Suchergebnisse

The article traces the evolution of Dmуtro Dontsov's views before the First World War. The author's main focus is on the factors (such as origin, education, intercultural experience, practical experience, and intellectual ideas) that influenced the thinker. Dontsov himself acknowledged the influence of classical Ukrainian literature as well as of the ideas of Mykola Mikhnovsky, but his most cited authors were Karl Marx, Friedrich Engels, and some representatives of European Social Democracy. Dontsov's views before World War I can be described as anti-colonial Marxism. The author argues that Austromarxism had a powerful impact on Dontsov. The impact is traced in his attempts to solve the Ukrainian national question within the theoretical constructs of Marxism. The article highlights Dontsov's conflict with some prominent representatives of the Ukrainian Social Democratic Labor Party. This conflict began with fundamental issues, and primarily different understandings of the intellectual limits of Marxism and the future of Ukrainian-Russian relations, but gradually they became very personal. The study of Dontsov's works allows us to make some generalizations about important features of Eastern European nationalism. Unlike in Western Europe, where modern nationalism emerged before Marxism, Marxism was ahead of nationalism in Eastern Europе. Marxism therefore became a powerful intellectual source for many East European nationalists of that period.Manuscript received 09.03.2020 ; Статтю присвячено дослідженню світоглядної еволюції Дмитра Донцова в період до Першої світової війни. Головну увагу зосереджено на чинниках, що вплинули на формування світогляду мислителя (походження, освіта, досвід міжкультурного спілкування, досвід практичної діяльності, інтелектуальні враження). Донцов визнавав, що на його погляди вплинула класична українська література, а також ідеї Миколи Міхновського, однак найцитованіші автори у його працях – Карл Маркс, Фрідріх Енґельс і представники європейської соціал-демократії. Виявлено також потужний вплив австромарксизму. Зроблено припущення, що у переддень війни саме австромарксизм визначав інтелектуальні обрії Донцова у його намаганні розв'язати українське національне питання у межах теоретичних побудов марксизму. Висвітлено конфлікт Донцова із чільними представниками Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Зроблено висновок про його вирішальний вплив на відлучення Донцова від середовища української соціал-демократії.Матеріал надійшов 09.03.2020

The article traces the evolution of Dmуtro Dontsov's views before the First World War. The author's main focus is on the factors (such as origin, education, intercultural experience, practical experience, and intellectual ideas) that influenced the thinker. Dontsov himself acknowledged the influence of classical Ukrainian literature as well as of the ideas of Mykola Mikhnovsky, but his most cited authors were Karl Marx, Friedrich Engels, and some representatives of European Social Democracy. Dontsov's views before World War I can be described as anti-colonial Marxism. The author argues that Austromarxism had a powerful impact on Dontsov. The impact is traced in his attempts to solve the Ukrainian national question within the theoretical constructs of Marxism. The article highlights Dontsov's conflict with some prominent representatives of the Ukrainian Social Democratic Labor Party. This conflict began with fundamental issues, and primarily different understandings of the intellectual limits of Marxism and the future of Ukrainian-Russian relations, but gradually they became very personal. The study of Dontsov's works allows us to make some generalizations about important features of Eastern European nationalism. Unlike in Western Europe, where modern nationalism emerged before Marxism, Marxism was ahead of nationalism in Eastern Europе. Marxism therefore became a powerful intellectual source for many East European nationalists of that period.Manuscript received 09.03.2020 ; Статтю присвячено дослідженню світоглядної еволюції Дмитра Донцова в період до Першої світової війни. Головну увагу зосереджено на чинниках, що вплинули на формування світогляду мислителя (походження, освіта, досвід міжкультурного спілкування, досвід практичної діяльності, інтелектуальні враження). Донцов визнавав, що на його погляди вплинула класична українська література, а також ідеї Миколи Міхновського, однак найцитованіші автори у його працях – Карл Маркс, Фрідріх Енґельс і представники європейської соціал-демократії. Виявлено також потужний вплив австромарксизму. Зроблено припущення, що у переддень війни саме австромарксизм визначав інтелектуальні обрії Донцова у його намаганні розв'язати українське національне питання у межах теоретичних побудов марксизму. Висвітлено конфлікт Донцова із чільними представниками Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Зроблено висновок про його вирішальний вплив на відлучення Донцова від середовища української соціал-демократії.Матеріал надійшов 09.03.2020

The article traces the evolution of Dmуtro Dontsov's views before the First World War. The author's main focus is on the factors (such as origin, education, intercultural experience, practical experience, and intellectual ideas) that influenced the thinker. Dontsov himself acknowledged the influence of classical Ukrainian literature as well as of the ideas of Mykola Mikhnovsky, but his most cited authors were Karl Marx, Friedrich Engels, and some representatives of European Social Democracy. Dontsov's views before World War I can be described as anti-colonial Marxism. The author argues that Austromarxism had a powerful impact on Dontsov. The impact is traced in his attempts to solve the Ukrainian national question within the theoretical constructs of Marxism. The article highlights Dontsov's conflict with some prominent representatives of the Ukrainian Social Democratic Labor Party. This conflict began with fundamental issues, and primarily different understandings of the intellectual limits of Marxism and the future of Ukrainian-Russian relations, but gradually they became very personal. The study of Dontsov's works allows us to make some generalizations about important features of Eastern European nationalism. Unlike in Western Europe, where modern nationalism emerged before Marxism, Marxism was ahead of nationalism in Eastern Europе. Marxism therefore became a powerful intellectual source for many East European nationalists of that period.Manuscript received 09.03.2020 ; Статтю присвячено дослідженню світоглядної еволюції Дмитра Донцова в період до Першої світової війни. Головну увагу зосереджено на чинниках, що вплинули на формування світогляду мислителя (походження, освіта, досвід міжкультурного спілкування, досвід практичної діяльності, інтелектуальні враження). Донцов визнавав, що на його погляди вплинула класична українська література, а також ідеї Миколи Міхновського, однак найцитованіші автори у його працях – Карл Маркс, Фрідріх Енґельс і представники європейської соціал-демократії. Виявлено також потужний вплив австромарксизму. Зроблено припущення, що у переддень війни саме австромарксизм визначав інтелектуальні обрії Донцова у його намаганні розв'язати українське національне питання у межах теоретичних побудов марксизму. Висвітлено конфлікт Донцова із чільними представниками Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Зроблено висновок про його вирішальний вплив на відлучення Донцова від середовища української соціал-демократії.Матеріал надійшов 09.03.2020

Stand boundaries of understanding Post-Marxism. Examines the interrelation of Post-Marxism and postmodernism, poststructuralism, cultural studies. Offers a number of assertions that identify this or that conception as Post-Marxist. Key words: Post-Marxism, postmodernism, political, subjectivity. ; Виокремлено межі розуміння постмарксизму. Проаналізовано взаємозв'язок постмарксизму з постмодернізмом, постструктуралізмом, культуральними студіями. Запропоновано низку тверджень, котрі ідентифікують ту чи іншу концепцію як постмарксистську. Ключові слова: постмарксизм, постмодернізм, політичне, суб'єктність.

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article deals with three patterns for interpretation of language in its relation to the cultural hegemony, i.e. Gramscian, Voloshinian, and Pasolinian. As was shown, the analysis of the language problem is the necessary precondition for justifying the unity of theoretical and practical elements within Marxist philosophy. A common feature for the aforementioned patterns was an attempt to answer a fundamental question: how it is possible to make explicit the relationship between ideology and relations of production by means of the materialist dialectics. A refusal to fetishize language as a particular essence, a revealing that any sign systems are mediated by ideologies, and elaboration of a nonSaussurian structure of language are the core results of the proposed analysis. The starting point for the reflections of the mentioned thinkers was a tenet that communication in the state is determined by how much the institutions of power are able to bring the interests of society under control without disturbing the balance between the political body and the existing social forces. Thus, an ideology plays in two guises: as a symbolic order of legitimation on the society's part and as a framing the growth of cultural forms. A distinction between the written and the spoken language becomes a politically significant tool to undermine the hegemony, for a balance between the political and the social, between the coercion and the approval, is widely open to fluctuations. Hence is the problem Marxist theorists have tried to solve: how can it be found out, with an examination of statements in non-political contexts, what someone talks of is a part of her political interest. The Marxist thinkers solved it in various ways. For instance, Gramsci focused himself on the reasons of making of the Italian literary canon; Voloshinov considered the proposition that in linguistics a formalism, as well as psychologism, following from a claim that semantics and means of expression are politically independent; and Pasolini sketched the difference between the spoken language, the spoken-written language, and the purely oral language, with unequal subjects of them. ; У статті розглянуто три моделі тлумачення мови в її стосунку до культурної гегемонії: ґрамшіанську, волошинівську та пазолінівську. Показано, що аналіз проблеми мови є необхідною передумовою обґрунтування єдності теоретичного й практичного компонентів філософії марксизму. Спільним для зазначених моделей був пошук відповіді на засадниче питання про умови експлікації зв'язку між ідеологією та виробничими відносинами засобами матеріалістичної діалектики. Наслідком цього аналізу стала відмова від теоретичної фетишизації мови як окремої сутності, виявлення ідеологічної опосередкованості знакових систем та розроблення несосюрівської моделі структури мови. Відправною точкою для рефлексій згаданих мислителів була теза, що комунікація у державі визначається тим, наскільки інститути влади спроможні поставити під контроль інтереси суспільства, не порушуючи баланс між політичним тілом і наявними соціальними силами. Ідеологія, отже, виступає у двох іпостасях: як символічний порядок легітимації влади з боку суспільства, так і рамка, що задає межі розвиткові культурних форм. Саме через це відмінність між писемним і усним словом стає політично значущим засобом боротьби з гегемонією, адже рівновага між політичним і соціальним, між примусом і схваленням відкрита до коливань. Звідси проблема, яку намагалися розв'язати марксистські теоретики: як через дослідження висловлень у позаполітичних контекстах виявити їхню підпорядкованість політичним інтересам суб'єктів мовлення. Розв'язують її марксисти по-різному. А. Ґрамші фокусувався на джерелах формування італійського літературного канону, В. Волошинов – на залежності психологізму та формалізму у лінгвістиці від твердження про аполітичний характер семантики та виражальних засобів, а П. П. Пазоліні – на відмінності суб'єктів розмовної, писемної та писемно-розмовної мов.

The article is devoted to Ukrainian Marxism, its initial stages of development and one of its main areas — anti-colonial and postcolonial research. It continues the discussion on the round table Ideology and Utopia. The Legacy of Marxism and Modern Political Reality (FD, No. 2, 2018). The author notes the attempts of the Ukrainian Marxists to adapt Marx's and Engels's main ideas to domestic realities and to criticize a number of these ideas. The article outlines main achievements of the Ukrainian Marxists in terms of anti- colonial and post-colonial studies. Julian Bachinsky in 1895 in the book Ukraine Irredenta substantiated the objective need to overcome the colonial status of Ukrainian lands and to create Ukrainian independent state. In 1919, Serhiy Mazlach and Vasyl Shakhray published the book, named To the Wave. In it they wrote that industrial capitalism turned Eastern Ukraine into a developed Russian colony, and its inhabitants — into a modern nation. It prepared the ground for making Ukraine independent. The expanded political and economic study of the phenomenon of colonialism and the substantiation of the status of Ukraine as one of the "European-type colonies" was given by Mikhaylo Volobuev-Artemov in the article On the Problem of the Ukrainian Eco- nomy, published in the journal Bolshevik of Ukraine (2-3, 1928). Volobuyev stressed: if in the USSR Ukraine will not become a separate economic unit, it will again turn into a colony. The author believes that the experience of Ukrainian neo-Marxism, which did not simplify the problems of colonialism, reducing it to a racial factor, is very relevant. The ideological resource of postcolonial studies, understanding Ukraine's specifics as "Euro- pean-type colony" is urgently needed today for in-depth reforms. ; Стаття присвячена українському марксизму, його початковим етапам розвитку та одному з його найголовніших напрямків — антиколоніальним і постколоніаль- ним дослідженням. Розвідка продовжує дискусії круглого столу «Ідеологія і уто- пія. Спадщина марксизму і сучасна політична реальність» («ФД», No2, 2018). Автор констатує намагання українських марксистів пристосувати загальні положення Маркса та Енґельса до вітчизняних реалій і критичне ставлення до низки цих по- ложень. У статті окреслено найголовніші досягнення українських марксистів у царині антиколоніальних і постколоніальних досліджень. Юліан Бачинський 1895 року у книзі «Україна Irredenta» обґрунтував об'єктивну потребу в подоланні колоніально- го стану українських земель Галичини та Наддніпрянщини та створення Української самостійної соборної держави. У 1919 році Сергій Мазлах і Василь Шахрай у книзі «До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною)» писали, що індустріальний капіта- лізм перетворив східну Україну на розвинену російську колонію, а її мешканців — на сучасну націю. Це підготувало ґрунт унезалежнення України. Розгорнуте полі- тико-економічне дослідження явища колоніалізму й обґрунтування статусу України як однієї з «колоній європейського типу» дав Михайло Волобуєв-Артемов у статті «До проблеми української економіки» («Більшовик України», 1928, No2–3). Волобуєв наголошував: якщо в СССР Україна не стане окремою економічною одиницею, вона знову перетвориться на колонію. Автор вважає, що врахування досвіду українського неомарксизму, який не спрощував проблематику колоніалізму, зводячи її до расового чинника, є вельми актуальним. Ідейний ресурс постколоніальних студій, розуміння специфіки України як «колонії європейського типу» вкрай потрібні сьогодні для проведення глибин- них реформ.

Initiated "FD" round table discussion with philosophers, sociologists and other humanities ; Ініційований «ФД» круглий стіл за участю філософів, соціологів та інших гуманітаріїв

The article deals with the evolution of understanding of Hegel's political ontology. The author describes and analyzes parts of Hegel's theory that were used by Marx and his followers for the formation of the materialist view of the development of human history. Marx was among the first who popularized the rejection of Absolute in a new type of philosophizing. Many thinkers concentrated their attention on the issue of Hegel's dialectics in the mature philosophy of Marx, but the influence of Hegel on Marx showed itself not only in this aspect. The author tries to make clear that connections between two mentioned theories are much deeper. Hegel had with Marx much in common. Both of them believed that a human becomes a human solely in interaction with other people. Moreover, they rejected the possibility of positive social and individual changes beyond social interaction. Marx criticized Hegel and his followers for maintaining illusions about the fact that the world is an Idea. In addition, he ascribed to Hegel's thoughts that the course of human history is determined by ideas and concepts, especially philosophical and religious ones. We must admit that this is a serious distortion of the Hegelian theory. Hegel really believed that the history of humankind is a story of the development of the Mind or the Spirit. But in certain parts of his system Hegel emphasized the inalienability of the Spirit from human activity in the objective world. The Spirit for Hegel is the development of consciousness of individuals, their selfrealization. The history of the Spirit embodies itself in objective social forms that are constructed, destroyed and reconstructed by humankind. Thanks to dialectical mechanisms embedded in the development of consciousness and history, the activity of Ideas is the interaction between self-knowledge, self-actualization and their practical implementation, which always has a set of goals to be achieved. Achieving goals leads to a new level of self-knowledge and the emergence of new goals. Spirit always acts through the social world (even in the case of historical personalities). Hegel believed that the accumulation of knowledge and purposeful activity of people can be considered a contribution to the collective activity of nations, cultures, even the humanity as a whole. Collective activity accumulates a reflection of oneself, as people articulate what is happening, fix it in the form of traditions. So neither Marx nor Feuerbach, but Hegel was the first who created the tendency of removing concept of God from the structure of philosophizing. ; В рамках данного исследования автор изложил и проанализировал ряд идей, относящихся к становлению марксистского «рецепционного» поля как ведущего направления эволюции интерпретационного корпуса эпохи «после Гегеля». Наглядно подчеркивая зависимость марксовой теории от теории Гегеля, очерк обнажает гегелевской материал, который был использован К. Марксом и его последователями в формировании материалистического взгляда на развитие человеческой истории, а кроме того, подготовил тотальное распространение гипотезы о нежизнеспособности концепта Абсолюта в качестве главного элемента философствования нового типа. ; В межах запропонованого дослідження авторка виклала та проаналізувала низку ідей, що стосуються становлення марксистського «рецепційного» поля як провідного напряму еволюції інтерпретаційного корпусу епохи «після Геґеля». Наочно підкреслюючи залежність марксової теорії від теорії Геґеля, нарис оголює геґелівський матеріал, що був долучений К. Марксом та його послідовниками до формування матеріалістичного погляду на розвиток людської історії, а також підготував тотальне розповсюдження гіпотези про непотрібність концепту Абсолюта в якості головного елемента філософування нового типу.

The article characterizes the purport of Ivan Franko's article, its sociologic and politologic address, evaluates the Marxist theory, provides evidence in favour of Ukraine's return to national death on condition of returning to Marxism–Leninism as allegedly social religion of salvation. Key words: progress, Marxism, People's State, Social Democracy, Communist regime, nation, Ukrainian nation–building, language, culture, spirituality, Russianization. ; Схарактеризовано зміст статті І. Франка, її соціолого-політологічну спрямованість, оцінено марксистську теорію, показано, що повернення нині до марксизму-ленінізму як до начебто рятівної соціальної релігії означало б для України повернення на дорогу до національної смерті. Ключові слова: поступ, марксизм, народна держава, соціал-демократизм, комуністичний режим, нація, українське державотворення, мова, культура, духовність, російщення.

The process of institutionalization of alternative freedom content in the discourse of political theory has been considered. The influence of the early Karl Marx ideas and concepts at the process of formation of the essential aspects of leftist visions of critical theory of social organization has been analyzed. The regularities of transformation of theoretical constructs of the liberal theory of freedom and practice of institutional and socio-cultural aspects of modern democracies under the influence of Marxism and its theoretical legacy of the second half of the twentieth century have been revealed. The essential features of neo-Marxist interpretation of the human freedom within the political discourse and within the institutions of the modern state have been analyzed, democracy is considered the best form of its organization at this stage of formation of the developed liberalism. Key words: democracy, Marxism, neo-Marxism, freedom, capitalism, man, actor, discourse. ; Розглянуто процес інституалізації альтернативного змісту свободи у дискурсі політичної теорії. Виявлено закономірності трансформації теоретичних конструктів ліберальної теорії свободи й практики інституційних та соціокультурних аспектів сучасних демократій під впливом марксизму та його теоретичного спадку другої половини ХХ сторіччя. Проаналізовано сутнісні особливості неомарксистського трактування свободи людини у рамках навколо політичного дискурсу та у межах інститутів сучасної держави, кращою формою організації якої на даному етапі становлення країн розвинутого лібералізму вважається демократія. Проаналізовано вплив ідей та концептів раннього К. Маркса на процес становлення сутнісних аспектів лівих візій критичної теорії соціальної організації. Ключові слова: демократія, марксизм, неомарксизм, свобода, капіталізм, людина, актор, дискурс.

In the article highlights major milestones of history of Department of Philosophy as a separate structural unit of Poltava V.G. Korolenko National (State) Pedagogical University (Institute). On the basis of the analysis of archival materials, it was found that this year Department of Philosophy celebrates its 100th anniversary from the date of its foundation, although the cycle of philosophical disciplines was taught even before the emergence of a separate structural subdivision. For 100 years of its existence, the department had a variety of names (of social sciences – 1918-1931, of Marxism-Leninism – 1931-1932, of dialectical materialism – 1932-1935, of socio-economic disciplines – 1935-1939, of Marxism-Leninism – 1939-1947, of Marxism-Leninism , philosophy and political economy – 1947-1967; of history of the CPSU and philosophy – 1967-1975; from September 1, 1975 – of philosophy), but throughout this time, the department had teachers who had a high scientific and methodological level, qualified the cycle of philosophical disciplines, contributed to the formation of highlyerudite, with a deep sense of patriotism, highly moral professionals. Today the Department of Philosophy has formed a powerful human potential, and the Department has become one of the leading scientific and educational centers in Ukraine. In the heart of scientific activity at the department there is a scientific school "Domestic cultural and historical experience in the process of formation of civil society", which since 1998 has been leading the doctor of philosophical sciences, professor, honored worker of Ukrainian education, academician of the Ukrainian Academy of Political Sciences P. A. Kravchenko. During the modern period of the history of the department (2004-2018), its teachers prepared and published 700 scientific works of a total volume of more than 360 printed sheets, which testify to the high scientific and methodological level of the teachers of the department.

The paper analyses the process of intellectual (mental) labor from a standpoint of the Marxists methodology and its consequences to the social production. The author states that expansion of intellectual labor forces a reworking of the Marxists political economy, since this component of the social production was not subject to a systematic analysis within «classical» Marxism. ; У статтi з точки зору методологiї марксизму аналiзується процес iнтелектуальної (розумової) працi та його наслiдки для суспiльного виробництва в цiлому. Автор вважає, що поширення i стрiмкий розвиток iнтелектуальної працi вимагає вiд марксизму переосмислення окремих категорiй методу полiтичної економiї, оскiльки ця складова суспiльного виробництва не була предметом системного аналiзу в рамках «класичного» марксизму.

The article identifies elements of national experience that became the preconditions for such revival, as well as determined the originality of French political philosophy. Based on the publi- cations of V. Descombes, G. Labelle, D. Tanguay, M. Foessel, . Jourdain, the author distin- guishes between French political philosophy in the narrow sense, which is represented by C. Castoriadis, C. Lefort, P. Rosanvallon, M. Gauchet, P. Manent, Ph. Raynaud (paying special atten- tion to the Ukrainian translations of their works), and the articulation of political questions in terms of philosophical theory by well-known representatives of French theory. The reasons that hindered the development of political philosophy in France were the dominance of the positiv- ist paradigm in the social sciences and Marxism in the French intellectual milieu. The impulsion for the revival of political philosophy in France was the crisis of Marxism and preparations for the celebration of the 200th anniversary of the French Revolution of 1789. The distinguishing features of French political philosophy, according to the author, are the study of political problems in the context of intellectual, social, cultural history and ethnology, as well as through the prism of the works of classical French authors. The author also pays attention to the special role of R. Aron in the revival of French political philosophy. ; На думку автора статті, своєрідність національних традицій філософії у модерний час ви- значають: місце філософії в національній академічній системі, зокрема у властивій цій сис- темі номенклатурі наук і дисциплін; функціювання філософії у межах інтелектуального й культурного простору, окресленого використанням національної мови; рівень і спосіб при- сутності філософії у публічному просторі. Своєрідність національної традиції політичної філософії визначає також те, що інтерес до неї та підходи до неї зумовлені національним політичним досвідом та досвідом його осмислення. У статті вказано елементи національного досвіду, які стали передумовами відродження політичної філософії у Франції другої половини ХХ століття, а також визначили своєрідність французької політичної філософії. Спираючись на публікації В. Декомба, Ж. Лабеля, Д. Танґе, М. Фоселя та Е. Журдена, автор розрізняє артикуляцію політичних питань у термінах фі- лософської теорії з боку відомих представників French theory та французьку політичну філо- софію у вузькому розумінні. Представниками останньої він вважає К. Касторіадиса, К. Ле- фора, П. Розанвалона, М. Ґоше, П. Манана та Ф. Рено, звертаючи особливу увагу на україн- ські переклади їхніх праць. Причинами, що перешкоджали розвиткові політичної філософії у Франції було домінування позитивістської парадигми у соціальних науках та марксизму у французькому інтелектуальному середовищі. Поштовхами до відродження політичної філо- софії у Франції були криза марксизму та підготовка до святкування 200-річчя Французької революції 1789 року. До особливостей французької політичної філософії автор відносить до- слідження політичних проблем у контексті інтелектуальної, соціальної, культурної історії та етнології, а також крізь призму праць класичних французьких авторів. Автор також звертає увагу на особливу роль Р. Арона у відродженні французької політичної філософії.