Suchergebnisse

The article's objective is to reveal the determinants of secessionism through identifying its political, ethno-social and economic manifestations with emphasis on the latter, by characterizing them as the background for irredentist and separatist processes. The instruments of economic policy are proposed to be considered through the prism of assessment of their potential for curbing the secessionist strategy of the national development.Secession is defined as a policy and a practice of the socio-political movement, aimed at gaining the national sovereignty by a given ethno-social community on their indigenous territory within the boundaries of the existing state. Using the existing approach to determining the two objectives of the secession, separatist and irredentist ones, it is established that in the Ukrainian realities the secession has acquired the features of both irredentism that must involve the existence of external partners and their influence on the political processes at region or country level, and separatism based on the principle of enthnicism. Because a review of the existing literature on secessionism issues does not show an agreed-upon interpretation of the essential meaning of the concepts "secession" and "separatism" and their causality, the determining features of their origin cannot be easily identified. It is found that political, economic and ethno-social processes lay the fundament for irredential processes (not intended to create an independent state) and separatist processes (for ethnic groups coming out with separatist claims, creation of an independent state is an ultimate goal).The dual role of decentralization as a trigger and a deterrent is revealed by investigating the impact of political processes on rising of secessionist sentiments. It is argued that when decentralization becomes looser and political competition provides greater freedom for political action (with the subsequent creation of powerful regional political parties to be supported by medium and large businesses, with opening up the opportunities for financial inflows), the threats of irredentism and separatism will become more and more pronounced. Also, the assumption is made that if the so called "ideological mobilization" among the population is not critical, decentralization for the regions striving for secession can be an alternative for the ones that demand the real autonomy. Decentralization can, therefore, become an effective strategy for preventing the ultimate secession.The consolidating potential for complementary economic strategies of the regions' development is defined by investigating the impact of economic processes on the aggravation of secessionist danger, which are determined by the existing and potential factor endowment of a region (human, physical, monetary resources; knowledge base; infrastructure), specialization of regions which determines their position in the division of labor and results in the gross regional product. It is proposed that a complimentator, i. e. an actor with great capabilities or resources in its possession, should be sought in a timely manner by way of analysis of supplementary entities involved in interactive relations (international organizations, partner countries, powerful transnational companies, large investors). Bearing in mind that each regions has its distinct historic specifics of formation, traditions and values (depending on the ways of employment of production factors and choice of specialization, as well as on the sources of capital accumulation), it is proposed that complementarity should be regarded as an instrument for manifestation of the internal and external interdependence and dependence of a given region on another one within the boundaries of the state. This is proposed as the starting point for creating a new system for interactions of a higher level, which will provide all the required parameters for the regions by supplementing or replacing various functions of the latter, which will be promoted by creating national networks of value added, e. g. through launching the network of industrial parks.The role and specific features of "separatism of elites" are defined by investigating ethno-social processes resulting in the changed ethnic self-identity (ethno-transformational processes, or the processes involving a transition from one ethnic status to another) and the changed cultural and value specifics of ethnic communities (ethno-evolutionary processes that change significantly all the key parameters of the ethnos, but do not change the ethnic self-identity). The economic mechanisms to curb secessionist sentiments and counteract manifestations of separatism and irredentism are proposed. ; Мета статті полягає у розкритті детермінант сецесіонізму шляхом виокремлення політичних, етносоціальних та економічних його проявів з акцентом на останньому, охарактеризувавши їх як підґрунтя для іредентистських та сепаратистських процесів. Інструменти економічної політики запропоновано розглядати крізь призму оцінки їхнього потенціалу до стримування сецесіоністської стратегії національного розвитку.Сецесія визначена як політика і практика суспільно-політичного руху, спрямована на здобуття державного суверенітету окремою етносоціальною спільнотою на території її проживання у межах існуючої держави. Базуючись на існуючому підході до виокремлення двох цілей сецесії —сепаратистської та іредентистської —встановлено, що в українських реаліях сецесія набуває ознак як іредентизму, який передбачає обов'язкову наявність зовнішніх партнерів та вплив останніх на політичні процеси в регіоні або державі, так і сепаратизму за принципом етніцизму. Аналіз існуючої літератури з питань сецесіонізму дозволив встановити відсутність єдності у трактуванні змістовного наповнення та співвідношення таких понять, як «сецесія» та «сепаратизм», що ускладнює виокремлення детермінуючих ознак їхнього походження. Встановлено, що політичні, економічні та етносоціальні процеси формують підґрунтя для іредентистських (які не спрямовані на утворення незалежної держави) та сепаратистських процесів (для етнічних груп, які висувають сепаратистські заклики, утворення незалежної держави є головною метою).При розгляді впливу політичних процесів на розгортання сецесіоністських настроїв виокремлено роль децентралізації як одночасно і тригера, і стримувача останніх. Стверджується, що чим неконтрольованішою є децентралізація, чим більшої свободи для політичних дій дає політична конкуренція (з перспективою створення потужних регіональних політичних партій, що матимуть підтримку з боку представників середнього і великого бізнесу та забезпечуватимуть приплив відповідних фінансових ресурсів), тим виразнішими стають загрози іредентизму і сепаратизму. При цьому висловлено припущення, що децентралізація для регіонів, що прагнуть відокремлення, якщо так звана «ідеологічна мобілізація» серед населення є не критичною, може стати певною альтернативою для тих, хто насправді вимагає автономії. Відтак децентралізація може стати дієвою стратегією запобігання повної сецесії.При аналізі впливу економічних процесів на загострення сецесіоністської небезпеки, які детермінуються наявним і потенційним факторним надбанням регіону (людські, фізичні, грошові ресурси; ресурс знань; інфраструктура), спеціалізацією регіонів, яка визначає їхнє місце у поділі праці і результується у валовому регіональному продуктові, виокремлено консолідуючий потенціал компліментарних економічних стратегій розвитку регіонів. Запропоновано шляхом аналізу додаткових учасників відносин взаємодії (міжнародних організацій, країн-партнерів, потужних багатонаціональних підприємств, масштабних інвесторів) вчасно здійснювати пошук компліментора, тобто, актора, що володіє великими можливостями або ресурсами. Враховуючи, що кожен регіон відрізняється історичними особливостями становлення, традиціями і відповідними ціннісними орієнтирами (що, зокрема, залежить як від специфіки освоєння факторів виробництва і вибору спеціалізації, так і від джерел накопичення капіталу), компліментарність запропоновано розглядати як інструмент прояву внутрішньої і зовнішньої взаємодоповнюваності і залежності одного регіону від іншого у межах держави. На основі цього пропонується формувати нову систему взаємодії більш високого рівня, що забезпечує усіма необхідними параметрами регіони, доповнюючи або замінюючи різні функції останніх, чому сприятиме створення національних мереж створення доданої вартості у тому числі і завдяки відкриттю мережі індустріальних парків.При дослідженні етносоціальних процесів, які передбачають зміну етнічної самосвідомості (етнотрансформаційні або такі, що пов'язані з переходом з одного етнічного стану в інший) та зміну культурної і ціннісної специфіки етнічних спільнот (етноеволюційні процеси, що виражаються у значній зміні будь-якого з основних параметрів етносу, але безпосередньо не спричиняють зміни етнічної самосвідомості), виокремлено роль та характерні ознаки «сепаратизму еліт». Запропоновано економічні механізми стримування сецесіоністських настроїв та протидії проявам сепаратизму та іредентизму.

The nature of RTA is discussed, which are not new for the international economic order. They have been subject to regulation within the General Agreement on Trade and Tariffs (GATT) and the General Agreement on Trade in Services (GATC) since the multilateral trade system was established in 1947. Yet, spread of RTS in the latest two decades has raised important problems related with evolution from non-discriminatory liberalization of trade towards bilateral and regional preferential (discriminatory) trade in frames of economic integration at free trade zone or customs union level. In the latest 15 years, regional trade agreements have become an instrument for neo-protectionism in the context of international trade liberalization. Potential effects of RTA as an instrument going contrary to the multilateral approach declared by the World Trade Organization (WTO) are analyzed. The occurring effects of "stowaway", demonstration and economy of scale help in evaluating RTA advantages and weaknesses from the perspective of economic security of a country. The increasing use of RTA, especially by the U.S. and the EU, may appear as an articulated neo-colonialist agenda, intended to impose and expand the spheres of their influence worldwide. However, it is argued that given the nature of RTA, they should be seen as a flexible tool for negotiations, combining various schemes under the disguise of trade liberalization, rather than a neo-colonialist instrument of influence. It is argued that RTA have been a tool for more privileged choice of trade policy by the U.S., the EU and many other countries, not only for taking prevalence over smaller partners, but also because they allow for more flexible control compared with the multilateral trade system of WTO. The problem of how correlation between the pace of competitive growth and the pace of liberalization could be secured triggers theoretical controversy between the advantages of trade on multilateral, regional and bilateral basis. The article puts emphasis on a kind of rivalry between multilateral and regional/bilateral patterns. It is argued that analysis of RTA signed by the U.S. and the EU may be a tacit evidence of their intention to alleviate other countries' influences on the area of their economic interests. Moreover, control of public purchases and regulation of intellectual property rights, which is a foremost concern for the U.S. and the EU, can be easily regulated at bilateral or regional level than at multilateral basis. Also, considering that RTA, by their legal origin, are exclusive preferential trade agreements between countries that sign them, an obvious point is striving for leadership when signing agreements at new markets, supposed to guarantee the primacy of leader's interests over others'. Such interpretation of RTA allows for assuming its singular role in seeking for economic security of a country. ; В статье рассматривается характер РТС, которые не являются новыми для международного экономического порядка. С момента создания многосторонней торговой системы в 1947 году, они регулировались в рамках Генерального соглашения по тарифам и торговле (ГАТТ) и Генерального соглашения по торговле услугами (ГАТС). Тем не менее, распространение РТС в последние два десятилетия поднимает актуальные вопросы о трансформации парадигмы от недискриминационной либерализации торговли в сторону двусторонней и региональной преференционной (дискриминационной) торговли в рамках экономической интеграции на уровне зон свободной торговли и таможенных союзов. Формирование региональных торговых соглашений за последние 15 лет стало инструментом нео-протекционизма в условиях либерализации международной торговли. В статье рассматриваются потенциальные эффекты РТУ как инструмента, противоречащего задекларированному в рамках СОТ многостороннему подходу. Возникающие при этом эффект безбилетника, демонстрационный эффект и эффект масштаба помогают оценить преимущества и недостатки РТУ с точки зрения достижения экономической безопасности страны. ; У статті розглядається характер РТС, які не є новими для міжнародного економічного порядку. З моменту створення багатосторонньої торговельної системи в 1947 році, вони регулювалися в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС). Водночас, поширення РТС в останні два десятиліття піднімає актуальні питання про трансформацію парадигми від недискримінаційній лібералізації торгівлі в бік двосторонньої та регіональної преференційної (дискримінаційної ) торгівлі в рамках економічної інтеграції на рівні зон вільної торгівлі та митних союзів. Формування регіональних торговельних угод за останні 15 років стало інструментом нео-протекціонізму в умовах лібералізації міжнародної торгівлі. У статті розглядаються потенційні ефекти РТУ як інструменту, що суперечить задекларованому в рамках СОТ багатостороннього підходу. Виникаючі при цьому ефект безбілетника, демонстраційний ефект і ефект масштабу допомагають оцінити переваги та недоліки РТУ з точки зору досягнення економічної безпеки країни.

This article assume that the BRICS form a heterogeneous coalition of often competing powers that share a common fundamental political objective: to erode Western hegemonic. The BRICS must be taken seriously because their centrality in the global system is only going to continue to grow in the next years and decades. ; В статье рассматривается роль стран БРИКС в реформировании мирового порядка, анализируются геоэкономические преимущества стран и риски, возникающие на пути их развития. ; В статті розглядається зростаюча роль БРІКС у геоекономічному просторі. Аналізуються як абсолютні та порівняльні переваги країн неформального об'єднання, так і ризики, що стоять перед ними на шляху закріплення їхніх лідируючих позицій в світовій економіці.

В статті систематизовано результати існуючих емпіричних досліджень з виявлення макроекономічних ефектів військових витрат, і зокрема їхнього впливу на потенціал економічного зростання. Мета статті полягає у дослідженні впливу військового бюджету на економічний розвиток України. Наукова гіпотеза статті полягає в тому, що оборонний бюджет є важливим як сам по собі для реалізації безпекових функцій, так і для створення бази для розвитку виробництва високотехнологічної продукції і відповідно – зростання ВВП. В статті, на основі запропонованого підходу, визначено, які з експорторієнтованих на сьогодні видів діяльності і продуктів у військовій сфері, або тих, що потенційно можуть експортуватися в майбутньому, можуть розвинути свою технологічність. Виокремлено групу наявних секторів «потенційних лідерів» України (виробництво фармацевтичних продуктів, виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції) як таких, що є важливими для оцінки можливості використання військових витрат для прискорення розвитку високотехнологічного виробництва, оскільки до цієї категорії відноситься оборона, а відповідно виробництво товарів і послуг в цій сфері. Такі сектори, як освіта, наукові розробки, телекомунікації, інфраструктура також віднесено до групи «потенційних лідерів» (це сектори з високим рівнем доданої вартості, які відносяться до високотехнологічних секторів, проте мають низьку частку у загальному експорті України, однак володіють значним потенціалом виходу на міжнародні ринки і потенціалом імпортозаміщення на внутрішньому ринку). Виявлено, що у випадку ефективної державної політики, «потенційні лідери» можуть стати «стратегічними лідерами». Встановлено, що оборонні витрати в умовах військового конфлікту можна суттєво збільшити паралельно зі збільшенням експорту, використавши спрощені умови доступу до інвестицій, технологій та виходу на ринки для воюючої країни, які в умовах правильної геополітичної діяльності українського уряду можуть бути надані партнерами України. «Стратегічні сектори» мають важливе значення для розвитку військового виробництва своїми виробництвами продукції подвійного призначення, адже усі види транспорту так чи інакше пов'язані з потребами збройних сил усіх країн. У випадку неадекватної державної політики перспективні сектори можуть перейти до групи «проблемні сфери» - безперспективних видів діяльності, в разі, якщо знизиться їхня технологічність при наявному їх низькому експортному потенціалі. Ці факти яскраво проявляються у виробництві авіаційної і бронетанкової техніки – Україна, маючи стартові можливості не тільки по виробництву, але і по ринковим нішам, вже понад 25 років не спромоглася організувати процес наукових та конструкторських розробок, поступаючись новим виробникам – Туреччині, Кореї та іншим. Доведено перспективність збільшення військових витрат в рамках випуску облігацій зовнішнього займу.Встановлено, що використанню оборонних витрат для виходу за рамки екстенсивного сценарію розвитку (характерними ознаками якого є такі: збереження сформованої моделі розвитку української економіки з наявністю структурних диспропорцій в економічній системі країні; сировинна, матеріалозатратна та імпортозалежна економіка; структура експорту загалом незмінна; превалювання продукції з низькою доданою вартістю) сприятиме зростання індексу продуктивності інвестицій понад «1». Цьому сприятиме сценарій економічного зростання інтенсивного кластерного типу – спрямування суттєвого обсягу інвестиційних ресурсів в економіку України за рахунок узгодження сценарію з геополітичними партнерами, із застосуванням активної економічної політики. Обраховано, що для цього необхідно досягнути частки експорту у випуску продукції в середньому по економіці на рівні близько 50% при зниженні до 46% імпортної залежності. Для цього, зокрема, потрібно, аби військову продукцію, яка має високий експортний потенціал, було розглянуто в якості експортно-виробничого сектора. Актуалізовано зміну підходу до оборонних витрат з імпорту потрібних озброєнь на їхнє виробництво і за рахунок цього — підвищення обороноздатності та виробничого потенціалу. Оборонний сектор за такого сценарію має потенціал переміщення до стратегічного кластера при одночасному розвитку інноваційного кластера. Встановлено, що, як наслідок, розвиток національної економіки відбуватиметься у два етапи: на початку економічне зростання забезпечуватиметься завдяки екстенсивному розвитку та вкладанню інвестицій, а далі — протягом 3-4 років — зросте потенційна здатність інвестицій генерувати дохід (продуктивність інвестицій варіюватиметься в межах від 1 до 1,021), що у подальшому дозволить задіяти інтенсивний розвиток економіки, який дозволятиме економіці самогенеруватися. ; The article's objective is to investigate the impact of military budget on economic development. Our hypothesis is that the military budget is as such important both for implementing security functions and for creating the base for increasing the high tech output and consequent GDP growth. The proposed approach is used to determine which of the export-oriented activities and products in the military sector of Ukraine or the ones with export potentials are able to enhance technological capacities in future. The group of sectors which are "potential leaders" in Ukraine (manufacturing of pharmaceuticals, computers, electronic and optical devices) is important for the assessment of the possibilities to use military spending for accelerating the development of high tech industry, because this category includes the defense sector with its facilities to manufacture goods and services. Other "potential leaders" are sectors such as education, research and development (R&D), telecommunications, infrastructures. These sectors with high value added, classified as high tech ones, have a low share in the total Ukrainian exports, but they have significant potentials for international market expansion and potentials for import substitution on the domestic market. The development of education, R&D and infrastructures is supposed to create the ecosystem in Ukraine required to launch successful high tech business, on the one hand, and offer export-oriented products and services, on the other. In case of effective government policies, "potential leaders" can become "strategic leaders". A country at war can essentially increase its military spending in parallel with increasing its exports taking advantage of the simplified terms of access to investment, technologies and market expansion, which can be guaranteed by Ukraine's partners given the proper geo-political activities of the Ukrainian government. "Strategic sectors" have significant importance for the development of military industries with "dual purpose", because all the categories of transports in any country are linked, one way or another, to the needs of military forces.When the government policy is not adequate, the sectors with good development perspectives can fall into the group of "problematic sectors", i. e. dead-end activities, if their technological capacities are declined and export potentials are low. A clear evidence of these facts is the manufacturing of aircraft and armored vehicles: with good start-up capacities not only in manufacturing, but also in market niches 25 years ago, Ukraine has failed to organize the R&D process by now, giving way to new manufacturers like Turkey, Korea and others. "Current leaders" in Ukraine (basic metals and extraction of metal ores, agriculture, forestry and fisheries; foods and beverages, tobaccos) are sectors with a small value added and dependence on foreign market conjunctures. As their products are still demanded by global markets, they bring a major part of export earnings in Ukraine. The possibility to increase the military spending by foreign bond issuance is also important.It is determined that the military spending can be used for moving beyond the boundaries of the extensive development scenario (which implies the reliance on the existing model of the Ukrainian economy with its structural disproportions in the domestic economic system in favor of commodity-based, cost-ineffective and import-dependent segments; as its export structure will not change compared with the existing one, the share of products with low value added will prevail), when the index of investment productivity is higher than 1.The scenario of economic growth of the intensive cluster type needs to be adopted: streamlining of essential scopes of investment resources to the Ukrainian economy by coordinating the scenario with geo-political partners and using the active economic policy. It requires that the average share of exports in the output of domestic industries reach nearly 50% and the import dependence decline to 46%. A way to achieve these benchmarks is to consider the military products with high export potentials as an export-oriented sector.Approaches to military spending need to be changed in a way to have the defense capacity enhanced by abandoning imports of required weapons (but not by essentially increasing import dependence and decreasing rates of GDP growth). It will result in the military cluster's move to the strategic cluster in parallel with expansion of the innovation cluster. Consequently, the national economy development will involve two phases. At the first phase, the economy will be growing due to the extensive development and investment; at the second phase taking 3 to 4 years, its potential to generate income will be enhanced (with the investment productivity varying from 1 to 1.021), which will eventually give rise to the intensive economy development allowing for the economy's self-generation.

Стаття присвячена систематизації висновків існуючих наукових досліджень з виявлення макроекономічних ефектів військових витрат, і зокрема їхнього впливу на потенціал економічного зростання з тим, аби довести їхню обмеженість на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин та фундаментальних змін у способах підтримки миру і інформаційно-технологічної домінанти політики в сфері безпеки і оборони. В разі, якщо витрати на оборону фінансуються через зростання податків, це призведе до зниження приватних заощаджень і відтак збільшить внутрішню (національну) відсоткову ставку, що витіснить приватні інвестиції. Порівняно підходи представників класичної і неокласичної шкіл, а також кейнсіанців на питання впливу військових витрат на економічне зростання. Встановлено, що при виявленні макроекономічних ефектів військових витрат: класики апелювали до проблеми інвестицій-заощаджень (з акцентом на ролі процентної ставки); неокласики — до сукупної пропозиції, наслідків витіснення приватних інвестицій, проблеми зайнятості у взаємозалежності із проблемою скорочення випуску; кейнсіанці ставили в центр наукової дискусії проблеми стимулювання сукупного попиту, а відтак розглядали військові витрати як такі, що здатні стимулювати попит, збільшувати купівельну спроможність і національний випуск. Встановлено, що серед наявних досліджень превалюють ті, хто стоїть на теоретичному базисі неокласиків. Відтак найрозповсюдженішими є висновки про те, що: витрати на оборону негативно впливають на зростання економіки; за ситуації, коли витрати на оборону фінансуються за рахунок запозичень, відбувається зростання внутрішньої (національної) відсоткової ставки, оскільки попит на внутрішні кошти, величина яких є постійною, збільшиться; таке витіснення приватних інвестицій призводить до скорочення сукупної пропозиції, а відтак і до скорочення зайнятості та випуску. Проілюстровано механізм прийняття рішень на національному рівні щодо використання обмежених ресурсів та технологій за допомогою кривої виробничих можливостей для оборонної продукції (для потреб національної безпеки) та цивільної продукції (державне та приватне споживання та інвестиції). Визначено, що щойно робиться спроба вийти за межі встановлення простих причинно-наслідкових зв'язків у термінах «зростання-скорочення», «посилення-послаблення» шляхом включення до теоретичного моделювання розгляду питання підтримки миру та форм реалізації воєн нового покоління з врахуванням цілого комплексу їхніх випливів та продукованих ними ефектів — від демографічних до екологічних, що, за різних комбінацій останніх результуються в проблемі продовольчій (проблемі голоду), проблемі бідності й соціальної поляризації (з посиленням загрози зростання потоків мігрантів, спричинених як військовими конфліктами, так і продукованими ними екологічними катастрофами, що позначаються, серед іншого, на загостренні проблеми санітарії, а відтак — зростанні витрат на превентивні заходи щодо стримання розповсюдження хвороб та епідемій), проблемі технологічного розриву та проблемі інформаційної безпеки, питання встановлення макроекономічних ефектів військових витрат постає комплексною проблемою, що вимагає крос-дисциплінарних досліджень. Встановлено, що в умовах деформації формального й фактичного наповнення поняття «війна», а відтак способів її упередження й зростання витрат на підтримання миру, розглянуті підходи не відповідають сучасним запитам на достовірність отриманих теоретичних висновків. ; The article is devoted to systematization of the conclusions found in the existing studies aiming to identify macroeconomic effects from military spending, in particular their impact on the potential of economic growth, in order to demonstrate its limited capacities at the present-day phase of the development of international relations, the radically changing ways for support of peace and the dominance of information technology in the security and defense policies. When military spending is financed through tax increase, the private savings will be reduced, entailing growth in the internal (domestic) interest rate, with the subsequent crowing out of private investment. The approaches of classical, neo-classical and Keynesian schools to the issue of impact of military spending on economic growth are compared. It is revealed that in identifying macroeconomic effects from military spending, the classical school focused on the problem of investment and savings (with emphasis on the role of interest rate); the neo-classical school puts emphasis on the total supply, effects from the crowing out of private investment, the problem of employment in relation with the problem of reduction in the output; the Keynesians who build scientific debate of this problem on stimulation of the total demand consider military spending as one capable to push up the demand, increase the purchasing capacity and the domestic output. It is revealed that the existing studies are dominated by arguments built on theoretical foundations of the neo-classical school. Hence, the most widespread research conclusions are as follows: military spending has negative impact on economic growth; in the situation when military spending is financed by loans, the internal (domestic) interest rate is growing, because the demand for internal funds, which stock is constant, will increase; this crowding out of private investment, shrinking the total supply, will reduce the employment and the output. The mechanism for national decision-making on use of limited resources and technologies is illustrated by the curve of production capacities for defense products (for needs of national security) and civil products (government and private consumption and investment). It is shown that once an effort is made to move beyond setting elementary causalities in terms of "growth-reduction" or "strengthening-easing" and includes the problem of peace support and forms of new generation of warfare with due account to the array of their impacts and effects – from demographic to environmental ones, various combinations of which bring about the food problem (starvation problem), the problem of poverty and social polarization (with the increasing threat of the waves of migrants, caused by military conflicts and environmental disasters generated by them, which, inter alia, aggravates the sanitation problem, boosting thereby expenditure on preventive actions to contain deceases or epidemics), the problem of technology gap and the problem of information security – the issue of indentifying macroeconomic effects from military spending appears as a complex problem requiring cross-disciplinary studies. It is revealed that in the conditions when the formal and actual meaning of the notion "war" is distorted, with methods of its prevention deformed and peace support spending boosted, the analyzed approaches will not meet the modern demand for reliable theoretical conclusions.

Мета статті полягає в дослідженні інституційних важелей міжнародної конкурентоспроможності національної інноваційної системи у глобальному науково-технологічному просторі. Стверджується, що актуальність питання пошуку нових форм організації бізнесу, галузевої спеціалізації та модернізації економіки в цілому зростає під впливом переосмислення відносної значимості класичних факторів, що визначають збільшення національного добробуту суспільства (а саме природніх ресурсів, динаміки чисельності населення, індустріалізації, географії, клімату, продуктивних сил, законодавства) та супроводжується абсолютизацією ролі інновацій, що визначають конкурентні переваги будь-якої країни. Стверджується, що в умовах глобального науково-технологічного простору тільки активне використання інноваційних технологій виробництва може посилити конкурентні позиції країни на світовому ринку. Отже, національна інноваційна система (НІС) є тим базисом, що забезпечує динамічний розвиток країни.Визначено, що на розвиток і функціонування НІС безпосередньо впливають соціальні, політичні, культурні та міжнародні чинники, а також стартові умови країни для здійснення інноваційної діяльності, серед яких виділяють три категорії: активи, мережі та культура. До активів належить людський і фінансовий капітал, інститути, що здійснюють дослідження і розробки (ДіР), виробнича база, комунікаційна та фізична інфраструктура, нормативно-правова база, що сприяє розвитку підприємництва, а також бажані для працівників умови життя, які допомагають залучати і утримувати необхідні кадри. Зв'язок між стартовими умовами формування конкурентоспроможної НІС сприяє міждисциплінарним ініціативам, розвитку окремих галузей, зниженню ризиків при спільному проведенні ДіР і розвитку міжнародного співробітництва, що, в свою чергу, досягається шляхом формування ефективної інституційної системи.Виходячи з того, що інституційні механізми інноваційної діяльності, з одного боку, залежать від її галузевої специфіки (спеціалізація, кооперація, технології), а з іншого – від параметрів НІС та інноваційної політики держави, яка, крім іншого, визначає пріоритети економічного розвитку, інституційне середовище НІС вивчено та синтезовано з огляду блоків науково-технічної, економічної, соціальної та політичної діяльності, задіяних в інноваційному процесі, які в сукупності сприяють посиленню міжнародних конкурентних позицій НІС. Інноваційна активність багато в чому визначаються інституційною структурою країни, тому середовище НІС має як загальні, так і набуває специфічних рис залежно від співвідношення між елементами інноваційних блоків та інститутами. Визначено інституційне забезпечення інноваційного процесу крізь призму дослідження структурних елементів інноваційних блоків, до яких віднесено: креативний блок, або блок створення знань (НДІ, венчурні компанії, бізнес-інкубатори, тощо); блок трансферу технологій (різного роду посередники, в тому числі некомерційні фонди професійної експертизи); блок фінансування (держава, банківські кредити, продаж інновацій, венчурне фінансування); блок виробництва (функціонуючі високотехнологічні підприємства та створення інноваційно активних підприємств в нових галузевих сферах); блок підготовки кадрів, включаючи інноваційних менеджерів (університети, національні інженерні школи). ; The article's objective is to study institutional levers of the international competitiveness of the national innovation system in the global science and technology area. It is argued that the importance of the issue related with searching for new forms of business organization, industry specialization and economic modernization as a whole increases as a result of rethinking the relative significance of classical factors determining growth in the nation's welfare (namely, nature resources, population dynamics, industrialization, geography, climate, productive forces, legislation) along with making absolute the role of innovations determining competitive advantages of any country. It is argued that in the conditions of the global science and technology area, only intensive use of innovative technologies in production can enhance the competitive positions of a country on the global market. It follows that the national innovation system (NIS) lays the basis for the dynamic development of a country.It is found that the development and operation of NIS is driven by social, political, cultural and international factors, as well as by start-up conditions for innovating in a country, divided into the three categories: assets, networks and culture. Assets include human and financial capital, institutes performing R&D, production facilities, communication and physical infrastructures, legal and regulatory base favorable for business expansion, as well as living conditions wanted by employees, which help recruit and keep the required personnel. The links between start-up conditions for building up the competitive NIS ensure the interdisciplinary initiatives, the development of individual industries, the reduction of risks involved in collaborative R&D and international cooperation, which can, respectively, be achieved by building up the effective institutional system.Assuming that the institutional mechanisms of innovating are conditional on its industry specifics (specialization, cooperation, technologies), on the one hand, and on the NIS parameters and the innovation policy of the government with its economic priority setting, on the other hand, the institutional environment of NIS is studied and synthesized by modules of science & technology, economic, social and political activities, engaged in the innovation process, which, in their totality, enhance the international competitive positions of NIS. Because the innovation activity is largely determined by the institutional structure of a country, the NIS environment, apart from general features, has specific ones depending on the correlation between the elements of innovation modules and the institutes. The institutional support for the innovation process is defined through investigating the structural elements of the innovation modules, to which the following ones are included: the creative module or the module of knowledge generation (research institutes, venture companies, business incubators etc.); the module of technology transfer (various types of intermediaries, including non-commercial foundations of professional expert review); the module of financial (government, bank lending, sales of innovations, venture financing); the module of production (operating high tech enterprises and creation of innovating enterprises in new industrial segments); the module of personnel training, including innovation managers (universities, national engineering schools).