Suchergebnisse

As part of scholarly reflection on the full-scale war in Ukraine, the article presents a retrospective review of trends in Russia's political system development compared to Ukraine over the past decade from the perspective of political subjectlessness. The author suggests that the consensus of the "silent majority" in Russian elites and society formed at the beginning of the war is caused by the fact that the aggressive attack on Ukraine was a pattern stage in the development of the Russian political system within a new phase of the neo-imperial cycle. Based on the synergetic paradigm, the article reveals the notion of political subjectlessness and the principle of resonance influences. The managing impact on the development processes of a nonlinear system can only be effective when it is consistent with the internal properties of that system. According to the author's findings, both political systems at the time of war are inherently subjectless: the political actions of the actors correspond to the internal state of the systems, which has been formed in the course of previous practices. Thus, as the empirical evidence proves, trends over the last decade in Russia suggest that the consolidation of V.Putin's personalist authoritarian regime has taken place in parallel with the growth of paternalism, public passivity and the destruction of horizontal ties. On the other hand, Ukrainian President V.Zelenskiy meets the demand of the network decentralised Ukrainian political system for a wartime leader. Provided that the formation of a new imperial cycle in contemporary Russia is a subjectless process, even if the scenario of a dictator change happens, the political system will continue to develop within this cycle. Given the short duration of aggressive imperial projects of the 20th century, despite certain subjective efforts of the Kremlin regime, the aggressive full-scale war against Ukraine may well lead to the beginning of the decline stage in the life cycle of neo-imperial project for Russia. ; В межах ...

The article deals with the existing scientific approaches to the interpretation of the term "world order". Based on the analysis they are systematized into three key directions: institutional, ideological (axiological), and actor approach. Within the framework of the latter approach, there is a transition from the study of poles or centers of power to a statement of the fact of polycentricity of the new world order. For the completeness of the political science study of the world order the author considers it necessary to take into account besides the institutional design, configuration of actors, and value paradigm also the nature of society in which such an order is formed (post-information or network) and the state of globalization processes that determine the spatial characteristics of the world order (de-globalization, regionalization, and localization). Despite the difference in interpretations, different scientific schools are united by the thesis of the modern liberal world order crisis. The scientific debate revolves around the question of whether the world order is in a state of definite transition or whether the current non-equilibrium state can be considered as a new world order. The synergetic paradigm, or complexity theory, proposed as a research methodology, provides an answer. According to it, the formation of new world order is seen as a nonequilibrium nonlinear process defined by a dynamic synthesis of order and chaos. If there are specific political actors (institutions, interest groups, individuals) in the political space, their influence on the transformation of the political space is possible at bifurcation points and is predominantly random. This defines subjectlessness as a trend in the formation of new world order. From the point of view of finding a methodological basis for the research, the existing models of system dynamics, cyclic models, and simulation modeling were considered. It is determined that for the study of the new world order as a nonlinear dynamic complex system, it is ...

As part of scholarly reflection on the full-scale war in Ukraine, the article presents a retrospective review of trends in Russia's political system development compared to Ukraine over the past decade from the perspective of political subjectlessness. The author suggests that the consensus of the "silent majority" in Russian elites and society formed at the beginning of the war is caused by the fact that the aggressive attack on Ukraine was a pattern stage in the development of the Russian political system within a new phase of the neo-imperial cycle. Based on the synergetic paradigm, the article reveals the notion of political subjectlessness and the principle of resonance influences. The managing impact on the development processes of a nonlinear system can only be effective when it is consistent with the internal properties of that system. According to the author's findings, both political systems at the time of war are inherently subjectless: the political actions of the actors correspond to the internal state of the systems, which has been formed in the course of previous practices. Thus, as the empirical evidence proves, trends over the last decade in Russia suggest that the consolidation of V.Putin's personalist authoritarian regime has taken place in parallel with the growth of paternalism, public passivity and the destruction of horizontal ties. On the other hand, Ukrainian President V.Zelenskiy meets the demand of the network decentralised Ukrainian political system for a wartime leader. Provided that the formation of a new imperial cycle in contemporary Russia is a subjectless process, even if the scenario of a dictator change happens, the political system will continue to develop within this cycle. Given the short duration of aggressive imperial projects of the 20th century, despite certain subjective efforts of the Kremlin regime, the aggressive full-scale war against Ukraine may well lead to the beginning of the decline stage in the life cycle of neo-imperial project for Russia. ; В межах ...

The article deals with the existing scientific approaches to the interpretation of the term "world order". Based on the analysis they are systematized into three key directions: institutional, ideological (axiological), and actor approach. Within the framework of the latter approach, there is a transition from the study of poles or centers of power to a statement of the fact of polycentricity of the new world order. For the completeness of the political science study of the world order the author considers it necessary to take into account besides the institutional design, configuration of actors, and value paradigm also the nature of society in which such an order is formed (post-information or network) and the state of globalization processes that determine the spatial characteristics of the world order (de-globalization, regionalization, and localization). Despite the difference in interpretations, different scientific schools are united by the thesis of the modern liberal world order crisis. The scientific debate revolves around the question of whether the world order is in a state of definite transition or whether the current non-equilibrium state can be considered as a new world order. The synergetic paradigm, or complexity theory, proposed as a research methodology, provides an answer. According to it, the formation of new world order is seen as a nonequilibrium nonlinear process defined by a dynamic synthesis of order and chaos. If there are specific political actors (institutions, interest groups, individuals) in the political space, their influence on the transformation of the political space is possible at bifurcation points and is predominantly random. This defines subjectlessness as a trend in the formation of new world order. From the point of view of finding a methodological basis for the research, the existing models of system dynamics, cyclic models, and simulation modeling were considered. It is determined that for the study of the new world order as a nonlinear dynamic complex system, it is advisable to analyze the megatrends of world politics and deconstruct them using the "method-assemblage" of a constantly changing reality. ; У статті розглянуті існуючі наукові підходи до інтерпретації терміну «світовий порядок». На підставі проведеного аналізу вони систематизовані до трьох ключових напрямків: інституційний, ідеологічний (аксіологічний) та акторний. В межах останнього підходу відбувається перехід від дослідження окремих полюсів чи центрів сили до констатації факту поліцентричності нового світового порядку. Для повноти політологічного дослідження світового порядку автор вважає за необхідне враховувати окрім інституційного дизайну, конфігурації акторів та ціннісної парадигми також характер суспільства, в якому формується такий порядок («пост-інформаційне» або «мережеве») та стан глобалізаційних процесів, що визначає просторові характеристики світопорядку (де-глобалізація, регіоналізація та локалізація). Попри різницю в інтерпретаціях, різні наукові школи поєднує теза щодо кризи сучасного ліберального світопорядку. Наукова дискусія розгортається навколо питання, чи перебуває світовий порядок у стані певного переходу, або поточний нерівноважний стан може вважатися новим світопорядком. Відповідь дозволяє надати синергетична парадигма, або теорія складності, що запропонована в якості методології дослідження. Відповідно до неї формування нового світового порядку розглядається як нерівноважний нелінійний процес, що визначається динамічним синтезом порядку та хаосу. При наявності у політичному просторі конкретних політичних акторів (інститути, групи інтересів, окремі індивіди), їх вплив на трансформацію політичного простору можливий у точках біфуркації та має переважно випадковий характер. Це визначає безсуб'єктність як тренд формування нового світопорядку. З точки зору пошуку методичних засад дослідження розглянуті існуючі моделі системної динаміки, циклічні моделі та імітаційне моделювання. Визначено, що для дослідження нового світопорядку як нелінійної динамічної складної системи, доцільними є моделі аналізу мегатрендів світової політики та їх деконструкція за допомогою «методу-збірки» реальності, що постійно змінюється.

The article reviews the trends in the development of digital network communications and converged media during the Covid-19 pandemic aiming at determining their impact on the legitimization of political institutions and the formation of a new world order. The conclusions are based on the analysis of the new forms and channels of communication in digital networks, including messengers and Tik Tok. The author assumes that the further digitalization of communication networks is accompanied by a simultaneous decrease in public confidence in the communicative action due to infodemic and intentional exclusion of certain groups of people. The article reviews the "swipe culture" of information consumption and its influence on the formation of discourses. There is a trend of restricting freedom of communication through artificial intelligence and social network algorithms. As a result, users seek more privacy and switch to secure channels of communication, which does not promote search for public consensus and legitimization of political institutions. The concept of "digital anomie" is proposed, which is a prerequisite for the intensification of protest movements around the world. The peculiarities of the use of digital networks during such protests in 2020-2021 and the attempts of national governments to control digital communication are analyzed. The author concludes that no subject, including national governments, digital technology giants, individual actors or audiences are able to control relations of power in digital networks. This reduces the strategic potential of political institutions as major players in the world order, further weakening their influence on key issues of world politics to the point of losing the subjectivity of politics as such. The search for the legitimization ways of political institutions within the above trends is the subject of the further scientific research of the author. ; У статті розглянуті тренди розвитку мережевих цифрових комунікацій та конвергентних медіа у період пандемії Covid-19 для визначення їх впливу на легітимність політичних інститутів та формування нового світопорядку. Висновки базуються на проведеному аналізі нових форм та каналів комунікації у цифрових мережах, в тому числі у месенджерах та Tik Tok. Автор припускає, що подальша цифровізація комунікаційних мереж супроводжується одночасним зниженням довіри громадян до самої комунікативної дії через інфодемію та цілеспрямоване виключення з комунікації окремих груп. У статті розглянута «свайпова культура» споживання інформації та її влив на формування дискурсів. Відзначено тренд до обмеження свободи комунікації через штучний інтелект та алгоритми соціальних мереж. Як результат, користувачі прагнуть більшої приватності та переходять до спілкування у закритих каналах, що в меншій мірі сприяє пошуку суспільного консенсусу та легітимації політичних інститутів. Запропоноване поняття «цифрова аномія», що є передумовою інтенсифікації протестних рухів в усьому світі. Проаналізовані особливості використання цифрових мереж під час таких протестів протягом 2020-2021 рр. та спроби національних урядів контролювати цифрову комунікацію. Автор доходить висновку, що жоден суб'єкт, в т.ч. національні уряди, цифрові технологічні гіганти, окремі актори чи аудиторія, не здатен контролювати владні відносини у цифрових мережах. Це знижує стратегічний потенціал політичних інститутів як основних акторів світопорядку, сприяючи подальшому послабленню їх впливу на ключові питання світової політики до втрати суб'єктності політики як такоі. Пошук шляхів легітимації політичних інститутів в межах означених вище трендів є предметом подальшого наукового пошуку автора.

The article reviews the trends in the development of digital network communications and converged media during the Covid-19 pandemic aiming at determining their impact on the legitimization of political institutions and the formation of a new world order. The conclusions are based on the analysis of the new forms and channels of communication in digital networks, including messengers and Tik Tok. The author assumes that the further digitalization of communication networks is accompanied by a simultaneous decrease in public confidence in the communicative action due to infodemic and intentional exclusion of certain groups of people. The article reviews the "swipe culture" of information consumption and its influence on the formation of discourses. There is a trend of restricting freedom of communication through artificial intelligence and social network algorithms. As a result, users seek more privacy and switch to secure channels of communication, which does not promote search for public consensus and legitimization of political institutions. The concept of "digital anomie" is proposed, which is a prerequisite for the intensification of protest movements around the world. The peculiarities of the use of digital networks during such protests in 2020-2021 and the attempts of national governments to control digital communication are analyzed. The author concludes that no subject, including national governments, digital technology giants, individual actors or audiences are able to control relations of power in digital networks. This reduces the strategic potential of political institutions as major players in the world order, further weakening their influence on key issues of world politics to the point of losing the subjectivity of politics as such. The search for the legitimization ways of political institutions within the above trends is the subject of the further scientific research of the author. ; У статті розглянуті тренди розвитку мережевих цифрових комунікацій та конвергентних медіа у період пандемії Covid-19 для визначення їх впливу на легітимність політичних інститутів та формування нового світопорядку. Висновки базуються на проведеному аналізі нових форм та каналів комунікації у цифрових мережах, в тому числі у месенджерах та Tik Tok. Автор припускає, що подальша цифровізація комунікаційних мереж супроводжується одночасним зниженням довіри громадян до самої комунікативної дії через інфодемію та цілеспрямоване виключення з комунікації окремих груп. У статті розглянута «свайпова культура» споживання інформації та її влив на формування дискурсів. Відзначено тренд до обмеження свободи комунікації через штучний інтелект та алгоритми соціальних мереж. Як результат, користувачі прагнуть більшої приватності та переходять до спілкування у закритих каналах, що в меншій мірі сприяє пошуку суспільного консенсусу та легітимації політичних інститутів. Запропоноване поняття «цифрова аномія», що є передумовою інтенсифікації протестних рухів в усьому світі. Проаналізовані особливості використання цифрових мереж під час таких протестів протягом 2020-2021 рр. та спроби національних урядів контролювати цифрову комунікацію. Автор доходить висновку, що жоден суб'єкт, в т.ч. національні уряди, цифрові технологічні гіганти, окремі актори чи аудиторія, не здатен контролювати владні відносини у цифрових мережах. Це знижує стратегічний потенціал політичних інститутів як основних акторів світопорядку, сприяючи подальшому послабленню їх впливу на ключові питання світової політики до втрати суб'єктності політики як такоі. Пошук шляхів легітимації політичних інститутів в межах означених вище трендів є предметом подальшого наукового пошуку автора.