Suchergebnisse

Purpose of the study. The article analyzes the history of the formation of a scientific center at the US Department of State, which is engaged in the training of professionals in the diplomatic field. Research Methods. General scientific research methods are used. The article is based on the principleof historicism. The research and synthesis methods, as well as the problem-chronological method, which made it possible to show the development of the institute of foreign service in chronological sequence, became the base for the study. This helped preserve historical continuity, present a unified picture and consider qualitative changes in the issue of the development Foreign Service Institute. Scientific novelty. The stages of the establishment of the institute were detailed, which made it possible to structure the information about its activities from the period of its inception to the present day. The substantive and structural elements of thedevelopment of the institution of foreign service were identified and their evolution in accordance with the political realities on the world stage was shown. Findings. Today, the institute is the cornerstone of the career of American diplomatic officers, as well as thousands of government officials from all walks of life whose work requires expertise in foreign affairs. gradually over the last seven decades, the methodological and not only the content of the educational process has changed, which was due to the everincreasing number of employees in the diplomatic service, but alsothe need to improve the training of such employees due to constantglobal changes on the world stage. New skills and knowledge is realized in the implementation of practical effective diplomacy. Today's mission of the institute is to conduct worldclass diplomatic training and provide opportunities for professional growth throughout the career of a diplomat in order to achieve success on the world stage in the matter of promoting US foreign policy on behalf of the American people. For more than ...

The article is devoted to the study of the state of development of the issue and the availability of scientific world achievements on the institutional history of the US Department of State. Using the historiographical and problematic research method, the main aspects that reveal the essence of the State Department as a state institution were identified. That is why such aspects as institutional history, legal framework, Secretaries of State (taking into account gender) were chosen for historiographical analysis, as these positions are the minimum that give institutions the status of legitimacy. It was expedient to characterize the available literature on the research topic in accordance with the geographical factor. That is why the scientific achievements are divided into separate layers: foreign literature (mostly American), scientific works of Ukrainian authors and Russian historiography (chosen as a contrast to the existing American). It is pointed out that American scientific papers are fundamental to research and have certain features: they are quite close to the official views of the State Department, not critical enough or full of traditional formulations; however, in general, it is worth noting the fundamentality and detail. Ukrainian scientific achievements are essential in the issue of US foreign policy or Ukrainian-American relations, but not in the history of the State Department, so the author emphasizes the lack of comprehensive Ukrainian research on this topic. A characteristic feature of Russian historiography is the extreme politicization that was and is caused by the confrontation between the United States and the Soviet Union then, and the United States and the Russian Federation today. ; Статья посвящена изучению научного мирового наследия по институциональной истории Государственного Департамента США. С помощью историографического и проблемного метода исследования были выделены основные аспекты, раскрывающие сущность Государственного департамента как государственного учреждения: институциональная история, законодательная база, государственные секретари (с учетом гендерности). Историографический анализ этих позиций является тем минимумом, который позволяет охарактеризовать все легитимные аспекты этого института. Литература по теме исследования разделена по географическому принципу. Имеющийся научный потенциал выделен в отдельные пласты: зарубежная литература (преимущественно американская), научное наследие украинских авторов и российская историография (выбрана как контраст к американской). Указывается, что американские научные труды являются фундаментальными для исследования и имеют определенные черты: близость к официальной точке зрения Государственного департамента, малокритичность и переполненность традиционными формулировками; вместе с тем, они достаточно фундаментальны и детализированы. Украинский научный потенциал является существенным в вопросе внешней политики США или украинско-американских отношений, но не в вопросе истории Госдепа, поэтому автор отмечает отсутствие комплексных украинских исследований по указанной теме. Характерной особенностью российской историографии вляется крайняя политизация, причина которой - противостояние между США и СССР тогда, и США и Российской Федерацией сейчас. ; Стаття присвячена вивченню наукового світового доробку щодо інституційної історії Державного Де-партаменту США. Із застосуванням історіографічного та проблемного методу дослідження були виокре-млені основні аспекти, які розкривають сутність Державного департаменту як державної інституції: ін-ституційна історія, законодавча база, державні секретарі (з урахуванням гендерності). Історіографічний аналіз цих позиції є тим мінімумом, які дозволяють охарактеризувати всі легітимні аспекти цієї інституції. Літературу з теми дослідження охарактеризовано у відповідності до географічного чинника. Наявний науковий доробок виокремлено в окремі пласти: зарубіжна література (переважно американська), науко-вий доробок українських авторів та російська історіографія (обрана як контраст до американської). Вка-зується, що американські наукові праці є фундаментальними для дослідження та мають певні риси: до-сить близькі до офіційних точок зору Державного департаменту, недостатньо критичні чи переповнені традиційними формулюваннями; однак, разом з тим, є досить фундаментальними та деталізованими. Український науковий доробок є суттєвим в питанні зовнішньої політики США чи то українсько-американських відносин, але не в питанні історії Держдепу, тому автор наголошує на відсутності компле-ксних українських досліджень із зазначеної теми. Характерною особливістю російської історіографії є крайня політизація, що була та є спричининеною протистоянням між США та СРСР тоді, й США та Росій-ською Федерацією зараз.

Purpose of the study. The article analyzes the history of the formation of a scientific center at the US Department of State, which is engaged in the training of professionals in the diplomatic field. Research Methods. General scientific research methods are used. The article is based on the principleof historicism. The research and synthesis methods, as well as the problem-chronological method, which made it possible to show the development of the institute of foreign service in chronological sequence, became the base for the study. This helped preserve historical continuity, present a unified picture and consider qualitative changes in the issue of the development Foreign Service Institute. Scientific novelty. The stages of the establishment of the institute were detailed, which made it possible to structure the information about its activities from the period of its inception to the present day. The substantive and structural elements of thedevelopment of the institution of foreign service were identified and their evolution in accordance with the political realities on the world stage was shown. Findings. Today, the institute is the cornerstone of the career of American diplomatic officers, as well as thousands of government officials from all walks of life whose work requires expertise in foreign affairs. gradually over the last seven decades, the methodological and not only the content of the educational process has changed, which was due to the everincreasing number of employees in the diplomatic service, but alsothe need to improve the training of such employees due to constantglobal changes on the world stage. New skills and knowledge is realized in the implementation of practical effective diplomacy. Today's mission of the institute is to conduct worldclass diplomatic training and provide opportunities for professional growth throughout the career of a diplomat in order to achieve success on the world stage in the matter of promoting US foreign policy on behalf of the American people. For more than seventy years o history, the institute has not only not ceased to exist, but has alsomodernized in the preparation of diplomats to modern international realities ; But de l'étude. L'article analyse l'histoire de la formation d'un centre scientifique au département d'État américain, qui s'occupe de la formation de professionnels dans le domaine diplomatique. Méthodes de recherche. Des méthodes générales de recherche scientifique sont utilisées. L'article est basé sur le principe de l'historicisme. Les méthodes de recherche et de synthèse, ainsi que la méthode problème-chronologie, qui ont permis de montrer le développement de l'institution du service extérieur dans l'ordre chronologique, sont devenues la base de l'étude. Nouveauté scientifique. Les étapes de la création de l'institut ont été détaillées, ce qui a permis de structurer l'information sur ses activités de la période de sa création à nos jours. Conclusions. Aujourd'hui, l'institut est la pierre angulaire de la carrière des officiers du service diplomatique américain, ainsi que de milliers de fonctionnaires de tous horizons dont le travail nécessite une expertise dans les affaires étrangères. La mission d'aujourd'hui de l'institut est de dispenser une formation diplomatique de classe mondiale et de fournir des opportunités de croissance professionnelle tout au long de la carrière d'un diplomate afin de réussir sur la scène mondiale en matière de promotion de la politique étrangère américaine au nom du peuple américain. Depuis plus de soixante-dix ans d'histoire, l'institut a non seulement cessé d'exister, mais s'est également modernisé dans le domaine de la formation des diplomates face aux réalités internationales modernes ; В статье проанализирована история становления научного центра при Государственном департаменте США, который занимается подготовкой профессионалов на дипломатическом поприще. Методы исследования. Использованы общенаучные методы исследования. В основе статьи лежит принцип историзма. Базовыми для исследования стали методы анализа и синтеза, а также проблемно-хронологический метод, который позволил показать развитие института заграничной службы в хронологической последовательности. Научная новизна. Были детализированы этапы становлення института, что позволило структурировать инфорацию о его деятельности с периода его возникновения и до сегодняшнего дня. Выводы. Сегодня институт является краеугольным камнем в карьере офицеров дипломатической службы Америки, а также тысяч правительственных чиновников из всех слоев общества, чья работа требует экспертизы по иностранным делам. Сегодняшняя миссия института заключается в проведении дипломатического обучения мирового уровня и предоставлении возможностей для профессионального роста в течении всей карьеры дипломата, чтобы добиться успеха на мировой арене в вопросе продвижения внешней политики США от имени американского народа. За болем чем семидесятилетнюю историю институт не только не прекратил свого существования, но и модернизировался в сфере подготовки дипломатов в условиях современных международных реалий ; Мета дослідження. У статті проаналізовано історію становлення наукового центру при Державному департаменті США, який займається підготовкою професіоналів на дипломатичній ниві. Методи дослідження. Використано загальнонаукові методи дослідження. В основі статті лежить принцип історизму. Базовими для дослідження стали методи аналізу і синтезу, а також проблемно-хронологічний метод, який дозволив показати розвиток інституту закордонної служби в хронологічній послідовності. Наукова новизна. Були деталізовані етапи становлення інституту, що дозволило структурувати інфорацію про його діяльності з періоду його виникнення і до сьогоднішнього дня. Висновки. Сьогодні інститут є наріжним каменем в кар'єрі офіцерів дипломатичної служби Америки, а також тисяч урядовців з усіх верств суспільства, чия робота вимагає експертизи у закордонних справах. Сьогоднішня місія інституту полягає в проведенні дипломатичного навчання світового рівня і надання можливостей для професійного зростання протягом всієї кар'єри дипломата, щоб домогтися успіху на світовій арені в питанні просування зовнішньої політики США від імені американського народу. За більш ніж сімдесятирічну історію інститут не тільки не припинив свого існування, а й модернізувався в сфері підготовки дипломатів в умовах сучасних міжнародних реалій

The article deals with the position of the head of the US Department of State - Secretary of State in the US government system and his role in shaping the country's foreign policy. The author emphasizes the lack of basic research on this topic and the availability of only factual material on the activities of the Secretaries of State in various historical periods of American history. It is noted that the Secretary of State's position is not quite similar to that of the Minister of Foreign Affairs, since he serves in this country in two roles: as the President's foreign policy chief adviser and as the head of a vast diplomatic corps. The author points out that the role and status of the Secretary of State is not regulated at the constitutional level and provides a list of powers of the Secretary of State and notes their extension since the creation of such office in 1789. The author points out that, before the Second World War, in most cases, in the tandem, the President-Secretary of State was the second to formulate the foreign policy of the country and to initiate its implementation, and was able to do justice to the president. Secretaries of State such as R. Lansing, B. Colby, and C. Hughes have enjoyed the trust of their presidents and have had a significant influence on the conduct of American foreign policy. During the presidency of F. Roosevelt and G. Truman, these individuals were themselves Secretaries of State, maximally moving the heads of the State Department to the background, giving them the opportunity to "bring order" not in the foreign policy arena, but in the State Department. It was not positive for the role of the Secretary of State and his Office the adoption of the 1947 Act establishing the National Security Council and the separation of a separate position - the President's national security adviser. From this very moment, the leaders of the National Security Council began to popularize the idea that foreign policy is not just one of the activities of the state, but directly a component of national security. Of course, this has led to increased NNG involvement in the country's foreign policy, which has often led to conflicts between the President's National Security Advisor and the Secretary of State, and the US President himself has not always supported the latter. It is noted that the Secretaries of State under Presidents J. Kennedy, L. Johnson, and R. Nixon, J. Bush Jr. played a rather indirect role in the country's foreign exchange. In contrast, Presidents D. Eisenhower, R. Reagan, B. Clinton and B. Obama respected and acted in tandem with their secretaries of state. ; Стаття присвячена місцю очільника Державного департаменту США - Державного секретаря в системі державної влади США та його ролі у формуванні зовнішнього курсу країни. Автор наголошує на відсутності фундаментальних досліджень із зазначеної теми і наявності лише фактографічних матеріалів щодо діяльності Державних секретарів в різні історичні періоди американської історії. Зазначається, що посада Державного секретаря не зовсім є аналогічною до посади Міністра закордонних справ, оскільки в цій країні він виступає у двох ролях: як головний радник президента з питань зовнішньої політики і як керівник величезного дипломатичного корпусу. Автор вказує, що роль та статус Державного секретаря не врегульована на конституційному рівні; надається перелік повноважень Державного секретаря і відзначається їх розширення з моменту виникнення такої посади в 1789 році. Показано, що до початку Другої світової війни в більшості випадків в тандемі «Президент-Державний секретар» саме другий формулював зовнішньополітичний курс країни, був ініціатором його здійснення і був спроможний переконати в ньому Президента. Вивчаючи біографії та діяльність таких державних секретарів як Р. Лансінг, Б. Колбі, Ч. Г'юз, автор доходить висновку, що вони користувалися довірою своїх президентів і мали суттєвий вплив на здійснення американської зовнішньої політики. А за часів президентства Ф. Рузвельта та Г. Трумена зазначені особистості були самі собі Державними секретарями, максимально посунувши очільників Державного департаменту на другий план, давши їм можливість «наводити порядки» не на зовнішньополітичній арені, а в Державному департаменті. На думку автора, не стало позитивним для ролі Державного секретаря і його відомства прийняття Акту 1947 року про заснування Ради національної безпеки і виокремлення окремої посади - Радника Президента з національної безпеки. Саме з цього часу очільники РНБ почали популяризувати ідею, що зовнішня політика - це не просто один з видів діяльності держави, а безпосередньо складова національної безпеки. Звісно, це призвело до посилення втручання РНБ у здійснення зовнішнього курсу країни, що досить часто призводило до колізій між Радником Президента з національної безпеки й Державним секретарем, до того ж сам президент США не завжди підтримував останнього. Зазначається, що Державні секретарі при президентах Дж. Кеннеді, Л. Джонсоні, Р. Ніксоні, Дж. Буші-молодшому грали досить опосередковану роль в проведенні зовнішнього курсу країни. Тоді як президенти Д. Ейзенхауер, Р. Рейган, Б. Клінтон та Б. Обама поважали своїх Державних секретарів та діяли у тандемі з ними. ; Статья посвящена месту главы Государственного департамента США - Государственного секретаря в системе государственной власти США и его роли в формировании внешнего курса страны. Автор отмечает отсутствие фундаментальных исследований по указанной теме и наличие только фактографических материалов о деятельности государственных секретарей в разные исторические периоды американской истории. Отмечается, что должность Государственного секретаря не совсем аналогична должности министра иностранных дел, поскольку в этой стране он выступает в двух ролях: как главный советник президента по вопросам внешней политики и как руководитель огромного дипломатического корпуса. Автор указывает, что роль и статус Государственного секретаря не урегулирована на конституционном уровне; предоставляется перечень полномочий Государственного секретаря и отмечается их расширение с момента появления такой должности в 1789 году. Показано, что к началу Второй мировой войны в большинстве случаев в тандеме «Президент-Государственный секретарь» именно второй формулировал внешнеполитический курс страны, был инициатором его осуществления и был способен убедить в нем Президента. Изучая биографии и деятельность таких государственных секретарей как Р. Лансинг, Б. Колби, Ч. Хьюз, автор делает вывод, что они пользовались доверием своих президентов и имели существенное влияние на осуществление американской внешней политики. А во времена президентства Ф. Рузвельта и Г. Трумэна указанные личности были сами себе Государственными секретарями, максимально отодвинув руководителей Государственного департамента на второй план, дав им возможность "наводить порядок" не на внешнеполитической арене, а в Государственном департаменте. По мнению автора, не стало положительным для роли Государственного секретаря и его ведомства принятие Акта 1947 года об учреждении Совета национальной безопасности и выделение отдельной должности - советника Президента по национальной безопасности. Именно с этого времени руководители СНБ начали популяризировать идею, что внешняя политика - это не просто один из видов деятельности государства, а непосредственно составляющая национальной безопасности. Конечно, это привело к усилению вмешательства СНБ в осуществление внешнего курса страны, и достаточно часто приводило к коллизиям между Советником Президента по национальной безопасности и Государственным секретарем, к тому же сам Президент США не всегда поддерживал последнего. Отмечается, что Государственные секретари при президентах Дж. Кеннеди, Л. Джонсоне, Р. Никсон, Дж. Буше-младшем играли довольно опосредованное роль в проведении внешнего курса страны. Тогда как президенты Д. Эйзенхауэр, Р. Рейган, Б. Клинтон и Б. Обама уважали своих государственных секретарей и действовали в тандеме с ними.

The article is devoted to the study of the state of development of the issue and the availability of scientific world achievements on the institutional history of the US Department of State. Using the historiographical and problematic research method, the main aspects that reveal the essence of the State Department as a state institution were identified. That is why such aspects as institutional history, legal framework, Secretaries of State (taking into account gender) were chosen for historiographical analysis, as these positions are the minimum that give institutions the status of legitimacy. It was expedient to characterize the available literature on the research topic in accordance with the geographical factor. That is why the scientific achievements are divided into separate layers: foreign literature (mostly American), scientific works of Ukrainian authors and Russian historiography (chosen as a contrast to the existing American). It is pointed out that American scientific papers are fundamental to research and have certain features: they are quite close to the official views of the State Department, not critical enough or full of traditional formulations; however, in general, it is worth noting the fundamentality and detail. Ukrainian scientific achievements are essential in the issue of US foreign policy or Ukrainian-American relations, but not in the history of the State Department, so the author emphasizes the lack of comprehensive Ukrainian research on this topic. A characteristic feature of Russian historiography is the extreme politicization that was and is caused by the confrontation between the United States and the Soviet Union then, and the United States and the Russian Federation today. ; Статья посвящена изучению научного мирового наследия по институциональной истории Государственного Департамента США. С помощью историографического и проблемного метода исследования были выделены основные аспекты, раскрывающие сущность Государственного департамента как государственного учреждения: институциональная история, законодательная база, государственные секретари (с учетом гендерности). Историографический анализ этих позиций является тем минимумом, который позволяет охарактеризовать все легитимные аспекты этого института. Литература по теме исследования разделена по географическому принципу. Имеющийся научный потенциал выделен в отдельные пласты: зарубежная литература (преимущественно американская), научное наследие украинских авторов и российская историография (выбрана как контраст к американской). Указывается, что американские научные труды являются фундаментальными для исследования и имеют определенные черты: близость к официальной точке зрения Государственного департамента, малокритичность и переполненность традиционными формулировками; вместе с тем, они достаточно фундаментальны и детализированы. Украинский научный потенциал является существенным в вопросе внешней политики США или украинско-американских отношений, но не в вопросе истории Госдепа, поэтому автор отмечает отсутствие комплексных украинских исследований по указанной теме. Характерной особенностью российской историографии вляется крайняя политизация, причина которой - противостояние между США и СССР тогда, и США и Российской Федерацией сейчас. ; Стаття присвячена вивченню наукового світового доробку щодо інституційної історії Державного Де-партаменту США. Із застосуванням історіографічного та проблемного методу дослідження були виокре-млені основні аспекти, які розкривають сутність Державного департаменту як державної інституції: ін-ституційна історія, законодавча база, державні секретарі (з урахуванням гендерності). Історіографічний аналіз цих позиції є тим мінімумом, які дозволяють охарактеризувати всі легітимні аспекти цієї інституції. Літературу з теми дослідження охарактеризовано у відповідності до географічного чинника. Наявний науковий доробок виокремлено в окремі пласти: зарубіжна література (переважно американська), науко-вий доробок українських авторів та російська історіографія (обрана як контраст до американської). Вка-зується, що американські наукові праці є фундаментальними для дослідження та мають певні риси: до-сить близькі до офіційних точок зору Державного департаменту, недостатньо критичні чи переповнені традиційними формулюваннями; однак, разом з тим, є досить фундаментальними та деталізованими. Український науковий доробок є суттєвим в питанні зовнішньої політики США чи то українсько-американських відносин, але не в питанні історії Держдепу, тому автор наголошує на відсутності компле-ксних українських досліджень із зазначеної теми. Характерною особливістю російської історіографії є крайня політизація, що була та є спричининеною протистоянням між США та СРСР тоді, й США та Росій-ською Федерацією зараз.

The article deals with the position of the head of the US Department of State - Secretary of State in the US government system and his role in shaping the country's foreign policy. The author emphasizes the lack of basic research on this topic and the availability of only factual material on the activities of the Secretaries of State in various historical periods of American history. It is noted that the Secretary of State's position is not quite similar to that of the Minister of Foreign Affairs, since he serves in this country in two roles: as the President's foreign policy chief adviser and as the head of a vast diplomatic corps. The author points out that the role and status of the Secretary of State is not regulated at the constitutional level and provides a list of powers of the Secretary of State and notes their extension since the creation of such office in 1789. The author points out that, before the Second World War, in most cases, in the tandem, the President-Secretary of State was the second to formulate the foreign policy of the country and to initiate its implementation, and was able to do justice to the president. Secretaries of State such as R. Lansing, B. Colby, and C. Hughes have enjoyed the trust of their presidents and have had a significant influence on the conduct of American foreign policy. During the presidency of F. Roosevelt and G. Truman, these individuals were themselves Secretaries of State, maximally moving the heads of the State Department to the background, giving them the opportunity to "bring order" not in the foreign policy arena, but in the State Department. It was not positive for the role of the Secretary of State and his Office the adoption of the 1947 Act establishing the National Security Council and the separation of a separate position - the President's national security adviser. From this very moment, the leaders of the National Security Council began to popularize the idea that foreign policy is not just one of the activities of the state, but directly a component of national security. Of course, this has led to increased NNG involvement in the country's foreign policy, which has often led to conflicts between the President's National Security Advisor and the Secretary of State, and the US President himself has not always supported the latter. It is noted that the Secretaries of State under Presidents J. Kennedy, L. Johnson, and R. Nixon, J. Bush Jr. played a rather indirect role in the country's foreign exchange. In contrast, Presidents D. Eisenhower, R. Reagan, B. Clinton and B. Obama respected and acted in tandem with their secretaries of state. ; Стаття присвячена місцю очільника Державного департаменту США - Державного секретаря в системі державної влади США та його ролі у формуванні зовнішнього курсу країни. Автор наголошує на відсутності фундаментальних досліджень із зазначеної теми і наявності лише фактографічних матеріалів щодо діяльності Державних секретарів в різні історичні періоди американської історії. Зазначається, що посада Державного секретаря не зовсім є аналогічною до посади Міністра закордонних справ, оскільки в цій країні він виступає у двох ролях: як головний радник президента з питань зовнішньої політики і як керівник величезного дипломатичного корпусу. Автор вказує, що роль та статус Державного секретаря не врегульована на конституційному рівні; надається перелік повноважень Державного секретаря і відзначається їх розширення з моменту виникнення такої посади в 1789 році. Показано, що до початку Другої світової війни в більшості випадків в тандемі «Президент-Державний секретар» саме другий формулював зовнішньополітичний курс країни, був ініціатором його здійснення і був спроможний переконати в ньому Президента. Вивчаючи біографії та діяльність таких державних секретарів як Р. Лансінг, Б. Колбі, Ч. Г'юз, автор доходить висновку, що вони користувалися довірою своїх президентів і мали суттєвий вплив на здійснення американської зовнішньої політики. А за часів президентства Ф. Рузвельта та Г. Трумена зазначені особистості були самі собі Державними секретарями, максимально посунувши очільників Державного департаменту на другий план, давши їм можливість «наводити порядки» не на зовнішньополітичній арені, а в Державному департаменті. На думку автора, не стало позитивним для ролі Державного секретаря і його відомства прийняття Акту 1947 року про заснування Ради національної безпеки і виокремлення окремої посади - Радника Президента з національної безпеки. Саме з цього часу очільники РНБ почали популяризувати ідею, що зовнішня політика - це не просто один з видів діяльності держави, а безпосередньо складова національної безпеки. Звісно, це призвело до посилення втручання РНБ у здійснення зовнішнього курсу країни, що досить часто призводило до колізій між Радником Президента з національної безпеки й Державним секретарем, до того ж сам президент США не завжди підтримував останнього. Зазначається, що Державні секретарі при президентах Дж. Кеннеді, Л. Джонсоні, Р. Ніксоні, Дж. Буші-молодшому грали досить опосередковану роль в проведенні зовнішнього курсу країни. Тоді як президенти Д. Ейзенхауер, Р. Рейган, Б. Клінтон та Б. Обама поважали своїх Державних секретарів та діяли у тандемі з ними. ; Статья посвящена месту главы Государственного департамента США - Государственного секретаря в системе государственной власти США и его роли в формировании внешнего курса страны. Автор отмечает отсутствие фундаментальных исследований по указанной теме и наличие только фактографических материалов о деятельности государственных секретарей в разные исторические периоды американской истории. Отмечается, что должность Государственного секретаря не совсем аналогична должности министра иностранных дел, поскольку в этой стране он выступает в двух ролях: как главный советник президента по вопросам внешней политики и как руководитель огромного дипломатического корпуса. Автор указывает, что роль и статус Государственного секретаря не урегулирована на конституционном уровне; предоставляется перечень полномочий Государственного секретаря и отмечается их расширение с момента появления такой должности в 1789 году. Показано, что к началу Второй мировой войны в большинстве случаев в тандеме «Президент-Государственный секретарь» именно второй формулировал внешнеполитический курс страны, был инициатором его осуществления и был способен убедить в нем Президента. Изучая биографии и деятельность таких государственных секретарей как Р. Лансинг, Б. Колби, Ч. Хьюз, автор делает вывод, что они пользовались доверием своих президентов и имели существенное влияние на осуществление американской внешней политики. А во времена президентства Ф. Рузвельта и Г. Трумэна указанные личности были сами себе Государственными секретарями, максимально отодвинув руководителей Государственного департамента на второй план, дав им возможность "наводить порядок" не на внешнеполитической арене, а в Государственном департаменте. По мнению автора, не стало положительным для роли Государственного секретаря и его ведомства принятие Акта 1947 года об учреждении Совета национальной безопасности и выделение отдельной должности - советника Президента по национальной безопасности. Именно с этого времени руководители СНБ начали популяризировать идею, что внешняя политика - это не просто один из видов деятельности государства, а непосредственно составляющая национальной безопасности. Конечно, это привело к усилению вмешательства СНБ в осуществление внешнего курса страны, и достаточно часто приводило к коллизиям между Советником Президента по национальной безопасности и Государственным секретарем, к тому же сам Президент США не всегда поддерживал последнего. Отмечается, что Государственные секретари при президентах Дж. Кеннеди, Л. Джонсоне, Р. Никсон, Дж. Буше-младшем играли довольно опосредованное роль в проведении внешнего курса страны. Тогда как президенты Д. Эйзенхауэр, Р. Рейган, Б. Клинтон и Б. Обама уважали своих государственных секретарей и действовали в тандеме с ними.

Purpose of the study. The article analyzes the history of the formation of a scientific center at the US Department of State, which is engaged in the training of professionals in the diplomatic field. Research Methods. General scientific research methods are used. The article is based on the principleof historicism. The research and synthesis methods, as well as the problem-chronological method, which made it possible to show the development of the institute of foreign service in chronological sequence, became the base for the study. This helped preserve historical continuity, present a unified picture and consider qualitative changes in the issue of the development Foreign Service Institute. Scientific novelty. The stages of the establishment of the institute were detailed, which made it possible to structure the information about its activities from the period of its inception to the present day. The substantive and structural elements of thedevelopment of the institution of foreign service were identified and their evolution in accordance with the political realities on the world stage was shown. Findings. Today, the institute is the cornerstone of the career of American diplomatic officers, as well as thousands of government officials from all walks of life whose work requires expertise in foreign affairs. gradually over the last seven decades, the methodological and not only the content of the educational process has changed, which was due to the everincreasing number of employees in the diplomatic service, but alsothe need to improve the training of such employees due to constantglobal changes on the world stage. New skills and knowledge is realized in the implementation of practical effective diplomacy. Today's mission of the institute is to conduct worldclass diplomatic training and provide opportunities for professional growth throughout the career of a diplomat in order to achieve success on the world stage in the matter of promoting US foreign policy on behalf of the American people. For more than seventy years o history, the institute has not only not ceased to exist, but has alsomodernized in the preparation of diplomats to modern international realities ; But de l'étude. L'article analyse l'histoire de la formation d'un centre scientifique au département d'État américain, qui s'occupe de la formation de professionnels dans le domaine diplomatique. Méthodes de recherche. Des méthodes générales de recherche scientifique sont utilisées. L'article est basé sur le principe de l'historicisme. Les méthodes de recherche et de synthèse, ainsi que la méthode problème-chronologie, qui ont permis de montrer le développement de l'institution du service extérieur dans l'ordre chronologique, sont devenues la base de l'étude. Nouveauté scientifique. Les étapes de la création de l'institut ont été détaillées, ce qui a permis de structurer l'information sur ses activités de la période de sa création à nos jours. Conclusions. Aujourd'hui, l'institut est la pierre angulaire de la carrière des officiers du service diplomatique américain, ainsi que de milliers de fonctionnaires de tous horizons dont le travail nécessite une expertise dans les affaires étrangères. La mission d'aujourd'hui de l'institut est de dispenser une formation diplomatique de classe mondiale et de fournir des opportunités de croissance professionnelle tout au long de la carrière d'un diplomate afin de réussir sur la scène mondiale en matière de promotion de la politique étrangère américaine au nom du peuple américain. Depuis plus de soixante-dix ans d'histoire, l'institut a non seulement cessé d'exister, mais s'est également modernisé dans le domaine de la formation des diplomates face aux réalités internationales modernes ; В статье проанализирована история становления научного центра при Государственном департаменте США, который занимается подготовкой профессионалов на дипломатическом поприще. Методы исследования. Использованы общенаучные методы исследования. В основе статьи лежит принцип историзма. Базовыми для исследования стали методы анализа и синтеза, а также проблемно-хронологический метод, который позволил показать развитие института заграничной службы в хронологической последовательности. Научная новизна. Были детализированы этапы становлення института, что позволило структурировать инфорацию о его деятельности с периода его возникновения и до сегодняшнего дня. Выводы. Сегодня институт является краеугольным камнем в карьере офицеров дипломатической службы Америки, а также тысяч правительственных чиновников из всех слоев общества, чья работа требует экспертизы по иностранным делам. Сегодняшняя миссия института заключается в проведении дипломатического обучения мирового уровня и предоставлении возможностей для профессионального роста в течении всей карьеры дипломата, чтобы добиться успеха на мировой арене в вопросе продвижения внешней политики США от имени американского народа. За болем чем семидесятилетнюю историю институт не только не прекратил свого существования, но и модернизировался в сфере подготовки дипломатов в условиях современных международных реалий ; Мета дослідження. У статті проаналізовано історію становлення наукового центру при Державному департаменті США, який займається підготовкою професіоналів на дипломатичній ниві. Методи дослідження. Використано загальнонаукові методи дослідження. В основі статті лежить принцип історизму. Базовими для дослідження стали методи аналізу і синтезу, а також проблемно-хронологічний метод, який дозволив показати розвиток інституту закордонної служби в хронологічній послідовності. Наукова новизна. Були деталізовані етапи становлення інституту, що дозволило структурувати інфорацію про його діяльності з періоду його виникнення і до сьогоднішнього дня. Висновки. Сьогодні інститут є наріжним каменем в кар'єрі офіцерів дипломатичної служби Америки, а також тисяч урядовців з усіх верств суспільства, чия робота вимагає експертизи у закордонних справах. Сьогоднішня місія інституту полягає в проведенні дипломатичного навчання світового рівня і надання можливостей для професійного зростання протягом всієї кар'єри дипломата, щоб домогтися успіху на світовій арені в питанні просування зовнішньої політики США від імені американського народу. За більш ніж сімдесятирічну історію інститут не тільки не припинив свого існування, а й модернізувався в сфері підготовки дипломатів в умовах сучасних міжнародних реалій

The article is devoted to the analysis of the formation of the legal framework that enabled the existence and functioning of the State Department of the United States of America as the main body in conducting the country's foreign policy. The author emphasizes that certain historical conditions in which America found itself in different periods of its existence became a challenge for the continued existence of the State Department and the entire diplomatic service, and therefore the question of modernizing the US diplomatic service and transferring it to another was constantly on the agenda, a qualitatively new level. That is why, since the gradual departure from the idea of isolationism, American ruling circles have tried to "build" a diplomatic service that has all the hallmarks of flexibility, professionalism, and democracy. The author notes that the direct basis for the existence of foreign service is the US Constitution, although it does not fully answer the question of foreign policy by the US State Department, although it outlines the role of the US President in foreign policy. In general, the author emphasizes the changes in the status of the State Department and the diplomatic service, which were introduced by relevant legislation (Rogers Act of 1924, the Foreign Service Act of 1946 and 1980, etc.), the need for which was caused by certain historical conditions of existence of the American state and its place on the world stage. ; Статья посвящена анализу формирования нормативно-правовой базы, которая обеспечила существование и функционирование Государственного департамента Соединенных Штатов Америки как главного органа в проведении внешнего курса страны. Автор статьи отмечает, что определенные исторические условия, в которых оказывалась Америка в разные периоды своего развития, становились определенным вызовом для дальнейшего существования Государственного департамента и всей дипломатической службы, а поэтому на повестке дня постоянно поднимался вопрос о модернизации дипломатической службы США и перевода ее на другой, качественно новый уровень. Именно поэтому с момента постепенного отхода от идеи изоляционизма, американские правящие круги пытались «построить» такую дипломатическую службу, которая бы имела все признаки гибкости, профессионализма и демократичности. Автор отмечает, что непосредственным основанием существования внешней службы является Конституция США, хотя она в полной мере не дает ответа на вопрос о проведении внешней политики именно Государственным департаментом США и в ней в общих чертах отмечается роль Президента США в осуществлении внешней политики. Всего в статье автор отмечает изменения относительно статуса Государственного департамента и дипломатической службы, которые были внесены соответствующими законодательными актами (Закон Роджерса от 1924, Закон о внешней службе с 1946 г. и 1980 и т.д.), необходимость принятия которых была вызвана определенными историческими условиями существования американского государства и его места на мировой арене. ; Стаття присвячена аналізу формування нормативно-правової бази, яка уможливила існування та функціонування Державного департаменту Сполучених Штатів Америки як головного органу в проведенні зовнішнього курсу країни. Автор наголошує, що певні історичні умови, в яких опинялася Америка в різні періоди свого існування, ставали певним викликом для подальшого існування Державного департаменту та й усієї дипломатичної служби, а тому на порядку денному постійно поставало питання про модернізацію дипломатичної служби США та переведення її на інший, якісно новий рівень. Саме тому з моменту поступового відходу від ідеї ізоляціонізму, американські правлячі кола намагалися «побудувати» таку дипломатичну службу, яка б мала всі ознаки гнучкості, професійності та демократичності. Авторка зазначає, що безпосереднім підґрунтям існування зовнішньої служби є Конституція США, хоча вона в повній мірі не дає відповіді на питання про проведення зовнішньої політики саме Державним департаментом США і в ній в загальних рисах зазначається роль Президента США у здійсненні зовнішньої політики. Загалом у статті автор наголошує на змінах щодо статусу Державного департаменту та дипломатичної служби, які були внесені відповідними законодавчими актами (Закон Роджерса від 1924 р., Закон про зовнішню службу від 1946 року та 1980 року тощо), необхідність прийняття яких була викликана певними історичними умовами існування американської держави та її місця на світовій арені.

The article is devoted to the analysis of the formation of the legal framework that enabled the existence and functioning of the State Department of the United States of America as the main body in conducting the country's foreign policy. The author emphasizes that certain historical conditions in which America found itself in different periods of its existence became a challenge for the continued existence of the State Department and the entire diplomatic service, and therefore the question of modernizing the US diplomatic service and transferring it to another was constantly on the agenda, a qualitatively new level. That is why, since the gradual departure from the idea of isolationism, American ruling circles have tried to "build" a diplomatic service that has all the hallmarks of flexibility, professionalism, and democracy. The author notes that the direct basis for the existence of foreign service is the US Constitution, although it does not fully answer the question of foreign policy by the US State Department, although it outlines the role of the US President in foreign policy. In general, the author emphasizes the changes in the status of the State Department and the diplomatic service, which were introduced by relevant legislation (Rogers Act of 1924, the Foreign Service Act of 1946 and 1980, etc.), the need for which was caused by certain historical conditions of existence of the American state and its place on the world stage. ; Статья посвящена анализу формирования нормативно-правовой базы, которая обеспечила существование и функционирование Государственного департамента Соединенных Штатов Америки как главного органа в проведении внешнего курса страны. Автор статьи отмечает, что определенные исторические условия, в которых оказывалась Америка в разные периоды своего развития, становились определенным вызовом для дальнейшего существования Государственного департамента и всей дипломатической службы, а поэтому на повестке дня постоянно поднимался вопрос о модернизации дипломатической службы США и перевода ее на другой, качественно новый уровень. Именно поэтому с момента постепенного отхода от идеи изоляционизма, американские правящие круги пытались «построить» такую дипломатическую службу, которая бы имела все признаки гибкости, профессионализма и демократичности. Автор отмечает, что непосредственным основанием существования внешней службы является Конституция США, хотя она в полной мере не дает ответа на вопрос о проведении внешней политики именно Государственным департаментом США и в ней в общих чертах отмечается роль Президента США в осуществлении внешней политики. Всего в статье автор отмечает изменения относительно статуса Государственного департамента и дипломатической службы, которые были внесены соответствующими законодательными актами (Закон Роджерса от 1924, Закон о внешней службе с 1946 г. и 1980 и т.д.), необходимость принятия которых была вызвана определенными историческими условиями существования американского государства и его места на мировой арене. ; Стаття присвячена аналізу формування нормативно-правової бази, яка уможливила існування та функціонування Державного департаменту Сполучених Штатів Америки як головного органу в проведенні зовнішнього курсу країни. Автор наголошує, що певні історичні умови, в яких опинялася Америка в різні періоди свого існування, ставали певним викликом для подальшого існування Державного департаменту та й усієї дипломатичної служби, а тому на порядку денному постійно поставало питання про модернізацію дипломатичної служби США та переведення її на інший, якісно новий рівень. Саме тому з моменту поступового відходу від ідеї ізоляціонізму, американські правлячі кола намагалися «побудувати» таку дипломатичну службу, яка б мала всі ознаки гнучкості, професійності та демократичності. Авторка зазначає, що безпосереднім підґрунтям існування зовнішньої служби є Конституція США, хоча вона в повній мірі не дає відповіді на питання про проведення зовнішньої політики саме Державним департаментом США і в ній в загальних рисах зазначається роль Президента США у здійсненні зовнішньої політики. Загалом у статті автор наголошує на змінах щодо статусу Державного департаменту та дипломатичної служби, які були внесені відповідними законодавчими актами (Закон Роджерса від 1924 р., Закон про зовнішню службу від 1946 року та 1980 року тощо), необхідність прийняття яких була викликана певними історичними умовами існування американської держави та її місця на світовій арені.

In the current development context of the political world such phenomenon as 'information war' is used by numerous states as an instrument for implementation of their foreign policy. The outset of information war can be related to the early 20th century, it was however World War II which gave an impetus to the development of information war that, subject to its purposes, acted as propaganda, counterpropaganda, psychological war etc. The paper covers an information aspect of foreign activities of theUSAandGreat Britainduring World War in respect ofGermany. It is shown that, depending on the time of the entry of one or another country into the war, there were some agencies set up, which were charged with carrying out information activity overseas. In theUSAsuch agencies were the Office of Coordination Information, the Office of War Information, the United States Information Service and others. InGreat Britainit was the Ministry of Information, which exercised the above function. The paper covers the setup process of the organizations in question and their core activities. It is indicated that when World War II had ended, the above agencies were wound up, their functions delegated to other government institutions. The paper places special emphasis on enemy disinformation operations (use of secret agents, radio broadcasting, distribution of leaflets, broadsheets and newspapers) which eventually resulted in achievement of the main goal of the allies in the war - the victory. ; Стаття раскрывает сущность ведения информационной войны США и Великобритании во Второй мировой войне по отношению к Германии. Указывается, что для обеспечения деяльности в данном направлении государственными структурами были созданы специальные органы, исполняющие разнообразные функции по обеспечению пропагандистской деяльности за границей. Внимание сосредоточено на двух основных средствах ведения информационной войны - использовании радиовещания и распространении листовок среди военных и местного населения. ; Стаття розкриває питання інформаційної війни, яку проводили США та Велика Британія по відношенню до Німеччини. Зазначається, що для ведення інформаційної діяльності були створені спеціальні державні органи, які виконували різноманітні функції щодо забезпечення пропагандистської діяльності за кордоном. Акцентується на двох найбільш розповсюджених методах ведення інформаційної війни - використанні радіоефіру та поширенні листівок серед військових та місцевого населення.

Стаття присвячена розкриттю значення та впливу "палестинського питання" на англо-американську дипломатію в повоєнний час (1945-1948 рр.). Зазначається, що ця проблема була основною причиною погіршення англо-американських відносин на Близькому Сході в 1945-1948 рр. і стала предметом торгу між сторонами на світовій політичній арені. ; The paper reviews the 'Palestinian issue' in Anglo-American diplomacy after the end of World War II (1945-1948). The author examines activities of the Anglo-American Committee of Inquiry on Palestine and reveals the nature of Anglo-American controversy as to the Palestinian issue for the purpose.The operation of the above Committee resulted in identification of principles of the future structure of Palestine, which implied equitable coexistence of the Arabs and the Jews within one territory controlled by Great Britain, with two autonomous provinces to be subsequently set up under the control of the High Commissioner of Palestine. Since neither the principles developed by the Committee nor the follow-up plans on settlement of the Arab-Israeli conflict were never implemented due to sharp criticism of both countries participating in the settlement, resolution of the Palestinian issue was referred to the competence of the UNO in1947. Anew Commission was set up, which comprised representatives of neutral states, who put forward a so-called 'plan of the majority' (which implied a partition of Palestine, based on setting up an Economic Union and turning Jerusalem into an international zone) and a 'plan of the minority' (a federal structure of Palestine, with its capital in Jerusalem, in a plan of three year transition period).The paper examines the political confrontation of the USA and Great Britain as to those plans, which came to an end in November 1947 when the UNO adopted a resolution on the rights of both peoples who lived in Palestine to set up two independent states.By pointing out the complexity and contradictoriness of the Palestine issue in the Anglo-American relations, the author concludes that a constant cause of the split-up between the USA and Great Britain was the loss by London of a decisive role in the global balance of military and political forces. Further, in pursuing their pragmatic objectives, both countries themselves often provoked large-scale Arab-Israeli conflicts, thus departing far from the official goal of their 'settlement'. ; Статья посвящена раскрытию значения и влияния "палестинского вопроса" на англо-американскую дипломатию в послевоенное время (1945-1948 гг.). Указывается, что данная проблема была основной причиной ухудшения англо-американских отношений на Ближнем Востоке в 1945-1948 годах и стала предметом торга между сторонами на мировой политической арене.

Стаття присвячена розкриттю значення та впливу "палестинського питання" на англо-американську дипломатію в повоєнний час (1945-1948 рр.). Зазначається, що ця проблема була основною причиною погіршення англо-американських відносин на Близькому Сході в 1945-1948 рр. і стала предметом торгу між сторонами на світовій політичній арені. ; The paper reviews the 'Palestinian issue' in Anglo-American diplomacy after the end of World War II (1945-1948). The author examines activities of the Anglo-American Committee of Inquiry on Palestine and reveals the nature of Anglo-American controversy as to the Palestinian issue for the purpose.The operation of the above Committee resulted in identification of principles of the future structure of Palestine, which implied equitable coexistence of the Arabs and the Jews within one territory controlled by Great Britain, with two autonomous provinces to be subsequently set up under the control of the High Commissioner of Palestine. Since neither the principles developed by the Committee nor the follow-up plans on settlement of the Arab-Israeli conflict were never implemented due to sharp criticism of both countries participating in the settlement, resolution of the Palestinian issue was referred to the competence of the UNO in1947. Anew Commission was set up, which comprised representatives of neutral states, who put forward a so-called 'plan of the majority' (which implied a partition of Palestine, based on setting up an Economic Union and turning Jerusalem into an international zone) and a 'plan of the minority' (a federal structure of Palestine, with its capital in Jerusalem, in a plan of three year transition period).The paper examines the political confrontation of the USA and Great Britain as to those plans, which came to an end in November 1947 when the UNO adopted a resolution on the rights of both peoples who lived in Palestine to set up two independent states.By pointing out the complexity and contradictoriness of the Palestine issue in the Anglo-American relations, the author concludes that a constant cause of the split-up between the USA and Great Britain was the loss by London of a decisive role in the global balance of military and political forces. Further, in pursuing their pragmatic objectives, both countries themselves often provoked large-scale Arab-Israeli conflicts, thus departing far from the official goal of their 'settlement'. ; Статья посвящена раскрытию значения и влияния "палестинского вопроса" на англо-американскую дипломатию в послевоенное время (1945-1948 гг.). Указывается, что данная проблема была основной причиной ухудшения англо-американских отношений на Ближнем Востоке в 1945-1948 годах и стала предметом торга между сторонами на мировой политической арене.

The article focuses on the question of the creation of the U.S. Department of State and its functions. We surveyed historiography (works by Mihalkanin E., Plischke E., West R.,Glad B. and so on). For over 200 years, the Department of State has conducted American diplomacy through war and peace, amidst the competing currents of isolationism and internationalism that have shaped American foreign policy and its commitment to liberty and democracy. The Department of State was established as the Department of Foreign Affairs by the act of July 27, 1789 and became the first Federal agency to be created under the new Constitution. In September 1789, additional legislation changed the name of the agency to the Department of State and assigned to it a variety of duties. There are 5 main periods of existence of the U.S. Department of State: the emerging State Department (1789-1860), the Department comes of age (1861-1895), managing the foreign affairs of a great power (1900-1940), the Department of state and the U.S. as a Superpower (1945-1960), the Department of State's role in the U.S. Foreign Affairs Community (1961-2000). Special attention is paid to the positions of the Secretary of State who is in charge of defining and implementing U.S. foreign policy. Thomas Jefferson, Henry Kissinger, John Quincy Adams, William Jennings Bryan, Henry Clay, James Madison, George C. Marshall, George Schultz, and Daniel Webster are just a few of the Secretaries who played the greatest role in the providing of the USA' foreign affairs. Then author gives the illustration of the secretary relations with the President, Cabinet and Congress.

The article deals with the main directions of communication interaction Ukrainian universities and business structures, as well as specific achievements of this process. The main directions of cooperation, which are already applied in their practical activity by higher education institutions and business representatives, are highlighted. In particular, this is: assistance to businesses in organization of industrial practice of students; assistance in the organization of dual education on the basis of enterprises; interaction through social partnership; involvement of employers in job fairs and open days organized by universities; sponsorship in conferences, roundtables, forums. Priority ways of further cooperation of business structures and universities of Ukraine are determined, first of all through: creation of scientific centers, laboratories, business incubators; reading introductory lectures business representatives for university students; giving companies the opportunity to participate in discussing and preparing student curricula and plans; development of a system of charitable financial support of universities by business structures. Based on the analysis of the results of sociological surveys, problems have been found in establishing communication links between business and universities, in the employment of graduates, in financing university projects. It is established that the main factor determining the prospects of cooperation between business and universities is the support of this process at the national legislative level.