакційного, що від'ємно впливає на прогресивний розвиток суспільних відносин. У цьому контексті необхідно чітко розрізняти, якщо націоналізм – це активна позиція патріота стосовно становлення, розвитку й оборони своєї держави в межах її кордонів, то шовінізм – це той же патріотизм і націоналізм, який виходить за межі своєї держави з метою поневолення інших народів чи захоплення чужих земель. RU: Националистический фактор стал неотъемлемой составляющей общественно-политической жизни в Украине и является эффективным рычагом влияния на трансформационные процессы. Как идейное и общественно-политическое движение он имеет своих сторонников в лице партий и организаций. Делается акцент на том, что явление национализма остается в целом малопонятным, а длительные годы дискредитации украинского национализма выработали у части населения стойкий комплекс невосприятия его вообще. Кроме того, национализм как идеология по-разному трактуется учеными. Можно выделить два самых распространенных мнения. Одни из ученых считают, что национализм является исключительно положительным явлением на этапе создания и становления нового суверенного национального государства. Они выходят из утверждения, что национализм является народным, прогрессивным, революционным движением. Другой подход к национализму как к явлению исключительно негативному, реакционному, что непосредственно влияет на прогрессивное развитие общественных отношений. В этом контексте необходимо подчеркнуть, что если национализм – это активная позиция патриота относительно становления, развития и обороны своего государства в пределах его границ, то шовинизм – это тот же патриотизм и национализм, который выходит за пределы своего государства с целью порабощения других народов или захвата чужих земель. EN: The nationalist factor has become an integral part of political life in Ukraine and is an effective lever of influence on the transformation processes. As the ideological and socio-political movement, it has its supporters in the person of political parties and organizations. Emphasis on the fact that the phenomenon of nationalism remains obscure, and long years discredit Ukrainian nationalism has developed the part of the population stable complex perception at all. Furthermore, nationalism as an ideology has been interpreted differently by scientists. You can select two of the most common opinion. Some of them believe that nationalism is an extremely positive development on the stage of creation and formation of new sovereign States. They come from a claim that nationalism is folk, progressive, revolutionary movement. Another approach to nationalism – as a phenomenon exclusively negative reaction that directly influences the progressive development of social relations. In this context, it is necessary to emphasize that if nationalism is the active position of the patriot regarding the formation, development and defense of their state within its borders, chauvinism is the same patriotism and nationalism, which is outside of their state with the purpose of enslavement of other Nations or seizure of foreign lands.
У статті розглядається поточний російсько-український конфлікт із точки зору класичної теорії тріадичного зв'язку Роджерса Брубейкера. Ми протиставляємо нову політику пам'яті, освіти та мови в Україні після Євромайдану офіційній російській критиці з її широкими посиланнями на, серед іншого, нацизм та "етноцид", міжрегіональну напруженість всередині України, а також спільне "героїчне" минуле росіян і українців. На перший погляд, риторичне та політичне загострення між Україною та Росією у 2014-2019 роках виглядає як типовий тристоронній конфлікт між постколоніальною державою-націоналізатором, етнічною меншиною та її зовнішньою батьківщиною, за концептуалізацією Брубейкера. Проте на основі історичної контекстуалізації ми робимо висновок, що класична теорія тріадичного наступу може лише частково пояснити причинно- наслідкові механізми ескалації російсько-українського конфлікту.
UK: Досліджується сутність націоналізму та його роль в теорії і практиці політичних партій. Підкреслюється, що націоналістичний фактор став невід'ємною складовою суспільно-політичного життя в Україні і володіє ефек- тивними важелями впливу на розбудовчі процеси. Як ідейний та суспільно- політичний рух він має своїх виразників в особі партій та організацій. Автор поділяє підхід науковців, котрі вважають, що націоналізм є спосіб життєдіяльності нації, в основі єдності якого покладені три складники: колективна саморефлексія (національна свідомість); колективна воля (національні прагнення); колективна дія (практика національного самоствердження). Отже, націоналізм як ідеологія є ідейним центром, який узагальнює всі прояви національної активності і спрямовує її в русло розв'язання загальнонаціональних інтересів. Він покликаний дати ідейно-теоретичне обґрунтування необхідності практичної боротьби нації за національне самовизначення та національне самоствердження. Робиться висновок, що націоналістичні партії, організації та рухи відіграють помітну роль у суспільно-політичному житті різних країн, у тому числі й в Україні. Така роль у XXI ст. буде зростати, оскільки національні проблеми залишаються на порядок денний політичного життя. EN: Explores the essence of nationalism and its role in the theory and practice of political parties. It is emphasized that the nationalist factor has become an integral part of political life in Ukraine and is an effective lever of influence on the transformation processes. As the ideological and socio-political movement it has its supporters in the person of political parties and organizations. The author shares the approach of scientists who believe that nationalism is the way of life of the Nations, in the basis of unity which polojeny three parts: collective self-reflection (national consciousness); collective will (national aspirations); collective action (practice of national selfassertion). So, nationalism as an ideology is the ideological center, which summarizes all manifestations of national activity, and sends it into the mainstream of decision of national interests. It is intended to provide the ideological and theoretical substantiation of necessity of the practical struggle of the Nations for national selfdetermination and national self-assertion. It is concluded that the nationalist parties, organizations and movements play a prominent role in public-political life of different countries, including Ukraine. Such a role in XXI century will grow as national issues remain on the agenda of the political life.
Considered discussions about «pragmatic nationalism», with a great self-esteem, but also a reasonable attitude towards other nationalities. Studying civil society as a factor of the global discussion on nationalism formation and the parameters by which it is characterized. The peculiarities of the revival of political ideologies, which take place on the basis of the development of a new economic strategy of alterglobalism and the identification of new evolutionary social groups, are revealed. The peculiarities global ideological discussions influence on political process are established. Discussed the influence of distribution in the political process, they become forms of direct democracy. It is revealed that the nation state is a state in which nations are provided with unimpeded development and priority of interests, but based on widespread notions. The interaction of political actors in the conditions of transparency of political life is considered. The paper focuses on the orientation of policy-makers towards consensus through public negotiations, discussions on ideological and policy issues. It is argued that the traditional power-centered and institutional-procedural dimension of politics is inferior to the new meanings of politics as a medium of communication, transfer of knowledge, information within the circle of individuals, within the limits of a certain competence. The status of the constitution of ideological landmarks for political science is revealed. The interpretation of political publicity and its connotations in the fundamentals of political philosophy is studied. The theoretical status of the public sphere of politics in the political theory is established. The article deals with the critique of nationalism and the statements about the essence «nation» definition and criteria to determine the nationality of a person. The nationalism defined as the doctrine which lacks the pragmatism of ideas, the possibilities of their practical application in the social life of people. The properties of the critique of contemporary nationalism in relation to the concept of «nation» and the criteria for determining the nationality of a person are studied. Also studied the achievement of pragmatic civilian nationalism, which should unite ethnic communities around a common, successful political future. ; Рассматриваются идейные дискуссии относительно «прагматического национализма» не только с большой самооценкой, но и разумным отношением к другим национальностям. Изучается гражданское общество как фактор глобального обсуждения национализма и параметры, которыми оно характеризуется. Раскрываются особенности возрождения политических идеологий, которые происходят на основе разработки новой экономической стратегии альтерглобализма и идентификации новых эволюционных социальных групп. Устанавливаются особенности нелинейных обратных связей, жесткие причинно-следственные зависимости (жесткий детерминизм) в политическом процессе. Обсуждается влияние распространения в политическом процессе форм прямой демократии. Изучаются свойства критики современного национализма относительно понятия «нация» и критериев определения национальности человека. Исследуется достижения прагматического гражданского национализма, который должен объединить этнические сообщества вокруг общего успешного будущего. ; Розглядаються ідейні дискусії щодо «прагматичного націоналізму», з великою самооцінкою, але й розумним ставленням до інших національностей. Вивчається громадянське суспільство як чинник глобального обговорення націоналізму та параметри, якими воно характеризується. Розкриваються особливості відродження політичних ідеологій, які відбуваються на основі розробки нової економічної стратегії альтерглобалізму та ідентифікації нових еволюційних соціальних груп. Встановлюються особливості нелінійних зворотних зв'язків, жорсткі причинно-наслідкові залежності (жорсткий детермінізм) у політичному процесі. Обговорюється вплив поширення у політичному процесі форм прямої демократії. Вивчаються властивості критики сучасного націоналізму стосовно поняття «нація» та за критеріїв визначення національності людини. Досліджується досягнення прагматичного громадянського націоналізму, який має об'єднати етнічні спільноти навколо спільного успішного політичного майбутнього.
В статті представлено концепцію нації, яка поєднує в собі поняття національної ідентичності та націоналізму як ідеології. Використовуючи ідеї К.Гаєса та Е.Сміта, продемонстровано, що націоналізм як ідеологія присутній в будь-якій нації, оскільки остання являє собою систему соціальної дії, організованої відповідно до культурної системи, котра структурована навколо стрижневої доктрини націоналізму. Поняття "стрижнева доктрина націоналізму" було введене Е.Смітом на позначення низки тверджень, що наявні у всіх націоналістичних ідеологіях. В статті також представлено особливості формування / відродження національної ідентичності в пострадянському українському суспільстві крізь призму взаємин національної ідентичності та націоналізму як ідеології. Зокрема, проаналізовано динаміку поширення націоналістичних ідентичностей в Донецьку в період з 1994 по 2010 рр, а відтак виявлено два види націоналістичної ідентичності: явну та латентну. Остання характеризується наявністю націоналістичних установок, які притаманні явному типу націоналістичної ідентичності, але в ній відсутня ідентифікація з такою соціальною групою як націоналісти. Відтак, в статті запропонована гіпотеза про існування радикального політичного націоналізму в Донецьку. ; Article offers the concept of a nation, which combines the notion of national identity and nationalism as an ideology. Using ideas of C. Hayes and A. Smith, it is shown that nationalism as an ideology is present in any nation, since the latter is a system of social action, organized around the cultural system, which is structured around a core doctrine of nationalism. The concept of "core doctrine of nationalism" was introduced by A. Smith to designate a number of statements that are present in all the nationalistic ideologies. Peculiarities of formation/revival of national identity in post-Soviet Ukrainian society through the prism of the relationship of national identity and nationalism as an ideology are offered. The dynamics of the spread of nationalist identities in Donetsk for the period from 1994 to 2010 have been analyzed. And author has determined two types of nationalist identity: explicit and latent. The latter is characterized by the presence of nationalist attitudes that are inherent to the explicit type of nationalist identity, but without identification with the social group of nationalists. Hypothesis about existence of radical political nationalism in Donetsk has been offered in article.
In the article analyzes the problem of anti-Ukrainian propaganda as a means of information warfare in Russia. We are analyzed the mechanisms of Russian influence on the Polish society and the main themes used for manipulation. The main anti-Ukrainian slogans and positions of the radical Polish forces, the manifestations of a discriminatory attitude towards Ukrainians arehighlighted. The activities of groups and pages in Facebook, which unite the radically opposed Ukrainians Poles, are explored. Among them are Ukrainiec nie jest moim bratem, Polski Lwów, Lwów Zawsze Polski, Pamiętam Wołyń, Sprawa Kresowa – Sprawa Narodowa. Thanks to the work of the Ukrainian activists Cyberhounds and the Ukrainian Kierralians (UCA), evidence was obtained of Russia's involvement in the organization of anti-Ukrainian protests. As a result of their analysis it can be concluded that the citizen of Belarus, Alexander Usovsky, a dedicated lover of the Russian world, was actively engaged in the organization of anti-Ukrainian actions in Poland and other countries of Eastern Europe. Examples of impact tools are also provided. The RF uses a very wide range of levers – from rigid ones such as hidden military threats or economic and energy blackmail to soft ones, such as a network of Russian and pro-Russian agents, as well as hybrid ones, such as influence through the spread of misinformation through the media and social networks. Since the problem of anti-Ukrainian protests is part of the Russian information warfare, it poses a great threat to the statehood of Ukraine. We believe that the best counteraction to the dissemination of negative information on the topic of Ukrainians would be the creation of positive messages and the dissemination of true information about the mood of the Polish society. It is necessary to conduct active communication work and to reveal the mechanisms of influence of the pro-Russian forces on the Polish (and not only Polish) society and to publicize the results of the research. It also requires a more detailed analysis of the problem of falsification of historical facts, and the truth facts found during the investigation – more spread through various channels of communication. ; У статті досліджено проблему антиукраїнської пропаганди як засобу інформаційної війни Росії. Проаналізовано механізми російського впливу на польське суспільство та основні теми, які використовуються для маніпуляцій. Виокремлено провідні антиукраїнські гасла та позиції радикальних польських сил, прояви дискримінаційного ставлення до українців. Досліджено діяльність груп та сторінок у Facebook, які об'єднують радикально налаштованих проти українців поляків. Серед них потрібно назвати Ukrainiec nie jest moim bratem, Polski Lwów, Lwów Zawsze Polski, Pamiętam Wołyń, Sprawa Kresowa – Sprawa Narodowa. Завдяки роботі українських активістів «Кіберхунти» й «Українського Кіберальянсу» (UCA) добуто докази причетності РФ до організації антиукраїнських протестів. У результаті їх аналізу можна зробити висновок, що громадянин Білорусі Олександр Усовський активно займався організацією антиукраїнських акцій у Польщі та інших країнах Східної Європи. Також наведено приклади інструментів впливу. РФ використовує дуже широкий набір важелів – від жорстких, таких як приховані військові загрози або економічний та енергетичний шантаж, до м'яких, таких як мережа російських і проросійських агентів, а також гібридних, як-от вплив за допомогою поширення дезінформації за посередництва ЗМІ та соцмережі.Оскільки проблема антиукраїнських протестів є складовою частиною російської інформаційної війни, то це становить велику загрозу для державності України. Вважаємо, що найкращою протидією поширенню негативної інформації на тему українців було б створення позитивних повідомлень та поширення правдивої інформації щодо настроїв польського суспільства. Потрібно проводити активну комунікаційну роботу й розкривати механізми впливу проросійських сил на польське (та не лише польське) суспільство й оприлюднювати результати досліджень. Також потребує детальнішого аналізу проблема фальсифікації історичних фактів, а виявлені в ході дослідження правдиві факти – більшого розповсюдження через різні канали зв'язку.
The article exposes the issues of human rights and the prospects for peace in the context of the analysis of the concepts of sovereignty and nationalism. Such an analysis is conducted in the face of a trend towards globalism, cosmopolitanism and liberal internationalism inherent in the world today, on the one hand, and the growing trend of nationalism and violations of human rightson a massive scale by some states, on the other.The evolution of the concept of state sovereignty is considered. The first – the original – is manifested in the principle of sovereign equality and is based on such a human right as the right to self-determination. The second is the concept of "conditional sovereignty", or "sovereignty as responsibility" as a look at the legitimacy of the state through human rights. It is associated with theactivities of UN institutions, when the state began to be considered as a servant of its people, and individual sovereignty (rights and freedoms of each individual person) was strengthened. The third concept is "sovereignty as fiduciaries of humanity": sovereign fiduciaries will fulfill their obligation to humanity by collaborating with private as well as public actors. In the context of transnationalthreats, such rethinking the state sovereignty is the best hope for peace.In the last part, the idea of the incompatibility of nationalism in its current form with realistic world politics is developed. Modern nationalism is losing its historical progressiveness, becoming indifferent to the subject of human rights. The gravest threats to peace and to human rights require an internationalist response, politics increasingly tilts toward nationalism. It is concluded that thelatter is only a symptom of today's disease, and not its treatment. The cure is adopting the standpoint of humanity, and inventing political and legal institutions. ; В статье вопросы прав человека и перспективы мира раскрываются в контексте анализа понятий суверенитета и национализма. Такой анализ осуществляется на фоне присущей сегодня миру тенденции к глобализму, космополитизму и либеральному интернационализму с одной стороны, и набирающей оборотов тенденции развития национализма и нарушениянекоторыми государствами прав человека в массовом масштабе – с другой.Рассматривается эволюция понятия (concept) государственного суверенитета. Первое – исходное – проявляется в принципе суверенного равенства и основывается на таком праве человека, как право на самоопределение. Второе – понятие «условный суверенитет», или «суверенитет как ответственность» – взгляд на легитимность государства через права человека. Оно связано с деятельностью институтов ООН, когда государство стало пониматься как слуга своего народа, а индивидуальный суверенитет (права и свободы каждого отдельного человека) был усилен.Третья концепция – «суверенитета как попечительства над человечеством»: суверенные доверенные лица выполняют свои обязательства перед человечеством, сотрудничая с частными и публичными субъектами. В условиях транснациональных угроз такое переосмыслениесуверенитета государства является лучшей надеждой на мир.В последней части развивается мысль о несовместимости национализма в его нынешнем виде с реалистичной политикой мира. Современный национализм теряет свою историческую прогрессивность, становясь равнодушным к теме прав человека. Серьезные угрозы миру и правам человека требуют интернационалистической реакции, в то время как политика все больше склоняется к национализму. Делается вывод, что последний является лишь симптомом сегодняшней болезни, а не ее лечением. Лечение заключается в принятии позиции человечества и изобретении соответствующих политических и правовых институтов. ; У статті питання прав людини та перспективи миру розкриваються у контексті аналізу понять суверенітету та націоналізму. Такий аналіз здійснюється на фоні притаманній сьогодні світові тенденції до глобалізму, космополітизму та ліберального інтернаціоналізму з одного боку, та набирання обертів тенденції до націоналізму та порушенню деякими державами прав людини у масовому масштабі – з іншого.Розглядається еволюція поняття (concept) державного суверенітету. Перше – вихідне – знаходить вияв у принципі суверенної рівності та ґрунтується на такому праві людини, як право на самовизначення. Друге – поняття «умовний суверенітет», або «суверенітет як відповідальність» –погляд на легітимність держави через права людини. Воно пов'язане із діяльністю інститутів ООН, коли держава стала розумітися як слуга свого народу, а індивідуальний суверенітет (права і свободи кожної окремої людини) було посилено. Третя концепція – «суверенітету як піклування над людством»: суверенні довірені особи виконують свої зобов'язання передлюдством, співпрацюючи з приватними та публічними áкторами. В умовах транснаціональних загроз таке переосмислення суверенітету держави є найкращою надією на мир.В останній частині розвивається думка про несумісність націоналізму в його теперішньому вигляді із реалістичною політикою миру. Сучасний націоналізм втрачає свою історичну прогресивність і стає байдужим до теми прав людини. Серйозні загрози миру і правам людини потребують інтернаціоналістичної реакції, у той час як політика все більше схиляється донаціоналізму. Робиться висновок, що останній є лише симптомом сьогоднішньої хвороби, а не ліками від неї. Лікування полягає у прийнятті позиції людства та винайденні відповідних політичних і правових інститутів.
The article exposes the issues of human rights and the prospects for peace in the context of the analysis of the concepts of sovereignty and nationalism. Such an analysis is conducted in the face of a trend towards globalism, cosmopolitanism and liberal internationalism inherent in the world today, on the one hand, and the growing trend of nationalism and violations of human rightson a massive scale by some states, on the other.The evolution of the concept of state sovereignty is considered. The first – the original – is manifested in the principle of sovereign equality and is based on such a human right as the right to self-determination. The second is the concept of "conditional sovereignty", or "sovereignty as responsibility" as a look at the legitimacy of the state through human rights. It is associated with theactivities of UN institutions, when the state began to be considered as a servant of its people, and individual sovereignty (rights and freedoms of each individual person) was strengthened. The third concept is "sovereignty as fiduciaries of humanity": sovereign fiduciaries will fulfill their obligation to humanity by collaborating with private as well as public actors. In the context of transnationalthreats, such rethinking the state sovereignty is the best hope for peace.In the last part, the idea of the incompatibility of nationalism in its current form with realistic world politics is developed. Modern nationalism is losing its historical progressiveness, becoming indifferent to the subject of human rights. The gravest threats to peace and to human rights require an internationalist response, politics increasingly tilts toward nationalism. It is concluded that thelatter is only a symptom of today's disease, and not its treatment. The cure is adopting the standpoint of humanity, and inventing political and legal institutions. ; В статье вопросы прав человека и перспективы мира раскрываются в контексте анализа понятий суверенитета и национализма. Такой анализ осуществляется на фоне присущей сегодня миру тенденции к глобализму, космополитизму и либеральному интернационализму с одной стороны, и набирающей оборотов тенденции развития национализма и нарушениянекоторыми государствами прав человека в массовом масштабе – с другой.Рассматривается эволюция понятия (concept) государственного суверенитета. Первое – исходное – проявляется в принципе суверенного равенства и основывается на таком праве человека, как право на самоопределение. Второе – понятие «условный суверенитет», или «суверенитет как ответственность» – взгляд на легитимность государства через права человека. Оно связано с деятельностью институтов ООН, когда государство стало пониматься как слуга своего народа, а индивидуальный суверенитет (права и свободы каждого отдельного человека) был усилен.Третья концепция – «суверенитета как попечительства над человечеством»: суверенные доверенные лица выполняют свои обязательства перед человечеством, сотрудничая с частными и публичными субъектами. В условиях транснациональных угроз такое переосмыслениесуверенитета государства является лучшей надеждой на мир.В последней части развивается мысль о несовместимости национализма в его нынешнем виде с реалистичной политикой мира. Современный национализм теряет свою историческую прогрессивность, становясь равнодушным к теме прав человека. Серьезные угрозы миру и правам человека требуют интернационалистической реакции, в то время как политика все больше склоняется к национализму. Делается вывод, что последний является лишь симптомом сегодняшней болезни, а не ее лечением. Лечение заключается в принятии позиции человечества и изобретении соответствующих политических и правовых институтов. ; У статті питання прав людини та перспективи миру розкриваються у контексті аналізу понять суверенітету та націоналізму. Такий аналіз здійснюється на фоні притаманній сьогодні світові тенденції до глобалізму, космополітизму та ліберального інтернаціоналізму з одного боку, та набирання обертів тенденції до націоналізму та порушенню деякими державами прав людини у масовому масштабі – з іншого.Розглядається еволюція поняття (concept) державного суверенітету. Перше – вихідне – знаходить вияв у принципі суверенної рівності та ґрунтується на такому праві людини, як право на самовизначення. Друге – поняття «умовний суверенітет», або «суверенітет як відповідальність» –погляд на легітимність держави через права людини. Воно пов'язане із діяльністю інститутів ООН, коли держава стала розумітися як слуга свого народу, а індивідуальний суверенітет (права і свободи кожної окремої людини) було посилено. Третя концепція – «суверенітету як піклування над людством»: суверенні довірені особи виконують свої зобов'язання передлюдством, співпрацюючи з приватними та публічними áкторами. В умовах транснаціональних загроз таке переосмислення суверенітету держави є найкращою надією на мир.В останній частині розвивається думка про несумісність націоналізму в його теперішньому вигляді із реалістичною політикою миру. Сучасний націоналізм втрачає свою історичну прогресивність і стає байдужим до теми прав людини. Серйозні загрози миру і правам людини потребують інтернаціоналістичної реакції, у той час як політика все більше схиляється донаціоналізму. Робиться висновок, що останній є лише симптомом сьогоднішньої хвороби, а не ліками від неї. Лікування полягає у прийнятті позиції людства та винайденні відповідних політичних і правових інститутів.
