The article considers the gender parity in the political sphere (at the level of representative institutions and political parties) as part of a parity democracy proposes measures aimed at achieving gender equality in Ukraine. ; В статье рассмотрен гендерный паритет в политической сфере (на уровне представительных институтов и политических партий) как составляющая паритетной демократии; предложены меры, направленные на достижение гендерного равенства в Украине. ; У статті розглянуто гендерний паритет у політичній сфері (на рівні представницьких інститутів та політичних партій) як складова паритетної демократії, запропоновані заходи, спрямовані на досягнення гендерної рівності в Україні.
The article discusses the concept of gender equality, its features in some areas of law, provides the main legal acts that ensure implementation of gender policy and gender equality, govern the conduct of gender analysis of legislation. Here we consider the prevailing gender asymmetry in Ukraine in the sphere of state management and proposes some ways of overcoming it. ; В статье рассматривается понятие принципа гендерного равенства, его особенности в отдельных отраслях права, указаны основные нормативноправовые акты, которые обеспечивают реализацию гендерной политики и достижение гендерного равенства, регламентируют проведение гендерной экспертизы законодательства. Рассматривается сложившаяся в Украине гендерная асимметрия в сфере государственного управления и предложены некоторые пути ее преодоления.
The article examines the role of the European Parliament at the present stage of the development of Eurointegration processes. The significance of the Treaty of Lisbon for the extension of the powers of the EP has been determined. The internal organizational structure of the EP is analyzed and the leading role of political groups in the decision-making of the European Parliament is determined. The three most important tasks of the European Parliament (legislation, approval or rejection of the budget, control over democratic institutions) are considered. The functions of the EP are analyzed. The main decision-making procedures at the European Parliament level are defined, namely: codecision, consultation, cooperation and assent. The level of cohesion of the EP according to the criterion of belonging to political groups and national delegations is determined. The predominant value of the first one is proved. ; У статті розглянуто роль Європейського парламенту на сучасному етапі розвитку євроінтеграційниз процесів. Визначено значення Лісабонського договору для розширення повноважень ЄП. Проаналізовано внутрішню організаційну структуру ЄП та визначено провідну роль політичних груп у прийнятті рішень Європарламенту. Розглянуто три найважливіші завдання Європарламенту (законодавство; затвердження або відхилення бюджету, контроль над демократичними інститутами). Проаналізовано функції ЄП. Визначені основні процедури прийняття рішень на рівні Європарламенту, а саме: спільне рішення (codecision), консультація (consultation), співпраця (cooperation) та затвердження (assent). З'ясовано рівень згуртованості ЄП за критерієм приналежності до політичних груп та до національних делегацій. Доведено переважне значення першої.
In the article the Ukrainian model of interaction between church and state, the main elements of the mechanism of this interaction, such as political and legal framework, institutional, organizational and economic components are examined. Measures of improving the state-church relations are proposed. ; В статье рассматривается украинская модель взаимодействия государства и Церкви, выделены основные элементы механизма такого взаимодействия, а именно: политико-правовая основа, институциональная, организационная и экономическая составляющие. Предложены меры, направленные на улучшение государственно-церковных отношений. ; У статті розглядається українська модель взаємодії держави та Церкви, виділені основні елементи механізму такої взаємодії, а саме: політико-правова основа, інституційна, організаційна та економічна складові. Запропоновані заходи, спрямовані на покращення державно-церковних відносин.
The article considers the essence and role of e-democracy in the modern world in the conditions of paradigm shift from e-state and e-government. It is established that the first refers to inter-organizational and internal-organizational relations and is characterized by such concepts as "e-government" and "e-government" and the second (e-government) characterizes relations between citizens, government agencies, public opinion and elected officials. It has been established that e-democracy can be discussed at the local level (for example, municipalities and local self-government), nationally and internationally (for example, the E-Europe program 2005). Three main components of e-democracy have been identified: e-voting, e-participation and public control through ICT. The peculiarities of each of them, as well as the world practice of its application are analyzed. It is determined that the condition for the effective implementation of all components of e-democracy is civic literacy (a set of abilities that allow to function in a democratic society, to think critically, to act thoughtfully in a pluralistic environment). The main risks of formation and implementation, as well as prospects for the development of e-democracy in the modern world are clarified. The latter include: a gradual transition to electronic interaction; development of public initiatives and crowdsourcing projects based on the activity of citizens in social networks; institutionalization of the status of electronic circulation ("electronic petition"); expanding opportunities for public control over the activities of government and administration. The necessity of formation of the main components of e-democracy in Ukraine is substantiated. ; У статті розглянуто сутність і роль електронної демократії в сучасному світі в умовах зміни парадигми від електронної держави та електронного правління. Встановлено, що перше відноситься до міжор-ганізаційних і внутршшьо-організащйних відносин і характеризується такими поняттями як «електронний уряд» і «електронна адміністрація», а друге (електронне правління) характеризує відносини між громадянами, урядовими структурами, громадською думкою і обраними офіційними особами. Встановлено, що про електронну демократію можна говорити на локальному рівні (наприклад, муніципалітетів і місцевого самоврядування), національному та міжнародному рівнях (наприклад, програма Е-Європи 2005). Визначено три основні компоненти електронної демократії: електронне голосування, електронна участь та громадський контроль за допомогою ІКТ. Проаналізовано особливості кожного з них, а також світову практику їх застосування. Визначено, що умовою ефективності реалізації усіх компонентів електронної демократії є громадянська грамотність (сукупність здібностей, які дають можливість функціонувати в демократичному суспільстві, критично мислити, діяти обдумано в умовах плюралізму). З'ясовано основні ризики формування та реалізації, а також перспективи розвитку електронної демократії в сучасному світі. До останніх віднесені поступовий перехід на електронну взаємодію; розвиток громадських ініціатив та краудсорсінгових проектів, заснованих на активності громадян у соціальних мережах; шститущоналізація статусу електронного обігу («електронної петиції»); розширення можливостей для громадського контролю за діяльністю органів влади та управління. Обгрунтовано необхідність становлення основних компонентів е-демократії в Україні.
The article considers the essence of civil society and its transformation in the conditions of active development of information technologies. Criteria for the effectiveness of civil society through the functions of the latter are defined. The role of the Internet and social networks and the latest digital technologies in the establishment and development of interaction between state and civil society institutions has been clarified. The principles of the mechanism of interaction between the state and civil society are determined and five levels of such interaction are investigated, namely: the level of complex analysis of the problem, the level of development of the system of measures and draft programs, the level of decision making, the level of joint decision implementation. Evaluation of the effectiveness of interaction between the parties. The features of digital tools used at each level are analyzed. It is substantiated that thanks to the Internet, political processes and governance have acquired a new meaning, which has led to the emergence of new actors in civil society – online communities that promote the formation of "network civil society", which aims to communicate online to address existing social problems. The main characteristics of a networked civil society include openness and spontaneity. It is determined that under the influence of network technologies an open space-space is formed, in which new opportunities for the development of civil society are opened (overcoming alienation, underdeveloped communications, etc.). It has been proven that the transfer of public structures to cyberspace promotes more productive interaction between government and citizens on the basis of "digital democracy", the practical expression of which was the technology "GOV 2.0" or "government 2.0", based on the principle of open government and citizen participation. Solutions at all levels. It is shown that such technology is implemented through the arrival of officials in social networks and the blogosphere, community education, access to existing laws and bills online and other online practices. It has been found that, in addition to traditional technologies, such practices as Network Democracy, Social Bar, Global Voices Online and others have become increasingly popular in recent years. ; У статті розглянуто сутність громадянського суспільства та його трансформацію в умовах активного розвитку інформаційних технологій. Визначено критерії ефективності громадянського суспільства через функції останнього. З'ясовано роль мережі Інтернет та соціальних мереж і новітніх цифрових технологій в налагодженні та розвитку взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства. Визначено принципи механізму взаємодії держави та громадянського суспільства та досліджено п'ять рівнів такої взаємодії, а саме: рівень комплексного аналізу проблеми, рівень розробки системи заходів і проектів програм, рівень прийняття рішень, рівень реалізації спільно прийнятого рішення та рівень контролю і перевірки виконання рішення, оцінки ефективності взаємодії сторін. Проаналізовано особливості цифрових інструментів, що використовуються на кожному рівні. Обґрунтовано, що завдяки мережі Інтернет політичні процеси і управління набули нового змісту і зумовило появу нових суб'єктів громадянського суспільства – мережевих спільнот, які сприяють формуванню «мережевого громадянського суспільства», метою якого є спілкування в режимі он-лайн для вирішення існуючих соціальних проблем. До головних характеристик мережевого громадянського суспільства віднесені відкритість і спонтанність. Визначено, що під впливом мережевих технологій формується open space-простір, в якому відкриваються нові можливості для розвитку громадянського суспільства (подолання відчуженості, нерозвиненості комунікацій та ін.). Доведено, що перенесення громадських структур у віртуальний простір сприяє більш продуктивній взаємодії органів влади та громадян на основі «цифрової демократії», практичним вираженням якої стала технологія «GOV 2.0» або «уряд 2.0», яка ґрунтується на принципі відкритості влади та участі громадян в прийнятті рішень на всіх рівнях. Показано, що ця технологія реалізується через прихід чиновників в соціальні мережі і блогосферу, просвіту спільнот, доступ до чинних законів та законопроектів в режимі он-лайн та інші практики. З'ясовано, що в останні роки все більшої популярності набувають такі практики, як Network Democracy («мережева демократія»), Social Bar, Global Voices Online та інші.
The article is devoted to the analysis of ideas on determining the place of the United States within the Asia-Pacific region, their interests and prospects for cooperation with leading countries in the region. It is established that in the conditions of significant changes in all spheres of life the Asia-Pacific region positions itself as perspective, dynamic with prosperous future, and among the testifying factors, it is possible to allocate the following: geographical location, location within the region of major world economies and political actors, rapid integration process within the region, characterized by intensive formation of regional forums and mechanisms, contributing to the close relationship between the main actors in the region and strengthening its position in the world political process. The article identifies the main strategic interests of the United States inthe Asia-Pacific region, including: encouraging economic liberalization and investment and trade penetration into the markets of the subcontinent, preventing a full-scale conflict between India and Pakistan and preventing the spread of nuclear weapons outside the region, fight against international terrorism, development of mutually beneficial multidisciplinary US cooperation with India, Japan, Australia within the framework of the so-called "Quadrilateral Security Dialogue" (QUAD). The article also notes that the economic recovery of the United States is seen in direct connection with the growth of the Asia-Pacific region, the formation of free trade in the region, however, in the late twentieth century there was a priority for traditional military-political alliances, a high degree of militarization of American foreign policy in the region. It is established thatWashington's policy in the Asia-Pacific region is aimed primarily at curbing the ambitions and capabilities of China as a regional center of power and a leading political actor in the future through the use of political and diplomatic deterrent measures. ; Стаття присвячена аналізу уявлень щодо визначення місця США в межах АТР, їх інтересів та перспектив співпраці з провідними країнами регіону. Встановлено, що в умовах значних змін в усіх сферах життєдіяльності Азіатсько-Тихоокеанський регіон позиціонує себе як перспективний, динамічний та процвітаючий, за яким майбутнє, а серед факторів, які свідчать про це, можна виокремити такі: географічне положення, розташування в межах регіону основних світових економік та політичних акторів, стрімкий інтеграційний процес у межах регіону, який характеризується інтенсивним формуванням регіональних форумів і механізмів, сприяючи тісному взаємовідношенню між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. У межах статті визначені основні стратегічні інтереси США в АТР, серед яких можна зазначити: заохочення економічної лібералізації таінвестиційно-торговельного проникнення на ринки країн субконтиненту, недопущення повномасштабного конфлікту між Індією та Пакистаном та недопущення поширення ядерної зброї поза межами регіону в нестабільні країни, подальша кампанія боротьби з міжнародним тероризмом, розвиток взаємовигідної багатогалузевої співпраці США з Індією, Японією, Австралією в межах так званого «Чотиристороннього діалогу щодо безпеки» (QUAD). Також у статті зазначено, що економічне відновлення США бачиться в безпосередньому зв'язку зі зростанням Азіатсько-Тихоокеанського регіону, становленням вільної торгівлі в регіоні, проте наприкінці ХХ століття спостерігався пріоритет традиційним військово-політичним альянсам, високій мірі мілітаризації американської зовнішньої політики в цьому регіоні. Встановлено, що політика Вашингтону в АТР спрямована в основному на стримування амбіційі можливостей Китаю як регіонального центру силу, так і провідного політичного актора в перспективі через застосування політичних та дипломатичних заходів стримуючого характеру.
The article deals with modern approaches to understanding the essence of parity democracy. The basic parameters of such a model of democracy are determined. The components of the implementation mechanism of parity democracy in Ukraine are analyzed, namely: political, legal, institutional, and organizational. The strategic vectors of improvement of Ukrainian multi-confessional relations, ethnonational interaction, further introduction of gender equality and the development of civil society are determined. ; У статті розглянуто сучасні підходи до розуміння сутності паритетної демократії. Визначено основні параметри такої моделі демократії. Проаналізовано складові механізму впровадження паритетної демократії в Україні, а саме: політико-правову, інституційну та організаційну. Визначено стратегічні вектори вдосконалення українських поліконфесійних відносин, етнонаціональної взаємодії, подальшого впровадження гендерної рівності та розвитку громадянського суспільства.
The article is devoted to a comprehensive study of the essence of understanding the concept of "The Asia-Pacific region" and analysis of the experience of implementing regional development projects in the modern conditions. It is established that among researchers there is still no single approach to the concept of "APR". The article uses the understanding of "Asia-Pacific" in the narrow sense: the countries of Northeast Asia: China, Japan, South and North Korea and ten countries of Southeast Asia, united in the regional organization ASEAN. All these countries make a significant contribution to interstate relations in the Pacific ocean, so the trends of stability prevail over the trends of destabilization of political and economic processes that formthe basis of a potential world center. It is established that after the end of the Cold War, the Asia-Pacific region could be considered the most stable region in the world, which has undergone a period of long-term economic development without obvious conflicts. It is noted that the Asia-Pacific region entered the path of development of integration processes much later than other regions of the world (except ASEAN). The article also notes and substantiates the idea that the uniqueness (phenomenon) of Asia-Pacific economic integration lies in the existence of soft integration schemes, which are reflected in the formation of economic growth zones in East Asia (for example, ASEAN, APEC). It is established that in the region there is an intensive formation of regional forums and mechanisms that contribute to the close relationship between the main actors of the region and strengthen its position in the world political process. The article also highlights and analyzes the trends of political regionalism in the Asian part of the Asia-Pacific region: strengthening China's role in the regional political process; coexistence of two models of cooperation in the region: transnational cooperation and interstate competition; shifting priority in regional security from external threats to internal ones, and aspects of political, economic, social and environmental cooperation come to the fore. ; Стаття присвячена комплексному дослідженню сутності розуміння поняття «Азіатсько-Тихоокеанський регіон», аналізу досвіду впровадження проектів розвитку регіону в сучасних умовах. Встановлено, що серед дослідників і дотепер не існує єдиного підходу до поняття «АТР». У межах статті термін «АТР» уживається у вузькому значенні: це країни Північно-Східної Азії: Китай, Японія, Південна і Північна Корея, десять країн Південно-Східної Азії, об'єднаних у регіональну організацію - Асоціацію держав Південно-Східної Азії. Усі ці країни вносять значний вклад у міждержавні відносини в Тихому океані, тому тенденції стабільності переважають над тенденціями дестабілізації політичних і економічних процесів, які формують основу потенційного світового центру. Встановлено, що після завершення холодної війни Азіатсько-Тихоокеанський регіон можна було вважати найстабільншгим регіоном у світі, який пройшов період тривалого економічного розвитку без очевидних конфліктів. Зазначено, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон вступив на шлях розвитку інтеграційних процесів набагато пізніше за інші регіони світу (окрім Асоціації держав Південно-Східної Азії.). Також у статті зазначається й обґрунтовується думка, що унікальність (феномен) азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції полягає в наявності м'яких схем інтеграції, які знайшли прояв у формуванні зон економічного зростання у Східній Азії (на прикладі Асоціації держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). Встановлено, що в регіоні відбувається інтенсивне формування регіональних форумів та механізмів, які сприяють тісним відносинам між основними суб'єктами регіону і посиленню його позицій у світовому політичному процесі. Також у статті виокремлено та проаналізовано тренди політичного регіоналізму в азіатській частині Азіатсько-Тихоокеанського регіону: посилення ролі Китаю в регіональному політичному процесі; співіснування двох моделей співпраці в регіоні: транснаціональну кооперацію та міждержавну конкуренцію; перенесення пріоритету в питаннях регіональної безпеки із зовнішніх загроз на внутрішні, і на перший план виходять аспекти політичної, економічної, соціальної й екологічної співпраці.
