Accented on the anthropological dimension of the political as an attribute of being a political sign. Systematized historiographical views on man's place in the political with postmarxistsapproach. Defined the main principles of understanding anthropological dimension in political correlation with space-time dimensions in the present. Keywords: human political, political subjectivity, intersubjectivity, alienation, anthropological dimensionofpolitical. ; Наголошено на антропологічному вимірі політичного як атрибутивній ознаці буття політичного. Систематизовано історіографічні погляди на місце людини в політичному зі застосуванням постмарксистського підходу. Визначенено головні принципи розуміння антропологічного виміру політичного і взаємозв`язок із просторово-часовими вимірами у сучасності. Ключові слова: людина політична, політична суб'єктність, інтерсуб`єктінсть, відчуження, антропологічний вимір політичного.
The article deals with the existing scientific approaches to the interpretation of the term "world order". Based on the analysis they are systematized into three key directions: institutional, ideological (axiological), and actor approach. Within the framework of the latter approach, there is a transition from the study of poles or centers of power to a statement of the fact of polycentricity of the new world order. For the completeness of the political science study of the world order the author considers it necessary to take into account besides the institutional design, configuration of actors, and value paradigm also the nature of society in which such an order is formed (post-information or network) and the state of globalization processes that determine the spatial characteristics of the world order (de-globalization, regionalization, and localization). Despite the difference in interpretations, different scientific schools are united by the thesis of the modern liberal world order crisis. The scientific debate revolves around the question of whether the world order is in a state of definite transition or whether the current non-equilibrium state can be considered as a new world order. The synergetic paradigm, or complexity theory, proposed as a research methodology, provides an answer. According to it, the formation of new world order is seen as a nonequilibrium nonlinear process defined by a dynamic synthesis of order and chaos. If there are specific political actors (institutions, interest groups, individuals) in the political space, their influence on the transformation of the political space is possible at bifurcation points and is predominantly random. This defines subjectlessness as a trend in the formation of new world order. From the point of view of finding a methodological basis for the research, the existing models of system dynamics, cyclic models, and simulation modeling were considered. It is determined that for the study of the new world order as a nonlinear dynamic complex system, it is ...
The article deals with the existing scientific approaches to the interpretation of the term "world order". Based on the analysis they are systematized into three key directions: institutional, ideological (axiological), and actor approach. Within the framework of the latter approach, there is a transition from the study of poles or centers of power to a statement of the fact of polycentricity of the new world order. For the completeness of the political science study of the world order the author considers it necessary to take into account besides the institutional design, configuration of actors, and value paradigm also the nature of society in which such an order is formed (post-information or network) and the state of globalization processes that determine the spatial characteristics of the world order (de-globalization, regionalization, and localization). Despite the difference in interpretations, different scientific schools are united by the thesis of the modern liberal world order crisis. The scientific debate revolves around the question of whether the world order is in a state of definite transition or whether the current non-equilibrium state can be considered as a new world order. The synergetic paradigm, or complexity theory, proposed as a research methodology, provides an answer. According to it, the formation of new world order is seen as a nonequilibrium nonlinear process defined by a dynamic synthesis of order and chaos. If there are specific political actors (institutions, interest groups, individuals) in the political space, their influence on the transformation of the political space is possible at bifurcation points and is predominantly random. This defines subjectlessness as a trend in the formation of new world order. From the point of view of finding a methodological basis for the research, the existing models of system dynamics, cyclic models, and simulation modeling were considered. It is determined that for the study of the new world order as a nonlinear dynamic complex system, it is advisable to analyze the megatrends of world politics and deconstruct them using the "method-assemblage" of a constantly changing reality. ; У статті розглянуті існуючі наукові підходи до інтерпретації терміну «світовий порядок». На підставі проведеного аналізу вони систематизовані до трьох ключових напрямків: інституційний, ідеологічний (аксіологічний) та акторний. В межах останнього підходу відбувається перехід від дослідження окремих полюсів чи центрів сили до констатації факту поліцентричності нового світового порядку. Для повноти політологічного дослідження світового порядку автор вважає за необхідне враховувати окрім інституційного дизайну, конфігурації акторів та ціннісної парадигми також характер суспільства, в якому формується такий порядок («пост-інформаційне» або «мережеве») та стан глобалізаційних процесів, що визначає просторові характеристики світопорядку (де-глобалізація, регіоналізація та локалізація). Попри різницю в інтерпретаціях, різні наукові школи поєднує теза щодо кризи сучасного ліберального світопорядку. Наукова дискусія розгортається навколо питання, чи перебуває світовий порядок у стані певного переходу, або поточний нерівноважний стан може вважатися новим світопорядком. Відповідь дозволяє надати синергетична парадигма, або теорія складності, що запропонована в якості методології дослідження. Відповідно до неї формування нового світового порядку розглядається як нерівноважний нелінійний процес, що визначається динамічним синтезом порядку та хаосу. При наявності у політичному просторі конкретних політичних акторів (інститути, групи інтересів, окремі індивіди), їх вплив на трансформацію політичного простору можливий у точках біфуркації та має переважно випадковий характер. Це визначає безсуб'єктність як тренд формування нового світопорядку. З точки зору пошуку методичних засад дослідження розглянуті існуючі моделі системної динаміки, циклічні моделі та імітаційне моделювання. Визначено, що для дослідження нового світопорядку як нелінійної динамічної складної системи, доцільними є моделі аналізу мегатрендів світової політики та їх деконструкція за допомогою «методу-збірки» реальності, що постійно змінюється.
В статті розглядаються питання трансформації громадянського суспільства під впливом розгортання волонтерського руху на підтримку Революції гідності та АТО. Зокрема, відмічається що громадянське суспільство стало більш активним, набуло політичної суб'єктності. Народ зрозумів, що у справжній демократичній країні громадяни повинні своїми руками формувати державу, у якій вони хочуть жити та розвиватися. Бездіяння та пасивність, щодо творення державної політики залишилися в минулому. Суспільство стало важливим чинником державотворення, партнером держави у вирішенні воєнних і соціальних проблем АТО, здобуло повагу з боку населення. ; The article deals with the transformation of the civil society under the influence volunteering deployment in support of the Revolution of dignity and ATO. In particular, observed that civil society has become more active, gained political subjectivity. The people realized that they must form a government with their own hands in true democratic country, which they want to live and develop. Inefficiency and passivity of people about the politi thing of the past. Society has become an important factor in the state, stalls States in addressing military and social problems of ATO, has earned respect from the population.
The Lemkos community in Poland is characterized on the base of its official status and political subjectivity. The attempt to identify the opportunities of minority's influence on the ethnic policy of the Republic of Poland is made. The main legal acts that determine the rights of minorities in Poland is its Constitution and the Law on National and Ethnic Minorities and on Regional Language. The relevant law clearly defines the list of national and ethnic minorities in Poland, thus refers Lemko to the ethnic minorities. Lemko's problem is an interesting field of the research for the scientists. Among the researchers of Lemko should be called A. Toronskij, I. Lyemkin, E Mihna, O. DutsPhifer. The question of Lemko's identity is contradictory, that's why Lemko movement is heterogeneous, institutionally represented by such organizations as «Stovaryshennya of Lemko» end the «Union of Lemkos». «Stovaryshennya of Lemko» insists on isolation of the community, and the «Union of Lemko» insist on the unity of the Lemko community with Ukrainian people. This ambiguity on the issue of identification of Lemko observed among the scientists. The conclusion is made that the situation has affected by the process of political subjection of minorities, as well as the possibilities of its impact on the ethnopolitics of the state of residence. Lemkos observed relatively low levels of political activity can not perform the active political campaign to change their status because they have no influence own party or the other influential political institution, which would have represented the interests of Lemko. ; Охарактеризовано лемківську громаду в Польщі, з'ясовано її офіційний статус та рівень політичної суб'єктності. Визначено можливості впливу меншини на етнополітику Республіки Польща. Основними нормативноправовими актами, що визначають права меншин у Польщі, є Конституція та Закон про національні та етнічні меншини та про регіональну мову. Профільний закон чітко визначає перелік національних та етнічних меншин у Польщі, відносить лемків до етнічних меншин. Лемківська проблематика є актуальним полем дослідження для науковців. Серед дослідників лемків слід назвати О. Торонського, І. Лємкіна, Є Міхну, О. ДуцьФайфер. Суперечливим є питання ідентичності лемків, відповідно організаційна роздробленість лемківського руху, що інституційно представлено такими організаціями як «Стоваришення лемків» та «Об'єднання лемків». «Стоваришення лемків» наполягає на окремішності цієї спільноти, а «Об'єднання лемків» наполягають на єдності лемківської громади з українським народом. Подібна неоднозначність стосовно питання ідентифікації лемків спостерігіється і серед науковців. Це не могло не позначитись на процесі політичної суб'єктивації меншини, а також можливостях її впливу на етнополітику держави проживання. Лемки відзначаються відносно низьким рівнем політичної активності, не можуть здійснювати активні політичні кампанії щодо зміни свого правового статусу, оскільки не мають серед інструментів впливу партію чи інший впливовий політичний інститут, який би репрезентував інтереси лемків. ; Охарактеризовано лемківську громаду в Польщі, з'ясовано її офіційний статус та рівень політичної суб'єктності. Визначено можливості впливу меншини на етнополітику Республіки Польща. Основними нормативноправовими актами, що визначають права меншин у Польщі, є Конституція та Закон про національні та етнічні меншини та про регіональну мову. Профільний закон чітко визначає перелік національних та етнічних меншин у Польщі, відносить лемків до етнічних меншин. Лемківська проблематика є актуальним полем дослідження для науковців. Серед дослідників лемків слід назвати О. Торонського, І. Лємкіна, Є Міхну, О. ДуцьФайфер. Суперечливим є питання ідентичності лемків, відповідно організаційна роздробленість лемківського руху, що інституційно представлено такими організаціями як «Стоваришення лемків» та «Об'єднання лемків». «Стоваришення лемків» наполягає на окремішності цієї спільноти, а «Об'єднання лемків» наполягають на єдності лемківської громади з українським народом. Подібна неоднозначність стосовно питання ідентифікації лемків спостерігіється і серед науковців. Це не могло не позначитись на процесі політичної суб'єктивації меншини, а також можливостях її впливу на етнополітику держави проживання. Лемки відзначаються відносно низьким рівнем політичної активності, не можуть здійснювати активні політичні кампанії щодо зміни свого правового статусу, оскільки не мають серед інструментів впливу партію чи інший впливовий політичний інститут, який би репрезентував інтереси лемків.
The content of the policy of the Polish authorities concerning the organization of municipal selfgovernment in the Volyn Voivodeship during the interwar period, the peculiarities of the «Volyn Experiment» by G. Yuzevskyi have been analyzed. The institution of self-government in Volyn during its western territories being as part of the Polish Republic in 1919–1939 at the initial stage of its formation followed the tradition of the Magdeburg Law. In the early 1930's, it was reorganized according to the republican system of the state. Municipal and county self-government in the Volyn Voivodeship was not only a means of local administrative administration but also an important factor in the social and political life of the country. For geopolitical and strategic reasons, the Polish government sought to turn the border with the USSR Voivodeship into the area free of acute social and interethnic conflicts. Despite the existence of democratic principles and procedures for the formation and operation of self-government bodies in cities, quite a wide range of their powers, the level of political subjectivity of local self-government in Volyn is deliberately minimized, and the authorities provided close monitoring to prevent their excessive politicization and the transformation of Volyn into an arena of political struggle for national liberation.The organization of self-government in Volyn is considered in connection with the activities of G. Yuzevskyi, who was the voivode of Volyn in 1928–1938, and the realization by him of the «Volyn experiment».Its organic component was the concept of separating Volyn from the political influences of Eastern Galicia. The materials of the article are based on the widespread use of materials of the then press − the newspapers «Narodnyi Visnyk», «Ukrainska Nyva», «Volyn Word». ; Здійснено аналіз змісту політики польської влади щодо організації самоврядування в містах Волинського воєводства у міжвоєнний період, особливостях «волинського експерименту» Г. Юзевського. Інститут самоврядування на Волині під час перебування її західних територій в складі Польської Республіки в 1919–1939 рр. на початковому етапі свого становлення наслідував традиції магдебурзького права. На початку 1930-х рр. його реорганізовано відповідно республіканського ладу держави. Міське і повітове самоврядування у Волинському воєводстві було не лише засобом адміністративного управління на місцях, а й важливим чинником суспільнополітичного життя країни. З геополітичних і стратегічних міркувань польський уряд прагнув перетворити прикордонне з СРСР воєводство на зону, вільну від гострих соціальних та міжетнічних конфліктів. Попри наявність демократичних принципів і процедур формування та діяльності органів самоврядування в містах, достатньо широке коло їхніх повноважень, рівень політичної суб'єктності місцевого самоврядування на Волині загалом свідомо зведено до мінімуму, а з боку влади забезпечено пильний контроль для того, щоб не допустити їх надмірної політизації й перетворення Волині на арену політичної боротьби за національне визволення.Організація самоврядування на Волині розглядається в органічному зв'язку з діяльністю Г. Юзевського, який був волинським воєводою в 1928–1938 рр. та проведенням ним «волинського експерименту», органічною складовою якого була концепція відмежування Волині від політичних впливів Східної Галичини. Матеріали статті базуються на широкому використанні матеріалів тогочасної преси – газет «Народний вісник», «Українська нива», «Волинське слово».
The content of the policy of the Polish authorities concerning the organization of municipal selfgovernment in the Volyn Voivodeship during the interwar period, the peculiarities of the «Volyn Experiment» by G. Yuzevskyi have been analyzed. The institution of self-government in Volyn during its western territories being as part of the Polish Republic in 1919–1939 at the initial stage of its formation followed the tradition of the Magdeburg Law. In the early 1930's, it was reorganized according to the republican system of the state. Municipal and county self-government in the Volyn Voivodeship was not only a means of local administrative administration but also an important factor in the social and political life of the country. For geopolitical and strategic reasons, the Polish government sought to turn the border with the USSR Voivodeship into the area free of acute social and interethnic conflicts. Despite the existence of democratic principles and procedures for the formation and operation of self-government bodies in cities, quite a wide range of their powers, the level of political subjectivity of local self-government in Volyn is deliberately minimized, and the authorities provided close monitoring to prevent their excessive politicization and the transformation of Volyn into an arena of political struggle for national liberation.The organization of self-government in Volyn is considered in connection with the activities of G. Yuzevskyi, who was the voivode of Volyn in 1928–1938, and the realization by him of the «Volyn experiment».Its organic component was the concept of separating Volyn from the political influences of Eastern Galicia. The materials of the article are based on the widespread use of materials of the then press − the newspapers «Narodnyi Visnyk», «Ukrainska Nyva», «Volyn Word». ; Здійснено аналіз змісту політики польської влади щодо організації самоврядування в містах Волинського воєводства у міжвоєнний період, особливостях «волинського експерименту» Г. Юзевського. Інститут самоврядування на Волині під час перебування її західних територій в складі Польської Республіки в 1919–1939 рр. на початковому етапі свого становлення наслідував традиції магдебурзького права. На початку 1930-х рр. його реорганізовано відповідно республіканського ладу держави. Міське і повітове самоврядування у Волинському воєводстві було не лише засобом адміністративного управління на місцях, а й важливим чинником суспільнополітичного життя країни. З геополітичних і стратегічних міркувань польський уряд прагнув перетворити прикордонне з СРСР воєводство на зону, вільну від гострих соціальних та міжетнічних конфліктів. Попри наявність демократичних принципів і процедур формування та діяльності органів самоврядування в містах, достатньо широке коло їхніх повноважень, рівень політичної суб'єктності місцевого самоврядування на Волині загалом свідомо зведено до мінімуму, а з боку влади забезпечено пильний контроль для того, щоб не допустити їх надмірної політизації й перетворення Волині на арену політичної боротьби за національне визволення.Організація самоврядування на Волині розглядається в органічному зв'язку з діяльністю Г. Юзевського, який був волинським воєводою в 1928–1938 рр. та проведенням ним «волинського експерименту», органічною складовою якого була концепція відмежування Волині від політичних впливів Східної Галичини. Матеріали статті базуються на широкому використанні матеріалів тогочасної преси – газет «Народний вісник», «Українська нива», «Волинське слово».
Политическая субъектность православных религиозных организаций формировалась в зависимости от политизации вопроса о создании поместной церкви. Конфессиональная правовая политика, готовность церкви выступить в роли базы взаимодействия между гражданами, гражданскими и государственными институтами – условия для становления партнерской модели отношений государства и религиозных организаций. ; Політична суб'єктність православних релігійнихорганізацій формувалася в залежності від політизаціїпитання про створення помісної церкви. Конфесійнаправова політика, готовність Церкви виступити в ролі базивзаємодії між громадянами, громадськими та державнимиінститутами – сучасні умови для становлення партнерськоїмоделі відносин держави і релігійних організацій. ; Value of a problem defines the answer to a question of a roleof Orthodox church, about prospects of the Orthodox policy,about a freedom of worship, about the rights of believers andtheir participation in political and public life. Main issue – theformation of subjectivity of the orthodox religious organizationsin Ukraine. The activity of the religious organizations as politicalis limited to the Constitution and the Law on the Freedom ofworship and the Religious organizations. The main problemof the Orthodox religious organizations – politicization of aquestion of creation of local church. Formation of the subjectivityof the religious organizations was affected by a factor of nationaldefinition. The church is building a relationship with thegovernment, supports the head of state and government policyin all matters except the church interests. The Orthodox churchhas coordinated policy with the M\oscow Patriarchate, whichsometimes contradicts government policy. Public organizationsassociated with the church, became a new factor in politics inthe 1990–s. But because the leadership of the church was easierto negotiate with the government than to respond to the existingstructure, which they are subject to little, occasionally attackingthe hierarchy, spread the ideology of fundamentalism. Thiscreated a negative attitude to the near church organizations.In these circumstances, the Orthodox Church itself, haveestablished standards against which it performs social serviceon the foundation of its subjectivity. Conclusion: The orthodoxreligious organizations were formed in the context of thepoliticization of national institutions the local church. In asubmission on the policy related to the problems of building anindependent state. Over the past twenty years, the OrthodoxChurch has become a political actor. To participate in social andpolitical life of the Ukrainian Orthodox religious organizationsmust become social inquiry. The legal confessional policy,readiness of church to work as a basis for interaction betweencitizens, civil society and government agencies are conditionsfor formation of model of partnership between the state and thereligious organizations.
The transition of the economic system to the post-industrial level has radically changed the social structure of society. The organized working class and its mass parties, whose ideology was based on the recognition of a systematic class community in the production process, gave way to small communities unrelated to this process, uniting on the basis of cultural consumption codes. Accordingly, the transition from the class subjectivity of industrial society to the fragmented declared subjectivity of post-industrialism for the majority of the population means refusing to fight for real interests in favor of simulated by the political elite of these interests. The actions of such entities within the limits of the codes of consumption culture imposed on them do not lead to a change in the real political order. They do not allow, but only temporarily compensate for the growing structural political conflicts. In the period of post-industrial society, the exhaustion of the possibilities of market distribution of resources creates a tendency to move from real economic activity to rent seeking. However, this form of satisfying social needs creates a threatening tendency toward self-destruction of the very infrastructure of modern society and the further fragmentation of the space of political subjectivity.The return of the real political subjectivity of the majority may be associated with the transformation of disparate groups into a new political class. These goals imply the legitimization of a new political order in which the hierarchy of access to society's resources is no longer a key factor in social stratification.Key words: political subjectivity, post-industrialism, rent seeking, resource distribution ; Перехід економічної системи на постіндустріальний рівень кардинально змінив соціальну структуру суспільства. Організований робітничий клас і його масові партії, чия ідеологія базувалася на усвідомленні системної класової спільності в процесі виробництва, поступилися місцем не пов'язаним із цим процесом дрібним спільнотам, які об'єднуються на основі культурних кодів споживання. Відповідно, перехід від класової суб'єктності індустріального суспільства до фрагментованої декласованої суб'єктності постіндустріалізму для більшості населення означає відмову від боротьби за реальні інтереси на користь сформованих політичною елітою симулякрів цих інтересів. Дії таких суб'єктів у межах нав'язаних їм кодів культури споживання не призводить до зміни реального політичного порядку, не дозволяють, а лише тимчасово компенсують зростаючі структурні політичні конфлікти.У період постіндустріального суспільства вичерпання можливостей ринкового розподілу ресурсів створює тенденцію переходу від реальної економічної діяльності до ренто-орієнтованої поведінки. Однак така форма задоволення соціальних запитів створює загрозливу тенденцію до самознищення самої інфраструктури сучасного суспільства і подальшої фрагментацією простору політичної суб'єктності.Повернення реальної політичної суб'єктності більшості може бути пов'язано з трансформацією розрізнених груп у новий політичний клас. Ці цілі мають на увазі легітимізацію нового політичного порядку, в якому ієрархія доступів до ресурсів суспільства перестає бути ключовим фактором соціальної стратифікації.Ключові слова: політична суб'єктність, постіндустріалізм, ренто-орієнтована поведінка, розподіл ресурсів
Анотація: Актуальність політичного виховання студентів у вітчизняних закладах вищої освіти полягає в компенсації недоліків цього виховання в родині, у набутті цією молоддю політичної культури, яка стане і її своєрідним соціальним захистом, і умовою громадянської стабільності та, водночас, забезпечить суспільну динаміку правовими, а не революційними засобами. Метою публікації є: виявлення причин гальмування політичного виховання українських студентів, проаналізувавши провідні законодавчі документи щодо освіти; обґрунтування соціально-педагогічної сутності цього виховання, порівнюючи поняття «соціальне виховання» та «політичне виховання»; доведення ефективності соціально-педагогічного підходу до політичного виховання вітчизняних студентів у період демократизації суспільства. Методи дослідження: аналіз провідних законодавчих документів щодо освіти, термінологічний аналіз понять «соціальне виховання» та «політичне виховання», «громадянське виховання», їх систематизація, узагальнення. Демократична сутність соціальної педагогіки забезпечує трактування «політичного виховання» як цілеспрямованого процесу створення сприятливих умов політичного розвитку студентів, який є частиною їх соціального, а конкретно – громадянського вдосконалення. Метою політичного виховання студентів, з соціально-педагогічного погляду, є сприяння сходженню ними від політичної грамотності через політичну компетентність до політичної культури (ціннісне ставлення до політичного буття, політична суб'єктність, політична творчість, критичне сприйняття політичної інформації, політичне співробітництво, позитивна політична комунікація тощо). Соціально-педагогічний підхід до політичного виховання реалізується не лише через безпосередню роботу зі студентами, стимулюючи їх політичне самовиховання, але й опосередковано через соціальне середовище, як ЗВО, так і залучаючи різноманітні соціальні інститути та заклади: молодіжну субкультуру, ЗМК, заклади культури та мистецтва, правоохоронні органи, віртуальні соціальні мережі тощо. ; Abstract: The relevance of students' political education at national higher education institutions lies in compensating the flaws of this kind of education within a family, in gaining by these young people the political culture that will become their special social protection, and a condition for civil stability, while, simultaneously, providing the social dynamism with legal, not revolutional means. The aim of this paper is to discover the reasons that slow down the political education of Ukrainian students by analyzing the leading legislative documents regarding education; to justify the social-pedagogical nature of this education by comparing the concept «social education» with «political education»; to prove the effectiveness of the social-pedagogical approach to political education of nation's students during the period of society democratization, its decentralization. After analyzing the laws of Ukraine «On education», «On higher education», the Concepts of national education of student youth and national-patriotic education of children and youth, we have reached a conclusion that they reflect the lack of understanding of the meaning of political education on the state level, or a fear of one, just like it was with «national education» during soviet times. Fear of political education is tied to matching it, as we believe, with youth choosing certain political values, and because the authoritativeness of the higher education system is still not completely out of the soviet past, «choosing» may turn to «coercing» the higher education recipients to follow certain political values. This is facilitated by the definition of this term by political scientists as well. The democratic nature of social pedagogy ensures its representation as a purposeful process of creating favorable conditions for students' political development, which is part of their social, particularly civil, development. The aim of political education of students, from the social-pedagogical point of view, is to promote their growth from political literacy through political competence to political culture (value-based approach to political being, political subjectness, political creativity, critical perception of political information, political cooperation, positive political communication etc.). The social-pedagogical approach to political education is realized not only through immediate work with higher education recipients, stimulating their political self-education, but also through mediums of social environment, like HEI, as well as through including various social institutions and establishments: the youth's subculture, means of mass communication, culture and art establishments, law enforcement authorities, virtual social networks etc.
Анотація: Актуальність політичного виховання студентів у вітчизняних закладах вищої освіти полягає в компенсації недоліків цього виховання в родині, у набутті цією молоддю політичної культури, яка стане і її своєрідним соціальним захистом, і умовою громадянської стабільності та, водночас, забезпечить суспільну динаміку правовими, а не революційними засобами. Метою публікації є: виявлення причин гальмування політичного виховання українських студентів, проаналізувавши провідні законодавчі документи щодо освіти; обґрунтування соціально-педагогічної сутності цього виховання, порівнюючи поняття «соціальне виховання» та «політичне виховання»; доведення ефективності соціально-педагогічного підходу до політичного виховання вітчизняних студентів у період демократизації суспільства. Методи дослідження: аналіз провідних законодавчих документів щодо освіти, термінологічний аналіз понять «соціальне виховання» та «політичне виховання», «громадянське виховання», їх систематизація, узагальнення. Демократична сутність соціальної педагогіки забезпечує трактування «політичного виховання» як цілеспрямованого процесу створення сприятливих умов політичного розвитку студентів, який є частиною їх соціального, а конкретно – громадянського вдосконалення. Метою політичного виховання студентів, з соціально-педагогічного погляду, є сприяння сходженню ними від політичної грамотності через політичну компетентність до політичної культури (ціннісне ставлення до політичного буття, політична суб'єктність, політична творчість, критичне сприйняття політичної інформації, політичне співробітництво, позитивна політична комунікація тощо). Соціально-педагогічний підхід до політичного виховання реалізується не лише через безпосередню роботу зі студентами, стимулюючи їх політичне самовиховання, але й опосередковано через соціальне середовище, як ЗВО, так і залучаючи різноманітні соціальні інститути та заклади: молодіжну субкультуру, ЗМК, заклади культури та мистецтва, правоохоронні органи, віртуальні соціальні мережі тощо. ; Abstract: The relevance of students' political education at national higher education institutions lies in compensating the flaws of this kind of education within a family, in gaining by these young people the political culture that will become their special social protection, and a condition for civil stability, while, simultaneously, providing the social dynamism with legal, not revolutional means. The aim of this paper is to discover the reasons that slow down the political education of Ukrainian students by analyzing the leading legislative documents regarding education; to justify the social-pedagogical nature of this education by comparing the concept «social education» with «political education»; to prove the effectiveness of the social-pedagogical approach to political education of nation's students during the period of society democratization, its decentralization. After analyzing the laws of Ukraine «On education», «On higher education», the Concepts of national education of student youth and national-patriotic education of children and youth, we have reached a conclusion that they reflect the lack of understanding of the meaning of political education on the state level, or a fear of one, just like it was with «national education» during soviet times. Fear of political education is tied to matching it, as we believe, with youth choosing certain political values, and because the authoritativeness of the higher education system is still not completely out of the soviet past, «choosing» may turn to «coercing» the higher education recipients to follow certain political values. This is facilitated by the definition of this term by political scientists as well. The democratic nature of social pedagogy ensures its representation as a purposeful process of creating favorable conditions for students' political development, which is part of their social, particularly civil, development. The aim of political education of students, from the social-pedagogical point of view, is to promote their growth from political literacy through political competence to political culture (value-based approach to political being, political subjectness, political creativity, critical perception of political information, political cooperation, positive political communication etc.). The social-pedagogical approach to political education is realized not only through immediate work with higher education recipients, stimulating their political self-education, but also through mediums of social environment, like HEI, as well as through including various social institutions and establishments: the youth's subculture, means of mass communication, culture and art establishments, law enforcement authorities, virtual social networks etc.
The dynamism of the development of modern political systems is due to the influence of global processes of informatization and globalization. They define new standards of society, aimed at increasing the level of stability and order as the basis of progressive socio-political development. The processes of political modernization are an effective mechanism for the practical implementation of qualitatively new changes related to the structural and content-based updating of political systems, the creation of opportunities for the development of a social and legal state and civil society. In the course of institutionalization, the political elite acquires stable structural and functional characteristics that determine the features of intra-age interaction, specify the procedure of political activity and technological tools necessary for optimization of the set goals and objectives. The high level of institutionalization in the political system allows the elite to demonstrate subjectivity in initiating and practical implementation of national modernization projects. The level of institutionalization of the elite, its subjectivity in the implementation of modernization transformations can be improved due to: 1) update of the staffing of the status-role grid by attracting the potential of youth leaders and conducting of lustration; 2) creation of conditions for forming a regime of partnership cooperation with civil society and business structures on the basis of mutual recognition of obligations and responsibilities regarding the modernization of the political system in the conditions of global development; 3) formation of an effective institutional environment that will increase the level of openness of intra-age interaction, optimize communication practices with civil society and provide sequences of procedural and technological aspects of the process of political modernization; 4) initiating a national modernization project that is in line with the current trend of global development; 5) activating the mobilization and consolidation potential of civil society through raising the level of national consciousness and political identity. ; Динамічність розвитку сучасних політичних систем обумовлена впливом світових процесів інформатизації та глобалізації. Вони визначають нові стандарти життєдіяльності суспільства, направлені на підвищення рівня стабільності та порядку як основи поступального суспільнополітичного розвитку. Процеси політичної модернізації виступають дієвим механізмом практичної реалізації якісно-нових змін, пов'язаних із структурно-змістовним оновленням політичних систем, створенням можливостей розвитку соціально-правової держави та громадянського суспільства. Політична еліта в ході інституціоналізації набуває стійких структурно-функціональних характеристик, що визначають особливості внутрішньоелітної взаємодії, конкретизують процедуру політичної діяльності та технологічний інструментарій, необхідний для оптимізації поставлених цілей та завдань. Високий рівень інституціоналізації у політичній системі дозволяє еліті проявляти суб'єктність щодо ініціювання та практичної реалізації національних модернізаційних проектів. Підвищенню рівня інституціоналізації еліти, її суб'єктності в здійсненні модернізаційних перетворень можуть сприяти: 1) оновлення кадрового складу статусно-рольової сітки за рахунок залучення потенціалу молодіжних лідерів та проведення люстрації; 2) створення умов формування режиму партнерської співпраці з громадянським суспільством та бізнесструктурами, на засадах взаємного визнання зобов'язань і відповідальності щодо модернізації політичної системи в умовах глобального розвитку; 3) формування дієвого інституціонального середовища, що дозволить підвищити рівень відкритості внутрішньоелітної взаємодії, оптимізувати практики комунікації із громадянським суспільством та надати послідовності процедурно-технологічним аспектам процесу політичної модернізації; 4) ініціювання національного проекту модернізації, що відповідає сучасним тенденція глобального розвитку; 5) активізація мобілізаційного та консолідаційного потенціалу громадянського суспільства через підвищення рівня національної самосвідомості та політичної ідентичності.
The dynamism of the development of modern political systems is due to the influence of global processes of informatization and globalization. They define new standards of society, aimed at increasing the level of stability and order as the basis of progressive socio-political development. The processes of political modernization are an effective mechanism for the practical implementation of qualitatively new changes related to the structural and content-based updating of political systems, the creation of opportunities for the development of a social and legal state and civil society. In the course of institutionalization, the political elite acquires stable structural and functional characteristics that determine the features of intra-age interaction, specify the procedure of political activity and technological tools necessary for optimization of the set goals and objectives. The high level of institutionalization in the political system allows the elite to demonstrate subjectivity in initiating and practical implementation of national modernization projects. The level of institutionalization of the elite, its subjectivity in the implementation of modernization transformations can be improved due to: 1) update of the staffing of the status-role grid by attracting the potential of youth leaders and conducting of lustration; 2) creation of conditions for forming a regime of partnership cooperation with civil society and business structures on the basis of mutual recognition of obligations and responsibilities regarding the modernization of the political system in the conditions of global development; 3) formation of an effective institutional environment that will increase the level of openness of intra-age interaction, optimize communication practices with civil society and provide sequences of procedural and technological aspects of the process of political modernization; 4) initiating a national modernization project that is in line with the current trend of global development; 5) activating the mobilization and consolidation potential of civil society through raising the level of national consciousness and political identity. ; Динамічність розвитку сучасних політичних систем обумовлена впливом світових процесів інформатизації та глобалізації. Вони визначають нові стандарти життєдіяльності суспільства, направлені на підвищення рівня стабільності та порядку як основи поступального суспільнополітичного розвитку. Процеси політичної модернізації виступають дієвим механізмом практичної реалізації якісно-нових змін, пов'язаних із структурно-змістовним оновленням політичних систем, створенням можливостей розвитку соціально-правової держави та громадянського суспільства. Політична еліта в ході інституціоналізації набуває стійких структурно-функціональних характеристик, що визначають особливості внутрішньоелітної взаємодії, конкретизують процедуру політичної діяльності та технологічний інструментарій, необхідний для оптимізації поставлених цілей та завдань. Високий рівень інституціоналізації у політичній системі дозволяє еліті проявляти суб'єктність щодо ініціювання та практичної реалізації національних модернізаційних проектів. Підвищенню рівня інституціоналізації еліти, її суб'єктності в здійсненні модернізаційних перетворень можуть сприяти: 1) оновлення кадрового складу статусно-рольової сітки за рахунок залучення потенціалу молодіжних лідерів та проведення люстрації; 2) створення умов формування режиму партнерської співпраці з громадянським суспільством та бізнесструктурами, на засадах взаємного визнання зобов'язань і відповідальності щодо модернізації політичної системи в умовах глобального розвитку; 3) формування дієвого інституціонального середовища, що дозволить підвищити рівень відкритості внутрішньоелітної взаємодії, оптимізувати практики комунікації із громадянським суспільством та надати послідовності процедурно-технологічним аспектам процесу політичної модернізації; 4) ініціювання національного проекту модернізації, що відповідає сучасним тенденція глобального розвитку; 5) активізація мобілізаційного та консолідаційного потенціалу громадянського суспільства через підвищення рівня національної самосвідомості та політичної ідентичності.
Исследованы феноменологический и дискурсивный модусы корреляции социального и политического. Антропо-онтологическое постижение политической реальности осуществляется через выявление соотношения социального и политического при помощи антропологического подхода к политике. Сделан вывод о том, что в социуме отсутствует специфически политическое; сущностью политического является становление социальности; социальность бытийствует через политическое. ; The phenomenological and discursive mod of the social and political correlation is being investigated in this article. Anthropological-ontological comprehensions of the political reality is carried out through the correlation of social and political with the help of anthropological approach to political. The conclusion have been made that in the society is absent specific political. The essence of the political lies in the establishment of the sociality, sociality exists through political.
The author examines the concept of "subjectivity sovereignty" based on analysis of technology implementation. It is shown that technological features of the realization of sovereignty determine its intrinsic characteristics. These characteristics include the real power of power allocation of resources and powers, as well as political will as an ability to make targeted government decisions and willingness to allocate to them the maximum available resources and bear the associated risks.The realization of sovereignty involves not only the transfer of the corresponding resources and powers of the administrative apparatus to the sovereign, but also the institutional consolidation of the organization of management with the internal system of redistribution of resources, authorities and the organized procedure for decision-making and control over their implementation. At the same time, the increased concentration of power resources in the hands of the trustee of resources helps to increase its independence from the sovereign and reduce its loyalty to it. As a result, the sovereign himself is forced to create and maintain an institution of administrators of formally belonging to him power resources and powers, which, in essence, limits his real sovereignty. The status of trustees of resources and authorities is dependent on the will of the sovereign and is temporary. However, the presence in their hands of the right to use virtually the entire volume of power resources on behalf of the sovereign creates for the latter a significant threat to their position of the supreme organizer of these resources.From this it is clear that choosing a sovereign in making decisions is limited by the configuration of power positions of other centers of power. Hence the conclusion that the essence of subjectivity sovereignty lies not so much in the plane making independent state-making process, as in controlling the distribution and use of power resources and powers under the mechanism of the state. ; Автор розглядає поняття «суб'єктність суверенітету» на основі аналізу технології його реалізації. Показано, що технологічні особливості реалізації суверенітету детермінують його сутнісні характеристики. До таких характеристик відноситься реальне право владного розподілу ресурсів та повноважень, а також політична воля як здатність до прийняття цілеспрямованих владних рішень та готовність виділяти на їх досягнення максимум доступних ресурсів і нести пов'язані з цим ризики.Реалізація суверенітету передбачає не лише передачу сувереном відповідних ресурсів і повноважень управлінському апарату, але й інституціональне закріплення організації управління з внутрішнім порядком перерозподілу ресурсів, влади та організованою процедурою прийняття рішень і контролю за їх виконанням. При цьому підвищена концентрація ресурсів влади в руках довіреного розпорядника ресурсів сприяє зростанню його незалежності від суверена і зниженню лояльності до нього. У результаті суверен вимушений сам створювати та підтримувати інститут розпорядників формально приналежних йому владних ресурсів та повноважень, який, по суті, обмежує його реальний суверенітет. Статус довірених розпорядників ресурсів та влади є залежним від волі суверена і носить тимчасовий характер. Однак наявність у їхніх руках права користування фактично майже всім обсягом ресурсів влади від імені суверена створює для останнього значну загрозу своєму становищу верховного розпорядника цих ресурсів.Звідси видно, що вибір суверена при прийнятті рішень обмежений конфігурацією владних позицій інших центрів влади. Таким чином, сутність суб'єктності суверенітету полягає не стільки в площині прийняття самостійних державно-владних рішень, скільки в контролі за розподілом та використанням владних ресурсів та повноважень у рамках механізму держави.
