Suchergebnisse

The photograph is important as an object of art, and it is also a historical document, is a part of scientific instruments and evidence. By photography we can explore the traces of social. The portrait genre photos are also a part of valuable historical and social documents. The photo was invented and had the function of combating oblivion, with the deception of memories. The photograph is a "place of memory" (by P. Nora's definition). Photography is a thing. This thing is a place of memory and a place containing other places and objects of memories. The practice of taking pictures is part of a system of social rituals where both knowledge and control are carried out, barriers are established, hierarchies are fixed; photography is a reflection of socially significant realities. The portrait photography is one of the first photos of the memory of the individual himself. The sociological analysis of a photo portrait in this article is the reflection of social status and the construction of social identity through the accessories and attributes that are on the photos of people. The more significant the subject was, the more likely it was to get into the entourage of a photo portrait. Things are symbols of time because they testify to the era, practice, achievement of a craft, science and technology. Things are the telling components of social reality as well as people and their practices. People use things and things "encourage" them to possess themselves as important, as signs of the status or particular features of individuality of the individual. If in the nineteenth century the function of a photo portrait was ceremonial, then technical improvement, democratization and commercialization have caused massive photographic practices. In fact all layers of society appeared on photo portraits. The photo portrait was created both purposefully and spontaneously without a predefined plan. Due to the photographer's interest objects or processes fell into the picture and became part of history. The value of photography and the things that it contains become integral of the value of the photo itself as things. In this article we payed attention to a telephone – a thing as an attribute on photo portraits. On the photos phone is positioned as a marker of social time or identity of the individual. Adults and children are caught with telephones on pictures. The phone was and is an object-symbol of progress, modernity, innovation. On the photo it shows a sign (is a connotation) of communication and converse. It is no accident that the phone itself has once become and still is one of the details of portrait photos. ; Фотографія важлива не тільки з художнього погляду, вона є пам'ятним історичним документом та включена до арсеналу наукового інструментарію і доказів, зокрема для соціології, яка відшуковує через фотографії сліди соціального. З часом фотографії, в тому числі і портретного жанру, перетворюються на важливі історичні документи. Типологія фотопортретів досить різноманітна: до них відносяться і студійні, і репортажні портрети, фото дорослих і дитячі, професійні та аматорські. Згодом фотопортрети теж постають науковим, історичним та документальним свідченням епохи. Фотографія, з'явившись, зазначила за собою функцію боротьби із забуттям, з оманливістю спогадів, чим перетворилася на "місце пам'яті" (за визначенням П. Нора), яке нашаровує собою історію в складчасту річ пам'яті. Фотографія є річчю, що будучи місцем пам'яті є місцем, яке містить інші місця і об'єкти спогадів. Соціологічне прочитання фотопортрету в межах розвідки цієї статті для нас цікаве не тільки з погляду відображення статусності зображеного, скільки з фокусу конструювання соціальної ідентичності за рахунок аксесуарів, атрибутики, яка супроводжує зображуваних на фотопортретах людей. Чим значимішим був предмет, тим ймовірніше він потрапляв до антуражу фотопортрету. Адже речі є не менш промовистими компонентами соціальної реальності, ніж люди та їхні практики. Люди оперують речами, з часом речі "спонукають" до володіння ними, як значимими, як ознаками статусності чи особливої риси індивідуальності індивіда. Речі є символами часу, адже свідчать собою епоху, практики, досягнення ремесла, науки і техніки. Якщо в ХІХ ст. функція фотопортрета була церемоніальною, то технічне вдосконалення, демократизація і комерціалізація призвели до масовізації і на фотопортретах постали чи не всі прошарки суспільства. З огляду на різноманітність жанру фотопортрет створювався як цілеспрямовано, так і стихійно без заздалегідь визначеного плану, але через зацікавленість об'єктом чи процесом, що згодом потрапляв на світлину і ставав частиною історії. Цінність фотографії і речей, які вона містить стають невід'ємними від цінності самої фотографії як речі.

Architectural elements and everyday practices of interaction of citizens with them are an integral part of the image and space of the city. That is why the analysis of the balcony as a social item requires its consideration precisely as a phenomenon in the multitude of its interrelationships with the urban space and the exploration practices. The article presents the anthropological and sociological characteristics of the urban balcony culture not as an architectural component, but in the focus of the everyday functions of their use and re-exploration. The word "balcony" is chosen to denote various types of balcony-like spatial forms, including loggias, small attics, bay windows, etc., because the "classic" balcony in Ukrainian mass construction is the most common. There is an outlined range of reasons that make the residents of Ukrainian cities fix a rather recognizable, so-called «domestic» look behind their balconies, thus creating authentic signs of modern Ukrainian cities. Based on the experience we have learned, we have proposed solutions to such an urban planning problem as the re-exploration and glazing of open balconies in the form of two strategies — pressure and encouragement. The presented theoretical and applied study concerns primarily the post-Soviet Ukrainian balconies. The research is mainly based on Kyiv materials, but the described tendencies are typical for most Ukrainian cities, regardless of their size and geographic location. A note on terminology: this text uses the word «balcony» for all types of spatial forms (rooms), including loggias and small attics, bay windows, etc. We realize that there are differences between these architectural elements, however, for convenience, and also because of the fact that the so-called «original» balcony is the most common in Ukrainian mass development, so the word «balcony» is used there as a generalizing term.

Архітектурна логіка міської забудови завжди провокує появу кордонів у міському просторі. Ці кордони можуть бути як об'єктивними (географічними, адміністративними тощо), так і суб'єктивними (уявними, такими, що базуються на традиціях, соціальних нормах та повсякденних практиках). Утім для кожного містянина найважливіший кордон стосується межі між приватним і публічним простором, власним домом і зовнішнім світом. Ця межа не завжди є очевидною, адже існують численні способи взаємопроникнення цих двох територій. Однією зі стратегій, яка вправно долає усталені урбаністичні кордони, є паразитна архітектура. Так називають перехідні форми архітектури, пов'язані з розміщенням певних конструкцій на вже існуючих будівлях. У сучасному архітектурному дизайні паразитну архітектуру не таврують як негативне явище, навпаки, її розглядають у контексті посередництва між змінами в суспільстві та міською системою, адже формальне міське будування завжди провокує появу подальших адаптацій. У пострадянських країнах яскравим прикладом паразитної архітектури є розширені/перебудовані/засклені балкони. Ці архітектурні елементи стають способом перетворення публічного простору на приватний, експансії квартири назовні, на територію фасаду будинку. Перебудовані балкони давно перестали бути проявами маргінальності окремих жителів міст, перетворившись на потужну щоденну практику, яка стала традиційною і унормованою. Балкон – це передусім декларація приватності, яка є наслідком конкретних історичних передумов, а також віддзеркаленням економічного та політичного контекстів. Перебудований балкон – це претензія на більш гнучку архітектуру (тобто архітектуру з більш гнучкими кордонами), яка відповідатиме низовим потребам мешканців міст, а не задумам державних або приватних забудовників. У такий спосіб аналіз українських балконів в контексті актуальних трендів паразитної архітектури дасть змогу глибше зануритися в сучасне міське повсякдення, механізм творення суспільних норм та долання урбаністичних кордонів. ; The architectural logic of urban development always provokes the appearance of boundaries. These boundaries can be both objective (geographical, administrative, etc.) and subjective (imaginary, based on traditions, social norms, and everyday practices). However, for citizens, the most important border concerns the boundary between private and public space, between their 'home' and the outside world. This boundary is not always obvious because these two options interpenetrate in many ways. Parasitic architecture is one of the strategies that successfully overcome the established urban boundaries. It means transitional forms of architecture, which are associated with the placement of certain structures on existing buildings. Parasitic architecture is no more regarded as a negative phenomenon in the contemporary architectural design. Moreover, it is considered in the context of mediating between the changes in the society and the urban system, since formal urban construction always provokes the emergence of further adaptations. In the post-Soviet countries, the most impressive example of parasitic architecture is presented by the expanded/remodeled/glazed balconies. These architectural elements become a way of transforming public space into a private one. They make expansion of the apartment outwards, into the territory of the facade of the house. Remodeled balconies are not a manifestation of city outcasts anymore. They became a powerful daily practice, traditional and standardized. Balconies are primarily a declaration of privacy, but also, they are the result of a specific historical background, as well as a reflection of economic and political contexts. Remodeled balconies are a claim for a more flexible architecture (that is, a type of architecture with more flexible borders), which will meet the grassroots needs of city dwellers instead of the intentions of public or private developers. Thus, the analysis of Ukrainian balconies in line with the current trends in parasitic architecture will allow a deeper immersion in the modern urban everyday life and comprehension of the mechanism for creating social norms and overcoming urban boundaries.

Архітектурна логіка міської забудови завжди провокує появу кордонів у міському просторі. Ці кордони можуть бути як об'єктивними (географічними, адміністративними тощо), так і суб'єктивними (уявними, такими, що базуються на традиціях, соціальних нормах та повсякденних практиках). Утім для кожного містянина найважливіший кордон стосується межі між приватним і публічним простором, власним домом і зовнішнім світом. Ця межа не завжди є очевидною, адже існують численні способи взаємопроникнення цих двох територій. Однією зі стратегій, яка вправно долає усталені урбаністичні кордони, є паразитна архітектура. Так називають перехідні форми архітектури, пов'язані з розміщенням певних конструкцій на вже існуючих будівлях. У сучасному архітектурному дизайні паразитну архітектуру не таврують як негативне явище, навпаки, її розглядають у контексті посередництва між змінами в суспільстві та міською системою, адже формальне міське будування завжди провокує появу подальших адаптацій. У пострадянських країнах яскравим прикладом паразитної архітектури є розширені/перебудовані/засклені балкони. Ці архітектурні елементи стають способом перетворення публічного простору на приватний, експансії квартири назовні, на територію фасаду будинку. Перебудовані балкони давно перестали бути проявами маргінальності окремих жителів міст, перетворившись на потужну щоденну практику, яка стала традиційною і унормованою. Балкон – це передусім декларація приватності, яка є наслідком конкретних історичних передумов, а також віддзеркаленням економічного та політичного контекстів. Перебудований балкон – це претензія на більш гнучку архітектуру (тобто архітектуру з більш гнучкими кордонами), яка відповідатиме низовим потребам мешканців міст, а не задумам державних або приватних забудовників. У такий спосіб аналіз українських балконів в контексті актуальних трендів паразитної архітектури дасть змогу глибше зануритися в сучасне міське повсякдення, механізм творення суспільних норм та долання урбаністичних кордонів. ; The architectural logic of urban development always provokes the appearance of boundaries. These boundaries can be both objective (geographical, administrative, etc.) and subjective (imaginary, based on traditions, social norms, and everyday practices). However, for citizens, the most important border concerns the boundary between private and public space, between their 'home' and the outside world. This boundary is not always obvious because these two options interpenetrate in many ways. Parasitic architecture is one of the strategies that successfully overcome the established urban boundaries. It means transitional forms of architecture, which are associated with the placement of certain structures on existing buildings. Parasitic architecture is no more regarded as a negative phenomenon in the contemporary architectural design. Moreover, it is considered in the context of mediating between the changes in the society and the urban system, since formal urban construction always provokes the emergence of further adaptations. In the post-Soviet countries, the most impressive example of parasitic architecture is presented by the expanded/remodeled/glazed balconies. These architectural elements become a way of transforming public space into a private one. They make expansion of the apartment outwards, into the territory of the facade of the house. Remodeled balconies are not a manifestation of city outcasts anymore. They became a powerful daily practice, traditional and standardized. Balconies are primarily a declaration of privacy, but also, they are the result of a specific historical background, as well as a reflection of economic and political contexts. Remodeled balconies are a claim for a more flexible architecture (that is, a type of architecture with more flexible borders), which will meet the grassroots needs of city dwellers instead of the intentions of public or private developers. Thus, the analysis of Ukrainian balconies in line with the current trends in parasitic architecture will allow a deeper immersion in the modern urban everyday life and comprehension of the mechanism for creating social norms and overcoming urban boundaries.