Suchergebnisse

The article aims to identify the specifics of the position of Germany on humanitarian intervention in Libya in 2011. Germany abstained from voting on UN Security Council Resolution 1973. Germany did not support a military solution to the conflict as provided for in paragraphs 4 and 8 of the Resolution. Germany did not intend to sponsor foreign troops. It has taken a different position than its main allies – France, Great Britain, and the United States. The reason is not due to disagreements with allies in the Alliance, but due to domestic political pressure on the coalition government. Another interesting explanation for government policy is the economic indicators according to which Libya did not play an important role in the German economy.It can be concluded that the USD / FDR government decided to abstain from the UN vote on Resolution 1973 because it was not a priority for Germany and because Guido Westerwelle believed that the goals of France, Britain and the United States could be achieved without intervention, only through sanctions. Germany's limited role in the Libyan crisis and its special NATO policies suggest that German politicians, faced with the financial crisis and its potential consequences in Europe, deliberately sought to limit Germany's international obligations and therefore refused to participate in securing the no-fly zone. However, Germany's reputation among its Western allies was almost shattered. The Merkel government's retention has surprised not only its closest allies – France, Britain and the United States – but also accused Berlin of playing on Russia's side. Germany became considered an unreliable ally. However, the decision not to take part in the operation in Libya indicates that Germany will continue to evaluate each military operation on its own terms, rather than reflecting British and French policies. ; Стаття має на меті виявлення особливостей позиції ФРН щодо проведення гуманітарної інтервенції в Лівії у 2011 р. Німеччина втрималася від голосування по резолюції 1973 Ради Безпеки ООН. ФРН не підтримала військовий варіант вирішення конфлікту, як це було передбачено в пунктах 4 і 8 резолюції. Німеччина не мала наміру спонсорувати чужі війська. Вона зайняла іншу позицію ніж її головні союзники – Франція, Великобританія й США. Причина пов'язана не з розбіжностями із союзниками по Альянсу, а із внутрішньополітичним тиском на коаліційний уряд. Ще одним цікавим поясненням для урядової політики є економічні показники, за якими Лівія не відігравала важливої ролі у німецькій економіці. Можна зробити висновок, що уряд СДУ/ФДП ухвалив рішення утриматися на голосуванні ООН по резолюції 1973, тому що це не було пріоритетним питанням для ФРН, і тому, що Гідо Вестервелле вважав, що цілі Франції, Великобританії й США могли бути досягнуті без інтервенції, за допомогою санкцій. Обмежена роль Німеччини у лівійській кризі й її особлива політика у рамках НАТО дозволяє припустити, що німецькі політичні діячі, зіштовхнувшись із фінансовою кризою і її потенційними наслідками в Європі, свідомо прагнули обмежити міжнародні зобов'язання Німеччини й тому відмовилися брати участь у забезпеченні нелітної зони. Тим не менш, репутація Німеччини серед її західних союзників була майже розбита. Утримання уряду Меркель спричинило не просто здивування її найближчих союзників – Франції, Британії та США, – а звинувачення Берліну в грі на боці Росії. Німеччина стала вважатися ненадійним союзником. Однак, рішення не брати участь в операції у Лівії свідчить, що Німеччина буде продовжувати оцінювати кожну воєнну операцію на своїх власних умовах, а не відбивати британську й французьку політику.

The article aims to identify the specifics of the position of Germany on humanitarian intervention in Libya in 2011. Germany abstained from voting on UN Security Council Resolution 1973. Germany did not support a military solution to the conflict as provided for in paragraphs 4 and 8 of the Resolution. Germany did not intend to sponsor foreign troops. It has taken a different position than its main allies – France, Great Britain, and the United States. The reason is not due to disagreements with allies in the Alliance, but due to domestic political pressure on the coalition government. Another interesting explanation for government policy is the economic indicators according to which Libya did not play an important role in the German economy.It can be concluded that the USD / FDR government decided to abstain from the UN vote on Resolution 1973 because it was not a priority for Germany and because Guido Westerwelle believed that the goals of France, Britain and the United States could be achieved without intervention, only through sanctions. Germany's limited role in the Libyan crisis and its special NATO policies suggest that German politicians, faced with the financial crisis and its potential consequences in Europe, deliberately sought to limit Germany's international obligations and therefore refused to participate in securing the no-fly zone. However, Germany's reputation among its Western allies was almost shattered. The Merkel government's retention has surprised not only its closest allies – France, Britain and the United States – but also accused Berlin of playing on Russia's side. Germany became considered an unreliable ally. However, the decision not to take part in the operation in Libya indicates that Germany will continue to evaluate each military operation on its own terms, rather than reflecting British and French policies. ; Стаття має на меті виявлення особливостей позиції ФРН щодо проведення гуманітарної інтервенції в Лівії у 2011 р. Німеччина втрималася від голосування по резолюції 1973 Ради Безпеки ООН. ФРН не підтримала військовий варіант вирішення конфлікту, як це було передбачено в пунктах 4 і 8 резолюції. Німеччина не мала наміру спонсорувати чужі війська. Вона зайняла іншу позицію ніж її головні союзники – Франція, Великобританія й США. Причина пов'язана не з розбіжностями із союзниками по Альянсу, а із внутрішньополітичним тиском на коаліційний уряд. Ще одним цікавим поясненням для урядової політики є економічні показники, за якими Лівія не відігравала важливої ролі у німецькій економіці. Можна зробити висновок, що уряд СДУ/ФДП ухвалив рішення утриматися на голосуванні ООН по резолюції 1973, тому що це не було пріоритетним питанням для ФРН, і тому, що Гідо Вестервелле вважав, що цілі Франції, Великобританії й США могли бути досягнуті без інтервенції, за допомогою санкцій. Обмежена роль Німеччини у лівійській кризі й її особлива політика у рамках НАТО дозволяє припустити, що німецькі політичні діячі, зіштовхнувшись із фінансовою кризою і її потенційними наслідками в Європі, свідомо прагнули обмежити міжнародні зобов'язання Німеччини й тому відмовилися брати участь у забезпеченні нелітної зони. Тим не менш, репутація Німеччини серед її західних союзників була майже розбита. Утримання уряду Меркель спричинило не просто здивування її найближчих союзників – Франції, Британії та США, – а звинувачення Берліну в грі на боці Росії. Німеччина стала вважатися ненадійним союзником. Однак, рішення не брати участь в операції у Лівії свідчить, що Німеччина буде продовжувати оцінювати кожну воєнну операцію на своїх власних умовах, а не відбивати британську й французьку політику.

Розглянуто початок мистецьких взаємин українських сучасних художників із закордонними представництвами, що відкривались у Києві в перші роки Перебудови. Зокрема, ідеться про створення Української служби BBC та про запрошення масштабної художньої виставки (профінансоване британською стороною) до Великобританії на відзнаку цієї політичної та культурологічної події. У статті наведено коментар першої очільниці Української служби BBC Єлізабет Робсон з приводу заснування служби. Подано високу оцінку якості художньої колекції, що експонувалася в Лондоні та Ноттінгемі, яку надав голова Всесвітньої служби BBC сер Джон Тьюса. Цією виставкою BBC вводив творчість сучасних художників України в європейський контекст. ; The start of the artistic relationship between contemporary Ukrainian artists and foreign entities that operated in Kyiv during the first years of Perestroyka is outlined in the article. I.e., emergence of the BBC News Ukrainian. In commemoration of such outstanding political and cultural event the major art exhibition was invited (with the invitation being financed by the British party) to be presented in United Kingdom. The article includes the comment of the BBC Ukrainian first Head on the founding of the latter and appraisal of the art collection, made by sir John Tusa, then-managing director of the BBC World Service. The exhibition that was displayed in London and Nottingham aided contemporary Ukrainian artists in entering the broader European context.

Розглянуто початок мистецьких взаємин українських сучасних художників із закордонними представництвами, що відкривались у Києві в перші роки Перебудови. Зокрема, ідеться про створення Української служби BBC та про запрошення масштабної художньої виставки (профінансоване британською стороною) до Великобританії на відзнаку цієї політичної та культурологічної події. У статті наведено коментар першої очільниці Української служби BBC Єлізабет Робсон з приводу заснування служби. Подано високу оцінку якості художньої колекції, що експонувалася в Лондоні та Ноттінгемі, яку надав голова Всесвітньої служби BBC сер Джон Тьюса. Цією виставкою BBC вводив творчість сучасних художників України в європейський контекст. ; The start of the artistic relationship between contemporary Ukrainian artists and foreign entities that operated in Kyiv during the first years of Perestroyka is outlined in the article. I.e., emergence of the BBC News Ukrainian. In commemoration of such outstanding political and cultural event the major art exhibition was invited (with the invitation being financed by the British party) to be presented in United Kingdom. The article includes the comment of the BBC Ukrainian first Head on the founding of the latter and appraisal of the art collection, made by sir John Tusa, then-managing director of the BBC World Service. The exhibition that was displayed in London and Nottingham aided contemporary Ukrainian artists in entering the broader European context.

This article has an object to descript the problem of doctrine R2P and preventive humanitarian intervention. The multinational military operation in Libya in 2011 was the first operation conducted in accordance with the doctrine of "Responsibility to Protect" (R2P). The Libyan operation became the first major test of the very tool of R2P policy (preventive humanitarian intervention); the operation has acquired a large military intervention to protect civilians from the threat of mass murders. Disputes over the mission in Libya continue to hamper the discussion of new such missions. A careful analysis of the concept provides an understanding of whether the use of R2P and preventive humanitarian intervention is possible under the current conditions of a global transformation of international relations. In the last two decades a lot of research has been conducted, but the ethical aspect of using armed force for preventive purposes as well as the question of the possibility of the existence of the R2P doctrine without the use of preventive humanitarian intervention requires further exploration. Therefore the purpose of the article is to analyze the main problems associated with the lack of understanding of the doctrine and the tools for implementing R2P, which has generated negative assessments of its use in practice. The problems inherent in the concept of preventive humanitarian intervention can not be fully resolved. They are and remain the attributes of this type of military operation and the very doctrine of R2P. But doctrine continues to enjoy international support as a set of general principles. This doctrine also covers non-military elements from observing human rights to various types of international assistance aimed at reducing the risk of mass atrocities. The problems are primarily due to the "war pillar" of R2P: prone to illegality, human and financial costs, the extension of the mandate, and hypocrisy. Each of these problems is complicated in itself, and their interaction intensifies each other. As a result any attempts to use the compulsory tools of the R2P doctrine are doomed to a poor result both for the interventionists and for the doctrine itself. ; Стаття має на меті характеристику доктрини «обов'язку захищати» (R2P) та превентивної гуманітарної інтервенції. Багатонаціональна військова операція у Лівії стала першим серйозним випробуванням самого інструмента політики R2P (превентивної гуманітарної інтервенції), та придбала масштаби великого військового втручання для захисту мирних жителів від погрози масових убивств. Дискусії навколо місії у Лівії гальмують впровадження нових місій такого типу. Ретельний аналіз концепції допоможе розумінню чи взагалі доктрина «обов'язку захищати» (R2P) та превентивна гуманітарна інтервенція можуть використовуватися у сучасних умовах глобальної трансформації міжнародних відносин. За останні двадцять років багато досліджень було проведено, але етичний аспект використання збройної сили у превентивних цілях, як і питання можливості існування доктрини (R2P) без превентивної гуманітарної інтервенції, потребують подальшого дослідження. Тому метою статті є проаналізувати головні проблеми, пов'язані з браком розуміння доктрини R2P та її інструментів, що породило негативні оцінки їх використання на практиці. Проблеми, притаманні концепції превентивної гуманітарної інтервенції, залишаються атрибутами цього типу військової операції й самої доктрини R2P. Але доктрина продовжує користуватися міжнародною підтримкою. Крім того, доктрина охоплює невоєнні елементи від спостереження за дотриманням прав людини до різних видів міжнародної допомоги, спрямованих на зниження ризиків масових злодіянь. Проблеми виникають перш за все із воєнним «стовпом» R2P; з ним пов'язана схильність до незаконності, людські й фінансові витрати, ймовірне розширення попереднього мандату, лицемірство акторів. Взаємодія цих факторів підсилює одна одну й у результаті будь-які спроби використовувати примусові інструменти доктрини R2P приречені на поганий результат як для інтервентів, так й для самої доктрини.

This article has an object to descript the problem of doctrine R2P and preventive humanitarian intervention. The multinational military operation in Libya in 2011 was the first operation conducted in accordance with the doctrine of "Responsibility to Protect" (R2P). The Libyan operation became the first major test of the very tool of R2P policy (preventive humanitarian intervention); the operation has acquired a large military intervention to protect civilians from the threat of mass murders. Disputes over the mission in Libya continue to hamper the discussion of new such missions. A careful analysis of the concept provides an understanding of whether the use of R2P and preventive humanitarian intervention is possible under the current conditions of a global transformation of international relations. In the last two decades a lot of research has been conducted, but the ethical aspect of using armed force for preventive purposes as well as the question of the possibility of the existence of the R2P doctrine without the use of preventive humanitarian intervention requires further exploration. Therefore the purpose of the article is to analyze the main problems associated with the lack of understanding of the doctrine and the tools for implementing R2P, which has generated negative assessments of its use in practice. The problems inherent in the concept of preventive humanitarian intervention can not be fully resolved. They are and remain the attributes of this type of military operation and the very doctrine of R2P. But doctrine continues to enjoy international support as a set of general principles. This doctrine also covers non-military elements from observing human rights to various types of international assistance aimed at reducing the risk of mass atrocities. The problems are primarily due to the "war pillar" of R2P: prone to illegality, human and financial costs, the extension of the mandate, and hypocrisy. Each of these problems is complicated in itself, and their interaction intensifies each other. As a result any attempts to use the compulsory tools of the R2P doctrine are doomed to a poor result both for the interventionists and for the doctrine itself. ; Стаття має на меті характеристику доктрини «обов'язку захищати» (R2P) та превентивної гуманітарної інтервенції. Багатонаціональна військова операція у Лівії стала першим серйозним випробуванням самого інструмента політики R2P (превентивної гуманітарної інтервенції), та придбала масштаби великого військового втручання для захисту мирних жителів від погрози масових убивств. Дискусії навколо місії у Лівії гальмують впровадження нових місій такого типу. Ретельний аналіз концепції допоможе розумінню чи взагалі доктрина «обов'язку захищати» (R2P) та превентивна гуманітарна інтервенція можуть використовуватися у сучасних умовах глобальної трансформації міжнародних відносин. За останні двадцять років багато досліджень було проведено, але етичний аспект використання збройної сили у превентивних цілях, як і питання можливості існування доктрини (R2P) без превентивної гуманітарної інтервенції, потребують подальшого дослідження. Тому метою статті є проаналізувати головні проблеми, пов'язані з браком розуміння доктрини R2P та її інструментів, що породило негативні оцінки їх використання на практиці. Проблеми, притаманні концепції превентивної гуманітарної інтервенції, залишаються атрибутами цього типу військової операції й самої доктрини R2P. Але доктрина продовжує користуватися міжнародною підтримкою. Крім того, доктрина охоплює невоєнні елементи від спостереження за дотриманням прав людини до різних видів міжнародної допомоги, спрямованих на зниження ризиків масових злодіянь. Проблеми виникають перш за все із воєнним «стовпом» R2P; з ним пов'язана схильність до незаконності, людські й фінансові витрати, ймовірне розширення попереднього мандату, лицемірство акторів. Взаємодія цих факторів підсилює одна одну й у результаті будь-які спроби використовувати примусові інструменти доктрини R2P приречені на поганий результат як для інтервентів, так й для самої доктрини.

In many foreign countries the practice of early intervention has been implemented for many decades, and specialists have accumulated considerable experience in this field. In Ukraine, the system of early intervention is just beginning to form and there is a need to study the mechanisms for implementing and developing this service. The purpose of the article is to provide a theoretical process analysis of creating an early intervention system in Ukraine. The research methodology is based on the goal set. A complex of general scientific and theoretical methods of cognition is used to achieve objectivity and completeness of the results. The article analyses the features of early intervention implementation and highlights the main problems and unresolved tasks today. At the state level, work on the creation of an early intervention system began in 2016 with a pilot project in four regions (subsequently in 10 regions). In a short period of time, the state has solved a number of important organizational and technical tasks. However, the formation of the legislative framework, organization of interdepartmental interaction, development of common methodological foundations, criteria for the procedure for providing and evaluating the quality of services, their financing, and so on continue to be an urgent task. There is also a need to organize training of specialists to work in the early intervention system. We believe that staff training can be carried out not only through professional development, but also in the process of professional training in a higher education institution, including, for example, appropriate courses in blocks of selective disciplines with the help of which the training of future specialists in early intervention will be implemented. Despite the identified difficulties in forming a unified system of early intervention, the network of institutions providing the service is expanding. This program works in Ukraine and helps families, and this will help to solve the tasks set quickly and approve this program at the national level. ; Практика раннього втручання в багатьох зарубіжних країнах налічує багато десятиліть, а фахівцями напрацьовано значний досвід у цій галузі. В Україні лише починає формуватися інститут раннього втручання і є потреба у вивченні механізмів запровадження та розвитку цієї послуги. Мета статті полягає в теоретич- ному аналізі процесу створення системи раннього втручання в Україні. Методологія дослідження побудована з урахуванням поставленої мети. Для досягнення об'єктивності та повноти результатів роботи використано комплекс загальнонаукових теоретичних методів пізнання. У статті проаналізовано особливості запровадження раннього втручання та виділено основні проблеми та невирішені завдання. На державному рівні робота над створенням системи раннього втручання розпоча- лась у 2016 р. з пілотного проєкту в чотирьох областях (згодом у 10 областях). За короткий період державою розв'язано низку важливих організаційних і технічних завдань. Проте актуальним завданням залишається фор- мування законодавчої бази, організація міжвідомчої взаємодії, вироблення єдиних методичних засад, критеріїв щодо порядку надання та оцінювання якості послуги, її фінансування тощо. Також є необхідність в організації підготовки спеціалістів до роботи в системі раннього втручання. Уважаємо, що навчання персоналу можна здійснювати не лише шляхом підвищення кваліфікації, а й у процесі фахової підготовки в закладі вищої освіти, включаючи, наприклад, відповідні курси в блоки вибіркових дисциплін, за допомогою яких буде здійснена траєкто- рія підготовки майбутніх фахівців раннього втручання. Незважаючи на окреслені труднощі у формуванні єдиної системи раннього втручання, мережа закладів, що надають послугу, розширюється. Ця програма в Україні працює і допомагає сім'ям, що сприятиме швидшому вирішенню поставлених завдань і її затвердженню на загальнонаціональному рівні.

The article reflects the main stages of the Russian Federation's preparation for the invasion into Georgia in 2008, describes the information component of this preparation, its features, and the Russian Federation's struggle to control the in- formation space for obtaining its geopolitical dividends. Before the start of the August military operation, the Russian Federation became the organizer of active multi-faceted anti-Georgian information "throw-in", using diplomatic resources and media controlled by the leadership of the Russian Federation and pro-Russian media in Abkhazia and South Ossetia. The article analyzes facts from Russian and Western sources about the causes and prerequisites for the outbreak of the conflict exactly in August 2008, which Russia has planned and carefully prepared. The purpose of the article is to analyze the information component of the preparation of the Russian invasion into Georgia in August 2008. Determination of its main stages, conducted by the Russian Federation in the pre-war period, the causes and prerequisites for outbreak of the conflict.The Russian Federation has historically used separatism and post-colonial claims in neighboring countries to blackmail and, if necessary, dismember them. This be- came evident in Russia's approach to using the "concept of a strong state" in foreign policy towards Moldova, Georgia and Ukraine. In the case of Georgia, the historical fact is that regular military units of the Russian armed forces that did not have the status of peacekeepers invaded the territory of another state before August 7, 2008 without the permission or notification from the Georgian leadership. Thus, was car- ried out an act of aggression in accordance with international law. ; У статті висвітлено основні етапи підготовки Російської Федерації до втор- гнення у Грузію у 2008 році, описано інформаційну складову цієї підготовки, її осо- бливості та боротьбу РФ за контроль в інформаційному просторі для отримання геополітичних дивідендів. Перед початком серпневої воєнної операції РФ стала організатором проведення активних багатопланових антигрузинських інформа- ційних «вкидів», використовуючи дипломатичні ресурси і підконтрольні керівни- цтву РФ ЗМІ та проросійські медіа у Абхазії та Південній Осетії. Основна увага акцентувалася на можливих загрозах початку війни зі сторони Грузії, при цьому часто використовувалися викривлені та недостовірні історичні факти про роль Грузії у конфліктах початку 90-х рр. У публікації здійснений аналіз фактології з російських та західних джерел про причини та передумови розв'язання конфлікту на початку серпня 2008 року, який РФ спланувала та ретельно підготувала.

The article reflects the main stages of the Russian Federation's preparation for the invasion into Georgia in 2008, describes the information component of this preparation, its features, and the Russian Federation's struggle to control the in- formation space for obtaining its geopolitical dividends. Before the start of the August military operation, the Russian Federation became the organizer of active multi-faceted anti-Georgian information "throw-in", using diplomatic resources and media controlled by the leadership of the Russian Federation and pro-Russian media in Abkhazia and South Ossetia. The article analyzes facts from Russian and Western sources about the causes and prerequisites for the outbreak of the conflict exactly in August 2008, which Russia has planned and carefully prepared. The purpose of the article is to analyze the information component of the preparation of the Russian invasion into Georgia in August 2008. Determination of its main stages, conducted by the Russian Federation in the pre-war period, the causes and prerequisites for outbreak of the conflict.The Russian Federation has historically used separatism and post-colonial claims in neighboring countries to blackmail and, if necessary, dismember them. This be- came evident in Russia's approach to using the "concept of a strong state" in foreign policy towards Moldova, Georgia and Ukraine. In the case of Georgia, the historical fact is that regular military units of the Russian armed forces that did not have the status of peacekeepers invaded the territory of another state before August 7, 2008 without the permission or notification from the Georgian leadership. Thus, was car- ried out an act of aggression in accordance with international law. ; У статті висвітлено основні етапи підготовки Російської Федерації до втор- гнення у Грузію у 2008 році, описано інформаційну складову цієї підготовки, її осо- бливості та боротьбу РФ за контроль в інформаційному просторі для отримання геополітичних дивідендів. Перед початком серпневої воєнної операції РФ стала організатором проведення активних багатопланових антигрузинських інформа- ційних «вкидів», використовуючи дипломатичні ресурси і підконтрольні керівни- цтву РФ ЗМІ та проросійські медіа у Абхазії та Південній Осетії. Основна увага акцентувалася на можливих загрозах початку війни зі сторони Грузії, при цьому часто використовувалися викривлені та недостовірні історичні факти про роль Грузії у конфліктах початку 90-х рр. У публікації здійснений аналіз фактології з російських та західних джерел про причини та передумови розв'язання конфлікту на початку серпня 2008 року, який РФ спланувала та ретельно підготувала.

The article presents the political and legal views of one of the founders of English liberalism, J. Mill; analyzed the state of scientific research topics, processed sources; the concept of freedom has been defined and the "legal" bound aries of an individual's sovereignty have been clarified; considered the problem of the relationship of man and power in a democratic society based on the analysis of the views of J. Mill. investigated the problem of civil liberty of the ideal form of power, its criteria and conditions of existence in the political and legal doctrine of the thinker; established features of state intervention in the affairs of society and the individual.Key words: society, individual, freedom, law, state intervention. ; У статті викладено політико-правові погляди одного з родоначальників англійського лібералізму Дж. Ст. Мілля; проаналізовано стан наукового дослідження теми, оброблено джерела; визначено поняття свободи і з'ясовано «законні» межі суверенітету індивіда; розглянуто проблему взаємовідносин людини і влади в демократичному суспільстві; досліджено проблему громадянської свободи ідеальної форми влади, її критерії та умови існування в політико-правовому вченні мислителя; встановлено особливості державного втручання в справи суспільства і індивіда.Ключові слова: суспільство, індивід, свобода, право, державне втручання.

The article reviews the problems of optimal state interference in market processes. The questions of needs for government intervention and its positive and negative consequences for the national economy are analyzed. It studies the conditions in which state intervention in the market is objectively necessary. It proves that to establish a direct relationship between the level of state intervention in the economy and economic development is difficult. At once it was proved that the optimal government intervention could be determined through calculation of economic efficiency of state regulation of market relations and economic processes. The kinds of state intervention efficiency in the economy are specified in accordance with the criteria of ratio of costs and benefits. It was determined that the anticrisis policy of the Ukrainian government during the global crisis of 2008-2009 was ineffective. Summing up, it should be noted that the issue of achieving an optimal level of state interference in market processes is individual for each country. The optimum government interventions directly related to its efficiency. If the definition of performance found that government intervention does not improve the economy, the question of its limitations must be one of the key. Despite the objective need for government intervention in the market subject to the availability of crisis, such influence should also be economically justified and can only be appropriate for conditions to achieve improvements in the shortest periods of time. ; В статті досліджується проблематика оптимальності державного втручання в ринкові процеси. Аналізуються питання визначення необхідності державного втручання, його позитивні та негативні наслідки для національної економіки. Досліджуються умови за яких державне втручання у ринок є об'єктивно необхідним. Обґрунтовано, що встановити прямий зв'язок між рівнем державного втручання в економіку та економічним розвитком є складно. Поряд з тим, доведено, що оптимальність державного втручання можна визначити через обрахунок економічної ефективності проведення державного регулювання ринкових відносин та економічних процесів. У відповідності до критеріїв співвідношення результату та витрат, виокремлено види ефективності державного втручання в економіку. Визначено що антикризова політика українського уряду під час світової кризи 2008-2009 рр. була неефективною. Підсумовуючи, слід зазначити, що питання досягнення оптимального рівня державного втручання в ринкові процеси є індивідуальним для кожної країни. Оптимальність державного втручання, напряму пов'язана з його ефективністю. Якщо при визначенні показників ефективності виявляється, що державне втручання не призводить до покращення стану економіки, то питання його обмеження має бути одним з основних. Попри об'єктивну необхідність державного втручання в ринок за умов наявності кризи, такий вплив також має бути економічно обґрунтованим і може бути доцільним лише за умов досягнення позитивних зрушень у найкоротші проміжки часу.

The article reviews the problems of optimal state interference in market processes. The questions of needs for government intervention and its positive and negative consequences for the national economy are analyzed. It studies the conditions in which state intervention in the market is objectively necessary. It proves that to establish a direct relationship between the level of state intervention in the economy and economic development is difficult. At once it was proved that the optimal government intervention could be determined through calculation of economic efficiency of state regulation of market relations and economic processes. The kinds of state intervention efficiency in the economy are specified in accordance with the criteria of ratio of costs and benefits. It was determined that the anticrisis policy of the Ukrainian government during the global crisis of 2008-2009 was ineffective. Summing up, it should be noted that the issue of achieving an optimal level of state interference in market processes is individual for each country. The optimum government interventions directly related to its efficiency. If the definition of performance found that government intervention does not improve the economy, the question of its limitations must be one of the key. Despite the objective need for government intervention in the market subject to the availability of crisis, such influence should also be economically justified and can only be appropriate for conditions to achieve improvements in the shortest periods of time. ; В статті досліджується проблематика оптимальності державного втручання в ринкові процеси. Аналізуються питання визначення необхідності державного втручання, його позитивні та негативні наслідки для національної економіки. Досліджуються умови за яких державне втручання у ринок є об'єктивно необхідним. Обґрунтовано, що встановити прямий зв'язок між рівнем державного втручання в економіку та економічним розвитком є складно. Поряд з тим, доведено, що оптимальність державного втручання можна визначити через обрахунок економічної ефективності проведення державного регулювання ринкових відносин та економічних процесів. У відповідності до критеріїв співвідношення результату та витрат, виокремлено види ефективності державного втручання в економіку. Визначено що антикризова політика українського уряду під час світової кризи 2008-2009 рр. була неефективною. Підсумовуючи, слід зазначити, що питання досягнення оптимального рівня державного втручання в ринкові процеси є індивідуальним для кожної країни. Оптимальність державного втручання, напряму пов'язана з його ефективністю. Якщо при визначенні показників ефективності виявляється, що державне втручання не призводить до покращення стану економіки, то питання його обмеження має бути одним з основних. Попри об'єктивну необхідність державного втручання в ринок за умов наявності кризи, такий вплив також має бути економічно обґрунтованим і може бути доцільним лише за умов досягнення позитивних зрушень у найкоротші проміжки часу.

Problem setting. The sanctions with very high fines for various violations appeared in the labor legislation of Ukraine from 2015. The new edition of Article 265 of the Labor Code of Ukraine was issued. This development of the legislation has changed the practical and theoretical approaches to understanding labor relations and their legal protection. The practice of business and state control has faced a number of problems, some of which have no solution within the legal framework.Judicial practice under Article 265 of Labor Code is different. Some cases have already passed a cassation review - both in The Supreme Administrative Court and in the new Supreme Court. And despite the fact that there is still no established practice, it is possible to say already that it basically is not in favor of entrepreneurs, and therefore not in favor of free development of business. Therefore, the high relevance of these issues for business emphasizes the need to analyze them in legal science. Analysіs of recent research and publications. The problems of applying legal responsibility for violations of labor legislation were considered in recent years by O.O.Bakhurinska, I.R Bezpalko, S.O.Vechurko, N.G.V- oropayeva, L.O.Ostapenko, O.G.Sereda [7] and other scientists. Considering the radical change in legislation and practice, incl. judicial, relevant issues are considered by the author in this article for the first time.Paper objective. The article aims to consider the main theoretical and practical problems of applying sanctions for violation of labor legislation stipulated in Article 265 of Labor Code of Ukraine, and to develop perspective ways to improve the legal regulation in this area.The main material presentation. The author considers the problem of assigning responsibility in the field of labor legislation to a certain type of legal responsibility. This responsibility is classified as financial responsibility. The issues of applying the limitation period to labor offenses are considered.The problems of imbalance in the mechanism of state control in labor sphere are analyzed. Such control might be provided by tax offices (State Fiscal Service of Ukraine) and inspectors of the State Labor Inspection of Ukraine. In particular, the author analyzes the issues of the results of inspections carried out by the tax authorities. There is no real mechanism for determining of total amount of taxes for the case when unofficial workers were identified.The problems of regulating the powers of inspectors of the State Labor Inspection are also analyzed. The article points out to the shortcomings of the Order of State Labor Control approved by the Cabinet of Ministers of Ukraine in 2017.Issues regarding the procedure for providing a notice to the tax authorities about hiring an employee are considered. The author points out to a lot of legal gaps in the regulation of this procedure.The author considers the problem of fiscal direction of state control. The State Labor Inspection's of Ukraine inspection practices are not focused on partnership with business, but on punishment, that is fines. Examples of such practices are given. This practice is not evaluated by the author as very negative.The problem of too high fines for labor offenses is considered. Judicial practice is analyzed. The author points out that in some cases high fines violate the principles of legal certainty and proportionality.Separately, the judicial practice on the proportionality of fines is analyzed. Conclusіons. Finally, the author points out to the need to improve the legislation regulating labor control. The author notes that it is necessary to adopt certain resolutions of the Cabinet of Ministers, as well as to introduce some changes in the laws. ; Здійснено критичний аналіз відповідальності за порушення трудового законодавства, передбаченої статтею 265 Кодексу законів про працю України. Аналізуються правові норми, практика контролю та судова практика. Зроблено висновки про те, що в ряді випадків штрафи за порушення трудового законодавства порушують принципи пропорційності та правової визначеності. Розроблені пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання в цій сфері.

One of the basic rights of the patient in the world recognizes the right to informed voluntary consent for medical intervention, which arose from the physical integrity of the person. In Ukraine, the doctrine of informed voluntary consent for medical intervention is only beginning to emerge, and therefore the greater importance gained international experience in legal practice procedure to inform patients about medical intervention and mechanism for agreement on it. Тhe question of informed consent to medical intervention is one of the basic system of legal support medical activities. Any medical intervention is accompanied by the risk of complications and other consequences in respect of which is unknown, come or not. The article gives an overview of the problem, values and forms of obtaining informed consent for medical intervention, legal regulation of the issue of international legislation. According to international standards all medical institutions and specialists should provide information to the patient in familiar language and in a form that is understandable to a person who is not an expert in the healthcare industry. In all cases of obtaining the informed consent where presence of a legal representative is required, a patient – under age or adult unable to understand what is happening or express their will – but has as far as possible to participate in decisions that concern him. The patient has the right to refuse treatment or medical intervention and to change his initial decision in the course of the treatment, refusing to continue it. The patient has the right to refuse to receive information about his health. Thus, we can assume implementation in daily practice healthcare doctrine of informed consent for medical intervention will create a situation in which the relationship between doctors and patients will be built on the principles of respect for and observance of human rights and dignity of people who sought medical attention. At the same time improved system of obtaining and displaying informed consent should play a positive role in the structure of the mechanism protecting the rights of doctors from unwarranted claims on the side of patients and their representatives. Searching the ways to optimize this issue should be based on the international legal practice which should be implemented in national legislation. This will produce thoughtful, modern provision regulations on informed consent in medicine. ; Вопрос информированного согласия на медицинское вмешательство является одним из основных в системе юридического обеспечения медицинской деятельности. Любое медицинское вмешательство сопровождается рисками осложнений и других последствий, в отношении которых неизвестно, наступят они или нет. В статье проведен обзор проблемы, формы получения и значение информированного согласия пациента на медицинское вмешательство, правовое регулирование этого вопроса международным законодательством. ; Питання інформованої згоди на медичне втручання є одним з основних в системі юридичного забезпечення медичної діяльності. Будь-яке медичне втручання супроводжується ризиками ускладнень та інших наслідків, щодо яких невідомо, настануть вони чи ні. У статті проведено огляд проблеми, форми отримання та значення інформованої згоди пацієнта на медичне втручання, правове регулювання цього питання міжнародним законодавством.

One of the basic rights of the patient in the world recognizes the right to informed voluntary consent for medical intervention, which arose from the physical integrity of the person. In Ukraine, the doctrine of informed voluntary consent for medical intervention is only beginning to emerge, and therefore the greater importance gained international experience in legal practice procedure to inform patients about medical intervention and mechanism for agreement on it. Тhe question of informed consent to medical intervention is one of the basic system of legal support medical activities. Any medical intervention is accompanied by the risk of complications and other consequences in respect of which is unknown, come or not. The article gives an overview of the problem, values and forms of obtaining informed consent for medical intervention, legal regulation of the issue of international legislation. According to international standards all medical institutions and specialists should provide information to the patient in familiar language and in a form that is understandable to a person who is not an expert in the healthcare industry. In all cases of obtaining the informed consent where presence of a legal representative is required, a patient – under age or adult unable to understand what is happening or express their will – but has as far as possible to participate in decisions that concern him. The patient has the right to refuse treatment or medical intervention and to change his initial decision in the course of the treatment, refusing to continue it. The patient has the right to refuse to receive information about his health. Thus, we can assume implementation in daily practice healthcare doctrine of informed consent for medical intervention will create a situation in which the relationship between doctors and patients will be built on the principles of respect for and observance of human rights and dignity of people who sought medical attention. At the same time improved system of obtaining and displaying informed consent should play a positive role in the structure of the mechanism protecting the rights of doctors from unwarranted claims on the side of patients and their representatives. Searching the ways to optimize this issue should be based on the international legal practice which should be implemented in national legislation. This will produce thoughtful, modern provision regulations on informed consent in medicine. ; Вопрос информированного согласия на медицинское вмешательство является одним из основных в системе юридического обеспечения медицинской деятельности. Любое медицинское вмешательство сопровождается рисками осложнений и других последствий, в отношении которых неизвестно, наступят они или нет. В статье проведен обзор проблемы, формы получения и значение информированного согласия пациента на медицинское вмешательство, правовое регулирование этого вопроса международным законодательством. ; Питання інформованої згоди на медичне втручання є одним з основних в системі юридичного забезпечення медичної діяльності. Будь-яке медичне втручання супроводжується ризиками ускладнень та інших наслідків, щодо яких невідомо, настануть вони чи ні. У статті проведено огляд проблеми, форми отримання та значення інформованої згоди пацієнта на медичне втручання, правове регулювання цього питання міжнародним законодавством.