Suchergebnisse

The study of the problem of democratization on the African continent in the current political situation is updated due to the increasing role of Africa in the international arena and the careful attention of researchers to the real results of democratic transit in individual countries in the post-colonial period. The author's motivation to develop a specific topic is due to the revealed differences in the definition of models and concepts of democratic transition, including in the interpretation of its stages, varieties, role of the state, etc., and ambiguous expert assessments of the scientists of the potential of the "third wave" of democratization in African countries.The purpose of the study is to analyze the specifics of the course of regional processes of democratization in the African continent and their consequences in terms of transitology and the theory of "democratic waves".As a result of elaboration of the topic, the genesis of the basic concepts of the study – transitology and the theory of "democratic waves" is revealed.On the basis of the analysis of scientific sources, it was revealed that the theoretical constructs as scientific assumptions of scientists with the practical results of democratic transit of the countries of different regions and parts of the world were not matched. On the basis of the worldview (cultural, ethno-national, religious, mental) and socio-economic aspects of the development of the peoples of the continent, the content of the category "democratic transition" has been clarified regarding the peculiarities of the political transformations in individual countries of Tropical and South Africa: Nigeria, Niger, Guinea, Mali an so on.The stages of democratization are analyzed on the example of South Africa as a model of democracy on the continent and the establishment of a unitary republic model with elements of federalism on the basis of political consensus between the African National Congress, Zulu, and Boer national parties.The empirical part of the study projected theoretical models of democratic transit into the sociopolitical processes of the countries of Tropical and South Africa and formulated appropriate generalizations of the deterministic democracy with traditionally established regional developmental features. The impact on social transformations of external and internal factors, political parties, nationalcivic movements and individual leaders was evaluated. The specifics of regional processes aimed at eliminating autocracy and establishing new political regimes in Africa have been clarified.The reasons for slowing down democratic change on the continent and possible ways of overcoming them are identified. Conclusions have been formulated on the gradual and unpredictable democratic transit of establishing a new political order. ; Стаття присвячена проблемі демократизації на Африканському континенті, що стає все більш актуальною на тлі сучасної політичної ситуації через посилення ролі Африки на міжнародній арені й особливої уваги дослідників до реальних результатів демократичного транзиту окремих країн в постколоніальний період.Мотивація автора до розробки означеної теми зумовлена виявленими розбіжностями у визначенні моделей та концепцій демократичного переходу, в тому числі в тлумаченні його етапів, різновидів, ролі держави тощо та неоднозначними експертними оцінками вчених потенціалу «третьої хвилі» демократизації в країнах Африки.Мета статті полягає в аналізі специфіки перебігу регіональних процесів демократизації на Африканському континенті та їх наслідків з точки зору транзитології і теорії «демократичних хвиль».В результаті опрацювання теми розкрито ґенезу базових понять дослідження – транзитології та теорії «демократичних хвиль».На основі аналізу наукових джерел виявлено неспівпадіння теоретичних конструкцій як наукових припущень вчених з практичними реальними результатами демократичного транзиту країн різних регіонів і частин світу. На основі врахування світоглядних (культурних, етно-національних, релігійних, ментальних) та соціально-економічних аспектів суспільного розвитку континенту уточнено зміст категорії «демократичний транзит» відносно особливостей перебігу політичних трансформацій в окремих країнах Тропічної й Південної Африки: Нігерії, Нігеру, Гвінеї, Малі та ін.Проаналізовано етапи демократизації на прикладі Південно-Африканської Республіки як зразка демократії на континенті та прийняття моделі унітарної республіки з елементами федералізму на основі консенсусу трьох політичних сил: Африканського національного конгресу, зулуської та бурської національних партій.В емпіричній частині дослідження здійснено проекцію теоретичних моделей демократичного транзиту на соціально-політичні процеси країн Тропічної й Південної Африки та сформульовано відповідні узагальнення щодо детермінованості демократії традиційно усталеними регіональними особливостями розвитку. Оцінено вплив на суспільні трансформації зовнішніх і внутрішніх чинників, політичних партій, національно-громадянських рухів та окремих лідерів. З'ясовано специфіку регіональних процесів, спрямованих на усунення тоталітаризму і встановлення нових політичних режимів у країнах Африки. Визначено причини гальмування демократичних перетворень на континенті та можливі шляхи їх подолання.Сформульовано загальні висновки щодо поетапності й непрогнозованості демократичного транзиту щодо встановлення нового політичного устрою.

Background. In connection with the challenges of modernity, PTSD is a serious problem of general and especially military psychiatry. The diagnosis of "PTSD" is, in the first place, etiologically determined, but both "developmental and clinical assessment of this condition" have such "non-medical" factors as social and family-associated ones. Method. The research material is modern publications devoted to the study of socio-psychological, family and social factors that play a role in shaping PTSD and influence the use of this diagnosis when inspecting. The research method is bibliographic-analytical. Results. According to North American authors, the number of firefighters who received disabilities due to PTSD increased from 1999 to 2004 by 79.5%, while the disability due to other diseases among them grew by only 12 2%. Social disability policy encourages military personnel to receive psychiatric diagnoses, primarily PTSD. In society, the diagnosis of PTSD is often used to justify criminal behavior. Another problem lies in the fact that another part of the military personnel, on the contrary, hide the symptoms of PTSD, fearing the everyday stigmatization of the "mentally ill" and undermining their careers. In addition to societal factors affecting the use of the PTSD diagnosis, important non-medical factors are family aspects of military personnel. The development of PTSD and its transition to the prolonged form are negatively affected by the absence of military personnel at home for more than six months, the impossibility of remote communication with loved ones during the hostilities, the absence of a family, and family-like, ironically, the presence of children in the family. Conclusion. Due to the influence of socially-associated factors, there are certain parts of military personnel involved in the hostilities, one of which is prone to simulating or aggravating the symptoms of PTSD, and the second, on the contrary, is prone to dissimulation of post-stress psychopathological symptoms. Among family factors that should be considered as opportunistic, special attention should be paid to the lack of the possibility of remote communication with relatives during stay in the combat zone, the absence of military personnel at home for more than six months, and the presence of military personnel in their families. To improve the quality of diagnostic and rehabilitation work, it is necessary to conduct a scientifically grounded adaptation of modern foreign psychological tests aimed at diagnosing PTSD and developing specific domestic techniques as soon as possible. ; Актуальність. У зв'язку з викликами сьогодення ПТСР є серйозною проблемою загальної і, особливо, військової психіатрії. Діагноз «ПТСР» є, в першу чергу, етіологічно обумовленим, але також значний вплив, як на розвиток, так і на клінічне оцінювання цього стану, мають такі «немедичні» чинники, як суспільні та сімейно-побутові. Методи й матеріали. Матеріал дослідження – сучасні публікації, присвячені вивченню соціально-психологічних, сімейних та суспільно-громадських чинників, які відіграють роль у формуванні ПТСР та впливають на використання зазначеного діагнозу при огляді посткомбатантів. Метод дослідження – бібліографічно-аналітичний. Результати. Згідно з даними північноамериканських авторів, кількість ветеранів, які отримали інвалідність у зв'язку з ПТСР, з 1999 р. по 2004 р. зросла на 79,5%, при тому, що інвалідність з приводу інших захворювань серед них зросла лише на 12,2%. Соціальна політика інвалідності заохочує ветеранів до отримання психіатричних діагнозів, в першу чергу – ПТСР. У суспільстві діагноз «ПТСР» часто використовується для виправдання кримінальної поведінки військовослужбовців та посткомбатантів. Ще одна проблема лежить в тому, що інша частина посткомбатантів, навпаки, приховують симптоми ПТСР, боячись побутової стигматизації «психічно хворого» та зіпсування своєї кар'єри. Крім громадських чинників, які впливають на використання діагнозу «ПТСР», важливими «немедичними» факторами є сімейні аспекти життя посткомбатантів. На розвиток ПТСР та його перехід у проланговану форму негативно впливає відсутність військовослужбовіців вдома більш шести місяців, неможливість дистанційного спілкування з близькими під час участі в бойових діях, відсутність сім'ї, а у одружених, як це не парадоксально, присутність у складі сім'ї дітей. Висновки. Внаслідок впливу соціально-асоційованих чинників існують певні частини посткомбатантів, одна з яких схильна до симуляції або агравації симптомів ПТСР, а друга, навпаки, схильна до дисимуляції постстресової психопатологічної симптоматики. Серед сімейних чинників, які слід вважати в якості умовно-патогенних, особливу увагу треба приділяти відсутності можливості спілкування з близькими під час ведення бойових дій, відсутність їх вдома протягом більш шести місяців та присутність в родинах військовослужбовців дітей. Для вдосконалення якості діагностичної та реабілітаційної роботи необхідно найскоріше проведення науково- огрунтованої адаптації сучасних закордонних психологічних тестів, спрямованих на діагностику ПТСР та розробка специфічних вітчизняних методик.

The article is devoted to the problem of eco-geographical, socio-economic and socio-political factors of distribution of the tea subculture in various societies. As a result of the study, the author concluded that consumption of tea is a concomitant of a social structure that corresponds to liberal types of economic systems or to more archaic authoritarian regimes, or a combination of them (as in the case of China). This suggests that these societies encourage and distribute the tea subculture either as a result of the influence of the metropolises (Kenya and Nigeria), or patrimonial authoritarian regimes, or are on the agrarian or industrial developmental stage. In general, the promotion of a conservative type of development of society with traditional technologies and belated modernization corresponds to high rates of tea consumption. Transitional (transitory) societies with multiple social identities (which takes place either through multi-ethnicity, multi-confessionality, multiculturalism, consociality, etc.) also tend to increase the consumption of tea. At the same time, in the dissemination of the tea subculture, the researcher must also take into account a number of climatic, geographic and environmental factors, in particular: the permissibility / unresolved food problem; availability / unavailability of sources of drinking water of physiologically minimal utility; aridity / humidity of the climate. Socio-economic factors in the distribution of the tea subculture include harvesting and forced modernization, while maintaining archaic political institutions; high rates of social polarity / inequalities, from which the lower classes stratified the morality of intolerance towards dependents; significant discrepancies in the standard of living of territorial communities that were formed on the colonial periphery; an insignificant place of the middle class in the social structure, accompanying the inequality of material and financial and educational capital. ; Статья посвящена проблеме эко-географических, социально-экономических и социально-политических факторов распространения чайной субкультуры в различных обществах. В результате проведенного исследования автором сделан вывод о том, что потребление чая является сопутствующим такой социальной структуре, которая соответствует либеральным типам экономических систем или более архаичным авторитарным режимам, или их сочетанию (как в случае с Китаем). Это дает основание предположить, что указанные общества поощряют и распространяют чайную субкультуру или в результате воздействия метрополий (Кения и Нигерия), или патримониальных авторитарных режимов, или же находятся на аграрном или индустриальном фазисе развития. В целом продвижению консервативного типа развития общества с традиционными технологиями и запоздалой модернизацией соответствуют высокие показатели потребления чая. Переходные (транзитные) общества с множественной социальной идентичностью (которая имеет место либо за счет мультиэтничности, мультиконфессиональности, поликультурности, консоциальности т.п.) также имеют тенденцию к увеличенному потреблению чая. В то же время, при распространении чайной субкультуры исследователь должен принимать во внимание также ряд климато-географических и экологических факторов, в частности: разрешенность / неразрешенность продовольственной проблемы; доступность / недоступность источников питьевой воды физиологически минимальной полезности; засушливость / влажность климата. К социально-экономических факторам распространения чайной субкультуры принадлежат заготовка и форсированная модернизация при сохранении архаичных политических институтов; высокие показатели социальной полярности / неравенства, из которых проистекает стрессированность представителей низших слоев моралью нетолерантности к иждивенцам; значительные расхождения в уровне жизни территориальных сообществ, которые сформировались на колониальной периферии; незначительное место среднего класса в социальной структуре, сопутствующее неравенству материально-финансового и образовательного капитала. ; Статтю присвячено проблемі еко-географічних, соціально-економічних та соціально-політичних чинників поширення чайної субкультури в різних суспільствах. В результаті проведеного дослідження автором зроблено висновок про те, що споживання чаю є супутнім такій соціальній структурі, яка відповідає ліберальним типам економічних систем або більш архаїчним авторитарним режимам, або їх поєднанню (як у випадку з Китаєм). Це дає підставу припустити, що зазначені суспільства заохочують і поширюють чайну субкультуру або в результаті впливу метрополій (Кенія та Нігерія), або патрімоніальних авторитарних режимів, або ж перебувають на аграрному або індустріального фазисі розвитку. В цілому просуванню консервативному типу розвитку суспільства з традиційними технологіями та запізнілою модернізацією відповідають високі показники споживання чаю. Перехідні (транзитні) суспільства із множинною соціальною ідентичністю (яка має місце або за рахунок мультиетнічності, мультиконфесійності, полікультурності, консоціальності тощо) також мають тенденцію до збільшеного споживання чаю. Водночас при поширенні чайної субкультури дослідник має приймати до уваги також низку клімато-географічних та екологічних чинників, зокрема: розв'язаність / нерозв'язаність продовольчої проблеми; доступність / недоступність джерел питної води фізіологічно-мінімальної корисності; засушливість / вологість клімату. До соціально-економічних чинників поширення чайної субкультури належать незавершена та форсована модернізація при збереженні архаїчних політичних інституцій; високі показники соціальної поляризованості / нерівності, з яких випливає стресованість нижчих верств мораллю нетолерантності; значні розбіжності в рівні життя територіальних спільнот, які сформувалися на колоніальній периферії; незначне місце середнього класу в соціальній структурі, що випливає з нерівності матеріально-фінансового та освітнього капіталу.

Problem setting. To define the essence of the sustainable development concept is essential to analyze the problems of modern development civilizations from the standpoint of civilization theory. That problems arise on the way to transition for the principles of sustainable development both in scientifically theoretical and in practical terms.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. Nowadays, there is no analysis of the essence of sustainable development from the standpoint of civilization theory, despite a large number of publications on this theme from other perspectives. In the primary documents of sustainable development concept and discussions about its essence, little attention is around the analysis of the regularity role of historical civilization development, which gives rise to the need for the transition to sustainable development. We consider the defining feature of the civilizational paradigm of sustainable development is the concept of civilizational development and modern humanity is as a global civilization.Paper main body. There are researches on the significance of the UN Conference on Environment and Development, held in June 1992 in Rio de Janeiro, in the formation of a new paradigm of world socio-economic development in the XXI century, aimed at solving global problems of social development in social, industrial and environmental areas. There is a well-grounded necessity of a radical change in the value factors of social progress. There is a need for the abandonment of the economic developmental model, which has been used by rich countries. Some rich countries have already stopped using it. Because in the future, this system may lead to the collapse of civilization. The necessity of changing approaches to the interaction of man and nature is a proven need. The preservation and restoration of natural systems and the use of natural resources within the biospheres economic capacity should become an essential task of socio-economic development.The necessity of developing a modern research methodology for the functioning of complex socio-economic systems that naturally combines modern scientific approaches, scientific object, and civilization paradigms is essential. Without that, it is impossible to offer an effective solution to current problems of recent socio-economic development. The UN activity was analyzed as a worldwide moderator of transition processes of the global economy to the principles of sustainable development, as reflected in the Declaration on the Right to Development and the Declaration on Social Progress which were approved by the UN General Assembly. The necessity of applying a civilizational approach to the formation of a strategy of sustainable development is substantiated. The concept of sustainable development fits perfectly into the idea of challenge-response, proposed by A. J. Toynbee. A proposition is into uniting all interpretations of sustainable development by the definition of the concept of civilizational development, given by A. Toynbee: development occurs when the response to a challenge is successful and causes a further challenge.The use of a civilizational approach in the analysis of the transition processes to sustainable development principles allows the following:– go beyond the limits of divide social communities and explore the dynamics of socio-economic development of planetary society within the time space "past – present – future";– determine the general factors of the historical development of society and their features in modern conditions in the transition to the principles of sustainable development;– explore sustainable development problems from the standpoint of systematic interaction of society and nature both in space and time.Conclusions of the research and prospects for further studies. Society is a very complex system. It can hold many bifurcations, that give new, unpredictable directions of socio-economic development. The process of development in such systems is a historical evolution, from time to time, interrupted by crisis stages with the emergence of qualitatively new states with higher complexity and organization than at the previous fixed stage. ; Із позицій цивілізаційної теорії визначено суть концепції сталого розвитку. Виконано аналіз діяльності Організації Об'єднаних Націй (далі – ООН) як глобального модератора процесів переходу глобальної економіки на принципи сталого розвитку, що відображено у Декларації про право на розвиток і Декларації на соціальний прогрес, які були затверджені Генеральною Асамблеєю ООН. Обґрунтовано необхідність кардинальної зміни ціннісних чинників соціального розвитку. Доведено необхідність зміни підходів до взаємодії людини і природи, а важливим завданням соціально-економічного розвитку повинно стати збереження і відновлення природних систем, використання природних ресурсів у межах господарської місткості біосфери. Обґрунтовано необхідність застосування цивілізаційного підходу до формування стратегії сталого розвитку. Встановлено, що принципи сталого розвитку цілком вписуються в концепцію "виклик – відгук", запропоновану А. Тойнбі. Запропоновано об'єднати всі трактування поняття "сталий розвиток" визначенням поняття цивілізаційного розвитку, поданого А. Тойнбі: розвиток відбувається тоді, коли відгук, на той чи інший виклик є не лише успішним, а й спричиняє подальший виклик, на який знову надходить успішний відгук.

У статті досліджується тема сучасного економічного становища України через призму історичної ретроспективи еміграції українців після проголошення незалежності. Стаття розкриває зміст поняття «міграція», «мігрант» та «еміграція», що дало змогу визначити проблематику розбіжності у підрахунку кількості емігрантів. Автор ставить собі за мету з'ясувати причини еміграційних процесів після проголошення незалежності та закладення ними основ для економічного та соціального добробуту держави. У статті досліджуються характерні ознаки четвертої хвилі емігрантів. На основі вивчення історичних процесів встановлено мотиви виїзду українців за кордон. Четверта хвиля емігрантів, стикаючись з економічною скрутою перехідного періоду, вирішує виїхати на заробітки. Масовість виїзду призводить до зникнення цілих сіл, адже мешканці не завжди бажають повернутися додому. Особливу увагу приділено становищу молоді, її перспективам в Україні. Основною мотивацією у бажанні поїхати за кордон є вищий рівень життя в інших країнах, можливості реалізувати себе молодому поколінню або заробити на проживання сімей. Значна увага автором приділяється якості фахівцям, що обирають виїзд, більшість з яких є людьми з вищою освітою – науковці, лікарі, вчителі, що призводить до зниження рівня інтелектуального потенціалу України, а в подальшому ще більше відставання у розвитку від інших держав. На підставі аналізу різних соціологічних досліджень, автором простежується безпрецедентна кількість бажаючих полишити Україну. Основну увагу в роботі автор акцентує на необхідності розробки дієвої програми підтримки закордонних українців, налагодження контактів та можливості залучати інвестиції діаспори для розвитку економіки держави. Наявність діаспори дозволяє бути сильним гравцем на міжнародній арені – бути присутнім в інформаційному, культурному, політичному та економічному просторах країн-реципієнтів. Робота має міждисциплінарний характер, написана на стику історії, соціології та економіки, що дозволяє використовувати комплексний підхід для розуміння проблематики. Автор приходить до висновку, що вже сьогодні Україна гостро відчуває брак високоякісних спеціалістів, особливо,в умовах пандемії, потерпає медицина. Така ж ситуація відбувається з формуванням інтелектуальної, політичної еліт, лідерами думок, адже рівень професіоналізму невпинно падає, цінні кадри продовжують емігрувати, що безперечно, приведе до гальмування розвитку держави. В той же час, країни-реципієнти впроваджують привабливі умови для іммігрантів, мають можливість вибирати їх за якісною характеристикою, що дасть свіже вливання в економіку країни та ріст ВВП. ; The current economic situation of Ukraine through of the historical retrospective of Ukrainian emigration after independence is research in article. The article describes the meaning of "migration", "migrant" and "emigration", which made possible to identify the problem of differences in the number of emigrants. The author aims to find out the reasons of emigration processes after independence and the foundations for the economic and social well-being of the state. The article explores the characteristic features of the Fourth wave of emigrants. Due to basis ofhistorical processes, motives for the departure of Ukrainians abroad were established. The Fourth wave of expatriates, in the face of the economic downturn in transition, decides to go to work abroad. Huge ammountoutgoings lead to the disappearance of entire villages, since residents do not always want to return home. Particular attention is paid to the situation of young people and their prospects in Ukraine. The main motivation for wishes to go abroad is a higher standard of living in other countries, the opportunity to the young generation to realize themselves or to earn forfamilies living. The author pays considerable attention to the quality of the experts who choose to travel, most of whom are people with higher education - scientists, doctors, teachers, which leads to the decreasing of the intellectual potential of Ukraine, and in the future even more developmental delays from other countries. Based on the analysis of various sociological studies, the author traces an unprecedented number of people who want to leave Ukraine. The author focuses on need to develop an effective program to support foreign Ukrainians, to establish contacts and to attract diaspora investments for the development of the state's economy. Having a diaspora allowsto be a strong player at the international arena - to be present in the information, cultural, political and economic spaces of the recipient countries. The work has a multidisciplinary character, written at the edge of history, sociology and economics, which allows to use a comprehensive approach for understanding the issues. The author concludes that already today Ukraine is acutely lacking of high-quality specialists, especially pandemia shows the medicine suffering. The same situation occurs with the formation of intellectual, political elites, thought leaders, because the level of professionalism is constantly falling, valuable people continue to emigrate, which undoubtedly will slow down the development of the state. At the same time, recipient countries are introducing attractive conditions for immigrants, having the opportunity to choose them by qualitative characteristic, which will give a fresh infusion into the country's economy and GDP growth.

У статті досліджується тема сучасного економічного становища України через призму історичної ретроспективи еміграції українців після проголошення незалежності. Стаття розкриває зміст поняття «міграція», «мігрант» та «еміграція», що дало змогу визначити проблематику розбіжності у підрахунку кількості емігрантів. Автор ставить собі за мету з'ясувати причини еміграційних процесів після проголошення незалежності та закладення ними основ для економічного та соціального добробуту держави. У статті досліджуються характерні ознаки четвертої хвилі емігрантів. На основі вивчення історичних процесів встановлено мотиви виїзду українців за кордон. Четверта хвиля емігрантів, стикаючись з економічною скрутою перехідного періоду, вирішує виїхати на заробітки. Масовість виїзду призводить до зникнення цілих сіл, адже мешканці не завжди бажають повернутися додому. Особливу увагу приділено становищу молоді, її перспективам в Україні. Основною мотивацією у бажанні поїхати за кордон є вищий рівень життя в інших країнах, можливості реалізувати себе молодому поколінню або заробити на проживання сімей. Значна увага автором приділяється якості фахівцям, що обирають виїзд, більшість з яких є людьми з вищою освітою – науковці, лікарі, вчителі, що призводить до зниження рівня інтелектуального потенціалу України, а в подальшому ще більше відставання у розвитку від інших держав. На підставі аналізу різних соціологічних досліджень, автором простежується безпрецедентна кількість бажаючих полишити Україну. Основну увагу в роботі автор акцентує на необхідності розробки дієвої програми підтримки закордонних українців, налагодження контактів та можливості залучати інвестиції діаспори для розвитку економіки держави. Наявність діаспори дозволяє бути сильним гравцем на міжнародній арені – бути присутнім в інформаційному, культурному, політичному та економічному просторах країн-реципієнтів. Робота має міждисциплінарний характер, написана на стику історії, соціології та економіки, що дозволяє використовувати комплексний підхід для розуміння проблематики. Автор приходить до висновку, що вже сьогодні Україна гостро відчуває брак високоякісних спеціалістів, особливо,в умовах пандемії, потерпає медицина. Така ж ситуація відбувається з формуванням інтелектуальної, політичної еліт, лідерами думок, адже рівень професіоналізму невпинно падає, цінні кадри продовжують емігрувати, що безперечно, приведе до гальмування розвитку держави. В той же час, країни-реципієнти впроваджують привабливі умови для іммігрантів, мають можливість вибирати їх за якісною характеристикою, що дасть свіже вливання в економіку країни та ріст ВВП. ; The current economic situation of Ukraine through of the historical retrospective of Ukrainian emigration after independence is research in article. The article describes the meaning of "migration", "migrant" and "emigration", which made possible to identify the problem of differences in the number of emigrants. The author aims to find out the reasons of emigration processes after independence and the foundations for the economic and social well-being of the state. The article explores the characteristic features of the Fourth wave of emigrants. Due to basis ofhistorical processes, motives for the departure of Ukrainians abroad were established. The Fourth wave of expatriates, in the face of the economic downturn in transition, decides to go to work abroad. Huge ammountoutgoings lead to the disappearance of entire villages, since residents do not always want to return home. Particular attention is paid to the situation of young people and their prospects in Ukraine. The main motivation for wishes to go abroad is a higher standard of living in other countries, the opportunity to the young generation to realize themselves or to earn forfamilies living. The author pays considerable attention to the quality of the experts who choose to travel, most of whom are people with higher education - scientists, doctors, teachers, which leads to the decreasing of the intellectual potential of Ukraine, and in the future even more developmental delays from other countries. Based on the analysis of various sociological studies, the author traces an unprecedented number of people who want to leave Ukraine. The author focuses on need to develop an effective program to support foreign Ukrainians, to establish contacts and to attract diaspora investments for the development of the state's economy. Having a diaspora allowsto be a strong player at the international arena - to be present in the information, cultural, political and economic spaces of the recipient countries. The work has a multidisciplinary character, written at the edge of history, sociology and economics, which allows to use a comprehensive approach for understanding the issues. The author concludes that already today Ukraine is acutely lacking of high-quality specialists, especially pandemia shows the medicine suffering. The same situation occurs with the formation of intellectual, political elites, thought leaders, because the level of professionalism is constantly falling, valuable people continue to emigrate, which undoubtedly will slow down the development of the state. At the same time, recipient countries are introducing attractive conditions for immigrants, having the opportunity to choose them by qualitative characteristic, which will give a fresh infusion into the country's economy and GDP growth.

Розглянуто низку аспектів проблеми консолідації українського суспільства у контексті курсу держави на європейську інтеграцію та в умовах боротьби із гібридною агресією Російської Федерації (далі – РФ). Запропоновано авторське бачення змісту поняття консолідації суспільства. Показано, що першою перешкодою просуванню консолідаційних процесів є культурно-ціннісні відмінності між різними регіонами країни, які набули політичних вимірів. Зазначено, що інші важливі аспекти проблеми консолідації формують криза довіри громадян до влади, недоліки механізмів зворотного зв'язку між владою та громадами, а також укорінені у вітчизняному політичному просторі популістські елементи політичної поведінки. ; Problem setting. The events of the last years crucial to the fate of the Ukrainian state have given the problem of consolidation of society of special relevance. Its main dimensions today form two interrelated moments: European integration efforts of Ukraine and confrontation with the hybrid aggression of the Russian Federation. In their context, the need to unite citizens is an obvious necessity. For this purpose, it is important to correctly identify the main factors of social differentiation, outline the obstacles to promoting consolidation processes, which should be the basis for efforts to overcome them. Recent research and publications analysis. A general analysis of the problem of social consolidation was made in the writings of Y. Polischuk, O. Krivitska, O. Petukhova, G. Lutsyshyn, A. Ovcharova, O. Maiboroda, O. Pashkova, N. Averyanova. Foreign policy aspects of the problem of social consolidation in Ukraine were analyzed by A. Pavko, Y. Tyrkus, E. Magda. The connection between the national factor and the objectives of social consolidation was the subject of analysis by A. Kolodiy, O. Orzhel, N. Pidberezhnik.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The little-studied aspect of the subject covered by the article is the question of the relation and interconnection of external and internal factors that impede the consolidation of Ukrainian society, as well as determining the influence on it of such factors as the level of public confidence in the government, the peculiarities of political culture.Paper main body. The emphasis on the importance of the problem of social consolidation is repeated in the analytical works of researchers at different periods. Today, when Ukraine has to resist the aggressive actions of the Russian Federation, scientists particularly point out those aspects of the problem of consolidation of Ukrainian society, which are connected with the tasks of protecting the sovereignty and independence of our state. At the same time, a high level of social consolidation is a prerequisite for further Ukraine's progress towards European integration. In general, the consolidation of society can be seen as a combination of two major interdependent processes: the process of defining and approving the generally accepted "rules of the game", the basic norms and procedures for decision-making, and the process of forming in the society common goals, as well as the process of cooperation and unification of citizens in order to achieve them. At the same time, one can speak of a certain state of society, which results from these processes, that is, the level of its consolidation/ deconsolidation. Today, there is a clear existence in the Ukrainian society of profound social "splits", the confrontation of distinct ideologies and value systems. The first line of division, or the factor of deconsolidation, is the division of value-cultural, which is clearly correlated with the territorial/regional, and to some extent with ethnicity. The differences in the historical path of different regions of Ukraine have caused deep and persistent differences in their cultural characteristics and political preferences, the vision of regional communities in their developmental tasks. These differences in the course of the hybrid aggression against Ukraine were used by the Russian Federation, which seeks to spread in our country different from Ukrainian political identities and separatist sentiments.An alternative to Russian appears in Ukraine a western vector of cultural and political development. However, it has never aimed to undermine the sovereignty of Ukraine, has not been a factor in promoting separatism and has always been implemented through entirely legitimate ways of political, economic and cultural influence.Against the backdrop of Russian pressure on Ukraine as a catalyst for the transformation of regional differences in political and their deconsolidating influence on Ukrainian society, a number of other factors related to the quality of domestic political institutions, the defects of the general political culture and the behavior of the public "elites" remained and remain. Among them there should be a crisis of trust in power, shortcomings of mechanisms of feedback between the authorities and citizens, as well as populist elements of political behavior common in the Ukrainian political space.Conclusions of the research and prospects for further studies. In Ukraine, the problem of consolidation is one of the key problems of social development throughout the period of independence. Excellent ways of historical development of various Ukrainian regions led to a deep and steady division of society on a regional basis, in which the cultural and value differences between the regions acquired a clear political dimension and became one of the dominant political life of the country. These differences created the core of the identity crisis, which, in the course of a "hybrid" aggression against Ukraine, is trying to use the Russian Federation. An important section of the problem of consolidation of society form a number of other factors. First of all, it is a crisis of confidence in the government, due to the excessively high level of property stratification of society, combined with institutionalized corruption, poor functioning of the channels of feedback between public administration bodies and citizens. Another aspect of the consolidation problem is the populist nature of the perception of democratic political competition as an opposition in which the compromise is unacceptable.

Розглянуто низку аспектів проблеми консолідації українського суспільства у контексті курсу держави на європейську інтеграцію та в умовах боротьби із гібридною агресією Російської Федерації (далі – РФ). Запропоновано авторське бачення змісту поняття консолідації суспільства. Показано, що першою перешкодою просуванню консолідаційних процесів є культурно-ціннісні відмінності між різними регіонами країни, які набули політичних вимірів. Зазначено, що інші важливі аспекти проблеми консолідації формують криза довіри громадян до влади, недоліки механізмів зворотного зв'язку між владою та громадами, а також укорінені у вітчизняному політичному просторі популістські елементи політичної поведінки. ; Problem setting. The events of the last years crucial to the fate of the Ukrainian state have given the problem of consolidation of society of special relevance. Its main dimensions today form two interrelated moments: European integration efforts of Ukraine and confrontation with the hybrid aggression of the Russian Federation. In their context, the need to unite citizens is an obvious necessity. For this purpose, it is important to correctly identify the main factors of social differentiation, outline the obstacles to promoting consolidation processes, which should be the basis for efforts to overcome them. Recent research and publications analysis. A general analysis of the problem of social consolidation was made in the writings of Y. Polischuk, O. Krivitska, O. Petukhova, G. Lutsyshyn, A. Ovcharova, O. Maiboroda, O. Pashkova, N. Averyanova. Foreign policy aspects of the problem of social consolidation in Ukraine were analyzed by A. Pavko, Y. Tyrkus, E. Magda. The connection between the national factor and the objectives of social consolidation was the subject of analysis by A. Kolodiy, O. Orzhel, N. Pidberezhnik.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The little-studied aspect of the subject covered by the article is the question of the relation and interconnection of external and internal factors that impede the consolidation of Ukrainian society, as well as determining the influence on it of such factors as the level of public confidence in the government, the peculiarities of political culture.Paper main body. The emphasis on the importance of the problem of social consolidation is repeated in the analytical works of researchers at different periods. Today, when Ukraine has to resist the aggressive actions of the Russian Federation, scientists particularly point out those aspects of the problem of consolidation of Ukrainian society, which are connected with the tasks of protecting the sovereignty and independence of our state. At the same time, a high level of social consolidation is a prerequisite for further Ukraine's progress towards European integration. In general, the consolidation of society can be seen as a combination of two major interdependent processes: the process of defining and approving the generally accepted "rules of the game", the basic norms and procedures for decision-making, and the process of forming in the society common goals, as well as the process of cooperation and unification of citizens in order to achieve them. At the same time, one can speak of a certain state of society, which results from these processes, that is, the level of its consolidation/ deconsolidation. Today, there is a clear existence in the Ukrainian society of profound social "splits", the confrontation of distinct ideologies and value systems. The first line of division, or the factor of deconsolidation, is the division of value-cultural, which is clearly correlated with the territorial/regional, and to some extent with ethnicity. The differences in the historical path of different regions of Ukraine have caused deep and persistent differences in their cultural characteristics and political preferences, the vision of regional communities in their developmental tasks. These differences in the course of the hybrid aggression against Ukraine were used by the Russian Federation, which seeks to spread in our country different from Ukrainian political identities and separatist sentiments.An alternative to Russian appears in Ukraine a western vector of cultural and political development. However, it has never aimed to undermine the sovereignty of Ukraine, has not been a factor in promoting separatism and has always been implemented through entirely legitimate ways of political, economic and cultural influence.Against the backdrop of Russian pressure on Ukraine as a catalyst for the transformation of regional differences in political and their deconsolidating influence on Ukrainian society, a number of other factors related to the quality of domestic political institutions, the defects of the general political culture and the behavior of the public "elites" remained and remain. Among them there should be a crisis of trust in power, shortcomings of mechanisms of feedback between the authorities and citizens, as well as populist elements of political behavior common in the Ukrainian political space.Conclusions of the research and prospects for further studies. In Ukraine, the problem of consolidation is one of the key problems of social development throughout the period of independence. Excellent ways of historical development of various Ukrainian regions led to a deep and steady division of society on a regional basis, in which the cultural and value differences between the regions acquired a clear political dimension and became one of the dominant political life of the country. These differences created the core of the identity crisis, which, in the course of a "hybrid" aggression against Ukraine, is trying to use the Russian Federation. An important section of the problem of consolidation of society form a number of other factors. First of all, it is a crisis of confidence in the government, due to the excessively high level of property stratification of society, combined with institutionalized corruption, poor functioning of the channels of feedback between public administration bodies and citizens. Another aspect of the consolidation problem is the populist nature of the perception of democratic political competition as an opposition in which the compromise is unacceptable.

This article outlines the philosophical and educational paradigm of new approaches in the process of self­identity at school period, the prospects for transformation of educational content as a means of self­identity of the student. It describes the components of the school education content: informational and active (with cognitive, value, technological, developmental components), communicative and reflexive. Changes of the paradigmatic framework of schooling are going on in the context of the content and quality of education improvement concept. The concept of secondary education is determined by the following components: «learning as a process», «participants of learning process», «learning time», «institution» and «educational technologies». Conceptual center of school is a person. Means of students' personal potential realization determine the future of human development in the twentieth century. The following should be fulfilled: content focusing on educational results, which are formed as key competences; introducing in the disciplinary approach and program optimization in different subjects and coursebooks, practical usage of the content and its optimization; using assessing technologies which are true to life. Philosophy of education and practical pedagogy have identified the main strategic goal of humanizing the sphere of education. In her center of attention is the personality of the student, his personality, the formation of potential opportunities for self-expression and self-development, creative thinking. School education is a synthesis of learning and individual cognitive activity, education and self-education, development and self-development, maturing and socialization of students, preparing them for an adult and independent life. Metaphorically, education is perceived by our society as a process of creating an image of a person in an individual. All these processes are inseparable, which is why in the post-classical philosophical and educational paradigm education is considered as a multilevel space in which specific educational and educational processes take place, creating conditions for self-development of the individual. Thus, education is a multi-level structure in which society first of all creates conditions for self-development and self-realization of the individual, and the actual education and upbringing in a general educational institution serves only as an instrument for achieving this socially significant goal. Today, the society's need for successful socialization of schoolchildren is felt very acutely. Further integration of educational factors is planned: school, family, micro-and macro-society. The profound socio-economic and political changes create conditions for changes in all spheres of education, the content of the work of educational institutions, the technology of school education and the updating of methodological pedagogical tools. All modernization processes and innovations that are taking place in educational institutions increase the relevance of education and training problems, which, accordingly, enhances the vector of educational work on the basis of the ideas of humane pedagogy, the awakening of their own activity of students, the disclosure of personal potentials. The rather intensive attention to the problem of self-realization is related to the understanding of its decisive role in the development of the personality, the orientation of the modern school on the differentiation and the stability of learning, which in turn determines the need to create conditions that will allow the student to uncover and realize the internal potential. In this context, an active search for the most effective management models should take place: content content of the educational process in accordance with the society's demand for a clear, consistent and understandable structure of education in a general education school, enhancing the openness of school education for understanding and appropriate assessment of parents and society as the main customers educational service. The society defined the special role of the teacher at all levels of the educational activity of the individual in relation to the formation of the real content and quality of knowledge, skills and abilities. The level of self-actualization of students to effective and effective acquisition of knowledge and skills at the level of time requirements depends on his pedagogical actions and participation in this process of the parents' community, the student's staff. ; У статті розглядається філософсько­освітня парадигма пошуку нових підходів у процесі самореалізації особистості в шкільний період, перспективи трансформації змісту освіти як засобу самореалізації особистості школяра. Дається характеристика компонентів змісту шкільної освіти: інформаційно­діяльнісного (із пізнавальною, ціннісною, технологічною, розвивальною), комунікативною та рефлексивною складовими). Зміни парадигмальних засад шкільної освіти проходять у контексті концепту розвитку змісту та якості освіти, їх удосконалення. Концепт середньої освіти визначають по наступних складових: «навчання як процес», «учасник навчального процесу», «час навчання», «навчальний заклад» та «навчальні технології». Концептуальним центром шкільної освіти є людина. Засоби реалізації особистісного потенціалу школяра визначають у перспективі сталий розвиток людства у ХХІ столітті. Потрібно реалізовувати: фокусування змісту на навчальних результатах, виписаних у форматі ключових компетентностей; запровадження міжпредметного підходу та оптимізація змісту програм з предметів, навчальних підручників; практичне застосування змісту та його оптимізація; застосування оцінних технологій, що наближені до життєвих ситуацій. ; У статті розглядається філософсько­освітня парадигма пошуку нових підходів у процесі самореалізації особистості в шкільний період, перспективи трансформації змісту освіти як засобу самореалізації особистості школяра. Дається характеристика компонентів змісту шкільної освіти: інформаційно­діяльнісного (із пізнавальною, ціннісною, технологічною, розвивальною), комунікативною та рефлексивною складовими). Зміни парадигмальних засад шкільної освіти проходять у контексті концепту розвитку змісту та якості освіти, їх удосконалення. Концепт середньої освіти визначають по наступних складових: «навчання як процес», «учасник навчального процесу», «час навчання», «навчальний заклад» та «навчальні технології». Концептуальним центром шкільної освіти є людина. Засоби реалізації особистісного потенціалу школяра визначають у перспективі сталий розвиток людства у ХХІ столітті. Потрібно реалізовувати: фокусування змісту на навчальних результатах, виписаних у форматі ключових компетентностей; запровадження міжпредметного підходу та оптимізація змісту програм з предметів, навчальних підручників; практичне застосування змісту та його оптимізація; застосування оцінних технологій, що наближені до життєвих ситуацій.