Suchergebnisse

Partners of military veterans with post-traumatic stress disorder (PTSD) and other non-psychotic psychiatric disorders can develop difficulties with stress, well-being, and secondary trauma. There are various interventions involving partners, but not many of them give due attention to their well-being. The purpose of this article was to conduct a systematic literature review of a number of interventions with analysis of the results. A systematic literature search was conducted, as a result of which 25 interventions were selected for analysis. The criteria for selecting interventions were the presence of PTSD in the veteran, the partner's participation in the intervention, and the focus of the intervention on improving the well-being of the partners themselves. Group interventions, boarding classes, family therapies and retreats were the main types of interventions. 21 studies reported well-being results from randomized controlled trials (RCT), preliminary evaluations and clinical cases. Most interventions reported improvements in partner well-being, although reliable, controlled trials were insufficient. Only a small number of interventions were aimed solely at part­ners. The most common feature of the interventions was psycho-educational work with an emphasis on topics such as communication, problem solving, and regulation of emotions. Most of the works describe the advantages of group processes (social support and normalization) among partners who shared experience with each other. Thus, the existing range of formats of measures to improve the well-being of military partners should be expanded through more reliable experimental studies aimed directly at the well-being of partners. A subsequent study of their effectiveness can serve as a powerful resource for further interventions not only for veterans, but also for the partners themselves.

Partners of military veterans with post-traumatic stress disorder (PTSD) and other non-psychotic psychiatric disorders can develop difficulties with stress, well-being, and secondary trauma. There are various interventions involving partners, but not many of them give due attention to their well-being. The purpose of this article was to conduct a systematic literature review of a number of interventions with analysis of the results. A systematic literature search was conducted, as a result of which 25 interventions were selected for analysis. The criteria for selecting interventions were the presence of PTSD in the veteran, the partner's participation in the intervention, and the focus of the intervention on improving the well-being of the partners themselves. Group interventions, boarding classes, family therapies and retreats were the main types of interventions. 21 studies reported well-being results from randomized controlled trials (RCT), preliminary evaluations and clinical cases. Most interventions reported improvements in partner well-being, although reliable, controlled trials were insufficient. Only a small number of interventions were aimed solely at part­ners. The most common feature of the interventions was psycho-educational work with an emphasis on topics such as communication, problem solving, and regulation of emotions. Most of the works describe the advantages of group processes (social support and normalization) among partners who shared experience with each other. Thus, the existing range of formats of measures to improve the well-being of military partners should be expanded through more reliable experimental studies aimed directly at the well-being of partners. A subsequent study of their effectiveness can serve as a powerful resource for further interventions not only for veterans, but also for the partners themselves.

This article has an object to descript the problem of doctrine R2P and preventive humanitarian intervention. The multinational military operation in Libya in 2011 was the first operation conducted in accordance with the doctrine of "Responsibility to Protect" (R2P). The Libyan operation became the first major test of the very tool of R2P policy (preventive humanitarian intervention); the operation has acquired a large military intervention to protect civilians from the threat of mass murders. Disputes over the mission in Libya continue to hamper the discussion of new such missions. A careful analysis of the concept provides an understanding of whether the use of R2P and preventive humanitarian intervention is possible under the current conditions of a global transformation of international relations. In the last two decades a lot of research has been conducted, but the ethical aspect of using armed force for preventive purposes as well as the question of the possibility of the existence of the R2P doctrine without the use of preventive humanitarian intervention requires further exploration. Therefore the purpose of the article is to analyze the main problems associated with the lack of understanding of the doctrine and the tools for implementing R2P, which has generated negative assessments of its use in practice. The problems inherent in the concept of preventive humanitarian intervention can not be fully resolved. They are and remain the attributes of this type of military operation and the very doctrine of R2P. But doctrine continues to enjoy international support as a set of general principles. This doctrine also covers non-military elements from observing human rights to various types of international assistance aimed at reducing the risk of mass atrocities. The problems are primarily due to the "war pillar" of R2P: prone to illegality, human and financial costs, the extension of the mandate, and hypocrisy. Each of these problems is complicated in itself, and their interaction intensifies each other. As a result any attempts to use the compulsory tools of the R2P doctrine are doomed to a poor result both for the interventionists and for the doctrine itself. ; Стаття має на меті характеристику доктрини «обов'язку захищати» (R2P) та превентивної гуманітарної інтервенції. Багатонаціональна військова операція у Лівії стала першим серйозним випробуванням самого інструмента політики R2P (превентивної гуманітарної інтервенції), та придбала масштаби великого військового втручання для захисту мирних жителів від погрози масових убивств. Дискусії навколо місії у Лівії гальмують впровадження нових місій такого типу. Ретельний аналіз концепції допоможе розумінню чи взагалі доктрина «обов'язку захищати» (R2P) та превентивна гуманітарна інтервенція можуть використовуватися у сучасних умовах глобальної трансформації міжнародних відносин. За останні двадцять років багато досліджень було проведено, але етичний аспект використання збройної сили у превентивних цілях, як і питання можливості існування доктрини (R2P) без превентивної гуманітарної інтервенції, потребують подальшого дослідження. Тому метою статті є проаналізувати головні проблеми, пов'язані з браком розуміння доктрини R2P та її інструментів, що породило негативні оцінки їх використання на практиці. Проблеми, притаманні концепції превентивної гуманітарної інтервенції, залишаються атрибутами цього типу військової операції й самої доктрини R2P. Але доктрина продовжує користуватися міжнародною підтримкою. Крім того, доктрина охоплює невоєнні елементи від спостереження за дотриманням прав людини до різних видів міжнародної допомоги, спрямованих на зниження ризиків масових злодіянь. Проблеми виникають перш за все із воєнним «стовпом» R2P; з ним пов'язана схильність до незаконності, людські й фінансові витрати, ймовірне розширення попереднього мандату, лицемірство акторів. Взаємодія цих факторів підсилює одна одну й у результаті будь-які спроби використовувати примусові інструменти доктрини R2P приречені на поганий результат як для інтервентів, так й для самої доктрини.

This article has an object to descript the problem of doctrine R2P and preventive humanitarian intervention. The multinational military operation in Libya in 2011 was the first operation conducted in accordance with the doctrine of "Responsibility to Protect" (R2P). The Libyan operation became the first major test of the very tool of R2P policy (preventive humanitarian intervention); the operation has acquired a large military intervention to protect civilians from the threat of mass murders. Disputes over the mission in Libya continue to hamper the discussion of new such missions. A careful analysis of the concept provides an understanding of whether the use of R2P and preventive humanitarian intervention is possible under the current conditions of a global transformation of international relations. In the last two decades a lot of research has been conducted, but the ethical aspect of using armed force for preventive purposes as well as the question of the possibility of the existence of the R2P doctrine without the use of preventive humanitarian intervention requires further exploration. Therefore the purpose of the article is to analyze the main problems associated with the lack of understanding of the doctrine and the tools for implementing R2P, which has generated negative assessments of its use in practice. The problems inherent in the concept of preventive humanitarian intervention can not be fully resolved. They are and remain the attributes of this type of military operation and the very doctrine of R2P. But doctrine continues to enjoy international support as a set of general principles. This doctrine also covers non-military elements from observing human rights to various types of international assistance aimed at reducing the risk of mass atrocities. The problems are primarily due to the "war pillar" of R2P: prone to illegality, human and financial costs, the extension of the mandate, and hypocrisy. Each of these problems is complicated in itself, and their interaction intensifies each other. As a result any attempts to use the compulsory tools of the R2P doctrine are doomed to a poor result both for the interventionists and for the doctrine itself. ; Стаття має на меті характеристику доктрини «обов'язку захищати» (R2P) та превентивної гуманітарної інтервенції. Багатонаціональна військова операція у Лівії стала першим серйозним випробуванням самого інструмента політики R2P (превентивної гуманітарної інтервенції), та придбала масштаби великого військового втручання для захисту мирних жителів від погрози масових убивств. Дискусії навколо місії у Лівії гальмують впровадження нових місій такого типу. Ретельний аналіз концепції допоможе розумінню чи взагалі доктрина «обов'язку захищати» (R2P) та превентивна гуманітарна інтервенція можуть використовуватися у сучасних умовах глобальної трансформації міжнародних відносин. За останні двадцять років багато досліджень було проведено, але етичний аспект використання збройної сили у превентивних цілях, як і питання можливості існування доктрини (R2P) без превентивної гуманітарної інтервенції, потребують подальшого дослідження. Тому метою статті є проаналізувати головні проблеми, пов'язані з браком розуміння доктрини R2P та її інструментів, що породило негативні оцінки їх використання на практиці. Проблеми, притаманні концепції превентивної гуманітарної інтервенції, залишаються атрибутами цього типу військової операції й самої доктрини R2P. Але доктрина продовжує користуватися міжнародною підтримкою. Крім того, доктрина охоплює невоєнні елементи від спостереження за дотриманням прав людини до різних видів міжнародної допомоги, спрямованих на зниження ризиків масових злодіянь. Проблеми виникають перш за все із воєнним «стовпом» R2P; з ним пов'язана схильність до незаконності, людські й фінансові витрати, ймовірне розширення попереднього мандату, лицемірство акторів. Взаємодія цих факторів підсилює одна одну й у результаті будь-які спроби використовувати примусові інструменти доктрини R2P приречені на поганий результат як для інтервентів, так й для самої доктрини.

This article uses the method of comparative analysis to investigate the tactics of military and political aggression of the Russian Federation in the territories of the former USSR. This tactic involves the use of disruptive geopolitical technologies of influence and direct military intervention. It is determined that the government and special services of the USSR have been laying foundations of regional separatism since at least 1990. It is on the basis of these actions that conflicts have unfolded in Abkhazia, South Ossetia, Crimea, and Donbas. The military tactics of the Russian Federation are deployed under the same scenario and include a series of measures that can be divided into four stages: creation of a separatist environment, deployment of a conflict under the disguise of civil war, military operation of the Russian Armed Forces, further freezing of the conflict. At the stage of direct military intervention, the Russian Federation is unable to sustain full-scale conflicts and is only capable of a fleeting war in a foreign territory against a country with low defense capabilities and further transition to "freezing" the conflict. In a comparative analysis, the fightings in Georgia in August–December 2008 and in Donbas on August 24–29, 2014 look very similar. In both wars, Russian aggression occurred after the activation of the separatist armed forces. Russia used the same units of ground forces, paratroopers, and intelligence services. Obviously, the same troops, especially landing parties, are to be used in a hypothetical conflict in the Baltic region. The fundamental difference lies only in the scale of aggression, which allowed the Kremlin propaganda to prove its non-interference in the events in Donbas. The Black Sea Fleet's stay in Crimea became a fatal determinant of both the aggression against Georgia in 2008 and the events of 2014. The seizure of Crimea traces the same successive stages of the conflict escalation, except for the freezing tactic substituted by the actual unarmed surrender of the Ukrainian side. The military aggression of the Russian Federation in the Baltic region is possible only with the inaction of NATO forces, which is unlikely but not excluded, given the "soft" policy of the West against the Russian Federation. ; У статті методом компаративного аналізу проводиться дослідження тактики військово-політичної агресії Російської Федерації на територіях колишнього СРСР, яка включає використання підривних геополітичних технологій впливу та безпосереднього військового втручання. Визначається, що основи регіонального сепаратизму закладалися урядом та спецслужбами СРСР щонайменше з 1990 р. Саме на підґрунті цих дій розгорнулися конфлікти в Абхазії, Південній Осетії, Криму та на Донбасі. Військова тактика РФ розгортається за однотипним сценарієм та включає послідовність заходів, які умовно можна поділити на чотири стадії: створення сепаратистського середовища, розгортання конфлікту з маскуванням під громадянську війну, військова операція Збройних сил РФ, подальше заморожування конфлікту. На стадії безпосереднього військового втручання РФ не спроможна до повномасштабних довготривалих конфліктів і здатна лише на швидкоплинну війну на чужій території проти країни з низькою обороноздатністю з подальшим переходом до «замороження» конфлікту. В компаративному зіставленні бойові дії в Грузії 08 – 12.08.2008 та на Донбасі 24 – 29.08.2014 виглядають дуже подібними. В обох війнах приводом до російського вторгнення була активізація дій проти сепаратистських збройних формувань, агресором були задіяні одні й ті ж підрозділи наземних військ, ПДВ та ГРУ ЗС РФ. Очевидно, що ці ж сили, в першу чергу ПДВ, мають бути задіяні в гіпотетичному конфлікті в Балтійському регіоні. Принципова відмінність полягає лише в масштабах проведеної агресії, що дало можливість кремлівській пропаганді доводити своє невтручання в події на Донбасі. Перебування Чорноморського флоту РФ в Криму стало фатальним визначальним фактором як під час агресії проти Грузії 2008 р., так і під час подій 2014 р. В захопленні Криму також простежуються відзначені риси послідовних етапів ескалації конфлікту, за винятком консервування конфлікту, замість якого відбулась фактично беззбройна здача позицій українською стороною. Військова агресія РФ в Балтійському регіоні можлива лише у разі бездіяльності сил НАТО, що малоймовірно, однак припустимо, враховуючи «м'яку» політику Заходу щодо РФ.

This article uses the method of comparative analysis to investigate the tactics of military and political aggression of the Russian Federation in the territories of the former USSR. This tactic involves the use of disruptive geopolitical technologies of influence and direct military intervention. It is determined that the government and special services of the USSR have been laying foundations of regional separatism since at least 1990. It is on the basis of these actions that conflicts have unfolded in Abkhazia, South Ossetia, Crimea, and Donbas. The military tactics of the Russian Federation are deployed under the same scenario and include a series of measures that can be divided into four stages: creation of a separatist environment, deployment of a conflict under the disguise of civil war, military operation of the Russian Armed Forces, further freezing of the conflict. At the stage of direct military intervention, the Russian Federation is unable to sustain full-scale conflicts and is only capable of a fleeting war in a foreign territory against a country with low defense capabilities and further transition to "freezing" the conflict. In a comparative analysis, the fightings in Georgia in August–December 2008 and in Donbas on August 24–29, 2014 look very similar. In both wars, Russian aggression occurred after the activation of the separatist armed forces. Russia used the same units of ground forces, paratroopers, and intelligence services. Obviously, the same troops, especially landing parties, are to be used in a hypothetical conflict in the Baltic region. The fundamental difference lies only in the scale of aggression, which allowed the Kremlin propaganda to prove its non-interference in the events in Donbas. The Black Sea Fleet's stay in Crimea became a fatal determinant of both the aggression against Georgia in 2008 and the events of 2014. The seizure of Crimea traces the same successive stages of the conflict escalation, except for the freezing tactic substituted by the actual unarmed surrender of the Ukrainian side. The military aggression of the Russian Federation in the Baltic region is possible only with the inaction of NATO forces, which is unlikely but not excluded, given the "soft" policy of the West against the Russian Federation. ; У статті методом компаративного аналізу проводиться дослідження тактики військово-політичної агресії Російської Федерації на територіях колишнього СРСР, яка включає використання підривних геополітичних технологій впливу та безпосереднього військового втручання. Визначається, що основи регіонального сепаратизму закладалися урядом та спецслужбами СРСР щонайменше з 1990 р. Саме на підґрунті цих дій розгорнулися конфлікти в Абхазії, Південній Осетії, Криму та на Донбасі. Військова тактика РФ розгортається за однотипним сценарієм та включає послідовність заходів, які умовно можна поділити на чотири стадії: створення сепаратистського середовища, розгортання конфлікту з маскуванням під громадянську війну, військова операція Збройних сил РФ, подальше заморожування конфлікту. На стадії безпосереднього військового втручання РФ не спроможна до повномасштабних довготривалих конфліктів і здатна лише на швидкоплинну війну на чужій території проти країни з низькою обороноздатністю з подальшим переходом до «замороження» конфлікту. В компаративному зіставленні бойові дії в Грузії 08 – 12.08.2008 та на Донбасі 24 – 29.08.2014 виглядають дуже подібними. В обох війнах приводом до російського вторгнення була активізація дій проти сепаратистських збройних формувань, агресором були задіяні одні й ті ж підрозділи наземних військ, ПДВ та ГРУ ЗС РФ. Очевидно, що ці ж сили, в першу чергу ПДВ, мають бути задіяні в гіпотетичному конфлікті в Балтійському регіоні. Принципова відмінність полягає лише в масштабах проведеної агресії, що дало можливість кремлівській пропаганді доводити своє невтручання в події на Донбасі. Перебування Чорноморського флоту РФ в Криму стало фатальним визначальним фактором як під час агресії проти Грузії 2008 р., так і під час подій 2014 р. В захопленні Криму також простежуються відзначені риси послідовних етапів ескалації конфлікту, за винятком консервування конфлікту, замість якого відбулась фактично беззбройна здача позицій українською стороною. Військова агресія РФ в Балтійському регіоні можлива лише у разі бездіяльності сил НАТО, що малоймовірно, однак припустимо, враховуючи «м'яку» політику Заходу щодо РФ.

The article is devoted to analysis of president Obama foreign policy. Political speeches of the American leader and their correlation with American foreign policy regarding Syria are described. Tendency to the change of official position of the White House due to the course of events in Syria is analyzed.The main idea of B. Obama foreign policy is to renew American leadership. During the first period of presidency Obama positioned himself as a pacifist, but during the second facts indicate to the other way round. Expenses for the defense of the United States doubled in comparison with 2001 and now it is about 700 billion dollars.Peaceful statements made by Obama reflect imperatives of interventionism. There are serious doubts about the course change, because neither democrats whose interests the president defends, nor republicans allow him considerably change the vector of American foreign policy. Last events in Syria prove it.Due to the statements made by representatives of White House, the United States are ready to attack Syria. Obama is inclined to attack deliberately selected military objects in Syria. The goal of the attack is not only to punish the Asad's government, but also to take control of the use of chemical weapons against civilians. There are evident indicators of preparation to the assault on Syria. The United States moved four warships close to the shores of Syria.The issue of allies is also important in the Syrian context. Australia, France, Turkey and Israel are ready to support American attack against Syria. Position of the US is enthusiastically supported by France. The Minister of Foreign Affairs of France stated that the responsibility of Asad in the chemical attack is evident. Similar statement was made by the Prime-Minister of Australia.For decisive measures president Obama needs an approval of Congress. As a commander-in-chief, Obama doesn't need any approval, but from his point of view the discussion of this issue is important. There is no doubt that the president will get its approval. This result will correspond to the traditional course of the USA.Despite the intention of the American political elite to attack Syria, ordinary Americans keep another opinion. By the poll, conducted by the Washington Post and ABC News, about 60% of Americans are against the assault and only 36% are for it.White House administration applies similar approach in treating Syria to the one used by the former administration of G. Bush-junior. Today's situation reminds similar one in Iraq before the war in March 2003. At that period of time high rank American officials said that Iraq possessed chemical, biological and nuclear weapons. When the war in Iraq started no kind of weapons was found. So, now Americans, as well as the rest of the world, are quite doubtful about the necessity of using force against Syria.To my mind it is interesting to follow the technique, used by the White House officials planning aggression against Syria. In August 2013 Obama's administration just mentioned chemical weapon, used in Syria. A couple of days later it was mentioned that the government forces applied it though there was no evident facts. Unexpectedly on the 30th of August Washington high-rank officials started up the official information campaign, trying to persuade world community in posing danger from Bashar Asad side. The USA was making steps to form a coalition in waging war against Syria. On the same day White House officials stated a danger of Asada's possession of chemical weapons not only for the people of Syria, but also for the whole world. It's strange, because 189 countries in the world, including the USA and the RF, possess chemical weapons. Quite soon, on the 17th of September American President said that it was necessary to put B. Asad down as a dangerous leader for his own people and the democratic countries.American superiority is the ideological basis for foreign policy of the United States. And in this context Obama's administration is similar to Bush's administration. Statements, made by B. Obama, sound simultaneous with the statements made by European politicians. It makes sense, because it reduces critics from the world community and it doesn't reduces the role of the United States as the world leader. Despite the talks between the USA and the Russian Federation, the State Secretary of the US John Kerry, on the eighth of October, stated that president Obama hasn't made any decision regarding Syria. It means that the United States will decide on their own what to do and how react to the events in Syria.There are reasons to make conclusions that foreign policy of Barack Obama in the Middle East will increase instability in the region and strengthen American positions in order to get political and economic advantages. ; Статья посвящена анализу внешнеполитической деятельности президента Обамы. Выявлено корреляцию политических речей американского лидера с внешней политикой Соединенных Штатов по отношению к Сирии. Рассмотрено тенденцию к изменению официальной позиции Белого дома, принимая во внимание изменение событий в Сирии. ; Статтю присвячено аналізу зовнішньополітичної діяльності президента Обами. Виявлено кореляцію політичних промов американського очільника із зовнішньою політикою Сполучених Штатів щодо Сирії. Розглянуто тенденцію змін офіційної позиції Білого дому з огляду на перебіг подій у Сирії.

The article reflects the main stages of the Russian Federation's preparation for the invasion into Georgia in 2008, describes the information component of this preparation, its features, and the Russian Federation's struggle to control the in- formation space for obtaining its geopolitical dividends. Before the start of the August military operation, the Russian Federation became the organizer of active multi-faceted anti-Georgian information "throw-in", using diplomatic resources and media controlled by the leadership of the Russian Federation and pro-Russian media in Abkhazia and South Ossetia. The article analyzes facts from Russian and Western sources about the causes and prerequisites for the outbreak of the conflict exactly in August 2008, which Russia has planned and carefully prepared. The purpose of the article is to analyze the information component of the preparation of the Russian invasion into Georgia in August 2008. Determination of its main stages, conducted by the Russian Federation in the pre-war period, the causes and prerequisites for outbreak of the conflict.The Russian Federation has historically used separatism and post-colonial claims in neighboring countries to blackmail and, if necessary, dismember them. This be- came evident in Russia's approach to using the "concept of a strong state" in foreign policy towards Moldova, Georgia and Ukraine. In the case of Georgia, the historical fact is that regular military units of the Russian armed forces that did not have the status of peacekeepers invaded the territory of another state before August 7, 2008 without the permission or notification from the Georgian leadership. Thus, was car- ried out an act of aggression in accordance with international law. ; У статті висвітлено основні етапи підготовки Російської Федерації до втор- гнення у Грузію у 2008 році, описано інформаційну складову цієї підготовки, її осо- бливості та боротьбу РФ за контроль в інформаційному просторі для отримання геополітичних дивідендів. Перед початком серпневої воєнної операції РФ стала організатором проведення активних багатопланових антигрузинських інформа- ційних «вкидів», використовуючи дипломатичні ресурси і підконтрольні керівни- цтву РФ ЗМІ та проросійські медіа у Абхазії та Південній Осетії. Основна увага акцентувалася на можливих загрозах початку війни зі сторони Грузії, при цьому часто використовувалися викривлені та недостовірні історичні факти про роль Грузії у конфліктах початку 90-х рр. У публікації здійснений аналіз фактології з російських та західних джерел про причини та передумови розв'язання конфлікту на початку серпня 2008 року, який РФ спланувала та ретельно підготувала.

The article reflects the main stages of the Russian Federation's preparation for the invasion into Georgia in 2008, describes the information component of this preparation, its features, and the Russian Federation's struggle to control the in- formation space for obtaining its geopolitical dividends. Before the start of the August military operation, the Russian Federation became the organizer of active multi-faceted anti-Georgian information "throw-in", using diplomatic resources and media controlled by the leadership of the Russian Federation and pro-Russian media in Abkhazia and South Ossetia. The article analyzes facts from Russian and Western sources about the causes and prerequisites for the outbreak of the conflict exactly in August 2008, which Russia has planned and carefully prepared. The purpose of the article is to analyze the information component of the preparation of the Russian invasion into Georgia in August 2008. Determination of its main stages, conducted by the Russian Federation in the pre-war period, the causes and prerequisites for outbreak of the conflict.The Russian Federation has historically used separatism and post-colonial claims in neighboring countries to blackmail and, if necessary, dismember them. This be- came evident in Russia's approach to using the "concept of a strong state" in foreign policy towards Moldova, Georgia and Ukraine. In the case of Georgia, the historical fact is that regular military units of the Russian armed forces that did not have the status of peacekeepers invaded the territory of another state before August 7, 2008 without the permission or notification from the Georgian leadership. Thus, was car- ried out an act of aggression in accordance with international law. ; У статті висвітлено основні етапи підготовки Російської Федерації до втор- гнення у Грузію у 2008 році, описано інформаційну складову цієї підготовки, її осо- бливості та боротьбу РФ за контроль в інформаційному просторі для отримання геополітичних дивідендів. Перед початком серпневої воєнної операції РФ стала організатором проведення активних багатопланових антигрузинських інформа- ційних «вкидів», використовуючи дипломатичні ресурси і підконтрольні керівни- цтву РФ ЗМІ та проросійські медіа у Абхазії та Південній Осетії. Основна увага акцентувалася на можливих загрозах початку війни зі сторони Грузії, при цьому часто використовувалися викривлені та недостовірні історичні факти про роль Грузії у конфліктах початку 90-х рр. У публікації здійснений аналіз фактології з російських та західних джерел про причини та передумови розв'язання конфлікту на початку серпня 2008 року, який РФ спланувала та ретельно підготувала.

The core concept of the current review was a description and a discussion of the current situation of treating PTSD among military service members and veterans.This paper is focused solely on combat-related PTSD. It explores guideline recommended interventions for such PTSD, its implication, and efficacy based on the examination of the variety of researches being done around the world. ; Основна концепція огляду - проаналізувати поточну ситуацію у лікуванні ПТСР серед військовослужбовців і ветеранів. Ця стаття орієнтована саме на посттравматичний стресовий розлад, пов'язаний із перебування в зоні бойових дій. В ній досліджуються орієнтовні заходи, рекомендовані для використання при цьому стані, наслідки ПТСР і ефективність різних підходів щодо лікування згідно із міжнародними рекомендаціями щодо доказової медицини.

The publication is dedicated to investigation of Russian and European military drums dated by 18th– 19th centuries in order attribute the military drum from the National Museum of Ukrainian history collection. In the article the major processes of restorative intervention in the artefacts and author's technology of parchment type leather restoration are enlightened. ; Публікація присвячена дослідженню військових російських та європейських барабанів XVIII–ХІХст. з метою атрибуції військового барабану з колекції НМІУ. В статті в загальних рисах висвітлені основні процеси реставраційного втручання в досліджувану пам'ятку та авторські методики реставрації шкіри пергаментного типу.

The article deals with military intervention of the US army to Somalia in the period of 1992-1994. The study makes definitely clear that Washington usually was ambiguous in holding the peacekeeping policy. Frequent disagreements between the USA and the UN regarding the keypoints of mission in Somalia serve to confirm such point of view. ; В статье дан анализ военного вмешательства США в Сомали в 1992-1994 гг. По итогам исследования выдается возможным констатировать, что Вашингтон проводит далеко неоднозначную политику относительно миротворчества. Под-тверждением этого выступают неединичные разногласия между США и ООН по поводу ключевых моментов миссии в Сомали ; У статті дано аналіз військового втручання США в Сомалі в 1992-1994 рр. За підсумками дослідження виглядає можливим констатувати, що Вашингтон проводив далеко неоднозначну політику щодо миротворчості. Підтвердженням того виступають часті розбіжності між США та ООН щодо ключових моментів місії в Сомалі

The characteristics of the armed conflict in the modern world are given. The role and place of military and special units of the security forces at the border conflict intervention in the peacekeeping force. Described role of internal troops of the security forces in the area divided by military conflict parties. ; 1. Про оборону України [Текст] : Закон України від 06.12.1991 р. № 1933-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 12 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 803-VI (803-17) від 25.12.2008 р., ВВР, 2009, № 19).2. Про внутрішні війська МВС України [Текст] : Закон України від 26.03.1992 р. № 2235-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397 (із змінами, внесеними згідно із законами . № 1381-XIV (1381-14) від 13.01.2000 р.).3. Положення про територіальну оборону України [Текст] : указ Президента України від 27.03.1998 р. № 225 (у ред. від 02.10.2001 р. № 918/2001). – 16 с.4. Шмаков, О. М. Словник офіцера внутрішніх військ з воєнно-наукових питань [Текст] / О. М. Шмаков. –5-те вид.– Х. : Акад. ВВ МВС України, 2009. – 517 с.

The characteristics of the armed conflict in the modern world are given. The role and place of military and special units of the security forces at the border conflict intervention in the peacekeeping force. Described role of internal troops of the security forces in the area divided by military conflict parties. ; 1. Про оборону України [Текст] : Закон України від 06.12.1991 р. № 1933-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 12 (із змінами, внесеними згідно із Законом № 803-VI (803-17) від 25.12.2008 р., ВВР, 2009, № 19).2. Про внутрішні війська МВС України [Текст] : Закон України від 26.03.1992 р. № 2235-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397 (із змінами, внесеними згідно із законами . № 1381-XIV (1381-14) від 13.01.2000 р.).3. Положення про територіальну оборону України [Текст] : указ Президента України від 27.03.1998 р. № 225 (у ред. від 02.10.2001 р. № 918/2001). – 16 с.4. Шмаков, О. М. Словник офіцера внутрішніх військ з воєнно-наукових питань [Текст] / О. М. Шмаков. –5-те вид.– Х. : Акад. ВВ МВС України, 2009. – 517 с.

Military activities resulting in chemical pollution of the environment could produce a long-term impact on human health, whereas under certain conditions even ultra-low concentrations of some substances might provoke cancer, without noticeable toxic effect. According to modern views on carcinogenesis, the effect of carcinogens on human health does not have a threshold level of concentration. With the current deplorable state of the environment and an urgent need to improve it in view, we argue that there is a critical need for the mechanism that could assess the real state of the environment and would be instrumental for optimal decision-making process aimed at reducing environmental costs. The paper reports a case-study and exemplifies that a stepped health risk assessment is appropriate and helpful in case of environmental pollution following military actions. It also highlights the results of the risk assessment for life of the population living in the vicinity of hostilities. The results of the possible risk calculations concerning the damage non-carcinogenic and carcinogenic compounds could cause to the people living in the vicinity of hostilities were obtained in stages; the simple Monte Carlo error propagation methods and the two-dimensional Monte Carlo procedure were used to estimate the probability of different outcomes due to the intervention of random variables. It is shown that, in comparison with the simple Monte Carlo error propagation methods, the two-dimensional Monte Carlo procedure for estimating the probability of different outcomes provides additional information for the decision-making process, concerning either taking some specific measures or not. The findings of the study are the following: the assessment and subsequent analysis of environmental risk provide much more relevant information for taking an environmental decision, as compared to the threshold concentration methodology. The risk assessment should be carried out in stages, starting from simple (deterministic) to more complex ones (first the simple Monte Carlo error propagation methods, and later, two-dimensional Monte Carlo method), whenever there arise any of the following needs: if it is necessary to establish priorities among the areas, polluters, pollutants, pollutant transfer routes, categories of population and other risk factors; if resources for environmental conservation are limited; if mistaken decisions could generate destructive results; if there is a lack of information necessary to take a competent decision. ; Військова діяльність призводить до хімічного забруднення довкілля, яке впливає на здоров'я людини тривалий час, при цьому ряд речовин з малими і надмалими концентраціями не здійснює токсичного впливу на людину, але при певних умовах може викликати захворювання на рак. Відповідно до сучасних поглядів на канцерогенез, дія канцерогенів на здоров'я людини не має порогового рівня концентрації. Забруднення довкілля і необхідність прийняття відповідних рішень для його зменшення, викликає потребу у створенні механізму оцінки стану довкілля, за допомогою якого можна було б приймати оптимальні рішення, які б забезпечували його захист з мінімальними затратами. В роботі на конкретному прикладі пока­зано важливість та корисність застосування поетапної оцінки ризику для здоров'я насе­лення у випадку забруднення довкілля військовою діяльністю. Наведені результати оцінки ризику життєдіяльності населення, що проживає поблизу території, на якій проводилась військова діяльність. Результати розрахунків ризику можливого ураження людей неканцерогенними та канцерогенними сполуками, що знаходяться на території, отримані поетапно з використанням детермінованої і імовірнісної оцінки з використанням одно- і двовимірного методу Монте-Карло. Показано, що використання двовимірного методу Монте-Карло для імовірнісного аналізу ризику дає додаткову інформацію для прийняття рішення про застосування заходів для його зниження, порівняно з використанням одновимірного методу або детермінованих значень. У висновках проведеного дослідження обґрунтоване наступне: оцінка і подальший аналіз екологічного ризику забезпечує набагато більше корисної інформації для прийняття природоохоронного рішення порівняно з методологією порогових концентрацій. Оцінку ризику слід проводити поетапно, від простої (детермінованої) до більш складної (використання одновимірного, а пізніше і двовимірного методу Монте-Карло), тоді, коли виникають наступні потреби: необхідно встановити пріоритети серед територій, забруднювачів, маршрутів переносу забруднювачів, категорій населення та інших факторів ризику; ресурси для виконання природозахисних заходів обмежені; значні наслідки від прийняття неправильних рішень; отриманої або доступної інформації недостатньо для прийняття достовірного рішення.