The question considered in the article highlights the essence of «European integration». Particularly, the article studies some concepts and theories of the twentieth century considering the major achievements of European integration. It was determined that in modern political science there is some consensus about the explanation of the phenomenon of European integration on the basis of the methodology of federalism, functionalism and neofunctionalism. ; Поднят вопрос о сущности понятия «европейская интеграция», выделены ее признаки. Исследуются отдельные концепции и теории ХХ в. с учётом основных достижений процесса европейской интеграции. Определено, что в современной политической науке существует определенный консенсус по поводу объяснения феномена интеграции в ЕС на базе методологии федерализма, функционализма и неофункционализма. ; Порушено питання щодо сутності поняття «європейська інтеграція», виокремлено її ознаки. Досліджуються окремі концепції та теорії ХХ ст. з урахуванням основних здобутків процесу європейської інтеграції. Визначено, що в сучасній політичній науці існує певний консенсус із приводу пояснення феномену інтеграції до ЄС на базі методології федералізму, функціоналізму та неофункціоналізму.
У статті аналізується зовнішня політика України, а саме - європейська та євроатлантична інтеграція, показується зв'язок між внутрішньою і зовнішньою політикою держави. Показана позиція Народного Руху України. ; В статье анализируется внешняя политика Украины, а именно — европейская и евроатлантическая интеграция, показывается связь между внутренней и внешней политикой государства. Показана позиция Народного Руха Украины. ; In article the foreign policy of Ukraine, namely — the European and Euroatlantic integration is analyzed. In article communication between internal and state foreign policy is shown. The position of National Rukh of Ukraine is demonstrated.
У статті висвітлюються основні напрями діяльності УжНУ з реалізації міжнародного наукового проєкту щодо створення Транскарпатського центру Жана Моне з дослідження європейських стратегій розвитку. Окреслено основне завдання створеного Центру - вивчення, використання та запровадження кращого досвіду сусідніх з Україною держав ЄС, що знаходяться в Карпатському регіоні, шляхом аналізу конкурентоспроможних стратегій Євросоюзу та створення на цій основі інноваційних наукових продуктів для адаптації їх на регіональному рівні та в навчально-науковій діяльності УжНУ. На прикладах напрямів і етапів реалізації наукового проєкту розкрито механізми організаційно координаційної діяльності з метою інтегрування в європейський освітній і науковий простір, формування концептуальних підходів до розроблення Стратегії УжНУ на 2023-2032 рр. Аргументовано бачення перспектив подальшої діяльності Центру в структурі УжНУ.Ключові слова: програма Еразмус+, напрям Жан Моне, європейські стратегії розвитку, європейська та євроатлантична інтеграція.
In the article, the authors consider the important influence of the mass media (mass media) on the formation of public opinion in those countries where fundamental changes occur in the context of integration processes. Therefore, the problem of media influence on the formation of public opinion can be successfully analyzed on the example of the Visegrad countries that have recently been at the center of the integration processes, which have become members of the European Union and NATO. This problem is especially relevant for Ukraine, as the foreign policy course of the state, determined in the direction of the European and Euro-Atlantic integration. ; У статті автори розглядають важливий вплив засобівмасової інформації (ЗМІ) на формування громадської думки в тихкраїнах, де відбуваються фундаментальні зміни в контекстіінтеграційних процесів. Проблему впливу ЗМІ на формуваннягромадської думки розкрито на прикладі країн Вишеградськоїчетвірки, які не так давно були в центрі інтеграційних процесів,внаслідок яких стали членами Європейського Союзу та НАТО.Особливо актуальною ця проблема є для України, оскількизовнішньополітичний курс держави визначено саме за напрямомєвропейської та євроатлантичної інтеграції.
The specificity and essence of European integration in ensuring legality in labor relations are analyzed in the article. The peculiarities of the groups of acts regulating this issue in the EU countries are determined. ; У статті проаналізовано специфіку та сутність європейської інтеграції щодо забезпечення законності у трудових відносинах. Визначено особливості груп актів, що регулюють це питання у країнах ЄС
In the bachelor's thesis it is investigated that with the collapse of the colonial empire the European direction became key one for Great Britain. The United Kingdom has won a strong position in the integration group and has become an "inconvenient partner" in it. It was found that the logic of integration led to the deepening of an economic and political cooperation, which caused a rise of euroscepticism, that led to a referendum that demonstrated the division of society. ; У бакалаврській роботі встановлено, що з розпадом колоніальної імперії європейський напрямок став ключовим для Великої Британії. Сполучене Королівство завоювала міцні позиції в інтеграційному угрупованні та стала в ній «незручним партнером». Було встановлено, що логіка інтеграції вела до поглиблення економічного і політичного співробітництва, що викликало у Великої Британії підйом євроскептицизму, стало підставою для референдуму, який засвідчив розкол суспільства.
Узагальнено наслідки інформаційно-технологічних впливів на глобальні трансформації управління соціально-економічними процесами та безпекою. Розкрито суть «європейської ідентичності» та мультикультуралізму у їх взаємозв'язку та взаємозалежності на національному та інтеграційному рівнях. Наведено аргументи на користь припущення, що міграційні процеси, посилення право-радикальних ідей та організацій і пов'язані з ними кризові явища свідчать про поширення форм та методів гібридної війни, що ведеться між країнами, метою якої є підрив європейської системи безпеки, а не є свідченням краху ідеї мультикультуралізму. Розкривається сутність та гуманістичний потенціал таких явищ, як ідентифікація, зокрема національна й європейська, та мультикультуралізм у їх взаємозв'язках і взаємодії в контексті завдань публічного управління сферою безпеки та оборони. Доводиться, що гуманістичний потенціал європейської ідентичності в європейських країнах здатен забезпечити гармонійний розвиток європейського суспільства та управління ним. Європейська інтеграція в оборонній сфері - це не просто один з можливих напрямів поглиблення процесу, але й стратегічна та економічна необхідність для країн ЄС. Конфлікти на кордонах ЄС, тероризм і кібертероризм, гібридні війни, дедалі більша розмитість між зовнішніми і внутрішніми загрозами - все це робить Європейський Союз і його держави-члени більш уразливими.
Нова ситуація з безпекою в Європі є доволі складною, а відтак вона змушує європейців взяти на себе більшу відповідальність за безпеку на континенті і навколо нього. Констатується, що для створення ефективної системи протидії усім потенційним загрозам необхідно використовувати сукупний потенціал усіх країн, усвідомлення національної ідентичності яких не суперечить основним ідеям колективної(європейської) ідентичності.
Статтю присвячено актуальним аспектам зовнішньополітичної діяльності України в період 2015-2017 рр. Виділено базові складові євроінтеграційного процесу через призму виконання Угоди про асоціацію з ЄС, сучасний стан співпраці з НАТО, а також зі США. ; The article is devoted to the actual aspects of Ukraine's foreign policy during the period of 2015-2017. The basic components of the European integration process through the prism of the implementation of the Association Agreement with the EU, the current state of cooperation with NATO, as well as with the United States have been identified.
Статтю присвячено актуальним аспектам зовнішньополітичної діяльності України в період 2015-2017 рр. Виділено базові складові євроінтеграційного процесу через призму виконання Угоди про асоціацію з ЄС, сучасний стан співпраці з НАТО, а також зі США. ; The article is devoted to the actual aspects of Ukraine's foreign policy during the period of 2015-2017. The basic components of the European integration process through the prism of the implementation of the Association Agreement with the EU, the current state of cooperation with NATO, as well as with the United States have been identified.
The article explores the state and development trends of modern international relations. It is noted that modern scientific thought has not yet developed unified approaches to characterizing the current stage in the development of international relations. At the same time, many scientists and political analysts assess the current state of international relations as a new "cold war". In support of this position, they point out that in recent years a whole network of clashes, wars and contradictions has developed around the world, at the center of which were disagreements of the same nature as during the years of the first Cold War. At the same time, there is an opinion that the current relations between the West and the Russian Federation cannot be characterized as a new "cold war". The status of Russia today cannot be compared with the status of the USSR, China is much stronger than the Russian Federation, and the United States remains the dominant force in the world. It is noted that, although the current conflict in many respects differs from the first Cold War, there are a number of general signs that suggest the similarity of modern international relations with the conflict of the previous historical period. The tools that participants in the conflict can use have changed, the role of ideology has decreased, and, on the contrary, the importance of the economy, technologies and the information sphere has increased, nuclear weapons have a different influence and geography, and the processes of globalization significantly affect the dynamics of international relations. But in a sense, the current conflict can be called a continuation of the first Cold War. Ukraine, along with some other post-Soviet countries, has become an arena of confrontation between the collective West and the Russian Federation in the context of the new Cold War. Based on this, the main priority of Ukraine's foreign policy should be the effective implementation of the European and Euro-Atlantic integration strategy. Joining the Euro-Atlantic security system and approaching Western standards of democracy, law and socio-economic development will be the main guarantee of independence and further progressive development of the Ukrainian state. ; У статті досліджуються стан та тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин. Зазначається, що сучасна наукова думка ще не виробила єдиних підходів до характеристики нинішнього етапу розвитку міжнародних відносин. Проте, багато науковців та політичних аналітиків оцінюють сучасний стан міжнародних відносин як нову «холодну війну». На підтвердження цієї позиції вони вказують, що останніми роками у світі розгорнулася ціла мережа зіткнень, війн і суперечностей, у центрі яких виявилися розбіжності того ж самого характеру, що і в роки першої «холодної війни». Водночас, існує думка, що нинішні відносини Заходу із РФ недоцільно характеризувати як нову «холодну війну». Статус Росії нині не можна порівняти зі статусом СРСР, Китай є набагато сильнішим за РФ, а США залишаються домінуючою силою у світі. Зазначається, що, хоча нинішня конфліктність з багатьох параметрів відрізняється від першої «холодної війни», існує ціла низка спільних ознак, які поєднують сучасні міжнародні відносини із конфліктом попереднього історичного періоду. Змінився інструментарій, який можуть використовувати учасники конфлікту, зменшилась роль ідеології і, навпаки, зросло значення економіки, технологій та інформаційної сфери, інший вплив та географію поширення має ядерна зброя, суттєво на динаміку міжнародних відносин впливають процеси глобалізації. Але у певному сенсі нинішній конфлікт можна назвати продовженням першої «холодної війни». Україна, поряд із деякими іншими пострадянськими країнами, стала ареною протистояння колективного Заходу та РФ в умовах нової «холодної війни». Виходячи з цього, головним пріоритетом зовнішньої політики України має бути ефективна реалізація стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції. Входження до євроатлантичної системи безпеки та наближення до західних стандартів демократії, права та соціально-економічного розвитку буде головною гарантією незалежності та подальшого прогресивного розвитку Української держави.
The article examines the specific features of Georgia's foreign policy in the South Caucasus. The key interests that shape the foreign policy orientation of Tbilisi (European and Euro-Atlantic integration; liberation of the occupied territories; use of the state's transit potential) are determined. The article analyzes the position of Georgia in relation to the current regional initiatives, which form the agenda of the South Caucasian politics after the events of the Second Karabakh War. The readiness of Georgia to play the role of a mediator in the peace process between Armenia and Azerbaijan is emphasized – however, at the same time, the limited potential of Tbilisi in this matter is pointed out. Concerns from some of the Georgian experts about the prospects of unblocking the Armenian-Azerbaijani border are describes, as such scenario may deprive Georgia of its exclusive role as a transit hub. The impossibility of Georgia's participation in the work of multilateral regional formats, which include the Russian Federation, is explained. Also, the influence of the internal political factor on the foreign policy of Tbilisi is considered in the article. Aggravation of the confrontation between the authorities ("Georgian Dream") and the opposition ("United National Movement") exacerbates the situation, threatening the interests of the state. At the same time, the critical approach of certain Western experts to assessing the activities of the Georgian authorities is noted, as they see signs of a deliberate undermining of the pro-Western course from Tbilisi. These fears do not affect the immutability of European and EuroAtlantic integration, which is being implemented by Georgia. No alternative for such course is determined by public opinion, which demonstrates an extremely high level of support for the idea of membership in the EU and NATO. However, a clear pro-Western orientation at the same time limits Tbilisi's regional potential. In fact, it is difficult for Georgia to find its place in the region in the context of an intensified competition for influence between the Russian Federation and Turkey, as well as under the conditions of decrease of Western influence in the South Caucasus ; В статті розглядаються характерні риси зовнішньої політики Грузії на південнокавказькому напрямку. Визначаються ключові інтереси, що формують зовнішньополітичну орієнтацію Тбілісі (європейська та євроатлантична інтеграція; звільнення окупованих територій; використання транзитного потенціалу). Аналізується позиція Грузії щодо актуальних регіональних ініціатив, які формують порядок денний південнокавказької політики після подій Другої Карабаської війни. Наголошується на готовності Грузії зіграти роль посередника у мирному процесі між Вірменією та Азербайджаном – проте водночас вказується на обмежений потенціал Тбілісі у цьому питанні. Відзначається занепокоєння частини грузинських експертів щодо перспектив розблокування вірмено-азербайджанського кордону (оскільки це може позбавити Грузію її виняткової ролі транзитного хаба). Пояснюється неможливість участі Грузії у роботі багатосторонніх регіональних форматів, які включають Російську Федерацію. Окремо розглядається вплив внутрішньополітичного чинника на зовнішню політику Тбілісі. Загострення протистояння між владою («Грузинська мрія») та опозицією («Єдиний національний рух») ускладнює ситуацію, загрожуючи інтересам держави. При цьому наголошується на критичному підході окремих західних експертів до оцінки діяльності грузинської влади, в якій вони бачать ознаки свідомого підриву прозахідного курсу. Ці побоювання не впливають на незмінність курсу європейської та євроатлантичної інтеграції, що реалізується Грузією. Його безальтернативність визначається громадською думкою, яка демонструє надзвичайно високий рівень підтримки ідеї членства в ЄС та НАТО. Проте чітка прозахідна орієнтація водночас обмежує регіональний потенціал Тбілісі. Фактично Грузії складно знайти своє місце в регіоні в умовах загострення конкурентної боротьби за вплив між РФ і Туреччиною, та зниження впливу Заходу
Contemporary Serbia is engaged in two significant political processes: the membership to the European Union and admission to the North Atlantic Treaty Organisation. The cooperation with the EU was established in the 90s of 20 century, and than slowly evolved. Serbia become an official candidate in 2009 and in January 2014th the accession negotiations has started. Main obstacles and challenges are: the conflict over Kosovo, cooperation with ICTY and Serbian-Croatian unresolved issues.Secondly, Serbia is cooperating with NATO in the area of security policy devoted to prevention of interethnic relations, peace building and security sector reforms. In 2006, the country joined the Partnership for Peace. The main barriers still remain the status of Kosovo and a memory of the 78-day air campaign in 1999.Thirdly, Serbia is also collaborating with Russia in economic, military and energy sector, in ex: Serbia has had an observer status in the Collective Security Treaty Organisation from 2013.Key words: Republic of Serbia; NATO; UE; Russia. ЄВРО-АТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ СЕРБІЇ – ПЕРЕШКОДИ ТА ПРІОРИТЕТИСучасна Сербія бере участь у двох важливих політичних процесах, таких як членство в Європейському Союзі та приєднання до НАТО. Відносини з ЄС були започатковані вже в 90-х роках XX ст. і поступово розвивалися. Сербія стала офіційним кандидатом на членство в ЄС 2009 р., а в січні 2014 р. розпочала негоціації щодо вступу. До головних перешкод належали відносини Сербія–Косово, співпраця з Міжнародним судом та сербсько-хорватські відносини.Республіка Сербія співпрацює з НАТО в галузі політики безпеки, пов'язаної з поліпшенням міжетнічних відносин, побудовою миру та реформами в секторі безпеки. Головним бар'єром у двосторонніх відносинах залишається проблема Косова та пам'ять про 78-денні повітряні нальоти на Сербію 1999 р.Крім того, Сербія співпрацює з Росією у військовій, економічній та енергетичній галузях, а з 2013 р. має статус спостерігача в Організації договору про колективну безпеку. Двосторонні відносини з Росією помітно впливають на євроатлантичні відносини Сербії. Ключові слова: Республіка Сербія; НАТО; ЄС; Росія. ; Сучасна Сербія бере участь у двох важливих політичних процесах, таких як членство в Європейському Союзі та приєднання до НАТО. Відносини з ЄС були започатковані вже в 90-х роках XX ст. і поступово розвивалися. Сербія стала офіційним кандидатом на членство в ЄС 2009 р., а в січні 2014 р. розпочала негоціації щодо вступу. До головних перешкод належали відносини Сербія–Косово, співпраця з Міжнародним судом та сербсько-хорватські відносини.Республіка Сербія співпрацює з НАТО в галузі політики безпеки, пов'язаної з поліпшенням міжетнічних відносин, побудовою миру та реформами в секторі безпеки. Головним бар'єром у двосторонніх відносинах залишається проблема Косова та пам'ять про 78-денні повітряні нальоти на Сербію 1999 р.Крім того, Сербія співпрацює з Росією у військовій, економічній та енергетичній галузях, а з 2013 р. має статус спостерігача в Організації договору про колективну безпеку. Двосторонні відносини з Росією помітно впливають на євроатлантичні відносини Сербії. Ключові слова: Республіка Сербія; НАТО; ЄС; Росія.
Проаналізовано основні чинники впливу на регіональний розвиток і їх взаємодію з публічним управлінням. Доведено, що кожен регіон може вирішувати питання власного економічного розвитку внаслідок фінансового зміцнення територіальних громад та формування об'єднаних територіальних громад. Зазначено, що у 2016 р. було змінено систему фінансування та знайдено інструменти фінансування регіонального і місцевого розвитку, які дають змогу місцевій владі ефективно вирішувати проблеми на місцях і не допускати їх виникнення. Зауважено, що глобальною тенденцією сучасного світу є зростання ролі регіонів як одиниць регіонального рівня управліннядержави. Зазначено, що світовий досвід державного регулювання регіонального розвитку значною мірою диференційований, а отже, виділити домінуючу модель реалізації політики регіонального розвитку практично неможливо. Вказано, що завдання подолання диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів країни, що є основним у регіональній політиці урядів розвинених держав, вирішується здебільшого внаслідок випереджального росту декількох регіонів, що стають центрами інноваційного розвитку країни і демонструють новий тип економічного та соціального зростання для інших територій. ; This article analyzes the main factors affecting the regional development and their interaction with public administration. The article proves that each region can solve its own economic development problems not least because of the strengthening of territorial communities and creation of unified territorial communities. It is noted that in 2016 the funding system was changed and funding tools for regional and local development that allowed local authorities to effectively solve and prevent local problems were found. The author mentions that the global tendency of the modern world is the growth of the role of regions as units of the regional level of public administration. It is noted that the worldexperience of public regulation of regional development is highly differentiated, and therefore, it is practically impossible to single out a dominant model for the implementation of the regional development policy. As the author points out, overcoming disproportions in the socio-economic development of regions, which is the main task in the regional policies of governments of developed countries, is solved mainly due to the outpacing growth of several regions that become centers for innovative development of the country and demonstrate a new type of economic and social growth for other territories.
Статтю присвячено аналізу інтеграції освітнього та науково-дослідного компонентів діяльності університетів у Нідерландах. На основі вивчення нормативних документів Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів, а також статистичних даних голландських наукових організацій автор окреслює основні наукові інституції країни, визначає роль та особливості університетської наукової діяльності, її тісний взаємозв'язок з освітньою функцією університетів, характеризує роль наукових організацій у процесі координації дослідницької діяльності різних установ.Статья посвящена характеристике интеграции образовательного и научно-исследовательского компонентов деятельности университетов Нидерландов. На основе анализа нормативных документов Министерства образования, культуры и науки Нидерландов, а также статистических данных голландских научных организаций автор определяет основные научные институции страны, определяет роль и особенности университетской научной деятельности, её тесную взаимосвязь с образовательной функцией университетов, характеризует роль научных организаций в процессе координации исследовательской деятельности разных учреждений.The article is devoted to the characteristic of the integration of the educational and research components of the Dutch universities. The author outlines the main scientific institutions, defines the role and peculiarities of the university research activities, its close connection with the educational function of the universities, describes the role of the scientific organisations in the coordination of various research establishments on the base of the analysis of the regulatory documents of the Ministry of Education, Culture and Science of the Netherlands and statistical data of the research organisations.The close relationship of the educational and research components of university activity is in the use of research results in the studying process, teaching orientation on the latest scientific advances and the active students involvement in the research activities.Having analyzed the organisation of the Netherlands scientific activity, author emphasizes the close cooperation between the universities and leading scientific and research organisations: The Netherlands Organisation for Scientific Research (NWO) and The Royal Netherlands Academy of Arts and Sciences (KNAW). They ensure rational distribution of funding, coordination of research activity in the country and facilitate to international cooperation.On the basis of the research author comes to the conclusion about advisability of the Netherlands successful experience use in the conditions of Ukrainian higher education reforming. In particular author emphasizes the following aspects: clear structure of the Netherlands university research activity; tight integration of research and educational components; priority of scientific research; government and public assistance represented by scientific organisations.All these aspects provide the high level of modern specialists training, who can constantly improve their skills.
