To understand the essence of a legal system, one of the priority tasks is to study the doctrine of its sources of law. The situation with Islamic law is similar. The doctrine of sources of law is one of the most developed because it has been studied by a large number of lawyers and orientalists. At the same time, we see insufficient research on this doctrine due to a large number of approaches to understanding the term «source of law». In this paper, we have explored the sources of Islamic law in accordance with the Twelvers madhhab, as it is a basic school of Shiite legal doctrine. As a theoretical basis for the analysis of approaches to understanding the «sources of law», we have chosen approaches and their characteristics that would correspond to current approaches to the study of legal phenomena and processes in domestic legal science. Thus, the sources of Shiite Islamic law were analyzed in accordance with the following dominant approaches to understanding the meaning of the term «source of law»: epistemological (source of law is defined as a source of knowledge of the law, ie where we get our knowledge of the law. Most often it is legal monuments of history); material (social relations in general, natural, cultural, political, religious and other factors that determine the emergence, development and content of law); institutional (the law-making activity of state authorities and civil society institutions that establish or sanction legal norms); ideological (legal ideas, concepts, legal awareness of the subjects of lawmaking, which form a certain legal understanding and are the basis of the rules of law, affect their content); formal-legal (various forms (methods) of external expression of legal norms). After analyzing different approaches, we came to the conclusion that depending on the approach, the sources of Shia Islamic law are: according to the classical approach (ie, which is followed by Muslim scholars of Islamic law) - the Quran, Sunnah, ijma, akl; according to the epistemological approach - the ...
In this article the author examines the problems of interpretation and constitutionality of the Law of Ukraine No. 590-IX of 13.05.2020 "On Amendments to Legislative Acts of Ukraine to Improve Some Mechanisms for Banking Regulation" No. 590-IX, which entered into force on 23.05.2020. In the context of this, the author analyzed the provisions of this Law for its compliance with the Constitution of Ukraine and international law, in particular with the principle of legal certainty and inadmissibility of retroactive effect of the law in time. To this end, the author examines and analyzes a number of decisions of the Constitutional Court of Ukraine and the case law of the European Court of Human Rights. In particular, the author analyzed the provisions of the Law No. 590-IX for its compliance with Article 55 of the Con-stitution of Ukraine and Art. 13 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms in terms of the right to effective judicial protection and restoration of violated rights. The author also examined the ter-minology, used in the Law No. 590-IX for its clarity, unambiguity and compliance with the principle of legal certainty. In this context, there were analyzed such decisions of the Constitutional Court of Ukraine as the decision of the Con-stitutional Court of Ukraine of 25 December 1997 in the case No. 9-zp, the decision of the Constitutional Court of Ukraine of 09.02.99 N 1-rp / 99, the decision of the Constitutional Court of Ukraine of April 5, 2001 No. 3-rp / 2001, decision of the Constitutional Court of Ukraine of January 26, 2011 No. 1-rp / 2011. In addition, this article considers and studies the practice of applying the rules of this law by the courts of Ukraine in the context of real legal relations. Based on the above, the author made a comprehensive analysis of this law, identified its shortcomings and proposed ways to eliminate them and suggestions for improving this law
The article is devoted to identify the presence of the relationship between the three adjacent legal phenomena: principles of law, principles of law-making and principles that are fixed in normative legal acts. Comparison of definitions of the terms «principle of law», «principle of law-making» and «principle enshrined in normative legal acts» illustrates their distinction. Some differences can be traced and in the formal list of principles of law, law-making and normative legal acts. It was established that despite some formal differences between these principles, there is meaningful intimacy between them. The proximity of substantial «stuffing» of these principles manifests in three aspects: in the general ideological orientation and the unity of the legal values, which are enshrined in the principles of law; in the unity of form and content of individual principles; in the specific identity of concepts, which outline the contents of the principles that are outlined by different terms (a kind of convergence of the substantive component of the formal differences). The unity of the lofty foundations of principles of law, law-making and normative legal acts became the basis for the sustainable of existence and logical relationship between them and the prerequisite for the formation of the legal principle structure in legal regulation of social relations. Attention is drawn that in the proposed conjunction of the law principles defining value belongs to the fundamental principles of law; at the same time their implementation in the right regulatory reality is carried out using the principles of law-making and principles that are fixed in normative legal acts. The fundamental principles of law (as define) are carried out in the legal norms then become the basis of law-making, law-operating, law enforcement and other activities. Between the principles of law-making and principles of normative legal acts there is a certain kind of parity, because they are inherent to several different aspects of the legal reality – an activity of the creation of normative legal acts and exactly normative legal acts. For legal legalization of the legal principles usage rules in the regulation sphere of social relations is proposed to include a number of novels to the projected legislation of Ukraine about the normative legal acts. ; З'ясовано наявність взаємозв'язку між трьома суміжними правовими явищами: принципами права, принципами правотворчості та принципами, які закріплені у нормативно-правових актах. Встановлено, що попри певні формальні відмінності між переліченими принципами, між ними існує змістовна близькість. Єдність ідейної основи принципів права, правотворчості та нормативно-правових актів стає підставою для наявності сталого логічного взаємозв'язку між ними та передумовою для формування конструкції правового принципу у юридичному регулюванні суспільних відносин. Звернуто увагу, що у запропонованій зв'язці принципів права визначальне значення належить основоположним принципам права; водночас їх імплементація у праворегулятивну реальність відбувається за допомогою принципів правотворчості та принципів, що зафіксовані у нормативно-правових актах.
The relevance of the study of the phenomenon of social law is undeniable, since the development and perfection of this comprehensive branch of law directly affect the effective functioning of a modern democratic and social state based on the rule of law, solidarity and stability of society, the degree of guarantee of social and economic human rights. The degree of civilisation of modern states is assessed from the standpoint of the degree of development and legal perfection of social law. The author argues that social law, as an element of the legal system, is linked to social rights, which belong to the second generation of human rights and are characterized by the fact that their realization requires positive action by the parties to the rights holders, in particular the state. Taking into account the diversity of scientific positions on the understanding of social law, in the article the author attempts to systematize the views of modern domestic lawyers on this issue and to determine the relationship between the concepts of "social law'", "social protection" and "social security law" and their mutual influence; an attempt is made to determine the range of relations which constitute the subject of legal regulation of social law. The article analyses the place of social law in the system of national law from the standpoint of a systematic methodology. The author notes that the discussion on the recognition of a social law as an independent branch is primarily related to the uniqueness of the subject of legal regulation. The separation of complex norms of labor, civil, financial and administrative law into the system of social law pursues the obvious goal - to ensure the systematic functioning of the legal mechanism for the realization of social rights of human beings and citizens enshrined at the constitutional level, since the effective realization of social rights largely depends on the perfection of their concretization at the level of normative legal acts. ; Актуальність дослідженняфеномену соціального права є беззаперечною, оскільки від розвиненості і досконалості цієї комплексної галузі права безпосередньо залежить ефективність функціонування сучасної демократичної, соціальної правової держави, солідарність і стабільність суспільства, ступінь гарантованості соціально-економічних прав людини. Ступінь цивілізованості сучасних держав оцінюється з позиції оцінки ступеня розвиненості і юридичної досконалості соціального права. Автор обґрунтовує зв'язок соціального права як елемента системи права з соціальними правами, які належать до другого покоління прав людини і характеризуються тим, що для їх реалізації потрібні позитивні дії контрагентів-носіїв цих прав, зокрема держави. З огляду на різноманіття наукових позицій стосовно розуміння соціального права у статті авторка робить спробу систематизувати погляди сучасних вітчизняних юристів з цього питання і визначити співвідношення понять «соціальне право», «соціальний захист» і «право соціального забезпечення» та їх взаємовплив; намагається визначити коло відносин, які складають предмет правового регулювання соціального права. У статті з позиції системної методології аналізується місце соціального права в системі національного права. Авторка зазначає, що дискусії щодо визнання соціального права самостійною галуззю насамперед пов'язані з унікальністю предмета правого регулювання. Відокремлення комплексів норм трудового, цивільного, фінансового таадміністративного права в систему соціального права переслідуєочевидну мету - забезпечити системність функціонування правового механізму реалізації соціальних прав людини і громадянина, закріплених на конституційному рівні, оскільки ефективна реалізації соціальних прав здебільшого залежить від досконалості їх конкретизації на рівні нормативно-правових актів.
The article proposes: to group the approach that is common in the classification of state functions (depending on the sphere of social life into political, economic, etc.) with the social functions of the branch; to group the actual legal functions of the branch to adapt one of the approaches proposed by experts in the theory of state and law to classify the functions of law. An appeal to popular Ukrainian textbooks on the theory of state and law allows to summarize: analyzing the functions of law, scientists distinguish between protective and regulatoryfunctions (including regulatory static and regulatory dynamic). In general, almost none of the specialists -authors of educational and methodical publications in this discipline does not ignore the classification of the functions of the right to regulatory and security. Sometimes the authors detail this classification, sometimes they integrate it into the author's systems of legal functions. But it is unlikely that there is now a publication that covers theoretical issues related to the grouping of legal functions, and does not mention the regulatory and protective functions. Based on this, it is hardly appropriate not to apply this classification when grouping the functions of the field of constitutional law. One of the classifications of legal functions, which should be borrowed to group the functions of the constitutional law of Ukraine, is the classification of legal functions depending on their special legal nature into regulatory and protective. Given that this classification reflects the functions inherent in law in general, it is clear that they are also inherent in the field of constitutional law of Ukraine. Therefore, it is advisable to recommend not just to apply this classification when distinguishing the functions of the branch of constitutional law, but to refer to it as a potential element of a complex classification of functions of the branch of constitutional law of Ukraine. The analyzed classification will indicate the kind of special legal characteristics of a function inherent in the branch of constitutional law. Thus, its classification should be combined with one or more classifications of a less general nature, which will reveal the features inherent in the functions of the branch of constitutional law. ; У статті запропоновано: для угруповання соціальних функцій галузі адаптувати підхід, що є поширеним при класифікації функцій держави (залежно від сфери соціального життя на політичні, економічні тощо); для угрупування власне юридичних функцій галузі адаптувати один із підходів, який пропонується фахівцями з теорії держави і права для класифікації функцій права. Звернення до популярних українських підручників із теорії держави та права дозволяє резюмувати: аналізуючи функції права, вчені виділяють охоронну та регулятивну функції (у т. ч. регулятивну статичну та регулятивну динамічну). Загалом майже жоден із фахівців - авторів навчально-методичних видань із цієї дисципліни не оминає увагу класифікацію функцій права на регулятивну й охоронну. Інколи автори деталізують цю класифікацію, інколи інтегрують її в авторські системи функцій права. Але навряд чи зараз є видання, у якому висвітлюються теоретичні питання, пов'язані з угрупуванням функцій права та не згадувалося б про регулятивну й охоронну функції. Виходячи з цього, навряд чи доцільно не застосовувати цю класифікацію при угрупуванні функцій галузі конституційного права. Одною з класифікацій функцій права, яку доцільно запозичити для угрупування функцій галузі конституційного права України, є класифікація функцій права залежно від їх спеціально-юридичного характеру на регулятивну й охоронну. Враховуючи, що ця класифікація відображає функції, притаманні праву загалом, зрозуміло, що вони притаманні також і галузі конституційного права України. А тому доцільно рекомендувати не просто застосувати цю класифікацію при виокремленні функцій галузі конституційного права, а й звернутися до неї як до потенціального елементу складної класифікації функцій галузі конституційного права України. Аналізована класифікація вказуватиме на різновид спеціально-юридичної характеристики тієї чи іншої функції, притаманної галузі конституційного права. Отже, її класифікацію доцільно поєднати з однією чи кількома класифікаціями менш загального характеру, які будуть розкривати особливості, притаманні функціям саме галузі конституційного права.
Protection of the rights and legitimate interests of victims from administrative offenses depends on the effective work as courts as law enforcement agencies, which is deteriorated among other things, because of the existing gaps in the legislation; thus, the objective of the research is to determine the efficiency of administrative law functions and the ways to improve it. The concept and problems of the efficiency of administrative law functions has been considered. It has been noted that the proper operation of the functions of this area of law reflect their effectiveness, i.e. the degree of achievement of those consequences that would be achieved during their implementation. It has been concluded that the efficacy of administrative law functions directly depends on the effectiveness of their implementation. Particular attention is paid to the gap in administrative and legal regulation of the issue of executing minutes of an administrative offense in terms of the absence of the access to housing of an offender, where he hides from the police. It has been offered to provide in the Code of Ukraine on Administrative Offences among the measures of administrative proceedings, such a measure as the search of a dwelling or other property of a person, against whom we have to file minutes on administrative offense by a court decision, in order to ensure effective work of law enforcement agencies during the proceedings on administrative offenses, the proper protection of the rights, freedoms and legitimate interests of victims from administrative offenses and effective implementation of administrative law functions. ; Розглянуто поняття та проблеми ефективності функцій адміністративного права. Зроблено висновок, що дієвість функцій указаної галузі права прямо залежить від ефективності їх реалізації. Особливу увагу звернуто на прогалину адміністративно-правового регулювання питання складення протоколу про адміністративне правопорушення за умови відсутності доступу до житла правопорушника, в якому він переховується від поліції. Запропоновано вирішення вказаної проблеми шляхом передбачення огляду житла або іншого володіння особи в Кодексі України про адміністративні правопорушення серед заходів забезпечення адміністративного провадження.
Book Review: M.I. Karpenko Crimes against the established order of military service (war crimes): theoretical and applied aspects: monograph. Ed. V. K. Matviychuk. Kyiv, Ukraine: Higher School of Science, 2018. p. 420 ; Рецензія на кн.: Карпенко М.І. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини): теоретичні та прикладні аспекти: монографія / М.І. Карпенко; за заг. ред. В.К. Матвійчука. К.: ВНЗ «НАУ», 2018. 420 с.
The author analyses the contribution of Jürgen Habermas as an open model of legal thought. He focuses more specifically on the question of the transformation of law as «anchored» in democratic legitimacy and therefore to be understood from the life world of concrete individuals. The author emphasizes that Habermas seeks to democratically stabilize «legality and legitimacy» to protect them from all undemocratic usurpation. The author stresses the «social validity» that accompanies all public discourse and the perspective of democracy obtained by speaking out at the level of a multitude of social «procedures». It is through practical discussions that we can «test» the normative proposals to better assess their «meanings and validity», their «cognitivity and universality», their «usefulness («interest») and (conceivable) consensus». The author analyses these six bodies of thought in detail to identify the meaning of habermasian thought concerning the democratic transformation of the law. He insists that the transformation of the law is «tested» in society from the bottom up in order to create, as much as possible, the broadest possible social consensus concerning «law». In the end, the law attests to our ability to live together.
The article considers the legal nature of Internet law. The opinions of the scholars on the essence of Internet law are studied. It is established that the legal nature of Internet law is not comprehensively understood in the scientific literature. Internet law covers the rules of various branches of law as well as legislation of different countries, which govern relations on the Internet. It is concluded that the synonyms to Internet law are computer law, cybernetic law and virtual space law.It is also stated that the Internet does not have a single centralized administration and a single set of rules for use. Only technical rules for the use of the address space (Internet protocol, domain names) are centralized. It is proved that Internet law is a complex branch of law, a complex of legal norms contained in the international legal acts, as well as in the national legislation of different countries, other rules that regulate the relations between the participants that arise, change and terminate in the digital environment (on the Internet).In addition, it is argued that Internet law cannot be regarded solely as an institution of private law, because the rules of public law are considered also an important regulator of such relationships. It is established that Internet law contains rules from different branches of law as well as branches of legislation.It is emphasized that the Internet is a worldwide information system for general access, logically linked to the global address space and based on the Internet protocol defined by international standards. The following features of the Internet are highlighted: its technical character, universality, interoperability, availability of universal access for users regardless of location, availability of a logically linked global address space, based on Internet Protocol, the presence of an unrestricted large number of Internet users who seek information, post information on the Internet, exercising other rights on the Internet.Moreover, it is established that the principles of Internet law should include the freedom of expression on the Internet; non-compulsory intrusion into the personal sphere of life of individuals, as well as non-compulsion for misuse of technical knowledge and means of pursuing individual interests; respect for the results of intellectual property used on the Internet; non-competence in using digital media for the dissemination of ideas not permitted by the rest of the world.Consequently, it is argued that Internet law, when regulating relations, shall take into account the purpose of the Internet functioning. It is reported that the Internet performs informational, communication, advertising, commercial, entertaining, social, educational functions. The functions of the Internet determine the scope of the legal regulation of the relations under analysis, and have an indirect impact on the formation of Internet law. ; У статті проаналізовано правову природу Інтернетправа. Досліджено позиції науковців щодо сутності Інтернетправа. Доведено, що Інтернет-право – це комплексна галузь законодавства, сукупність правових норм, що містяться як у міжнародних нормативно-правових актах, так і в національному законодавстві різних країн, інших регуляторів, які регулюють відносини між учасниками правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у цифровому середовищі (у мережі Інтернет). Встановлено, що Інтернет-право містить норми з різних галузей права та галузей законодавства. Обґрунтовано, що ознаками Інтернету є: технічний характер, всесвітній, екстериторіальний характер, наявність загального доступу для користувачів незалежно від місця перебування, наявність логічно пов'язаного глобального адресного простору, базування на Інтернет-протоколі, наявність необмеженої величезної кількості користувачів Інтернету, які шукають інформацію, розміщають інформацію в Інтернеті, здійснюють інші права в Інтернеті. Встановлено, що до принципів Інтернет-права варто віднести свободу вираження поглядів у мережі Інтернет; неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, неприпустимість зловживання технічними знаннями, засобами для досягнення особистих інтересів; повагу до результатів інтелектуальної власності, яку використовують у мережі Інтернет; неприпустимість зловживання цифровим середовищем для поширення заборонених світовою спільнотою ідей та інші. Доведено, що Інтернет виконує інформаційну, комунікаційну, рекламну, комерційну, розважальну, соціальну, освітню функції.
В статье я предпринял попытку применить популярный в политической философии концепт политической религии к исследованиям советского права. Политическая религия используется для описания тоталитарных режимов, которые для укрепления своей легитимности и усиления контроля над обществом используют религиозные по своей природе доктрины, символы, ритуалы и практики. Я исследую, как советская политическая религия влияла на правовую систему СССР. Сначала я коротко характеризую советскую политическую религию.Далее я формулирую «символ веры» советского права – совокупность неоспоримых идей или догм, выражающих влияние марксизма-ленинизма на советское право. Эти идеи касаются природы советского права, его роли в обществе и движении к коммунизму, взаимодействии права с политикой и государством, а также соотношение советского и буржуазного права. Послеэтого я показываю, как советская юридическая наука развивала эти идеи в форме теологии советского права. В конце статьи я доказываю, что эти идеи влияли на советскую правовую систему или ее отдельные элементы. ; У статті я намагаюсь застосувати популярний у політичній філософії концептполітичної релігії до дослідження радянського права. Політична релігія використовується для описання тоталітарних режимів, які для зміцнення своєї легітимності та контролю над суспільством використовують релігійні по своїй природі доктрини, символи, ритуали і практики.Я досліджую, як радянська політична релігія впливала на правову систему СРСР. Спочатку я коротко характеризую радянську політичну релігію. Далі я формулюю «символ віри» радянського права – сукупність беззаперечних ідей чи догм, які виражають вплив марксизму-ленінізму на радянське право. Ці ідеї стосуються природи радянського права, його ролі в суспільстві та русідо комунізму, взаємодії права з політикою та державою, а також взаємозв'язків із буржуазним правом. Після цього я показую, як радянська юридична наука розвивала ці ідеї у вигляді теології радянського права. І нарешті в кінці статті я доводжу, що ці ідеї впливали на правову системучи її окремі елементи. ; That paper is one of my works, in which I try to apply the concept of political religion to Soviet law studies. Many political philosophers and scholars use this concept for describing the nature of totalitarian regimes, for which metapolitical goals (achieving communism, Nation defense etc.) and the tasks of their own legitimacy strengthening and increasing the control of society presupposethe usage of means which are religious by their nature. Political studies of political religion are quite developed, but legal theory pays almost no attention to such concept. So, in the paper I am trying to answer the question: if Soviet political regime can be defined as political religion, what does it means for law?In this paper I pay significant attention to Soviet law theology, that is the development of Marxism-Leninism dogmas in legal realm, which I call the "symbol of faith" of Soviet Law. I show how the "symbol of faith" guided Soviet legal studies, what philosophical and legal problems they raised and theways Soviet scholars solved them. I mean such problems as connection between law and economics, law and state, law and factual social relations, the role of law in achieving communism. In 1920s there were different versions of Marxist legal theory (Evgeny Pashukanis, Mikhail Reysner, Pyotr Stuchka,and others), but at the beginning of 1930s the unification of approaches was being made (the 1938 narrow-normative definition of law by Andrey Vyshinsky became its). The Vyshinsky's definition was partly rejected during post-Stalin era, the new attempts to substantiate the broader understanding oflaw by connecting it with legal conscience and legal relations appeared. Though these conceptions were formally substantiated as attempts to find "the right one" Marxist understanding of law, their authors were rather trying to reconcile their own vision of law with official ideology.In the paper I also delineate how Soviet law theology influenced Soviet law system. By using some examples, I argue that this theology was not just the set of ideas far from legal practice. For example, Soviet ideological dogmas determined the development of the socialistic legality doctrine as thekey doctrine of Soviet legal order. At the same time Soviet legal system has never been developed exclusively under influence of Soviet political religion; it always was a mixture of influences, including Marxist-Leninist teachings, civil law tradition, political reasons etc.
В статье я предпринял попытку применить популярный в политической философии концепт политической религии к исследованиям советского права. Политическая религия используется для описания тоталитарных режимов, которые для укрепления своей легитимности и усиления контроля над обществом используют религиозные по своей природе доктрины, символы, ритуалы и практики. Я исследую, как советская политическая религия влияла на правовую систему СССР. Сначала я коротко характеризую советскую политическую религию.Далее я формулирую «символ веры» советского права – совокупность неоспоримых идей или догм, выражающих влияние марксизма-ленинизма на советское право. Эти идеи касаются природы советского права, его роли в обществе и движении к коммунизму, взаимодействии права с политикой и государством, а также соотношение советского и буржуазного права. Послеэтого я показываю, как советская юридическая наука развивала эти идеи в форме теологии советского права. В конце статьи я доказываю, что эти идеи влияли на советскую правовую систему или ее отдельные элементы. ; У статті я намагаюсь застосувати популярний у політичній філософії концептполітичної релігії до дослідження радянського права. Політична релігія використовується для описання тоталітарних режимів, які для зміцнення своєї легітимності та контролю над суспільством використовують релігійні по своїй природі доктрини, символи, ритуали і практики.Я досліджую, як радянська політична релігія впливала на правову систему СРСР. Спочатку я коротко характеризую радянську політичну релігію. Далі я формулюю «символ віри» радянського права – сукупність беззаперечних ідей чи догм, які виражають вплив марксизму-ленінізму на радянське право. Ці ідеї стосуються природи радянського права, його ролі в суспільстві та русідо комунізму, взаємодії права з політикою та державою, а також взаємозв'язків із буржуазним правом. Після цього я показую, як радянська юридична наука розвивала ці ідеї у вигляді теології радянського права. І нарешті в кінці статті я доводжу, що ці ідеї впливали на правову системучи її окремі елементи. ; That paper is one of my works, in which I try to apply the concept of political religion to Soviet law studies. Many political philosophers and scholars use this concept for describing the nature of totalitarian regimes, for which metapolitical goals (achieving communism, Nation defense etc.) and the tasks of their own legitimacy strengthening and increasing the control of society presupposethe usage of means which are religious by their nature. Political studies of political religion are quite developed, but legal theory pays almost no attention to such concept. So, in the paper I am trying to answer the question: if Soviet political regime can be defined as political religion, what does it means for law?In this paper I pay significant attention to Soviet law theology, that is the development of Marxism-Leninism dogmas in legal realm, which I call the "symbol of faith" of Soviet Law. I show how the "symbol of faith" guided Soviet legal studies, what philosophical and legal problems they raised and theways Soviet scholars solved them. I mean such problems as connection between law and economics, law and state, law and factual social relations, the role of law in achieving communism. In 1920s there were different versions of Marxist legal theory (Evgeny Pashukanis, Mikhail Reysner, Pyotr Stuchka,and others), but at the beginning of 1930s the unification of approaches was being made (the 1938 narrow-normative definition of law by Andrey Vyshinsky became its). The Vyshinsky's definition was partly rejected during post-Stalin era, the new attempts to substantiate the broader understanding oflaw by connecting it with legal conscience and legal relations appeared. Though these conceptions were formally substantiated as attempts to find "the right one" Marxist understanding of law, their authors were rather trying to reconcile their own vision of law with official ideology.In the paper I also delineate how Soviet law theology influenced Soviet law system. By using some examples, I argue that this theology was not just the set of ideas far from legal practice. For example, Soviet ideological dogmas determined the development of the socialistic legality doctrine as thekey doctrine of Soviet legal order. At the same time Soviet legal system has never been developed exclusively under influence of Soviet political religion; it always was a mixture of influences, including Marxist-Leninist teachings, civil law tradition, political reasons etc.
The paper addresses to the problems of legal regulation of the digital three-dimensional model in copyright law. On the basis of judicial practice, theoretical materials and other sources the author's definition of the term "three-dimensional model" and its main features are given. Direct attention to dualistic nature of three-dimensional model, which combines aesthetic and technical characteristics. These characteristics bring digital three-dimensional model closer to legal protection as computer programs and works of visual arts. Due to the research legal nature of digital three-dimensional model, the gaps in regulation of public relations in the field of borrowing and creation three-dimensional works in copyright law are described. Also the main violation, which connected with digital three-dimensional model are revealed. The paper contains analyses of Ukrainian legislation, which regulates issues of copyright on digital three-dimensional works. It also analyses legislation of The United States of America, The United Kingdom and the European Union in this field. The research results in conclusion of necessity to distinguish three-dimensional model into separated copyright object, which helps its comprehensive protection. Also this paper has practical and theoretical significance for future research.
Problem setting. The existence of the rule of law as a problem of deontic logic is defined in the plane of logical and ontological problems of law, its origin is connected with the Jorgensen dilemma. The study of legal norms as existing established their inconsistency with the ideal of rational science. The existence of contradictions and gaps in the law does not correspond to the principles of consistency and completeness. The study of existing legal norms requires the further development of deontic concepts, clarification of the criteria for the existence and logical significance of legal norms, the development of formalization, and so on. Recent research and publications analysis. The origin of deontic logic is associated with the name of Aristotle, later it was systematically investigated by G. V. F. Leibniz, I. Bentham, in the twentieth century it was finally formed. In the works of S. Mali, A. Hoffler, E. Menger, an axiomatic system for describing deontic concepts was created. The problem of the existence of legal norms in deontic logic was posed in the work "Deontic Logic" by G. von Wrigt and later investigated in the writings of K. Alchurron and E. V. Bulygin, who analyzed the completeness and consistency of the legal system, conflicts in legislation and "white spots" "in the right. They first created the formal theory of norms as a secondorder logical theory. In Ukraine, research on deontic logic was carried out by A. E. Konversky, S. I. Maksimov, E. N. Yurkevych and others. Paper objective. The purpose of the study is to reveal the problem of the existence of rules of law in terms of the tasks of logical analytics, the level of development of logical tools in deontic logic, taking into account and deepening knowledge of the logic of practical thinking of lawyers. Paper main body. Modern deontic logic explores logical forms and the rules for their application in normative contexts. These contexts are sets of prescriptive and descriptive statements. The deontic concept connects the content of the ...
Протягом останніх двадцяти років складається враження, що прірва між аналітичним та герменевтичним напрямками філософії права дедалі глибшає. Причиною подібної ситуації є нестача спільного концептуального виміру та мови як методологічного підґрунтя для діалогу між ними. У будь-якому випадку, замість того, щоб обговорювати сенс права, його сутність, модуси буття права або інші фундаментальні проблеми, філософія права починає вести нескінченні дебати стосовно поняття права, його зв'язку з мораллю або расовим, гендерним чи то пак іншими різновидами політично коректного дискурсу. Тому, щоб уникнути схоластичних дебатів, сучасна філософія права має відшукати той оригінальний вимір, де як прихильники аналітичного праворозуміння, так і правові герменевти можуть осмислено вести полеміку між собою. Таким виміром, який може слугувати загальним полем для правових дискусій є людський досвід, коли людина і право зустрічаються між собою. Подібний досвід права є тією точкою відліку, де правові дослідники, чи то аналітики, чи герменевти, починають шлях до осмислення права. Різниця між цими двома напрямками полягає у тому способі, яким правовий досвід стає ключовою точкою, яка привертає їх увагу. У аналітичній традиції цей досвід є необхідно пов'язаним з юридичними інституціями, такими як норми закону, рішення судів, правовідносини з компетентними особами та багатьма іншими ситуаціями, де людина зустрічається з різноманітним юридичним сущим. Подібний досвід буття серед юридичного сущого можна назвати «досвідом юридичного». У герменевтичній правовій філософії досвід буття людини у праві є кардинально відмінним. Він не має необхідного зв'язку з офіційними юридичними інституціями. Замість цього людина переживає досвід права як частку свого повсякденного буття-з-Іншими, який є більш прадавнім, аніж будь-який контакт із нормами закону чи посадовими особами. Ключовим моментом подібного досвіду є сенс буття-з-Іншими, який завжди є унікальним і конкретним. Цей різновид досвіду можна назвати «досвідом права». Разом з тим, незважаючи на всі відмінності, обидва різновиди досвіду мають загальну точку відліку – людину, яка переймається тим, що відбувається в її житті, який смисл та значення мають правові та юридичні події і т.ін. У будь-якому випадку, навіть якщо шляхи герменевтичної та аналітичної традицій ведуть у різні боки, вони мають спільний початок, який може слугувати середовищем діалогу між ними. ; Анализ современных философско-правовых дискуссий на протяжении последних 20 лет дает основания заключить, что классическое противостояние школ естественного и позитивного правопонимания может быть адекватно переосмыслено в плоскости правового дискурса. При этом можно выделить два типа понимания правового дискурса – как комплекса лингвистических данных и как комплекса полемических и стратегических событий. Как несложно заметить, первое понимание дискурса коррелирует с правовым позитивизмом и аналитической философией права, в то время как второе – с герменевтико-онтологическим подходом к праву. Различная трактовка правового дискурса в свою очередь приводит к различной концептуализации того опыта, который составляет содержание совместного бытия людей в сфере права. Такой опыт может быть концептуализирован как опыт юридический и опыт правовой. В юридическом опыте человек не принадлежит себе. Интерпретация опыта права при помощи навязанных извне комплексов лингвистических данных приводит к тому, что человек движется в чуждых, не знакомых ему смысловых структурах. Интерпретация этого опыта происходит из горизонта опыта обыденного, в негативном смысловом ключе. В правовом опыте человек воплощает максиму самопринадлежности. Став участником правового происшествия, он «виновен» лишь в том, что именно он занимает в этом происшествии определенное место, в силу чего к нему может быть предъявлено определенное требование. Горизонт подобного опыта – временной зазор между деянием и его правовыми последствиями, которые могут наступать безотносительно к юридическим нормам и институциям, действующим в определенном обществе (например, исключение из товарообмена как санкция). В правовом опыте человек осмысляет ситуацию исходя из своего повседневного опыта разомкнутости мира и Других, он не отчужден от него (них), а является его (их) частью. Такой опыт является более исходным, чем опыт юридический, поскольку его испытывает всякий, кто сосуществует с другими людьми, а также потому, что его координатами являются изначальные условия человеческого существования – телесное бытие-с Другими в мире. Основа правового опыта – бытие с Другими в горизонте самопринадлежности, онтологическим залогом которой выступает нередуцируемая телесность как поле опыта самопринадлежности. Эти опыты не взаимоисключают друг друга. Сам опыт в сфере права может быть представлен как сложная взаимосвязь правового и юридического, которая, однако, не является диалектической «борьбой противоположностей», которую предстоит «снять» в некоем всепоглощающем «синтезе», но специфическим способом человеческого бытия-с Другими. ; It seems that during past 20 years the gap between analytical and hermeneutical trends in the philosophy of law is growing. The reason for such a situation is the lack of the common conceptual dimension and language as the ground of the dialogue between them. In any case, instead of the discussing the reason of law, its essence, modes of Being or some others fundamental issues, philosophy of law turns into the endless debates about the concept of law, its connection with morality or racial, gender or some other kind of the politically correct discourse. So, to avoid the scholastic debates, contemporary philosophy of law has to find its original dimension, where the analytical and hermeneutical researchers both would be able to speak with one another reasonably. Such a dimension as the common field of legal discussing is human experience, when the law encounters the man and man encounters the law. This experience is the starting point, where the legal researcher, whether the analytical or hermeneutical, begins to think toward the reasoning of law. The difference between the two trends of the legal philosophy is rooted in the way, in which the legal relevant experience becomes the focal point of its attention. In the analytical tradition this experience is necessarily connected with the legal institutions, such as norms of legislation, decisions of courts and some other legal bodies, relations with the state officials and many other situations, when the human being encounters itself among the various legal entities. The experience of Being among the legal entities could be named "legal experience". In the hermeneutical legal philosophy, the human experience of law is quite different. There is no necessary connection with the legal institutions. Instead of that, human being experiences law as the part of its ordinary Being-with-one-another, which is more originally than any contact with the legal norms or officials. The focal point of this experience is the reason of the Being-with-one-another, which is always unique and concrete. This kind of experience could be named "experience of law". But, despite the difference, both kinds of experience have the common starting point – human being, who is concerned about what's going on in his life, what reason/meaning have these legal/law events and occurrences and so on. In any case, even if the ways of the hermeneutical and analytical traditions lead in the opposite directions, they have the common beginning, which could serve as the field of the dialogue between them.
Протягом останніх двадцяти років складається враження, що прірва між аналітичним та герменевтичним напрямками філософії права дедалі глибшає. Причиною подібної ситуації є нестача спільного концептуального виміру та мови як методологічного підґрунтя для діалогу між ними. У будь-якому випадку, замість того, щоб обговорювати сенс права, його сутність, модуси буття права або інші фундаментальні проблеми, філософія права починає вести нескінченні дебати стосовно поняття права, його зв'язку з мораллю або расовим, гендерним чи то пак іншими різновидами політично коректного дискурсу. Тому, щоб уникнути схоластичних дебатів, сучасна філософія права має відшукати той оригінальний вимір, де як прихильники аналітичного праворозуміння, так і правові герменевти можуть осмислено вести полеміку між собою. Таким виміром, який може слугувати загальним полем для правових дискусій є людський досвід, коли людина і право зустрічаються між собою. Подібний досвід права є тією точкою відліку, де правові дослідники, чи то аналітики, чи герменевти, починають шлях до осмислення права. Різниця між цими двома напрямками полягає у тому способі, яким правовий досвід стає ключовою точкою, яка привертає їх увагу. У аналітичній традиції цей досвід є необхідно пов'язаним з юридичними інституціями, такими як норми закону, рішення судів, правовідносини з компетентними особами та багатьма іншими ситуаціями, де людина зустрічається з різноманітним юридичним сущим. Подібний досвід буття серед юридичного сущого можна назвати «досвідом юридичного». У герменевтичній правовій філософії досвід буття людини у праві є кардинально відмінним. Він не має необхідного зв'язку з офіційними юридичними інституціями. Замість цього людина переживає досвід права як частку свого повсякденного буття-з-Іншими, який є більш прадавнім, аніж будь-який контакт із нормами закону чи посадовими особами. Ключовим моментом подібного досвіду є сенс буття-з-Іншими, який завжди є унікальним і конкретним. Цей різновид досвіду можна назвати «досвідом права». Разом з тим, незважаючи на всі відмінності, обидва різновиди досвіду мають загальну точку відліку – людину, яка переймається тим, що відбувається в її житті, який смисл та значення мають правові та юридичні події і т.ін. У будь-якому випадку, навіть якщо шляхи герменевтичної та аналітичної традицій ведуть у різні боки, вони мають спільний початок, який може слугувати середовищем діалогу між ними. ; Анализ современных философско-правовых дискуссий на протяжении последних 20 лет дает основания заключить, что классическое противостояние школ естественного и позитивного правопонимания может быть адекватно переосмыслено в плоскости правового дискурса. При этом можно выделить два типа понимания правового дискурса – как комплекса лингвистических данных и как комплекса полемических и стратегических событий. Как несложно заметить, первое понимание дискурса коррелирует с правовым позитивизмом и аналитической философией права, в то время как второе – с герменевтико-онтологическим подходом к праву. Различная трактовка правового дискурса в свою очередь приводит к различной концептуализации того опыта, который составляет содержание совместного бытия людей в сфере права. Такой опыт может быть концептуализирован как опыт юридический и опыт правовой. В юридическом опыте человек не принадлежит себе. Интерпретация опыта права при помощи навязанных извне комплексов лингвистических данных приводит к тому, что человек движется в чуждых, не знакомых ему смысловых структурах. Интерпретация этого опыта происходит из горизонта опыта обыденного, в негативном смысловом ключе. В правовом опыте человек воплощает максиму самопринадлежности. Став участником правового происшествия, он «виновен» лишь в том, что именно он занимает в этом происшествии определенное место, в силу чего к нему может быть предъявлено определенное требование. Горизонт подобного опыта – временной зазор между деянием и его правовыми последствиями, которые могут наступать безотносительно к юридическим нормам и институциям, действующим в определенном обществе (например, исключение из товарообмена как санкция). В правовом опыте человек осмысляет ситуацию исходя из своего повседневного опыта разомкнутости мира и Других, он не отчужден от него (них), а является его (их) частью. Такой опыт является более исходным, чем опыт юридический, поскольку его испытывает всякий, кто сосуществует с другими людьми, а также потому, что его координатами являются изначальные условия человеческого существования – телесное бытие-с Другими в мире. Основа правового опыта – бытие с Другими в горизонте самопринадлежности, онтологическим залогом которой выступает нередуцируемая телесность как поле опыта самопринадлежности. Эти опыты не взаимоисключают друг друга. Сам опыт в сфере права может быть представлен как сложная взаимосвязь правового и юридического, которая, однако, не является диалектической «борьбой противоположностей», которую предстоит «снять» в некоем всепоглощающем «синтезе», но специфическим способом человеческого бытия-с Другими. ; It seems that during past 20 years the gap between analytical and hermeneutical trends in the philosophy of law is growing. The reason for such a situation is the lack of the common conceptual dimension and language as the ground of the dialogue between them. In any case, instead of the discussing the reason of law, its essence, modes of Being or some others fundamental issues, philosophy of law turns into the endless debates about the concept of law, its connection with morality or racial, gender or some other kind of the politically correct discourse. So, to avoid the scholastic debates, contemporary philosophy of law has to find its original dimension, where the analytical and hermeneutical researchers both would be able to speak with one another reasonably. Such a dimension as the common field of legal discussing is human experience, when the law encounters the man and man encounters the law. This experience is the starting point, where the legal researcher, whether the analytical or hermeneutical, begins to think toward the reasoning of law. The difference between the two trends of the legal philosophy is rooted in the way, in which the legal relevant experience becomes the focal point of its attention. In the analytical tradition this experience is necessarily connected with the legal institutions, such as norms of legislation, decisions of courts and some other legal bodies, relations with the state officials and many other situations, when the human being encounters itself among the various legal entities. The experience of Being among the legal entities could be named "legal experience". In the hermeneutical legal philosophy, the human experience of law is quite different. There is no necessary connection with the legal institutions. Instead of that, human being experiences law as the part of its ordinary Being-with-one-another, which is more originally than any contact with the legal norms or officials. The focal point of this experience is the reason of the Being-with-one-another, which is always unique and concrete. This kind of experience could be named "experience of law". But, despite the difference, both kinds of experience have the common starting point – human being, who is concerned about what's going on in his life, what reason/meaning have these legal/law events and occurrences and so on. In any case, even if the ways of the hermeneutical and analytical traditions lead in the opposite directions, they have the common beginning, which could serve as the field of the dialogue between them.
