Suchergebnisse

The article is devoted to the analysis of modern political groups characterized by the application of a new form of organization based on network communication. It is noted that contemporary political groups are trying to create new non-hierarchical structures that do not have a rigid structure of organized membership, internal bureaucracy, and central governing bodies. Such groups are aimed at forming groups that provide a higher level of patriarchal democracy, which ensures the real participation of group members in the adoption of political decisions and developed development vectors. The article states that ensuring the existence of a network organizational model of political groups is carried out through the use of new communication technologies that allow people to exchange information and coordinate actions, notwithstanding geographical differences.It is noted that the development of network forms of organization can often be explained by the gradual decline in the level of public trust in state authorities and the ability of the state to make effective decisions. The article emphasizes that new network socio-political groups and movements aim at a program of personal freedom and combine it with the requirement of social justice, as well as political and social equality, which concentrates mainly on free access to knowledge and participation in decision-making. New networks with their adaptive, interactive and polycentric forms have found a new approach to international cyber activism and can adapt different types of political communication in any location at any time, offering a new type of socio-political interaction. Most citizens now use internal networks as trustworthy filters to evaluate political information. ; Представлена стаття присвячена аналізу сучасних політичних груп, які характеризуються застосуванням нової форми організації на основі мережевої комунікації. Зазначається, що сучасні політичні групи намагаються створити нові неієрархічні структури, які не мають жорсткої структури організованого членства, внутрішньої бюрократії, керівних централізованих органів. Такі групи спрямовані на формування груп, що забезпечують більш високий рівень патрисипативної демократії, що забезпечує реальну участь учасників груп в прийнятті політичних рішень та вироблені векторів розвитку. У статті наголошується, що забезпечення існування мережевої організаційної моделі політичних груп здійснюється за рахунок використання нових комунікаційних технологій, які дозволяють людям обмінюватися інформацією і координувати дії не дивлячись на географічні відмінності.Зазначається, що розвиток мережевих форм організації досить часто можна пояснити поступовим падінням рівня суспільної довіри до державних органів влади і здатності держави приймати ефективні рішення. В статті наголошується, що нові мережеві соціально-політичні групи та рухи ставлять своєю метою програму особистої свободи і поєднують це з вимогою соціальної справедливості, а також політичної і соціальної рівності, для чого зосереджуються головним чином на вільному доступі до знань і участі в прийнятті рішень. Нові мережі з їх адаптивною, інтерактивною і поліцентричною формою знайшли новий підхід до міжнародного кібер-активізму і можуть пристосувати різні види політичної комунікації в будь-яких місцях у будь-який час, пропонуючи новий тип соціально-політичної взаємодії. Більшість громадян тепер використовують внутрішні мережі в якості фільтрів довіри для оцінки політичної інформації.

The article deals with the features of the interpretation of political justice in the concept of John Rawls. The emergence of the concept of justice by American researcher John Rawls would mark a new stage in the scientific study of the problem of justice. He raises the question of the lack of development of modern capitalism in terms of solving social, political and economic problems. According to Rawls's concept, the future society should not only be effective, as the theorists and practices of industrial society have called for, but also fair. First of all, for the existence of justice, an unbiased system of ordering institutions is needed. The main subject of justice, according to Rawls, is the basic structure of society, under which he understands the whole set of the most important social, legal, political and economic institutions, the main function of which is the distribution of advantages and burdens arising from the social cooperation of members of the society. From Rawls's point of view, justice issues are on the agenda when there is a need for a public assessment of the activities of the relevant institutions in order to balance legitimate competing interests and harassment of members of society. In other words, the problem of legitimacy arises when the legitimate rights of people come into contact with each other. Justice in the first place begins with the choice of the fundamental principle of the political, social and legal system of society, which should regulate all further institutional reforms. J. Rawls defines political justice as «the constitutionality of justice», that is, in his understanding, the validity of the functioning of the political sphere, the organization of public administration and the political regime. ; В статье рассматриваются особенности трактовки политической справедливости в концепции Джона Ролза. Появление концепции справедливости американского исследователя Джона Ролза ознаменовало собой новый этап в научном исследовании проблемы справедливости. Он ставит вопрос о недостаточности развития современного капитализма в плане решения социальных, политических и экономических проблем. Согласно концепции Роулза будущее общество должно быть не только эффективным, как к этому призывали теоретики и практики индустриального общества, но и справедливым. В первую очередь для существования справедливости необходимо беспристрастная система упорядочения институтов. Главным предметом справедливости, по мнению Роулза, есть основная структура общества, под которой он понимает всю совокупность наиболее важных социальных, правовых, политических и экономических институтов, основной функцией которых является распределение преимуществ и тягот, вытекающих из социального сотрудничества членов данного общества. С точки зрения Роулза проблемы справедливости становятся на повестку дня, когда возникает необходимость общественной оценки деятельности соответствующих институтов для того, чтобы сбалансировать легитимные конкурирующие интересы и притязания членов общества. Иными словами, проблема легитимности возникает тогда, когда легитимные права людей приходят в соприкосновение друг с другом. Справедливость в первую очередь начинается с выбора основополагающего принципа устройства политической, социальной и правовой системы общества, которая должна регулировать все дальнейшие реформы институтов. ; В статті розглядаються особливості трактування політичної справедливості в концепції Джона Роулза. Поява концепції справедливості американського дослідника Джона Роулза ознаменувало собою новий етап в науковому дослідженні проблеми справедливості. Він ставить питання про недостатність розвитку сучасного капіталізму в плані вирішення соціальних, політичних та економічних проблем. Згідно з концепцією Роулза майбутнє суспільство має бути не тільки ефективним, як до цього закликали теоретики і практики індустріального суспільства, а й справедливим. В першу чергу для існування справедливості необхідна неупереджена система впорядкування інститутів. Головним предметом справедливості, на думку Роулза, є основна структура суспільства, під якою він розуміє всю сукупність найбільш важливих соціальних, правових, політичних і економічних інститутів, основною функцією яких є розподіл переваг і тягот, що випливають з соціальної співпраці членів даного суспільства. З точки зору Роулза проблеми справедливості стають на порядок денний, коли виникає необхідність громадської оцінки діяльності відповідних інститутів для того, щоб збалансувати легітимні конкуруючі інтереси і домагання членів суспільства. Іншими словами, проблема легітимності виникає тоді, коли легітимні права людей приходять в зіткнення один з одним. Справедливість в першу чергу починається з вибору основоположного принципу устрою політичної, соціальної і правової системи суспільства, яка повинна регулювати всі подальші реформи інститутів.

The article is devoted to the analysis of modern political groups characterized by the application of a new form of organization based on network communication. It is noted that contemporary political groups are trying to create new non-hierarchical structures that do not have a rigid structure of organized membership, internal bureaucracy, and central governing bodies. Such groups are aimed at forming groups that provide a higher level of patriarchal democracy, which ensures the real participation of group members in the adoption of political decisions and developed development vectors. The article states that ensuring the existence of a network organizational model of political groups is carried out through the use of new communication technologies that allow people to exchange information and coordinate actions, notwithstanding geographical differences.It is noted that the development of network forms of organization can often be explained by the gradual decline in the level of public trust in state authorities and the ability of the state to make effective decisions. The article emphasizes that new network socio-political groups and movements aim at a program of personal freedom and combine it with the requirement of social justice, as well as political and social equality, which concentrates mainly on free access to knowledge and participation in decision-making. New networks with their adaptive, interactive and polycentric forms have found a new approach to international cyber activism and can adapt different types of political communication in any location at any time, offering a new type of socio-political interaction. Most citizens now use internal networks as trustworthy filters to evaluate political information. ; Представлена стаття присвячена аналізу сучасних політичних груп, які характеризуються застосуванням нової форми організації на основі мережевої комунікації. Зазначається, що сучасні політичні групи намагаються створити нові неієрархічні структури, які не мають жорсткої структури організованого членства, внутрішньої бюрократії, керівних централізованих органів. Такі групи спрямовані на формування груп, що забезпечують більш високий рівень патрисипативної демократії, що забезпечує реальну участь учасників груп в прийнятті політичних рішень та вироблені векторів розвитку. У статті наголошується, що забезпечення існування мережевої організаційної моделі політичних груп здійснюється за рахунок використання нових комунікаційних технологій, які дозволяють людям обмінюватися інформацією і координувати дії не дивлячись на географічні відмінності.Зазначається, що розвиток мережевих форм організації досить часто можна пояснити поступовим падінням рівня суспільної довіри до державних органів влади і здатності держави приймати ефективні рішення. В статті наголошується, що нові мережеві соціально-політичні групи та рухи ставлять своєю метою програму особистої свободи і поєднують це з вимогою соціальної справедливості, а також політичної і соціальної рівності, для чого зосереджуються головним чином на вільному доступі до знань і участі в прийнятті рішень. Нові мережі з їх адаптивною, інтерактивною і поліцентричною формою знайшли новий підхід до міжнародного кібер-активізму і можуть пристосувати різні види політичної комунікації в будь-яких місцях у будь-який час, пропонуючи новий тип соціально-політичної взаємодії. Більшість громадян тепер використовують внутрішні мережі в якості фільтрів довіри для оцінки політичної інформації.

The article deals with the features of the interpretation of political justice in the concept of John Rawls. The emergence of the concept of justice by American researcher John Rawls would mark a new stage in the scientific study of the problem of justice. He raises the question of the lack of development of modern capitalism in terms of solving social, political and economic problems. According to Rawls's concept, the future society should not only be effective, as the theorists and practices of industrial society have called for, but also fair. First of all, for the existence of justice, an unbiased system of ordering institutions is needed. The main subject of justice, according to Rawls, is the basic structure of society, under which he understands the whole set of the most important social, legal, political and economic institutions, the main function of which is the distribution of advantages and burdens arising from the social cooperation of members of the society. From Rawls's point of view, justice issues are on the agenda when there is a need for a public assessment of the activities of the relevant institutions in order to balance legitimate competing interests and harassment of members of society. In other words, the problem of legitimacy arises when the legitimate rights of people come into contact with each other. Justice in the first place begins with the choice of the fundamental principle of the political, social and legal system of society, which should regulate all further institutional reforms. J. Rawls defines political justice as «the constitutionality of justice», that is, in his understanding, the validity of the functioning of the political sphere, the organization of public administration and the political regime.

The main economic and socio-political aspects of the formation of social inequality are considered. The influence of social inequality on political processes in transitive and democratic societies is determined. ; Рассматриваются основные экономические социально-политические аспекты формирования социального неравенства. Определяется влияние социального неравенства на политические процессы в транзитивных и демократических обществах. ; Розглядаються основні економічні соціально-політичні аспекти формування соціальної нерівності. Визначається вплив соціальної нерівності на політичні процеси в транзитивних та демократичних суспільствах.

Демократизація політичного режиму завжди супроводжується глибокими кризовими явищами, які проявляються майже в усіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, трудовій. Демократизація не може відбуватись в одній складовій суспільного життя. Так, наприклад, зміна лише основ формування керівних органів влади або легалізації політичних партій не може призвести до становлення демократичного політичного режиму без створення ринкової економіки, громадянського суспільства, забезпечення участі соціальних груп у прийнятті державних рішень. Перш за все це пов'язано з тим, що демократичний транзит, демократизація, яка проходить лише в одній сфері, стає неефективною та приводить або до створення нового недемократичного режиму, або до формування псевдодемократичного режиму, або до розпаду держави. Тобто процес переходу від авторитарного політичного режиму не завжди має визначений результат та призводить до формування демократичного політичного режиму. Успіх демократизації політичного режиму залежить, перш за все, від здатності модернізувати політичні та соціальні інститути. Соціальне партнерство забезпечує участь основних соціальних груп у соціально­політичній модернізації держави. Взаємодія роботодавців та найманих працівників забезпечує інституціоналізацію соціально­трудового життя, створення інституту співпраці соціальних груп з державними органами влади. Створення такого соціального інституту впливає на успішність розвитку демократичних механізмів взаємодії держави та суспільства, створення громадянського суспільства. Модернізація соціально­трудових відносин за допомогою соціального партнерства забезпечує подолання основних криз демократизації політичного режиму. Це досягається за допомогою формування соціальної та політичної стабільності, що мінімізує можливі негативні наслідки демократичного транзиту політичного режиму.

Суб'єктами соціального партнерства виступають наймані працівники, роботодавці та державні органи влади. Але система, яка вже тривалий час ефективно регулює соціально­трудову сферу в межах держави, на сьогоднішній день майже не має впливу на нову міжнародну систему економічних та соціально­трудових відносин. Тому зараз ми можемо спостерігати швидку модернізацію суб'єктів політики соціального партнерства, особливо організацій роботодавців та найманих працівників. Найбільш інтенсивно розвиваються в сучасних умовах роботодавці та підприємці, які у більшості випадків і є причиною глобалізації економіки та соціальної сфери в світі. Крім того в сучасному світі простежується й тенденція до збільшення чисельності та впливу міжнародних неурядових організацій, зокрема профспілкових. У сучасних умовах необхідним є посилення контролю за виконанням домовленостей, який має здійснюватися на основі врахування положень міжнародних угод і створення механізму оперативного реагування координації діяльності міждержавних органів, профспілок і об'єднань роботодавців. Зокрема, сучасним напрямком діяльності української держави спрямованим на розвиток глобального соціального партнерства є сприяння приєднанню суб'єктів господарювання до Глобального договору ООН, який є найбільшою в світі добровільною ініціативою бізнесу, агентств ООН, трудових, громадських організацій та державних органів у сфері корпоративної соціальної відповідальності. Крім державних органів в Україні активним учасником процесу залучення до Глобального договору є Федерація роботодавців України.

Демократизація політичного режиму завжди супроводжується глибокими кризовими явищами, які проявляються майже в усіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, трудовій. Демократизація не може відбуватись в одній складовій суспільного життя. Так, наприклад, зміна лише основ формування керівних органів влади або легалізації політичних партій не може призвести до становлення демократичного політичного режиму без створення ринкової економіки, громадянського суспільства, забезпечення участі соціальних груп у прийнятті державних рішень. Перш за все це пов'язано з тим, що демократичний транзит, демократизація, яка проходить лише в одній сфері, стає неефективною та приводить або до створення нового недемократичного режиму, або до формування псевдодемократичного режиму, або до розпаду держави. Тобто процес переходу від авторитарного політичного режиму не завжди має визначений результат та призводить до формування демократичного політичного режиму. Успіх демократизації політичного режиму залежить, перш за все, від здатності модернізувати політичні та соціальні інститути. Соціальне партнерство забезпечує участь основних соціальних груп у соціально­політичній модернізації держави. Взаємодія роботодавців та найманих працівників забезпечує інституціоналізацію соціально­трудового життя, створення інституту співпраці соціальних груп з державними органами влади. Створення такого соціального інституту впливає на успішність розвитку демократичних механізмів взаємодії держави та суспільства, створення громадянського суспільства. Модернізація соціально­трудових відносин за допомогою соціального партнерства забезпечує подолання основних криз демократизації політичного режиму. Це досягається за допомогою формування соціальної та політичної стабільності, що мінімізує можливі негативні наслідки демократичного транзиту політичного режиму. ; Демократизація політичного режиму завжди супроводжується глибокими кризовими явищами, які проявляються майже в усіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, трудовій. Демократизація не може відбуватись в одній складовій суспільного життя. Так, наприклад, зміна лише основ формування керівних органів влади або легалізації політичних партій не може призвести до становлення демократичного політичного режиму без створення ринкової економіки, громадянського суспільства, забезпечення участі соціальних груп у прийнятті державних рішень. Перш за все це пов'язано з тим, що демократичний транзит, демократизація, яка проходить лише в одній сфері, стає неефективною та приводить або до створення нового недемократичного режиму, або до формування псевдодемократичного режиму, або до розпаду держави. Тобто процес переходу від авторитарного політичного режиму не завжди має визначений результат та призводить до формування демократичного політичного режиму. Успіх демократизації політичного режиму залежить, перш за все, від здатності модернізувати політичні та соціальні інститути. Соціальне партнерство забезпечує участь основних соціальних груп у соціально­політичній модернізації держави. Взаємодія роботодавців та найманих працівників забезпечує інституціоналізацію соціально­трудового життя, створення інституту співпраці соціальних груп з державними органами влади. Створення такого соціального інституту впливає на успішність розвитку демократичних механізмів взаємодії держави та суспільства, створення громадянського суспільства. Модернізація соціально­трудових відносин за допомогою соціального партнерства забезпечує подолання основних криз демократизації політичного режиму. Це досягається за допомогою формування соціальної та політичної стабільності, що мінімізує можливі негативні наслідки демократичного транзиту політичного режиму. ; The democratization of the political regime is always accompanied by deep crisis, manifested in almost all spheres of society: economic, political, labor. Democratization cannot take place in one part of social life. For example, change only the foundations of the governing authorities or the legalization of political parties can not lead to the formation of a democratic political regime without creating a market economy, civil society, ensuring the participation of social groups in government decisions taken. This is especially due to the fact that the democratic transit, democratization, which takes place only in one area, is not effective and leads to a new or not democratic regime, or the formation of pseudo­mode, or the collapse of the state. That is the transition from an authoritarian political regime is not always defined results and leads to the formation of a democratic political regime. The success of the democratization of the political regime depends primarily on the ability to upgrade the political and social institutions. Social partnership provides basic social groups participation in social and political modernization of the state. Interaction between employers and employees ensures the institutionalization of social and working life, the institution of the cooperation of social groups with public authorities. Creating a social institution affects the success of democratic mechanisms of interaction between state and society, the creation of civil society. Modernization of industrial relations through social partnership ensures overcome major crises democratic political regime (the crisis of legitimacy, participation, distribution, identification, penetration). This is achieved through the formation of social and political stability, which minimizes the potential negative consequences of transit democratic political regime.

Суб'єктами соціального партнерства виступають наймані працівники, роботодавці та державні органи влади. Але система, яка вже тривалий час ефективно регулює соціально­трудову сферу в межах держави, на сьогоднішній день майже не має впливу на нову міжнародну систему економічних та соціально­трудових відносин. Тому зараз ми можемо спостерігати швидку модернізацію суб'єктів політики соціального партнерства, особливо організацій роботодавців та найманих працівників. Найбільш інтенсивно розвиваються в сучасних умовах роботодавці та підприємці, які у більшості випадків і є причиною глобалізації економіки та соціальної сфери в світі. Крім того в сучасному світі простежується й тенденція до збільшення чисельності та впливу міжнародних неурядових організацій, зокрема профспілкових. У сучасних умовах необхідним є посилення контролю за виконанням домовленостей, який має здійснюватися на основі врахування положень міжнародних угод і створення механізму оперативного реагування координації діяльності міждержавних органів, профспілок і об'єднань роботодавців. Зокрема, сучасним напрямком діяльності української держави спрямованим на розвиток глобального соціального партнерства є сприяння приєднанню суб'єктів господарювання до Глобального договору ООН, який є найбільшою в світі добровільною ініціативою бізнесу, агентств ООН, трудових, громадських організацій та державних органів у сфері корпоративної соціальної відповідальності. Крім державних органів в Україні активним учасником процесу залучення до Глобального договору є Федерація роботодавців України. ; Суб'єктами соціального партнерства виступають наймані працівники, роботодавці та державні органи влади. Але система, яка вже тривалий час ефективно регулює соціально­трудову сферу в межах держави, на сьогоднішній день майже не має впливу на нову міжнародну систему економічних та соціально­трудових відносин. Тому зараз ми можемо спостерігати швидку модернізацію суб'єктів політики соціального партнерства, особливо організацій роботодавців та найманих працівників. Найбільш інтенсивно розвиваються в сучасних умовах роботодавці та підприємці, які у більшості випадків і є причиною глобалізації економіки та соціальної сфери в світі. Крім того в сучасному світі простежується й тенденція до збільшення чисельності та впливу міжнародних неурядових організацій, зокрема профспілкових. У сучасних умовах необхідним є посилення контролю за виконанням домовленостей, який має здійснюватися на основі врахування положень міжнародних угод і створення механізму оперативного реагування координації діяльності міждержавних органів, профспілок і об'єднань роботодавців. Зокрема, сучасним напрямком діяльності української держави спрямованим на розвиток глобального соціального партнерства є сприяння приєднанню суб'єктів господарювання до Глобального договору ООН, який є найбільшою в світі добровільною ініціативою бізнесу, агентств ООН, трудових, громадських організацій та державних органів у сфері корпоративної соціальної відповідальності. Крім державних органів в Україні активним учасником процесу залучення до Глобального договору є Федерація роботодавців України. ; The subjects of social partnership are the workers, employers and the state agencies. But a system that has long been effectively regulate social and labor issues within the country, today has almost no effect on the new international system of economic and industrial relations. So now we can see the modernization actors of social partnership policy, especially employers and workers.The most intensively developed in the present conditions employers and entrepreneurs, which in most cases is the cause of the evolution of economic and social development in the world. Now there is a tendency to increase the number and impact of international non­governmental organizations, including trade unions.In modern terms, it is necessary to strengthen control over the implementation of the agreements, which should be based on consideration of international agreements and establishing a mechanism to coordinate rapid response of international agencies, trade unions and employers associations.The direction of the Ukrainian state promotes global social partnership is to promote businesses joining the UN Global Compact, which is the world's largest voluntary initiative of business, UN agencies, labor, civil society organizations and government in the area of corporate social responsibility. Federation of Employers of Ukraine is an active participant in the process of attracting the Global Compact.

Досліджується об'єднання роботодавців як суб'єкт системи соціального партнерства.Визначаються особливості їх взаємодії з профспілками та державними органами влади. ; Исследуется объединение работодателей как субъект системы социального партнерства. Определяются особенности их взаимодействия с профсоюзами и государственными органами власти ; Investigate an association of employers as social partnership system. Features of their interaction with trade unions and power state structures are defined.

The system of triad policy as separate institute of the political system which renders great influence on its stability and efficiency of functioning is examined ; Рассмотрена система трипартизма как отдельный институт политической системы, которая оказывает большое влияние на ее стабильность и эффективность функционирования ; Розглянуто систему трипартизму як окремий інститут політичної системи, якаспричиняє вагомий вплив на її стабільність та ефективність функціонування.

В статті розглядаються особливості розуміння політичної прекарності в сучасному науковому політологічному дискурсі. Зазначається, що прекарність має далекосяжні наслідки, які зачіпають багато сфер, що викликають зацікавленість представників політичної науки. Формуючи прекарність для багатьох людей, політична прекарность має важливі наслідки не тільки для характеру роботи, робочих місць і досвіду роботи людей, але і для багатьох непрацюючих людей (наприклад, стрес, освіта), соціальних (наприклад, родина, громада) і політичних (наприклад, стабільність, демократизація) результатів. Прекаризація не є маргінальним явищем. Вона не впливає на невелику групу нестійких або виключених, а практично на всіх. Тобто, прекаризація - це явище загальносоціального масштабу. Концепція політичної прекаризації дозволяє виявити феномен у всіх його проявах. Теорії, що представляють такий всеосяжний термін прекаризації, не зменшують масштаб явища до певної соціальної сфери або зони; крім того, вони припускають, що основа прекаризації в довгостроковій і всеосяжної моделі соціальних змін не можуть бути ослаблені або навіть заблоковані тією чи іншою соціальною або трудовою політикою. Формування прекаріату переслідувало своєю метою винесення на передній план таких важливих цінностей, як автономія, участь у прийнятті рішень, децентралізація через новий напрямок розвиток політичного аналітичного дискурсу.

The article deals with the peculiarities of understanding of political precarity in the modern scientific political science discourse. It is noted that the precarnist has far-reaching consequences that affect many areas of interest of representatives of political science. In shaping precarity for many people, political precarity has important implications not only for the nature of work, jobs and people's work experience, but also for many non-working people (e.g., stress, education), social (e.g., family, community) and political (e.g., stability, democratization) outcomes. Precarization is not a marginal phenomenon. It does not affect a small group of the unstable or excluded, but virtually all. That is, precarization is a phenomenon of General social scale. The concept of political precarization reveals the phenomenon in all its manifestations. Theories representing such comprehensive term precariousness do not reduce the scope of the phenomenon to a particular social sphere or area; moreover, they suggest that the basis of precariousness in a long-term and comprehensive model of social change cannot be weakened or even blocked in a particular social or labor policy. The formation of the precariat was aimed at bringing to the fore such important values as autonomy, participation in decision-making, decentralization through a new direction of development of political analytical discourse. ; В статье рассматриваются особенности понимания политической прекарности в современном научном политологическом дискурсе. Отмечается, что прекарность имеет далекоидущие последствия, которые затрагивают много сфер, вызывающих заинтересованность представителей политической науки. Формируя прекарность для многих людей, политическая прекарность имеет важные последствия не только для характера работы, рабочих мест и опыта работы людей, но и для многих неработающих людей (например, стресс, образование), социальных (например, семья, общество) и политических (например, стабильность, демократизация) результатов. Прекаризация не является маргинальным явлением. Она не влияет на небольшую группу неустойчивых или исключенных, а практически на всех. То есть, прекаризация - это явление общесоциального масштаба. Концепция политической прекаризации позволяет обнаружить феномен во всех его проявлениях. Теории, которые представляют такой всеобъемлющий срок прекаризации, не уменьшают масштаб явления к определенной социальной сфере или зоне; кроме того, они допускают, что основа прекаризации в долгосрочной и всеобъемлющей модели социальных изменений не могут быть ослаблены или даже заблокированы той или другой социальной или трудовой политикой. Формирование прекариата преследовало своей целью вынесение на передний план таких важных ценностей, как автономия, участие в принятии решений, децентрализация через новое направление развитие политического аналитического дискурса. ; В статті розглядаються особливості розуміння політичної прекарності в сучасному науковому політологічному дискурсі. Зазначається, що прекарність має далекосяжні наслідки, які зачіпають багато сфер, що викликають зацікавленість представників політичної науки. Формуючи прекарність для багатьох людей, політична прекарность має важливі наслідки не тільки для характеру роботи, робочих місць і досвіду роботи людей, але і для багатьох непрацюючих людей (наприклад, стрес, освіта), соціальних (наприклад, родина, громада) і політичних (наприклад, стабільність, демократизація) результатів. Прекаризація не є маргінальним явищем. Вона не впливає на невелику групу нестійких або виключених, а практично на всіх. Тобто, прекаризація - це явище загальносоціального масштабу. Концепція політичної прекаризації дозволяє виявити феномен у всіх його проявах. Теорії, що представляють такий всеосяжний термін прекаризації, не зменшують масштаб явища до певної соціальної сфери або зони; крім того, вони припускають, що основа прекаризації в довгостроковій і всеосяжної моделі соціальних змін не можуть бути ослаблені або навіть заблоковані тією чи іншою соціальною або трудовою політикою. Формування прекаріату переслідувало своєю метою винесення на передній план таких важливих цінностей, як автономія, участь у прийнятті рішень, децентралізація через новий напрямок розвиток політичного аналітичного дискурсу.

The article emphasizes that excessive social inequality suppresses the motivational sphere of human consciousness, leads to a loss of faith in social justice and the common good for the whole population, undermining the moral foundations of social and political unity and consent. Due to these circumstances from the socio-political sphere, public policy excludes a large part of society. It is possible to record a reduced interest in politics and the decline of political activity, which manifests itself in participation in the activities of public and party organizations, in elections of different levels. Political poverty primarily affects equality of access and social recognition, and thus the minimum requirements for effective participation in political life, or adequate social and political functioning. ; В статті наголошується, що надмірна соціальна нерівність пригнічує мотиваційну сферу людської свідомості, веде до втрати віри в соціальну справедливість і загальне благо для всього населення, підриває моральні основи суспільної та політичної єдності і згоди. Внаслідок цих обставин з соціально-політичної сфери, публічної політики виключається велика частина суспільства. Можна зафіксувати знижений інтерес до політики і спад політичної активності, що виявляється в участі в діяльності громадських і партійних організацій, у виборах різних рівнів. Політична бідність перш за все визначає рівність доступу і соціального визнання, і таким чином, мінімальні вимоги для ефективної участі в політичному житті, або адекватному суспільно-політичному функціонуванні.

The article emphasizes that excessive social inequality suppresses the motivational sphere of human consciousness, leads to a loss of faith in social justice and the common good for the whole population, undermining the moral foundations of social and political unity and consent. Due to these circumstances from the socio-political sphere, public policy excludes a large part of society. It is possible to record a reduced interest in politics and the decline of political activity, which manifests itself in participation in the activities of public and party organizations, in elections of different levels. Political poverty primarily affects equality of access and social recognition, and thus the minimum requirements for effective participation in political life, or adequate social and political functioning. ; В статті наголошується, що надмірна соціальна нерівність пригнічує мотиваційну сферу людської свідомості, веде до втрати віри в соціальну справедливість і загальне благо для всього населення, підриває моральні основи суспільної та політичної єдності і згоди. Внаслідок цих обставин з соціально-політичної сфери, публічної політики виключається велика частина суспільства. Можна зафіксувати знижений інтерес до політики і спад політичної активності, що виявляється в участі в діяльності громадських і партійних організацій, у виборах різних рівнів. Політична бідність перш за все визначає рівність доступу і соціального визнання, і таким чином, мінімальні вимоги для ефективної участі в політичному житті, або адекватному суспільно-політичному функціонуванні.