Suchergebnisse

The author upholds the thought that the human's being "under guidance of numerous things", the diversity of spheres of human activities as if gives cause for objecting the architectonic character of politics. However it is the diversity of spheres in each society, in the author's opinion, that is a result of the global institution of the society which gives every reason for the recognition of the architectonic role of politics, as well as the complex unity under the name of the objective mind. The present distribution of market in the social sphere nourishes individualistic comprehension of human rights. Thus, the philosopher concludes, the objective mind is anxious of modern subjectivism and individualism as never before. ; ***

В статье на основе письменных источников рассмотрена история существования и краха Крымской народной республики как примера национально-демократического движения на руинах бывшей Российской империи. Проанализированы причины, побудившие крымских татар к попытке создания суверенного Крымского государства в то время. Автор приходит к выводу, что нельзя однозначно разделить противостояние в Крыму в годы Гражданской войны только на «красных» и «белых», необходимо учитывать национальную окраску революционных преобразований на местах. Однобокое, предвзятое отношение к этому историческому явлению, может привести к недопониманию среди многонационального народа Крыма в сегодняшней реальности. The article based on written sources describes the history of the existence and collapse of the Crimean People's Republic as an example of a national democratic movement on the ruins of the former Russian Empire. In the course of the work, an attempt was made to find out what prompted the Crimean Tatars to try to create a sovereign Crimean state at that time, whether it had a prospect, to give those events an objective assessment. The author comes to the conclusion that it is impossible to unambiguously divide the confrontation in the Crimea during the civil war only into "red" and "white" ones, it is necessary to take into account the national coloring of the revolutionary transformations on the ground. A one-sided, prejudiced attitude to this historical phenomenon may lead to misunderstanding among the multinational people of the Crimea in today's reality. ; Розум И. Д. Крымская народная республика (ноябрь 1917–январь 1918): национализм или попытка демократии? / Розум И. Д. // Альманах «НАЧАЛО» (приложение к журналу «Причерноморье. История, политика, культура». – №1. – 2019. – С. 59–63.

To adequately formulate the problem of the empire in history and in modern Russia, a distance is required in relation to concepts that are developed by representatives of official science and propaganda within Russia and by Russian scientists outside the country. The concept of distance allows to master the theoretical space of the solid work of Dominic Lieven in the context of modern Russian transformations with simultaneous distancing from political conjuncture and intellectual and political fashions. These refinements make it possible to introduce the necessary concretization into the concept of D.Lieven and to determine the agenda of the discussion on the problem of Russian state mind in the context of the Ottoman-Russian comparative studies. The article systemizes the general problems of the Russian Empire until 1917 and poses the problem of their reproduction in modern Russia. ; Для адекватного формулювання проблеми імперії в історії та сучасній Росії потрібна дистанція стосовно концепцій, які розробляються представниками офіційної науки і пропаганди всередині Росії та росієзнавцями за межами країни. Концепт дистанції дозволяє засвоїти теоретичний простір грунтовної праці Д.Лівена в контексті сучасних російських перетворень з одночасним дистанціюванням від політичної кон'юнктури та інтелектуально-політичних мод. Дані уточнення дозволяють внести необхідну конкретизацію в концепцію Д.Лівена і визначити порядок денний дискусії щодо проблеми російського державного розуму в контексті османо-російської компаративістики. У статті систематизовано загальні проблеми Російської імперії до 1917р. і поставлена проблема їх відтворення в сучасній Росії.

У рецензії розглянуто та проаналізовано основні ідеї, що представлені в праці Жака Рансьєра «Учитель-незнайко». Зокрема, зосереджено увагу на суті універсального методу навчання, що виводиться із педагогіки Жо зефа Жакото. Цей метод протиставляється безперервним поясненням, що доволі часто можемо зустріти на уроках чи семінарах. Пояснення, твердить Рансьєр, закладає регресію, що виявляється нескінченним на громадженням аргументів. Зупинити це може лише пояснювач, визнав ши, що пояснень достатньо. Метод Жакото мав важливі антропологічні наслідки. Він грунтується на розумінні людини як волі, якій підкоряється розум. При цьому немає розуму вищого чи нижчого. Крім того, універсаль ний метод має соціальні та політичні наслідки. Жак Рансьєр презентує універсальний метод як засіб реалізіації емансипативного проекту, який має привести до розкріпачення розуму. ; The review is dedicated to analysis of the main ideas in Jacques Rancière's book «The ignorant schoolmaster». Author pays attention to the essence of uni versal method of teaching that can be find in Joseph Jacotot's pedagogical theo ry. This method is opposed to explanations that quite often can be found on the lessons and semianars. As Rancière states, the explanations provide regression manifested endless accumulation of arguments. To stop this can only explanator by recognizing that explanation enough. Jacotot's method had important anthro pological implications. It is based on an understanding of human as will, which complies with the mind. There are no higher or lower minds. In addition, uni versal method has social and political implications. Jacques Rancière presents a universal method as a mean for realization of emancipative project, which should lead to the emancipation of the mind

Analyzed the concept of the stranger in accordance with the political thought of antiquity. Found out its key characteristics specific to a given period. The theoretical understanding of the situation of strangers in the writings of Plato and Aristotle. Determined political mechanisms in designing stranger ; Проанализирован концепт чужака в соответствии с политической мыслью Античности. Выяснены его ключевые характеристики, присущие данному периоду. Исследовано теоретическое осмысление положения чужого в трудах Платона и Аристотеля. Определены политические механизмы конструирования чужого в данный период ; Проаналізовано концепт чужинця відповідно до політичної думки Античності. З'ясовано його ключові характеристики, притаманні для даного періоду. Досліджено теоретичне осмислення становища чужинця у працях Платона та Аристотеля. Визначено політичні механізми конструювання чужинця у даний час

The article analyzes the historical and philosophical background of the interdependence of modern gender and ecological ideas in the context of philosophical concepts of F.V. J. Schelling, M. Scheler, L. Mumford, J. Lotman, J. Habermas and others. Study emphasized that the perception of women and natural world as the passive resources is rooted in the neoclassical approach. The gender approach overcomes the negative ecological trends. It reinvents the correlation between instrumental and communicative reason. On the one hand, the origins of instrumental rationality are more associated with men, and, on the other hand, communicative rationality is more connected with women's activity. This is that what gives the rise to call a culture that focuses on the lives as the mainly women's culture. For example, when the task is to group or inspire people to achieve important social objectives, then society spreads out the strategies of sexual opposition. There are a lot of evidences that can be found in religious and general cultural, political and everyday traditions. The most obvious of them is the prohibition of sexual relations between husband and wife on the eve of sowing or hunting.Alternatively, for biological survival of the human species, for its strengthening, the convergence strategy of sexual unity has been used. But in society it should be the strengthening of solidarity relations, namely, mutual understanding, recognition, support, and parity.Consequently, the gender approach to contemporary environmental issues demonstrates the innovative interpretation of classical historical and philosophical foundation. Gender explanation is based on such values as cooperation, empathy and education, stemming from a relational perspective that elevates the role of the feminine principle in culture. It pays tribute to intuition and spontaneity in the processes of social changes, because they expand the creative space for finding the new solutions to environmental problems. ; В статье историко-философская основа взаимообусловленности современных гендерных и экологических идей определена в контексте концепций В.Ф.Й. Шеллинга, М. Шелера, Л. Мэмфорда, Ю. Лотмана, Ю. Хабермаса и др. Восприятие женщин и природы как пассивных ресурсов укоренено в неоклассическом подходе. Гендерный подход переосмысливает соотношение инструментального и коммуникативного разума. Например, если задача состоит в том, чтобы сплотить людей или вдохновить их на достижение важных социальных целей, то в обществе распространяются стратегии сексуальной оппозиции. Наиболее очевидным примером является запрет сексуальных отношений между мужем и женой накануне сева или охоты. Для биологического выживания человека как вида, для его укрепления применяется стратегия конвергенции сексуального единства.Гендерный подход к экологическим проблемам демонстрирует инновационную интерпретацию классического обоснования экологической коммуникации. Он базируется на таких ценностях, как сотрудничество, сопереживание, вытекающих из реляционной точки зрения и признающих роль женского начала в культуре. Он отдает должное интуиции и спонтанности в процессах социальных изменений, поскольку они расширяют творческий простор для нахождения новых решений экологических проблем. ; У статті історико-філософське підґрунтя взаємозумовленості сучасних гендерних та екологічних ідей визначено у контексті концепцій В.Ф.Й. Шеллінга, М. Шелера, Л. Мемфорда, Ю. Лотмана, Ю. Габермаса та ін. Сприйняття жінок і природи як пасивних ресурсів укорінено в неокласичному підході. Гендерний підхід переосмислює співвідношення інструментального та комунікативного розуму. Наприклад, якщо завдання полягає в тому, щоб згуртувати людей або надихнути їх на досягнення важливих соціальних цілей, то у суспільстві поширюються стратегії сексуальної опозиції. Найбільш очевидним прикладом є заборона сексуальних відносин між чоловіком і дружиною напередодні сівби або полювання. Для біологічного виживання людини як виду, для його зміцнення застосовується стратегія конвергенції сексуальної єдності. Гендерний підхід до сучасних екологічних проблем демонструє інноваційну інтерпретацію класичного обґрунтування екологічної комунікації. Він базується на таких цінностях, як співпраця, співпереживання, що випливають із реляційної точки зору і підвищують роль жіночого начала в культурі. Він віддає належне інтуїції і спонтанності в процесах соціальних змін, оскільки вони розширюють творчий простір для знаходження нових рішень екологічних проблем.

Цебрій І. В. Філософія Риссорджименто в творчості Джузеппе Верді / І. В. Цебрій, С. В. Мелешко // Філософські обрії. – 2016. – № 36. – С. 153–160. ; У статті доведено, що спадщина Джузеппе Верді стала найвищим злетом філософії Рисорджименто в мистецтві, втіленням її основних ідеалів. Зважаючи на те, що провідним жанром італійської культури першої половини ХІХ століття була опера, її театральні підмостки стали трибуною для вираження патріотичних настроїв і політичних переконань суспільства. У даному контексті твори композиторів Джакомо Россіні, Вінченцо Белліні й Джузеппе Верді представлялись рушійними чинниками італійського визвольного руху. ; The article proved that the legacy of Giuseppe Verdi was the highest flight of philosophy Risorgimento art, the embodiment of its basic ideals. Given the fact that the leading genre of Italian culture first half of the nineteenth century was the opera, the stage it became a platform for the expression of patriotic feelings and political beliefs of society. In this context, works by composers Giacomo Rossini, Vincenzo Bellini and Giuseppe Verdi represented the driving factors of the Italian liberation movement. The active factor was always personified the idea – some sole or group will, involved certain goals. Indisputable is the fact that modern Italy owes its birth a few contributions. It can not be. Only a few individuals are consciousness and will determine its age and history; because they are aware of the forces that actually have and using them to set in motion a single, truly active and productive force – their own will». Giuseppe Verdi opera work takes place in the current era and philosophy Risorgimento, transferring the means of musical expression and epic stories and poetic words fundamental ideas of political and cultural independence, freedom of religious choice, the revival of the former national values. Strength Concept Art, energetic fullness of dramatic action, availability of presentation, depth of musical language J. Verdi awakened the national consciousness of the masses at a time when Italian Music and Drama Theatre priorities defined cultural society. Decisive place and era of music Risorgimento not exhausted existing works today. One of the future directions of research problems consider creative legacy of Vincenzo Bellini in the context Risorgimento and study social movements in Italy the first half of the nineteenth century due to the influence of opera on the minds of the masses.

When the world was in the midst of the First World War in the early twentieth century, and the Russian Empire was showing unpreparedness for war, inflation and protest mood inside the country, on October 1, 1916 at a State Duma Cadet leader Pavel Milyukov delivered a historic speech. He reminded members of parliament of 1915, the year of the political crisis, when a commission of inquiry was set up against Defense Minister Volodymyr Sukhomlynov, who was considered a traitor due to his defeat on the fronts. Sukhomlinov was fired, and the hated Boris Sturmer was appointed Minister of the Interior and later Minister of Foreign Affairs. Therefore, the confidence in the government, which for some time was established among the military, in 1916 was lost again. Pavlo Milyukov, referring to the foreign press, pointed to Germany's awareness of Russia's strategic policy and the sabotage of the Russian government in organizing a reliable rear and military offensive at the front. "When the Duma insists with increasing persistence that the rear must be organized for a successful struggle, and the authorities continue to say that to organize means to organize a revolution, and consciously prefers chaos and disorganization, what is it, stupidity or betrayal?" – P. Milyukov addressed such a question to the members of the Duma [4]. The natural inability of the government to organize institutional activities and the senseless policy of political leaders as a practical incompetence of political management, raises the question of understanding the phenomenon of stupidity in the political dimension. The purpose of this article is to find out the political nature of stupidity. ; Коли світ на початку ХХ століття знаходився у вирі Першої світової війни, а Російська імперія демонструвала неготовність до воєнних дій, інфляцію та протестний настрій всередині країни, 1 жовтня 1916 р. на засіданні Державної думи лідер кадетів Павло Мілюков виступив з історичною промовою. Членам парламенту він нагадав про 1915 рік, рік політичної кризи, коли була створена слідча комісія стосовно воєнного міністра Володимира Сухомлинова, якого вважали зрадником через поразку на фронтах. Сухомлинова було звільнено, а міністром внутрішніх справ, а пізніше і міністром закордонних справ, було призначено ненависного Бориса Штюрмера. Тому довіра до влади, яка на деякий час була встановлена серед військових, на 1916 рік знов була втрачена. Павло Мілюков, посилаючись на закордонну пресу, вказав на обізнаність Німеччини стратегічною політикою Росії та саботаж російської влади в організації надійного тилу та військового наступу на фронті. «Коли з усе більшою наполегливістю Дума нагадує, що, треба організувати тил для успішної боротьби, а влада продовжує твердити, що організувати, – значить організувати революцію, і свідомо віддає перевагу хаосу та дезорганізації – що це, дурість або зрада?» – звернувся з таким питанням до членів Думи П.Мілюков [4]. Природна нездатність влади організувати інституційну діяльність та безглузда політика політичних лідерів як практична некомпетентність політичного менеджменту, піднімає питання осмислення феномену глупоти у політичному вимірі. З'ясувати політичну природу дурості є метою цієї статті.

When the world was in the midst of the First World War in the early twentieth century, and the Russian Empire was showing unpreparedness for war, inflation and protest mood inside the country, on October 1, 1916 at a State Duma Cadet leader Pavel Milyukov delivered a historic speech. He reminded members of parliament of 1915, the year of the political crisis, when a commission of inquiry was set up against Defense Minister Volodymyr Sukhomlynov, who was considered a traitor due to his defeat on the fronts. Sukhomlinov was fired, and the hated Boris Sturmer was appointed Minister of the Interior and later Minister of Foreign Affairs. Therefore, the confidence in the government, which for some time was established among the military, in 1916 was lost again. Pavlo Milyukov, referring to the foreign press, pointed to Germany's awareness of Russia's strategic policy and the sabotage of the Russian government in organizing a reliable rear and military offensive at the front. "When the Duma insists with increasing persistence that the rear must be organized for a successful struggle, and the authorities continue to say that to organize means to organize a revolution, and consciously prefers chaos and disorganization, what is it, stupidity or betrayal?" – P. Milyukov addressed such a question to the members of the Duma [4]. The natural inability of the government to organize institutional activities and the senseless policy of political leaders as a practical incompetence of political management, raises the question of understanding the phenomenon of stupidity in the political dimension. The purpose of this article is to find out the political nature of stupidity. ; Коли світ на початку ХХ століття знаходився у вирі Першої світової війни, а Російська імперія демонструвала неготовність до воєнних дій, інфляцію та протестний настрій всередині країни, 1 жовтня 1916 р. на засіданні Державної думи лідер кадетів Павло Мілюков виступив з історичною промовою. Членам парламенту він нагадав про 1915 рік, рік політичної кризи, коли була створена слідча комісія стосовно воєнного міністра Володимира Сухомлинова, якого вважали зрадником через поразку на фронтах. Сухомлинова було звільнено, а міністром внутрішніх справ, а пізніше і міністром закордонних справ, було призначено ненависного Бориса Штюрмера. Тому довіра до влади, яка на деякий час була встановлена серед військових, на 1916 рік знов була втрачена. Павло Мілюков, посилаючись на закордонну пресу, вказав на обізнаність Німеччини стратегічною політикою Росії та саботаж російської влади в організації надійного тилу та військового наступу на фронті. «Коли з усе більшою наполегливістю Дума нагадує, що, треба організувати тил для успішної боротьби, а влада продовжує твердити, що організувати, – значить організувати революцію, і свідомо віддає перевагу хаосу та дезорганізації – що це, дурість або зрада?» – звернувся з таким питанням до членів Думи П.Мілюков [4]. Природна нездатність влади організувати інституційну діяльність та безглузда політика політичних лідерів як практична некомпетентність політичного менеджменту, піднімає питання осмислення феномену глупоти у політичному вимірі. З'ясувати політичну природу дурості є метою цієї статті.

Папство – це інститут вищого ієрархічного панування в католицькій церкві, який здійснюється папою за сприяння колегії кардиналів у виконанні влади судити, освячувати та навчати. Посилення критики папства, викликане політичними та соціальними змінами на переломі XV-XVI століть, моральна криза духовенства ініціювали Реформацію, яка суттєво обмежила сфери діяльності папства, його вплив на розум віруючих. Значним чинником прискорення цього процесу, як показано у статті, послужив спосіб життя, стиль управління, і навіть деякі політмаркетингові дії папи римського Александра VI. Метою статті є розвінчання культу особистості пап та вищої ієрархії Ватикану середньовіччя та передреформаційного періоду.
Актуальність статті визначається появою та введенням у науковий обіг нових джерел та історіографічних матеріалів про ситуацію та негативний вплив католицької релігійної верхівки не тільки у Європі, а й на інших континентах. Об'єктом статті послужило життя та діяльність двох представників клану Борджіа – самого Родріго та його дочки Лукреції, яка значною мірою допомагала батькові у здійсненні його політичних та маркетингових амбіцій. Цей аспект проблематики уроків історії понтифікату Александра VI залишається нішевим. Особа Папи Александра Борджіа суперечлива. На думку сучасників він поєднував у собі чесноти та вади: розум, освіченість, невгамовні пристрасті, великодушність і жорстокість, підозрілість і поступливість, відкритість і підступність. У статті оцінено маркетинговий вплив дій папи на політику Італії через Лукрецію, якій він добирав наречених, які відповідали актуальним амбіціям понтифіка. Автори статті, використовуючи сучасні джерела, обрали метод історичної психології, щоб дати реальну та об'єктивну оцінку думок та дій своїх персонажів.

Конкретизовано філософію історії Гегеля на базі теорії колек- тивного несвідомого К. Г. Юнга і його послідовників. Ключовою категорі- єю, що зв'язує ці теорії, є поняття народного духу, оскільки, згідно з теорі- єю Гегеля, Світовий дух (загальне) розвивається через народні (особливе). Для з'ясування основного протиріччя історичного розвитку розглядається структура діалектичного протиріччя Гегеля. У всесвітньо-історичному про- цесі головним є протиріччя між Логосом (ідеями) і міфосом (колективне несвідоме, народні духи). Абсолютизація загального, Логосу, в марксиз- мі або буржуазному глобальному лібералізмі веде до втрати національної ідентичності та соціальної катастрофи. Своєю чергою, абсолютизація мі- фосу, що лежить в основі різних фашистських і расистських теорій, веде до національної ізоляції і стагнації. Міфологія історії, заснована не на понят- ті (Розумі), а на архетипах і міфах — це шлях в історичну безвихідь. Тому тільки суперечлива, діалектична єдність Логосу і Міфосу веде народи до сталого розвитку. Не національна самоізоляція і винятковість, і не розчи- нення в глобальних світових процесах, а розвиток на основі національних архетипів і цінностях в тісній співпраці з іншими країнами. Таким чином, світогляд, який вбачає у протиріччях джерело розвитку, має стати затребу- ваним. Цим світоглядом є конкретизована на сучасному науковому мате- ріалі філософія діалектичного розуму Г. Гегеля, згідно з яким, "хто розум- но дивиться на світ, на того і світ дивиться розумно". Навпаки, панівний нині розумовий розум, що розділяє світ на частини, не може зрозуміти діалектичної розумності світу і занурює його в нісенітницю. Саме в цьому полягає витік появи популярних політологічних теорій "хаосу", "турбулент- ності" та ін.

Purpose. The purpose of the article is to analyze George Santayana's socio-anthropological ideas, which are presented in his works The Life of Reason: or The Phases of Human Progress and Dominations and Powers: Reflections on Liberty, Society and Government. Realization of the purpose will provide fresh insight into the problem of finding the value basis of modern human existence, ways of improving self-knowledge with the aim of further self-realization and development of the latent potential. Methodology. The methodological basis of the investigation is a pluralistic strategy that combines historical-philosophical analysis and the socio- anthropological approach. Originality. Santayana's ideas about the human and society may seem utopian in the context of the realities of modern life. On the other hand, his concept that the vital mission of humans is to live the way they were destined to remains topical. Acceptance of one's fate leads not to inaction and self-denial but to self-knowledge and action, to self-expression in science, poetry, religion and art, to realization of one's true mission, which is of a culture creator. His idea about the primary role of the USA in establishing a rational and fair world order is also topical. Conclusions. The way to self-realization of the human being is through the self-knowledge in the Socratic sense and the scientific knowledge of the world around. The objective of the scientific cognition does not imply that reason should guide life, but that it may help to achieve a certain harmony between the conflicting desires, passions and ambitions of the human being, and the vital «impulses» of different people or countries by means of a compromise. Reason may help to rationalize life, at least partially, so that it could become more stable and safe to ensure happiness and freedom, which are the greatest desires of every human being. ; Цель. Статья предполагает анализ социально-антропологических идей Джорджа Сантаяны, которые представлены в его работах «Жизнь разума или стадии человеческого прогресса» и «Господство и власть. Размышления о свободе, общество и правительстве». Это позволит по-новому понять проблему поиска современным человеком ценностных основ своего существования, путей познания себя с целью дальнейшей самореализации и развития скрытых потенциалов. Методология. Методологической основой исследования является плюралистическая стратегия, которая объединяет историко-философский анализ и социально-антропологический подход. Научная новизна. Идеи Сантаяны о человеке и обществе могут показаться утопическими в контексте реалий современной жизни, в то же время актуальной остается его мысль о том, что жизненная задача человека состоит в том, чтобы жить так, как позволяют предначертанные судьбой обстоятельства. Принятие своей судьбы ведет не к бездействию и самоотречению, а к самопознанию и действию, к самовыражению в науке, поэзии, религии и искусстве, к реализации своего истинного предназначения – создателя культуры. Также актуальна мысль Сантаяны о главной роли США в установлении рационального справедливого миропорядка. Выводы. Путь к самореализации человека лежит через самопознание в сократовском смысле слова и научное познание окружающего мира. Цель научного познания не в том, чтобы разум руководил жизнью, а в том, чтобы он помог достичь путем компромисса определенной гармонии между противоречивыми желаниями, страстями и амбициями человека и жизненными «импульсами» разных людей или стран. Разум может помочь упорядочить жизнь, организовать его хотя бы частично рационально, чтобы она стала более стабильной и безопасной, без чего невозможны счастье и свобода – главные желания каждого человека. ; Мета. Стаття передбачає аналіз соціально-антропологічних ідей Джорджа Сантаяни, які представлені у його працях «Життя розуму або стадії людського прогресу» та «Панування і влада. Роздуми про свободу, суспільство та уряд». Це дозволить по-новому осягнути проблему пошуку сучасною людиною ціннісних основ власного існування, шляхів пізнання себе з метою подальшого самоздійснення та розвитку прихованих потенціалів. Методологія. Методологічною основою дослідження є плюралістична стратегія, яка поєднує історико-філософський аналіз та соціально-антропологічний підхід. Наукова новизна. Ідеї Сантаяни про людину та суспільство можуть здатися утопічними в контексті реалій сучасного життя, в той же час актуальною залишається його думка про те, що життєве завдання людини полягає в тому, щоб жити так, як дозволяють призначені долею обставини. Прийняття своєї долі веде не до бездіяльності та самозречення, а до самопізнання та дії, до самовираження в науці, поезії, релігії та мистецтві, до реалізації свого справжнього призначення – творця культури. Також актуальною є думка Сантаяни про головну роль США у встановленні раціонального справедливого світопорядку. Висновки. Шлях до самореалізації людини лежить через самопізнання в сократівському сенсі слова та наукове пізнання навколишнього світу. Мета наукового пізнання не в тому, щоб розум керував життям, а в тому, щоб він допоміг досягти шляхом компромісу певної гармонії між суперечливими бажаннями, пристрастями та амбіціями людини та життєвими «імпульсами» різних людей або країн. Розум може допомогти упорядкувати життя, організувати його хоча б частково раціонально, щоб воно стало стабільнішим та безпечним, без чого неможливі щастя та свобода – головні бажання кожної людини.

The paper analyzes the forms of dialogical interaction between politics and art in the context of the worldview paradigm of the Modern time. The category of mind is defined as the backbone element of the paradigm of rationalism of the New time along with its basic features. It is being argued that in ontological sense the concept of mind is identical to necessary, substantial laws under the surface of sensory available phenomena; in epistemological sense the mind correlates with analytical and synthetic method of cognition, and in the worldview sense it is equal to the organizing principle of World-order. Main features of the embodiment of the New time rationalism in political theories are outlined, including the interpretation of the concepts of natural condition of mankind and social contract as the necessary implications of the application of epistemological mind to sociopolitical reality. The specificity of the rationalistic anthropology is disclosed, along with the understanding of an individual as part of social system. The main principles of the aesthetics of rationalism are defined and the classicist style as aesthetical correlate of rationalism is characterized. Main features of the classicist aesthetics are postulated: normativeness, geometrism, consistency, etc. On this basis the principles of dialogical interaction between politics and art in the worldview paradigm of rationalism are established, including: 1. the equality of these spheres in their relationship to mind; 2. their rationalistic formal and substantial normativity; 3. correlation in the context of rationalistic anthropology. ; У статті досліджено форми діалогічності політики і мистецтва у контексті світогляду раціоналізму Нового часу. Визначено категорію розуму як центральне, системоутворююче начало парадигми раціоналізму Нового часу й встановлено його онтологічний, епістеміологічний та світоглядний зміст. Доведено, що в онтологічному смислі розум був тотожний необхідним, субстанційним законам, що лежать під поверхнею чуттєво доступних феноменів; в епістеміологічному вимірі він актуалізував себе як аналітично-синтетичний метод пізнання, а в світоглядному сенсі – трактувався як організуюче начало світобудови. Окреслено особливості втілення світоглядної парадигми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу, зокрема дано трактування теорій природного стану і суспільного договору з позиції епістеміологічного змісту розуму. Охарактеризовано специфіку антропології раціоналізму й трактування індивіда як частини складно організованої соціальної системи. Визначено основні принципи естетики раціоналізму й охарактеризовано стиль класицизму як естетичний корелят раціоналізму і його основні ознаки: нормативність, геометризм, системність та ін. На цих підставах встановлено принципи діалогічності політики і мистецтва у світоглядній парадигмі «ери Розуму», а саме: 1. рівноправність цих сфер відносно системоутворюючої категорії розуму; 2. їхня раціоналістична формальна і змістовна нормативність; 3. кореляція у контексті антропології раціоналізму. ; У статті досліджено форми діалогічності політики і мистецтва у контексті світогляду раціоналізму Нового часу. Визначено категорію розуму як центральне, системоутворююче начало парадигми раціоналізму Нового часу й встановлено його онтологічний, епістеміологічний та світоглядний зміст. Доведено, що в онтологічному смислі розум був тотожний необхідним, субстанційним законам, що лежать під поверхнею чуттєво доступних феноменів; в епістеміологічному вимірі він актуалізував себе як аналітично-синтетичний метод пізнання, а в світоглядному сенсі – трактувався як організуюче начало світобудови. Окреслено особливості втілення світоглядної парадигми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу, зокрема дано трактування теорій природного стану і суспільного договору з позиції епістеміологічного змісту розуму. Охарактеризовано специфіку антропології раціоналізму й трактування індивіда як частини складно організованої соціальної системи. Визначено основні принципи естетики раціоналізму й охарактеризовано стиль класицизму як естетичний корелят раціоналізму і його основні ознаки: нормативність, геометризм, системність та ін. На цих підставах встановлено принципи діалогічності політики і мистецтва у світоглядній парадигмі «ери Розуму», а саме: 1. рівноправність цих сфер відносно системоутворюючої категорії розуму; 2. їхня раціоналістична формальна і змістовна нормативність; 3. кореляція у контексті антропології раціоналізму.

The ideas of later Rawls (after 1993) and particularly his early period of work (before the 70s of the 20th century), often become the subject of serious attention. In the author's view, this situation establishes stereotypical and one-sided interpretations. However, objective attention to Rawls' ideas of the early period (the project of naturalist ethics based on the protestant basis, objective morality, which constitutes itself through the fact of perception of others as human beings, robust definition of human nature) and later («political conception», «background culture», «public reason») period of work let us substantively enrich the field of interpretation in contemporary political philosophy. The aim of this article is triple: to prove (1) that Martha Nussbaum's critique of later John Rawls, proposed within capabilities approach, is not exhaustive; (2) that this critique will arise as more fruitful if it will use several early ideas of Rawls, which he later stopped using; (3) that such an overlap of arguments creates a new version of political liberalism, more consistent than later Rawls' version and Nussbaum's. The author proposes to name this version with the term «expansive (the one, which can ex- pand) political liberalism» (hereafter EPL). The important components of EPL are the idea of Henry Richardson about the complementarity of «good» and «right», a thesis about the necessity of civic education, and also the interpretation of capabilities approach within «reasonable comprehensive doctrines». Based on these components, the author describes the mechanism of impact on the «background culture», from which the «public reason» emerges, which will define Rawls' «political conception». Accordingly, the «political conception» can expand within EPL. Because of the complementarity of «good» and «right», it gains the ability to respond better to the political challenges, while maintaining the inviolability of fundamental political principles of society. ; Ідеї пізнього (після 1993), а особливо раннього (до початку 70-х років ХХ століття) періодів творчості Ролза рідко стають предметом серйозної уваги. На думку автора, ця ситуація усталює стереотипні й однобічні тлумачення. Натомість предметна увага до Ролзових ідей раннього (проєкт натуралістичної етики на протестантських засадах, об'єктивна мораль, яка конституюється через факт сприйняття інших як людей, сильне визначення людської природи) і пізнього («політична концепція», «фонова культура», «публічний розум») етапів дає підстави істотно збагатити поле інтерпретацій в сучасній політичній філософії. Мета цієї статті потрійна: довести, (1) що критика Мартою Нусбаум пізніх ідей Ролза, запропонована в межах підходу спроможностей, не є вичерпною; (2) що ця критика постане більш плідною, якщо спиратиметься на деякі ранні ідеї самого Ролза, які той згодом використовувати перестав; (3) що таке поєднання критичних арґументів створює нову версію політичного лібералізму, послідовнішу за версії як пізнього Ролза, так і Нусбаум. Цю версію автор пропонує називати «експансивним (тобто таким, що здатний до роз- ширення) політичним лібералізмом» (далі ЕПЛ). Важливим компонентами ЕПЛ є ідея Генрі Ричардсона про взаємодоповнюваність «благого» та «правильного», арґумент пайдеї, а також інтерпретації підходу спроможностей в рамках «розумних всеохопних доктрин». Спираючись на ці компоненти, автор описує механізм впливу на «фонову культуру», з якої потім наро- джується «публічний розум», що буде визначати «політичну концепцію» Ролза. Таким чином, у рамках ЕПЛ «політична концепція» може розширюватися. Через взаємодоповнюваність «благого» та «правильного» вона набуває здатності краще реаґувати на політичні виклики, зберігаючи водночас непорушність фундаментальних політичних принципів суспільства.

The article is focused on Kant's theory of law. Kant strives to deduce it from the concept of freedom, but the material basis of law is property. Law and property appear as projections of freedom. The author substantiates the idea that the theory of law on this base became possible thanks to Kant's special concept of freedom: the subject's freedom as the law of reason is directed at the external world and requires its realization — first of all, in a plot of land. These special concepts of freedom and property cause the characteristic features of Kant's theory of law which has evoked a lot of controversies. ; В статье рассматривается учение Канта о праве. Кант стремится вывести его из понятия свободы, но вещественной основой права оказывается собственность. Право и собственность предстают как проекции свободы. В статье выражена идея, что создание правового учения на такой основе оказывается возможным в силу специфики Кантовского понятия свободы: свобода субъекта как закон разума направлена на внешний для субъекта мир, она требует своего воплощения – прежде всего, в участке земли. Именно такое своеобразное понимание свободы и собственности обуславливают особенности Кантовского учения о праве, вызвавшего множество противоречивых оценок.СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫАрендт (2012): Арендт, Х. Лекции по политической философии Канта. СПб.: Наука, 2012, 303 с.Гегель (1990): Гегель, Г.В.Ф. Философия права. Москва: Мысль, 1990, 524 с.Кант (1994): Кант, И. «Трактаты и статьи (1784–1796)». В: Кант, И. Сочинения на немецком и русском языках. Москва: Ками, 1993, Т. I., 586 с.Кант (2014): Кант, И. «Метафизика нравов». Ч. 1. В: Кант, И. Сочинения… Под ред. Б. Тушлинга, Н. Мотрошиловой. Москва: Канон+, Реабилитация, 2014, Т.V, 1120 с.Кассирер (1997): Кассирер, Э. Жизнь и учение Канта. СПб.: Университетская книга, 1997, 447 с.Локк (1988): Локк, Д. «Два трактата о правлении». В: Локк, Д. Соч. в 3-х тт. Москва: Мысль, 1988, Т. 3, С. 135–405.Руссо (1998): Руссо, Ж.Ж. Об общественном договоре. Трактаты. Москва: КАНОН-пресс, Кучково поле, 1998, 416 с.Соловьев (2005): Соловьев, Э.Ю. Категорический императив нравственности и права. Москва: Прогресс-Традиция, 2005, 416 с.Тушлинг (2014): Тушлинг, Б. «Право из понятия». В: Кант, И. Метафизика нравов. Ч. 1…, 2014, С. 476–721.Фишер (1906): Фишер, К. «Иммануил Кант и его учение». Ч. II. В: Фишер, К. История новой философии. СПб., 1906, Т. 5, 656 с.Шопенгауэр (1993): Шопенгауэр, А. «Мир как воля и представление». В: Шопенгауэр, А. О четверояком корне… Мир как воля и представление. Москва: Наука, 1993, Т. 1, С. 125–608.Ясперс (2014): Ясперс, К. Кант: жизнь, труды, влияние. Москва: Канон, 2014, 416 с.Hegel (1979): Hegel, G.W.F. «Grundlinien der Philosophie des Rechts». In: Hegel, G.W.F. Werke. Frankfurt a. M.: Suhrkamp, 1979, Band 7, 513 S.Höffe (2007): Höffe, O. Immanuel Kant. Berlin: Beck, 2007, 348 S.Locke (1823): Locke, J. «Two Treatises of Government» In: Works of John Locke. London, 1823, Vol. V, P. 207–485.Murphy, Coleman (1990): Murphy, J.G., Coleman, J.L. Philosophy of Law. An Introduction to Jurisprudence. Boulder: Westview Press, 1990, (xvi) 240 p.Rosen (1993): Rosen, A.D. Kant's Theory of Justice. Ithaca and London: Cornell UP, 1993, 237 p.Rousseau (1755): Rousseau, J-.J. Discours sur l'origine et les fondemens de l'inégalité parmi les hommes. Amsterdam: M.M. Rey, 1755, 262 p.Rousseau (1762) : Rousseau, J.-J. Du Contrat social; ou, Principes du droit politique. Amsterdam: M.M. Rey, 1762, 324 p.Schopenhauer (1977): Schopenhauer, «A. Die Welt als Wille und Vorstellung». In: Schopenhauer, A. Zürcher Ausgabe. Werke in zehn Bänden. Zürich: Diogenes, 1977, Band 1, 651 S. ; У статті розглядається вчення Канта про право. Кант намагається вивести його з поняття свободи, але речовою основою права виявляється власність. Право та власність постають як проекції свободи. Автор статті обґрунтовує думку, що можливість правового вчення на таких засадах виникає за умовою особливості Кантівського розуміння поняття свободи: для суб'єкта свобода як закон розуму спрямована на зовнішній світ, вони потребує обов'язкового втілення – поперед всього, у земельній ділянці. Саме через таку своєрідність розуміння поняття свободи і власності знаходять пояснення особливості Кантівського вчення про право, яке викликало багато протилежних оцінок.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИАрендт (2012): Арендт, Х. Лекции по политической философии Канта. СПб.: Наука, 2012, 303 с.Гегель (1990): Гегель, Г.В.Ф. Философия права. Москва: Мысль, 1990, 524 с.Кант (1994): Кант, И. «Трактаты и статьи (1784–1796)». В: Кант, И. Сочинения на немецком и русском языках. Москва: Ками, 1993, Т. I., 586 с.Кант (2014): Кант, И. «Метафизика нравов». Ч. 1. В: Кант, И. Сочинения… Под ред. Б. Тушлинга, Н. Мотрошиловой. Москва: Канон+, Реабилитация, 2014, Т.V, 1120 с.Кассирер (1997): Кассирер, Э. Жизнь и учение Канта. СПб.: Университетская книга, 1997, 447 с.Локк (1988): Локк, Д. «Два трактата о правлении». В: Локк, Д. Соч. в 3-х тт. Москва: Мысль, 1988, Т. 3, С. 135–405.Руссо (1998): Руссо, Ж.Ж. Об общественном договоре. Трактаты. Москва: КАНОН-пресс, Кучково поле, 1998, 416 с.Соловьев (2005): Соловьев, Э.Ю. Категорический императив нравственности и права. Москва: Прогресс-Традиция, 2005, 416 с.Тушлинг (2014): Тушлинг, Б. «Право из понятия». В: Кант, И. Метафизика нравов. Ч. 1…, 2014, С. 476–721.Фишер (1906): Фишер, К. «Иммануил Кант и его учение». Ч. II. В: Фишер, К. История новой философии. СПб., 1906, Т. 5, 656 с.Шопенгауэр (1993): Шопенгауэр, А. «Мир как воля и представление». В: Шопенгауэр, А. О четверояком корне… Мир как воля и представление. Москва: Наука, 1993, Т. 1, С. 125–608.Ясперс (2014): Ясперс, К. Кант: жизнь, труды, влияние. Москва: Канон, 2014, 416 с.Hegel (1979): Hegel, G.W.F. «Grundlinien der Philosophie des Rechts». In: Hegel, G.W.F. Werke. Frankfurt a. M.: Suhrkamp, 1979, Band 7, 513 S.Höffe (2007): Höffe, O. Immanuel Kant. Berlin: Beck, 2007, 348 S.Locke (1823): Locke, J. «Two Treatises of Government» In: Works of John Locke. London, 1823, Vol. V, P. 207–485.Murphy, Coleman (1990): Murphy, J.G., Coleman, J.L. Philosophy of Law. An Introduction to Jurisprudence. Boulder: Westview Press, 1990, (xvi) 240 p.Rosen (1993): Rosen, A.D. Kant's Theory of Justice. Ithaca and London: Cornell UP, 1993, 237 p.Rousseau (1755): Rousseau, J-.J. Discours sur l'origine et les fondemens de l'inégalité parmi les hommes. Amsterdam: M.M. Rey, 1755, 262 p.Rousseau (1762) : Rousseau, J.-J. Du Contrat social; ou, Principes du droit politique. Amsterdam: M.M. Rey, 1762, 324 p.Schopenhauer (1977): Schopenhauer, «A. Die Welt als Wille und Vorstellung». In: Schopenhauer, A. Zürcher Ausgabe. Werke in zehn Bänden. Zürich: Diogenes, 1977, Band 1, 651 S.