Suchergebnisse

The article is devoted to the coverage and comparison of the normative-legal base of the political protest of Ukraine and the Republic of Poland. The right to freedom of peaceful assembly, guaranteed by the constitutions of democratic states, is considered, and it allows the society to demonstrate disagreement with the policy of the state. In addition, in special cases, freedom of peaceful assembly and political protest are a kind of act of political communication between civil society and government. The peculiarities of the legal and regulatory framework of Ukraine regarding political protest are considered, and it is determined that the regulatory framework is limited by a small number of normative legal acts, and of the forms used by the legislator in the issues of regulating the relations of citizens and authorities regarding the issues of political protest are fairly blurry. It is noted that the wording of the political protest in the Constitution of Ukraine is rather vague, and it is noted that there is no direct article in the Constitution about political protest, but there is some hint that political protest is considered as a part of human rights. The peculiarities of the normative and legal base of political protest in the Republic of Poland are considered, it is noted that the normative-legal basis does not provide for a direct norm regarding political protest, it is stated that there are only two normative legal acts regulating relations between the state and the protesters as a social phenomenon. The concept of «political protest» in general, its kinds, forms and mechanisms under which political protest has the right to be realized is considered. The normative-legal base of political protest of Ukraine and the Republic of Poland is analyzed and compared. Conclusions are made regarding the regulatory framework of political protest of the two countries, where the Ukrainian legal framework in the field of political protest is still poorly developed and needs to be finalized, however, it still demonstrates greater democracy compared to the Polish, and has prospects for development in a democratic direction. ; Стаття присвячена висвітленню та порівнянню нормативно-правової бази політичного протесту України та Республіки Польща. Розглянуто право на свободу мирних зібрань, що гарантована Конституціями демократичних держав та дає можливість суспільству демонструвати незгоду з політикою держави. Крім того, в особливих випадках, саме свобода мирних зібрань і політичний протест, стають своєрідним актом політичної комунікації між громадянським суспільством і владою. Розглянуто особливості нормативно-правової бази України щодо політичного протесту та визначено, що нормативно-правова база є обмежена невеликою кількістю нормативноправових актів, зазначено і те, що форми, якими послуговується законодавець в питаннях регулювання відносин громадян і влади, щодо питань політичного протесту є доволі розмитими. Підмічено, що в Конституції України, формулювання щодо політичного протесту є вельми нечіткими, та зазначено, що прямої статті в Конституції щодо політичного протесту немає, але є деякий натяк на те що політичний протест розглядається як частина прав людини. Розглянуто специфіку нормативно-правової бази політичного протесту в Республіці Польща, відмічено, що в нормативно-правовій базі не передбачено прямої норми стосовно політичного протесту, та вказано, що є всього два нормативно-правових акти які регулюють відносини між державою і протестуючими, як соціальним явищем. Розглянуто поняття «політичний протест» у цілому, його види, форми та механізми за якими політичний протест має право бути здійсненим. Проаналізовано та зроблено порівняння нормативно-правової бази політичного протесту України та Республіки Польща. Зроблено висновки щодо нормативно-правової бази політичного протесту двох країн, де українська нормативно-правова база в сфері політичного протесту все ще залишається слаборозвиненою та потребує доопрацювання, проте, все ж демонструє більший демократизм порівняно з польською, і має перспективи розвитку в демократичному напрямку.

The article is devoted to the study of one of the grounds for exemption from responsibility of international intergovernmental organizations - self-defense. It is provided by Art. 21 Draft articles on the Responsibility of international organizations, adopted by the UN International Law Commission in 2011. The wording of the norm significantly differs from the relevant provision providing a similar right to sovereign states. In particular, it states that "The wrongfulness of an act of an international organization is precluded if and to the extent that the act constitutes a lawful measure of self-defence under international law". It does not have a direct reference to the United Nations Charter, which is contained in Art. 21 Draft Articles on the Responsibility of the States in 2001. Currently there are no international agreements that envisage the right to self-defense of international organizations. Consequently, the basis for its application can be only an international law custom. Defining it is a complex scientific issue. Present analysis is based on the legal nature of international organizations. It is pointed out that, unlike sovereign states, they do not have their own territory, which in the vast majority of cases is the main purpose of military attacks by aggressor countries. Consequently, the grounds for applying the right to self-defense of international organizations are quite limited. They are mainly related to the negative circumstances in which police and peacekeeping units operate acting on the mandate of the relevant international organization and on its behalf. In other cases, international organizations are protected by agreements with the states on its territory their headquarters are located, where the guarantees of their safety and integrity are expressly provided. It is pointed out that it is highly likely that some of new means of direct and indirect intervention that are already being used to interfere in internal and external affairs of states will probably be applied to international organizations in the future. ; В статье даётся толкование ст. 21 Проекта статей об ответственности международных организаций, принятого Комиссией международного права ООН в 2011 г., предусматривающей право на самооборону как одно из условий, исключающих их противоправное поведение на международной арене. Содержание права на самооборону международных организаций сопоставлено с содержанием права на самооборону суверенных государств. Определена сфера практического применения права на самооборону международными организациями. ; У роботі надано тлумачення ст. 21 Проекту статей про відповідальність міжнародних організацій, що був прийнятий Комісією міжнародного права ООН у 2011 р., який передбачає право на самооборону, як одну із підстав, що виключають їх протиправну поведінку на міжнародній арені. Зміст права на самооборону міжнародних організацій зіставлений зі змістом права на самооборону суверенних держав. Визначено сферу практичного застосування права на самооборону міжнародними організаціями.

The article is devoted to the coverage and comparison of the normative-legal base of the political protest of Ukraine and the Republic of Poland. The right to freedom of peaceful assembly, guaranteed by the constitutions of democratic states, is considered, and it allows the society to demonstrate disagreement with the policy of the state. In addition, in special cases, freedom of peaceful assembly and political protest are a kind of act of political communication between civil society and government. The peculiarities of the legal and regulatory framework of Ukraine regarding political protest are considered, and it is determined that the regulatory framework is limited by a small number of normative legal acts, and of the forms used by the legislator in the issues of regulating the relations of citizens and authorities regarding the issues of political protest are fairly blurry. It is noted that the wording of the political protest in the Constitution of Ukraine is rather vague, and it is noted that there is no direct article in the Constitution about political protest, but there is some hint that political protest is considered as a part of human rights. The peculiarities of the normative and legal base of political protest in the Republic of Poland are considered, it is noted that the normative-legal basis does not provide for a direct norm regarding political protest, it is stated that there are only two normative legal acts regulating relations between the state and the protesters as a social phenomenon. The concept of «political protest» in general, its kinds, forms and mechanisms under which political protest has the right to be realized is considered. The normative-legal base of political protest of Ukraine and the Republic of Poland is analyzed and compared. Conclusions are made regarding the regulatory framework of political protest of the two countries, where the Ukrainian legal framework in the field of political protest is still poorly developed and needs to be finalized, however, it still demonstrates greater democracy compared to the Polish, and has prospects for development in a democratic direction. ; Стаття присвячена висвітленню та порівнянню нормативно-правової бази політичного протесту України та Республіки Польща. Розглянуто право на свободу мирних зібрань, що гарантована Конституціями демократичних держав та дає можливість суспільству демонструвати незгоду з політикою держави. Крім того, в особливих випадках, саме свобода мирних зібрань і політичний протест, стають своєрідним актом політичної комунікації між громадянським суспільством і владою. Розглянуто особливості нормативно-правової бази України щодо політичного протесту та визначено, що нормативно-правова база є обмежена невеликою кількістю нормативноправових актів, зазначено і те, що форми, якими послуговується законодавець в питаннях регулювання відносин громадян і влади, щодо питань політичного протесту є доволі розмитими. Підмічено, що в Конституції України, формулювання щодо політичного протесту є вельми нечіткими, та зазначено, що прямої статті в Конституції щодо політичного протесту немає, але є деякий натяк на те що політичний протест розглядається як частина прав людини. Розглянуто специфіку нормативно-правової бази політичного протесту в Республіці Польща, відмічено, що в нормативно-правовій базі не передбачено прямої норми стосовно політичного протесту, та вказано, що є всього два нормативно-правових акти які регулюють відносини між державою і протестуючими, як соціальним явищем. Розглянуто поняття «політичний протест» у цілому, його види, форми та механізми за якими політичний протест має право бути здійсненим. Проаналізовано та зроблено порівняння нормативно-правової бази політичного протесту України та Республіки Польща. Зроблено висновки щодо нормативно-правової бази політичного протесту двох країн, де українська нормативно-правова база в сфері політичного протесту все ще залишається слаборозвиненою та потребує доопрацювання, проте, все ж демонструє більший демократизм порівняно з польською, і має перспективи розвитку в демократичному напрямку.

The article highlights the information component of UN peacekeeping operations, an important tool for achieving its peace and security goals. The information support of UN peacekeeping operations has been analyzed. The article uses the general scientific principles of research. In the study of information mechanisms of the UN system, systematic and analytical methods were used with their inherent analysis and synthesis. The historical approach made it possible to trace the evolution of the UN activities in the field of information support for peacekeeping. The comprehensive use of various methods allowed the creation of a modern picture of the information support for UN peacekeeping operations. The maintenance of peace is part of the much broader efforts that the United Nations is making for peace providing. At all these stages, the effective use of information is vital. It is impossible to achieve the main goals of the UN without information – it is becoming an important aspect of increasing the effectiveness of peacekeeping operations. Preventive steps should be based on timely and accurate facts. A new concept of security is being formed, the basis of which is the protection of the entire population and specific people from the violence generated within the state. These tasks compel the UN to adjust traditional concepts, and one of the most important aspects is the widespread use of information technology. The UN strategic approach to conflict prevention requires closer interaction between the main units dealing with peace and security issues. In this regard, they need better tools for collecting and analyzing information. A professional system for accumulating knowledge on conflict situations, the effective dissemination of this knowledge to a wide range of users, the preparation of analytical assessments and the formulation of long-term strategies has been created in the form of Secretariat of Informational and Strategic Analysis. For UN peacekeeping operations, the potential for public information and ...

The article is devoted to the study of one of the grounds for exemption from responsibility of international intergovernmental organizations - self-defense. It is provided by Art. 21 Draft articles on the Responsibility of international organizations, adopted by the UN International Law Commission in 2011. The wording of the norm significantly differs from the relevant provision providing a similar right to sovereign states. In particular, it states that "The wrongfulness of an act of an international organization is precluded if and to the extent that the act constitutes a lawful measure of self-defence under international law". It does not have a direct reference to the United Nations Charter, which is contained in Art. 21 Draft Articles on the Responsibility of the States in 2001. Currently there are no international agreements that envisage the right to self-defense of international organizations. Consequently, the basis for its application can be only an international law custom. Defining it is a complex scientific issue. Present analysis is based on the legal nature of international organizations. It is pointed out that, unlike sovereign states, they do not have their own territory, which in the vast majority of cases is the main purpose of military attacks by aggressor countries. Consequently, the grounds for applying the right to self-defense of international organizations are quite limited. They are mainly related to the negative circumstances in which police and peacekeeping units operate acting on the mandate of the relevant international organization and on its behalf. In other cases, international organizations are protected by agreements with the states on its territory their headquarters are located, where the guarantees of their safety and integrity are expressly provided. It is pointed out that it is highly likely that some of new means of direct and indirect intervention that are already being used to interfere in internal and external affairs of states will probably be applied to international organizations in the future. ; В статье даётся толкование ст. 21 Проекта статей об ответственности международных организаций, принятого Комиссией международного права ООН в 2011 г., предусматривающей право на самооборону как одно из условий, исключающих их противоправное поведение на международной арене. Содержание права на самооборону международных организаций сопоставлено с содержанием права на самооборону суверенных государств. Определена сфера практического применения права на самооборону международными организациями. ; У роботі надано тлумачення ст. 21 Проекту статей про відповідальність міжнародних організацій, що був прийнятий Комісією міжнародного права ООН у 2011 р., який передбачає право на самооборону, як одну із підстав, що виключають їх протиправну поведінку на міжнародній арені. Зміст права на самооборону міжнародних організацій зіставлений зі змістом права на самооборону суверенних держав. Визначено сферу практичного застосування права на самооборону міжнародними організаціями.

The article is devoted to the study of one of the grounds for exemption from responsibility of international intergovernmental organizations - self-defense. It is provided by Art. 21 Draft articles on the Responsibility of international organizations, adopted by the UN International Law Commission in 2011. The wording of the norm significantly differs from the relevant provision providing a similar right to sovereign states. In particular, it states that "The wrongfulness of an act of an international organization is precluded if and to the extent that the act constitutes a lawful measure of self-defence under international law". It does not have a direct reference to the United Nations Charter, which is contained in Art. 21 Draft Articles on the Responsibility of the States in 2001. Currently there are no international agreements that envisage the right to self-defense of international organizations. Consequently, the basis for its application can be only an international law custom. Defining it is a complex scientific issue. Present analysis is based on the legal nature of international organizations. It is pointed out that, unlike sovereign states, they do not have their own territory, which in the vast majority of cases is the main purpose of military attacks by aggressor countries. Consequently, the grounds for applying the right to self-defense of international organizations are quite limited. They are mainly related to the negative circumstances in which police and peacekeeping units operate acting on the mandate of the relevant international organization and on its behalf. In other cases, international organizations are protected by agreements with the states on its territory their headquarters are located, where the guarantees of their safety and integrity are expressly provided. It is pointed out that it is highly likely that some of new means of direct and indirect intervention that are already being used to interfere in internal and external affairs of states will probably be applied to international organizations in the future. ; В статье даётся толкование ст. 21 Проекта статей об ответственности международных организаций, принятого Комиссией международного права ООН в 2011 г., предусматривающей право на самооборону как одно из условий, исключающих их противоправное поведение на международной арене. Содержание права на самооборону международных организаций сопоставлено с содержанием права на самооборону суверенных государств. Определена сфера практического применения права на самооборону международными организациями. ; У роботі надано тлумачення ст. 21 Проекту статей про відповідальність міжнародних організацій, що був прийнятий Комісією міжнародного права ООН у 2011 р., який передбачає право на самооборону, як одну із підстав, що виключають їх протиправну поведінку на міжнародній арені. Зміст права на самооборону міжнародних організацій зіставлений зі змістом права на самооборону суверенних держав. Визначено сферу практичного застосування права на самооборону міжнародними організаціями.

У статті висвітлюється вплив Оломоуцького мирного договору (1479 р.) на політичний розвиток чеських земель. Підписання Оломоуцького договору між королями Матяшем Корвіном та Владиславом ІІЯгеллоном завершило «Богемську війну» 1466-1478 рр., закріпивши розподіл земель Чеської корони між двома правителями. Чимала роль у підписанні договору належала чеській шляхті, яка відстоювала насамперед власні інтереси. Оломоуцький договір посилив позиції чеської знаті й став передумовою до встановлення на земляхЧеської корони станово-представницької моделі державного управління. ; The article reveals the influence of the Olomouc peaceful agreement (1479) on the political development of the Czech Kingdom. The «Bohemian War» (1466-1478) was ended with singing the Olomouc peaceful agreement between the king Matthias Corvinus and Vladislaus II Jagiellon. This agreement tightened the distribution of lands of the Bohemian Crown between two kings. The Czech representatives of noble class who was protecting their own interests also played an important role in signing the agreement. The Olomouc peaceful agreement had tightened the positions ofthe Czech nobility and became the precondition for the formation of the estate representative model of state government of the Czech lands.

У статті висвітлюється вплив Оломоуцького мирного договору (1479 р.) на політичний розвиток чеських земель. Підписання Оломоуцького договору між королями Матяшем Корвіном та Владиславом ІІЯгеллоном завершило «Богемську війну» 1466-1478 рр., закріпивши розподіл земель Чеської корони між двома правителями. Чимала роль у підписанні договору належала чеській шляхті, яка відстоювала насамперед власні інтереси. Оломоуцький договір посилив позиції чеської знаті й став передумовою до встановлення на земляхЧеської корони станово-представницької моделі державного управління. ; The article reveals the influence of the Olomouc peaceful agreement (1479) on the political development of the Czech Kingdom. The «Bohemian War» (1466-1478) was ended with singing the Olomouc peaceful agreement between the king Matthias Corvinus and Vladislaus II Jagiellon. This agreement tightened the distribution of lands of the Bohemian Crown between two kings. The Czech representatives of noble class who was protecting their own interests also played an important role in signing the agreement. The Olomouc peaceful agreement had tightened the positions ofthe Czech nobility and became the precondition for the formation of the estate representative model of state government of the Czech lands.

This article analyzes the mechanisms of diplomacy as a factor of peaceful managing of conflicts that arise between the subjects of international and interstate relations. Crisis management as one of the most urgent tasks of modern diplomacy is considered. Special attention is paid to the tasks of preventive diplomacy as a mean of regulating political and ethnic confrontations in crises and conflicts. ; Данная статья посвящена анализу механизмов дипломатии как факторов безсилового управления конфликтами, которые возникают между субъектами как международных, так и внутригосударственных отношений. Рассмотрено управление кризисными ситуациями как одна из самых актуальных задач современной дипломатии. Значительное внимание уделено определению задач превентивной дипломатии как средства регулирования политических и этнических противостояний в условиях кризисов и конфликтов. ; Дана стаття присвячена аналізу механізмів дипломатії як факторів безсиловогоуправління конфліктами, які виникають між суб'єктами міжнародних та внутрішньо-державних відносин. Розглянуто управління кризовими ситуаціями як одне з найбільш актуальних завдань сучасної дипломатії. Значну увагу приділено визначенню завдань превентивної дипломатії як засобу регулювання політичних та етнічних протистоянь в умовах криз та конфліктів

This article analyzes the legal nature of humanitarian operations. Are studied various approaches to defining terms of different types of humanitarian interventions, their eligibility and legitimacy. The author notes that the issue of the role and place of humanitarian operations in modern international relations deserves attention and study because such actions are experiencing in our time growths rapidly. We believe that humanitarian operations is the first component of the peace process, which is used to interpret the large number of terms: (1) peacemaking, (2) peacekeeping activities, (3) activities (mission) of peacekeeping, (4) peacekeeping operations, (5) peacekeeping mission, (6)peacebuilding, (7) preventive actions (shares) in preserving peace,(8) operation on peace, (9) peacekeeping operations, (10) the operation to enforce peace, (11) the operation of the post-conflict peace-building, (12) humanitarian actions, (13) humanitarian intervention, (14) police operations in other countries, etc. It is worth to say that in different countries the concept of «humanitarian aid» is interpreted differently. Thus, in the US – is «assistance in meeting humanitarian needs, including the need for food, drugs, medicines, equipment, education and clothing. The UK has the law «On international cooperation» (International Development Act), in which humanitarian aid is defined as «the provision to any person or authority assistance for the purpose of mitigate the consequences of natural or man-made disaster or other emergency situation for the population of one or more countries outside the United Kingdom». Moreover,in the law «aid» means any form or by any nature, including financial, technical and assistance, which consists in delivering materials. Analysis of regulations the US, UK, EU and UN definition of «humanitarian operation» gives reason to conclude no direct reference to this definition, Instead widely used term «humanitarian aid». However, there is another specific feature of the approach to the concept. Thus, the UK Secretary of State decides on such assistance, without charge or payment. Unlike these countries in the CIS, including Ukraine, the concept of «humanitarian aid» implicit prerequisite of such assistance – free of charge. Therefore, the author stresses that despite the difference in approach, understanding the role and place of humanitarian operations in world politics, аnd their impact on the promotion of human rights and freedoms as essential moral guidance is extremely large. ; Статья посвящена анализу правового характера гуманитарных операций. Рассматриваются различные подходы к определению терминологии различных видов гуманитарных интервенций, исследованы критерии приемлемости и законности. Автор отмечает, что проблема роли и места гуманитарных операций в современной системе международных отношений заслуживает внимания и изучения прежде всего потому, что подобные действия переживают в наше время бурный рост. Считаем, что гуманитарные операции это, прежде всего, составляющая миротворческих процессов, для интерпретации которых применяется большое количество терминов: (1) миротворчество, (2) миротворческая деятельность, (3) деятельность (миссия) по поддержанию мира, (4) миротворческие операции, (5) миротворческие миссии, (6) миростроительство (7), превентивные действия (акции) по сохранению мира, (8) операции по установлению мира, (9) операции по поддержанию мира, (10) операции по принуждению к миру, (11) операции по постконфликтному миростроительству, (12) гуманитарные акции, (13) гуманитарные интервенции, (14) полицейские операции на территории других государств и тому подобное. Анализ нормативных документов США, Великобритании, ЕС и ООН по определению «гуманитарная операция» дает основания констатировать отсутствие прямого указания на эту дефиницию, зато широко используется термин «гуманитарная помощь». Впрочем, здесь есть еще одна специфическая особенность подхода к этому понятию. Так, в Великобритании Госсекретарь решает вопрос о предоставлении такой помощи без оплаты или с оплатой. В отличие от указанных стран в странах СНГ, в т.ч. и в Украине, в понятие «гуманитарная помощь» заложено обязательное условие предоставления такой помощи - бесплатность. Так, автор отмечает, что несмотря на разницу в подходах, понимании роли и места гуманитарных операций в мировой политике, их влияние на утверждение прав и свобод человека, как важных нравственных ориентиров, является чрезвычайно большим. ; Стаття присвячена аналізу правового характеру гуманітарних операцій. Розглядаються різні підходи до визначення термінології різних видів гуманітарних інтервенцій, досліджено критерії прийнятності та законності. Автор зазначає,що проблема ролі і місця гуманітарних операцій у сучасній системі міжнародних відносин заслуговує на увагу і вивчення насамперед тому, що подібні дії переживають у наш час бурхливе зростання. Вважаємо, що гуманітарні операції це насамперед складова миротворчих процесів, для інтерпретації яких застосовують велику кількість термінів: (1) миротворчість, (2) миротворча діяльність, (3) діяльність (місія) з підтримки миру, (4) миротворчі операції, (5) миротворчі місії, (6) миробудівництво, (7) превентивні дії (акції) зі збереження миру, (8) операції зі встановлення миру, (9) операції з підтримки миру, (10) операції з примусу до миру, (11) операції з постконфліктної побудови миру, (12) гуманітарні акції, (13) гуманітарні інтервенції, (14) поліцейські операції на території інших держав тощо. Аналіз нормативних документів США, Великобританії, ЄС та ООН щодо визначення «гуманітарна операція» дає підстави констатувати відсутність прямої вказівки на цю дефініцію, натомість широко використовується термін «гуманітарна допомога». Втім, тут є ще одна специфічна особливість підходу до цього поняття. Так, у Великобританії Держсекретар вирішує питання про надання такої допомоги: без оплати чи з оплатою. На відміну від вказаних країн країнах СНД, в т.ч. і Україні, в поняття «гуманітарна допомога» закладена обов'язкова умова надання такої допомоги – безоплатність. Отож автор наголошує, що, незважаючи на різницю в підходах, розумінні ролі та місця гуманітарних операцій в світовій політиці, їх вплив на утвердження прав і свобод людини, як важливих моральних орієнтирів, є надзвичайно великим.

Canada, as one of the founding countries, plays an active role in NATO since its establishment and till the modern stage. Canadian military forces participate in international peacekeeping operations, counter­terrorism and maintaining security in the transatlantic area. Despite the close relationship with the US as a military, political and economic areas, Canada has always tried to conduct an independent policy within NATO. Canada national interests and NATO influence expand overlapping on the Arctic region deserves special attention. Canada's position on the role of NATO in the Arctic rather contradictory. Canada fears the growing influence in the Arctic region of the NATO member countries, which are not the Arctic states as in the case of Britain. Canada has long been promoting the idea of the alliance's transformation into the global organization like the United Nations Organization, which set a goal to provide security around the world. In fact, Canada seeks the creation of a «world policeman» who has modern special forces intended to participate in conflicts in different parts of the world. Also there is another scenario ­ the preservation of NATO as a «Eurocentric hybrid» with the former focusing on European security. ; Канада, як одна з країн­засновниць, відіграє активну роль у діяльності НАТО з моменту заснування організації до сучасного етапу. Канадські військові сили беруть участь у міжнародних миротворчих операціях, боротьбі з тероризмом та підтриманні безпеки у трансатлантичному регіоні. Незважаючи на тісні взаємовідносини з США, як у військовій, політичній та економічній сферах, Канада завжди прагнула проводити самостійну політику всередині НАТО. Окремого розгляду заслуговує перетин національних інтересів Канади та розширення впливу НАТО на арктичний регіон. Позиція Канади щодо ролі НАТО в Арктиці досить суперечлива. Канада побоюється посилення впливу в арктичному регіоні тих країн­членів НАТО, які, як у випадку з Великобританією, не є арктичними державами. Канада вже тривалий час пропагує ідею про перетворення альянсу в світову організацію нарівні з ООН, яка поставить перед собою мету забезпечувати безпеку в усьому світі. По суті Канадою ставиться завдання по створенню такого собі «світового жандарма», який матиме сучасні сили спеціального реагування, призначені для участі в конфліктах в різних точках світу. Також можливий і інший сценарій – збереження НАТО у вигляді «євроцентристського гібрида» з колишнім фокусом на європейську безпеку. ; Канада, як одна з країн­засновниць, відіграє активну роль у діяльності НАТО з моменту заснування організації до сучасного етапу. Канадські військові сили беруть участь у міжнародних миротворчих операціях, боротьбі з тероризмом та підтриманні безпеки у трансатлантичному регіоні. Незважаючи на тісні взаємовідносини з США, як у військовій, політичній та економічній сферах, Канада завжди прагнула проводити самостійну політику всередині НАТО. Окремого розгляду заслуговує перетин національних інтересів Канади та розширення впливу НАТО на арктичний регіон. Позиція Канади щодо ролі НАТО в Арктиці досить суперечлива. Канада побоюється посилення впливу в арктичному регіоні тих країн­членів НАТО, які, як у випадку з Великобританією, не є арктичними державами. Канада вже тривалий час пропагує ідею про перетворення альянсу в світову організацію нарівні з ООН, яка поставить перед собою мету забезпечувати безпеку в усьому світі. По суті Канадою ставиться завдання по створенню такого собі «світового жандарма», який матиме сучасні сили спеціального реагування, призначені для участі в конфліктах в різних точках світу. Також можливий і інший сценарій – збереження НАТО у вигляді «євроцентристського гібрида» з колишнім фокусом на європейську безпеку.

The article presents an analysis of the regulatory legal framework as to the reglamentation of the peaceful assembly holding in some regions of Ukraine, including Crimea. The procedure and the right to hold peaceful assembly at local and departmental acts of local governments and their compliance with the Basic Law of the country are defined.The article gives a detailed analysis of normatively-legal base in relation to regulation of realization of peaceful assembly in Crimea. It is specially noted that absence of legal settlement of mass measures results in numerous abuses, violations of rights for citizens. Attention is drawn to the fact that freedom of peaceful assembly is one of the fundamental human rights confessed by world community.The study showed that all decisions were taken by local authorities in the Crimea, contrary to the Constitution of Ukraine – the law of direct action – and limit the rights of citizens. It comes as no surprise that peaceful measures spontaneously turn into protest events, accompanied by radical slogans and numerous offenses. ; The article presents an analysis of the regulatory legal framework as to the reglamentation of the peaceful assembly holding in some regions of Ukraine, including Crimea. The procedure and the right to hold peaceful assembly at local and departmental acts of local governments and their compliance with the Basic Law of the country are defined.The article gives a detailed analysis of normatively-legal base in relation to regulation of realization of peaceful assembly in Crimea. It is specially noted that absence of legal settlement of mass measures results in numerous abuses, violations of rights for citizens. Attention is drawn to the fact that freedom of peaceful assembly is one of the fundamental human rights confessed by world community.The study showed that all decisions were taken by local authorities in the Crimea, contrary to the Constitution of Ukraine – the law of direct action – and limit the rights of citizens. It comes as no surprise that peaceful measures spontaneously turn into protest events, accompanied by radical slogans and numerous offenses.

The freedom of assembly securing in international law and problem of its realization in Ukraine are considered. It is shown that in the absence of special law, public peaceful actions become a subject of regulation by local authorities and courts, what results frequent violations of this constitutional right. The analysis of the prospects and risks of bills pending before the Verkhovna Rada of Ukraine is also provided. ; Рассматривается закрепление свободы мирных собраний в международном праве и проблемы ее реализации в Украине. Показывается, что в условиях отсутствия специального законодатель-ства мирные акции становятся предметом регулирования местных органов власти и судов, что приводит к частому нарушению этого конституционного права. Также проводится анализ перспектив и рисков законопроектов, находящихся на рассмотрении в Верховной Раде Украины. ; Розглядається закріплення свободи мирних зібрань у міжнародному праві та проблеми її реалізації в Україні. Показується, що за умов відсутності спеціального законодавства мирні акції стають предметом регулювання місцевих органів влади та судів, що призводить до частого порушення цього конституційного права. Також здійснюється аналіз перспектив іризиків законопроектів, що знаходяться на розгляді у Верховній Раді України.

The role of united Germany in the framework of the UN has been considered in the paper. The Two-Plus-Four-Agreement would set the stage for new relationship between Germany and the United Nations. Multilateralism and integration would also become the cornerstones of the German foreign policy. Germany's UN policy is characteristic of a commitment to a broad range of UN areas of operation. Such areas include the UN peacekeeping, protection of human rights, sustainable development and humanitarian aid. During the 1990s Germany directly or indirectly participated in 24 UN missions. The author has noted that the German military took part in missions to provide transportation, supply and engineering works. Germany was initially unable to significantly participate in peacekeeping operations due to the constitutional limitations. It was not earlier than 1994 when the decision on legalization of the Bundeswehr participation in the military actions, which are carried out outside NATO borders under the UN mandate, was made during internal political debate. This decision laid the way for greater German involvement in the peacekeeping operations. Germany demanded to revise articles 53 and 107 of the UN Charter which concern "the enemy states" since they had lost their original relevance. As a result, they were abolished in 1995. The author has emphasized that Germany is interested in strengthening the UN and expressed its wish to obtain a permanent membership on the Security Council. Because of this, Germany was one of the initiators of the reform of the UN. The German version assumed representativeness improvement that could be achieved by increasing the number of permanent and semi-permanent (without veto) members of the Security Council. However, the reform process has been protracted for many years because there was no unanimous opinion on methods of its implementation. The author concludes that numerous peacekeeping missions, financing of humanitarian programs, even internal political changes have demonstrated the importance of the UN's activities for foreign policy of united Germany. The participation in development of reform of the UN and the claim for the permanent membership in the Security Council are the logical consequence of increasing the united Germany status in the world community. Germany has managed to rise from a «political dwarf» of the confrontation times to the leader of the postbipolar world, and its activities in the UN played a significant role in this. ; Статтю присвячено характеристиці ролі об'єднаної Німеччини у межах діяльності ООН. Розглянуто миротворчі місії, гуманітарну допомогу, пропозицію реформувати Раду Безпеки та проаналізовано їхній вплив на внутрішньополітичний розвиток Німеччини

Виявлено, що основними напрямками міжнародного військового партнерства, визначальними засобами досягнення стратегічно важливих цілей держав та їх об'єднань є військово-політичне співробітництво, військово-технічне співробітництво і військово-стратегічне співробітництво. Усі зазначені напрямки міжнародного військового партнерства заслуговують на детальний теоретико-методологічний аналіз, що має забезпечити розкриття сутності та головних компонентів кожного з них, а також визначити взаємозв'язки між ними. З'ясовано місце військово-політичного партнерства в системі міжнародного військового партнерства як інтегрального напрямку військового співробітництва. Виокремлено його характерні ознаки, цілі, та наслідки. Оцінено основні елементи надійності військово-політичних союзів на прикладах: посилення воєнно-політичного співробітництва західноєвропейських держав у межах НАТО, а згодом – і в структурах безпеки ЄС; особливої моделі співробітництва у Північноамериканській регіональній системі міжнародних відносин, а саме – об'єднане командування протиповітряної оборони (НОРАД), що стало наслідком тісної співпраці між США та Канадою; миротворчої діяльності як особливого різновиду і головного пріоритету військово-політичного партнерства у сучасній системі міжнародних відносин. ; Aim of this article is to analyze the essence, characteristics, implications and main development tendencies of military-political partnership, as an integral component of military cooperation. It has been identified, that at the present stage of development of international relations system the key characteristics of military-political partnership are: distribution of information crucial for making strategically important decisions (first and foremost confidential) among the allies, which reinforces the principle of mutual support; implications for a state that renounced the alliance and breached the military-political treaty in the form of destabilizing the international position of that state (the consequences of this sort of punishment include the recession of the guilty state's international security status) formalized assurance of each partner nation that the alliance will protect them in case of war, and provide necessary assistance for a diplomatic crisis, which is supposed to help prevent aggression against those states. It has been determined, that joint efforts to conduct and support combat are a crucial objective of military-political cooperation, particularly in times of war. Peace time military-political alliances often become the instrument of collective deterrence of a potential adversary, since they provide bases for cooperation in military, internal affairs, foreign affairs and economic fields. At the same time the military-political cooperation strengthens the bases for international military-political integration. The tendencies of the new age military-political partnership have been outlined, taking as an example the cooperation of Western European states in NATO and, later, in the security structures of the EU, as well as the regional security frameworks, like the North American Aerospace Defense Command (NORAD), the establishment of which was a result of close cooperation between US and Canada. The type of cooperation that is one of the main political in the system of military partnership. ; Выявлено, что основными направлениями международного военного партнерства, определяющими средствами достижения стратегически важных целей государств и их объединений является военно-политическое сотрудничество, военно-техническое сотрудничество и военно-стратегическое сотрудничество. Все указанные направления международного военного партнерства заслуживают подробного теоретико-методологического анализа, который должен обеспечить раскрытие сущности и главных компонентов каждого из них, а также определить взаимосвязи между ними. Выяснено место военно-политического партнерства в системе международного военного партнерства как интегрального направления военного сотрудничества. Выделены его характерные признаки, цели и последствия. Оценены основные элементы надежности военно-политических союзов на примерах: усиление военно-политического сотрудничества западноевропейских государств в рамках НАТО, а впоследствии – и в структурах безопасности ЕС; особой модели сотрудничества в Североамериканской региональной системе международных отношений, а именно – объединенное командование противовоздушной обороны (НОРАД), что стало следствием тесного сотрудничества между США и Канадой; миротворческой деятельности как особой разновидности и главного приоритета военно-политического партнерства в современной системе международных отношений.