Незнані раритети про свободу преси в СРСР та про історію української студентської преси ; Unknown Rarities About Press Freedom in the USSR and About Ukrainian Student's Press History
Упродовж усіх років від часу створення СРСР комуно-більшовицька кліка Сталіна брехала світові про так звані успіхи комуністичного будівництва в країні нібито найсправедливішого на земній кулі суспільства.У 20–30-х роках знакових представників першої хвилі політичної еміграції заманювали різними обіцянками повернутися додому. В европейських столицях агенти Кремля підшукували й підкуповували низку продажних журналістів, влаштовували їм показові поїздки, стимулюючи цим появу в провідних газетах Заходу фальшивих публікацій про «радянський рай» на одній шостій земної кулі. Особливо послідовно влада взялася за непокірних українців: знищувала інтелігенцію, трудове селянство, національну церкву, і, як і в царські часи, насильно русифікувала.По завершенні Другої світової війни, коли втікачів-українців із того «раю» виявилося в рази більше, Москва насилала в численні табори Ді-Пі так звані репатріаційні комісії, які промивали мізки радянським збігцям, прагнули повернути їх в СРСР із тим, щоб згодом у нелюдський спосіб позбиткуватися над їхнім свободолюбством у сибірських таборах ГУЛАГу.Здавалося, той щедро оплачуваний потік цинічної російської брехні нікому й ніколи не вдасться ні заглушити, ні нейтралізувати, ні зупинити. Та ось у середовищі української еміграції виявився один сміливець, який голосно, на весь світ заявив, чому він не хоче повертатися в СРСР. Це був Іван Багряний. Народжений в Україні 1907 року, будучи поетом за талантом і громадським трибуном за покликанням, він сповна відчув на собі переваги «радянського способу життя». 1932 року репресований за безвинні з політичної точки зору вірші. На еміграції в Німеччині відновив літературну працю. 1947 року обраний заступником голови Української Національної Ради, став лідером Української революційно-демократичної партії.Вихід у світ книжки Багряного «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» друком і накладом Українського центрального Бюро в Лондоні 1946 року стало своєрідною «бомбою». Передусім для офіційної Москви. Також для політиків, журналістів та інтелектуалів Заходу. Текст брошури складався з 13-ти коротких параграфів. Кожен із них слугує окремим прикладом-аргументом відповіді на поставлене в назві твору запитання.Через трохи більше як шість років у рідкісній на сьогодні газеті «Українські Вісті» (Новий Ульм, Німеччина) з'являється публіцистична стаття цього ж автора «Про свободу слова, совісті і преси за залізною заслоною». Її можна назвати своєрідним продовженням вищезгаданої брошури.На відміну від «Чому я не хочу вертати на «родіну»?», яка неодноразово перевидавалася за кордоном, у тім числі і в перекладах англійською, німецькою, французькою мовами, ця стаття полум'яного публіциста в українському журналістикознавстві є, на жаль, призабутою. І хоч написана вона понад 70 років тому, актуальність порушеної автором проблеми (гуманітарна катастрофа, яку зазнала українська нація від колоніальної політики російського «старшого брата») ще більше загострилася натепер, за умов неоголошеної Росією гібридної війни проти українців, зосібно й на інформаційному полі. * * *Драматичною є доля наступного тексту, який «Український Інформаційний Простір» оприлюднює в Україні вперше.Йдеться про розвідку відомого члена Української Центральної Ради, журналіста і вченого Аркадія Животка, життєвий шлях якого передчасно обірвався на еміграції, «Девятьдесять років української студентської преси». Вона мала скласти окремий розділ написаної в еміграції найголовнішої праці цього діяча – «Історія української преси».Видана 1946 року в Регенсбурзі циклостильовим способом (по-нинішньому – ксероксна відбитка машинописного варіанту) «Історія української преси» Аркадія Животка мала урізаний вигляд. Через брак коштів за умов безпросвітної еміграційної дійсності Аркадій Животко змушений був зняти з оригіналу підручника третину тексту. Як вважав, до кращих часів. Однак для цього автора вони так і не прийшли. Хворе й виснажене випробуваннями долі серце зупинилося на 58 році життя – 14 червня 1948 року. Сталося це в таборі скитальників зі Східної Європи Лягарде неподалік німецького Ашафенбурга.Утім, цю свою статтю автор встиг побачити надрукованою. Її було вміщено в спареному числі (1–2) журналу «Студентський Шлях», який на правах рукопису видавав машинописним способом у Мюнхені Центральний Еміґраційний Союз Українського Студентства (ЦЕСУС). Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яких тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику.«Історія української преси А. Животка перевидавалася двічі: 1990 року у Мюнхені заходами Українського Вільного Університету з передмовою і упорядкуванням М. Присяжного та 1999 року в Києві заходами видавництва «Наша культура і наука» з передмовою і упорядкуванням М. Тимошика. Не опублікований у цій книзі розділ про історію української студентської преси так і залишився в машинописному варіанті рідкісної на сьогодні підшивки машинописного «Студентського Шляху».Цінність цієї статті в тому, що більшість друкованих органів, яку тримав у руках Аркадій Животко і описував для історії, практично не існує в жодному примірнику – вони розгубилися повоєнними дорогами еміграції бездержавної нації…Текст подається за оригіналом підшивки журналу, який в Україні практично невідомий. Комплект цього раритету подарував авторові цих рядків у канадському Вінніпезі покійний нині викладач Колегії Св. Андрея при Манітобському університеті Тимофій Міненко. ; For all the years since the creation of the USSR, Stalin's communist-Bolshevik clique lied to the world about the so-called successes of communist construction in the country of the supposedly fairest society on the Earth.In the 1920s and 1930s, iconic representatives of the first wave of political emigration were lured by various promises to return home. In European capitals, Kremlin agents searched for and bribed a number of corrupt journalists, arranged for them demonstration trips, and encouraged the false publications' appearance in the leading newspapers of the West about the «Soviet Paradise». Especially consistently, the authorities took on disobedient Ukrainians: they destroyed the intelligentsia, the working peasantry, the national church, and, as in tsarist times, forcibly Russified them.At the end of World War II, when there were too many Ukrainian refugees from that «Paradise,«Moscow sent so-called repatriation commissions to numerous DP camps, which brainwashed Soviet fugitives and sought to return them to the USSR to harm their love of freedom in the Siberian GULAG camps.It seemed that no one would ever be able to silence, neutralize, or stop that generously paid flow of cynical Russian lies. But among the Ukrainian emigrants, there was a brave man who loudly declared to the whole world why he did not want to return to theUSSR. It was Ivan Bahrianyi. Born in Ukraine in 1907, as a poet by talent and a public tribune by vocation, he fully experienced the benefits of the «Soviet way of life.» In 1932 he was repressed, from a political point of view, for innocent poems. During his emigration toGermany, he resumed his literary work. In 1947 he was elected Deputy Chairman of the Ukrainian National Council and became the leader of the Ukrainian Revolutionary Democratic Party.The publication of Bahrianyi's book «Why don't I want to return to my «motherland»?» printed by the Ukrainian Central Bureau in London in 1946 became a kind of a «bomb». First of all, for official Moscow. Also, for Western politicians, journalists, and intellectuals. The text of the brochure consisted of 13 short paragraphs. Each of them serves as a separate example-argument of the answer to the question posed in the title of the work.A little more than six years later, a journalistic article by the same author, «On Freedom of Speech, Conscience, and the Press Behind the Iron Curtain», appeared in the now-rare newspaper «Ukrainian News» (New Ulm, Germany). It can be called a kind of the above brochure continuation.Unlike «Why don't I want to return to my «motherland»?», which had been repeatedly republished abroad, including in English, German, and French translations, this article by an ardent publicist in Ukrainian journalism is, unfortunately, forgotten. And although it was written more than 70 years ago, the urgency of the problem raised by the author (the humanitarian catastrophe suffered by the Ukrainian nation from the colonial policy of Russia's «older brother») has become even more acute now, under the conditions of Russia's undeclared hybrid war against Ukrainians, especially in the information field.* * *The fate of the next text, which «Ukrainian Information Space» publishes in Ukraine for the first time, is dramatic.It is about the activity of a well-known member of the Central Council of Ukraine, journalist and scientist Arkadii Zhyvotko, whose life path ended prematurely in exile, «Ninety years of the Ukrainian student press.«It was to compose a separate section of the most important work of this figure written in exile – «History of the Ukrainian press.»Published in1946 inRegensburgin a cyclostyle way (now a photocopy of a typewritten version), Arkadii Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» had a truncated appearance. Due to the lack of funds in the conditions of a hopeless emigration reality, Arkadii Zhyvotko was forced to remove a third of the text from the original textbook. As he believed, until better times. However, they never came for this author. Sick and exhausted by the trials of fate heart stopped at the age of 58 on June 14, 1948. It happened in the camp of wanderers from Eastern Europe Lagarde near Aschaffenburg,Germany.However, the author managed to see this article published. It was published in a paired number (1–2) by the magazine «Student Way», which was published as a manuscript by typewriting in Munich by the Central Emigration Union of Ukrainian Students (CESUS). The value of this article is that most of the printed materials that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy. A. Zhyvotko's «History of the Ukrainian Press» was republished twice: in 1990 in Munich, in Ukrainian Free University with a foreword and arrangement by M. Prysiazhnyi and1999 in Kyiv, by the publishing house «Nasha Kultura i Nauka» with a foreword and arrangement by M. Tymoshyk. The section on the history of the Ukrainian student press, which was not published in this book, remained in the typewritten version of the currently rare typewritten folder of the «Student Way».The value of this article is that most of the publications that Arkadii Zhyvotko held in his hands and described for history do not exist in any copy – they were lost on the post-war roads of a stateless nation emigration…The text is submitted according to the original folder of the magazine, which is practically unknown in Ukraine. The set of this rarity was presented to the author of these lines in Winnipeg, Canada by the now-deceased professor of St. Andrew's College at the University of Manitoba Tymofii Minenko.