Suchergebnisse

Identifying the prospects of reconciliation at various stages of the violent conflict is a matter of urgent concern, since during the conflict the foundations of a post-conflict settlement are laid down, the effectiveness of reconciliation and the possibility of building peace in the future depend on. The purpose of the work is to study the peculiarities of interaction between the parties during the deep interstate conflict and between the parties during the civil conflict within the state. Applying systematic, analytical and comparative methods, the author characterizes political reconciliation as a long-term social and inclusive process, which is designed to transform the unhappy co-existence of the parties to the conflict into a common political participation in public institutions and political processes through the gradual education of respect for both new institutions and former enemies. The four components of reconciliation – peace, justice, truth and forgiveness – must be interconnected in this process. As a result of the study, the author determines the obligatory elements of the interaction between the parties during and after the violent conflict, socio-psychological means of perception and interpretation of the past and future, the development of positive relations and reformatting them cultural and value paradigm, as well as the transformation of socio-economic reality. The conclusions revealed that the ideal model or perfect method of reconciliation after a violent conflict does not exist, therefore, in each particular case, the particularities of reconciliation vary, depending on the ability of the parties to creatively and effectively approach the process of reconciliation, from their ability to assume consistently the loss, cruelty and pain of the past for the sake of prospects for a common future. At the same time, the author comes to the conclusion that the prospects of reconciliation during and after the end of the violent conflict are determined by the practical manifestation of cooperation and the creation of reliable safeguards against the recurrence of the conflict in the future in order to build sustainable and lasting positive peace between the parties. ; Определение перспектив примирения на разных стадиях насильственного конфликта возникает пока актуальных вопросов, поскольку уже во время конфликта закладываются основы пост-конфликтного урегулирования, от которого зависит эффективность примирения и возможность развития мира в будущем. Целью работы является исследование особенностей взаимодействия как между сторонами в течении глубинного межгосударственного конфликта, так и между сторонами в течении гражданского конфликта в пределах государства. Применив системные, аналитические и компаративные методы, автор характеризует политическое примирение как долговременный общественно-инклюзивный процесс, который призван трансформировать недовольное сосуществования сторон конфликта в общее политическое участие в общественных институтах и политических процессах посредством постепенного воспитания уважения, как к новым институтов, так и к прежним врагам. Четыре составляющие примирения – мир, справедливость, правда и прощения, – должны быть взаимосвязаны в этом процессе. В результате исследования автор определяет обязательными элементами взаимодействия между сторонами в течение и после насильственного конфликта общественно-психологические средства восприятия и трактовки прошлого и будущего, развитие позитивных отношений и переформатирование в них культурно-ценностной парадигмы, а также трансформацию социально-экономической реальности. В выводах обнаружено, что идеальной модели или совершенного метода примирения после насильственного конфликта не существует, поэтому в каждом конкретном случае особенности примирения различаются в зависимости от способности сторон творчески и эффективно подходить к процессу примирения, от их способности консолидировано принять потери, жестокость и боль прошлого ради перспектив общего будущего. В то же время, автор приходит к выводу о том, что перспективы примирения в течение и после завершения насильственного конфликта определяются практическим проявлением сотрудничества и созданием надежных предохранителей против рецидива конфликта в будущем для развития устойчивого и длительного положительного мира между сторонами. ; Визначення перспектив примирення на різних стадіях насильницького конфлікту постає наразі актуальним питанням, оскільки вже під час конфлікту закладаються підвалини пост-конфліктного врегулювання, від якого залежить ефективність примирення та можливість розбудови миру в майбутньому. Метою роботи є дослідження особливостей взаємодії як між сторонами впродовж глибинного міждержавного конфлікту, так і між сторонами впродовж громадянського конфлікту в межах держави. Застосувавши системні, аналітичні і компаративні методи, автор характеризує політичне примирення як довготривалий суспільно-інклюзивний процес, який покликаний трансформувати невдоволене співіснування сторін конфлікту у спільну політичну участь у суспільних інституціях і політичних процесах за допомогою поступового виховання поваги як до нових інституцій, так і до колишніх ворогів. Чотири складові примирення – мир, справедливість, правда і прощення, – мають бути взаємопов'язані в цьому процесі. У результаті дослідження автор визначає обов'язковими елементами взаємодії між сторонами впродовж і після насильницького конфлікту суспільно-психологічні засоби сприйняття і трактування минулого та майбутнього, розбудову позитивних відносин і переформатування в них культурно-ціннісної парадигми, а також трансформацію соціально-економічної реальності. У висновках виявлено, що ідеальної моделі чи досконалого методу примирення після насильницького конфлікту не існує, тому у кожному конкретному випадку особливості примирення залежать від здатності сторін творчо та ефективно підходити до процесу примирення, від їхньої здатності консолідовано прийняти втрати, жорстокість і біль минулого задля перспектив спільного майбутнього. Водночас, автор робить висновки про те, що перспективи примирення впродовж і після завершення насильницького конфлікту визначаються практичним проявом співробітництва та створенням надійних запобіжників проти рецидиву конфлікту в майбутньому задля розбудови стійкого і тривалого позитивного миру між сторонами.

In keeping with European intellectual tradition, there is a generally accepted point of view, positiong which personality is successful in terms of public confession achievement on condition of creative potential existence and powerful intellectual constituent, correlated, as a rule, with the proper management skills and organizational capabilities. However there are different ways of realization and self-identification for factually every man of marked individuality. The remarkable thing is that personality which aims to attain public confession and support of wide public, with a necessity must demonstrate willingness to incarnate constructs expected by society, which function in mass consciousness as a public ideal. However achievement methods of such constructs can radically disaccord up to choosing of diametrically opposite and mutually exclusive directions. At the level of mass consciousness such methods, as a rule, are interpreted as two opposite ways for achievement of select purpose. The first way is expounded as humane, altruistic, and focused on creative work and social activity of society. The other one is opposite, which manifest itself by destruction, cruelty and devastation, the eventual result of which is stagnancy and even destruction of all frame of society. Both indicated assignments are the result of confabulated archetypes of mass consciousness discourse recreation, however preliminary to impartial researcher the indicated problem appears as symbiosis of social transformations object in view and methods of its realization. It is the indicated factor which is determinative in relation to the choice of society motion direction which actually pulls out passionate personalities as leaders. Areas of activity of such people can interlace and personality in this context becomes either positive or negative «hero». To be sure there is the exception when man which is provided with leadership skills and power, as with the factors of charismatic personality, is capable to take the place of folk deputy in mass consciousness that is spuriously to be positive for «friendlies» and negative for all the rest of them. And only considering such personality in the context of historical advancement, it is possible to arrive at conclusions toward its actual role in public transformations, although it is really impossible to make away with ideological constituent of events interpretation influence and historical persons of heretofore, both at the level of workaday consciousness and at theoretical consideration, in terms of which new scientific approaches can be offered. However it must be admitted that attempts to reduce the phenomenon of public power and its representatives to the level of utilitarian functionalities, makes sense exceptionally in periods of relatively stable existence of certain community, if the carrier of public power is oriented to the system observance of withstand legal and axiological norms. Therefore when the community enters the period of relative instability (that is one of the essential descriptions of postindustrial society dynamics) eccentric passionate personalities which categorically will not be congruent with schematic scopes of standard society, will appear in the limelight of political life as sure as fate. To create common weal or to wreak havoc and destruction - these are contradictory aspects of human authentication that account for its nature. ; У статті розглядається екзистенційний вимір особистості з лідерськими якостями, здатний протидіяти віджилим, часом абсурдним суспільним традиціям та форматувати нові соціальні норми. Досліджуються різні концепції формотворчості політичних лідерів та їх здатність сприяти прогресивним, чи навпаки, регресивним тенденціям. Аналізуються гуманістичні та людоненависницькі, ірраціоналістичні конструкти та їх роль у ході політичних взаємин елітарних анклавів та громадянського суспільства.

In keeping with European intellectual tradition, there is a generally accepted point of view, positiong which personality is successful in terms of public confession achievement on condition of creative potential existence and powerful intellectual constituent, correlated, as a rule, with the proper management skills and organizational capabilities. However there are different ways of realization and self-identification for factually every man of marked individuality. The remarkable thing is that personality which aims to attain public confession and support of wide public, with a necessity must demonstrate willingness to incarnate constructs expected by society, which function in mass consciousness as a public ideal. However achievement methods of such constructs can radically disaccord up to choosing of diametrically opposite and mutually exclusive directions. At the level of mass consciousness such methods, as a rule, are interpreted as two opposite ways for achievement of select purpose. The first way is expounded as humane, altruistic, and focused on creative work and social activity of society. The other one is opposite, which manifest itself by destruction, cruelty and devastation, the eventual result of which is stagnancy and even destruction of all frame of society. Both indicated assignments are the result of confabulated archetypes of mass consciousness discourse recreation, however preliminary to impartial researcher the indicated problem appears as symbiosis of social transformations object in view and methods of its realization. It is the indicated factor which is determinative in relation to the choice of society motion direction which actually pulls out passionate personalities as leaders. Areas of activity of such people can interlace and personality in this context becomes either positive or negative «hero». To be sure there is the exception when man which is provided with leadership skills and power, as with the factors of charismatic personality, is capable to take the place of folk deputy in mass consciousness that is spuriously to be positive for «friendlies» and negative for all the rest of them. And only considering such personality in the context of historical advancement, it is possible to arrive at conclusions toward its actual role in public transformations, although it is really impossible to make away with ideological constituent of events interpretation influence and historical persons of heretofore, both at the level of workaday consciousness and at theoretical consideration, in terms of which new scientific approaches can be offered. However it must be admitted that attempts to reduce the phenomenon of public power and its representatives to the level of utilitarian functionalities, makes sense exceptionally in periods of relatively stable existence of certain community, if the carrier of public power is oriented to the system observance of withstand legal and axiological norms. Therefore when the community enters the period of relative instability (that is one of the essential descriptions of postindustrial society dynamics) eccentric passionate personalities which categorically will not be congruent with schematic scopes of standard society, will appear in the limelight of political life as sure as fate. To create common weal or to wreak havoc and destruction - these are contradictory aspects of human authentication that account for its nature. ; У статті розглядається екзистенційний вимір особистості з лідерськими якостями, здатний протидіяти віджилим, часом абсурдним суспільним традиціям та форматувати нові соціальні норми. Досліджуються різні концепції формотворчості політичних лідерів та їх здатність сприяти прогресивним, чи навпаки, регресивним тенденціям. Аналізуються гуманістичні та людоненависницькі, ірраціоналістичні конструкти та їх роль у ході політичних взаємин елітарних анклавів та громадянського суспільства.

The article emphasizes that terrorism in the modern world poses an increasing threat to public and national security. There are different views on the definition of "terrorism". Terrorism can be defined as a method of influence by committing a terrorist act to achieve © Ю. А. Данько, Н. Г. Білоцерківська, 2020 28 ISSN 2411-7587 (Print). ISSN 2413-0060 (Online). Сучасне суспільство. 2020, Випуск 2 (21) certain goals. The interpretation of terrorism in different countries of the world, in particular the USA, is considered The U.S. Department of State treats terrorism as any act of political violence by non-state actors or "secret government agents," and U.S. law defines a terrorist act as criminal violence that is intended to intimidate or force civilians to influence politics. government through intimidation or coercion), Britain (terrorism is the use of force to achieve political goals, which includes any use of violence) and the European Union (terrorism is classified as "an internationally condemned act committed by an individual or group against one or more countries, their institutions or citizens, to intimidate and fundamentally change or destroy the political, economic or social structures of the state"). It is noted that in the modern world it has a political color, as it is primarily associated with power. It is determined that the main purpose of terrorism is to achieve certain political, religious, or other social changes. The main types of terrorism are considered, including political (has two directions: the struggle of various groups against the existing system; state terrorism carried out by state special services), national (method of struggle of peoples to create their own state), religious (based on religious fanaticism) and information ( a new kind of terrorism, operates in the intellectual sphere and generates a new kind of violence). Terrorism can often develop in times of socio-political and economic crises. The main goals of terrorism and political causes of terrorism are also considered. One of the main prerequisites for modern terrorism is the resonance of terrorist action in society ; У статті наголошується, що тероризм у сучасному світі представляє все більшу загрозу громадській і національній безпеці країн. Наведені різні погляди на визначення поняття «тероризму». Розглянуте трактування тероризму у різних країнах світу, зокрема США, Британії та Європейському Союзі. Зазначено, що він в сучасному світі має політичне забарвлення, так як він, перш за все, пов'язаний з владою. Розглянуто основні види тероризму, серед яких політичний, національний, релігійний та інформаційний. Також розглянуто основні цілі тероризму та політичні причини тероризму

The article analyzes the ethical studies of Hannah Arendt on the origin of totalitarianism. Theauthor considers the conditions for the formation of a "total state" and the role in these processes ofboth society as a whole and an individual. Based on the works of Hannah Arendt, the author analyzes the features of the totalitarian transformations of the individual and society, as well as their interaction with the regime at different stages of the functioning of the "total state". According to Hannah Arendt, totalitarianism is a system of mass terror, which is a phenomenon of the twentieth century. Totalitarianism is realized in the conditions of the destruction of political space and human interaction. It is the result ofthe alienation of a person from political life, that is, the "atomization" of society against thebackground of a deformation of basic ethical standards and established ideas about morality in general. Considering the problem of the emergence of totalitarianism, Arendt turns to the anthropological plane, where she explores the way in which violence enters the public sphere, and politics turns into aninstrument for achieving certain goals and serving private interests. Hannah Arendt also analyzes thephenomenon of the "banality of evil," which lies at the base of the so-called "respectable society". Such a society easily becomes a weapon of totalitarianism along with "grassroots executors of orders", as the example of Adolf Eichmann demonstrates. Hannah Arendt believes that the actions of such "executors of orders" should always be assessed as the actions of a person, and not just a "social tool", from which responsibility for crimes is thus removed. Hannah Arendt identifies various areas of ethical (namely, areas of individual and public morality), where there is a division into personal and political responsibility, and also studies the problems of preventing a possible repetition of totalitarianism. The"means" for such prevention, according to Hannah Arendt, are on an ethical plane. This is, firstly, thepossibility of independent judgment and critical thinking, which create personal principles. And secondly, the presence of a public sphere, which provides the possibility of free action in a common social space. This is what actualizes moral issues and ensures the formation of moral principles. ; У статті аналізується проблематика етичних уявлень тоталітаризму в межах філософських напрацювань Ганни Арендт. Розглядаються умови для формування тотальної держави та значення в цьому процесі як суспільства загалом, так і окремого індивіда, а також особливості тоталітарних трансформацій останніх і їхньої взаємодії з режимом на різних етапах функціонування тотальної держави. На думку Ганни Арендт, тоталітаризм є системою масового терору, що розгортається уХХстолітті в умовах руйнування політичного простору й людської взаємодії, відчуження людини від політичного життя шляхом поступової зміни усталених уявлень про мораль та етичних норм, перетворення суспільства на «атомізованих» індивідів. Досліджуючи проблему виникнення тоталітаризму, Ганна Арендт звертається до антропологічної площини, де досліджує шлях, яким упублічну сферу входить насильство, а політика з дії перетворюється на інструмент досягнення визначених цілей та обслуговування приватного інтересу. Також на прикладі Адольфа Айхмана Гана Арендт аналізує феномен «банальності зла», що криється у підвалинах так званого «добропорядного суспільства», яке легко стає зброєю тоталітаризму разом з «низовими виконавцями наказів», дії яких, на думку мислительки, повинні оцінюватись як дії саме людини, а не як інструмента для виконання певних функцій. У даному дослідженні окреслюються також сфери етичного, а саме площини індивідуальної та суспільної моралі, де існує поділ на особисту іполітичну відповідальність. До цього розгляду додається ще й поняття «колективної провини». Встановлюється, що з філософсько-антропологічного погляду головною умовою для повторення тоталітаризму є відчуження індивіда від політичного життя, зведення людської взаємодії до функціональних контактів у економічній сфері, а також руйнування соціальних зв'язків із сім'єю та друзями. Досліджується також проблематика існування можливостей для запобігання повторенню тоталітаризму, які містяться саме в етичній площині. Це, по-перше, здатність до судження й мислення, які створюють особисті принципи. По-друге ж – наявність публічної сфери, яка передбачає можливості для вільної дії в публічному просторі, що актуалізує питання моральності та моральних принципів.

For the last thirty years, Ukraine has experienced three massive demonstrations by the Ukrainian people which later (or already in the process of their development) were called: "Revolution On Granite", "Orange Revolution", and "Revolution of Dignity". Mostly, these revolutions were caused by aggravation of unresolved domestic issues and revealed the stagnation of transformation processes in internal politics. An important factor in these events was political élites disability to provide necessary conditions for dynamic development of Ukraine while Ukrainian society and Ukrainian citizens wanted reforms and changes that would allow rebuilding the political, economic and social sphere of the state in accordance with the most progressive principles and norms of a free democratic and liberal society. However, it would be a huge mistake to think about the three Ukrainian revolutions as isolated and out of the context of global events, processes and trends that have taken place. Changes in the international environment of our state directly influenced the course of revolutionary events in Ukraine, which in turn affect the European security and the system of international relations in general.The contexts in which the revolutions took place vary greatly. The "Revolution On Granite" took place when Union Center was losing control over political, economic and social processes, while the processes of democratization both inside the USSR and in the states of the socialist bloc took place. The international context of the Orange Revolution is different. It is characterized by the rapid development of European integration processes, with the simultaneous degradation of democratic institutions in most of the republics of the former USSR; formation in this region of "gray zones of security" with many "frozen conflicts", the claim of the Russian Federation to form its own "sphere of influence" in the region. Ukraine, however, appeared to be a hostage to its own multi-vector policy and the lack of a clear and consistent strategy for joining European (Euro-Atlantic) integration structures. The "Revolution of Dignity" was a result of blatant curtailment of the European integration course by the Ukrainian authorities as well as curtailment of democratic freedoms. It was a response to unjustified violence and demonstrated the willingness of Ukrainian society to mobilize for the defense of fundamental democratic rights and freedoms, and subsequently to resist external aggression. At the same time, the events in Ukraine confirmed the existence of a security vacuum in Eastern Europe and the importance of practical implementation of an effective European cooperative security system.Key words: transformation processes, revolution, foreign policy of Ukraine. ; З часу набуття незалежності Україна пережила три масові виступи українського народу, які згодом (або вже в процесі розвитку подій) назвали революціями: «на Граніті», «Помаранчевою» та «Революцією Гідності». Здебільшого ці революції, обумовлені загостренням і невирішеністю власне внутрішніх українських проблем, засвідчили стагнацію трансформаційних процесів у внутрішньому соціальному житті держави. Важливим чинником цих подій була неспроможність забезпечити умови для динамічного розвитку України, в той час як українське суспільство та українські громадяни прагнули реформ і змін задля перебудови політичної, економічної, соціальної сфери держави відповідно до найпрогресивніших принципів та норм вільного демократичного та ліберального суспільства. Однак помилково трактувати події трьох українських революцій у відриві і поза контекстом загальносвітових подій, процесів і трендів, які мали місце (і мають досі) під час цих подій. Українські революції стали ознакою прагнення українського суспільства бути залученим у загальноцивілізаційні процеси та бути невід'ємною частиною світового співтовариства. Зміни в зовнішньополітичному оточенні нашої держави напряму впливали на перебіг революційних подій в Україні, які, своєю чергою, впливають на загальноєвропейську безпеку та систему міжнародних відносин загалом.Ключові слова: трансформаційні процеси, революція, зовнішньополітичний курс України.

One of the most actualized ethnopolitical problems of our time is the growth in the number of separatist movements in different parts of the world. This phenomenon developed and gained strength in the second half of the 20th century simultaneously with the anti-colonial and national liberation movements. Moreover, it is worth noting that movements that set as their main goal the separation of a certain part of a multinational state and the creation of an independent national-state entity in this territory, have intensified not only in third world countries, where the colonial legacy left a significant number of disputed borders, but and in the oldest Western democracies. The course of the processes of ethnic separatism in multi-ethnic states largely depends on the degree of development of democratic institutions and values in society. Depending on this factor, the movement for secession from a single state may take the form of a constitutional process and public dialogue, or an intra-state conflict (or even war, depending on the scale of the violence). Briefly summarizing the above, it is necessary to highlight the following. Ethnic separatism means a movement whose main goal is to secede an ethnic region from a multinational state and create its own state formation or join another state. Thus, the concept of ethnic separatism does not include such phenomena as the disintegration of the state or its regionalization (so-called economic separatism), which act as independent processes not directly interdependent on the phenomenon of ethnic separatism. Ethnic separatism, as a phenomenon, to one degree or another inherent in all multinational states, has a serious impact not only on intrastate group relations, but also on international politics, which makes it possible to characterize it as a challenge to the world order that emerged after the end of the Cold War. ; Однією знайбільш актуальних етнополітичних проблем сучасності є зростання кількості сепаратистських рухів урізних частинах світу. Це явище розвивалось і набирало сили удругій половині ХХ століття одночасно зантиколоніальним та національно-визвольним рухом. Більше того, варто зазначити, що рухи, що ставлять своєю головною метою відокремлення певної частини багатонаціональної держави та створення незалежного національно-державного утворення націй території, посилились нелише вкраїнах третього світу, де колоніальна спадщина залишила значну кількість спірних кордонів, але і внайстаріших західних демократіях. Хід процесів етнічного сепаратизму вбагатоетнічних державах значною мірою залежить від ступеня розвитку демократичних інститутів та цінностей усуспільстві. Залежно від цього чинника, рух завідокремлення від однієї держави може мати форму конституційного процесу та публічного діалогу, або внутрішньодержавного конфлікту (або навіть війни, залежно від масштабу насильства). Коротко підсумовуючи вищезазначене, необхідно відзначити наступне: етнічний сепаратизм означає рух, основною метою якого є відокремлення етнічного регіону від багатонаціональної держави та створення власного державного утворення або приєднання доіншої держави. Таким чином, поняття етнічного сепаратизму невключає такі явища, як дезінтеграція держави або її регіоналізація (так званий економічний сепаратизм), які виступають як самостійні процеси, які безпосередньо незалежать від явища етнічного сепаратизму. Етнічний сепаратизм, як явище, втій чи іншій мірі властиве всім багатонаціональним державам, має серйозний вплив нетільки навнутрішньодержавні відносини між групами, але і наміжнародну політику, що дозволяє охарактеризувати це як виклик світовому порядку, що виник після закінчення холодної війни.

One of the most actualized ethnopolitical problems of our time is the growth in the number of separatist movements in different parts of the world. This phenomenon developed and gained strength in the second half of the 20th century simultaneously with the anti-colonial and national liberation movements. Moreover, it is worth noting that movements that set as their main goal the separation of a certain part of a multinational state and the creation of an independent national-state entity in this territory, have intensified not only in third world countries, where the colonial legacy left a significant number of disputed borders, but and in the oldest Western democracies. The course of the processes of ethnic separatism in multi-ethnic states largely depends on the degree of development of democratic institutions and values in society. Depending on this factor, the movement for secession from a single state may take the form of a constitutional process and public dialogue, or an intra-state conflict (or even war, depending on the scale of the violence). Briefly summarizing the above, it is necessary to highlight the following. Ethnic separatism means a movement whose main goal is to secede an ethnic region from a multinational state and create its own state formation or join another state. Thus, the concept of ethnic separatism does not include such phenomena as the disintegration of the state or its regionalization (so-called economic separatism), which act as independent processes not directly interdependent on the phenomenon of ethnic separatism. Ethnic separatism, as a phenomenon, to one degree or another inherent in all multinational states, has a serious impact not only on intrastate group relations, but also on international politics, which makes it possible to characterize it as a challenge to the world order that emerged after the end of the Cold War. ; Однією знайбільш актуальних етнополітичних проблем сучасності є зростання кількості сепаратистських рухів урізних частинах світу. Це явище розвивалось і набирало сили удругій половині ХХ століття одночасно зантиколоніальним та національно-визвольним рухом. Більше того, варто зазначити, що рухи, що ставлять своєю головною метою відокремлення певної частини багатонаціональної держави та створення незалежного національно-державного утворення націй території, посилились нелише вкраїнах третього світу, де колоніальна спадщина залишила значну кількість спірних кордонів, але і внайстаріших західних демократіях. Хід процесів етнічного сепаратизму вбагатоетнічних державах значною мірою залежить від ступеня розвитку демократичних інститутів та цінностей усуспільстві. Залежно від цього чинника, рух завідокремлення від однієї держави може мати форму конституційного процесу та публічного діалогу, або внутрішньодержавного конфлікту (або навіть війни, залежно від масштабу насильства). Коротко підсумовуючи вищезазначене, необхідно відзначити наступне: етнічний сепаратизм означає рух, основною метою якого є відокремлення етнічного регіону від багатонаціональної держави та створення власного державного утворення або приєднання доіншої держави. Таким чином, поняття етнічного сепаратизму невключає такі явища, як дезінтеграція держави або її регіоналізація (так званий економічний сепаратизм), які виступають як самостійні процеси, які безпосередньо незалежать від явища етнічного сепаратизму. Етнічний сепаратизм, як явище, втій чи іншій мірі властиве всім багатонаціональним державам, має серйозний вплив нетільки навнутрішньодержавні відносини між групами, але і наміжнародну політику, що дозволяє охарактеризувати це як виклик світовому порядку, що виник після закінчення холодної війни.

In this essay, the author presents new research, as well as surveys existing interpretations, of the history of pogroms in Ukraine during the Holocaust. Focusing on western Ukraine during summer 1941, the author determines that across the region Jews were the primary targets of attacks, but the politics and dynamic of the mob violence and among the occupation forces varied from place to place. Besides the powerful, antisemitic charge of Judeo-Bolshevism, the author explores other political, social, psychological and ideological causes of the violence. She stresses the cross section of society represented among the pogromists, and the role of nationalist insurgents and German occupation officials. In particular, among the participants (primarily, organizers) of the pogroms in Western Ukraine were fanatical nationalists, devout Christians, secular professionals, community leaders, farmers and more. The researcher notes that the involvement of the local population in the actions of destruction is an indicator of both the instability in the outskirts of the occupied territory, and unstable situation, immaturity of the forms of the Ukrainian nationalist movement. The author traces the relationship between the German-led mass shootings and the pogroms, and argues that distinctions made between mob violence and genocide usually fail to account for the changing interaction of the two phenomena. The pogroms are seen as part of a Nazi strategy to increase the number of murders of the Jews with the help of local collaborators; the cause and effect of radicalization within the SS; gradual change of spatial landmarks - crime scenes (from the city center to the outskirts). The overlapping, escalating history of the two is especially evident in western Volhynia where, unlike in neighbouring Galicia, the number of Jews killed in mass shootings exceeded those killed in pogroms. Thus by the end of September 1941, in the eastern capital of Kiev, there was no large pogrom comparable to the 'Petliura Days', in L'viv, instead there was Babi Yar. ; In this essay, the author presents new research, as well as surveys existing interpretations, of the history of pogroms in Ukraine during the Holocaust. Focusing on western Ukraine during summer 1941, the author determines that across the region Jews were the primary targets of attacks, but the politics and dynamic of the mob violence and among the occupation forces varied from place to place. Besides the powerful, antisemitic charge of Judeo-Bolshevism, the author explores other political, social, psychological and ideological causes of the violence. She stresses the cross section of society represented among the pogromists, and the role of nationalist insurgents and German occupation officials. In particular, among the participants (primarily, organizers) of the pogroms in Western Ukraine were fanatical nationalists, devout Christians, secular professionals, community leaders, farmers and more. The researcher notes that the involvement of the local population in the actions of destruction is an indicator of both the instability in the outskirts of the occupied territory, and unstable situation, immaturity of the forms of the Ukrainian nationalist movement. The author traces the relationship between the German-led mass shootings and the pogroms, and argues that distinctions made between mob violence and genocide usually fail to account for the changing interaction of the two phenomena. The pogroms are seen as part of a Nazi strategy to increase the number of murders of the Jews with the help of local collaborators; the cause and effect of radicalization within the SS; gradual change of spatial landmarks - crime scenes (from the city center to the outskirts). The overlapping, escalating history of the two is especially evident in western Volhynia where, unlike in neighbouring Galicia, the number of Jews killed in mass shootings exceeded those killed in pogroms. Thus by the end of September 1941, in the eastern capital of Kiev, there was no large pogrom comparable to the 'Petliura Days', in L'viv, instead there was Babi Yar. ; У цьому есе авторка оприлюднює нові дослідження, а також розглядає існуючі інтерпретації історії погромів в Україні під час Голокосту. Зосереджуючи увагу на подіях у Західній Україні влітку 1941 р., дослідниця стверджує, що євреї були основними об'єктами переслідувань урегіоні, проте політика та рушійні сили як громадського насилля, так іокупаційних сил змінювалися залежно від місцевості. Окрім потужного антисемітського заряду «жидобільшовизму», авторка досліджує також інші політичні, соціальні, психологічні та ідеологічні причини насильства. Вона звертає увагу на зріз суспільства, представлений серед погромників, атакож на роль націоналістичних повстанців інімецьких окупантів. Зокрема, серед учасників (передусім, організаторів) погромів у Західній Україні були фанатичні націоналісти, побожні християни, світські професіонали, громадські лідери, фермери тощо. Дослідниця зауважує, що залучення місцевого населення до акцій знищення є показником як нестабільності околиць окупованої території, так і нестабільної ситуації, незрілості форм українського націоналістичного руху. Авторка відслідковує відношення між масовими розстрілами, що їх провадили нацисти, та погромами, істверджує, що відмінності між насиллям натовпу та геноцидом зазвичай не враховують зміну взаємодії цих двох явищ.Погроми розглядаються як частина нацистської стратегії задля збільшення кількості вбивств євреїв за допомоги місцевих колаборантів; причина та наслідок радикалізації всередині есесівців; поступова зміна просторових орієнтирів – місць злочину (з центру міст на околиці). Перетин та висока динаміка їх історії особливо помітні на Західній Волині, де, на відміну від сусідньої Галичини, кількість загиблих умасових розстрілах євреїв перевищувала кількість тих, хто загинув від погромів. Таким чином, наприкінці вересня 1941р. усхідній столиці, Києві, не було великих погромів, на зразок львівських «днів Петлюри», натомість був Бабин Яр.

The article explores official political discourse of Ukraine and its interpretation on the subject of constructing the concept of "reform". The main methods of sociological information obtaining and analyzing were preliminary content analysis of the selected sources and discourse analysis of the collected information. The theoretical and practical significance of the work located in adaptation of the cognitive theory of discourse and critical discourse analysis to sociological research and also conceptualization the category of discursive construct. During the analysis, forms of constructing of reform concept within the framework of political discourse have been developed. The official, constructive and oppositional forms of construction were highlighted, a number of illustrations from the meetings of the VRU are applied. On the basis of this, a symbolic struggle is described around the concept of "reform", in which discursive elements of the construction of reality became the main tool for winning an audience. The most common informational occasions and implications on the part of the official (European integration and democratization) and the opposition forms of construction (social inequality, pauperization of the population and the incorrect implementation of reforms by political competitors) are identified. It is emphasized that the contexts and meanings of the symbolic struggle is aimed at the electorate, and not at political competitors, therefore society as an object of discourse is interpreted as a victim of symbolic violence, and the concept of reform is interpreted as an instrument of this process. We established within the framework of research: the general declarative nature of Ukraine's political discourse about the category of reform, as well as the formation of this discursive unit as a subject of symbolic struggle within the framework of opposition-coalition conflicts through the exploitation of the doxa format in all studied fields; the background process of loss of universal sense by the category of «reform» through its excessive exploitation within the framework of political discourse in order to achieve the favor of society. Methodological limitations and heuristic perspectives are described also.

Розкрито основні віхи еволюції концепту «криза» в політичній думці Західної Європи та США. Приділено увагу стародавнім та сучасним концепціям кризи. Проаналізовано сучасні праці, присвячені концептуалізації поняття кризи, виробленню методології її дослідження, а також еволюції наукової рефлексії щодо даної проблематики. ; The main periods of crisis conceptualization in Western political thought are separated. The author describes three periods: pre-scientific (since ancient times till the middle of the 19th century), interdisciplinary and political. The first philosophers who studied crises in political life were Plato and Aristotle, their ideas were adopted by Thomas More, Niccolo Machiavelli, Benedict Spinoza and others.During the interdisciplinary period the research of political crises moved from philosophic to scientific sphere. Most authors tried to give theoretic explanations of political and economic crises.Scientific and philosophic interpretation of crises was often determined by ideological and political factors.According to Karl Marx, the working class should grow in numbers and develop class consciousness, in time realizing that they have to and can change the system. Marx believed that if the proletariat were to seize the means of production, they would encourage social relations that would benefit everyone equally, abolishing exploiting class, and introduce a system of production less vulnerable to cyclical crises. Unlike him, Herbert Spencer considered crisis as an important feature of social and political development, but rejected violence in resolving conflicts.In modern political science different methods are used. Gabriel Almond and Talcott Parsons used system approach, Ilya Prigogine developed a synergetic one for political crises research. In the last few decades political crises have been studied not only in Western countries, but also in post-Socialist ones. The Polish scientist Piotr Sztompka explains the factors and consequences of crises and revolutions ; Раскрыты основные вехи эволюции понятия «кризис» в политической мысли Западной Европы и США. Уделено внимание как древним, так и современным концепциям кризиса.Проанализированы современные работы, посвященные концептуализации понятия кризиса, разработке методологии его исследования и эволюции научной рефлексии относительно данной проблематики

Statistics on the EU's population loss from armed violence (i.e. as a result of terrorist attacks, ethnical conflicts, and mass riots) during the 2017 – 2020 yrs. are examined in this paper. While calculating the new numbers author takes into account the statistics of losses for 2001 – 2016 yrs., which was published in previous papers. The author also examines the relationship between the armed violence and the migration processes in EU countries. The author considers the problem of refugees and illegal immigrants in EU countries, as a result of wars and conflicts which were (and are) held in the Near and the Middle East, and the African continent during the considered period of time. The publication shows that a significant number of acts of terrorism in EU countries were carried out by migrants or their descendants who hold positions of radical Islamism. These acts of terrorism are considered as a form of ethnic conflict, as the proportion of migrants from the above-mentioned regions has increased significantly in many EU countries in recent years. At the same time, during the studied period of time the author has noticed an increase in migration from Eastern Europe and the post-Soviet space. ; У пропонованій публікації досліджується статистика втрат населення країн Європейського Союзу від збройного насильства, тобто в результаті терористичних атак, етнічних конфліктів та масових заворушень упродовж 2017- 2020 рр. З урахуванням відповідних втрат упродовж 2001 – 2016 рр., обчислених автором у попередніх роботах, виводяться уточнені цифри втрат населення країн Європейського Союзу в результаті заворушень, етнічних конфліктів та терористичних атак за період 2001 – 2020 рр. Також досліджується взаємозв'язок випадків збройного насильства з міграційними процесами, які проходять у країнах ЄС. Розглядається проблема біженців та нелегальних мігрантів у країнах Євросоюзу як наслідок воєн і конфліктів які велися і ведуться на територіях Близького та Середнього Сходу, а також Африканського континенту за досліджуваний проміжок часу. В публікації показано, що значну кількість терористичних актів у країнах Євросоюзу здійснюється мігрантами або їх нащадками, які стоять на позиціях радикального ісламізму. Вказані теракти розглядаються нами як форма прояву етнічних конфліктів, оскільки питома вага мігрантів із вищезгаданих регіонів за останні роки у багатьох країнах ЄС значно зросла. Поряд з цим, за досліджуваний період часу відмічено посилення міграції з країн Східної Європи та пострадянського простору

Statistics on the EU's population loss from armed violence (i.e. as a result of terrorist attacks, ethnical conflicts, and mass riots) during the 2017 – 2020 yrs. are examined in this paper. While calculating the new numbers author takes into account the statistics of losses for 2001 – 2016 yrs., which was published in previous papers. The author also examines the relationship between the armed violence and the migration processes in EU countries. The author considers the problem of refugees and illegal immigrants in EU countries, as a result of wars and conflicts which were (and are) held in the Near and the Middle East, and the African continent during the considered period of time. The publication shows that a significant number of acts of terrorism in EU countries were carried out by migrants or their descendants who hold positions of radical Islamism. These acts of terrorism are considered as a form of ethnic conflict, as the proportion of migrants from the above-mentioned regions has increased significantly in many EU countries in recent years. At the same time, during the studied period of time the author has noticed an increase in migration from Eastern Europe and the post-Soviet space. ; У пропонованій публікації досліджується статистика втрат населення країн Європейського Союзу від збройного насильства, тобто в результаті терористичних атак, етнічних конфліктів та масових заворушень упродовж 2017- 2020 рр. З урахуванням відповідних втрат упродовж 2001 – 2016 рр., обчислених автором у попередніх роботах, виводяться уточнені цифри втрат населення країн Європейського Союзу в результаті заворушень, етнічних конфліктів та терористичних атак за період 2001 – 2020 рр. Також досліджується взаємозв'язок випадків збройного насильства з міграційними процесами, які проходять у країнах ЄС. Розглядається проблема біженців та нелегальних мігрантів у країнах Євросоюзу як наслідок воєн і конфліктів які велися і ведуться на територіях Близького та Середнього Сходу, а також Африканського континенту за досліджуваний проміжок часу. В публікації показано, що значну кількість терористичних актів у країнах Євросоюзу здійснюється мігрантами або їх нащадками, які стоять на позиціях радикального ісламізму. Вказані теракти розглядаються нами як форма прояву етнічних конфліктів, оскільки питома вага мігрантів із вищезгаданих регіонів за останні роки у багатьох країнах ЄС значно зросла. Поряд з цим, за досліджуваний період часу відмічено посилення міграції з країн Східної Європи та пострадянського простору

Розкрито сутнісні риси політичного режиму, який відновлювався в західних областях України на завершальному етапі Другої світової війни, який можна визначити як лівоекстремістський різновид тоталітаризму – сталінізм. Показано основні складові ефективності функціонування сталінського тоталітарного режиму, що ґрунтувалися на масовому використанні політичного насилля й терору через розгалужену структуру репресивно-каральних органів. Вказано на пріоритети кадрової політики радянського режиму як чинника забезпечення його ефективного функціонування через залучення на керівні посади прибулих зі східних регіонів УРСР та СРСР партійних, радянських, господарських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, державної безпеки, прокуратури, суддів, які пройшли відбір та належали до номенклатури партійних комітетів відповідного рівня. ; The essential features of the political regime,which was restored in the western regions ofUkraine in the final stages of World War II,which can be defined as a kind of Left extremistTotalitarianism – Stalinism – were revealed. Thebasic components of the effective functioningof Stalin's totalitarian regime were based ona massive use of political violence and terrorthrough the branched structure of repressivesecret police priorities specified in the personnelpolicy of the Soviet regime as a factor in ensuringits effective functioning by engaging in leadershippositions arrived from the eastern regions of theUSSR and the USSR party, government, businessemployees, employees of internal affairs, publicsecurity, prosecution and judges who have beenselected and belonged to the party nomenclaturecommittees relevant level. ; Раскрыты сущностные черты политическогорежима, восстанавливающегося в западныхобластях Украины на завершающем этапеВторой мировой войны, и который можноопределить как левоэкстремистскуюразновидность тоталитаризма – сталинизм.Показаны основные составляющиеэффективности функционированиясталинского тоталитарного режима, которыеосновывались на массовом использованииполитического насилия и террора черезразветвленную структуру репрессивно-карательных органов. Указано наприоритеты кадровой политики советскогорежима как фактора обеспечения егоэффективного функционирования черезпривлечение на руководящие должностиприбывших из восточных регионов УССР иСССР партийных, советских, хозяйственныхработников, сотрудников органов внутреннихдел, государственной безопасности,прокуратуры, судей, которые прошли отбори принадлежали к номенклатуре партийныхкомитетов соответствующего уровня.

Встановлено, що корінним переломом у військовій справі є операція «Буря в пустелі», в ході якої війна стала високотехнологічною. Основи кардинальних перетворень були закладені винайденням ядерної зброї та технологічним суперництвом часів «Холодної війни». З'ясовано, що наявність високоточної зброї лише у найбільш розвинених країнах призвело до пошуку опонентами можливих варіантів протидії та застосування тактики швидких терористичних атак. Зазначено, що ці принципи були засвоєні розвиненими країнами та лягли в основу розповсюдженню такого виду збройного насилля як «Гібридна війна». Виявлено, що сьогодні збройне насилля характерне хаотичністю, дією як регулярних так і нерегулярних формувань, масовими злочинами проти людяності, широким застосуванням диверсій, провокацій, інформаційних операцій та фінансово-економічних інструментів. Доведено, що докорінно змінюються і цілі збройного насилля. Провідною метою агресії є не захоплення ресурсів, поневолення народу або окупації чужих земель, а повне підпорядкування супротивника своїй волі. ; Indigenous fracture is considered in military operation «Desert Storm», in which a classic war has become a high-tech. The foundations for fundamental reforms laid the advent of nuclear weapons, which led to the search for new technologies of warfare. The need to maintain nuclear parity during the «Cold War» has stimulated the constant technological progress and the emergence of US precision weapons applied, after the collapse of the bipolar world.The emergence and use of precision weapons, the presence of only the most developed countries has led to a search for opponents counter options. Starts tactics used quick, short-term terrorist attacks with many civilian casualties, the head of which aim to spread fear and panic among the population. The use of precision weapons against small, mobile groups of terrorists is not effective. So the basic principles of this type of armed violence were gradually assimilated by developed countries, and formed the basis of new military doctrines. This tactic is much cheapen conduct military operations and provided opportunities manipulate public opinion. These trends have laid the foundation of this type of armed violence as a «hybrid war».We can select offensive features of modern armed violence: increased internationalization of armed conflicts, involving the civilian population to armed struggle, using a wide range of weapons, including the latest technology, transformation techniques of conflict management, which leads to sharp transitions from conflict to escalate its de-escalation. Today, military conflict involves a comprehensive application of military force, political, economic, informational and other non-military means, implemented with extensive use of the protest potential of the population and special operations forces.At present radically changed not only nature, but also the very essence of armed violence. Today is not the purpose of aggression capture national wealth and resources, the enslavement of the people or the occupation of foreign lands, and complete submission of the enemy at will. Along with how the purpose of armed violence did not become physical destruction of the enemy, and it complete submission to his will, in future military conflicts, the use of force may not even apply at all or not be the key. If you can impose its will on the opponent, make him willingly follow your interests, then the war aims can be achieved without the use of weapons. ; Установлено, что коренным переломом в военном деле явилась операция «Буря в пустыне», в ходе которой война стала высокотехнологичной. Основы кардинальных преобразований были заложены изобретением ядерного оружия и технологическим соперничеством времен «холодной войны». Установлено, что наличие высокоточного оружия только в наиболее развитых странах привело к поиску оппонентами возможных вариантов противодействия и применения тактики быстрых террористических атак. Отмечено, что эти принципы были усвоены развитыми странами и легли в основу распространения такого вида вооруженного насилия, как «гибридная война». Выявлено, что сегодня вооруженное насилие характеризуется хаотичностью, действием как регулярных, так и нерегулярных формирований, массовыми преступлениями против человечества, широким применением диверсий, провокаций, информационных операций и финансово-экономических рычагов. Доказано, что коренным образом меняются и цели вооруженного насилия. Ведущей целью агрессии является не захват ресурсов, порабощение народа или оккупация чужих земель, а полное подчинение противника своей воле.