Suchergebnisse

Автором досліджуються імпліцитні взаємозв'язки між спортивною агоністикою, психофізичною суб'єктивністю спортсмена і проблемами усвідомлення постійної присутності смерті в житті людини. Перевага віддається спорту великих досягнень як такому виду агону, в який людина гранично залучена і в якому конституює себе власними зусиллями, реалізує своє особистісне покликання, тобто виступає автором, і власної долі і власної тілесності. У звертанні до надбань філософії екзистенції та релевантних дослід­жень філософських проблем смерті доведено, що між практикою спорту та проблемою смерті існує не тільки культурно­історичний зв'язок, але й кореляція екзистенціального характеру. Автором показано, що ця кореляція обумовлена низкою факторів. Головними з них є такі: вплив усвідомлення мотиву смерті на вибір спорту як сфери самоактуалізації людини і на ступінь залученості в цей процес; можливості до трансцендування, які надає практика спортивного агону; можливості вислизання від обумовленості будь­якими дискурсами, в тому числі – дискурсом смерті, в процесі агону; авторська сутність тілесності спортсмена, завдяки чому спортивна агоністика може розглядатися як «вправа у вмиранні». Відзначається, що виявлені взаємозв'язки психофізичної суб'єктивності спортсмена і смерті мають екзистенціальний характер і як такі постають більш природними, ніж витіснення смерті на периферію свідомості, за рамки соціального простору і виведення смерті та мертвих за рамки символічного обороту групи, як це відбувається в сучасних суспільствах.

Автором розглядаються деякі особливості тілесності спортсмена у порівнянні з тілами­афектами на прикладі «внутрішнього» та «карнавального» тіл у концепції М. Бахтіна та «танцюючого тіла», представленого у творах Ф. Ніцше. Підставою для порівняльного аналізу спортивної та афектованої тілесності є їх спільна здатність до вислизання за межі соціально­культурної локалізації, невизначуваність фреймами соціально­конструктивістського характеру. Зазначається, що тілесність спортсмена споріднюють з тілами­афектами такі властивості, як розімкненість, процесуальність, становлення. Показано, що на відміну від цих тіл, її розмикання гранично інтенціональне та індивідуалізоване, воно досягається синтезом, а не розчиненням. Такі іманентні характеристики спортивної агоністики, як активна взаємодія, апріорно задана необхідність порівняння, жага до визнання приводять до постійного взаємного перевизначення спортсменів у психо­фізичному плані. Акцентується, що спортивна тілесність віднаходиться інтерсуб'єктивним шляхом, а не монологічно на противагу тілам­афектам. «Авторське» тіло спортсмена виникає в динаміці змагання, воно діяльне, не аморфне, його тимчасова завершеність відкрита для нового перевизначення. Шлях його віднаходження – це активний, аскетичний, авторський та інтерсуб'єктивно комунікативний шлях. Тілесність спортсмена у спорті великих досягнень – це тіло­суб'єкт, із властивими тільки йому здатностями до самоактуалізації в соціумі. Підсумовується, що спортивна тілесність поєднує в собі природність та власні культурні доробки і в такому синтезі здатна до вислизання за рамки соціально сконструйованих форматів тілесної визначеності.