Search results

Problem setting. Ukraine is on the path of systemic institutional transformations, which consist in modernization of the civil service and human resources management, formation of a new personnel policy with the use of modern HR technologies, the implementation of which is impossible without proper legislative support. That is why it is so important to create in Ukraine a mechanism of legal regulation of human resources management in the civil service, capable of ensuring high standards of governance that meet modern experience and best practices in personnel management in developed countries. Recent research and publications analysis. Current issues of legal support of human resources management in the civil service have been the subject of research by domestic scholars in the field of public administration and administration, public administration, administrative, labor law, namely: V.Averyanova, M. Alexandrova, S. Alekseeva. I. Aristova, O. Bandurka, D.Bahrakh, B. Begichev, N. Bolotina, N. Goncharuk, P. Zhigalkin, S. Kivalov, R.Kalyuzhny, K. Kolpakov, R. Kondratiev, G. Nazarov, N. Neumyvaichenko, P.Pylypenko, O. Skakun, B. Stychynsky, V. Shcherbyna, O. Prodaevych, Y.Kizlov, L. Bila-Tiunova, O. Kravchenko, V. Pogorilko, V. Tolkovanov and other scientists. Despite the scientific achievements of recent years, this issue in the scientific literature remains insufficiently researched and covered, especially in terms of legal support of transformational processes taking place in the field of human resources management in the civil service. Highlighting previously unsettled parts of the general problem – to characterize the essence of legal bases and the process of transformation of legal regulation of human resources management in the civil service in Ukraine. Paper main body. The article is devoted to the consideration of topical issues on the transformation of the legal framework for the management of the civil service and human resources. The main normative legal acts that regulate legal relations in the field of state management of human resources are analyzed. Deficiencies were identified and ways to improve the regulatory and legal support for the management of the civil service and human resources of Ukraine were proposed. The transformation of relations taking place in various spheres of public life in Ukraine requires a detailed study of the legal framework that regulates and establishes key principles and rules of interaction between the state employer and employee, which will trace the evolution of the civil service in Ukraine in 1993 – 2020. p. and conceptualize the legal mechanism for human resources management in the civil service. Transformation of human resources management of the civil service is a systemic process of transformation in the field of human resources management of the civil service, which is able to ensure the transition from stable "traditional" personnel management to continuous, dynamic state of human resources management in the direction of its renewal and improvement. functions, forms, methods, technologies, tools and methods of management. That is why the term "human resources management" is used in the paper instead of the more accepted "personnel management" in the civil service. According to many scholars, human resources management in public bodies is broader in content than personnel management, there is a need at the legislative level to make the transition in the civil service from personnel management to human resources management. Therefore, we consider the legal basis of human resources management of the civil service, referring to their legal enshrinement in the legislation of Ukraine, in the Concept of implementation of the information system of human resources management in government agencies and action plan for its implementation. To disclose the content of regulatory – legal support for human resources management, it should be noted that it consists of an array of documents that create regulatory and methodological and legal support for the functioning of human resources management as a system. The article stipulates that the level of legal support is divided into international, national, regional or sectoral and local, legal acts have their own hierarchy and, accordingly, the territory to which they apply, as well as divided by legal force. Among the legislative acts that determine the legal principles and regulates legal relations related to the management of the civil service system, the central place is occupied by the Law of Ukraine "On Civil Service. The scope of legal norms governing the management of human resources, and in content, and in scope, and in nature differs from the legislation that ensures the functioning of the institution of civil service, so the work carried out theoretical and legal analysis of legal ensuring the management of both human resources and civil service. That is why it is expedient to consider the legal principles of human resources management as a component of civil service management. Conclusions of the research and prospects for further studies. Examining the array of regulations that provide legal regulation of human resources management in the civil service, it should be noted that Ukraine is taking systematic and gradual steps in the process of reforming and modernizing its own civil service system, gradually transforming existing legislation, implementing new legal provisions and adapting already existing regulatory framework for European standards. However, the change of the architecture of public administration, through the introduction of modern HR management technologies in public bodies, dictates the need to amend a number of key regulations that will ensure the further development of human resources management in the civil service. ; Розглянуто актуальні питання з трансформації правового забезпечення управління людськими ресурсами державної служби. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини в сфері державного управління людськими ресурсами. Виявлено недоліки й запропоновано шляхи вдосконалення нормативно-правового забезпечення управління людськими ресурсами в системі державної служби України.

Problem setting. Ukraine is on the path of systemic institutional transformations, which consist in modernization of the civil service and human resources management, formation of a new personnel policy with the use of modern HR technologies, the implementation of which is impossible without proper legislative support. That is why it is so important to create in Ukraine a mechanism of legal regulation of human resources management in the civil service, capable of ensuring high standards of governance that meet modern experience and best practices in personnel management in developed countries. Recent research and publications analysis. Current issues of legal support of human resources management in the civil service have been the subject of research by domestic scholars in the field of public administration and administration, public administration, administrative, labor law, namely: V.Averyanova, M. Alexandrova, S. Alekseeva. I. Aristova, O. Bandurka, D.Bahrakh, B. Begichev, N. Bolotina, N. Goncharuk, P. Zhigalkin, S. Kivalov, R.Kalyuzhny, K. Kolpakov, R. Kondratiev, G. Nazarov, N. Neumyvaichenko, P.Pylypenko, O. Skakun, B. Stychynsky, V. Shcherbyna, O. Prodaevych, Y.Kizlov, L. Bila-Tiunova, O. Kravchenko, V. Pogorilko, V. Tolkovanov and other scientists. Despite the scientific achievements of recent years, this issue in the scientific literature remains insufficiently researched and covered, especially in terms of legal support of transformational processes taking place in the field of human resources management in the civil service. Highlighting previously unsettled parts of the general problem – to characterize the essence of legal bases and the process of transformation of legal regulation of human resources management in the civil service in Ukraine. Paper main body. The article is devoted to the consideration of topical issues on the transformation of the legal framework for the management of the civil service and human resources. The main normative legal acts that regulate legal relations in the field of state management of human resources are analyzed. Deficiencies were identified and ways to improve the regulatory and legal support for the management of the civil service and human resources of Ukraine were proposed. The transformation of relations taking place in various spheres of public life in Ukraine requires a detailed study of the legal framework that regulates and establishes key principles and rules of interaction between the state employer and employee, which will trace the evolution of the civil service in Ukraine in 1993 – 2020. p. and conceptualize the legal mechanism for human resources management in the civil service. Transformation of human resources management of the civil service is a systemic process of transformation in the field of human resources management of the civil service, which is able to ensure the transition from stable "traditional" personnel management to continuous, dynamic state of human resources management in the direction of its renewal and improvement. functions, forms, methods, technologies, tools and methods of management. That is why the term "human resources management" is used in the paper instead of the more accepted "personnel management" in the civil service. According to many scholars, human resources management in public bodies is broader in content than personnel management, there is a need at the legislative level to make the transition in the civil service from personnel management to human resources management. Therefore, we consider the legal basis of human resources management of the civil service, referring to their legal enshrinement in the legislation of Ukraine, in the Concept of implementation of the information system of human resources management in government agencies and action plan for its implementation. To disclose the content of regulatory – legal support for human resources management, it should be noted that it consists of an array of documents that create regulatory and methodological and legal support for the functioning of human resources management as a system. The article stipulates that the level of legal support is divided into international, national, regional or sectoral and local, legal acts have their own hierarchy and, accordingly, the territory to which they apply, as well as divided by legal force. Among the legislative acts that determine the legal principles and regulates legal relations related to the management of the civil service system, the central place is occupied by the Law of Ukraine "On Civil Service. The scope of legal norms governing the management of human resources, and in content, and in scope, and in nature differs from the legislation that ensures the functioning of the institution of civil service, so the work carried out theoretical and legal analysis of legal ensuring the management of both human resources and civil service. That is why it is expedient to consider the legal principles of human resources management as a component of civil service management. Conclusions of the research and prospects for further studies. Examining the array of regulations that provide legal regulation of human resources management in the civil service, it should be noted that Ukraine is taking systematic and gradual steps in the process of reforming and modernizing its own civil service system, gradually transforming existing legislation, implementing new legal provisions and adapting already existing regulatory framework for European standards. However, the change of the architecture of public administration, through the introduction of modern HR management technologies in public bodies, dictates the need to amend a number of key regulations that will ensure the further development of human resources management in the civil service. ; Розглянуто актуальні питання з трансформації правового забезпечення управління людськими ресурсами державної служби. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини в сфері державного управління людськими ресурсами. Виявлено недоліки й запропоновано шляхи вдосконалення нормативно-правового забезпечення управління людськими ресурсами в системі державної служби України.

For the first time in the legal history discourse, an article reveals the historiographical and political content of the Ukrainian frontier political tradition. Since political anthropology studies primarily political traditions, the frontier (political, ethnic, cultural, legal dimensions of borderlands) is defined as the political anthropology research object. Simultaneously, the author draws attention to the fact that political anthropology has important theoretical and methodological significance for both political science and legal theory of the state (in particular, from the point of elite studies). Thus, from the standpoint of political science analysis, the frontier political tradition is characterized by legitimating informal ties between complementary socio-ethnic groups (Eastern Slavs-Old Turks- Byzantines). Also, it's characterized by the Slavs imperative psychological rejection of non-complementary socio-ethnic groups (Eastern Slavs against Germanic World f. e.). From the standpoint of historical and legal analysis, the frontier political tradition has its roots in the Roman/ Byzantine Empire, granting the status of "foederati" to the multiethnic tribes of the Northern Black Sea coast. ; У статті вперше у вітчизня­ному історико-правовому дискурсі розкривається історіографічний та політико-правовий зміст україн­ської політичної традиції фронтиру. Позаяк політична антропологія вивчає насамперед політичні тра­диції, то фронтирність (політична, етнічна, культурна, юридична) визначена як предмет політико-ан- тропологічного дослідження. При цьому автор звертає увагу на те, що політична антропологія має вагоме теоретико-методологічне значення і для політичної науки, і для юридичної теорії держави та права (зокрема, з точки зору еліто- логії). Отже, із позицій політоло­гічного аналізу політична традиція фронтиру характеризується легі­тимацією неформальних зв'язків між компліментарними соціоетніч- ними групами (східні слов'яни-тюр- ки-візантійці) та імперативним психологічним несприйняттям некомпліментарних соціоетнічних груп (східні слов'яни-тюрки contra германці). З позицій історико-прав- ничого аналізу політична традиція фронтиру сягає корінням надання Римською/Візантійською імперією статусу «федератів» різноетніч- ним племенам Північного Причор­номор'я. Автор розглядає феномен етнокультурної компліментар­ ності, що з давніх часів забезпечу­вав цивілізаційну близькість східних слов'ян та тюркських кочівницьких племен. Стверджується, що тюрк­ські засади «елю», як общини «віль­них людей», вплинули на консти­туювання українських політичних традицій, заклали підвалини прита­манного українській етнічній психо­логії антиінституціоналізму, пере­дували козаччині. Підкреслюється, що політичний розвиток Київської Русі уможливився виключно завдяки творчій кооперації Східної Римської імперії (Візантії) із тюркськими племенами федератів. Прослідко- вується історія взаємин між Рим­ською / Візантійською імперією та тюркськими федератами Півден­ної України. Розкриваються ґенеза та ідеологічні конотації «київ­сько-руського міфу», «козацького міфу», «річпосполитського нара- тиву», «російської імперської істо­ріографії». Історіографічні екскурси чергуються з авторськими оцінками геополітичного і правничого змісту політичних процесів на українських теренах за часів т. зв. «Київської Русі» та «Козаччини». Артикулю- ється положення про рефлективний характер формування української національної ідентичності протя­гом XVIII-XIX ст, що цілковито співпав із постнаполеонівським творенням російської ідентичності, розвиваючись на противагу поль­ським візіям «Східних Кресів». Засадничий висновояк статті - заклик до осмислення візантиніс- тичних і тюркських передумов фор­мування української державності як специфічно фронтирного політи- ко-юридичного феномена.

The article represents an attempt at a comparative analysis of Iranian-Byzantine and Byzantine-Turkic political relations in 579–584. The author uses political science and historiographical tools to highlight key legal issues in the international relations system of the second half of the VI century AD. Such problems are proposed to be considered: 1) obtaining and further use by the "barbarian" tribes of the byzantine lex foedus; 2) the political functioning of the Göktürk Khaganate based on vassal dependence on Sassanid Iran and Byzantium, at the same time; 3) the establishment of Avestan legal consciousness in Persia. Thus, these three most important legal positions correspond to the three stages of power transformations during this period. 1) In 579, Hormizd IV IV (579–590), the youngest son of Khosrow Anushirvan, became the šāhānšāh of Iran. 2) In 581, Ishbara Qaghan (581-587) became the Göktürk Khaganate's kagan. 3) In 582, the Eastern Roman Empire was headed by a general of Armenian descent, Maurice (582-602). Given the period of "five years of instability", there are three government changes in the three largest political entities in the Old World. So, the introduction of this term seems appropriate. Besides, the transformation of the supreme power immediately led to a change in diplomatic guidelines. Examples: Persia in 579–580 abandoned the course of reconciliation with Byzantium, the Turkic Khaganate in 581 began to be at enmity with Persia again, the Eastern Roman Empire in 582–584 tried to restore the anti-Persian alliance with the Turks. In the end, these movements were unsuccessful and did not lead to a complete change in the geopolitical situation. However, against the background of such political "fluctuations", certain legal practices and customs stand out. It is with them, without separation from the facts of the period, the article introduces readers. ; - ; Стаття репрезентує спробу порівняльного аналізу ірано-візан-тійських та візантійсько-тюрк-ських політичних відносин у період 579–584 років. Автор користується політологічним та історіографіч-ним інструментарієм для висвіт-лення ключових юридичних проблем у системі міжнародних відносин другої половини VI століття нашої ери. Такими проблемами запропо-новано вважати: 1) отримання та подальше використання «варвар-ськими» племенами права foedus від візантійських (східноримських) монархів; 2) політичне функціо-нування Великого Тюркського Елю (Тюркського каганату) на засадах полівасальної залежності від Саса-нідського Ірану та Візантії, водно-час; 3) утвердження авестійської правосвідомості в Персії. Відтак цим трьом найважливішим юри-дичним позиціям відповідають три етапи владних трансформацій, що відбулись в означений період. 1. У 579 році шахіншахом Ірану став Ормізд IV (579–590) – молод-ший син Хосрова Ануширвана. 2. У 581 році каганом Тюркського Елю став Бага-Ишбар-хан (581–587). У 582 році Східну Римську імпе-рію очолив генерал вірменського походження Маврикій (582–602). Оскільки на період «п'ятирічної нестабільності» припадає три зміни влади у трьох найбільших політичних утвореннях Старого Світу, то запровадження цього терміну видається доречним. Крім того, трансформації верховної влади негайно призводили до зміни дипломатичних орієнтирів. При-клади: Персія в 579–580 роках від-мовилась від курсу на примирення з Візантією, Тюркський каганат в 581 році знову почав ворогу-вати з Персією та зближуватись з Візантією, Східна Римська імперія в 582–584 роках намагалась відно-вити антиперсидський союз із тюр-ками. Врешті, ці рухи були невдалими і не призвели до повної зміни геопо-літичної ситуації. Однак на фоні таких політичних «вагань» особливо вирізняються окремі юридичні прак-тики та звичаї. Саме із ними, без від-риву від фактології періоду, стаття знайомить читачів.

Melnyk V. METHODOLOGICAL APPROACHES "DE JURE" & "DE FACTO" IN THE CONTEXT OF LATE ANTIQUE AND EARLY MEDIEVAL HISTORY OF INTERNATIONAL LEGAL PERSONALITYThe article is devoted to the relationship between the concepts of "de jure" and "de facto". Peculiarities of methodological correlation were demonstrated on the historical examples of Empires (periods of late antiquity and early Middle Ages). The Legal Philosophy discourse of the correlation between "de jure" and "de facto" lies in the fundamental dispute between two approaches - legal and political. The first is based on determining the ideal state of affairs, while the second reflects reality with all its deviations from the ideal theorizing. Thus, the main difference between legal interpretation of state history, in contrast to the interpretation of political science, is the existence of norms and formalities that can in no way be subject to legislative doubt (at the same time, these norms are questionable from the standpoint of everyday life). For example, the phenomenon of "empire" power lies in its "universal", "worldwide" scale. This legal "fact" wasn't questioned either in the legal framework or in the diplomatic practices of the time. Only "empires" could be considered as a "source of statehood"; only emperorsdistributed the titles and virtues of "kings", "khagans", "princes","dukes", "counts" etc. No wonder the term "sovereignty" comes from the Latin concept of "suzerainty". Given the legal "fact" of imperial superpower (empires were perceived and imagined as Commonwealth of States, "kingdoms of kingdoms"), only mutual recognition of empires by each other could become the institutional basis for the creation of the international law system. This system developed on the basis of the institutio of international legal personality, where the mutual recognition of subjectivity used exclusively by empires with "universal ambitions". Our definition applies primarily to the Eastern Roman Empire (Byzantium), the Persian Empire (Iran), the Kushan Empire (India) and the late antique Hаn ch6o (Chinese Empire). Separately, being in the context of the history of international legal personality, the article is designed to acquaint readers with a three-step method of historical facts processing (local events level + international events level + subjective interpretation level). Thus, the genesis of Ukrainian statehood (Kyivan Rus') presented and fits into the context of this article as a local aspect of international history, which can be interpreted differently by historians, political scientists and lawyers. The theory of the Byzantine origin of the legal forms of the Kyivan Rus' aims to confirm the discrepancy of the political (political sceince point of view) and legal (history of law point of view) understanding of the phenomenon of the genesis of state formations. ; Стаття присвячена важли­вому питанню історії та теорії держави і права - співвідношенню понять «де-юре» та «де-факто». Особливості методологічної коре­ляції демонструються на істо­ричних прикладах імперій періодів пізньої античності та раннього середньовіччя. Філософсько-пра­вовий дискурс кореляції «де-юре» та «де-факто» криється в фунда­ментальній суперечці двох підхо­дів - чисто юридичного та чисто політологічного (політичного). Перший базується на визначенні ідеального стану справ, тоді як другий відображає реальність з усіма її відхиленнями від ідеального теоретизування. Відтак головна відмінність історико-юридичного тлумачення державної історії, на відміну від тлумачення політоло­гічного, полягає в наявності норм та формальностей, що жодним чином не можуть бути підданізаконодавчому сумніву (водночас, вони сумнівні з позицій буденної життєвої практики). Для при­кладу, феномен «імперської» влади полягає у її «вселенському», «сві­товому» масштабі. Цей юридичний «факт» не піддавався жодним сум­нівам ані в нормативно-правовій базі, ані в дипломатичних практи­ках означеної доби. Лише «імперії» могли вважатися «джерелом дер­жавності»; імператори роздавали титули та достоїнства «царів», «каганів», «королів», «князів», «гер­цогів», «графів» тощо. Не дарма термін «суверенітет» походить від латинського поняття «сюзе­ренітет». З огляду на юридичний «факт» імперської наддержавності (імперії сприймались та уявлялись як сукупності-співдружності дер­жав, «царства царств») тільки взаємне визнання імперіями одна одної могло бути інституціональ- ної базою для творення системи міжнародного права. Ця система, відповідно, розвивалась на основі інституту міжнародної право- суб'єктності, де взаємним визнан­ням суб'єктності послуговувались виключно імперії зі «вселенськими амбіціями». Наше визначення сто­сується насамперед Східної Рим­ської імперії (Візантії), Перського царства (Ірану), Кушанського царства (Індії) та пізньоантичної Хань Чао (Китайської імперії). Окремо, перебуваючи в контексті історії міжнародної правосуб'єк- тності, стаття покликана ознайо­мити читачів із триступінчастою методикою обробки історичних фактів (локальні події, міжнародні події, суб'єктивна інтерпретація). Відтак ґенеза української держав­ності (київсько-руської) подається та вписується в контекст опові­дання як локальний аспект міжна­родної історії, що може по-різному інтерпретуватися істориками, політологами та юристами. Теорія візантійського походження юридичних форм Київського князівства має на меті підтвердження невід­повідності політичного (політоло­гічного) та юридичного (істори- ко-правового) розуміння феномену ґенези державних утворень.­

The article analyzes in detail the historical and legal problem of the status of the emperor of the Eastern Roman Empire in the VI century AD. Particular authorial attention concentrates around the doctrinal issue of the need to revise and expand the outdated traditional historiographic concept of the territorial jurisdiction of power of the Eastern Roman emperors.The synthetic approach was built up by a consolidated analysis of a large number of primary sources, legal norms, imperial rescripts, new professional literature. It makes it possible to affirm: throughout the VI century AD, the Western part of the Mediterranean region continued to recognize the supreme political power of the "single" Roman emperor (eastern). The barbaric conquests during the Great Migration did not destroy the institutional base of Roman civilization. De jure these conquests were even sanctioned by the Western and Eastern Roman emperors, given their application of the rule of law of the lex foedus.Using an interdisciplinary combination of the methodological principles of the classical history of law and the latest chronographic and factographic achievements of historiography, the author puts forward and defends the argument for the emperor's political suzerainty over the former provinces of the Western part of the Roman Empire. The author eliminates the standard statement about the fall of the Roman Empire in the V century AD, asserting the continuity and state-institutional continuation of the existence of Imperial Rome in the early Middle Ages. Constantinople (de jure "New Rome") continued to maintain supreme legal and political power in Western Europe, preserving and protecting institutions and legal customs of the dominatus era. ; У статті детально проаналізо-вано історико-юридичну проблему статусу імператора Східної Рим-ської імперії у VI столітті. Особли-ву увагу автор концентрує навколо доктринального питання про необ-хідність розширення застарілого традиційного історіографічного уявлення про територіальну юрис-дикцію владних повноважень схід-но-римських імператорів.Синтетичний підхід, побудо-ваний на стрункій системі зве-деного аналізу великої кількості першоджерел, юридичних норм, імператорських рескриптів, нової фахової літератури, дозволяє небез-підставно стверджувати: протя-гом всього VI століття Західна частина Середземноморського регі-ону продовжувала визнавати вер-ховну політичну владу «єдиного» римського імператора – східного. Варварські завоювання, здійснені під час Великого переселення наро-дів, не зруйнували інституційну базу римської цивілізації. Де-юре ці завоювання були санкціоновані західними та східними римськими імператорами з огляду на застосу-вання ними норми правового режи-му foedus.Із використанням міждисциплі-нарного поєднання методологічних принципів класичної історії права з останніми хронографічними та фактографічними досягненнями історіографії, загальної теорії полі-тики, історії політичних учень, нау-ки публічного управління та адміні-стрування автор висуває, відстоює і аргументовано доводить тезу про здійснення імператорами Зеноном Ісавром (476–491), Анастасієм І (491–518), Юстином І (518–527) та Юстиніаном Великим (527–565) не лише формального, але й фактич-ного (політичного) сюзеренітету над колишніми провінціями Західної частини Римської імперії. Автор нівелює стандартне твер-дження про падіння Римської імперії у V столітті, стверджуючи про непе-рервність і державно-інституційне продовження існування Імператор-ського Риму в ранньому Середньовіччі. Константинополь (де-юре – «Новий Рим») продовжував утримувати вер-ховну правову і політичну владу на теренах Західної Європи, зберігаючи та охороняючи установи і юридичні інститути доби домінату.

The article deals with the interdisciplinary analysis of the establishment of statehood and legal system in Early Frankish Kingdom. The chronological boundaries of the article cover the III-V centuries AD, but especially focus on the period of 451-481, when the Franks ruled the first leaders of the Merovingian dynasty – Merovech and Childeric. Since the author's position is based on the recognition of the legal phenomenon of statehood as a result of the action of historical and geographical patterns, the political- anthropological approach is at the center of the research methodology. The early Frankish kingdom is recognized as a classic "chiefdom", where the main political institute is "Guards" – a set of military units, officer's nobility and mythologized leader (he is also the king). This understanding of the process of the formation of royal power in the territory of the early Frankish kingdom, the author proposes to extend to the notion of all royal dynasties of the so-called "barbaric Europe" that arose in the wreckage of the Western Roman Empire during the V-VI centuries AD. It is important that the formation of barbaric royal dynasties took place under the control of the institutions of Roman public law. A special role in this was played by lex foedus, a legal regime that gave the barbarian tribes special rights of self-government and tax authority within the Roman Empire, establishing instead a strict military and political control by the Roman emperor. However, unlike the vast majority of other Germanic tribes of barbaric Europe, which began their federal relations with Rome as early as the first decade of the V century AD, the Franks appeared in the political and legal orbit of the Roman emperors much later. Only during the reign of King Merovech (457-481) can we talkabout the acquisition of the status of the Foederati Romani by Franks. And it was only during the reign of King Childeric (481-511) the Franks began to form a single and stable military and political force, the main service of which to Rome should be considered as suppression of anti-imperial rebellions and barbaric attacks. ; Стаття присвячена міждисциплінарному аналізу становлення державності та права у франків. Хронологічні межі статті охоплюють III-V століття нашої ери, але особливо фокусуються на періоді 451-481 рр., коли франками керували перші вожді з династії Меровінгів – Меровей і Хільдерік. Оскільки авторська позиція грунтується на визнанні юридичного феномену державності результатом дії історико-географічних закономірностей, в центрі дослідницької методики знаходиться політико-антропологічний підхід. Раннє Франкське королівство визнається класичним «вождеством», де основний політичний інститут складає «дружина» – сукупність військових загонів, офіцерська знать та міфологізована персона вождя (він же – король). Дане розуміння процесу становлення королівської влади на теренах раннього Франкського королівства автор пропонує розповсюдити на всі королівські династії так званої «варварської Європи», що виникли на уламках Західної Римської імперії протягом V-VI століть. Важливо, що формування варварських королівських династій відбувалось під контролем інститутів римського публічного права. Особливу роль в цьому відігравав lex foedus – правовий режим, що надавав варварським племенам особливі права самоврядування та податкові повноваження в рамках Римської імперії, встановлюючи натомість жорсткий військово-політичний контроль з боку римського імператора. При цьому, на відміну від абсолютної більшості інших германських племен варварської Європи, що почали свої федеративні відносини з Римом ще в першому десятилітті V століття, франки з'явились на політико-юридичній орбіті римських імператорів набагато пізніше. Лише в період правління короля Меровея (457-481) можна говорити про набуття франками статусу римських федератів. І тільки за часів правління короля Хільдеріка (481-511), франки починають складати єдину та стійку військово-політичну силу, основною послугою котрої Риму слід вважати активну участь в придушенні антиімперських бунтів і варварських атак.

The author offers readers a comprehensive analysis of the legal history of the Turkic Khaganate (552-603), both during its formation (545-553) and during the reign of the prominent military leader Muqan Qaghan (553-572). The establishment of close political and legal ties between the Turks and the Eastern Roman Empire was the result of a peace treaty between the Byzantines and the Persians (562). In 562, 563, 565 and 566, the Turkic Khaganate sent its official ambassadors to Constantinople. At that time, the Turks had the legal status of vassals of the Chinese dynastic kingdom of Western Wei (according to the privilege of 545). The victory over the Zhuzhan Khaganate in 552 allowed the Turks to take control of all the Turko-Mongol and Manchurian tribes of the eastern part of the Eurasian steppe. In 554, the Turks began to fight against other heirs of the Hun tribe - the "White Huns-Hephthalites". Since the Hephthalites had long terrorized the eastern provinces of the New Persian Empire, the Iranian shahanshah (king of kings) Khosrow I Anushirvan (531579) decided to invite part of the Turkic horde to military service. At the same time, we assume that Khosrow Anushirvan, having a large staff of advisers of Greco-Roman origin, sought to use the lex foedus model , according to which the Roman Empire traditionally recruited and accepted "barbarians" for imperial military service. The idea was successful. Muqan Qaghan transferred the troops of his uncle Istdmi ("Western Horde") under the command of Khosrov, and Istdmi's daughter became the main wife of the Persian "king of kings". In 555-557, the Turks defeated the last pro-Zhuzhan forces in northern China (Avar tribes) and subjugated Khorezm. As a result of the defeat, someAvars retreated as far as the Volga-Don interfluve, wherein they began to ask the Byzantine emperor Justinian the Great (527-565) to grant them the status of federates. The Eastern Roman Empire accepted the Avars as its citizens and, de jure, founded the Avar Khaganate (558-805). Since the possessions of the Turkic Khaganate now reached the Volga, the Turks and Persians concluded a treaty on the division of Hephthalite possessions (566), which covered the borders of modern Afghanistan and Pakistan. Ratification of the new agreement set an important precedent in the historical and legal life of Eurasia. The Turkic Khaganate recognized as its suzerains both the Chinese emperors of the Western Wei dynasty and the shahanshah of Persia ("the precedent of polyvassality"). At the same time, the Turks gave the "suzerains" all the necessary signs of attention and recognition, seeing this as a space for political manoeuvring, seeking to completely subjugate the key sections of the Great Silk Road. The transfer of power in Byzantium to Emperor Justin II (565-578) and the further intensification of trade contacts between Constantinople and the Turkic Khaganate led to the cooling of Iranian-Turkic relations. In 567, the Eastern Roman Empire initiated the resettlement of the Avars in Pannonia and Dacia, while the Northern Black Sea Coast was ceded to the Western Turkic Horde by Istem as a lex foedus. Thus, as of 568, the Turkic Khaganate legally declared itself dependent on the authorities of the Eastern Roman Empire, Iran and the Western Wei, which, of course, should have led to the outbreak of another international armed conflict. ; Автор пропонує читачам комплексний аналіз юридичної історії Тюркського каганату (552-603 рр.),як за доби його становлення (545553 рр.), так і в часи правління видатного полководця Муган-ка-гана (553-572 рр.). Встановлення тісних політико-правових зв'язків між тюрками і Східною Римською імперією було наслідком укладення мирної угоди між візантійцями та персами (562 р.). У 562, 563, 565 і 566 роках Тюркський каганат надсилав своїх офіційних послів у Константинополь. На той момент тюрки володіли юридичним статусом васалів китайського династичного царства Західна Вей (згідно з привілеєм 545 р.). Перемога над Жужаньським каганатом у 552 р. дозволила тюркам взяти під контроль усі тюрко-монголь-ські й маньчжурські племена східної частини Євразійського степу. У 554 р. тюрки почали боротьбу проти інших спадкоємців племені хунну - «гуннів-ефталітів». Оскільки ефталіти вже тривалий час тероризували східні провінції Новоперсидського царства, то іранський шахіншах («цар царів») Хосров Ануширван (531-579) прийняв рішення запросити частину тюркської орди на військову службу. При цьому ми припускаємо, що Хосров Ануширван, маючи великий штат радників греко-римського походження, прагнув використати юридичну модель lex foedus, згідно з якою Римська імперія традиційно вербувала та приймала на імперську військову службу цілі народи «варварів» (як германців чи слов'ян-землеробів, так і кочівників іранського, арабського чи гуннського походження). Задум був успішним. Муган-каган передав загони свого дядька Істемі («західну орду») під командування Хосрова, а донька Істемі стала дружиною персидського «царя царів». У 555-557 рр. тюрки розгромили останні прожу-жаньські сили в Північному Китаї (племена аварів) та підпорядкували своїй владі Хорезм. Внаслідокпоразки частина аварів відступила аж у Волго-Донське міжріччя, де в 558 р. стала просити візантійського імператора Юстиніана Великого (527-565) надати їм статус федератів. Східна Римська імперія прийняла аварів у своє підданство і де-юре заснувала Аварський каганат (558-805 рр.). Оскільки володіння Тюркського каганату тепер сягнули Волги, тюрки і перси уклали Договір про поділ ефталітських володінь (566 р.), що охоплювали межі сучасних Афганістану та Пакистану. Ратифікація нової угоди створила важливий прецедент в історико-правовому житті Євразії. Тюркський каганат визнавав своїми сюзеренами як китайських імператорів із династії Західна Вей, так і шахіншаха Персії («прецедент полівасалітету»). При цьому тюрки надавали «сюзеренам» усі необхідні знаки уваги та визнання, вбачаючи в цьому простір для політичного маневрування, прагнучи повністю підпорядкувати своїй владі ключові відтинки Великого Шовкового Шляху. Прихід до влади у Візантії імператора Юстина ІІ (565-578) та подальша активізація торговельних контактів Константинополя з Тюркським каганатом привели до охолодження ірано-тюркських стосунків. У 567 р. Східна Римська імперія ініціювала переселення аварів у Паннонію та Дакію, тоді як Північне Причорномор'я передавалось західнотюркській орді Істемі на правах lex foedus. Отже, станом на 568 р. Тюркський каганат юридично визнавав себе залежним від влади Східної Римської імперії, Ірану та Західної Вей, що, безумовно, мало призвести до вибуху чергового міжнародного збройного конфлікту.

The article examines the international legal aspect of the legal activities of the Frankish kings of the Merovingian dynasty. Particular attention is paid to the descendants of King Clovis – Theodorich, Theodbert, Theodebald. Their rule collectively covers the period from 511 to 555 AD and is characterized by increasing power of the Frankish kingdom. In particular, the Franks conquered the tribes of alemans, Thuringians, Burgundians, successfully opposed the Saxons. However, from a historical and legal point of view, the most important aspect of Frankish history has always been the participation of the Frankish tribe in Italian political life. During the 511-555 AD, the Franks actively intervened in the domestic politics of the Ostrogothic kingdom, which functioned in the territories of Italy, Provence and Dalmatia with the permission of the Eastern Roman Empire (Byzantium). The author made an interdisciplinary analysis of primary sources (annals, chronicles, codes), which allows to conclude the formal recognition by the Frankish kings of supreme power of the Byzantine emperors during the first half of VI century AD. Thus, on the material of the international legal activity of the Merovingians, one can clearly trace the difference between the legal and political state of affairs in the early Middle Ages. From a legal point of view, the Frankish kingdom was always (up to 800 AD) the property of the Eastern Roman Empire, since the Byzantine emperor, after the dramatic events of 476-480, remained the only Roman emperor in the world. Frankish kings were forced to follow this formality, given the predominance of Latin-speaking populations among their subjects. From a political point of view, the Frankish kingdom was formed and developed as a completely independent state formation, which during the reign of the Merovingian dynasty, under the influence of the transfer of Roman public law, transformed from a primitive "chiefdom" into a "monarchy". The article demonstrates the political and legal maneuvers of the Merovingians that they were forced to follow in order to strike a balance between the legal form and the political content of their relations with Byzantium. ; У статті досліджено міжнародно-правовий аспект юридичної діяльності франкських королів із династії Меровінгів. Особливу увагу присвячено нащадкам короля Хлодвіга – Теодоріху, Теодеберту, Теодебальду. Їхнє правління сукупно охоплює період з 511 по 555 рр. і характеризується зростанням могутності Франкського королівства. Зокрема, франки підкорили племена алеманнів, тюрингів, бургундів, успішно протистояли саксам. Однак, з історико-юридичної точки зору, найважливішим аспектом франкської історії завжди була участь франкського племені в італійському політичному житті. Протягом 511-555 рр. франки активно втручалися у внутрішню політику Остготського королівства, що функціонувало на теренах Італії, Провансу та Далмації з дозволу Східної Римської імперії (Візантії). Автором здійснено міждисциплінарний аналіз першоджерел (анналів, хронік, літописів, кодексів), що дозволяє зробити висновок про формальне визнання франкськими королями верховної влади візантійських імператорів протягом першої половини VI століття. Відтак, на матеріалі міжнародно-правової діяльності Меровінгів можна чітко прослідкувати різницю між юридичним і політичним станом справ у ранньому середньовіччі. З юридичної точки зору, Франкське королівство завжди виступало (до 800 року включно) власністю Східної Римської імперії, оскільки візантійський імператор, після дра- матичних подій 476-480 рр., зали- шився єдиним римським імператором у світі. Франкські королі були вимушені дотримуватись цієї формальності, з огляду на переважання латиномовного населення серед своїх підданих. З політичної точки зору, Франкське королівство сформувалось і розвивалось як цілком самостійне державне утворення, що протягом правління династії Меровінгів, під впливом трансферту римського публічного права, перетворилось із примітивного «вождества» в розвинену «монархію». Стаття демонструє політичні та юридичні маневри Меровінгів, яких вони були змушені дотримуватись для того, щоб забезпечити баланс між юридичною формою і політичним змістом відносин із Візантією.

Melnyk V. M. COMPLIMENTARITY PRINCIPLE: IT'S IMPORTANCE FOR THE HISTORY OF INTERNATIONAL LEGAL PERSONALITY (MEDITERRANEAN-BYZANTINE ASPECT) The article covers an important issue of legal history and philosophy of law - theoretical and methodological principles of studying the imperial forms of government from the standpoint of the principle of complementarity. In essence, the author understands the principle of complementarity as an independent research approach, favorable primarily for a wide range of imperial studies. The study of empires involves, first of all, the characteristics of coexistence and interaction of peoples and territories. The Byzantine and Persian empires (the early Middle Ages period) are considered to be the most important imperial associations, whose cultural heritage still influences the political map of western Eurasia. The principle of complementarity, as a methodological approach that reflects the correlation of Hegelian thesis and antithesis, allows us to establish the boundaries of the spread of Byzantine (Eastern Roman) political traditions within Central Asia and, conversely, the limits of perception the basic values of the legal culture of Sassanian Iran by the Mediterranean peoples. Political and legal complementarity understood by the author as a collective system of beliefs. These kinds of systems needs an object of complementarity like the Hegelian antithesis needed its thesis. At the same time, the principle of complementarity states, if a certain community is in the cultural orbit of another community - it just explain its mental and cultural coexistence (even if this particular community is fighting against a conditional "other" community). After all, the historical neighbors-enemies are most often turn into friends-adherents of the hostile communities. Mutually complementary communities unite among themselves into civilized super-communities that legally take on imperial forms. So, in many cases, mercilessly criticized by positivist historiography, the identification of civilizations and empires is fair. The mutual frontier complementarity of Sassanian Persia and the Eastern Roman Empire (Byzantium) is the best proof of this. ; Стаття висвітлює важливе питання юридичної історії та філософії права - теоретико-методологічні засади вивчення імперських форм державного устрою з позицій принципу компліментарності. По суті, автор розуміє принцип компліментарності як самостійний дослідницький підхід, сприятливий насамперед для широкої сфе­ри імперіологічних студій. Вивчення імперій передбачає насамперед характеристику співжиття та взаємодії народів і територій. Найбільш важливими імперськими об'єднаннями, культурний спадок яких досі справляє вплив на політичну мапу західної частини Євразії, визнаються Візантійська та Перська імперії доби раннього середньовіччя. Принцип компліментарності як методологічний підхід, що відображає кореляцію тези й антитези Г.-В.-Ф. Гегеля, дає змогу встановити межі розповсюдження візантійських (східноримських) політичних тра­дицій у межі Середньої Азії та, навпаки, грані сприйняття середземноморськими народами базових цінностей правової культури Сасанідського Ірану. Політико-правова компліментарність розуміється автором як колек­тивна система переконань. Така система потребує об'єкта компліментарності так, неначе гегеліанська антитеза потребує своєї тези. При цьому принцип компліментарності стверджує: якщо певна спільнота знаходиться в куль­турній орбіті іншої спільноти (навіть якщо ця певна спільнота веде бойові дії проти умовної «іншої» спільноти), то вона залежить від її ментально-культурного поля. Врешті-решт, саме історичні сусіди-вороги найчастіше пере­творюються в друзів-адептів поборюваних спільнот. Взаємно компліментарні спільноти об'єднуються між собою в цивілізаційні надспільноти, котрі юридично набувають імперських форм. Здебільшого нещадно розкритико­ване позитивістською історіографією ототожнення цивілізацій та імперій є справедливим. Взаємна фронтирна компліментарність Сасанідської Персії і Східної Римської імперії (Візантії) - найкращий цьому доказ.

The master's thesis examines the civil law regulation of the commission agreement as a type of service agreement. The genesis of the commission agreement, its concepts and features, parties, subject and other conditions of the agreement are investigated. The procedure for concluding and the dynamics of the commission agreement are analyzed. The basic rights and obligations of the parties under the commission agreement are defined. The issue of liability of the parties for breach of their obligations is considered. Based on the generalization of normative material, analysis of literature sources and materials of judicial practice, conclusions and recommendations for further improvement of civil legislation on the conclusion and implementation of the contract of the commission are formulated. ; У роботі досліджено цивільно-правове регулювання договору комісії як виду договору про надання послуг. Досліджено ґенезіс договору комісії, його поняття і ознаки, сторони, предмет та інші умови договору. Проаналізовані порядок укладення і динаміка договору комісії. Визначені основні права та обов'язки сторін за договором комісії. Розглянуто питання відповідальності сторін за порушення своїх обов'язків. На підставі узагальнення нормативного матеріалу, аналізу літературних джерел й матеріалів судової практики сформульовані висновки й рекомендації щодо подальшого вдосконалення цивільного законодавства з питань укладення й виконання договору комісії.

For the first time in the Ukrainian legal history, the article examines the issues of the ancient Persian understanding of legal personality, reflected in Avestan religious codification. Based on the classical scientific works of orientalists, as well as on modern studies of Iranian scientists, the author comes to the conclusion that Avesta originally divided people into two varieties - Iranian farmers and Turanian herders. The formation of the imperial identity of the ancient Persians was closely associated with the differentiation of the surrounding peoples into "civilized" and "barbaric". The nomadic way of life was criticized by Iranian sacred texts and acquired the content of a legal metaphor used by Persian monarchs from different dynasties to insult and humiliate those border communities that refused to join the Persian-Median union. Moreover, this cultural differentiation took place around the 7th-6th centuries BC, when the first texts of Avesta were created. The religious and mythological epos of the "Iranians" was composed not so much for religious purposes as it was intended to substantiate an internally integral political doctrine of "higher" and "lower" peoples. Studying this theory, we must first consider the general picture of the cultural and civilizational development of the Persian state. A special place in this picture is occupied not only by the three hypostases of Ancient Iran (dynasties of Achaemenids, Parthians and Sassanids) but also by the spread of Hellenism after the conquests of Alexander the Great. In particular, the article mentions such important aspects for the political and legal doctrines of various Persian monarchies as "koine" (a mix of the Middle Eastern and Ancient Greek languages), the dualism of Hormuzd and Ahriman, the influence of the Pamir cults on the social worldview of ancient and medieval Iranians. It is important that Avestan principle of dualism (the eternal struggle between the forces of good and the forces of evil) automatically assumed the dualistic structure of the entire material world. In such a worldview system, the Persian legal personality could not be limited to any constraints regarding the "barbarians". Consequently, the ideal Avestan concept was based on the recognition as legal personality of only one state - Persia. The author assumes that the text of the article should imply familiarity of readers with the chronology and factography of Persian history. However, despite the initial idea, it must be emphasized that the article can also be used as a propaedeutic presentation for studying the philosophical basis of the ancient Persian history of political and legal doctrines. ; В статье впервые в украинской историко-правовой науке исследуются вопросы древнеперсидского понимания правосубъектности, отраженные в авестийской религиозной кодификации. Базируясь на классических научных трудах востоковедов, а также на современных исследованиях иранских ученых, автор приходит к выводу об изначальном разделении «Авестой» людей на два сорта - земледельцев-иранцев и скотоводов-туранцев. Формирование имперской идентичности древних персов было тесно сопряжено с дифференциацией окружающих народов на «цивилизованные» и «варварские». Кочевой образ жизни критиковался иранскими священными текстами и приобрел содержание юридической метафоры, употреблявшейся персидскими монархами из разных династий для оскорбления и унижения тех пограничных сообществ, которые отказывались войти в состав персо-мидийско-го союза. При этом указанная культурная дифференциация состоялась около УІІ-УІ вв. до н. э., когда были созданы первые тексты «Авесты». Религиозно-мифологический эпос «иранцев» составлялся не столько с религиозными целями, сколько предназначался для обоснования внутренне целостного политического учения о «высших» и «низших» народах. Изучая данную теорию, мы должны сначала рассмотреть общую картину культурно-циви-лизационного развития Персидского государства. Особое место в этой картине занимают не только три ипостаси Древнего Ирана (династии Ахеменидов, Парфян и Сасанидов), но и распространение эллинизма после завоеваний Александра Македонского. В частности, в статье упомянуты такие важные аспекты для политико-правовых доктрин различных персидских монархий, как «койне» (микс ближневосточных и древнегреческого языков), дуализм Ормизда и Аримана, влияние памирских культов на социальное мировоззрение античных и средневековых иранцев. Важно, что авестийский принцип дуализма (извечная борьба сил добра и сил зла) автоматически предполагал дуалистическое устройство всего материального мира. В такой мировоззренческой системе, персидская правосубъектность не могла ограничиваться любыми стеснениями относительно «варваров». Следовательно, идеальная авестийская концепция строилась на признании правосубъектным исключительно одного государства -Персии. Автором предполагается, что текст этой статьи должен подразумевать знакомство читателей с хронологией и фактографией персидской истории. Однако, несмотря на первоначальную задумку, необходимо подчеркнуть, что статья может также использоваться в качестве пропедевтического изложения для изучения философского базиса древнеперсидской истории политических и правовых учений. ; У статті вперше в українській історико-правовій науці досліджуються окремі аспекти давньоперсидського сприйняття правосуб'єктності, відображені в авестійській релігійній кодифікації. Базуючись на класичних наукових працях сходознавців, а також на сучасних дослідженнях іранських учених, автор доходить висновку про поділ «Авестою» всього людства на дві «раси» - хліборобів-іранців («колективний Іран») і скотарів-туранців («колективний Туран»). Формування імперської ідентичності давніх персів було тісно пов'язане із психологічною диференціацією навколишніх народів на «цивілізовані» і «варварські». Кочівницький спосіб життя критикувався іранськими священними текстами й набув змісту юридичної метафори, яка вживалась персидськими монархами різних династій для образи і приниження тих «межових» спільнот, які відмовлялись увійти до складу пер-со-мідійського етнокультурного союзу. Водночас зазначена культурна диференціація відбулась близько УІІ-УІ ст. до н. е., коли були створені перші тексти «Авести». Релігійно-міфологічний епос «іранців» записувався не так із релігійною метою, як призначався для обґрунтування внутрішньо цілісного політичного вчення про «вищі» та «нижчі» народи. Вивчаючи цю теорію, ми повинні спочатку розглянути загальну картину культурно-цивілі-заційного розвитку Персидської держави. Особливе місце в цій картині займають як три іпостасі Стародавнього Ірану (династії Ахеменідів, Парфян і Сасанідів), так і поширення еллінізму після завоювань Олександра Македонського. Зокрема, у статті розглядаються такі важливі аспекти політико-правових доктрин різних перськихмонархій, як «койне» (мікс близькосхідних і давньогрецької мов), дуалізм Ормізда й Арімана, вплив памірських (таджицьких) культів на соціальний світогляд античних і середньовічних іранців. Важливо, що авестійський принцип дуалізму (одвічна боротьба сил добра проти сил зла) автоматично припускав дуалістичний лад усього матеріального («видимого») світу. В такій світоглядній системі персидська правосуб'єктність не могла обмежуватись будь-якими етичними умовностями щодо «варварів». З огляду на це ідеальна авестійська концепція буду-валасьна визнанні правосуб'єктності виключно однієї держави - Персії. Передусім автором передбачалось, що текст статті мав би бути орієнтований на читачів, добре знайомих із хронологією та фактографією персидської історії. Однак, незважаючи на початкову ідею, необхідно підкреслити, що стаття може також використовуватись як пропедевтична підготовка для подальшого глибокого вивчення філософського базису давньоперсидської історії політичних і правових учень.

The article is devoted to the issue of defining and analyzing the structure and finding out features of legal support of the economic security system of Ukraine. It is emphasized that the system of economic security of the state, as a complex phenomenon, naturally has both a dir-ect and indirect relation to a wide range of legal spheres governed by the provisions of the respective acts.Once again, attention is paid to the importance of such documents as the main way of expressing the will of the state for the justified, necessary and legitimate influence of the institutions of the latter on the behavior of partici-pants of certain legal relationships. It is indicated and sub-stantiated that these acts adopted (approved) under the predefined procedure and calculated on multiple use, or refer to the relevant legal norms, outline the subjects com-petence of the system of economic security of Ukraine, etc. The common approaches to the structure of these documents are prevalent in the aspect of legal regulation of the economic security of the state. On the one basis of the following, the author's classification of these acts, which is played by a key role in the legal support issue of the economic security system of the Ukrainian state. The attention of the relevant provisions of the Constitution of Ukraine is the main document in the existing hierarchy of regulatory and legal security acts. Considered by the Law on National Security – a key document that defines the basics and principles of national security, the goals and main principles of state policy, which should guarantee protection against threats, including economic nature, as well as other relevant security legislation.Attention is focused on some acts that regulate rela-tions in the fields of foreign economic activity, bankrupt-cy, privatization and other related areas. A separate role is assigned to the codified normative legal acts, norms and principles of international law, as well as to the sub-ordinate regulatory legal documents. ; Стаття присвячена питанню визначення та аналізу структури, а також з'ясуванню особливостей правово-го забезпечення системи економічної безпеки України. Наголошено, що система економічної безпеки держави як багатогранне та складне явище має як пряме, так і опосередковане відношення до широкого кола сфер правовідносин, врегульованих положеннями відповід-них актів. Акцентовано увагу на важливості таких документів як основного способу вираження волі держави з ме-тою виправданого, необхідного, а також легітимного впливу інституцій останньої на поведінку учасників тих чи інших правовідносин. Зазначено та обґрунтова-но, що ці акти, прийняті (затверджені) за попередньо встановленою процедурою і розраховані на багатора-зове застосування, змінюють або скасовують відповід-ні правові норми, окреслюють компетенцію суб'єктів забезпечення системи економічної безпеки України. Проаналізовано поширені підходи до структури цих документів саме в аспекті правового регулювання еко-номічної безпеки держави. На основі одного з таких документів запропоновано авторську класифікації цих актів, які відграють ключову роль у питанні правового забезпечення системи економічної безпеки України.Звернено увагу на відповідні положення Конститу-ції України – головного документу в існуючій ієрархії нормативно-правових безпекових актів. Розглянуто ЗУ «Про національну безпеку» – ключовий документ, яким визначено основи та принципи національної без-пеки, цілі й основні засади державної політики, якімають гарантувати захист від загроз, в тому числі й економічного характеру, а також досліджене інше без-пекове законодавство. Сфокусовано увагу на деяких аспектах актів, які регулюють відносини у сферах зовнішньоекономічної діяльності, банкрутства, приватизації й інших суміж-них напрямів. Окрема роль відведена кодифікованим нормативно-правовим актам, нормам і принципам міжнародного права, а також підзаконним норматив-но-правовим документам. ; Стаття присвячена питанню визначення та аналізу структури, а також з'ясуванню особливостей правово-го забезпечення системи економічної безпеки України. Наголошено, що система економічної безпеки держави як багатогранне та складне явище має як пряме, так і опосередковане відношення до широкого кола сфер правовідносин, врегульованих положеннями відповід-них актів. Акцентовано увагу на важливості таких документів як основного способу вираження волі держави з ме-тою виправданого, необхідного, а також легітимного впливу інституцій останньої на поведінку учасників тих чи інших правовідносин. Зазначено та обґрунтова-но, що ці акти, прийняті (затверджені) за попередньо встановленою процедурою і розраховані на багатора-зове застосування, змінюють або скасовують відповід-ні правові норми, окреслюють компетенцію суб'єктів забезпечення системи економічної безпеки України. Проаналізовано поширені підходи до структури цих документів саме в аспекті правового регулювання еко-номічної безпеки держави. На основі одного з таких документів запропоновано авторську класифікації цих актів, які відграють ключову роль у питанні правового забезпечення системи економічної безпеки України.Звернено увагу на відповідні положення Конститу-ції України – головного документу в існуючій ієрархії нормативно-правових безпекових актів. Розглянуто ЗУ «Про національну безпеку» – ключовий документ, яким визначено основи та принципи національної без-пеки, цілі й основні засади державної політики, якімають гарантувати захист від загроз, в тому числі й економічного характеру, а також досліджене інше без-пекове законодавство. Сфокусовано увагу на деяких аспектах актів, які регулюють відносини у сферах зовнішньоекономічної діяльності, банкрутства, приватизації й інших суміж-них напрямів. Окрема роль відведена кодифікованим нормативно-правовим актам, нормам і принципам міжнародного права, а також підзаконним норматив-но-правовим документам.

The article is devoted to the issue of general legal characteristics of subjects on ensuring the organisation and functioning of the system of economic security of Ukraine. Attention is paid and an attempt is made to prove that the economic security of the state, in spite of its multi-facetedness, complexity, and unconditional significance for the national security of Ukraine, requires proper protection from the position of evaluation of real material possibilities and economic stability of the latter. Despite such characteristics of the economic security of the component, a logical conclusion is made about the need for systematic comprehensive assistance in its proper functioning. The views of domestic scientists and scientists on the number of entities authorized to ensure the functioning of economic security of Ukraine are analyzed, as well as the views of the latter on their role in this process are studied. Taking into account the peculiarities of this element of state security, theoretical developments of domestic and foreign researchers and based on the analysis of current legislation, it is emphasized that the main actors in ensuring the organization and functioning of Ukraine's economic security system are many government agencies at all levels direction. Taking into account the above, the vision of the quantitative composition of the main subjects on ensuring the organization and functioning of the system of economic security of Ukraine is offered. It is emphasized that each of these entities, given its own legal status and, consequently, appointment, plays its undeniably important role in this complex process. It is emphasized that the proper functioning of the economic security system of Ukraine is possible only if the systematic implementation of relevant tasks and implementation of functions by all established entities. At the same time, it was noted and an attempt was made to prove that the current administrative and legal support, which serves as the legal basis for the activities of these entities has certain shortcomings and, accordingly, needs to be improved. ; Стаття присвячена питанню загальної правової характеристики суб'єктів із забезпечення організації та функціонування системи економічної безпеки України. Акцентується увага та робиться спроба довести, що економічна безпека держави, зважаючи на власну багатогранність, складність, а також безумовну значимість для національної безпеки України з позиції оцінки реальних матеріальних можливостей та економічної стійкості останньої вимагає належного захисту. Зважаючи на такі властивості економічного без пекового складника зроблено висновок про необхідність комплексного сприяння її належному функціонуванню. Аналізуються точки зору вітчизняних вчених і науковців відносно кількісного складу суб'єктів, уповноважених на забезпечення функціонування економічної безпеки України, а також вивчаються думки останніх щодо їх ролі в цьому процесі. Враховуючи особливості вказаного елементу державної безпеки, теоретичні напрацювання вітчизняних та іноземних дослідників на підставі аналізу чинного законодавства, наголошується, що основними суб'єктами із забезпечення організації і функціонування системи економічної безпеки України є багато державних органів на всіх рівнях із широким діапазоном завдань і різним спектром функціонального спрямування. З урахуванням викладеного вище запропоновано власне бачення кількісного складу основних суб'єктів із забезпечення організації і функціонування системи економічної безпеки України. Наголошено, що кожен із таких суб'єктів, зважаючи на власне правове становище та призначення, відіграє важливу роль у цьому складному процесі. Акцентовано увагу на тому, що належне функціонування системи економічної безпеки України можливе тільки за умови систематичного виконання відповідних завдань і реалізації функцій всіма встановленими суб'єктами. При цьому зроблено спробу довести, що поточне адміністративно-правове забезпечення, яке слугує правовою основною для діяльності вказаних суб'єктів, має певні недоліки та потребує вдосконалення.

The article is devoted to the study of the public-law formulas of Nestorian and Monophysite separatism within the Syrian and Egyptian provinces of the Eastern Roman Empire. For the presentation of the material, we choose the late period of the reign of Emperor Justinian the Great (527-565), when the Decisions of the V Ecumenical Council (553) and the Peace Treaty with Iran (562) allowed the Patriarchate of Constantinople to start restoring religious unity within the Christian Church. The concessions of the Emperor Justinian did not lead to the desired result and only inflamed the atmosphere in the multicultural communities of Syria and Egypt. For example, in Syria, were made attempts to completely separate the Antiochian Patriarchate from the Orthodox (Chalcedonian) Byzantine Church. The main separatist movement here were the Nestorians, who pursued a policy of rapprochement with the rapidly Christianizing New Persian kingdom ruled by the Sassanid dynasty. However, Justinian managed to stop the expansion of Persian Nestorianism in Syria, since the Antiochian Patriarchate was afraid of the real prospect of absorption by the Ctesiphonian Nestorian patriarchy. In turn, Egypt in the 550's became the arena of confrontation between Monophysites and Orthodox Christians. Despite adherence to the Chalcedonian Creed (451), Justinian was forced to approve of the coexistence of two parallel Christian churches in Egypt - the Alexandrian Orthodox Patriarchate and the Alexandrian Coptic Papacy (Monophysite Patriarchate). The political background of the stated religious events, as well as the imperial orders and internal church decisions (canons) that accompanied the late period of the reign of Justinian the Great, we propose to consider as important subject for further historical and legal research. First, an understanding of the relationship between the individual separatist churches and Constantinople, allows a deeper understanding of the political theory of the Byzantine symphony. Secondly, the analyzed disputes and feuds in early Byzantium allow us to draw a conclusion about the deep federalization of East Roman social relations. The lex foedus regime, afforded to the barbarians (Germans, Slavs and Nomads) throughout the dominate era, took root in the social worldview and formed a stereotype of a positive perception of the "decentralized state" by the populace of the Eastern Roman Empire. ; Статья посвящена исследованию публично-правовых формул несторианского и монофизитского сепаратизма в пределах сирийской и египетской провинций Восточной Римской империи. Для изложения материала избран поздний период правления императора Юстиниана Великого (527-565 годы), когда решения V Вселенского Собора (553 год) и Мирный договор с Ираном (562 год) позволили Константинопольскому патриархату приступить к восстановлению религиозного единства внутри Христианской церкви. Уступки императора Юстиниана не привели к желаемому результату и только накалили атмосферу во многокультурных сообществах Сирии и Египта. Например, в Сирии предпринимались попытки полного обособления Антиохийского патриархата от ортодоксальной (халкидонской) Византийской церкви. Главным сепаратистским движением здесь были несториане, проводившие политику сближения с быстро христианизирующимся Новоперсидским царством, управляемым династией Сасанидов. Впрочем, Юстиниану удалось остановить экспансию персидского несторианства в Сирии, поскольку Антиохийский патриархат испугался реальной перспективы поглощения Ктесифонским несторианским патриархатом. В свою очередь, Египет в 550-х годах стал ареной противостояниямонофизитов и православных христиан. Несмотря на приверженность халкидонскому символу веры (451 год), Юстиниан был вынужден одобрить сосуществование двух параллельных христианских церквей в Египте - Александрийского ортодоксального патриархата и Александрийского папства коптов (монофизитского патриархата). Политический фон изложенных религиозных событий, а также императорские распоряжения и внутрицерковные решения (каноны), сопровождавшие поздний период царствования Юстиниана Великого, мы предлагаем считать важным предметом для дальнейших историко-юридических исследований. Во-первых, понимание взаимоотношений отдельных сепаратистских церквей и Константинополя позволяет глубже разобраться в политической теории византийской симфонии. Во-вторых, проанализированные споры и распри в ранней Византии позволяют сделать вывод о глубокой федерализации восточноримских общественных отношений. Режим lex foedus, предоставлявшийся варварам (германцы, славяне и кочевники) в течение всей эпохи поздне-римского домината, укоренился в социальном мировоззрении и сформировал стереотип позитивного восприятия «децентрализированного государства» народными массами Восточной Римской империи. ; Стаття присвячена дослідженню публічно-правових формул несторіанського та монофізитського сепаратизмів у межах сирійської і єгипетської провінцій Східної Римської імперії (Візантії). Для викладу матеріалу обрано пізній період правління імператора Юстиніана Великого (527-565 роки), коли рішення V Вселенського Собору (553 рік) і Мирний договір з Іраном (562 рік) дозволили Константинопольському патріархату розпочати відновлення релігійної єдності всередині Християнської церкви. Поступки імператора Юстиніана не привели до бажаних результатів і лише поглибили розкол між полікультурними спільнотами Сирії та Єгипту. Наприклад, у Сирії були спроби цілковитого відокремлення Антіохійського патріархату від ортодоксальної (Халкидонської) Візантійської церкви. Головним сепаратистським рухом Сирії стали несторіани, що проводили політику зближення із Саса-нідським Іраном (на той момент у Персії швидко поширювався несторіанський варіант християнства). Утім, Юстиніану вдалось зупинити експансію перського несторіанства в Сирії, оскільки Антіохій-ський патріархат злякався реальної перспективи поглинання з боку Ктесифонського несторіанського патріархату. У свою чергу, Єгипет у 550-х роках став ареною протистояння монофізитів і православних християн. Незважаючи на прихильність Халкидонському символу віри (451 рік), Юстиніан був змушений схвалити співіснування двох конкуруючих християнських церков - Олександрійського ортодоксального патріархату й Олександрійського коптського папства (монофізитський патріархат). Політичне тло викладених релігійних подій, а також імператорські розпорядження і внутрішньоцер-ковні рішення (канони), що супроводжували пізній період царювання Юстиніана Великого, ми пропонуємо вважати предметом для подальших історико-юридичних досліджень. По-перше, розуміння взаємин окремих сепаратистських церков і Константинополя дозволяє глибше розібратися в політичній теорії візантійської симфонії. По-друге, проаналізовані нами суперечки і чвари в ранній Візантії дозволяють зробити висновок про глибоку федералізацію східноримських суспільних відносин. Режим lex foedus, який надавався варварам (німці, слов'яни і кочівники) протягом усієї епохи пізньорим-ського домінату, укорінився в соціальному світогляді і сформував стереотип позитивного сприйняття «децентралізованої держави» з боку народних мас Східної Римської імперії.