Suchergebnisse

The nature of cooperation regularly changes under pressure from new calls and threats between the actors of international relations. By means of system analysis and comparison methods, the article discloses the basic theoretical approaches to understanding of the "new world order" phenomenon, which as a result turns into a comprehensive globalization. The article summarizes the modern trends of forming the XXI century international reality, taking into account new actors, their influence on stability and variability of the imperious systems, and analyzes in detail the concepts of modern scientists who form an international discourse on the search for a new paradigm of world order. The study identifies the main characteristics of the world order – legitimacy, the mechanism of change and balance of power. The key shortcomings of the post-war world order have been identified, which include the lack of effectiveness of international organizations at various levels in ensuring the principle of sovereignty for states, respect for borders; imbalance of economic growth between nations; lack of effective sanctions against violators of international law and ensuring the universal rights of citizens; discredited democratic political model, which was recognized as dominant in the post-bipolar era, and so on. Accordingly, there were considered modern approaches to a "new world order" formation, as a result of which it was proposed to take into account the new realities of interdependence that determine the future peaceful coexistence of nations – a balance between freedom of national actors action and international law; balance between legitimacy and power; balance between "regional order" and "international". In general, the international discourse on the search for the "new world order" boundaries is common in the construction of the XXI century multipolar world, the importance of consensus between nations and the legitimacy of new rules for all actors in international relations. ; Под давлением новых вызовов и угроз системно меняется и природа взаимодействия между акторами международных отношений. С помощью методов системного анализа и сравнения в статье раскрываются основные теоретические подходы к пониманию явления «нового мирового порядка», который кристаллизуется в результате всеобъемлющей глобализации, обобщаются современные тренды формирования международной реальности XXI века, учитывая новых актеров, их влияние на стабильность и сменяемость властных систем, а также подробно анализируются концепции современных ученых, которые формируют международный дискурс по поиску новой парадигмы мирового порядка. В исследовании определены основные характеристики мирового порядка – легитимность, механизм внесения изменений и баланс сил. Определены ключевые недостатки поствоенного мирового порядка, к которым можно отнести недостаточную эффективность международных организаций различного уровня по обеспечению принципа суверенитета государств, уважения к границам; дисбаланс экономического роста между нациями; отсутствие действенных санкций в отношении нарушителей международного права и обеспечения универсальных прав граждан; дискредитирована демократическая политическая модель, которая была признана доминирующей в постбиполярной эпохе и т. п. Соответственно, были рассмотрены современные подходы к формированию «нового мирового порядка», как следствие предложено учитывать новые реалии взаимозависимости, которые определяют будущее мирное сожительство наций – это баланс между свободой действий национальных субъектов и международным правом; баланс между легитимностью и силой; баланс между «региональным порядком» и «международным». В целом, международный дискурс по поиску границ «нового мирового порядка» общий в вопросах строительства многополярного мира в XXI веке, важности консенсуса между нациями и обеспечения легитимности новых правил для всех актеров международных отношений. ; Під тиском нових викликів та загроз системно змінюється і природа взаємодії між акторами міжнародних відносин. За допомогою методів системного аналізу та порівняння у статті розкриваються основні теоретичні підходи до розуміння явища «нового світового порядку», який кристалізується в результаті всеохопної глобалізації, узагальнюються сучасні тренди формування міжнародної реальності XXI століття, враховуючи нових акторів, їх вплив на стабільність та змінюваність владних систем систем, а також детально аналізуються концепції сучасних вчених, які формують міжнародний дискурс щодо пошуку нової парадигми світового порядку. У дослідженні визначено основні характеристики світового порядку – легітимність, механізм внесення змін і баланс сил. Визначено ключові недоліки поствоєнного світового порядку, до яких можна віднести недостатню ефективність міжнародних організацій різного рівня щодо забезпечення принципу суверенітету для держав, поваги до кордонів; дисбаланс економічного зростання між націями; відсутність дієвих санкцій щодо порушників міжнародного права й забезпечення універсальних прав громадян; дискредитована демократична політична модель, що була визнана домінантною в постбіполярну епоху тощо. Відповідно, було розглянуто сучасні підходи до формування «нового світового порядку», у результаті чого запропоновано враховувати нові реалії взаємозалежності, які визначають майбутнє мирне співжиття націй це баланс між свободою дій національних суб'єктів та міжнародним правом; баланс між легітимністю і силою; баланс між «регіональним порядком» та «міжнародним». Загалом, міжнародний дискурсщодо пошуку меж «нового світового порядку» спільний в питаннях будівництва багатополярного світу у ХХІ столітті, важливості консенсусу між націями та забезпечення легітимності нових правил для усіх акторів міжнародних відносин.

The nature of cooperation regularly changes under pressure from new calls and threats between the actors of international relations. By means of system analysis and comparison methods, the article discloses the basic theoretical approaches to understanding of the "new world order" phenomenon, which as a result turns into a comprehensive globalization. The article summarizes the modern trends of forming the XXI century international reality, taking into account new actors, their influence on stability and variability of the imperious systems, and analyzes in detail the concepts of modern scientists who form an international discourse on the search for a new paradigm of world order. The study identifies the main characteristics of the world order – legitimacy, the mechanism of change and balance of power. The key shortcomings of the post-war world order have been identified, which include the lack of effectiveness of international organizations at various levels in ensuring the principle of sovereignty for states, respect for borders; imbalance of economic growth between nations; lack of effective sanctions against violators of international law and ensuring the universal rights of citizens; discredited democratic political model, which was recognized as dominant in the post-bipolar era, and so on. Accordingly, there were considered modern approaches to a "new world order" formation, as a result of which it was proposed to take into account the new realities of interdependence that determine the future peaceful coexistence of nations – a balance between freedom of national actors action and international law; balance between legitimacy and power; balance between "regional order" and "international". In general, the international discourse on the search for the "new world order" boundaries is common in the construction of the XXI century multipolar world, the importance of consensus between nations and the legitimacy of new rules for all actors in international relations. ; Под давлением новых вызовов и угроз системно меняется и природа взаимодействия между акторами международных отношений. С помощью методов системного анализа и сравнения в статье раскрываются основные теоретические подходы к пониманию явления «нового мирового порядка», который кристаллизуется в результате всеобъемлющей глобализации, обобщаются современные тренды формирования международной реальности XXI века, учитывая новых актеров, их влияние на стабильность и сменяемость властных систем, а также подробно анализируются концепции современных ученых, которые формируют международный дискурс по поиску новой парадигмы мирового порядка. В исследовании определены основные характеристики мирового порядка – легитимность, механизм внесения изменений и баланс сил. Определены ключевые недостатки поствоенного мирового порядка, к которым можно отнести недостаточную эффективность международных организаций различного уровня по обеспечению принципа суверенитета государств, уважения к границам; дисбаланс экономического роста между нациями; отсутствие действенных санкций в отношении нарушителей международного права и обеспечения универсальных прав граждан; дискредитирована демократическая политическая модель, которая была признана доминирующей в постбиполярной эпохе и т. п. Соответственно, были рассмотрены современные подходы к формированию «нового мирового порядка», как следствие предложено учитывать новые реалии взаимозависимости, которые определяют будущее мирное сожительство наций – это баланс между свободой действий национальных субъектов и международным правом; баланс между легитимностью и силой; баланс между «региональным порядком» и «международным». В целом, международный дискурс по поиску границ «нового мирового порядка» общий в вопросах строительства многополярного мира в XXI веке, важности консенсуса между нациями и обеспечения легитимности новых правил для всех актеров международных отношений. ; Під тиском нових викликів та загроз системно змінюється і природа взаємодії між акторами міжнародних відносин. За допомогою методів системного аналізу та порівняння у статті розкриваються основні теоретичні підходи до розуміння явища «нового світового порядку», який кристалізується в результаті всеохопної глобалізації, узагальнюються сучасні тренди формування міжнародної реальності XXI століття, враховуючи нових акторів, їх вплив на стабільність та змінюваність владних систем систем, а також детально аналізуються концепції сучасних вчених, які формують міжнародний дискурс щодо пошуку нової парадигми світового порядку. У дослідженні визначено основні характеристики світового порядку – легітимність, механізм внесення змін і баланс сил. Визначено ключові недоліки поствоєнного світового порядку, до яких можна віднести недостатню ефективність міжнародних організацій різного рівня щодо забезпечення принципу суверенітету для держав, поваги до кордонів; дисбаланс економічного зростання між націями; відсутність дієвих санкцій щодо порушників міжнародного права й забезпечення універсальних прав громадян; дискредитована демократична політична модель, що була визнана домінантною в постбіполярну епоху тощо. Відповідно, було розглянуто сучасні підходи до формування «нового світового порядку», у результаті чого запропоновано враховувати нові реалії взаємозалежності, які визначають майбутнє мирне співжиття націй це баланс між свободою дій національних суб'єктів та міжнародним правом; баланс між легітимністю і силою; баланс між «регіональним порядком» та «міжнародним». Загалом, міжнародний дискурсщодо пошуку меж «нового світового порядку» спільний в питаннях будівництва багатополярного світу у ХХІ столітті, важливості консенсусу між націями та забезпечення легітимності нових правил для усіх акторів міжнародних відносин.

The nature of cooperation regularly changes under pressure from new calls and threats between the actors of international relations. By means of system analysis and comparison methods, the article discloses the basic theoretical approaches to understanding of the "new world order" phenomenon, which as a result turns into a comprehensive globalization. The article summarizes the modern trends of forming the XXI century international reality, taking into account new actors, their influence on stability and variability of the imperious systems, and analyzes in detail the concepts of modern scientists who form an international discourse on the search for a new paradigm of world order. The study identifies the main characteristics of the world order – legitimacy, the mechanism of change and balance of power. The key shortcomings of the post-war world order have been identified, which include the lack of effectiveness of international organizations at various levels in ensuring the principle of sovereignty for states, respect for borders; imbalance of economic growth between nations; lack of effective sanctions against violators of international law and ensuring the universal rights of citizens; discredited democratic political model, which was recognized as dominant in the post-bipolar era, and so on. Accordingly, there were considered modern approaches to a "new world order" formation, as a result of which it was proposed to take into account the new realities of interdependence that determine the future peaceful coexistence of nations – a balance between freedom of national actors action and international law; balance between legitimacy and power; balance between "regional order" and "international". In general, the international discourse on the search for the "new world order" boundaries is common in the construction of the XXI century multipolar world, the importance of consensus between nations and the legitimacy of new rules for all actors in international relations. ; Под давлением новых вызовов и угроз системно меняется и природа взаимодействия между акторами международных отношений. С помощью методов системного анализа и сравнения в статье раскрываются основные теоретические подходы к пониманию явления «нового мирового порядка», который кристаллизуется в результате всеобъемлющей глобализации, обобщаются современные тренды формирования международной реальности XXI века, учитывая новых актеров, их влияние на стабильность и сменяемость властных систем, а также подробно анализируются концепции современных ученых, которые формируют международный дискурс по поиску новой парадигмы мирового порядка. В исследовании определены основные характеристики мирового порядка – легитимность, механизм внесения изменений и баланс сил. Определены ключевые недостатки поствоенного мирового порядка, к которым можно отнести недостаточную эффективность международных организаций различного уровня по обеспечению принципа суверенитета государств, уважения к границам; дисбаланс экономического роста между нациями; отсутствие действенных санкций в отношении нарушителей международного права и обеспечения универсальных прав граждан; дискредитирована демократическая политическая модель, которая была признана доминирующей в постбиполярной эпохе и т. п. Соответственно, были рассмотрены современные подходы к формированию «нового мирового порядка», как следствие предложено учитывать новые реалии взаимозависимости, которые определяют будущее мирное сожительство наций – это баланс между свободой действий национальных субъектов и международным правом; баланс между легитимностью и силой; баланс между «региональным порядком» и «международным». В целом, международный дискурс по поиску границ «нового мирового порядка» общий в вопросах строительства многополярного мира в XXI веке, важности консенсуса между нациями и обеспечения легитимности новых правил для всех актеров международных отношений. ; Під тиском нових викликів та загроз системно змінюється і природа взаємодії між акторами міжнародних відносин. За допомогою методів системного аналізу та порівняння у статті розкриваються основні теоретичні підходи до розуміння явища «нового світового порядку», який кристалізується в результаті всеохопної глобалізації, узагальнюються сучасні тренди формування міжнародної реальності XXI століття, враховуючи нових акторів, їх вплив на стабільність та змінюваність владних систем систем, а також детально аналізуються концепції сучасних вчених, які формують міжнародний дискурс щодо пошуку нової парадигми світового порядку. У дослідженні визначено основні характеристики світового порядку – легітимність, механізм внесення змін і баланс сил. Визначено ключові недоліки поствоєнного світового порядку, до яких можна віднести недостатню ефективність міжнародних організацій різного рівня щодо забезпечення принципу суверенітету для держав, поваги до кордонів; дисбаланс економічного зростання між націями; відсутність дієвих санкцій щодо порушників міжнародного права й забезпечення універсальних прав громадян; дискредитована демократична політична модель, що була визнана домінантною в постбіполярну епоху тощо. Відповідно, було розглянуто сучасні підходи до формування «нового світового порядку», у результаті чого запропоновано враховувати нові реалії взаємозалежності, які визначають майбутнє мирне співжиття націй це баланс між свободою дій національних суб'єктів та міжнародним правом; баланс між легітимністю і силою; баланс між «регіональним порядком» та «міжнародним». Загалом, міжнародний дискурсщодо пошуку меж «нового світового порядку» спільний в питаннях будівництва багатополярного світу у ХХІ столітті, важливості консенсусу між націями та забезпечення легітимності нових правил для усіх акторів міжнародних відносин.

Вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року стало шоком для більшості світу, однак такі дії Москви були продовженням війни, що розпочалася у 2014 році з анексії Автономної Республіки Крим. У статті розглянуто аспекти, що вказують на те, що російсько-українська війна чинить вплив на сучасний світовий порядок. Неспровоковане вторгнення РФ на територію України має локальні та глобальні наслідки, що трансформують усталений світоустрій, який був оформлений після Другої світової війни. Метою дослідження є вивчення впливу, спричиненого російсько-українською війною, на трансформаційні процеси сучасного світопорядку, виявлення та систематизація тих аспектів, що будуть мати найбільший вплив на формування його нової парадигми, окреслення особливостей світового порядку після завершення війни. Реалізації поставленої мети сприяло використання системного і комплексного підходів, загальнонаукових принципів історизму, об'єктивності та системності, методів аналогій, екстраполяції, абстрагування та порівняння.

The article examines the geopolitical features of the new world order under the conditions of full-scale Russian aggression against Ukraine. The new world order is interpreted as an international order that will come to our planet when the current political and ideological crisis in international relations is overcome. It is noted that today a multipolar model of the world order is being formed. The main trends of the modern world are revealed, including globalization, regionalization, informatization and digitalization, greening, expanding the influence of biopolitics, increasing the conflict of international relations, opposition to democratic thalassocracy led by the US autocratic tellurocracy led by China and others. It is concluded that under the constant threat of invasion by the Russian imperial-chauvinist regime, Ukraine needs to create a mechanism of collective security with NATO countries: the United States, Great Britain, Poland, the Baltic countries, Turkey, etc. The immanent sign of the new world order was the need to respond quickly and prevent global climate change and the greening of international relations. The spread of the COVID 19 pandemic contributes to the expansion of the impact of biopolitics, when biological technologies of social management are introduced, which are justified by the need for "human survival". Russia's imperial-chauvinist threat poses a permanent threat to the entire world order, which is in constant danger of another world war. One of the main geopolitical features of the new world order is the objective division into two groups of states: nuclear (privileged) and non-nuclear (hostages of the will of nuclear countries), between which parity in relations is broken. The immanent sign of the new world order was the need to respond quickly and prevent global climate change and the greening of international relations. ; У статті розглядаються геополітичні ознаки нового світового порядку, що складаються за умов повномасштабної агресії Росії проти України. Новий світовий ...

The article examines the geopolitical features of the new world order under the conditions of full-scale Russian aggression against Ukraine. The new world order is interpreted as an international order that will come to our planet when the current political and ideological crisis in international relations is overcome. It is noted that today a multipolar model of the world order is being formed. The main trends of the modern world are revealed, including globalization, regionalization, informatization and digitalization, greening, expanding the influence of biopolitics, increasing the conflict of international relations, opposition to democratic thalassocracy led by the US autocratic tellurocracy led by China and others. It is concluded that under the constant threat of invasion by the Russian imperial-chauvinist regime, Ukraine needs to create a mechanism of collective security with NATO countries: the United States, Great Britain, Poland, the Baltic countries, Turkey, etc. The immanent sign of the new world order was the need to respond quickly and prevent global climate change and the greening of international relations. The spread of the COVID 19 pandemic contributes to the expansion of the impact of biopolitics, when biological technologies of social management are introduced, which are justified by the need for "human survival". Russia's imperial-chauvinist threat poses a permanent threat to the entire world order, which is in constant danger of another world war. One of the main geopolitical features of the new world order is the objective division into two groups of states: nuclear (privileged) and non-nuclear (hostages of the will of nuclear countries), between which parity in relations is broken. The immanent sign of the new world order was the need to respond quickly and prevent global climate change and the greening of international relations. ; У статті розглядаються геополітичні ознаки нового світового порядку, що складаються за умов повномасштабної агресії Росії проти України. Новий світовий ...

The article deals with the existing scientific approaches to the interpretation of the term "world order". Based on the analysis they are systematized into three key directions: institutional, ideological (axiological), and actor approach. Within the framework of the latter approach, there is a transition from the study of poles or centers of power to a statement of the fact of polycentricity of the new world order. For the completeness of the political science study of the world order the author considers it necessary to take into account besides the institutional design, configuration of actors, and value paradigm also the nature of society in which such an order is formed (post-information or network) and the state of globalization processes that determine the spatial characteristics of the world order (de-globalization, regionalization, and localization). Despite the difference in interpretations, different scientific schools are united by the thesis of the modern liberal world order crisis. The scientific debate revolves around the question of whether the world order is in a state of definite transition or whether the current non-equilibrium state can be considered as a new world order. The synergetic paradigm, or complexity theory, proposed as a research methodology, provides an answer. According to it, the formation of new world order is seen as a nonequilibrium nonlinear process defined by a dynamic synthesis of order and chaos. If there are specific political actors (institutions, interest groups, individuals) in the political space, their influence on the transformation of the political space is possible at bifurcation points and is predominantly random. This defines subjectlessness as a trend in the formation of new world order. From the point of view of finding a methodological basis for the research, the existing models of system dynamics, cyclic models, and simulation modeling were considered. It is determined that for the study of the new world order as a nonlinear dynamic complex system, it is advisable to analyze the megatrends of world politics and deconstruct them using the "method-assemblage" of a constantly changing reality. ; У статті розглянуті існуючі наукові підходи до інтерпретації терміну «світовий порядок». На підставі проведеного аналізу вони систематизовані до трьох ключових напрямків: інституційний, ідеологічний (аксіологічний) та акторний. В межах останнього підходу відбувається перехід від дослідження окремих полюсів чи центрів сили до констатації факту поліцентричності нового світового порядку. Для повноти політологічного дослідження світового порядку автор вважає за необхідне враховувати окрім інституційного дизайну, конфігурації акторів та ціннісної парадигми також характер суспільства, в якому формується такий порядок («пост-інформаційне» або «мережеве») та стан глобалізаційних процесів, що визначає просторові характеристики світопорядку (де-глобалізація, регіоналізація та локалізація). Попри різницю в інтерпретаціях, різні наукові школи поєднує теза щодо кризи сучасного ліберального світопорядку. Наукова дискусія розгортається навколо питання, чи перебуває світовий порядок у стані певного переходу, або поточний нерівноважний стан може вважатися новим світопорядком. Відповідь дозволяє надати синергетична парадигма, або теорія складності, що запропонована в якості методології дослідження. Відповідно до неї формування нового світового порядку розглядається як нерівноважний нелінійний процес, що визначається динамічним синтезом порядку та хаосу. При наявності у політичному просторі конкретних політичних акторів (інститути, групи інтересів, окремі індивіди), їх вплив на трансформацію політичного простору можливий у точках біфуркації та має переважно випадковий характер. Це визначає безсуб'єктність як тренд формування нового світопорядку. З точки зору пошуку методичних засад дослідження розглянуті існуючі моделі системної динаміки, циклічні моделі та імітаційне моделювання. Визначено, що для дослідження нового світопорядку як нелінійної динамічної складної системи, доцільними є моделі аналізу мегатрендів світової політики та їх деконструкція за допомогою «методу-збірки» реальності, що постійно змінюється.

The article deals with the existing scientific approaches to the interpretation of the term "world order". Based on the analysis they are systematized into three key directions: institutional, ideological (axiological), and actor approach. Within the framework of the latter approach, there is a transition from the study of poles or centers of power to a statement of the fact of polycentricity of the new world order. For the completeness of the political science study of the world order the author considers it necessary to take into account besides the institutional design, configuration of actors, and value paradigm also the nature of society in which such an order is formed (post-information or network) and the state of globalization processes that determine the spatial characteristics of the world order (de-globalization, regionalization, and localization). Despite the difference in interpretations, different scientific schools are united by the thesis of the modern liberal world order crisis. The scientific debate revolves around the question of whether the world order is in a state of definite transition or whether the current non-equilibrium state can be considered as a new world order. The synergetic paradigm, or complexity theory, proposed as a research methodology, provides an answer. According to it, the formation of new world order is seen as a nonequilibrium nonlinear process defined by a dynamic synthesis of order and chaos. If there are specific political actors (institutions, interest groups, individuals) in the political space, their influence on the transformation of the political space is possible at bifurcation points and is predominantly random. This defines subjectlessness as a trend in the formation of new world order. From the point of view of finding a methodological basis for the research, the existing models of system dynamics, cyclic models, and simulation modeling were considered. It is determined that for the study of the new world order as a nonlinear dynamic complex system, it is ...

Стаття присвячена аналізу основних геостратегічних пріоритетів України, які мають стати основою реалізації геостратегії розвитку країни та сприяти формуванню її міжнародної суб'єктності. Виявлено вплив зовнішньополітичних загроз на сучасний стан трансформації дво- та багатосторонніх відносин з глобальними геополітичними гравцями й центрами, що визначає необхідність перегляду системи ключових засобів та методів просування національних інтересів країни в умовах нового світового порядку. Встановлено субрегіональний рівень та стримувальний тип сучасної геостратегії України як результат основних суспільно-політичних процесів, що відбуваються в державі.Оцінено вплив на Україну двох геополітичних гравців – Сполучених Штатів Америки та Російської Федерації, що залишає її малою державою, геополітичним центом (віссю), об'єктом боротьби, та роль таких суб'єктів міжнародних відносин на посилення та послаблення ролі України в глобальній системі прийняття рішень. Доведено, що з метою формування власної суб'єктності та посилення ролі у світовому масштабі, Україна змушена обирати новітні, асиметричні до застосованих проти неї, засоби і методи протидії зовнішньому впливу та встановленню контролю над національними територіями. ; A new world order requires acquisition of an increased level of own geopolitical subjectivity in the international arena and a determination of priority level and type of own geostrategy from Ukraine. The article proves that the political system of global dimension is built as a division of the states into large (The USA, Russia, China, etc.), middle (Canada, Italy, Turkey, South Korea, etc.), small (Georgia, Ukraine, Azerbaijan, etc.) and the dependent states that are unable to self-sufficient development and protection of national sovereignty. Understanding of the states is also distinguished as geopolitical players that carry out the influence on countries by political, economic or in a civilized manner-mental expansion and geostrategic centers that do not have possibilities but have the special location to press on countries-leaders changing their geostrategy, internal and external policy. Ukraine here is the country of the second type and, thus, carries out unconscious influence and determines the actions of Russian Federation. It has been analyzed that Ukraine and other geostrategic centers always oriented on position and level of neighbour countries, studies their strengths and weaknesses, adopts the best elements of development and internal control, distances from negative tendencies and becomes certain symbiosis, mediator, in civilized manner-mental, socio-demographic and politically-economic influences. It is well-proven that rational, objective and pragmatic realization by the country of its place and role discovers additional possibilities for obtaining and providing of own subjectivity in the international arena. For this purpose, Ukraine has to accept and confirm the type of own geostrategy in a corresponding format – deterrent (protective), - and define the level of its extension: subregional. Thus, going beyond the limits of the regional display and distribution of national interests, broadening to the bilateral collaboration with more powerful countries of the Atlantic and Baltic-Blacksea regions, taking into account basic foreign-policy threats. The confirmation of a selected course are normative legal documents that are confirmed by Verkhovna Rada of Ukraine and developed in other state institutions. For example, Annual message of President of Ukraine to Verkhovna Rada of Ukraine «On the Internal and External Situation of Ukraine in 2016», acts of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, resolution of the Cabinet of Ministry of Ukraine etc. As a result, documents fix basic approaches, political events, symmetric and asymmetric mechanisms of realization of Ukrainian geostrategy. ; Статья посвящена анализу основных геостратегических приоритетов Украины, которые должны стать основой реализации геостратегии развития страны и способствовать формированию ее международной субъектности. Выявлено влияние внешнеполитических угроз на современное состояние трансформации двух и многосторонних отношений с глобальными геополитическими игроками и центрами, определяет необходимость пересмотра системы ключевых средств и методов продвижения национальных интересов страны в условиях нового мирового порядка. Установлено субрегиональный уровень и сдерживающий тип современной геостратегии Украины как результат основных общественно-политических процессов, происходящих в государстве.Оценено влияние на Украину двух геополитических игроков – Соединенных Штатов Америки и Российской Федерации, оставляет ее малым государством, геополитическим центром (осью), объектом борьбы, и роль таких субъектов международных отношений на усиление и ослабление роли Украины в глобальной системе принятия решений. Доказано, что с целью формирования собственной субъектности и усиления роли в мировом масштабе, Украина вынуждена выбирать новые, асимметричные к примененных против нее, средства и методы противодействия внешнему воздействию и установить контроль над национальными территориями.

In modern realities, the world legal order is under constant challenges and threats – despite the significant efforts of the progressive community, the existence of certain mechanisms for regulating relations in the international arena and within countries, the world society has failed to overcome inequality, stop permanent conflicts, effectively to solve demographic, economic, ecological and other world problems or at least to establish real mechanisms of effective response to them. Instead of uniting and focusing on common problems, each country tries to defend its interests (or at least neighboring countries), to gain an advantage over others. These processes became especially dramatic against the background of the COVID-19 pandemic. In such conditions, the world legal order – the structure of the legal existence of world society, consisting of a multifaceted structure of the combination of legal manifestations at all levels, the interaction of common and contradictions of different, becomes extremely vulnerable. The world legal order is part of the general world order, which is a system of relations between people in the development of world political, economic, social, cultural and legal processes and reflects the level of human development, the real structure of interaction between people at all levels and in all manifestations. problems and dangers and is the result of synergistic interaction of all manifestations of society. In such a structure, it is difficult to identify important or secondary areas, because they are all interconnected. The connection between some is almost imperceptible, while others cannot exist without close interaction. Problems in one area will always affect all others. An important resource for the establishment and development of the world legal order is human capital, the "international diplomacy" of millions of people, which in modern conditions is also exposed to new challenges, but also receives new impulses and manifests itself in new forms. The threatening exacerbation of modern environmental threats should intensify the processes of controlling the connection of human activities with nature, the fight against man-made and natural disasters. The formation of the world legal order today, more than ever, depends on the awareness of human communities, states, political leaders of the interconnectedness of the modern world, the complexity and urgency of the challenges facing humanity, and finding effective ways to solve urgent problems. ; У сучасних реаліях світовий правовий порядок перебуває під постійними викликами і загрозами – незважаючи на значні зусилля прогресивної спільноти, наявність певних механізмів регулювання відносин на міжнародній арені та всередині країн, світовий соціум не зміг побороти проблеми нерівноправ'я, зупинити перманентне виникнення військових конфліктів, ефективно вирішити демографічні, економічні, екологічні та інші світові проблеми чи хоча б встановити реально діючі механізми ефективного реагуванню на них. Замість об'єднання та зосередження на спільних проблемах кожна країна намагається відстояти свої інтереси (чи в крайньому випадку країн-сусідів), отримати переваги над іншими. Особливого драматизму ці процеси набули на фоні пандемії COVID-19. У таких умовах світовий правовий порядок – структура правового буття світового соціуму, що складається з багатогранної конструкції поєднання правових проявів на всіх рівнях, взаємодії спільного і суперечності відмінного, стає надзвичайно вразливим. Світовий правовий порядок є частиною загального світопорядку, який є системою організації відносин між людьми в процесі розвитку світових політичних, економічних, соціальних, культурних та правових процесів і віддзеркалює рівень розвитку людства, реальну структуру по взаємодії між людьми на всіх рівнях і у всіх проявах при існуючих проблемах та небезпеках та являється результатом синергетичної взаємодії всіх проявів життя соціуму. В такій структурі складно визначити важливі чи другорядні сфери, оскільки вони всі пов'язані між собою. Зв'язок між одними є майже непомітним, тоді як інші не можуть існувати без тісної взаємодії. Проблеми однієї сфери завжди матимуть вплив на всі інші. Важливим ресурсом утвердження і розвитку світового правового порядку є людський капітал, «міжнародна дипломатія» мільйонів людей, яка в сучасних умовах також піддається новим викликам, але й отримує нові імпульси і виявляє себе в нових формах. Загрозливе загострення сучасних екологічних загроз має активізувати процеси з контролю зв'язку діяльності людства з природою, боротьби з катастрофами техногенного і природного характеру. Формування світового правового порядку сьогодні, як ніколи, залежить від усвідомлення людськими спільнотами, державами, політичними лідерами взаємопов'язаності сучасного світу, складності і актуальності посталих перед людством викликів, і пошуку ефективних шляхів розв'язання нагальних проблем.

Сама постановка вопроса: «Порядок или демократия?» может показаться читателю странной. В самом деле, почему «или»? Разве одно исключает другое? Разве демократия это что-то противоположное порядку? Или порядок возможен только в условиях недемократического политического режима? Разумеется, нет. Но социологи постоянно задают респондентам вопрос о том, что для них важнее порядок или демократия, а также какой смысл они вкладывают в это понятие, каким им видится соотношение порядка и демократии. Результаты социологических опросов представляются весьма любопытными и дающими основания для размышлений и обобщений. В предлагаемой вниманию читателей статье анализируются взгляды россиян на эту важную проблему. ; Posing the question "Order or democracy?" in itself can seem strange to a reader. Why "or", indeed? Does one exclude the other? Does democracy oppose to the order? Or is the order only possible on the assumption of undemocratic political regime? By no means. Still, sociologists keep on asking respondents which is more important for them, order or democracy, as well as what sense they attach to this notion, how they asses the ratio between order and democracy. The results of the sociological public opinion polls seem very interesting, giving grounds for thinking and making generalizations. The article calls the readers' attention to analysis of the Russians' opinions on this essential problem.

The article provides a comparative legal analysis of the articles of the Constitution of Turkey in 1982 and amendments to it in the executive branch, which were submitted to the national referendum of Turkey in 2017. The consequences of the constitutional reform on the further democratic development of Turkey are analyzed, as well as the possible transformation of Turkey into a country with an authoritarian form of government. The article examines the work of Turkish and foreign researchers on the impact of the new political system on the independence of all branches of government, and analyzes the international legal position of the European Union on constitutional changes in the context of fulfilling the Copenhagen criteria for Turkey's membership in the European Union and the possibility of closing negotiations on Turkey's accession to the European Union. It is stated that under the 1982 constitution, Turkey was a parliamentary republic in which real power belonged to the head of government, and the country's president performed mainly representative functions. The latest amendments to Turkey's basic law were made after a referendum on September 12, 2010 to bring it in line with European Union standards. The referendum began the demilitarization of the 1982 constitution and changed the foundations of Turkish statehood, laid in the 1920s by the founder of the Turkish Republic, Mustafa Kemal Ataturk. In particular, the influence of the army on the political and social life of the country has decreased. It is said that by applying draconian laws and judicial repression the President seeks to reduce the influence of the democratic opposition, which will not have the courage or ability to challenge the growing authoritarianism in the country. For this reason, the party's legal regime combines the full subordination of the judiciary to the executive with a combination of strategies to use judicial repression to demobilize all sources of opposition and to suppress any possible alternatives within the current political bloc. ; В статье проведен сравнительно-правовой анализ статей Конституции Турции 1982 года и поправок к ней в сфере исполнительной ветви власти, которые были вы- несены на всенародный референдум Турции в 2017 году. Анализируются последствия конституционной реформы на дальнейшее демократическое развитие Турции, а также возможное превращение Турции в страну с авторитарной формой правления. В статье исследуются труды турецких и зарубежных исследователей о влиянии новой политической системы на независимость всех ветвей власти, а также анализируется международно-правовая позиция Европейского Союза относительно конституционных изменений в контексте выполнения копенгагенских критериев, необходимых для вступления Турции членства в Европейском Союзе и возможность закрытия переговоров по вступлению Турции в Европейский Союз. ; В статті зроблено порівняльно-правовий аналіз статей Конституції Туреччини 1982 року та поправок до неї у сфері виконавчої гілки влади, що були винесені на всенародний референдум Туреччини у 2017 році. Аналізуються наслідки конституційної реформи на подальший демократичний розвиток Туреччини, а також можливе перетворення Туреччини на країну з авторитарною формою правління. В статті досліджуються праці турецьких та зарубіжних дослідників щодо впливу нової політичної системи на незалежність усіх гілок влади, а також аналізується міжнародно-правова позиція Європейського Союзу щодо конституційних змін в контексті виконання копенгагенських критеріїв, необхідних для набуття Туреччиною членства в Європейському Союзі і можливість закриття переговорів щодо вступу Туреччини до Європейського Союзу.

The article provides a comparative legal analysis of the articles of the Constitution of Turkey in 1982 and amendments to it in the executive branch, which were submitted to the national referendum of Turkey in 2017. The consequences of the constitutional reform on the further democratic development of Turkey are analyzed, as well as the possible transformation of Turkey into a country with an authoritarian form of government. The article examines the work of Turkish and foreign researchers on the impact of the new political system on the independence of all branches of government, and analyzes the international legal position of the European Union on constitutional changes in the context of fulfilling the Copenhagen criteria for Turkey's membership in the European Union and the possibility of closing negotiations on Turkey's accession to the European Union. It is stated that under the 1982 constitution, Turkey was a parliamentary republic in which real power belonged to the head of government, and the country's president performed mainly representative functions. The latest amendments to Turkey's basic law were made after a referendum on September 12, 2010 to bring it in line with European Union standards. The referendum began the demilitarization of the 1982 constitution and changed the foundations of Turkish statehood, laid in the 1920s by the founder of the Turkish Republic, Mustafa Kemal Ataturk. In particular, the influence of the army on the political and social life of the country has decreased. It is said that by applying draconian laws and judicial repression the President seeks to reduce the influence of the democratic opposition, which will not have the courage or ability to challenge the growing authoritarianism in the country. For this reason, the party's legal regime combines the full subordination of the judiciary to the executive with a combination of strategies to use judicial repression to demobilize all sources of opposition and to suppress any possible alternatives within the current political bloc. ; В статье проведен сравнительно-правовой анализ статей Конституции Турции 1982 года и поправок к ней в сфере исполнительной ветви власти, которые были вы- несены на всенародный референдум Турции в 2017 году. Анализируются последствия конституционной реформы на дальнейшее демократическое развитие Турции, а также возможное превращение Турции в страну с авторитарной формой правления. В статье исследуются труды турецких и зарубежных исследователей о влиянии новой политической системы на независимость всех ветвей власти, а также анализируется международно-правовая позиция Европейского Союза относительно конституционных изменений в контексте выполнения копенгагенских критериев, необходимых для вступления Турции членства в Европейском Союзе и возможность закрытия переговоров по вступлению Турции в Европейский Союз. ; В статті зроблено порівняльно-правовий аналіз статей Конституції Туреччини 1982 року та поправок до неї у сфері виконавчої гілки влади, що були винесені на всенародний референдум Туреччини у 2017 році. Аналізуються наслідки конституційної реформи на подальший демократичний розвиток Туреччини, а також можливе перетворення Туреччини на країну з авторитарною формою правління. В статті досліджуються праці турецьких та зарубіжних дослідників щодо впливу нової політичної системи на незалежність усіх гілок влади, а також аналізується міжнародно-правова позиція Європейського Союзу щодо конституційних змін в контексті виконання копенгагенських критеріїв, необхідних для набуття Туреччиною членства в Європейському Союзі і можливість закриття переговорів щодо вступу Туреччини до Європейського Союзу.