Suchergebnisse

Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко. ; For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was present­ed to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko.

Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко. ; For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was present­ed to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko.

For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was present­ed to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko. ; Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко.

The article contains the analysis conducted by the author on topicality of upbringing moral culture in future engineering leaders. Special attention is paid to national scientists' views on the role of morality and that of its upbringing at a technical university. It is noted in the article that an important characteristic of a future engineering leader's professional culture is the mutual connection and mutual determination between a person's value orientation with their moral-and-ethical paradigm and professional ethics typical for their circle of communication. It is noted that the mentioned norms and principles facilitate a person's authority and priorities consolidation not only as those of a leader, but also as a site of humaneness of interpersonal relations. The authoress stresses that moral upbringing of future engineering leaders at technical universities plays a significant role in their training because it is connected with development of an individual's personality traits and forming a person's attitude to others (the team, its leader), and first of all to his/her potential colleagues and subordinates.It is highlighted in the article that within the sphere of moral education of future engineering leaders, the main priorities are the following: consciousness formation, accumulation of moral experience in moral behavior skills; moral education as knowledge in the matters of moral, ethics, policy; upbringing of the feeling of personal responsibility for one's actions, behavior, and possible outcomes of one's professional activity; development and fixation of moral self-improvement mechanisms and of behavior's self-regulation.There is highlighted the connection of V. Sukhomlynskiy's ideas with leadership potential development in students and lecturers at a technical higher education establishment.The authoress highlights the following traits of a lecturer-leader: their aspiration and need in communicating with students, displaying friendliness, high communicative traits; being a decent person, having clear moral-and-ethical views and principles and following them adamantly; being able to understand those whom they train and educate; being a creative and independent person; conducting an active research and consulting activity; being tolerant and restrained, firm and persistent, being able to control themselves, their emotions and psychic state in general; being able to forecast possible pedagogic situations, to evaluate outcomes of their deeds and actions in a systematic way, of their influencing students – these teachers' traits facilitate spirituality formation in students, future engineering leaders.There have been viewed such main methods and technologies of leadership potential development in students and lecturers at Leadership Center at the Department of pedagogy and social systems management after Academician I. A. Zaziun at NTU "KhPI" as delivering information and problem-solving lectures, discussion seminars, press-conference seminars, organizing thematic science conferences, training sessions, delivering extracurricular consultations for students.It is proved in the article that in modern conditions not enough attention is paid to personality formation in engineering leaders-to-be at technical universities, while this should be an obligatory condition of their professional growth; in the process of students' vocational training, it is necessary to introduce V. Sukhomlynskiy's ideas; particularly expedient is the application of active teaching methods with a distinct moral educating directedness, intensifying individual work with students, enhancing their activity in political, community, and cultural life.The authoress thinks it necessary to restore training courses in psychology studies for all students of a technical university alongside the introduction to the training process the methods and technologies developed by lecturers of the Leadership Center and the Center of Modern Pedagogic, Psychological, and Management Technologies at the Department of pedagogy and social systems management after Academician I .A. Zaziun at NTU "KhPI" on the basis of V. Sukhomlynskiy's pedagogy. ; В статье проведен анализ актуальности воспитания нравственной культуры у будущих инженеров-лидеров. Особое внимание уделено взглядам отечественных ученых роли нравственности и ее воспитанию в условиях технического университета. В статье отмечено, что важной характеристикой профессиональной культуры будущего инженера-лидера является взаимосвязь и взаимообусловленность с личностной ценностной ориентацией и морально-этической парадигмой человека, с профессиональной этикой, характерной для круга его общения. Отмечено, что указанные нормы и принципы способствуют утверждению авторитета и приоритета личности не только как лидера, но и как ячейки гуманности межличностных отношений. Автор подчеркивает, что нравственное воспитание будущих инженеров-лидеров в технических вузах играет определяющую роль в их подготовке, так как оно связано с развитием личностных качеств человека и формированием его отношения к другим людям (команды лидера), в первую очередь к своим потенциальным коллегам и подчиненным. В статье подчеркивается, что в сфере нравственного воспитания будущих инженеров-лидеров основными задачами являются: формирование сознания, накопление опыта навыков нравственного поведения; моральное образование как осведомленность в вопросах морали, этики, политики, воспитание чувства личной ответственности за свои поступки, свое поведение и возможные результаты своей профессиональной деятельности; развитие и закрепление действенных механизмов нравственного самовоспитания и саморегуляции поведения.Освещена связь педагогических идей В.Сухомлинского с развитием лидерского потенциала у студентов и преподавателей высшего технического учебного заведения.В статье подчеркнуто личностные качества преподавателя-лидера такие, как: его стремление к общению со студентами, проявление общительности, высокие коммуникабельные качества; быть глубоко порядочным человеком, иметь четкие морально-этические взгляды и убеждения, и твердо придерживаться их, уметь понимать тех, кого он учит и воспитывает; быть человеком творческим и самостоятельным, вести активную исследовательскую и консультационную деятельность; быть терпимым и сдержанным, твердым и настойчивым, уметь управлять собой, своими эмоциями и психическим состоянием вообще; уметь прогнозировать возможные педагогические ситуации, системно оценивать последствия своих действий и поступков, своего влияния на студентов, что способствует формированию духовности у студентов - будущих инженеров-лидеров. Рассмотрены основные методы и технологии развития лидерского потенциала у студентов и преподавателей в Центре лидерства кафедры педагогики и психологии управления социальными системами им. академика И. А. Зязюна НТУ «ХПИ» такие, как проведение информационных и проблемных лекций, семинаров-диспутов, семинаров-пресс-конференций, организацию тематических научных конференций, проведение тренингов, внеаудиторного проведения индивидуальных консультаций со студентами.В статье доказано, что в современных условиях недостаточное внимание уделяется формированию личности будущих инженеров-лидеров в технических университетах, тогда как она должна быть обязательным условием их профессионального роста; в процессе профессиональной подготовки студентов необходимо внедрять педагогические идеи В. Сухомлинского, а именно, целесообразным является применение активных методов обучения с четкой воспитательной направленностью, усилением индивидуальной работы со студентами, активизацией их деятельности в политической, общественной и культурной жизни. Автор считает необходимым восстановление учебных курсов изучения психологии для всех студентов технического университета, а также внедрение в учебный процесс современных методов и технологий, разработанных преподавателями Центра Лидерства и Центра современных педагогических, психологических и управленческих технологий кафедры педагогики и психологии управления социальными системами им. академика И. А. Зязюна НТУ «ХПИ» на основе педагогики В. Сухомлинского. ; В статті проведений аналіз актуальності виховання моральної культури у майбутніх інженерів-лідерів. Особлива увага приділена поглядам вітчизняних науковців щодо ролі моральності та її вихованню в умовах технічного університету. В статті відзначено, що важливою характеристикою професійної культури майбутнього інженера-лідера є взаємозв'язок та взаємообумовленість з особистою ціннісною орієнтацією та морально-етичною парадигмою людини, з професійною етикою, характерною для кола його спілкування. Відзначено, що вказані норми та принципи сприяють утвердженню авторитету та пріоритету особистості не тільки як лідера, але і як осередку гуманності міжособистісних відношень. Авторка підкреслює, що моральне виховання майбутніх інженерів-лідерів в технічних вузах відіграє визначальну роль у їх підготовці, тому що воно пов'язане з розвитком особистісних якостей людини та формуванням її відношення до інших людей (команди лідера), в першу чергу до своїх потенційних колег і підлеглих.В статті підкреслено, що у сфері морального виховання майбутніх інженерів-лідерів основними завданнями є: формування свідомості, нагромадження досвіду навичок морального поводження; моральна освіта як обізнаність в питаннях моралі, етики, політики; виховання почуття особистої відповідальності за свої вчинки, своє поводження та можливі результати своєї професійної діяльності; розвиток і закріплення дієвих механізмів морального самовиховання та саморегуляції поводження.Висвітлений зв'язок педагогічних ідей В.Сухомлинського з розвитком лідерського потенціалу у студентів та викладачів вищого технічного навчального закладу.В статті підкреслено особистісні якості викладача-лідера такі, як: його прагнення мати потребу у спілкуванні зі студентами, виявляти товариськість, високі комунікабельні якості; бути глибоко порядною людиною, мати чіткі морально-етичні погляди і переконання і твердо дотримуватись їх; уміти розуміти тих, кого він навчає і виховує; бути людиною творчою і самостійною, вести активну дослідницьку і консультативну діяльність; бути терпимим і стриманим, твердим і наполегливим, уміти управляти собою, своїми емоціями і психічним станом взагалі; уміти прогнозувати можливі педагогічні ситуації, системно оцінювати наслідки своїх дій і вчинків, свого впливу на студентів, що сприяють формуванню духовності у студентів – майбутніх інженерів-лідерів.Розглянуто основні методи та технології розвитку лідерського потенціалу у студентів та викладачів в Центрі лідерства кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами ім. академіка І. А. Зязюна НТУ «ХПІ» такі, як проведення інформаційних і проблемних лекцій, семінарів-диспутів, семінарів-прес-конференцій, організацію тематичних наукових конференцій,проведення тренінгів, позааудиторне проведення індивідуальних консультацій студентів.В статті доведено, що в сучасних умовах недостатня увага приділяється формуванню особистості майбутніх інженерів-лідерів в технічних університетах, тоді як вона має бути обов'язковою умовою їх професійного зростання; в процесі професійної підготовки студентів необхідно впроваджувати педагогічні ідеї В. Сухомлинського, а саме, доцільним є застосування активних методів навчання з чіткою виховною спрямованістю, посиленням індивідуальної роботи зі студентами, активізацією їх діяльності в політичному, громадському та культурному житті .Авторка вважає необхідним відновлення навчальних курсів вивчення психології для всіх студентів технічного університету, а також впровадження в навчальний процес сучасних методів та технологій, розроблених викладачами Центру Лідерства та Центру сучасних педагогічних, психологічних та управлінських технологій кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами ім. академіка І. А. Зязюна НТУ «ХПІ» на основі педагогіки В. Сухомлинського.

The article contains the analysis conducted by the author on topicality of upbringing moral culture in future engineering leaders. Special attention is paid to national scientists' views on the role of morality and that of its upbringing at a technical university. It is noted in the article that an important characteristic of a future engineering leader's professional culture is the mutual connection and mutual determination between a person's value orientation with their moral-and-ethical paradigm and professional ethics typical for their circle of communication. It is noted that the mentioned norms and principles facilitate a person's authority and priorities consolidation not only as those of a leader, but also as a site of humaneness of interpersonal relations. The authoress stresses that moral upbringing of future engineering leaders at technical universities plays a significant role in their training because it is connected with development of an individual's personality traits and forming a person's attitude to others (the team, its leader), and first of all to his/her potential colleagues and subordinates.It is highlighted in the article that within the sphere of moral education of future engineering leaders, the main priorities are the following: consciousness formation, accumulation of moral experience in moral behavior skills; moral education as knowledge in the matters of moral, ethics, policy; upbringing of the feeling of personal responsibility for one's actions, behavior, and possible outcomes of one's professional activity; development and fixation of moral self-improvement mechanisms and of behavior's self-regulation.There is highlighted the connection of V. Sukhomlynskiy's ideas with leadership potential development in students and lecturers at a technical higher education establishment.The authoress highlights the following traits of a lecturer-leader: their aspiration and need in communicating with students, displaying friendliness, high communicative traits; being a decent person, having clear moral-and-ethical views and principles and following them adamantly; being able to understand those whom they train and educate; being a creative and independent person; conducting an active research and consulting activity; being tolerant and restrained, firm and persistent, being able to control themselves, their emotions and psychic state in general; being able to forecast possible pedagogic situations, to evaluate outcomes of their deeds and actions in a systematic way, of their influencing students – these teachers' traits facilitate spirituality formation in students, future engineering leaders.There have been viewed such main methods and technologies of leadership potential development in students and lecturers at Leadership Center at the Department of pedagogy and social systems management after Academician I. A. Zaziun at NTU "KhPI" as delivering information and problem-solving lectures, discussion seminars, press-conference seminars, organizing thematic science conferences, training sessions, delivering extracurricular consultations for students.It is proved in the article that in modern conditions not enough attention is paid to personality formation in engineering leaders-to-be at technical universities, while this should be an obligatory condition of their professional growth; in the process of students' vocational training, it is necessary to introduce V. Sukhomlynskiy's ideas; particularly expedient is the application of active teaching methods with a distinct moral educating directedness, intensifying individual work with students, enhancing their activity in political, community, and cultural life.The authoress thinks it necessary to restore training courses in psychology studies for all students of a technical university alongside the introduction to the training process the methods and technologies developed by lecturers of the Leadership Center and the Center of Modern Pedagogic, Psychological, and Management Technologies at the Department of pedagogy and social systems management after Academician I .A. Zaziun at NTU "KhPI" on the basis of V. Sukhomlynskiy's pedagogy. ; В статье проведен анализ актуальности воспитания нравственной культуры у будущих инженеров-лидеров. Особое внимание уделено взглядам отечественных ученых роли нравственности и ее воспитанию в условиях технического университета. В статье отмечено, что важной характеристикой профессиональной культуры будущего инженера-лидера является взаимосвязь и взаимообусловленность с личностной ценностной ориентацией и морально-этической парадигмой человека, с профессиональной этикой, характерной для круга его общения. Отмечено, что указанные нормы и принципы способствуют утверждению авторитета и приоритета личности не только как лидера, но и как ячейки гуманности межличностных отношений. Автор подчеркивает, что нравственное воспитание будущих инженеров-лидеров в технических вузах играет определяющую роль в их подготовке, так как оно связано с развитием личностных качеств человека и формированием его отношения к другим людям (команды лидера), в первую очередь к своим потенциальным коллегам и подчиненным. В статье подчеркивается, что в сфере нравственного воспитания будущих инженеров-лидеров основными задачами являются: формирование сознания, накопление опыта навыков нравственного поведения; моральное образование как осведомленность в вопросах морали, этики, политики, воспитание чувства личной ответственности за свои поступки, свое поведение и возможные результаты своей профессиональной деятельности; развитие и закрепление действенных механизмов нравственного самовоспитания и саморегуляции поведения.Освещена связь педагогических идей В.Сухомлинского с развитием лидерского потенциала у студентов и преподавателей высшего технического учебного заведения.В статье подчеркнуто личностные качества преподавателя-лидера такие, как: его стремление к общению со студентами, проявление общительности, высокие коммуникабельные качества; быть глубоко порядочным человеком, иметь четкие морально-этические взгляды и убеждения, и твердо придерживаться их, уметь понимать тех, кого он учит и воспитывает; быть человеком творческим и самостоятельным, вести активную исследовательскую и консультационную деятельность; быть терпимым и сдержанным, твердым и настойчивым, уметь управлять собой, своими эмоциями и психическим состоянием вообще; уметь прогнозировать возможные педагогические ситуации, системно оценивать последствия своих действий и поступков, своего влияния на студентов, что способствует формированию духовности у студентов - будущих инженеров-лидеров. Рассмотрены основные методы и технологии развития лидерского потенциала у студентов и преподавателей в Центре лидерства кафедры педагогики и психологии управления социальными системами им. академика И. А. Зязюна НТУ «ХПИ» такие, как проведение информационных и проблемных лекций, семинаров-диспутов, семинаров-пресс-конференций, организацию тематических научных конференций, проведение тренингов, внеаудиторного проведения индивидуальных консультаций со студентами.В статье доказано, что в современных условиях недостаточное внимание уделяется формированию личности будущих инженеров-лидеров в технических университетах, тогда как она должна быть обязательным условием их профессионального роста; в процессе профессиональной подготовки студентов необходимо внедрять педагогические идеи В. Сухомлинского, а именно, целесообразным является применение активных методов обучения с четкой воспитательной направленностью, усилением индивидуальной работы со студентами, активизацией их деятельности в политической, общественной и культурной жизни. Автор считает необходимым восстановление учебных курсов изучения психологии для всех студентов технического университета, а также внедрение в учебный процесс современных методов и технологий, разработанных преподавателями Центра Лидерства и Центра современных педагогических, психологических и управленческих технологий кафедры педагогики и психологии управления социальными системами им. академика И. А. Зязюна НТУ «ХПИ» на основе педагогики В. Сухомлинского. ; В статті проведений аналіз актуальності виховання моральної культури у майбутніх інженерів-лідерів. Особлива увага приділена поглядам вітчизняних науковців щодо ролі моральності та її вихованню в умовах технічного університету. В статті відзначено, що важливою характеристикою професійної культури майбутнього інженера-лідера є взаємозв'язок та взаємообумовленість з особистою ціннісною орієнтацією та морально-етичною парадигмою людини, з професійною етикою, характерною для кола його спілкування. Відзначено, що вказані норми та принципи сприяють утвердженню авторитету та пріоритету особистості не тільки як лідера, але і як осередку гуманності міжособистісних відношень. Авторка підкреслює, що моральне виховання майбутніх інженерів-лідерів в технічних вузах відіграє визначальну роль у їх підготовці, тому що воно пов'язане з розвитком особистісних якостей людини та формуванням її відношення до інших людей (команди лідера), в першу чергу до своїх потенційних колег і підлеглих.В статті підкреслено, що у сфері морального виховання майбутніх інженерів-лідерів основними завданнями є: формування свідомості, нагромадження досвіду навичок морального поводження; моральна освіта як обізнаність в питаннях моралі, етики, політики; виховання почуття особистої відповідальності за свої вчинки, своє поводження та можливі результати своєї професійної діяльності; розвиток і закріплення дієвих механізмів морального самовиховання та саморегуляції поводження.Висвітлений зв'язок педагогічних ідей В.Сухомлинського з розвитком лідерського потенціалу у студентів та викладачів вищого технічного навчального закладу.В статті підкреслено особистісні якості викладача-лідера такі, як: його прагнення мати потребу у спілкуванні зі студентами, виявляти товариськість, високі комунікабельні якості; бути глибоко порядною людиною, мати чіткі морально-етичні погляди і переконання і твердо дотримуватись їх; уміти розуміти тих, кого він навчає і виховує; бути людиною творчою і самостійною, вести активну дослідницьку і консультативну діяльність; бути терпимим і стриманим, твердим і наполегливим, уміти управляти собою, своїми емоціями і психічним станом взагалі; уміти прогнозувати можливі педагогічні ситуації, системно оцінювати наслідки своїх дій і вчинків, свого впливу на студентів, що сприяють формуванню духовності у студентів – майбутніх інженерів-лідерів.Розглянуто основні методи та технології розвитку лідерського потенціалу у студентів та викладачів в Центрі лідерства кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами ім. академіка І. А. Зязюна НТУ «ХПІ» такі, як проведення інформаційних і проблемних лекцій, семінарів-диспутів, семінарів-прес-конференцій, організацію тематичних наукових конференцій,проведення тренінгів, позааудиторне проведення індивідуальних консультацій студентів.В статті доведено, що в сучасних умовах недостатня увага приділяється формуванню особистості майбутніх інженерів-лідерів в технічних університетах, тоді як вона має бути обов'язковою умовою їх професійного зростання; в процесі професійної підготовки студентів необхідно впроваджувати педагогічні ідеї В. Сухомлинського, а саме, доцільним є застосування активних методів навчання з чіткою виховною спрямованістю, посиленням індивідуальної роботи зі студентами, активізацією їх діяльності в політичному, громадському та культурному житті .Авторка вважає необхідним відновлення навчальних курсів вивчення психології для всіх студентів технічного університету, а також впровадження в навчальний процес сучасних методів та технологій, розроблених викладачами Центру Лідерства та Центру сучасних педагогічних, психологічних та управлінських технологій кафедри педагогіки і психології управління соціальними системами ім. академіка І. А. Зязюна НТУ «ХПІ» на основі педагогіки В. Сухомлинського.

For today there is a far of the publications sanctified to soviet history of 1930th. However basic attention in them is spared there are 1937-1939 to strengthening of the totalitarian mode and repressions. And the problems of combating crime have received little attention.Research aim. Taking into account insufficient worked out of theme, an author put an aim to itself to light up the role of militia in counteraction to some types of criminality in the second half 1930th. This range of problems is wide enough, that is why we specially did not investigate some of directions of activity of militia at this time, in particular fight against gangsterism, counteract to economic criminality and role of militia in repressions 1937-1938, as it is an object other our scientific researches.Research methodology. The fundamental methodological principle of the study for the author was historicism. We tried to study the processes, events and facts in chronological order, taking into account the then socio-political situation. The method of comparison allowed to consider the general and special in activity of militia of different regions of the republic and differences in counteraction to different types of crimes.The scientific novelty of the article is that for the first time in the historical literature it reveals the activities of the police in combating crime in the second half of the 1930s., related to improving the work of investigators, district inspectors.In the article basic directions of activity of militia are exposed in relation to counteraction to some types of crimes in Ukraine, in the second half of 1930th. In this time a "liberal" period made off relatively in history of soviet legislation.It was considered that in connection from completion of building of socialism in the USSR the main causations of crime, related to the inheritance of, are czarism on the whole removed, and the pore of the most rapid liquidation of criminality came, although at this time appeared and new types of crimes : 1. crimes related to the passport system (imitation, sale and purchase, theft of passports); 2. violation of charter of agricultural artel, violation of soviet and of a collective farm democracy; 3.sabotage of Stakhanovsky motion, pursuit ofStakhanov' s men.New Constitution of the USSR was accepted in 1936, and in 1937 is new Constitution of Ukraine. For them wide rights for soviet citizens were proclaimed, but in reality they were not realized, becoming illustration to neglect of law and law and order.However would be an overstatement to consider that there was complete legal anarchy and raging of criminality in the state .Conclusions. In the second half 1930th a militia, without regard to mass repressions and certain vagueness of fate of many workers, continued counteraction to criminality. Certain attention was spared to the improvement of work of investigators, district inspectors, secret-service-informative work, bringing in of public to counteraction to criminality. In the total it was succeeded to attain some reduction of general level to criminality. ; На сегодняшний день имеется значительное количество публикаций, посвященных советской истории 1930-х годов, однако основное внимание в них уделяется усилению тоталитарного режима и репрессиям 1937-1939 гг., а проблемы борьбы с преступностью занимают незначительное место. Цель исследования. Учитывая недостаточную разработанность темы, автор поставил своей целью раскрыть роль милиции в противодействии некоторым видам преступности во второй половине 1930-х гг. Эта проблематика является достаточно широкой, потому мы специально не исследовали некоторые из направлений деятельности милиции в это время, в частности борьбу против бандитизма, противодействие экономической преступности и роль милиции в репрессиях 1937-1938 гг., поскольку это является предметом других наших научных разведок. Методология исследования. Основополагающим методологическим принципом исследования для автора был историзм. Мы пытались исследовать процессы, события и факты в хронологической последовательности, с учетом тогдашней общественно-политической ситуации. Метод сравнения позволил рассмотреть общее и особенное в деятельности милиции разных регионов республики и отличия в противодействии разным видам преступлений. Научная новизна статьи заключается в том, что в ней впервые в исторической литературе раскрыта деятельность милиции относительно противодействия преступности во второй половине 1930х гг. Дальнейшее развитие получили вопросы, которые касаются уголовно-правовой доктрины советского государства этого времени, методов работы милиции, дополнены материалы, связанные с усовершенствованием работы следователей, участковых инспекторов. В статье раскрыты основные направления деятельности милиции относительно противодействия некоторым видам преступлений в УССР во второй половине 1930-х годов. В это время закончился относительно "либеральный" период в истории советского законодательства. Считалось, что в связи с завершением строительства социализма в СССР главные причины преступности, связанные с наследием царизма, в целом устранены, и пришла пора быстрейшей ликвидации самой преступности, хотя в это время появились и новые виды преступлений: 1. преступления, связанные с паспортизацией (подделка, продажа и покупка, кража паспортов); 2. нарушение устава сельскохозяйственной артели, нарушения советской и колхозной демократии; 3.саботаж стахановского движения, преследования стахановцев. В статье показано, как осуществлялось противодействие хулиганству, наркомании, кражам, как менялось отношение к преступности несовершеннолетних и методы борьбы с ней. В1936 году была принята новая Конституция СССР, а в 1937 г. новая Конституция УССР. В них провозглашались широкие права советских граждан, но в действительности они не реализовывались, став иллюстрацией к пренебрежению закона и правопорядка. Однако было бы преувеличением считать, что в государстве была полная правовая анархия и разгул преступности. Выводы. Во второй половине 1930-х гг.милиция, невзирая на массовые репрессии и некоторую неопределенность судьбы многих своих сотрудников, продолжала противодействие преступности. Определенное внимание уделялось улучшению работы следователей, участковых инспекторов, агентурно-информационной работе, привлечению общественности к противодействию преступности. В итоге удалось достичь некоторого уменьшения общего уровня преступности. ; Сьогодні є значна кількість публікацій, присвячених радянській історії 1930-х років, проте основна увага в них приділяється посиленню тоталітарного режиму та репресіям 1937-1938 років, а проблеми боротьби зі злочинністю посідають незначне місце. Мета дослідження.Враховуючи недостатню розробленість теми, автор поставив собі за мету висвітлити роль міліції в протидії деяким видам злочинності у другій половині 1930-х рр.Ця проблематика є достатньо широкою, тому ми спеціально не досліджували деякі з напрямів діяльності міліції в цей час, зокрема боротьбу проти бандитизму, протидію економічній злочинності та роль міліції в репресіях 1937-1938 рр., оскільки це є предметом інших наших наукових розвідок. Методологія дослідження.Засадничим методологічним принципом дослідження для автора був історизм.Ми намагалися відстежувати процеси, події і факти у хронологічній послідовності з урахування тогочасної суспільно-політичної ситуації. Метод порівняння дозволив розглянути загальне й особливе в діяльності міліції різних регіонів республіки та відмінності у протидії різним видам злочинів. Наукова новизна статті полягає в тому, що в ній уперше в історичній літературі розкрито діяльність міліції щодо протидії злочинності у другій половині 1930х рр. Набули подальшого розвитку питання, які стосувалися кримінально-правової доктрини радянської держави цього часу, методів роботи міліції, доповнено матеріали, пов'язані з удосконаленням роботи слідчих, дільничних інспекторів.У статті розкрито основні напрями діяльності міліції щодо протидії деяким видам злочинів в УРСР у другій половині 1930-х років. У цей час закінчився відносно «ліберальний» період в історії радянського законодавства. Вважалося, що у зв'язку із завершенням будівництва соціалізму в СРСР головні причини злочинності, пов'язані зі спадщиною царизму, в цілому усунені і настав час якнайшвидшої ліквідації самої злочинності, хоча саме тоді з'явилися і нові види злочинів: 1. злочини, пов'язані з паспортизацією (підробка, продаж і купівля, крадіжка паспортів); 2. порушення статуту сільськогосподарської артілі, порушення радянської і колгоспної демократії; 3.саботаж стаханівського руху, переслідування стаханівців. У статті показано, як здійснювалася протидія хуліганству, наркоманії, крадіжкам, як змінювалося ставлення до злочинності неповнолітніх і методи боротьби з нею. 1936 року була прийнята нова Конституція СРСР, а 1937 р. – нова Конституція УРСР. У них проголошувалися широкі права радянських громадян, але насправді вони не реалізовувалися, ставши ілюстрацією до зневажання закону і правопорядку. Проте було б перебільшенням вважати, що в державі була повна правова анархія та розгул злочинності. Висновки. У другій половині 1930-х рр.міліція, незважаючи на масові репресії та певну невизначеність долі багатьох своїх працівників, продовжувала протидію злочинності. Певна увага приділялася поліпшенню роботи слідчих, дільничних інспекторів, агентурно-інформаційній роботі, залученню громадськості до протидії злочинності. У результаті вдалося досягти певного зменшення загального рівня злочинності.

У 1812 р. до складу Російської імперії на основі Бухарестського трактату була включена територія між Дністром, Прутом та Дунаєм, що увійшла до складу новоствореної Бессарабської області. Це був регіон, де зустрічалися інтереси територіально близьких держав. Тому особливо гострого значення набувала система аргументації прав володіння цією територією. Серед можливих аргументів зацікавлених у Бессарабії сторін російські автори ХІХ ст. згадують про принципи права завоювання та першого заселення, етнографічний, історичний, економічний. У міжнародному праві використовувалися й інші принципи: географічнй, стратегічний. Важливого значення набували питання «що таке Бессарабія?», звідки походить ця назва, які кордони Бессарабії. Відповідь на ці питання часто була покликана створити підґрунтя для принципу завоювання (або також історичного аргументу) у боротьбі за регіон у ХІХ ст.Межі регіону «Бессарабія» у суспільному дискурсі в межах Російській імперії не були однозначними. Розташування Бессарабії на політично-стратегічному (й історичному) фронтирі призводило, поряд з ототожненням Бессарабії з Бессарабською областю у Російській імперії, до актуалізації поняття «Бессарабія» як південної частини Бессарабської області (Буджака). Такий підхід практично дозволяв виключити зі змагання за Бессарабію (у значенні «Буджак») Молдавське князівство (згодом Румунію). У свою чергу, поняття «Буджак» виступало також не вповні однозначним. «Плаваючий» кордон Бессарабії як Буджака був можливим саме завдяки своєму прикордонному становищу, у формуванні якого зіграла роль не тільки боротьба Російської імперії за цю територію, але й внутрішня суперечка за територію між Молдавським князівством та Османською імперією, що відбувалася ще щонайменше у XVIII ст. та інші чинники. Уявлення про Бессарабію впливало і на інтерес до неї в Одесі, зокрема, з боку одеського історика, статистика та економіста А. О. Скальковського.У статті стверджується, що аргумент завоювання території, актуальний для Російської імперії щодо Бессарабії до 1856 р., з цього часу втрачає своє значення. На зміну йому виступають інші аргументи, серед яких економічний, історичний. Особливу роль в системі аргументації прав на територію Бессарабії у період розбудови модерних націй починає відігравати аргумент етнографічний. Він включав в себе посилання на те, що територію Бессарабії (Буджака) з давніх часів заселяли слов'яни і, зокрема, анти. З іншого боку, прибічники етнографічного аргументу опиралися і на значний відсоток українського та російського населення у регіоні в історичних реаліях другої половини ХІХ ст. Використання етнографічного аргументу дозволяло не тільки імперії, в силу свого офіційного проекту триєдиного «руського народу», наполягати на своїх правах, але й сприяло виробленню доказової бази, з етнографічного погляду, для утвердження українського права на територію Бессарабії-Буджака, зважаючи на значну роль українців у заселенні цього історичного фронтиру країн та народів. ; В 1812 г. в состав Российской империи на основе Бухарестского трактата была включена территория между Днестром, Прутом и Дунаем, которая вошла в состав Бессарабской области. Это был регион, где встречались интересы территориально близких держав. Поэтому особо острое значение приобретала система аргументации прав владения этой территорией. Среди возможных аргументов заинтересованных в Бессарабии сторон авторы ХІХ в. упоминают принцип права завоевания и первого поселения, этнографический, исторический, экономический. В международном праве использовались и другие принципы: географический, стратегический. Особое значение приобретали вопросы о том, «что такое Бессарабия?», откуда происходит это название, какими являются границы Бессарабии. Ответ на эти вопросы часто был призван создать основу для принципа завоевания (или также исторического аргумента) в борьбе за регион в ХІХ в.Границы региона «Бессарабия» в общественном дискурсе Российской империи не были однозначными. Расположение Бессарабии на политико-стратегическом (и историческом) фронтире приводило, вместе с отождествлением Бессарабии с Бессарабской областью, к актуализации понятия «Бессарабия» как южной части Бессарабской области (Буджака). Такой подход практически позволял исключить из спора за Бессарабию (в значении «Буджак») Молдавское княжество (позже Румынию). В свою очередь, понятие «Буджак» выступало также как не вполне однозначное. «Плавающая» граница Бессарабии как Буджака была возможна именно благодаря своему приграничному положению, в формировании которого сыграла роль не только борьба Российской империи за эту территорию, но и внутренние споры за территорию между Молдавским княжеством и Османской империей, которая имела место еще по крайней мере в XVIII в., и другие факторы. Представление о Бессарабии влияло и на интерес к ней в Одессе, в частности, со стороны одесского историка, статистика и экономиста А. О. Скальковского.В статье утверждается, что аргумент завоевания, актуальный для Российской империи в отношении Бессарабии до 1856 г. с этого времени утрачивает свое значение. На смену ему выступают другие аргументы, среди которых экономический, исторический. Особенную роль в системе аргументации прав на территорию Бессарабии в период создания модерных наций начинает играть аргумент этнографический. Он включал в себя ссылку на то, что территорию Бессарабии (Буджака) с древних времен населяли славяне и, в частности, анты. С другой стороны, сторонники этнографического аргумента опирались и на значительный процент украинского и русского населения в регионе в исторических реалиях второй половины ХІХ в. Использование этнографического аргумента позволяло не только империи, в силу своего официального проекта триединого «русского народа», настаивать на своих правах, но и содействовало созданию доказательной базы, с этнографической точки зрения, для утверждения украинского права на территорию Бессарабии-Буджака, принимая во внимание значительную роль украинцев в заселении этого исторического фронтира стран и народов. ; It was in 1812, that the Russian Empire on the basis of the Bucharest treatise had included the territory between the Dniester, Prut and the Danube, which became part of the newly formed Bessarabian area. It was the region where the interests of geographically close countries faced. Therefore the system of argumentation of property rights on this territory has acquired particularly acute significance. Among the possible arguments of the interested in Bessarabia parties Russian writers of the 19th century mentioned the principles of the right of conquest and the first settlement, ethnographic, historical, economical. In international law were used and other principles like following: geografìc, strategic. The important value the questions have got: «what is Bessarabia?», what's origin of its name, what are the borders of Bessarabia. The answers to these questions often were intended to create a basis for the principle of conquest (or also for historical argument) in the struggle for the region in the nineteenth century.The borders of «Bessarabia» region in public discourse within the Russian Empire were quite ambiguous. Location of Bessarabia on the political-strategic (and historic) frontier led, along with the identification of Bessarabia with Bessarabia area (oblast) in the Russian Empire, to actualize of the concept of «Bessarabia» as the southern part of Bessarabia area (oblast) (Budjak). This approach allowed virtually to exclude from competition for Bessarabia (in the meaning of «Budjak») Moldavian Principality (later Romania). In turn, the notion of «Budjak» was also not completely unambiguous. «Floating» border of Bessarabia as Budjak was possible due to its border position, in the formation of which a role played not only fight of the Russian Empire for this territory, but also internal dispute over territory between the Moldavian Principality and The Ottoman Empire which existed at least in the XVIII century, and other factors. The imagination on Bessarabia affected the interest to it in Odessa, in particular, on the part of the Odessa historian, statistics and economist A. Skal'kovs'ky.The article argues that the argument of the conquest of the territory concerning Bessarabia which was important to the Russian Empire until 1856, this time lost its meaning. It has been changed by other arguments, including economic, historical. A special role in the system of the rights on the territory of Bessarabia in the epoch of the development of modern Nations the ethnographic argument started to play. It included a reference to the fact that the territory of Bessarabia (Budjak) since ancient times were inhabited by Slavs and, in particular, by Ants. On the other hand, adepts of the ethnographic principle paid their attention to a significant percentage of Ukrainian and Russian population in the region in the historical realities of the second half of the nineteenth century.The use of ethnographic argument allowed not only the Empire, due to its official project of the «Russian people», insist on its rights, but also promoted the creation of the base of ethnographic evidences for the establishment of the Ukrainian rights in the territory of Bessarabia-Budjak, according the significant role of Ukrainians in settling of this historic frontier of countries and peoples.

У 1812 р. до складу Російської імперії на основі Бухарестського трактату була включена територія між Дністром, Прутом та Дунаєм, що увійшла до складу новоствореної Бессарабської області. Це був регіон, де зустрічалися інтереси територіально близьких держав. Тому особливо гострого значення набувала система аргументації прав володіння цією територією. Серед можливих аргументів зацікавлених у Бессарабії сторін російські автори ХІХ ст. згадують про принципи права завоювання та першого заселення, етнографічний, історичний, економічний. У міжнародному праві використовувалися й інші принципи: географічнй, стратегічний. Важливого значення набували питання «що таке Бессарабія?», звідки походить ця назва, які кордони Бессарабії. Відповідь на ці питання часто була покликана створити підґрунтя для принципу завоювання (або також історичного аргументу) у боротьбі за регіон у ХІХ ст.Межі регіону «Бессарабія» у суспільному дискурсі в межах Російській імперії не були однозначними. Розташування Бессарабії на політично-стратегічному (й історичному) фронтирі призводило, поряд з ототожненням Бессарабії з Бессарабською областю у Російській імперії, до актуалізації поняття «Бессарабія» як південної частини Бессарабської області (Буджака). Такий підхід практично дозволяв виключити зі змагання за Бессарабію (у значенні «Буджак») Молдавське князівство (згодом Румунію). У свою чергу, поняття «Буджак» виступало також не вповні однозначним. «Плаваючий» кордон Бессарабії як Буджака був можливим саме завдяки своєму прикордонному становищу, у формуванні якого зіграла роль не тільки боротьба Російської імперії за цю територію, але й внутрішня суперечка за територію між Молдавським князівством та Османською імперією, що відбувалася ще щонайменше у XVIII ст. та інші чинники. Уявлення про Бессарабію впливало і на інтерес до неї в Одесі, зокрема, з боку одеського історика, статистика та економіста А. О. Скальковського.У статті стверджується, що аргумент завоювання території, актуальний для Російської імперії щодо Бессарабії до 1856 р., з цього часу втрачає своє значення. На зміну йому виступають інші аргументи, серед яких економічний, історичний. Особливу роль в системі аргументації прав на територію Бессарабії у період розбудови модерних націй починає відігравати аргумент етнографічний. Він включав в себе посилання на те, що територію Бессарабії (Буджака) з давніх часів заселяли слов'яни і, зокрема, анти. З іншого боку, прибічники етнографічного аргументу опиралися і на значний відсоток українського та російського населення у регіоні в історичних реаліях другої половини ХІХ ст. Використання етнографічного аргументу дозволяло не тільки імперії, в силу свого офіційного проекту триєдиного «руського народу», наполягати на своїх правах, але й сприяло виробленню доказової бази, з етнографічного погляду, для утвердження українського права на територію Бессарабії-Буджака, зважаючи на значну роль українців у заселенні цього історичного фронтиру країн та народів. ; В 1812 г. в состав Российской империи на основе Бухарестского трактата была включена территория между Днестром, Прутом и Дунаем, которая вошла в состав Бессарабской области. Это был регион, где встречались интересы территориально близких держав. Поэтому особо острое значение приобретала система аргументации прав владения этой территорией. Среди возможных аргументов заинтересованных в Бессарабии сторон авторы ХІХ в. упоминают принцип права завоевания и первого поселения, этнографический, исторический, экономический. В международном праве использовались и другие принципы: географический, стратегический. Особое значение приобретали вопросы о том, «что такое Бессарабия?», откуда происходит это название, какими являются границы Бессарабии. Ответ на эти вопросы часто был призван создать основу для принципа завоевания (или также исторического аргумента) в борьбе за регион в ХІХ в.Границы региона «Бессарабия» в общественном дискурсе Российской империи не были однозначными. Расположение Бессарабии на политико-стратегическом (и историческом) фронтире приводило, вместе с отождествлением Бессарабии с Бессарабской областью, к актуализации понятия «Бессарабия» как южной части Бессарабской области (Буджака). Такой подход практически позволял исключить из спора за Бессарабию (в значении «Буджак») Молдавское княжество (позже Румынию). В свою очередь, понятие «Буджак» выступало также как не вполне однозначное. «Плавающая» граница Бессарабии как Буджака была возможна именно благодаря своему приграничному положению, в формировании которого сыграла роль не только борьба Российской империи за эту территорию, но и внутренние споры за территорию между Молдавским княжеством и Османской империей, которая имела место еще по крайней мере в XVIII в., и другие факторы. Представление о Бессарабии влияло и на интерес к ней в Одессе, в частности, со стороны одесского историка, статистика и экономиста А. О. Скальковского.В статье утверждается, что аргумент завоевания, актуальный для Российской империи в отношении Бессарабии до 1856 г. с этого времени утрачивает свое значение. На смену ему выступают другие аргументы, среди которых экономический, исторический. Особенную роль в системе аргументации прав на территорию Бессарабии в период создания модерных наций начинает играть аргумент этнографический. Он включал в себя ссылку на то, что территорию Бессарабии (Буджака) с древних времен населяли славяне и, в частности, анты. С другой стороны, сторонники этнографического аргумента опирались и на значительный процент украинского и русского населения в регионе в исторических реалиях второй половины ХІХ в. Использование этнографического аргумента позволяло не только империи, в силу своего официального проекта триединого «русского народа», настаивать на своих правах, но и содействовало созданию доказательной базы, с этнографической точки зрения, для утверждения украинского права на территорию Бессарабии-Буджака, принимая во внимание значительную роль украинцев в заселении этого исторического фронтира стран и народов. ; It was in 1812, that the Russian Empire on the basis of the Bucharest treatise had included the territory between the Dniester, Prut and the Danube, which became part of the newly formed Bessarabian area. It was the region where the interests of geographically close countries faced. Therefore the system of argumentation of property rights on this territory has acquired particularly acute significance. Among the possible arguments of the interested in Bessarabia parties Russian writers of the 19th century mentioned the principles of the right of conquest and the first settlement, ethnographic, historical, economical. In international law were used and other principles like following: geografìc, strategic. The important value the questions have got: «what is Bessarabia?», what's origin of its name, what are the borders of Bessarabia. The answers to these questions often were intended to create a basis for the principle of conquest (or also for historical argument) in the struggle for the region in the nineteenth century.The borders of «Bessarabia» region in public discourse within the Russian Empire were quite ambiguous. Location of Bessarabia on the political-strategic (and historic) frontier led, along with the identification of Bessarabia with Bessarabia area (oblast) in the Russian Empire, to actualize of the concept of «Bessarabia» as the southern part of Bessarabia area (oblast) (Budjak). This approach allowed virtually to exclude from competition for Bessarabia (in the meaning of «Budjak») Moldavian Principality (later Romania). In turn, the notion of «Budjak» was also not completely unambiguous. «Floating» border of Bessarabia as Budjak was possible due to its border position, in the formation of which a role played not only fight of the Russian Empire for this territory, but also internal dispute over territory between the Moldavian Principality and The Ottoman Empire which existed at least in the XVIII century, and other factors. The imagination on Bessarabia affected the interest to it in Odessa, in particular, on the part of the Odessa historian, statistics and economist A. Skal'kovs'ky.The article argues that the argument of the conquest of the territory concerning Bessarabia which was important to the Russian Empire until 1856, this time lost its meaning. It has been changed by other arguments, including economic, historical. A special role in the system of the rights on the territory of Bessarabia in the epoch of the development of modern Nations the ethnographic argument started to play. It included a reference to the fact that the territory of Bessarabia (Budjak) since ancient times were inhabited by Slavs and, in particular, by Ants. On the other hand, adepts of the ethnographic principle paid their attention to a significant percentage of Ukrainian and Russian population in the region in the historical realities of the second half of the nineteenth century.The use of ethnographic argument allowed not only the Empire, due to its official project of the «Russian people», insist on its rights, but also promoted the creation of the base of ethnographic evidences for the establishment of the Ukrainian rights in the territory of Bessarabia-Budjak, according the significant role of Ukrainians in settling of this historic frontier of countries and peoples.

Energy saving in utility heat supplyA. Golovchuk In modern terms of energy consumption growth and a continuous increase in the cost of fossil fuels is necessary for saving energy task which is the development and implementation of energy efficiency programs and resource conversion in the final source to meet the needs of industry and communal energy.Energy saving for Ukraine has the technical, social, economic, and today political problem. It is known that, per unit of GDP Ukraine is 3-5 times more energy is used, rather than in European countries.The energy problem that today is important for all countries, particularly acute in Ukraine, which at 35-40 % able to meet their own needs fuel and energy resources are energy intensive industries like chemical, petrochemical, metallurgical, engineering and provide coolant housing -Communal economy.Ukraine is heavily dependent on supplies from abroad fossil fuels, which is about 60% of total consumption. In these conditions the state economy depends on imported energy resources, permanent increase in their cost, the question of reducing costs and loss of energy, more efficient use of energy resources and reducing energy intensity.Our country has a powerful fuel and energy complex, but it has a high proportion of old, worn-out equipment and technical equipment. Implementation of actual problems of energy conservation based on scientific, practical and efficient provision of fuel and energy use. This energy-saving technologies are seen as a priority direction of development of the energy sector, reducing anthropogenic impact on the environment and as one of the ways to improve the competitiveness of the national economy.The solution to many problems and problems in this area can be achieved by avoiding the creation of district heating systems and the transition to new systems of moderate and small unit capacity, as well as downsizing, in some cases, existing large systems. In this regard, greater use should now receive decentralized system of local heating boiler, using different energy sources.The purpose of research - solving problems of energy conservation and efficient use of fuel resources by using different energy sources and optimization of heating campus.Materials and methods of research. The main task of a comprehensive energy saving project in municipal heat supply:- Develop a strategy for energy and to develop measures to save energy resources, taking into account the dynamics of growth in energy prices;- Propose measures on energy saving existing heating systems with the previous survey and evaluation of their effectiveness;- Make the transition to the use of alternative energy sources by commissioning solid fuel boilers;- Decentralization of the heating system by installing heating systems in homes and in remote departments and campus dormitories;- Introduce automation systems for heating campus deprivation depends on human factors and provide more efficient use of heat;- Ensure savings of energy resources, safety and security of the campus heating system from corrosion and other factors;- For heating and hot water to introduce advanced contact-type surface condensation heat generators new generation of high efficiency.Results. Uman National University of Horticulture located in the central part of the country in Cherkasy. Heating campus by 2010 was centrally from the boiler which is also located on campus.To solve the problems of energy supply and energy savings in Uman Nous was taken to the use of alternative energy sources by commissioning solid fuel boilers and heating systems conducted decentralization of the institution.In the 2009-2010 academic year at the University of gardening were undertaken for decentralization of heating and hot water. For effective use of thermal energy in the heating system design introduced new energy-efficient boilers for solid fuels and gas.Due to the increasing price of energy including natural gas, switching to heating alternative fuels (wood, wood chips, straw) was timely and prudent step towards saving energy costs. This made it possible to reduce gas consumption in 2009-2010 academic years compared with the 2007-2008 school year to 38.6).At the end of each week were analyzed amount of consumed gas and solid fuel according to the outside temperature and mode of operation of the institution.Long comparative analysis of gas consumption showed that fuel consumption depends not only on the ambient temperature, but also the professionalism of the operator from his responsibility, by his public position on saving energy resources specific boiler educational institution or locality.The introduction of automation saves thermal processes based on the human factor in the consumption of thermal energy for heating and hot water, and solves the problem of saving energy resources of the institution.For the future development of energy saving and high-quality supplies campus Uman National University of Horticulture in 2010 with the participation of NGOs "Ecoterm" m. Kyiv conducted a detailed inspection of heating systems and energy facilities UNUS.After analyzing the structure of consumption of thermal energy for heating and hot water from the NGO "Ecoterm" and the company "Bear" entered commercial offer on reconstruction of the central boiler University to replace boilers obsolete structures to the modern contact-superficial heat-condensing type the new generation of thermal capacity from 100 to 3000 kW. These energy-efficient heating system automatically run on natural gas and have a European level, high technological, operational, maintenance, environmental performance, high efficiency, which is not lower than 98%, and in condensing mode - 104%. Proposed boilers are designed for autonomous decentralized heating and hot water.Conclusions1. These measures give positive results today to address energy conservation and efficient use of fuel resources for example Uman National University of Horticulture. Using a systematic approach is necessary to develop a methodology for efficient use of fuels and optimize local fuel system using advanced automation and control systems.2. To solve the problem of energy efficiency and energy savings in Uman Nous was taken to the use of alternative energy sources by commissioning solid fuel boilers and held university decentralization of heating by installing 350 individual heating systems in homes, remote departments campus and dormitories.3. Addressing energy conservation and efficient use of fuel resources campus found that heating the thermal load depends not only on the outside temperature boiler type or alternative solid fuels, but also of the human factor - professionalism, responsibility of operators and their superiors and relevant control services .4. To reduce dependence on human factor the cost of heat for heating and hot water supply of residential and industrial facilities need to automate the production process, transport and use of thermal energy. Automation and dispatching of relevant professional and permanent control of boiler will save fuel and energy resources within 15-30%.5. A significant decrease in the consumption of gas and electricity in Uman Nous was transferred after residential area to individual heating and replacement of electric meters for electronic control of electrical energy in each campus apartment. Replacing old pumps university central boiler for energy-saving power units will reduce electricity consumption by 40-50 % per heating season.6. Our experience Uman energy and saving fuel resources has shown:- That the hybrid use of solid fuel and gas boiler saves fuel and energy consumption to 30%;- That the centralized heating system, which delivers hot water and heat at a distance of over 2 km loses heat 27 to 50 %;- That in critical condition old multikilometer heat supply networks of communal heat power due to the low level of corrosion resistance of the entire pipeline system must decentralize boiler at the state level.7. Proposed and implemented energy efficiency measures and energy saving existing heating systems with the simultaneous use of gas and solid fuel boilers and appropriate control of boiler operators to provide 31.5 % to 75.2 % savings of energy resources in Uman National University of Horticulture.8. From the foregoing article on ways to save energy shows that 60% of foreign gas can we cut to 75.2 % (from experience Uman Nous) saving energy resources and provide full and partial municipal energy industry in so their fuel. h. and alternative energy sources (biomass, solar, windmills, etc.).

Aim of investigation. This article describes the origins and key principles for Canada's healthcare system effectiveness. The focus revolves around the general principles of the sphere of medical care; namely, the orderly process of defining health problems, identifying unmet needs and surveying the resources to meet them, establishing priority goals that are realistic and feasible, and projecting administrative action, concerned with the adequacy, efficacy and efficiency of health services in Canada. The author outlines the dominant principle of the Canadian healthcare system; while complying with the international standards, it provides a highlyqualified medical care, furthermore, both high life expectancy and low infant mortality rates testify to this reality. Noteworthy, the bases of social organization and healthcare system in Canada were grounded in late twentieth century. The fact that the Second World War hardly ever devastated both country's economy and the nation testifies to the public health system, being established in quite favorable conditions. In addition, the demography of Canadian population, being quite stable and favorable, prompted the economy to rapidly develop as well as the government political decisionmaking to push to review its existing healthcare law principles and start reforming it, so that the country can respond better to its health and health system challenges. It should be emphasized that the Medical Care Act (1966), which, along with the Hospital and Diagnostic Services Act (1957), established the basis for Canada's universal, publicly financed health insurance system, known as Medicare, effectively enshrined private fee-for-service practice as the dominant mode of practice organization and physician payment in Canada. Canadian Healthcare system establishment fell into several stages: the first stage (in early 40's of the 20th century), the provision of targeted subsidies for special programs of health care and for the construction of hospitals were legally approved, since a growing number of Canadian citizens were able to obtain a level of decent health care through Canadian hospitals. The second step was taken in 1957, the Hospital Insurance and Diagnostic Services Act (HIDS) were passed with all-party approval; it paid approximately half the cost of provincial insurance plans for hospitalbased care, as long as the plans complied with specified national conditions. Medical Care Act of 1966 extended health insurance to cover doctors' services. While the basic principles of Medicare are determined by federal legislation, responsibility for health under the Constitution falls under provincial jurisdiction. Therefore, there are certain variations in the plan from province to province. It is not surprising that the first breakthrough of the legal framework contributed to the development of hospitals network in the country; at the same time, medical care qualitative indicators were complied with the national requirements. The third stage (1968-1979) covered the adoption of the legislative documents that formed the Canadian system of medical insurance for Medicare and established the allocation of funds for hospital and community-based medical care. In 1984, a Health Care Act was adopted in Canada, which consolidated the basic principles of Medicare. Medical care had always been a centerpiece of Canada's welfare state program, since it expected the provincial and territorial governments to be responsible for the management, organization and delivery of health care services for their residents. The specifics of the theme predisposed application of comprehensive approach to the research methodologies, among which there should be mentioned such as: structural-functional analysis, which includes the study of functional dependencies of all elements of the social state. Adhering to the problematic principle of presentation of the material, the author used the institutional method, focused on the study of institutes through which the activities of the health protection system are implemented. At the same time a number of such special methods were used as statistical retrospective and prognostic. Scientific novelty: the mutual precondition of socio-economic, demographic, socio- political factors on the process of formation of the Canadian system of medical services was substantiated , the reasons and the4 main stages of the formation of free medicine in Canada were determined, as well as advantages and disadvantages of the modern Canadian health system. Conclusions An important conclusion of this review is that the Canadian healthcare system also has a spectrum of drawbacks that require bridging the gaps. Currently Canada's healthcare system faces challenges of staff shortage and access to health care. Nonetheless, it should be emphasized that Canada's Medicare is a source of pride, funded by the state and provides universal health care coverage care to all residents of Canada. ; Le but de l'étude. Cet article présente les caractéristiques de la formation et du développement du système de santé canadien et se concentre également sur les caractéristiques et les principes généraux du développement de l'industrie des soins médicaux. Le système de soins de santé canadien fournit un niveau assez élevé de soins médicaux. L'espérance de vie élevée et la faible mortalité infantile en sont la preuve. Les principes d'organisation sociale de la société et du système de soins de santé au Canada ont été créés au cours de la seconde moitié du vingtième siècle. Le système de santé canadien repose sur une base législative solide. Sa formation s'est déroulée en plusieurs étapes: dès la première étape (début des années 40 du XXe siècle), l'octroi de subventions ciblées à des programmes spéciaux de santé et à la construction d'hôpitaux était légalement fixé. Un tel cadre réglementaire a contribué au développement d'un réseau d'hôpitaux dans le pays; lors de la deuxième étape (en 1957), la loi sur l'assurance maladie a été adoptée, qui garantit la répartition fédérale-provinciale des ressources financières pour les soins médicaux. En 1984, le Canada a adopté la Loi sur les soins de santé, qui consacre les principes de base de l'assurance-maladie. Ce système fournit des soins médicaux et des services médicaux gratuits ou presque gratuits à tous les citoyens canadiens. Une telle structure a été mise au point car les soins médicaux relèvent de la compétence des autorités locales et provinciales et non du gouvernement fédéral. La spécificité du sujet prédéfinit une approche intégrée de l'application des méthodes de recherche, notamment: l'analyse structurelle-fonctionnelle, qui comprend l'étude des dépendances fonctionnelles de tous les éléments de l'état social. En adhérant au principe problématique de présentation du matériel, l'auteur a utilisé la méthode institutionnelle, axée sur l'étude des institutions par lesquelles les activités du système de santé sont mises en œuvre. En même temps, des méthodes spéciales telles que statistique, rétrospective et pronostique sont appliquées. Nouveauté scientifique. La dépendance mutuelle de facteurs socio-économiques, démographiques et socio-politiques sur le processus de formation du système de soins de santé canadien est discutée, les causes et les principales étapes de la formation de médicaments gratuits au Canada sont identifiées, ainsi que les avantages et les inconvénients du système de soins de santé canadien moderne. Conclusions. Il est prouvé que le système de santé canadien présente également certains inconvénients, car à l'heure actuelle, la médecine canadienne a cruellement besoin de médecins expérimentés. L'un des principaux problèmes est la longueur des files d'attente dans les établissements médicaux et l'attente prolongée pour pouvoir recevoir des soins médicaux. En même temps, malgré les problèmes décrits, le système de santé canadien appelé Medicare est la fierté du pays, car il est financé par l'État et fournit des soins médicaux pratiquement gratuits à tous les Canadiens. ; Мета дослідження. Дана стаття розкриває особливості формування і розвитку системи охорони здоров'я Канади, а також акцентується увага на характерні риси і загальні принципи побудови сфери медичного обслуговування. Канадська система охорони здоров'я забезпечує досить високий рівень медичного обслуговування і свідченням цьому є висока тривалість життя і низький рівень дитячої смертності. Принципи соціальної організації суспільства і система охорони здоров'я в Канаді сформувалися у другій половині ХХ століття. Система охорони здоров'я Канади має обґрунтовану законодавчу базу, її формування відбувалося в кілька етапів: на першому етапі (початок 40-х років XX ст.) Законодавчо закріплено надання цільових субсидій для спеціальних програм охорони здоров'я і для будівництва лікарняних закладів. Така нормативно-правова база сприяла розвитку мережі лікарняних закладів в країні; на другому етапі (1957 р) був прийнятий Закон про медичне страхування, який закріпив федерально-провінційна розподіл фінансових ресурсів на медичну допомогу. У 1984 р в Канаді був прийнятий Закон про охорону здоров'я, який закріпив основні принципи Medicare. Ця система забезпечує безкоштовне або практично безкоштовне медичне обслуговування і медичні послуги всім громадянам Канади. Така структура була розроблена тому, що медичне обслуговування знаходиться у відомстві місцевих, провінційних властей, а не федерального уряду. Специфікою теми зумовлений комплексний підхід до застосування методів дослідження, серед яких: структурно-функціональний аналіз, який включає вивчення функціональних залежностей всіх елементів соціальної держави. Дотримуючись проблемного принципу викладу матеріалу, автор використовував інституційний метод, орієнтований на вивчення інститутів, через які реалізується діяльність системи охорони здоров'я. У той же час застосовані такі спеціальні методи як статистичний, ретроспективний і прогностичний. Наукова новизна. Аргументовано взаємна обумовленість соціально-економічних, демографічних, суспільно-політичних чинників на процес формування канадської системи медичного обслуговування, визначені причини та основні етапи формування безкоштовної медицини в Канаді, а також відзначено переваги і недоліки сучасної канадської системи охорони здоров'я. Висновки. Доведено, що канадська система охорони здоров'я має також і певні недоліки, адже на сучасному етапі канадська медицина відчуває гостру потребу в досвідчених лікарів, а також однією з основних проблем є великі черги в медичних установах і тривале очікування можливості отримати медичну допомогу. У той же час, незважаючи на окреслені проблеми, канадська система медицини під назвою Medicare є гордістю країни, оскільки фінансується державою і забезпечує практично безкоштовне медичне обслуговування всім громадянам Канади. ; Цель исследования. Данная статья раскрывает особенности формирования и развития системы здравоохранения Канады, а также акцентируется внимание на характерных чертах и общих принципах построения сферы медицинского обслуживания. Канадская система здравоохранения обеспечивает достаточно высокий уровень медицинского обслуживания и свидетельством этому есть высокая продолжительность жизни и низкий уровень детской смертности. Принципы социальной организации общества и система здравоохранения в Канаде сформировались во второй половине ХХ века. Система здравоохранения Канады имеет обоснованную законодательную базу, ее формирование происходило в несколько этапов: на первом этапе (начало 40-х годов XX ст.) законодательно закреплено предоставление целевых субсидий для специальных программ здравоохранения и для строительства больничных заведений. Такая нормативно-правовая база содействовала развитию сети больничных заведений в стране; на втором этапе (в 1957 г.) был принят Закон о медицинском страховании, который закрепил федерально-провинциальное распределение финансовых ресурсов на медицинскую помощь. В 1984 г. в Канаде был принят Закон о здравоохранении, который закрепил основные принципы Medicare. Эта система обеспечивает бесплатное или практически бесплатное медицинское обслуживание и медицинские услуги всем гражданам Канады. Такая структура была разработана потому, что медицинское обслуживание находится в ведомстве местных, провинциальных властей, а не федерального правительства. Спецификой темы предопределен комплексный подход к применению методов исследования, среди которых: структурно-функциональный анализ, который включает изучение функциональных зависимостей всех элементов социального государства. Придерживаясь проблемного принципа изложения материала, автор использовал институционный метод, ориентированный на изучения институтов, через которые реализуется деятельность системы здравоохранения. В то же время применены такие специальные методы как статистический, ретроспективный и прогностический. Научная новизна. Аргументирована взаимная обусловленность социально-экономических, демографических, общественно-политических факторов на процесс формирования канадской системы медицинского обслуживания, определены причины и основные этапы формирования бесплатной медицины в Канаде, а также отмечено преимущества и недостатки современной канадской системы здравоохранения. Выводы. Доказано, что канадская система здравоохранения имеет также и определенные недостатки, ведь на современном этапе канадская медицина испытывает острую потребность в опытных врачах, а также одной из основных проблем есть большие очереди в медицинских учреждениях и длительное ожидание возможности получить медицинскую помощь. В тоже время, невзирая на очерченные проблемы, канадская система медицины под названием Medicare является гордостью страны, поскольку финансируется государством и обеспечивает практически бесплатное медицинское обслуживание всем гражданам Канады.

Aim of investigation. This article describes the origins and key principles for Canada's healthcare system effectiveness. The focus revolves around the general principles of the sphere of medical care; namely, the orderly process of defining health problems, identifying unmet needs and surveying the resources to meet them, establishing priority goals that are realistic and feasible, and projecting administrative action, concerned with the adequacy, efficacy and efficiency of health services in Canada. The author outlines the dominant principle of the Canadian healthcare system; while complying with the international standards, it provides a highlyqualified medical care, furthermore, both high life expectancy and low infant mortality rates testify to this reality. Noteworthy, the bases of social organization and healthcare system in Canada were grounded in late twentieth century. The fact that the Second World War hardly ever devastated both country's economy and the nation testifies to the public health system, being established in quite favorable conditions. In addition, the demography of Canadian population, being quite stable and favorable, prompted the economy to rapidly develop as well as the government political decisionmaking to push to review its existing healthcare law principles and start reforming it, so that the country can respond better to its health and health system challenges. It should be emphasized that the Medical Care Act (1966), which, along with the Hospital and Diagnostic Services Act (1957), established the basis for Canada's universal, publicly financed health insurance system, known as Medicare, effectively enshrined private fee-for-service practice as the dominant mode of practice organization and physician payment in Canada. Canadian Healthcare system establishment fell into several stages: the first stage (in early 40's of the 20th century), the provision of targeted subsidies for special programs of health care and for the construction of hospitals were legally approved, since a growing number of Canadian citizens were able to obtain a level of decent health care through Canadian hospitals. The second step was taken in 1957, the Hospital Insurance and Diagnostic Services Act (HIDS) were passed with all-party approval; it paid approximately half the cost of provincial insurance plans for hospitalbased care, as long as the plans complied with specified national conditions. Medical Care Act of 1966 extended health insurance to cover doctors' services. While the basic principles of Medicare are determined by federal legislation, responsibility for health under the Constitution falls under provincial jurisdiction. Therefore, there are certain variations in the plan from province to province. It is not surprising that the first breakthrough of the legal framework contributed to the development of hospitals network in the country; at the same time, medical care qualitative indicators were complied with the national requirements. The third stage (1968-1979) covered the adoption of the legislative documents that formed the Canadian system of medical insurance for Medicare and established the allocation of funds for hospital and community-based medical care. In 1984, a Health Care Act was adopted in Canada, which consolidated the basic principles of Medicare. Medical care had always been a centerpiece of Canada's welfare state program, since it expected the provincial and territorial governments to be responsible for the management, organization and delivery of health care services for their residents. The specifics of the theme predisposed application of comprehensive approach to the research methodologies, among which there should be mentioned such as: structural-functional analysis, which includes the study of functional dependencies of all elements of the social state. Adhering to the problematic principle of presentation of the material, the author used the institutional method, focused on the study of institutes through which the activities of the health protection system are implemented. At the same time a number of such special methods were used as statistical retrospective and prognostic. Scientific novelty: the mutual precondition of socio-economic, demographic, socio- political factors on the process of formation of the Canadian system of medical services was substantiated , the reasons and the4 main stages of the formation of free medicine in Canada were determined, as well as advantages and disadvantages of the modern Canadian health system. Conclusions An important conclusion of this review is that the Canadian healthcare system also has a spectrum of drawbacks that require bridging the gaps. Currently Canada's healthcare system faces challenges of staff shortage and access to health care. Nonetheless, it should be emphasized that Canada's Medicare is a source of pride, funded by the state and provides universal health care coverage care to all residents of Canada. ; Le but de l'étude. Cet article présente les caractéristiques de la formation et du développement du système de santé canadien et se concentre également sur les caractéristiques et les principes généraux du développement de l'industrie des soins médicaux. Le système de soins de santé canadien fournit un niveau assez élevé de soins médicaux. L'espérance de vie élevée et la faible mortalité infantile en sont la preuve. Les principes d'organisation sociale de la société et du système de soins de santé au Canada ont été créés au cours de la seconde moitié du vingtième siècle. Le système de santé canadien repose sur une base législative solide. Sa formation s'est déroulée en plusieurs étapes: dès la première étape (début des années 40 du XXe siècle), l'octroi de subventions ciblées à des programmes spéciaux de santé et à la construction d'hôpitaux était légalement fixé. Un tel cadre réglementaire a contribué au développement d'un réseau d'hôpitaux dans le pays; lors de la deuxième étape (en 1957), la loi sur l'assurance maladie a été adoptée, qui garantit la répartition fédérale-provinciale des ressources financières pour les soins médicaux. En 1984, le Canada a adopté la Loi sur les soins de santé, qui consacre les principes de base de l'assurance-maladie. Ce système fournit des soins médicaux et des services médicaux gratuits ou presque gratuits à tous les citoyens canadiens. Une telle structure a été mise au point car les soins médicaux relèvent de la compétence des autorités locales et provinciales et non du gouvernement fédéral. La spécificité du sujet prédéfinit une approche intégrée de l'application des méthodes de recherche, notamment: l'analyse structurelle-fonctionnelle, qui comprend l'étude des dépendances fonctionnelles de tous les éléments de l'état social. En adhérant au principe problématique de présentation du matériel, l'auteur a utilisé la méthode institutionnelle, axée sur l'étude des institutions par lesquelles les activités du système de santé sont mises en œuvre. En même temps, des méthodes spéciales telles que statistique, rétrospective et pronostique sont appliquées. Nouveauté scientifique. La dépendance mutuelle de facteurs socio-économiques, démographiques et socio-politiques sur le processus de formation du système de soins de santé canadien est discutée, les causes et les principales étapes de la formation de médicaments gratuits au Canada sont identifiées, ainsi que les avantages et les inconvénients du système de soins de santé canadien moderne. Conclusions. Il est prouvé que le système de santé canadien présente également certains inconvénients, car à l'heure actuelle, la médecine canadienne a cruellement besoin de médecins expérimentés. L'un des principaux problèmes est la longueur des files d'attente dans les établissements médicaux et l'attente prolongée pour pouvoir recevoir des soins médicaux. En même temps, malgré les problèmes décrits, le système de santé canadien appelé Medicare est la fierté du pays, car il est financé par l'État et fournit des soins médicaux pratiquement gratuits à tous les Canadiens. ; Цель исследования. Данная статья раскрывает особенности формирования и развития системы здравоохранения Канады, а также акцентируется внимание на характерных чертах и общих принципах построения сферы медицинского обслуживания. Канадская система здравоохранения обеспечивает достаточно высокий уровень медицинского обслуживания и свидетельством этому есть высокая продолжительность жизни и низкий уровень детской смертности. Принципы социальной организации общества и система здравоохранения в Канаде сформировались во второй половине ХХ века. Система здравоохранения Канады имеет обоснованную законодательную базу, ее формирование происходило в несколько этапов: на первом этапе (начало 40-х годов XX ст.) законодательно закреплено предоставление целевых субсидий для специальных программ здравоохранения и для строительства больничных заведений. Такая нормативно-правовая база содействовала развитию сети больничных заведений в стране; на втором этапе (в 1957 г.) был принят Закон о медицинском страховании, который закрепил федерально-провинциальное распределение финансовых ресурсов на медицинскую помощь. В 1984 г. в Канаде был принят Закон о здравоохранении, который закрепил основные принципы Medicare. Эта система обеспечивает бесплатное или практически бесплатное медицинское обслуживание и медицинские услуги всем гражданам Канады. Такая структура была разработана потому, что медицинское обслуживание находится в ведомстве местных, провинциальных властей, а не федерального правительства. Спецификой темы предопределен комплексный подход к применению методов исследования, среди которых: структурно-функциональный анализ, который включает изучение функциональных зависимостей всех элементов социального государства. Придерживаясь проблемного принципа изложения материала, автор использовал институционный метод, ориентированный на изучения институтов, через которые реализуется деятельность системы здравоохранения. В то же время применены такие специальные методы как статистический, ретроспективный и прогностический. Научная новизна. Аргументирована взаимная обусловленность социально-экономических, демографических, общественно-политических факторов на процесс формирования канадской системы медицинского обслуживания, определены причины и основные этапы формирования бесплатной медицины в Канаде, а также отмечено преимущества и недостатки современной канадской системы здравоохранения. Выводы. Доказано, что канадская система здравоохранения имеет также и определенные недостатки, ведь на современном этапе канадская медицина испытывает острую потребность в опытных врачах, а также одной из основных проблем есть большие очереди в медицинских учреждениях и длительное ожидание возможности получить медицинскую помощь. В тоже время, невзирая на очерченные проблемы, канадская система медицины под названием Medicare является гордостью страны, поскольку финансируется государством и обеспечивает практически бесплатное медицинское обслуживание всем гражданам Канады. ; Мета дослідження. Дана стаття розкриває особливості формування і розвитку системи охорони здоров'я Канади, а також акцентується увага на характерні риси і загальні принципи побудови сфери медичного обслуговування. Канадська система охорони здоров'я забезпечує досить високий рівень медичного обслуговування і свідченням цьому є висока тривалість життя і низький рівень дитячої смертності. Принципи соціальної організації суспільства і система охорони здоров'я в Канаді сформувалися у другій половині ХХ століття. Система охорони здоров'я Канади має обґрунтовану законодавчу базу, її формування відбувалося в кілька етапів: на першому етапі (початок 40-х років XX ст.) Законодавчо закріплено надання цільових субсидій для спеціальних програм охорони здоров'я і для будівництва лікарняних закладів. Така нормативно-правова база сприяла розвитку мережі лікарняних закладів в країні; на другому етапі (1957 р) був прийнятий Закон про медичне страхування, який закріпив федерально-провінційна розподіл фінансових ресурсів на медичну допомогу. У 1984 р в Канаді був прийнятий Закон про охорону здоров'я, який закріпив основні принципи Medicare. Ця система забезпечує безкоштовне або практично безкоштовне медичне обслуговування і медичні послуги всім громадянам Канади. Така структура була розроблена тому, що медичне обслуговування знаходиться у відомстві місцевих, провінційних властей, а не федерального уряду. Специфікою теми зумовлений комплексний підхід до застосування методів дослідження, серед яких: структурно-функціональний аналіз, який включає вивчення функціональних залежностей всіх елементів соціальної держави. Дотримуючись проблемного принципу викладу матеріалу, автор використовував інституційний метод, орієнтований на вивчення інститутів, через які реалізується діяльність системи охорони здоров'я. У той же час застосовані такі спеціальні методи як статистичний, ретроспективний і прогностичний. Наукова новизна. Аргументовано взаємна обумовленість соціально-економічних, демографічних, суспільно-політичних чинників на процес формування канадської системи медичного обслуговування, визначені причини та основні етапи формування безкоштовної медицини в Канаді, а також відзначено переваги і недоліки сучасної канадської системи охорони здоров'я. Висновки. Доведено, що канадська система охорони здоров'я має також і певні недоліки, адже на сучасному етапі канадська медицина відчуває гостру потребу в досвідчених лікарів, а також однією з основних проблем є великі черги в медичних установах і тривале очікування можливості отримати медичну допомогу. У той же час, незважаючи на окреслені проблеми, канадська система медицини під назвою Medicare є гордістю країни, оскільки фінансується державою і забезпечує практично безкоштовне медичне обслуговування всім громадянам Канади.

Background. Today, an incidence and a mortality of incurable chronic diseases is increasing in the world, growing the relevance of Palliative and Hospice Care (PHC) systems and services creating and developing. The unfavorable medical and demographic situation in Ukraine requires a substantiation and implementation of an affordable, high-quality and effective PHC System that requires of health care providers of all levels involving, interagency and intersectoral coordination and cooperation in the PHC delivery. The purpose was to substantiate the optimal functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine. Materials and methods. Medical statistics, national and international scientific literature, results of sociological research were used in the work; methods of systematic and structural-functional analysis, medical cartography, biblio-semantic, statistical and sociological methods of research were applied in the work. Results. The optimum functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is substantiated, in particular the health care providers involved in specialized PHC providing and their tasks were defined. Conclusions. 1. A medical and social analysis of morbidity and mortality rates and medical and demographic data shows high mortality rate from malignant neoplasms and severe complications of chronic noncommunicable diseases, rapid aging of the population in Ukraine, which determine the high need of the population in PHC. This requires the substantiation and development of an accessible, high-quality and efficient PHC System based on innovative multidisciplinary, interagency and intersectoral approaches, which requires the coordination of the work of institutions that subordinated to different ministries and departments, involvement in PHC providing and social care for palliative patients of health care providers of all levels and social care institutions. 2. A systematic analysis of the PHC worldwide experience in many countries around the world, the recommendations of WHO, the European Association for Palliative Care (EAPC) and other reputable international professional organizations, allows us to propose a three-levels model of PHC System in Ukraine: 1) Palliative care approach or primary PHC; 2) General palliative care; 3) Specialized PHC (hospice or end-of-life care). This was the basis of the developed of the PHC System delivery to the population in Ukraine concept. 3. It is grounded, developed and tested at the level of the innovative components of the functional and organizational model of specialized PHC that based on a patient-family-oriented paradigm, a multidisciplinary, interagency and intersectoral approach at all levels of health care delivery that meets current international standards and norms, to integrate PHC into the Health Care System, the continuity of its delivery, and feedback through the involvement and cooperation of health care providers and social care institutions, public and charitable organizations, patients and their families. 4. The functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is a high-tech, highly professional component of the Healthcare System, which requires modern high-tech equipment and effective medicines, special professional training and continuous professional development and motivation of the staff, appropriate legal framework and, of course, proper financial and political support of the Government of Ukraine, regional and local authorities and the interest and support of the whole society. ; Актуальность. Сегодня в мире растет распространенность и смертность населения от инкурабельные хронических заболеваний, что увеличивает актуальность создания и развития систем и служб оказания паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению. Неблагоприятная медико-демографическая ситуация в Украине требует обоснования и внедрения системы доступной, качественной и эффективной ПХП, что требует привлечения к оказанию ПХП медицинских работников учреждений здравоохранения (УЗ) всех уровней медицинской помощи, межведомственной и межсекторальной координации и сотрудничества. Цель работы: обосновать оптимальную функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы данные медицинской статистики, национальная и международная научная литература, результаты социологического исследования; применены методы системного и структурно-функционального анализа, медицинской картографии, библиосемантический, статистический и социологический методы исследования. Результаты. Обоснована оптимальная функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине, в частности определены учреждения, которые привлекаются к оказанию специализированной ПХП, и их задачи. Выводы. 1. Медико-социальный анализ показателей заболеваемости, смертности и медико-демографических данных свидетельствует о высоком уровне смертности от злокачественных новообразований (ЗН) и тяжелых осложнений хронических неинфекционных заболеваний (ХНИЗ), быстрое постарение населения в Украине, определяющих высокую потребность населения в ПХП. Указанное требует создания и развития системы доступной, качественной и эффективной ПХП, основанной на инновационных мультидисциплинарных, межведомственных и межсекторальных подходах, что требует координации работы учреждений, подчиненных различным министерствам и ведомствам, привлечения к оказанию ПХП и социальной услуги по паллиативному уходу (СУПУ) медицинских работников УЗ всех уровней медицинской помощи и работников учреждений социальной защиты населения. 2. Системный анализ мирового опыта внедрения ПХП во многих странах мира, рекомендаций ВОЗ, Европейской Ассоциации паллиативной помощи (ЕАРС) и других авторитетных международных профессиональных организаций позволяет предложить внедрить в Украине трехуровневую модель системы оказания ПХП: 1) Паллиативный подход или первичная ПХП; 2) Общая паллиативная помощь; 3) Специализированная ПХП (хосписная помощь или «помощь в конце жизни» - «end of life care». Отмеченное выше было положено в основу разработанной концепции системы оказания ПХП населению в Украине. 3. Обоснована, разработана и апробирована на уровне отдельных инновационных составляющих функционально-организационная модель специализированной ПХП, основой которой является пациент-семья-ориентированная парадигма, мультидисциплинарный, межведомственный и межсекторальный подход на всех уровнях оказания медицинской помощи, которая соответствует современным международным стандартам и нормам. Это обеспечит интеграцию ПХП в систему здравоохранения, непрерывность и преемственность ее оказания и обратная связь путем привлечения и сотрудничества учреждений здравоохранения и учреждений социальной защиты населения, общественных и благотворительных организаций, пациентов и их семей. 4. Предложенная функционально-организационная модель специализированной ПХП представляет собой наукоемкую высокопрофессиональную составляющую здравоохранения, требует современного высокотехнологичного оборудования и эффективных лекарственных средств, специальной профессиональной подготовки, безпрерывого профессионального развития и мотивации кадров, соответствующей нормативно-правовой базы и, безусловно, надлежащего финансового обеспечения и политической поддержки Правительства Украины, региональных и местных органов власти, заинтересованности и поддержки всего общества. ; Актуальність. Сьогодні у світі зростає поширеність і смертність населення від інкурабельних хронічних захворювань, що збільшує актуальність створення і розвитку систем і служб надання паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) населенню. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування і впровадження системи доступної, якісної і ефективної ПХД, що потребує залучення до надання ПХД медичних працівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) усіх рівнів медичної допомоги, міжвідомчої та міжсекторальної координації і співпраці. Мета роботи: обґрунтувати оптимальну функціонально-організаційну модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані дані медичної статистики, національна та міжнародна наукова література, результати соціологічного дослідження; застосовані методи системного та структурно-функціонального аналізу, медичної картографії, бібліосемантичний, статистичний і соціологічний методи дослідження. Результати. Обґрунтована оптимальна функціонально-організаційна модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні, зокрема визначені заклади, що залучаються до надання спеціалізованої ПХД, та їх завдання. Висновки. 1. Медико-соціальний аналіз показників захворюваності і смертності та медико-демографічних даних свідчить про високий рівень смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ), швидке постаріння населення в Україні, що визначають високу потребу населення у ПХД. Зазначене вимагає створення і розвитку системи доступної, якісної і ефективної ПХД, заснованої на інноваційних мультидисциплінарних, міжвідомчих та міжсекторальних підходах, що потребує координації роботи закладів, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам, залучення до надання ПХД та соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) медичних працівників ЗОЗ усіх рівнів медичної допомоги та працівників закладів соціального захисту населення. 2. Системний аналіз світового досвіду впровадження ПХД у багатьох країнах світу, рекомендацій ВООЗ, Європейської Асоціації паліативної допомоги (ЕАРС) та інших авторитетних міжнародних фахових організацій дозволяє пропонувати впроваджувати в Україні трирівневу модель системи надання ПХД: 1) Паліативний підхід або первинна ПХД; 2) Загальна паліативна допомога; 3) Спеціалізована ПХД (хоспісна допомога або «допомога наприкiнцi життя» – «end of life care». Зазначене було покладено в основу розробленої концепції системи надання ПХД населенню в Україні. 3. Обґрунтовано, розроблено та апробовано на рівні окремих інноваційних складових функціонально-організаційну модель спеціалізованої ПХД, основою якої є пацієнт-сім'я-орієнтована парадигма, мультидисциплінарний, міжвідомчий і міжсекторальний підхід на усіх рівнях надання медичної допомоги, що відповідає сучасним міжнародним стандартам і нормам. Це забезпечить інтеграцію ПХД в систему охорони здоров'я, безперервність та наступність її надання і зворотний зв'язок шляхом залучення і співпраці закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення, громадських і благодійних організацій, пацієнтів і їх родин. 4. Запропонована функціонально-організаційна модель спеціалізованої ПХД являє собою наукоємну високопрофесійну складову охорони здоров'я, що потребує сучасного високотехнологічного обладнання та ефективних лікарських засобів, спеціальної професійної підготовки, безперервного професійного розвитку і мотивації кадрів, відповідної нормативно-правової бази і, безумовно, належного фінансового забезпечення і політичної підтримки Уряду України, регіональних і місцевих органів влади та зацікавленості і підтримки усього суспільства.

Background. Today, an incidence and a mortality of incurable chronic diseases is increasing in the world, growing the relevance of Palliative and Hospice Care (PHC) systems and services creating and developing. The unfavorable medical and demographic situation in Ukraine requires a substantiation and implementation of an affordable, high-quality and effective PHC System that requires of health care providers of all levels involving, interagency and intersectoral coordination and cooperation in the PHC delivery. The purpose was to substantiate the optimal functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine. Materials and methods. Medical statistics, national and international scientific literature, results of sociological research were used in the work; methods of systematic and structural-functional analysis, medical cartography, biblio-semantic, statistical and sociological methods of research were applied in the work. Results. The optimum functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is substantiated, in particular the health care providers involved in specialized PHC providing and their tasks were defined. Conclusions. 1. A medical and social analysis of morbidity and mortality rates and medical and demographic data shows high mortality rate from malignant neoplasms and severe complications of chronic noncommunicable diseases, rapid aging of the population in Ukraine, which determine the high need of the population in PHC. This requires the substantiation and development of an accessible, high-quality and efficient PHC System based on innovative multidisciplinary, interagency and intersectoral approaches, which requires the coordination of the work of institutions that subordinated to different ministries and departments, involvement in PHC providing and social care for palliative patients of health care providers of all levels and social care institutions. 2. A systematic analysis of the PHC worldwide experience in many countries around the world, the recommendations of WHO, the European Association for Palliative Care (EAPC) and other reputable international professional organizations, allows us to propose a three-levels model of PHC System in Ukraine: 1) Palliative care approach or primary PHC; 2) General palliative care; 3) Specialized PHC (hospice or end-of-life care). This was the basis of the developed of the PHC System delivery to the population in Ukraine concept. 3. It is grounded, developed and tested at the level of the innovative components of the functional and organizational model of specialized PHC that based on a patient-family-oriented paradigm, a multidisciplinary, interagency and intersectoral approach at all levels of health care delivery that meets current international standards and norms, to integrate PHC into the Health Care System, the continuity of its delivery, and feedback through the involvement and cooperation of health care providers and social care institutions, public and charitable organizations, patients and their families. 4. The functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is a high-tech, highly professional component of the Healthcare System, which requires modern high-tech equipment and effective medicines, special professional training and continuous professional development and motivation of the staff, appropriate legal framework and, of course, proper financial and political support of the Government of Ukraine, regional and local authorities and the interest and support of the whole society. ; Актуальность. Сегодня в мире растет распространенность и смертность населения от инкурабельные хронических заболеваний, что увеличивает актуальность создания и развития систем и служб оказания паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению. Неблагоприятная медико-демографическая ситуация в Украине требует обоснования и внедрения системы доступной, качественной и эффективной ПХП, что требует привлечения к оказанию ПХП медицинских работников учреждений здравоохранения (УЗ) всех уровней медицинской помощи, межведомственной и межсекторальной координации и сотрудничества. Цель работы: обосновать оптимальную функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы данные медицинской статистики, национальная и международная научная литература, результаты социологического исследования; применены методы системного и структурно-функционального анализа, медицинской картографии, библиосемантический, статистический и социологический методы исследования. Результаты. Обоснована оптимальная функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине, в частности определены учреждения, которые привлекаются к оказанию специализированной ПХП, и их задачи. Выводы. 1. Медико-социальный анализ показателей заболеваемости, смертности и медико-демографических данных свидетельствует о высоком уровне смертности от злокачественных новообразований (ЗН) и тяжелых осложнений хронических неинфекционных заболеваний (ХНИЗ), быстрое постарение населения в Украине, определяющих высокую потребность населения в ПХП. Указанное требует создания и развития системы доступной, качественной и эффективной ПХП, основанной на инновационных мультидисциплинарных, межведомственных и межсекторальных подходах, что требует координации работы учреждений, подчиненных различным министерствам и ведомствам, привлечения к оказанию ПХП и социальной услуги по паллиативному уходу (СУПУ) медицинских работников УЗ всех уровней медицинской помощи и работников учреждений социальной защиты населения. 2. Системный анализ мирового опыта внедрения ПХП во многих странах мира, рекомендаций ВОЗ, Европейской Ассоциации паллиативной помощи (ЕАРС) и других авторитетных международных профессиональных организаций позволяет предложить внедрить в Украине трехуровневую модель системы оказания ПХП: 1) Паллиативный подход или первичная ПХП; 2) Общая паллиативная помощь; 3) Специализированная ПХП (хосписная помощь или «помощь в конце жизни» - «end of life care». Отмеченное выше было положено в основу разработанной концепции системы оказания ПХП населению в Украине. 3. Обоснована, разработана и апробирована на уровне отдельных инновационных составляющих функционально-организационная модель специализированной ПХП, основой которой является пациент-семья-ориентированная парадигма, мультидисциплинарный, межведомственный и межсекторальный подход на всех уровнях оказания медицинской помощи, которая соответствует современным международным стандартам и нормам. Это обеспечит интеграцию ПХП в систему здравоохранения, непрерывность и преемственность ее оказания и обратная связь путем привлечения и сотрудничества учреждений здравоохранения и учреждений социальной защиты населения, общественных и благотворительных организаций, пациентов и их семей. 4. Предложенная функционально-организационная модель специализированной ПХП представляет собой наукоемкую высокопрофессиональную составляющую здравоохранения, требует современного высокотехнологичного оборудования и эффективных лекарственных средств, специальной профессиональной подготовки, безпрерывого профессионального развития и мотивации кадров, соответствующей нормативно-правовой базы и, безусловно, надлежащего финансового обеспечения и политической поддержки Правительства Украины, региональных и местных органов власти, заинтересованности и поддержки всего общества. ; Актуальність. Сьогодні у світі зростає поширеність і смертність населення від інкурабельних хронічних захворювань, що збільшує актуальність створення і розвитку систем і служб надання паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) населенню. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування і впровадження системи доступної, якісної і ефективної ПХД, що потребує залучення до надання ПХД медичних працівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) усіх рівнів медичної допомоги, міжвідомчої та міжсекторальної координації і співпраці. Мета роботи: обґрунтувати оптимальну функціонально-організаційну модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані дані медичної статистики, національна та міжнародна наукова література, результати соціологічного дослідження; застосовані методи системного та структурно-функціонального аналізу, медичної картографії, бібліосемантичний, статистичний і соціологічний методи дослідження. Результати. Обґрунтована оптимальна функціонально-організаційна модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні, зокрема визначені заклади, що залучаються до надання спеціалізованої ПХД, та їх завдання. Висновки. 1. Медико-соціальний аналіз показників захворюваності і смертності та медико-демографічних даних свідчить про високий рівень смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ), швидке постаріння населення в Україні, що визначають високу потребу населення у ПХД. Зазначене вимагає створення і розвитку системи доступної, якісної і ефективної ПХД, заснованої на інноваційних мультидисциплінарних, міжвідомчих та міжсекторальних підходах, що потребує координації роботи закладів, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам, залучення до надання ПХД та соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) медичних працівників ЗОЗ усіх рівнів медичної допомоги та працівників закладів соціального захисту населення. 2. Системний аналіз світового досвіду впровадження ПХД у багатьох країнах світу, рекомендацій ВООЗ, Європейської Асоціації паліативної допомоги (ЕАРС) та інших авторитетних міжнародних фахових організацій дозволяє пропонувати впроваджувати в Україні трирівневу модель системи надання ПХД: 1) Паліативний підхід або первинна ПХД; 2) Загальна паліативна допомога; 3) Спеціалізована ПХД (хоспісна допомога або «допомога наприкiнцi життя» – «end of life care». Зазначене було покладено в основу розробленої концепції системи надання ПХД населенню в Україні. 3. Обґрунтовано, розроблено та апробовано на рівні окремих інноваційних складових функціонально-організаційну модель спеціалізованої ПХД, основою якої є пацієнт-сім'я-орієнтована парадигма, мультидисциплінарний, міжвідомчий і міжсекторальний підхід на усіх рівнях надання медичної допомоги, що відповідає сучасним міжнародним стандартам і нормам. Це забезпечить інтеграцію ПХД в систему охорони здоров'я, безперервність та наступність її надання і зворотний зв'язок шляхом залучення і співпраці закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення, громадських і благодійних організацій, пацієнтів і їх родин. 4. Запропонована функціонально-організаційна модель спеціалізованої ПХД являє собою наукоємну високопрофесійну складову охорони здоров'я, що потребує сучасного високотехнологічного обладнання та ефективних лікарських засобів, спеціальної професійної підготовки, безперервного професійного розвитку і мотивації кадрів, відповідної нормативно-правової бази і, безумовно, належного фінансового забезпечення і політичної підтримки Уряду України, регіональних і місцевих органів влади та зацікавленості і підтримки усього суспільства.

Background. Today, an incidence and a mortality of incurable chronic diseases is increasing in the world, growing the relevance of Palliative and Hospice Care (PHC) systems and services creating and developing. The unfavorable medical and demographic situation in Ukraine requires a substantiation and implementation of an affordable, high-quality and effective PHC System that requires of health care providers of all levels involving, interagency and intersectoral coordination and cooperation in the PHC delivery. The purpose was to substantiate the optimal functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine. Materials and methods. Medical statistics, national and international scientific literature, results of sociological research were used in the work; methods of systematic and structural-functional analysis, medical cartography, biblio-semantic, statistical and sociological methods of research were applied in the work. Results. The optimum functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is substantiated, in particular the health care providers involved in specialized PHC providing and their tasks were defined. Conclusions. 1. A medical and social analysis of morbidity and mortality rates and medical and demographic data shows high mortality rate from malignant neoplasms and severe complications of chronic noncommunicable diseases, rapid aging of the population in Ukraine, which determine the high need of the population in PHC. This requires the substantiation and development of an accessible, high-quality and efficient PHC System based on innovative multidisciplinary, interagency and intersectoral approaches, which requires the coordination of the work of institutions that subordinated to different ministries and departments, involvement in PHC providing and social care for palliative patients of health care providers of all levels and social care institutions. 2. A systematic analysis of the PHC worldwide experience in many countries around the world, the recommendations of WHO, the European Association for Palliative Care (EAPC) and other reputable international professional organizations, allows us to propose a three-levels model of PHC System in Ukraine: 1) Palliative care approach or primary PHC; 2) General palliative care; 3) Specialized PHC (hospice or end-of-life care). This was the basis of the developed of the PHC System delivery to the population in Ukraine concept. 3. It is grounded, developed and tested at the level of the innovative components of the functional and organizational model of specialized PHC that based on a patient-family-oriented paradigm, a multidisciplinary, interagency and intersectoral approach at all levels of health care delivery that meets current international standards and norms, to integrate PHC into the Health Care System, the continuity of its delivery, and feedback through the involvement and cooperation of health care providers and social care institutions, public and charitable organizations, patients and their families. 4. The functional and organizational model of specialized PHC providing to the population in Ukraine is a high-tech, highly professional component of the Healthcare System, which requires modern high-tech equipment and effective medicines, special professional training and continuous professional development and motivation of the staff, appropriate legal framework and, of course, proper financial and political support of the Government of Ukraine, regional and local authorities and the interest and support of the whole society. ; Актуальность. Сегодня в мире растет распространенность и смертность населения от инкурабельные хронических заболеваний, что увеличивает актуальность создания и развития систем и служб оказания паллиативной и хосписной помощи (ПХП) населению. Неблагоприятная медико-демографическая ситуация в Украине требует обоснования и внедрения системы доступной, качественной и эффективной ПХП, что требует привлечения к оказанию ПХП медицинских работников учреждений здравоохранения (УЗ) всех уровней медицинской помощи, межведомственной и межсекторальной координации и сотрудничества. Цель работы: обосновать оптимальную функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине. Материалы и методы. В работе были использованы данные медицинской статистики, национальная и международная научная литература, результаты социологического исследования; применены методы системного и структурно-функционального анализа, медицинской картографии, библиосемантический, статистический и социологический методы исследования. Результаты. Обоснована оптимальная функционально-организационная модель оказания специализированной ПХП населению в Украине, в частности определены учреждения, которые привлекаются к оказанию специализированной ПХП, и их задачи. Выводы. 1. Медико-социальный анализ показателей заболеваемости, смертности и медико-демографических данных свидетельствует о высоком уровне смертности от злокачественных новообразований (ЗН) и тяжелых осложнений хронических неинфекционных заболеваний (ХНИЗ), быстрое постарение населения в Украине, определяющих высокую потребность населения в ПХП. Указанное требует создания и развития системы доступной, качественной и эффективной ПХП, основанной на инновационных мультидисциплинарных, межведомственных и межсекторальных подходах, что требует координации работы учреждений, подчиненных различным министерствам и ведомствам, привлечения к оказанию ПХП и социальной услуги по паллиативному уходу (СУПУ) медицинских работников УЗ всех уровней медицинской помощи и работников учреждений социальной защиты населения. 2. Системный анализ мирового опыта внедрения ПХП во многих странах мира, рекомендаций ВОЗ, Европейской Ассоциации паллиативной помощи (ЕАРС) и других авторитетных международных профессиональных организаций позволяет предложить внедрить в Украине трехуровневую модель системы оказания ПХП: 1) Паллиативный подход или первичная ПХП; 2) Общая паллиативная помощь; 3) Специализированная ПХП (хосписная помощь или «помощь в конце жизни» - «end of life care». Отмеченное выше было положено в основу разработанной концепции системы оказания ПХП населению в Украине. 3. Обоснована, разработана и апробирована на уровне отдельных инновационных составляющих функционально-организационная модель специализированной ПХП, основой которой является пациент-семья-ориентированная парадигма, мультидисциплинарный, межведомственный и межсекторальный подход на всех уровнях оказания медицинской помощи, которая соответствует современным международным стандартам и нормам. Это обеспечит интеграцию ПХП в систему здравоохранения, непрерывность и преемственность ее оказания и обратная связь путем привлечения и сотрудничества учреждений здравоохранения и учреждений социальной защиты населения, общественных и благотворительных организаций, пациентов и их семей. 4. Предложенная функционально-организационная модель специализированной ПХП представляет собой наукоемкую высокопрофессиональную составляющую здравоохранения, требует современного высокотехнологичного оборудования и эффективных лекарственных средств, специальной профессиональной подготовки, безпрерывого профессионального развития и мотивации кадров, соответствующей нормативно-правовой базы и, безусловно, надлежащего финансового обеспечения и политической поддержки Правительства Украины, региональных и местных органов власти, заинтересованности и поддержки всего общества. ; Актуальність. Сьогодні у світі зростає поширеність і смертність населення від інкурабельних хронічних захворювань, що збільшує актуальність створення і розвитку систем і служб надання паліативної і хоспісної допомоги (ПХД) населенню. Несприятлива медико-демографічна ситуація в Україні вимагає обґрунтування і впровадження системи доступної, якісної і ефективної ПХД, що потребує залучення до надання ПХД медичних працівників закладів охорони здоров'я (ЗОЗ) усіх рівнів медичної допомоги, міжвідомчої та міжсекторальної координації і співпраці. Мета роботи: обґрунтувати оптимальну функціонально-організаційну модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні. Матеріали та методи. У роботі були використані дані медичної статистики, національна та міжнародна наукова література, результати соціологічного дослідження; застосовані методи системного та структурно-функціонального аналізу, медичної картографії, бібліосемантичний, статистичний і соціологічний методи дослідження. Результати. Обґрунтована оптимальна функціонально-організаційна модель надання спеціалізованої ПХД населенню в Україні, зокрема визначені заклади, що залучаються до надання спеціалізованої ПХД, та їх завдання. Висновки. 1. Медико-соціальний аналіз показників захворюваності і смертності та медико-демографічних даних свідчить про високий рівень смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) і тяжких ускладнень хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ), швидке постаріння населення в Україні, що визначають високу потребу населення у ПХД. Зазначене вимагає створення і розвитку системи доступної, якісної і ефективної ПХД, заснованої на інноваційних мультидисциплінарних, міжвідомчих та міжсекторальних підходах, що потребує координації роботи закладів, підпорядкованих різним міністерствам і відомствам, залучення до надання ПХД та соціальної послуги з паліативного догляду (СППД) медичних працівників ЗОЗ усіх рівнів медичної допомоги та працівників закладів соціального захисту населення. 2. Системний аналіз світового досвіду впровадження ПХД у багатьох країнах світу, рекомендацій ВООЗ, Європейської Асоціації паліативної допомоги (ЕАРС) та інших авторитетних міжнародних фахових організацій дозволяє пропонувати впроваджувати в Україні трирівневу модель системи надання ПХД: 1) Паліативний підхід або первинна ПХД; 2) Загальна паліативна допомога; 3) Спеціалізована ПХД (хоспісна допомога або «допомога наприкiнцi життя» – «end of life care». Зазначене було покладено в основу розробленої концепції системи надання ПХД населенню в Україні. 3. Обґрунтовано, розроблено та апробовано на рівні окремих інноваційних складових функціонально-організаційну модель спеціалізованої ПХД, основою якої є пацієнт-сім'я-орієнтована парадигма, мультидисциплінарний, міжвідомчий і міжсекторальний підхід на усіх рівнях надання медичної допомоги, що відповідає сучасним міжнародним стандартам і нормам. Це забезпечить інтеграцію ПХД в систему охорони здоров'я, безперервність та наступність її надання і зворотний зв'язок шляхом залучення і співпраці закладів охорони здоров'я і установ соціального захисту населення, громадських і благодійних організацій, пацієнтів і їх родин. 4. Запропонована функціонально-організаційна модель спеціалізованої ПХД являє собою наукоємну високопрофесійну складову охорони здоров'я, що потребує сучасного високотехнологічного обладнання та ефективних лікарських засобів, спеціальної професійної підготовки, безперервного професійного розвитку і мотивації кадрів, відповідної нормативно-правової бази і, безумовно, належного фінансового забезпечення і політичної підтримки Уряду України, регіональних і місцевих органів влади та зацікавленості і підтримки усього суспільства.

The dissertation is devoted to the substantiation of theoretical and methodological aspects of the study of the market of migration services and development of practical recommendations for its development through effective migration policy and increase of social protection of Ukrainian labour migrants.The dissertation deals with the theoretical and methodological aspects of the research for the market of migration services in Ukraine. The content of the terms 'market of migration services' and 'migration service' is clarified, the basic conceptual bases of market formation are substantiated. The basic functions of the market of migration services are systematized, among which are provided providing, informative, mediating, stimulating, balancing and protective. The author's approach to the classification of migration services is presented. The structure of the market of migration services is generalized by the subject-object approach and spatial attribute. The features of functioning and development of the cross-border market of migration services are determined. Three groups of actors (participants) in the market relations of the cross-border migration market are identified and substantiated: migrant customers, directly actual and potential migrants, and intermediaries (migration service providers).The factors of formation and development of the market of migration services are generalized. Depending on the possibilities of regulating their influence on the market, there are four groups: "permanent", "long-term", "variables" and "factors of rapid formation and development" of the migration services market. Factors are classified into general and specific factors. The specific is divided into formal and shadow sections by such groups - political, legal and administrative, geopolitical, institutional-informational, economic, social-protective, cultural-historical and ethnicdemographic. The peculiarities of the influence of these factors on the market of migration services in Ukraine with specifying features in other countries are revealed.The basic provisions of the theories that form the methodology of research for the market of migration services are studied. The algorithm of the research's the market of migration services is formulated, which includes: analysis of the volume (capacity) of the market within a specific territory; research of market structure; estimation of market demand and supply; analysis of migration services; assessment of the level of competition in the market. The structural and logical scheme of the stage of research for the market of migration services is generalized.Migration trends and environmental conditions of the market of migration services in Ukraine are analysed. Particular attention is focused on the problem of scientific-methodological and information support for the analysis of the market of migration services. Differences in expert estimates of external labour migration have led to their calculations of the number of Ukrainian labour migrants abroad. Based on the author's estimates, the minimum environment for the formation of the domestic market for migration services is about 5 million Ukrainian migrant workers each year.The results of the author's expert survey of Ukrainian labour migrants are presented, based on which the hypothesis about the existence of a dynamic market of migration services in Ukraine was confirmed. It is proved that labour migrants most often use the services of intermediaries to organize the migration process, which is dominated by the predominance of unlicensed entities-providers of migration services, as well as the low level of respondents' satisfaction with the services of intermediaries.The state bodies (main actors in the market) creating an institutional environment for the functioning of the market of migration services in Ukraine are defined. The activities of the State Migration Service, State Enterprise "Document", Administrative Service Centres, consulates and visa centres are analysed. In particular, a continuous monitoring of the situation has shown that there are significant differences in the functioning of these entities. An important feature of the quality of migration services provided by these institutions concerns different standards for direct services for the public. A comprehensive assessment of the problem has led to conclusion that the current rates of improvement in the functioning of the mentioned state entities do not meet the latest requirements of the market of migration services.The author's conceptual approach to regulation of the market of migration services in Ukraine with the regional specificity of its implementation is elaborated. The main priorities of the concept address four goals: 1) legalization of the market of migration services; 2) quality assurance of migration services; 3) development of a civil society's quality-control system for migration services; 4) decentralization and deregulation of the market in terms of achieving stability. It is stressed that the concept must correspond with other conceptual and strategic standards for a state's development.Practical recommendations for improving the functioning and regulation of the market of migration services in Ukraine are substantiated. The implementation of some of them implies the creation and provision (within the nearest time) of the information and material base for qualitative research of the processes in the market of migration services. Other proposals relate to improving the quality of the state migration services. Possible solution to legalization and licensing of existing unofficial intermediaries in the market of migration services is proposed. It is noted that it is extremely important for Ukraine to increase the attention of state authorities to the practice of concluding intergovernmental bilateral labor agreements. This aspect is particularly relevant in terms of enhancing the role of the state in protecting the rights of Ukrainian migrants.The introduction of the state migration bonds as a regulatory instrument aiming at effective attraction and use of migration capital for the national economy development is proposed. The conditions for successful launch of the tool are clarified. In addition to migration bonds, the government may offer a supplementary list of government investment projects. This envisages a greater involvement of the state into migration processes allowing organizing a better system of interaction between the state and its citizens, which are currently set up for transboundary movements. ; Дисертаційну роботу присвячено обґрунтуванню теоретикометодологічних засад дослідження РМП та розробці практичних рекомендацій щодо його розвитку шляхом проведення ефективної міграційної політики та підвищення соціальної захищеності українських трудових мігрантів.У дисертації розглянуто теоретико-методологічні аспекти дослідження ринку міграційних послуг в Україні. Уточнено зміст понять «ринок міграційних послуг» та «міграційна послуга», обґрунтовано основні концептуальні засади формування ринку. Систематизовано основні функції РМП, серед яких виділено забезпечуючу, інформаційну, посередницьку, стимулюючу, врівноважуючу та захисну. Представлено авторський підхід до класифікації міграційних послуг. Узагальнено структуру РМП за суб'єктно-об'єктним підходом та просторовою ознакою. Визначено особливості функціонування та розвитку транскордонного РМП. Виділено та обґрунтовано три групи суб'єктів (учасників) ринкових відносин транскордонного РМП: «замовники мігрантів», безпосередньо фактичні та потенційні мігранти, та посередники (надавачі міграційних послуг).Узагальнено чинники формування та розвитку РМП. Залежно від можливостей регламентації їх впливу на ринок виділено чотири групи: «постійно діючі», «довготривалі», «перемінні» та «чинники стрімкого формування та розвитку» РМП. Здійснено класифікацію чинників на загальні і специфічні. Специфічні поділено на формальні і тіньові у розрізі таких груп – політико-правових та адміністративних, геополітичних, інституційноінформаційних, економічних, соціально-захисних, культурно-історичних та етнодемографічних. Розкрито особливості впливу зазначених чинників на РМП в Україні з зазначенням особливостей в інших країнах.Вивчено основні положення теорій, що формують методологію дослідження РМП. Сформульовано алгоритм дослідження РМП, який включає: аналіз обсягу (місткості) ринку в межах конкретної території; дослідження структури ринку; оцінку попиту та пропозиції на ринку; аналіз міграційної послуги; оцінка рівня конкуренції на ринку. Узагальнено структурно-логічну схему етапності дослідження РМП.Проаналізовано міграційні тенденції та середовищні умови розвитку РМП в Україні. Особливу увагу зосереджено на проблемі науково-методологічного та інформаційного забезпечення аналізу РМП. Розходження в експертних оцінках зовнішньої трудової міграції зумовили проведення власних розрахунків кількості українських трудових мігрантів за кордоном. На основі авторських підрахунків мінімальним середовищем формування вітчизняного РМП є близько 5 млн українських трудових мігрантів щороку.Представлено результати авторського експертного опитування українських трудових мігрантів, на основі якого підтверджено гіпотезу про існування динамічного РМП в Україні. Відзначено поширену практику наших співвітчизників користування послугами посередників для організації міграційного процесу. При цьому домінує переважання неліцензованих суб'єктів-надавачів міграційних послуг, а також низький рівень задоволеності респондентів послугами посередників.Визначено категорію державних інститутів-суб'єктів, які формують інституційне середовище функціонування РМП в Україні. При цьому проаналізовано діяльність Державної міграційної служби, ДП «Документ», ЦНАПів, консульств та візових центрів. Зокрема, тривалий моніторинг ситуації засвідчив наявність значних розбіжностей функціонування цих структур. Суттєвою відмінністю в якості надання міграційних послуг зазначеними структурами є різні стандарти безпосереднього обслуговування громадян. Зрештою, всебічна оцінка проблеми дала підстави стверджувати, що сьогочасні темпи покращення функціонування відповідних державних структур не відповідають сучасним вимогам РМП.Запропоновано авторський концептуальний підхід до регулювання РМП України із врахуванням регіональної специфіки його реалізації. Головними пріоритетами ідейного документу «концепції» визначено чотири цілі: 1) легалізація РМП; 2) забезпечення якості міграційних послуг; 3) розвиток системи контролю якості міграційних послуг з боку громадянського суспільства; 4) децентралізація та дерегулювання ринку в умовах досягнення стабільності. Наголошено, що концепція має кореспондуватись з іншими концептуальними і стратегічними нормативами розвитку держави.Обґрунтовано практичні рекомендації щодо удосконалення функціонування і регулювання РМП в Україні. Виконання окремих з них передбачає створення та забезпечення впродовж найближчого часу інформаційно-матеріальної бази для якісного дослідження процесів на РМП. Інші пропозиції стосуються підвищення якості надання державних міграційних послуг.Запропоновано варіант легалізації та ліцензування існуючих неофіційних посередників на РМП. Відзначається, що в Україні вкрай важливо посилити увагу державних органів влади до практики укладання міжурядових двосторонніх трудових угод. Даний аспект особливо актуальний в контексті активізації позиції ролі держави в захисті прав українських мігрантів. Запропоновано впровадження регуляторного інструменту «державна міграційна облігація» з метою ефективізації залучення і використання міграційного капіталу на розвиток національної економіки. Сформульовані умови успішного запуску інструменту. Поруч з міграційними облігаціями уряд може запропонувати додатковий перелік державних інвестиційних проектів. Таким чином передбачається глибша інклюзія держави у міграційні процеси, що дозволить організувати кращу систему взаєморозуміння держави та її громадян, які наразі налаштовані на здійснення транскордонних переміщень.