Suchergebnisse

The article analyzes the conceptual foundations of the foreign policy strategy of theKingdomofNorway. It is noted that the influence of the state and the ability to achieve its goals in the foreign policy arena are largely associated with the country's strategic priorities. The approaches to the definition of the concept of "strategy" are described, which describe the behavioral motives for choosing strategic objectives and priorities. When choosing a strategy, it is necessary to assess the value of available resources and choose the most important goal, the achievement of which will be directed to further efforts, taking into account their usefulness for the country. The article explores the evolution of the Norwegian foreign policy discourse. It is noted that Norway's foreign policy discourse as a sovereign state is based on a combination of two areas - Norway's vulnerable position in the international arena as a small country and the need for political elites to reach consensus on foreign policy. The development of foreign policy ofNorwaytook place within the framework of three paradigms - neutralism, moralism and internationalism, which were formed due to the specifics of the identity ofNorwayas a small country. Scientists note that the coexistence of the three paradigms in the foreign policy ofNorwaywas the result of the so-called bifurcation between the security policy and diplomacy of values. It is noted that the main interests of Norway since the 90s began to concentrate in the field of transnational economic activity, promoting the idea of global governance; Norway's new foreign policy priority has become an "engagement policy," which was based on foreign policy efforts to overcome development problems, provide humanitarian assistance, maintain peace, and mitigate the effects of climate change. It is concluded thatNorwayimplements a foreign policy strategy based on the principle of "coherence," which implies the relationship betweenNorway's security policy and world political stability in general. ; В статье анализируются концептуальные основы внешнеполитической стратегии Королевства Норвегия. Отмечается, что влиятельность государства и возможность достижения своих целей на внешнеполитической арене в значительной степени связаны со стратегическими приоритетами страны. Исследуются подходы к определению понятия «стратегия», описывающих поведенческие мотивы выбора стратегических задач и приоритетов. При выборе стратегии необходимо оценить значение имеющихся ресурсов и выбрать наиболее важную цель, на достижение которой и будут направлены дальнейшие усилия с учетом их полезности для страны. В статье исследована эволюция норвежского внешнеполитического дискурса. Отмечается что в основе внешнеполитического дискурса Норвегии как суверенного государства лежит сочетание двух направлений - уязвимого положения Норвегии на международной арене как малой страны и необходимости достижения политическими элитами консенсуса по внешней политике. Развитие внешней политики Норвегии происходило в пределах трех парадигм - нейтрализма, морализма и интернационализма, сложившихся в силу специфики идентичности Норвегии как малой страны. Ученые отмечают, что сосуществование трех парадигм во внешней политике Норвегии имело следствием так называемой бифуркации между политикой безопасности и дипломатии ценностей. Отмечается, что основные интересы Норвегии с 90-х годов стали концентрироваться в сфере транснациональной экономической деятельности, продвижение идеи глобального управления; новым приоритетом внешней политики Норвегии стала «политика вовлечения», основу которой составляли внешнеполитические усилия по преодолению проблем развития, оказания гуманитарной помощи, поддержанию мира, смягчения последствий изменения климата. Сделан вывод, что Норвегия реализует внешнеполитическую стратегию с опорой на принцип «когерентности», что предполагает взаимосвязь между политикой безопасности Норвегии и мирополитеческой стабильностью в целом. ; Метою роботи зазначається аналіз розвитку концептуальних засад зовнішньополітичної стратегії Королівства Норвегії. В роботі здійснюється теоретико-методологічний аналіз підходів щодо тлумачення поняття «стратегії». Зазначаєьться, що дослідження логіки, яка лежить в основі прийняття рішень державою щодо вибору стратегічних пріоритетів, допомагає відтворити сам процес їх прийняття, сутність стратегічної поведінки держави, зосередитись на цілях, яких прагне досягти актор, наявних ресурсах і процесі вибору способу досягнення мети. У статті розглядається історична ретроспектива зовнішньополітичні пріоритетів Норвегії від часу отримання країною незалежності і до теперішнього часу. Зазначається, що розвиток зовнішньої політики Норвегії відбувався в межах трьох парадигм – нейтралізму, моралізму та інтернаціоналізму, сформованих внаслідок специфіки ідентичності Норвегії як малої країни. Показано, що протягом різних історичних періодів політичним керівництвом Норвегії реалізовувалася зовнішньополітична стратегія, яка включала в себе елементи всіх вищезазначених парадигм. Зазначено, що завершення Холодної війни та переоцінка Норвегією співвідношення безпекової політики та дипломатії цінностей мало наслідком виникнення «політики залучення», що базувалася на невід'ємному зв'язку між безпекою Норвегії та подоланням таких глобальних викликів як недорозвиненість ряду країн світу. Доведено, що незважаючи на статус малої країни, на міжнародно-політичній арені Норвегія реалізує зовнішньополітичну стратегію з охопленням як власного, так і інших регіонів світу з опорою на принцип «когерентності», що передбачає взаємозв'язок між розвитком слаборозвинених регіонів світу, безпекою Норвегії та світополітичною стабільністю в цілому. В зовнішній політиці Норвегії знайшло місце таке явище як злиття ідеалів та інтересів в тому сенсі, де ідеали виявилися включеними в широке розуміння поняття інтересів в той час, як інтереси забезпечуються шляхом використання мови та практики ідеалізму.

The introduction of the new concept of complex post-traumatic stress disorder (cPTSD) in the International Classification of Diseases of the 11th Edition deserves attention in a country where active fighting is taking place. The increase in the number of PTSD sufferers among military personnel and civilians on the territory of hostilities increases the likelihood of PTSD occurring among the contingent. At present, we have no experience in the diagnosis of cPTSD. The objective of our study, along with the diagnosis of PTSD symptoms, is to use a quality of life questionnaire to evaluate the symptoms of cPTSD. The result revealed that the level of community and service support was below average, indicating the need to improve community social support. The self-realization of the combatants has a low average level, which further influences the level of adaptation after the end of the service. Physical and psychological well-being are also low, and this indicator to the need for psychological and physical rehabilitation of demobilized soldiers. At the same time, communication with friends and family, performance were at a high enough level, and these are positive factors that influence the adaptation to civilian life. Summarizing the research, we suggest that in order to organize the help of the combatants more effectively, it is necessary to evaluate, along with a purely psychiatric diagnosis of PTSD, the level of social and physical adaptation of patients with PTSD. ; Введение нового понятия, как комплексный посттравматическое стрессовое расстройство (кПТСР) в Международной классификации болезней 11-го пересмотра заслуживает внимания в стране, где проходят активные боевые действия. Увеличение количества страдающих ПТСР среди военнослужащих и гражданского населения находящихся на территории боевых действий, повышает вероятность возникновения кПТСР среди данного контингента. На сегодняшний день, мы не имеем опыта диагностики кПТСР. Задачей нашего исследования наряду с диагностикой симптомов ПТСР применять опросник оценки качества жизни, для оценки симптомов кПТСР. Результатом работы выявлено - уровень общественной и служебной поддержки был ниже среднего уровня, что указывает на необходимость улучшать социальную поддержку общины. Самореализация бывших участников боевых действий имеет низкий средний уровень, в дальнейшем негативно влияет на уровень адаптации после окончания службы. Физическое и психологическое благополучие также имеют низкий уровень, а это уже говорит о необходимости психологической и физической реабилитации демобилизованных воинов. В то же время, общение с друзьями и в семье, работоспособность были на достаточно высоком уровне, а это положительные факторы, влияющие на адаптацию к гражданской жизни. Предлагаем для более эффективной организации помощи, бывшим участникам боевых действий необходимо, наряду с определением чисто психиатрического диагноза ПТСР, оценивать уровень социальной, физической адаптации пациентов с ПТСР. ; Введення нового поняття, як комплексний посттравматичний стресовий розлад (кПТСР) у Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду заслуговує на увагу в країні, де проходять активні бойові дії. Збільшення кількості страждаючих на ПТСР серед військовослужбовців та цивільного населення що знаходяться на території бойових дій, підвищує вірогідність виникнення кПТСР серед даного контингенту. На сьогодні, ми не маємо досвіду діагностики кПТСР. Задачею нашого пілотного дослідження поряд з діагностикою симптомів ПТСР застосовувати опитувальник оцінки якості життя, для оцінки симптомів кПТСР. Група пацієнтів – 26 чоловік, колишніх учасників бойових дій (КУБД) чоловічої статі, які мали виражені симптоми ПТСР включили у дослідження. Середній вік хворих складав 41,3 роки, середня тривалість перебування у армії - 19,4 місяці (максимальний строк служби складав 48 місяців, мінімальний - 8 міс), тривалість перебування у зоні бойових дій - 8,2 міс. Переважали хворі зі середньо спеціальною освітою - 18 чоловіків (69,3%), безробітні - 16 чоловік (61,6%) та не перебували у шлюбі 17 чол. (65,4%). У 12 (662%) не було дітей, а кількість КУБД з однією або двома дітьми була однаковою – по 7 осіб (26,9%). Тільки 7 чоловіків, а це становить 26,9%, мешкали зі своєю сім'єю, решта – 9 осіб. (34,6%) мешкали самостійно, 10 чоловік (48,5%) мешкали з батьками. Рівень свого матеріальне забезпечення досліджувані оцінювали як низький рівень 15 осіб. (57,7%) , або середній рівень 11 осіб. (42,3%). Фіксувалось відсутність обтяження спадковості психічними розладами у 23 осіб. (88,5%), у решти хворих – 3 осіб. (11,5%) серед родичів були психічні розлади. У 11 осіб (42,3%) в анамнезі психологічна травма дитинства. Левова більшість мали досвід строкової військової служби перед участю у бойових діях (18 хворих - 69,3%). Результатом роботи виявлено - рівень громадської та службової підтримки був нижче середнього рівня, що вказує на необхідність покращувати соціальну підтримку громади. Самореалізація колишнього учасника бойових дій має низький рівень, що в подальшому впливає на рівень адаптації після закінчення служби. Фізичне та психологічне благополуччя також мають низький рівень, а це вже говорить про потребу психологічної та фізичної реабілітації демобілізованих воїнів. У той же час, спілкування з друзями та у сім'ї, працездатність були на достатньо високому рівні, а це позитивні фактори, що впливають на адаптацію до цивільного життя. Підсумовуючи дослідження, пропонуємо для більш ефективної організації допомоги колишнім учасникам бойових дій необхідно, поряд з суто психіатричним діагнозом ПТСР, оцінювати рівень соціальної, фізичної адаптації пацієнтів з ПТСР.

Метою роботи зазначається аналіз розвитку концептуальних засад зовнішньополітичної стратегії Королівства Норвегії. В роботі здійснюється теоретико-методологічний аналіз підходів щодо тлумачення поняття «стратегії». Зазначаєьться, що дослідження логіки, яка лежить в основі прийняття рішень державою щодо вибору стратегічних пріоритетів, допомагає відтворити сам процес їх прийняття, сутність стратегічної поведінки держави, зосередитись на цілях, яких прагне досягти актор, наявних ресурсах і процесі вибору способу досягнення мети. У статті розглядається історична ретроспектива зовнішньополітичні пріоритетів Норвегії від часу отримання країною незалежності і до теперішнього часу. Зазначається, що розвиток зовнішньої політики Норвегії відбувався в межах трьох парадигм – нейтралізму, моралізму та інтернаціоналізму, сформованих внаслідок специфіки ідентичності Норвегії як малої країни. Показано, що протягом різних історичних періодів політичним керівництвом Норвегії реалізовувалася зовнішньополітична стратегія, яка включала в себе елементи всіх вищезазначених парадигм. Зазначено, що завершення Холодної війни та переоцінка Норвегією співвідношення безпекової політики та дипломатії цінностей мало наслідком виникнення «політики залучення», що базувалася на невід'ємному зв'язку між безпекою Норвегії та подоланням таких глобальних викликів як недорозвиненість ряду країн світу. Доведено, що незважаючи на статус малої країни, на міжнародно-політичній арені Норвегія реалізує зовнішньополітичну стратегію з охопленням як власного, так і інших регіонів світу з опорою на принцип «когерентності», що передбачає взаємозв'язок між розвитком слаборозвинених регіонів світу, безпекою Норвегії та світополітичною стабільністю в цілому. В зовнішній політиці Норвегії знайшло місце таке явище як злиття ідеалів та інтересів в тому сенсі, де ідеали виявилися включеними в широке розуміння поняття інтересів в той час, як інтереси забезпечуються шляхом використання мови та практики ідеалізму. ; В статье анализируются концептуальные основы внешнеполитической стратегии Королевства Норвегия. Отмечается, что влиятельность государства и возможность достижения своих целей на внешнеполитической арене в значительной степени связаны со стратегическими приоритетами страны. Исследуются подходы к определению понятия «стратегия», описывающих поведенческие мотивы выбора стратегических задач и приоритетов. При выборе стратегии необходимо оценить значение имеющихся ресурсов и выбрать наиболее важную цель, на достижение которой и будут направлены дальнейшие усилия с учетом их полезности для страны. В статье исследована эволюция норвежского внешнеполитического дискурса. Отмечается что в основе внешнеполитического дискурса Норвегии как суверенного государства лежит сочетание двух направлений - уязвимого положения Норвегии на международной арене как малой страны и необходимости достижения политическими элитами консенсуса по внешней политике. Развитие внешней политики Норвегии происходило в пределах трех парадигм - нейтрализма, морализма и интернационализма, сложившихся в силу специфики идентичности Норвегии как малой страны. Ученые отмечают, что сосуществование трех парадигм во внешней политике Норвегии имело следствием так называемой бифуркации между политикой безопасности и дипломатии ценностей. Отмечается, что основные интересы Норвегии с 90-х годов стали концентрироваться в сфере транснациональной экономической деятельности, продвижение идеи глобального управления; новым приоритетом внешней политики Норвегии стала «политика вовлечения», основу которой составляли внешнеполитические усилия по преодолению проблем развития, оказания гуманитарной помощи, поддержанию мира, смягчения последствий изменения климата. Сделан вывод, что Норвегия реализует внешнеполитическую стратегию с опорой на принцип «когерентности», что предполагает взаимосвязь между политикой безопасности Норвегии и мирополитеческой стабильностью в целом. ; The article analyzes the conceptual foundations of the foreign policy strategy of theKingdomofNorway. It is noted that the influence of the state and the ability to achieve its goals in the foreign policy arena are largely associated with the country's strategic priorities. The approaches to the definition of the concept of "strategy" are described, which describe the behavioral motives for choosing strategic objectives and priorities. When choosing a strategy, it is necessary to assess the value of available resources and choose the most important goal, the achievement of which will be directed to further efforts, taking into account their usefulness for the country. The article explores the evolution of the Norwegian foreign policy discourse. It is noted that Norway's foreign policy discourse as a sovereign state is based on a combination of two areas - Norway's vulnerable position in the international arena as a small country and the need for political elites to reach consensus on foreign policy. The development of foreign policy ofNorwaytook place within the framework of three paradigms - neutralism, moralism and internationalism, which were formed due to the specifics of the identity ofNorwayas a small country. Scientists note that the coexistence of the three paradigms in the foreign policy ofNorwaywas the result of the so-called bifurcation between the security policy and diplomacy of values. It is noted that the main interests of Norway since the 90s began to concentrate in the field of transnational economic activity, promoting the idea of global governance; Norway's new foreign policy priority has become an "engagement policy," which was based on foreign policy efforts to overcome development problems, provide humanitarian assistance, maintain peace, and mitigate the effects of climate change. It is concluded thatNorwayimplements a foreign policy strategy based on the principle of "coherence," which implies the relationship betweenNorway's security policy and world political stability in general.

This paper discusses the concept of 'contametría' (social accountics) ―which is one of the outstanding contributions to accounting made by the accounting thinker Rafael Franco-Ruiz, to whom the author pays his sincere tribute and "insuffi cient acknowledgement", expressed in literary-musical clef, in order argue that "Franco's wording does not sound like the violins of the Muses, but as a bass trombone tuned by Mars", the ancient god of war. The concept, coined by Franco's Contabilidad Integral (1989), is studied here in the context of what is proposed in the Third International Symposium on Accountics: "to present concepts of a more scientifi c knowledge in order to defi ne a social project of popular democracy to reconsider the core of the modern accounting as institutionalized by the dictatorship of Finance, and so being able to walk through the wide boardwalk of Society". For establishing the question: what Accountics ('contametría') is?, the socio-historical method is employed by the author, following Castoriadis (2013, pp. 269-350), which stipulates that the social and the historical can only be understood as one and the same thing, so that Accountics will have only one position in the socio-political making of Accounting as a prudential science, conductive to the protection of society and public interest, in the light of a critical accounting thought that would dispute the establishment that has conceived financial accounting to protect private interests at the expense of the common good. The socio-historical issue is therefore what to do. Three working hypotheses are examined by the autor: a) accountics can reinforce the scientific nature of accounting as a social technology, to enhance its social efficiency; b) accountics could be established as a mode of thinking the social dimension of accounting in order to overcome "the epistemic siege of finances that deals the monetary as information and the social as interference, wealth as something perceivable and the social responsabilities as imperceivable"; c) accountics may be constituted the way to an accounting as a science-based social technology, with a human base, whose general and comprehensive framework are the prudential sciences, from the Aristotelian conception of humanities. The paper concludes that accountics needs to be an expectation of supply security for humanism. The key point tested is: what is accounting for? An answer is proposed: "not only for accountability, but rather to act with prudence". ; El artículo discute el concepto de "contametría" como uno de los aportes fundamentales a la contabilidad del pensador contable colombiano Rafael Franco Ruiz, a quien el autor le rinde su homenaje sincero y "reconocimiento insuficiente", expresado en clave literaria-musical, para aducir que "sus palabras no suenan como violines de las musas sino como un trombón afinado por Ares", el antiguo dios de la guerra. El concepto, acuñado por Franco en su Contabilidad Integral (1989), es estudiado aquí en el contexto de lo que propone el Tercer Simposio Internacional de Contametría: "presentar conceptos de un conocimiento contable más científico para un proyecto social de democracia popular, para escapar de la dictadura de las finanzas y poder caminar por la amplia alameda de la Sociedad". Para dilucidar la cuestión acerca de qué es contametría, el autor emplea el método de lo social-histórico, siguiendo a Castoriadis (2013, pp. 269-350), según el cual lo social y lo histórico sólo pueden entenderse como una única y misma cuestión, de modo que la contametría solo tendrá un lugar en la construcción sociopolítica de una contabilidad como ciencia prudencial, que propenda a la defensa de la sociedad y del interés público, a la luz de un pensamiento contable crítico que cuestione lo instituido que naturaleza la contabilidad financiera para proteger el interés privado en detrimento del bien común. La cuestión social-histórica es entonces: .qué hacer? El autor plantea tres hipótesis de trabajo: a) la contametría puede reforzar el carácter científico de la contabilidad como tecnología social, para mejorar su eficacia social; b) la contametría podría instituirse como un modo de pensar la dimensión social de la contabilidad para superar "el cerco epistémico de las finanzas que trata lo monetario como información y lo social como ruido, la riqueza como perceptible y las responsabilidades sociales como imperceptibles"; c) la contametría puede constituirse en el camino hacia una contabilidad como sociología social, de base científica y con rostro humano, cuyo marco general y abarcativo son las ciencias prudenciales, desde la concepción aristotélica de las humanidades. El artículo concluye que la contametría tiene que ser una expectativa de garantía para el humanismo. A la pregunta: .para qué sirve la contabilidad?, se propone como respuesta: "no sólo para dar cuentas, sino para actuar con prudencia".

Метою роботи зазначається аналіз розвитку концептуальних засад зовнішньополітичної стратегії Королівства Норвегії. В роботі здійснюється теоретико-методологічний аналіз підходів щодо тлумачення поняття «стратегії». Зазначаєьться, що дослідження логіки, яка лежить в основі прийняття рішень державою щодо вибору стратегічних пріоритетів, допомагає відтворити сам процес їх прийняття, сутність стратегічної поведінки держави, зосередитись на цілях, яких прагне досягти актор, наявних ресурсах і процесі вибору способу досягнення мети. У статті розглядається історична ретроспектива зовнішньополітичні пріоритетів Норвегії від часу отримання країною незалежності і до теперішнього часу. Зазначається, що розвиток зовнішньої політики Норвегії відбувався в межах трьох парадигм – нейтралізму, моралізму та інтернаціоналізму, сформованих внаслідок специфіки ідентичності Норвегії як малої країни. Показано, що протягом різних історичних періодів політичним керівництвом Норвегії реалізовувалася зовнішньополітична стратегія, яка включала в себе елементи всіх вищезазначених парадигм. Зазначено, що завершення Холодної війни та переоцінка Норвегією співвідношення безпекової політики та дипломатії цінностей мало наслідком виникнення «політики залучення», що базувалася на невід'ємному зв'язку між безпекою Норвегії та подоланням таких глобальних викликів як недорозвиненість ряду країн світу. Доведено, що незважаючи на статус малої країни, на міжнародно-політичній арені Норвегія реалізує зовнішньополітичну стратегію з охопленням як власного, так і інших регіонів світу з опорою на принцип «когерентності», що передбачає взаємозв'язок між розвитком слаборозвинених регіонів світу, безпекою Норвегії та світополітичною стабільністю в цілому. В зовнішній політиці Норвегії знайшло місце таке явище як злиття ідеалів та інтересів в тому сенсі, де ідеали виявилися включеними в широке розуміння поняття інтересів в той час, як інтереси забезпечуються шляхом використання мови та практики ідеалізму. ; В статье анализируются концептуальные основы внешнеполитической стратегии Королевства Норвегия. Отмечается, что влиятельность государства и возможность достижения своих целей на внешнеполитической арене в значительной степени связаны со стратегическими приоритетами страны. Исследуются подходы к определению понятия «стратегия», описывающих поведенческие мотивы выбора стратегических задач и приоритетов. При выборе стратегии необходимо оценить значение имеющихся ресурсов и выбрать наиболее важную цель, на достижение которой и будут направлены дальнейшие усилия с учетом их полезности для страны. В статье исследована эволюция норвежского внешнеполитического дискурса. Отмечается что в основе внешнеполитического дискурса Норвегии как суверенного государства лежит сочетание двух направлений - уязвимого положения Норвегии на международной арене как малой страны и необходимости достижения политическими элитами консенсуса по внешней политике. Развитие внешней политики Норвегии происходило в пределах трех парадигм - нейтрализма, морализма и интернационализма, сложившихся в силу специфики идентичности Норвегии как малой страны. Ученые отмечают, что сосуществование трех парадигм во внешней политике Норвегии имело следствием так называемой бифуркации между политикой безопасности и дипломатии ценностей. Отмечается, что основные интересы Норвегии с 90-х годов стали концентрироваться в сфере транснациональной экономической деятельности, продвижение идеи глобального управления; новым приоритетом внешней политики Норвегии стала «политика вовлечения», основу которой составляли внешнеполитические усилия по преодолению проблем развития, оказания гуманитарной помощи, поддержанию мира, смягчения последствий изменения климата. Сделан вывод, что Норвегия реализует внешнеполитическую стратегию с опорой на принцип «когерентности», что предполагает взаимосвязь между политикой безопасности Норвегии и мирополитеческой стабильностью в целом. ; The article analyzes the conceptual foundations of the foreign policy strategy of theKingdomofNorway. It is noted that the influence of the state and the ability to achieve its goals in the foreign policy arena are largely associated with the country's strategic priorities. The approaches to the definition of the concept of "strategy" are described, which describe the behavioral motives for choosing strategic objectives and priorities. When choosing a strategy, it is necessary to assess the value of available resources and choose the most important goal, the achievement of which will be directed to further efforts, taking into account their usefulness for the country. The article explores the evolution of the Norwegian foreign policy discourse. It is noted that Norway's foreign policy discourse as a sovereign state is based on a combination of two areas - Norway's vulnerable position in the international arena as a small country and the need for political elites to reach consensus on foreign policy. The development of foreign policy ofNorwaytook place within the framework of three paradigms - neutralism, moralism and internationalism, which were formed due to the specifics of the identity ofNorwayas a small country. Scientists note that the coexistence of the three paradigms in the foreign policy ofNorwaywas the result of the so-called bifurcation between the security policy and diplomacy of values. It is noted that the main interests of Norway since the 90s began to concentrate in the field of transnational economic activity, promoting the idea of global governance; Norway's new foreign policy priority has become an "engagement policy," which was based on foreign policy efforts to overcome development problems, provide humanitarian assistance, maintain peace, and mitigate the effects of climate change. It is concluded thatNorwayimplements a foreign policy strategy based on the principle of "coherence," which implies the relationship betweenNorway's security policy and world political stability in general.

Cardiac arrest (CA) is considered a major public health problem. Preventing cardiac arrest and subsequent deaths and optimizing their management are objectives shared by both emergency professionals and public health policy makers. At a time when territorialization is taking into account the needs of populations, very few studies have been devoted to the variations in incidence induced by the geographical location of cardiac arrests and the socio-economic characteristics of patients. The objective of this thesis is to identify, based on data from the national register of cardiac arrests RéAC, in the three departments of the inner suburbs of Ile-de-France, clusters of municipalities with a high or low incidence of cardiac arrest, and then to characterize them based on the socio-economic factors that can be associated with them. Equipment and Methods: We studied cardiac arrest data from the three departments of Ile-de-France that make up the inner suburbs of the Paris region. We have worked on a total of 123 municipalities. Data on cardiac arrests were extracted from the French register of cardiac arrests RéAC. Socio-economic data were collected for each of these municipalities from the Institut National de la Statistique et des Etudes Economiques (INSEE). In terms of methods, we used a statistically twofold approach, combining Bayesian methods to study geographical variations in the incidence of cardiac arrest and CT statistics to identify clusters of communes according to the incidence level of cardiac arrest. Finally, we characterized and compared these clusters of municipalities according to socio-economic factors. ; Introduction : L'arrêt cardiaque (AC) est considéré comme un problème majeur de santé publique. Prévenir les arrêts cardiaques, les décès consécutifs et optimiser leur prise en charge sont les objectifs partagés à la fois par les professionnels de l'urgence et les décideurs des politiques de santé publique. A l'heure de la territorialisation prenant en compte les besoins des populations, très peu d'études ont été consacrées aux variations d'incidence induites par la localisation géographique des arrêts cardiaques et les caractéristiques socio-économiques des patients. L'objectif de cette thèse est d'identifier, à partir des données du registre national des arrêts cardiaques RéAC, dans les trois départements de la petite couronne d'Ile-de-France, des clusters de communes présentant une incidence élevée ou faible en matière d'arrêt cardiaque, puis de les caractériser à partir des facteurs socio-économiques qui peuvent leur être associés. Matériel et Méthodes : Nous avons étudié les données d'arrêt cardiaque des trois départements d'Ile-de-France composant la petite couronne francilienne. Nous avons ainsi travaillé sur un ensemble de 123 communes. Les données relatives aux arrêts cardiaques ont été extraites du registre français des arrêts cardiaques RéAC. Des données socioéconomiques ont été collectées pour chacune de ces communes auprès de l'Institut National de la Statistique et des Etudes Economiques (INSEE). En termes de méthodes, nous avons eu recours à une double approche sur le plan statistique, combinant des méthodes bayésiennes afin d'étudier les variations géographiques d'incidence des arrêts cardiaques et des statistiques de scan en vue d'identifier des clusters de communes selon le niveau d'incidence des arrêts cardiaques. Enfin, nous avons caractérisé et comparé ces clusters de communes selon des facteurs socioéconomiques. Résultats : Nous avons inclus 3.414 arrêts cardiaques sur une période de deux ans, entre août 2013 et août 2015. De fortes variations géographiques - significatives - ont été observées parmi 123 municipalités : 34 présentaient un risque d'incidence élevé et 37 présentaient un risque faible. Les statistiques de scan ont permis d'identifier 7 clusters significatifs sur le plan de l'incidence des arrêts cardiaques, dont 3 clusters à faible incidence (le risque relatif variait de 0,23 à 0,54) et 4 clusters à forte incidence (avec un risque relatif de 1,43 à 2). Les clusters de municipalités ayant une incidence élevée d'AC se caractérisent par un statut socioéconomique inférieur à celui des autres (clusters d'incidence d'arrêt cardiaque faible ou normale). L'analyse a montré des relations statistiquement significatives entre les facteurs de défaveur sociale et une incidence élevée. Discussion : L'analyse des taux d'incidence standardisés et lissés dans la zone de la petite couronne parisienne révèle l'existence d'une forte hétérogénéité en termes d'incidence des arrêts cardiaques. L'utilisation des statistiques de scan nous a permis d'identifier 7 clusters significatifs, dont 4 de sur-incidence et 3 de sous-incidence. Ces résultats, les premiers en France sur cette thématique, confirment ceux déjà existants dans la littérature internationale montrant une hétérogénéité spatiale de l'incidence de l'arrêt cardiaque et l'importance de certains facteurs socio-économiques. Enfin, le recours aux statistiques de scan, différente des méthodes généralement utilisées, permet de mettre en évidence l'existence de zones à haut risque d'arrêt cardiaque [.]

This paper discusses the concept of 'contametría' (social accountics) ―which is one of the outstanding contributions to accounting made by the accounting thinker Rafael Franco-Ruiz, to whom the author pays his sincere tribute and "insuffi cient acknowledgement", expressed in literary-musical clef, in order argue that "Franco's wording does not sound like the violins of the Muses, but as a bass trombone tuned by Mars", the ancient god of war. The concept, coined by Franco's Contabilidad Integral (1989), is studied here in the context of what is proposed in the Third International Symposium on Accountics: "to present concepts of a more scientifi c knowledge in order to defi ne a social project of popular democracy to reconsider the core of the modern accounting as institutionalized by the dictatorship of Finance, and so being able to walk through the wide boardwalk of Society". For establishing the question: what Accountics ('contametría') is?, the socio-historical method is employed by the author, following Castoriadis (2013, pp. 269-350), which stipulates that the social and the historical can only be understood as one and the same thing, so that Accountics will have only one position in the socio-political making of Accounting as a prudential science, conductive to the protection of society and public interest, in the light of a critical accounting thought that would dispute the establishment that has conceived financial accounting to protect private interests at the expense of the common good. The socio-historical issue is therefore what to do. Three working hypotheses are examined by the autor: a) accountics can reinforce the scientific nature of accounting as a social technology, to enhance its social efficiency; b) accountics could be established as a mode of thinking the social dimension of accounting in order to overcome "the epistemic siege of finances that deals the monetary as information and the social as interference, wealth as something perceivable and the social responsabilities as imperceivable"; c) accountics may be constituted the way to an accounting as a science-based social technology, with a human base, whose general and comprehensive framework are the prudential sciences, from the Aristotelian conception of humanities. The paper concludes that accountics needs to be an expectation of supply security for humanism. The key point tested is: what is accounting for? An answer is proposed: "not only for accountability, but rather to act with prudence". ; El artículo discute el concepto de "contametría" como uno de los aportes fundamentales a la contabilidad del pensador contable colombiano Rafael Franco Ruiz, a quien el autor le rinde su homenaje sincero y "reconocimiento insuficiente", expresado en clave literaria-musical, para aducir que "sus palabras no suenan como violines de las musas sino como un trombón afinado por Ares", el antiguo dios de la guerra. El concepto, acuñado por Franco en su Contabilidad Integral (1989), es estudiado aquí en el contexto de lo que propone el Tercer Simposio Internacional de Contametría: "presentar conceptos de un conocimiento contable más científico para un proyecto social de democracia popular, para escapar de la dictadura de las finanzas y poder caminar por la amplia alameda de la Sociedad". Para dilucidar la cuestión acerca de qué es contametría, el autor emplea el método de lo social-histórico, siguiendo a Castoriadis (2013, pp. 269-350), según el cual lo social y lo histórico sólo pueden entenderse como una única y misma cuestión, de modo que la contametría solo tendrá un lugar en la construcción sociopolítica de una contabilidad como ciencia prudencial, que propenda a la defensa de la sociedad y del interés público, a la luz de un pensamiento contable crítico que cuestione lo instituido que naturaleza la contabilidad financiera para proteger el interés privado en detrimento del bien común. La cuestión social-histórica es entonces: .qué hacer? El autor plantea tres hipótesis de trabajo: a) la contametría puede reforzar el carácter científico de la contabilidad como tecnología social, para mejorar su eficacia social; b) la contametría podría instituirse como un modo de pensar la dimensión social de la contabilidad para superar "el cerco epistémico de las finanzas que trata lo monetario como información y lo social como ruido, la riqueza como perceptible y las responsabilidades sociales como imperceptibles"; c) la contametría puede constituirse en el camino hacia una contabilidad como sociología social, de base científica y con rostro humano, cuyo marco general y abarcativo son las ciencias prudenciales, desde la concepción aristotélica de las humanidades. El artículo concluye que la contametría tiene que ser una expectativa de garantía para el humanismo. A la pregunta: .para qué sirve la contabilidad?, se propone como respuesta: "no sólo para dar cuentas, sino para actuar con prudencia".

[spa] La ascensión al trono de Felipe III en 1598 implicó un importante cambio importante en las relaciones externas de la monarquía española. La voluntad del joven rey de detener cualquier confrontación abierta mediante la firma de una pax internacional muy deseada fue acompañada por la idea de proyectar una imagen más amable de la monarquía. Una nueva generación de virreyes y gobernadores llegaron a las principales ciudades europeas gobernadas por los españoles (Bruselas, Milán, Nápoles, Palermo) que más allá de las instrucciones específicas para ejercer su gobierno, actuaron como agentes culturales que fomentaron un poder fastuoso de la monarquía a la que representaban con diferentes acciones basadas en el uso de la imagen. Una de las figuras fundamentales en esta nueva línea de acción fue Don Bernardino de Cárdenas y Portugal, III duque de Maqueda, virrey de Cataluña (1592-1596)) y de Sicilia (1598-1601). Una de sus primeras decisiones al llegar a Palermo fue construir un impresionante cortile en el antiguo palacio real construido por los normandos en la Edad Media, abriendo algunas de sus partes al público de Palermo, y considerado como el símbolo de la nueva imagen del poder español en el isla. Poco después, siguiendo la tradición de sus predecesores en el cargo virreinal en Sicilia, promovió una renovación completa del tejido urbano de la ciudad, abriendo una arteria que cruzaba la ciudad de un extremo a otro y que todavía lleva su nombre hasta el día de hoy y la renovación de diferentes ejes viarios de la capital para hacerla más majestuosa. Todas estas medidas, continuadas por los sucesores de Maqueda, darían a la capital siciliana una forma renovada que cumpliría con las ideas de esa época. La importancia de estas medidas de fomento de la imagen pública con obras arquitectónicas, urbanas y fiestas colosales reside en el deseo de que Palermo sea un ejemplo claro de una ciudad adecuada para ser la sede del gobierno que cumpla con las reglas de una ciudad barroca, y en armonía con otras capitales de Europa en ese momento como Nápoles y Milán. El III duque de Maqueda, del mismo modo que otros virreyes de la Monarquía de esa época supo mantener un diálogo e influencia cultural en su gobierno junto a las acciones militares. Este hecho resulta de gran interés ya que fue un virrey que vivió a caballo entre dos monarcas con una proyección del poder internacional bastante diferente. Además, el duque era heredero de una tradición familiar, la vinculación de su Casa a los cargos de virreyes y gobernadores, tradición que él mismo ejemplificó y perpetuó en sus descendientes mostrando su capacidad de adaptación a los requerimientos de los Monarca a los que le tocó servir. ; [eng] The accession to the throne of Philip III in 1598 involved a major shift in the conception of external relationships of the Spanish monarchy. The will of young Philip III to cease any open confrontations by signing a much desired international pax was accompanied by the idea of projecting a friendly image of the monarchy. A new generation of viceroys and governors was sent to the major European cities ruled by the Spanish (Brussels, Milan, Naples, Palermo) with specific instructions to win the recognition of the people in an action based on the use of the image. One of the fundamental figures in this new line of action was Don Bernardino de Cardenas and Portugal, third Duke of Maqueda, viceroy of Sicily (1598-1601). One of his first decisions upon arrival in Palermo was to construct an impressive cortile in the former royal palace built by the Normans in the Middle Ages, open to public of Palermo, and thought of as the symbol of the new image of Spanish power on the island. Shortly after, following the tradition of his predecessors in the task, he promoted a thorough renovation of the city's urban fabric, opening an artery that crossed the city from one end to the other and which still bears his name to this day. All these measures, continued by Maqueda's successors, would give to the Sicilian capital a renovated form that would comply with the ideas of that time. The importance of these measures lies within the wish for Palermo to be a clear example of a city adequate to be seat of government complying with the rules of a baroque city, and in harmony with other capitals of Europe at that time like Naples and Milan with which maintained a dialogue and cultural influence. Hence the case of Sicily should be paradigmatic for being a place where Philip II's last viceroys undertook specific actions to reform the city, a project that precedes the idea of Philip III for a kinder projection of his monarchy and reaches its greatest significance in the mid-seventeenth century.

Esta investigación buscó problematizar el proceso de institucionalización de las ciencia antropológica en Chile entre 1860 y 1954, ello a partir de la caracterización de las dinámicas socio-organizativas y cognoscitivas que van configurando el espacio científico en una etapa previa a su consolidación académico-universitaria, y por consiguiente a su establecimiento como disciplina hacia fines de los años '60. Para el periodo, se delinean algunos aspectos relativos a las trayectorias de instituciones como sociedades científicas y museos en tanto espacios de articulación social -claves en su desarrollo-, así como se profundiza en la producción científica -en artículos publicados en revistas de circulación nacional- dando cuenta de actores, campos de especialización, temáticas, volúmenes y etapas de producción, ello a la luz de ciertos procesos ligados a la política estatal referida a la promoción de esta nueva ciencia. Más allá de debatir ciertas tesis sostenidas respecto a la conformación y características de la antropología en Chile, esta investigación brinda antecedentes que permiten discutir el supuesto que la antropología fue pensada como una ciencia comprometida con la construcción de la nación, lo que implica un fuerte respaldo estatal. Se evidencia que en su formación prima el impulso de particulares -individuales y colectivos- que se comprometen con levantar las bases de una ciencia moderna conforme a los cánones imperantes de la época, y con ello consolidar una comunidad local vinculada el espacio internacional. La investigación permite concluir que la antropología en Chile está marca por una temprana pero débil institucionalización, que impide su consolidación como disciplina científica en comparación con la situación que experimentan las antropologías en otros países del continente. ; This study search problematize the process of the conformation of the anthropological science in Chili between 1860 and 1954, this from the characterization of the dynamic socio-organizational and cognitive that setting the scientific space in a prior step to the academic-university institutionalization, and therefore its establishment as a discipline in the late '60s. For the period, some aspects are outlined related to the trajectories of institutions like scientific societies and museums, while spaces of social articulation-keys in their development-, as well as deepens in the scientific production, in articles published in national- circulation magazines, realizing actors, fields of specialization, thematics, volumes and production stages, that in the light of certain processes linked to state policy regarding the promotion of this new science. Beyond discussing certain theses sustained respect to the conformation and characteristics of the anthropology in Chili, this research provides background that allow to discuss the supposed that the anthropology was conceived as a science committed to building the nation, which implies a strong support of the government. It is evident that in conformation premium the momentum of particular, individual and collective, that are committed to raising the foundations of modern science according to the prevailing standards of the time, and thereby consolidate a local community linked to the international space. The investigation leads to the conclusion that anthropology in Chile s marked by a early, but weak institutionalization, that preventing its consolidation as scientific discipline in compared to the situation that experienced the anthropologies in others countries. ; Esta investigaçao buscou problematizar o processo de institucionalizaçao da ciência antropológica no Chile entre 1860 e 1954, a partir da caracterizaçao das dinâmicas sócio- organizativas e cognoscitivas que vao configurando o espaço científico em uma etapa prévia a sua consolidaçao acadêmica-universitária, e por seguinte seu estabelecimento como disciplina no fim dos anos 60. Para o período sao delineados alguns aspectos relativos às trajetórias de instituiçoes como sociedades científicas e museus em espaços de articulaçao social - chaves em seu desenvolvimento-, assim como profundiza a produçao científica - em artigos publicados em revistas de circulaçao nacional - dando conta de atores, campos de especializaçao, temáticas, volumes e etapas de produçao, a luz de certos processos ligados à política estatal referida a promoçao desta nova ciência. Além de debater certas teses apoiadas na formaçao e nas características da antropología no Chile, esta investigaçao fornece antecedentes que permitem discutir o suposto que a antropología foi pensada como uma ciência comprometida com a construçao da naçao, o que implica um forte respaldo estatal. Evidencia que em sua formaçao se baseia o impulso de particularidades -individuais e coletivas- que se comprometem com levantar as bases de uma ciência moderna conforme os cânones prevalecentes da época, e com ele consolida uma comunidade local vinculada ao espaço internacional. A investigaçao permite concluir que a antropologia no Chile está marcada por uma prematura e fraca institucionalizaçao, que impede sua consolidaçao como disciplina científica em comparaçao com a situaçao que experimentam as antropologias em outros países do continente. ; Fil: Mora Nawrath, Héctor. Universidad Nacional de La Plata. Facultad de Humanidades y Ciencias de la Educación; Argentina.

Esta investigación buscó problematizar el proceso de institucionalización de las ciencia antropológica en Chile entre 1860 y 1954, ello a partir de la caracterización de las dinámicas socio-organizativas y cognoscitivas que van configurando el espacio científico en una etapa previa a su consolidación académico-universitaria, y por consiguiente a su establecimiento como disciplina hacia fines de los años '60. Para el periodo, se delinean algunos aspectos relativos a las trayectorias de instituciones como sociedades científicas y museos en tanto espacios de articulación social -claves en su desarrollo-, así como se profundiza en la producción científica -en artículos publicados en revistas de circulación nacional- dando cuenta de actores, campos de especialización, temáticas, volúmenes y etapas de producción, ello a la luz de ciertos procesos ligados a la política estatal referida a la promoción de esta nueva ciencia. Más allá de debatir ciertas tesis sostenidas respecto a la conformación y características de la antropología en Chile, esta investigación brinda antecedentes que permiten discutir el supuesto que la antropología fue pensada como una ciencia comprometida con la construcción de la nación, lo que implica un fuerte respaldo estatal. Se evidencia que en su formación prima el impulso de particulares -individuales y colectivos- que se comprometen con levantar las bases de una ciencia moderna conforme a los cánones imperantes de la época, y con ello consolidar una comunidad local vinculada el espacio internacional. La investigación permite concluir que la antropología en Chile está marca por una temprana pero débil institucionalización, que impide su consolidación como disciplina científica en comparación con la situación que experimentan las antropologías en otros países del continente. ; This study search problematize the process of the conformation of the anthropological science in Chili between 1860 and 1954, this from the characterization of the dynamic socio-organizational and cognitive that setting the scientific space in a prior step to the academic-university institutionalization, and therefore its establishment as a discipline in the late '60s. For the period, some aspects are outlined related to the trajectories of institutions like scientific societies and museums, while spaces of social articulation-keys in their development-, as well as deepens in the scientific production, in articles published in national- circulation magazines, realizing actors, fields of specialization, thematics, volumes and production stages, that in the light of certain processes linked to state policy regarding the promotion of this new science. Beyond discussing certain theses sustained respect to the conformation and characteristics of the anthropology in Chili, this research provides background that allow to discuss the supposed that the anthropology was conceived as a science committed to building the nation, which implies a strong support of the government. It is evident that in conformation premium the momentum of particular, individual and collective, that are committed to raising the foundations of modern science according to the prevailing standards of the time, and thereby consolidate a local community linked to the international space. The investigation leads to the conclusion that anthropology in Chile s marked by a early, but weak institutionalization, that preventing its consolidation as scientific discipline in compared to the situation that experienced the anthropologies in others countries. ; Esta investigaçao buscou problematizar o processo de institucionalizaçao da ciência antropológica no Chile entre 1860 e 1954, a partir da caracterizaçao das dinâmicas sócio- organizativas e cognoscitivas que vao configurando o espaço científico em uma etapa prévia a sua consolidaçao acadêmica-universitária, e por seguinte seu estabelecimento como disciplina no fim dos anos 60. Para o período sao delineados alguns aspectos relativos às trajetórias de instituiçoes como sociedades científicas e museus em espaços de articulaçao social - chaves em seu desenvolvimento-, assim como profundiza a produçao científica - em artigos publicados em revistas de circulaçao nacional - dando conta de atores, campos de especializaçao, temáticas, volumes e etapas de produçao, a luz de certos processos ligados à política estatal referida a promoçao desta nova ciência. Além de debater certas teses apoiadas na formaçao e nas características da antropología no Chile, esta investigaçao fornece antecedentes que permitem discutir o suposto que a antropología foi pensada como uma ciência comprometida com a construçao da naçao, o que implica um forte respaldo estatal. Evidencia que em sua formaçao se baseia o impulso de particularidades -individuais e coletivas- que se comprometem com levantar as bases de uma ciência moderna conforme os cânones prevalecentes da época, e com ele consolida uma comunidade local vinculada ao espaço internacional. A investigaçao permite concluir que a antropologia no Chile está marcada por uma prematura e fraca institucionalizaçao, que impede sua consolidaçao como disciplina científica em comparaçao com a situaçao que experimentam as antropologias em outros países do continente. ; Fil: Mora Nawrath, Héctor. Universidad Nacional de La Plata. Facultad de Humanidades y Ciencias de la Educación; Argentina.

Esta investigación buscó problematizar el proceso de institucionalización de las ciencia antropológica en Chile entre 1860 y 1954, ello a partir de la caracterización de las dinámicas socio-organizativas y cognoscitivas que van configurando el espacio científico en una etapa previa a su consolidación académico-universitaria, y por consiguiente a su establecimiento como disciplina hacia fines de los años '60. Para el periodo, se delinean algunos aspectos relativos a las trayectorias de instituciones como sociedades científicas y museos en tanto espacios de articulación social -claves en su desarrollo-, así como se profundiza en la producción científica -en artículos publicados en revistas de circulación nacional- dando cuenta de actores, campos de especialización, temáticas, volúmenes y etapas de producción, ello a la luz de ciertos procesos ligados a la política estatal referida a la promoción de esta nueva ciencia. Más allá de debatir ciertas tesis sostenidas respecto a la conformación y características de la antropología en Chile, esta investigación brinda antecedentes que permiten discutir el supuesto que la antropología fue pensada como una ciencia comprometida con la construcción de la nación, lo que implica un fuerte respaldo estatal. Se evidencia que en su formación prima el impulso de particulares -individuales y colectivos- que se comprometen con levantar las bases de una ciencia moderna conforme a los cánones imperantes de la época, y con ello consolidar una comunidad local vinculada el espacio internacional. La investigación permite concluir que la antropología en Chile está marca por una temprana pero débil institucionalización, que impide su consolidación como disciplina científica en comparación con la situación que experimentan las antropologías en otros países del continente. ; This study search problematize the process of the conformation of the anthropological science in Chili between 1860 and 1954, this from the characterization of the dynamic socio-organizational and cognitive that setting the scientific space in a prior step to the academic-university institutionalization, and therefore its establishment as a discipline in the late '60s. For the period, some aspects are outlined related to the trajectories of institutions like scientific societies and museums, while spaces of social articulation-keys in their development-, as well as deepens in the scientific production, in articles published in national- circulation magazines, realizing actors, fields of specialization, thematics, volumes and production stages, that in the light of certain processes linked to state policy regarding the promotion of this new science. Beyond discussing certain theses sustained respect to the conformation and characteristics of the anthropology in Chili, this research provides background that allow to discuss the supposed that the anthropology was conceived as a science committed to building the nation, which implies a strong support of the government. It is evident that in conformation premium the momentum of particular, individual and collective, that are committed to raising the foundations of modern science according to the prevailing standards of the time, and thereby consolidate a local community linked to the international space. The investigation leads to the conclusion that anthropology in Chile s marked by a early, but weak institutionalization, that preventing its consolidation as scientific discipline in compared to the situation that experienced the anthropologies in others countries. ; Esta investigaçao buscou problematizar o processo de institucionalizaçao da ciência antropológica no Chile entre 1860 e 1954, a partir da caracterizaçao das dinâmicas sócio- organizativas e cognoscitivas que vao configurando o espaço científico em uma etapa prévia a sua consolidaçao acadêmica-universitária, e por seguinte seu estabelecimento como disciplina no fim dos anos 60. Para o período sao delineados alguns aspectos relativos às trajetórias de instituiçoes como sociedades científicas e museus em espaços de articulaçao social - chaves em seu desenvolvimento-, assim como profundiza a produçao científica - em artigos publicados em revistas de circulaçao nacional - dando conta de atores, campos de especializaçao, temáticas, volumes e etapas de produçao, a luz de certos processos ligados à política estatal referida a promoçao desta nova ciência. Além de debater certas teses apoiadas na formaçao e nas características da antropología no Chile, esta investigaçao fornece antecedentes que permitem discutir o suposto que a antropología foi pensada como uma ciência comprometida com a construçao da naçao, o que implica um forte respaldo estatal. Evidencia que em sua formaçao se baseia o impulso de particularidades -individuais e coletivas- que se comprometem com levantar as bases de uma ciência moderna conforme os cânones prevalecentes da época, e com ele consolida uma comunidade local vinculada ao espaço internacional. A investigaçao permite concluir que a antropologia no Chile está marcada por uma prematura e fraca institucionalizaçao, que impede sua consolidaçao como disciplina científica em comparaçao com a situaçao que experimentam as antropologias em outros países do continente. ; Fil: Mora Nawrath, Héctor. Universidad Nacional de La Plata. Facultad de Humanidades y Ciencias de la Educación; Argentina.

International audience ; This paper investigates emerging logics in the production of environmental knowledge in Southern Brazil through the case study of a complex process launched in 2004 that led the state of Rio Grande do Sul to adopt a management tool known as "Environmental Zoning for Silvicultural Activity" (ZAS). In order to regulate the implantation of Eucalyptus, Pine, and Acacia tree-farms on its territory, the State Environmental Administration decided to regulate silvicultural activities by establishing a set of restrictions based on the ecological vulnerability of landscape units. A conflict between public administration, silvicultural companies, and environmentalist groups, led to a thorough reformulation of this zoning plan between 2007 and 2010. The companies succeeded in reducing the restrictions placed on their activity, however, environmentalist groups later successfully imposed the need to conserve biodiversity, most notably natural grasslands. The ZAS is innovative on a regional scale because it is the first attempt to regulate agrarian activities that underpin the advancement of the agricultural frontier over the natural grasslands of the Campos. It also represents the first legal definition of the physiognomy of this herbaceous vegetation, allowing conservation measures to be taken. We explore in this paper some salient aspects of this case study, representative of the current processes of environmental knowledge production in the neo-developmentist context of South America: The contribution of natural resource conflicts in the emergence and legitimation of new environmental categories; The greater capacity of multinational companies to reshape the legislation about environment management; The intensive use of free-access environmental geographical databases (public open data) during the zoning conflict, and the general consensus about the legitimacy of their use. We highlight how this use creates new ways of measuring environmental vulnerability and allows actors to implement new environmental strategies. In spite of being generally conceived as a factor of democratization of information and empowerment, environmental open data may reinforce asymmetries between actors in environmental controversies and the processes of knowledge production. ; Cet article identifie certaines logiques émergentes de production de savoirs sur l'environnement au sud du Brésil, au travers de l'analyse du processus complexe ayant mené l'Etat du Rio Grande do Sul à adopter en 2010 un " Plan de zonage pour la Sylviculture ", outil d'aménagement régulant l'implantation de massifs sylvicoles sur son territoire. Afin de réguler l'accroissement rapide des surfaces d'Eucalyptus, Pin et Acacia plantées sur les herbages tempérés de l'Etat depuis le début de la décennie 2000, l'administration en charge de l'environnement au Rio Grande do Sul a piloté la mise en place de règles restreignant les activités sylvicoles, fondées sur la vulnérabilité écologique d'unités de paysages. De 2007 à 2010, d'intenses et conflictuelles négociations entre administration, entreprises sylvicoles et organisations écologistes ont entraîné plusieurs reformulations de ce plan de zonage. Le secteur entrepreneurial a réussi à réduire sensiblement les restrictions que lui imposait la première version du plan, tandis qu'écologistes et administration présentent comme une victoire l'inscription dans la loi de la nécessité de conserver les herbages, et sa traduction en règles concrètes de gestion. L'originalité du Plan de zonage pour la sylviculture à l'échelle régionale tient à deux caractéristiques : il s'agit de la première tentative de réguler spatialement l'une des activités agraires responsables -avec l'agriculture en semis direct et les prairies artificielles- de l'avancée de la frontière agricole sur les herbages naturels ou " campos " qui couvrent l'est de l'Argentine, l'Uruguay et le Sud du Rio Grande do Sul. Pour la première fois, ce type de végétation est défini dans un document ayant valeur de loi, permettant que soient mises en place des mesures de protection. Ce cas est emblématique de certaines logiques actuelles caractérisant la production de savoirs sur l'environnement, dans l'actuel contexte néo-développementiste de l'Amérique du Sud : les conflits pour les ressources naturelles contribuent à l'émergence et à la légitimation de nouvelles catégories environnementales, tandis que dans le même temps, les entreprises multinationales développent leur capacité à influencer les choix de techniques et méthodes permettant de mesurer et qualifier certaines dimensions de l'environnement. L'utilisation intensive de bases de données environnementales en accès libre au cours du conflit pour la redéfinition du zonage, ainsi que le large consensus légitimant leur usage, constituent une autre logique importante. Ce changement technique radical a des implications sur les façons de mesurer la vulnérabilité environnementale, et facilite de nouvelles stratégies de la part d'acteurs désirant influencer les choix de méthodes d'analyse, redessinant les processus par lesquels on définit et gère l'environnement. Conçues comme des vecteurs de démocratisation informationnelle et de renforcement des capacités de mobilisation citoyenne, les bases de données environnementales en accès libre peuvent cependant renforcer les asymétries entre acteurs lors de controverses environnementales et de production de savoirs.

International audience ; This paper investigates emerging logics in the production of environmental knowledge in Southern Brazil through the case study of a complex process launched in 2004 that led the state of Rio Grande do Sul to adopt a management tool known as "Environmental Zoning for Silvicultural Activity" (ZAS). In order to regulate the implantation of Eucalyptus, Pine, and Acacia tree-farms on its territory, the State Environmental Administration decided to regulate silvicultural activities by establishing a set of restrictions based on the ecological vulnerability of landscape units. A conflict between public administration, silvicultural companies, and environmentalist groups, led to a thorough reformulation of this zoning plan between 2007 and 2010. The companies succeeded in reducing the restrictions placed on their activity, however, environmentalist groups later successfully imposed the need to conserve biodiversity, most notably natural grasslands. The ZAS is innovative on a regional scale because it is the first attempt to regulate agrarian activities that underpin the advancement of the agricultural frontier over the natural grasslands of the Campos. It also represents the first legal definition of the physiognomy of this herbaceous vegetation, allowing conservation measures to be taken. We explore in this paper some salient aspects of this case study, representative of the current processes of environmental knowledge production in the neo-developmentist context of South America: The contribution of natural resource conflicts in the emergence and legitimation of new environmental categories; The greater capacity of multinational companies to reshape the legislation about environment management; The intensive use of free-access environmental geographical databases (public open data) during the zoning conflict, and the general consensus about the legitimacy of their use. We highlight how this use creates new ways of measuring environmental vulnerability and allows actors to implement new environmental strategies. In spite of being generally conceived as a factor of democratization of information and empowerment, environmental open data may reinforce asymmetries between actors in environmental controversies and the processes of knowledge production. ; Cet article identifie certaines logiques émergentes de production de savoirs sur l'environnement au sud du Brésil, au travers de l'analyse du processus complexe ayant mené l'Etat du Rio Grande do Sul à adopter en 2010 un " Plan de zonage pour la Sylviculture ", outil d'aménagement régulant l'implantation de massifs sylvicoles sur son territoire. Afin de réguler l'accroissement rapide des surfaces d'Eucalyptus, Pin et Acacia plantées sur les herbages tempérés de l'Etat depuis le début de la décennie 2000, l'administration en charge de l'environnement au Rio Grande do Sul a piloté la mise en place de règles restreignant les activités sylvicoles, fondées sur la vulnérabilité écologique d'unités de paysages. De 2007 à 2010, d'intenses et conflictuelles négociations entre administration, entreprises sylvicoles et organisations écologistes ont entraîné plusieurs reformulations de ce plan de zonage. Le secteur entrepreneurial a réussi à réduire sensiblement les restrictions que lui imposait la première version du plan, tandis qu'écologistes et administration présentent comme une victoire l'inscription dans la loi de la nécessité de conserver les herbages, et sa traduction en règles concrètes de gestion. L'originalité du Plan de zonage pour la sylviculture à l'échelle régionale tient à deux caractéristiques : il s'agit de la première tentative de réguler spatialement l'une des activités agraires responsables -avec l'agriculture en semis direct et les prairies artificielles- de l'avancée de la frontière agricole sur les herbages naturels ou " campos " qui couvrent l'est de l'Argentine, l'Uruguay et le Sud du Rio Grande do Sul. Pour la première fois, ce type de végétation est défini dans un document ayant valeur de loi, permettant que soient mises en place des mesures de protection. Ce cas est emblématique de certaines logiques actuelles caractérisant la production de savoirs sur l'environnement, dans l'actuel contexte néo-développementiste de l'Amérique du Sud : les conflits pour les ressources naturelles contribuent à l'émergence et à la légitimation de nouvelles catégories environnementales, tandis que dans le même temps, les entreprises multinationales développent leur capacité à influencer les choix de techniques et méthodes permettant de mesurer et qualifier certaines dimensions de l'environnement. L'utilisation intensive de bases de données environnementales en accès libre au cours du conflit pour la redéfinition du zonage, ainsi que le large consensus légitimant leur usage, constituent une autre logique importante. Ce changement technique radical a des implications sur les façons de mesurer la vulnérabilité environnementale, et facilite de nouvelles stratégies de la part d'acteurs désirant influencer les choix de méthodes d'analyse, redessinant les processus par lesquels on définit et gère l'environnement. Conçues comme des vecteurs de démocratisation informationnelle et de renforcement des capacités de mobilisation citoyenne, les bases de données environnementales en accès libre peuvent cependant renforcer les asymétries entre acteurs lors de controverses environnementales et de production de savoirs.

International audience ; This paper investigates emerging logics in the production of environmental knowledge in Southern Brazil through the case study of a complex process launched in 2004 that led the state of Rio Grande do Sul to adopt a management tool known as "Environmental Zoning for Silvicultural Activity" (ZAS). In order to regulate the implantation of Eucalyptus, Pine, and Acacia tree-farms on its territory, the State Environmental Administration decided to regulate silvicultural activities by establishing a set of restrictions based on the ecological vulnerability of landscape units. A conflict between public administration, silvicultural companies, and environmentalist groups, led to a thorough reformulation of this zoning plan between 2007 and 2010. The companies succeeded in reducing the restrictions placed on their activity, however, environmentalist groups later successfully imposed the need to conserve biodiversity, most notably natural grasslands. The ZAS is innovative on a regional scale because it is the first attempt to regulate agrarian activities that underpin the advancement of the agricultural frontier over the natural grasslands of the Campos. It also represents the first legal definition of the physiognomy of this herbaceous vegetation, allowing conservation measures to be taken. We explore in this paper some salient aspects of this case study, representative of the current processes of environmental knowledge production in the neo-developmentist context of South America: The contribution of natural resource conflicts in the emergence and legitimation of new environmental categories; The greater capacity of multinational companies to reshape the legislation about environment management; The intensive use of free-access environmental geographical databases (public open data) during the zoning conflict, and the general consensus about the legitimacy of their use. We highlight how this use creates new ways of measuring environmental vulnerability and allows actors to implement new environmental strategies. In spite of being generally conceived as a factor of democratization of information and empowerment, environmental open data may reinforce asymmetries between actors in environmental controversies and the processes of knowledge production. ; Cet article identifie certaines logiques émergentes de production de savoirs sur l'environnement au sud du Brésil, au travers de l'analyse du processus complexe ayant mené l'Etat du Rio Grande do Sul à adopter en 2010 un " Plan de zonage pour la Sylviculture ", outil d'aménagement régulant l'implantation de massifs sylvicoles sur son territoire. Afin de réguler l'accroissement rapide des surfaces d'Eucalyptus, Pin et Acacia plantées sur les herbages tempérés de l'Etat depuis le début de la décennie 2000, l'administration en charge de l'environnement au Rio Grande do Sul a piloté la mise en place de règles restreignant les activités sylvicoles, fondées sur la vulnérabilité écologique d'unités de paysages. De 2007 à 2010, d'intenses et conflictuelles négociations entre administration, entreprises sylvicoles et organisations écologistes ont entraîné plusieurs reformulations de ce plan de zonage. Le secteur entrepreneurial a réussi à réduire sensiblement les restrictions que lui imposait la première version du plan, tandis qu'écologistes et administration présentent comme une victoire l'inscription dans la loi de la nécessité de conserver les herbages, et sa traduction en règles concrètes de gestion. L'originalité du Plan de zonage pour la sylviculture à l'échelle régionale tient à deux caractéristiques : il s'agit de la première tentative de réguler spatialement l'une des activités agraires responsables -avec l'agriculture en semis direct et les prairies artificielles- de l'avancée de la frontière agricole sur les herbages naturels ou " campos " qui couvrent l'est de l'Argentine, l'Uruguay et le Sud du Rio Grande do Sul. Pour la première fois, ce type de végétation est défini dans un document ayant valeur de loi, permettant que soient mises en place des mesures de protection. Ce cas est emblématique de certaines logiques actuelles caractérisant la production de savoirs sur l'environnement, dans l'actuel contexte néo-développementiste de l'Amérique du Sud : les conflits pour les ressources naturelles contribuent à l'émergence et à la légitimation de nouvelles catégories environnementales, tandis que dans le même temps, les entreprises multinationales développent leur capacité à influencer les choix de techniques et méthodes permettant de mesurer et qualifier certaines dimensions de l'environnement. L'utilisation intensive de bases de données environnementales en accès libre au cours du conflit pour la redéfinition du zonage, ainsi que le large consensus légitimant leur usage, constituent une autre logique importante. Ce changement technique radical a des implications sur les façons de mesurer la vulnérabilité environnementale, et facilite de nouvelles stratégies de la part d'acteurs désirant influencer les choix de méthodes d'analyse, redessinant les processus par lesquels on définit et gère l'environnement. Conçues comme des vecteurs de démocratisation informationnelle et de renforcement des capacités de mobilisation citoyenne, les bases de données environnementales en accès libre peuvent cependant renforcer les asymétries entre acteurs lors de controverses environnementales et de production de savoirs.

En América Latina y el Caribe hay más de 60 millones de personas con discapacidad. A pesar de los esfuerzos mundiales en materia de inclusión social y lo que ella representa se estima que más del 90% de los niños y niñas con discapacidad no asisten a la escuela, disminuyendo así sus posibilidades de ser en un futuro individuos activos y productivos para la sociedad. Si bien es cierto, que existen normas jurídicas que promueven la inclusión social de esta población, a la postre no dejan de ser más que paliativos para cumplir acuerdos con la comunidad internacional. Se hace evidente este hecho cuando el Estado Colombiano considera de obligatoriedad la inclusión de los menores con discapacidad en los Hogares Infantiles del Instituto Colombiano de Bienestar Familiar, pero no reglamenta de manera específica cómo se realizará y cuáles son también específicamente las herramientas pedagógicas para procurar una inclusión exitosa. Los Hogares Infantiles del Instituto Colombiano de Bienestar Familiar del distrito de Barranquilla recibieron menores de 6 años con discapacidad física en el año 2009; la investigación busca caracterizar a esta población, identificar los tipos de limitaciones físicas y describir el comportamiento de las variables edad, sexo, nivel de escolaridad y régimen de Seguridad Social en Salud frente a la discapacidad física. Para su realización se utilizó el paradigma Empírico – Analítico, a partir del estudio descriptivo Transversal. Como instrumento de recolección de información se usó una encuesta que se aplicó a los padres de los menores con el propósito de obtener información socio demográfica y económica de los menores y sus familias. Al culminar la investigación se obtuvo como resultado el hecho de que la discapacidad de origen neuromuscular es la que mayormente se presenta; en lo referente a la edad las discapacidades son más frecuentes en los dos y tres años. No resulta concluyente que éstas se presentan con mayor frecuencia en menores varones debido a que ellos se encuentran matriculados en mayor número que las niñas. Socio demográficamente los menores con discapacidad física pertenecen a familias que no superan los dos salarios mínimos legales vigentes lo cual es un riesgo para que se conviertan en desertores. Los Hogares Infantiles del Instituto Colombiano de Bienestar Familiar del Distrito de Barranquilla presentan poca inclusión de menores con discapacidad física evitando así su iniciación temprana en el sector educativo lo cual favorecería más adelante su pleno desarrollo dentro de la comunidad a la cual pertenecen. / Abstract. There are more than 60 million people with disabilities in Latin America and the Caribbean. Despite the worldwide efforts in the matter of social inclusion and which it represents, it is estimated that more than 90% of boys and girls with disability do not attend school, decreasing in this way their possibility of being future active and productive individuals for society. It is true that there are legal standards that exist to promote social inclusion of this population but they are only palliatives to comply with international community agreements. This facts are evident when the Colombian government considers obligatory the inclusion of minors with disabilities in infant homes of the Colombian family welfare institute (Instituto Colombiano del Bienestar Familiar), but does not regulates in a specific manner how it will be done and which specific pedagogical tools to make a successful inclusion. The Infant Homes of the Colombian Family Welfare Institute (ICBF) of the Barranquilla district presented 6 years old minor with physical disability in 2009, the investigation is looking to point out this population, to make this possible the analytical-empirical paradigm was used, utilizing the transversal descriptive study. As an information recollection instrument, a survey was applied to the parents of these minors with the objective of obtaining social-demographical and economical information of these minors and their families. At the end of the investigation it showed that neuromuscular disability origin is the highest, in reference to the age of the disability, are more frequent in two and three years of age. It is not evident that this will present more frequently in male minors due to the fact that these are registered in school in a higher number than girls. Social-demographically, the minor with physical disabilities belong to families that do not exceed two minimum legal salary wages which is a risk to be a deserter. The Infant Homes of the Colombian Family Welfare Institute of the Barranquilla district, show very few inclusions of minors with physical disabilities, this will prevent an early initiation in school. This early start would favor the minors later on in their development inside their community. ; Maestría