Suchergebnisse

State failure bears a significant destabilising potential for all levels of international security system. Rebuilding of the state is one of the primary priorities of the international community in the XXI century. Although considerable amount of research has been devoted to the study of different aspects of state failure as a political phenomenon and rebuilding of failed states, few attempts have been made to investigate the efficiency of failed states revival strategies.The article comprehensively analyses the strategy state-building in failed states and discusses peculiarities of state capacity rebuilding measures implementation in such actors. The author establishes key reasons for state-building programmes' low efficiency profile in failed states, namely their excessive universalism in approach to such states coupled with idealisation of the Western liberal democratic state model, and fragmented implementation. State-building in failed states is largely been pursued under the universalistic strategy of establishing institutions of the liberal-democratic model of the state, which often proves ineffective or counterproductive. The lack of consistency between short-term measures to maintain peace, medium-term process of peace consolidation, and long-term development programmes could also destabilise efforts to achieve sustainable peace and state capacity restoration.Effective strategies of failed states rebuilding should be based on a detailed analysis of the complex relationships in the state-society-regional / international system triad and be implemented with active engagement of relevant actors at the local, national and regional levels. Furthermore, targeted efforts to revive failed states have above all to recognise the loss of state capacity as an integrated into the global system phenomenon that is not limited to local manifestations. Hence state-building programmes in failed states should be accompanied by measures to strengthen the efficiency of the neighbouring states.The paper suggests it is worth acknowledging that (1) some approaches or modalities of state-building measures may be more effective in some contexts of state failure than others; (2) the international community needs a coordinated and consistent approach to the reconstruction of failed states; (3) lack of state capacity often calls for adaptive rather than technical solutions; and (4) priority should be given first to combating poverty and ensuring human security in failed states, which serve as essential stepping stones for other state-building endeavours. Designing and implementing unique and context sensitive state reconstruction strategy is a key policy recommendation for state-building in failed states. ; В статье комплексно проанализированы стратегии государственного строительства в государствах, которые потеряли дееспособность, и определены особенности реализации мер по восстановлению таких ак-теров. Автором установлено ключевые причины недостаточного уровня эффективности программ государ-ственного строительства в недееспособных государствах, в частности их чрезмерный универсализм с идеали-зацией западной либерально-демократической модели государства и фрагментарность имплементации ; У статті комплексно проаналізовано стратегію державобудівництва у державах, що втратили дієздатність, та визначено особливості реалізації заходів з відбудови таких акторів. Автором встановлено ключові причини недостатнього рівня ефектив-ності програм з державобудівництва у недієздатних державах, зокрема їх надмірний універсалізм з ідеалізацією західної ліберально-демократичної моделі держави і фраг-ментарність імплементації

The article analyses theoretical foundations of the development of an inclusive society in Ukraine. It demonstrates significance of theoretical investigations by D. Acemoglu and J.A. Robinson into the development of inclusive political and economic institutions as established practices of an inclusive society. The article investigates methodological possibilities of a mono-causal «simple theory» approach, which D. Acemoglu and J.A. Robinson use to clarify the main contours of economic and political development of different countries from the Neolithic revolution till now. The key idea of the two US scientists is that all the roots of poverty can be traced to politics and political processes. These topics form the subject of their analysis. We note that D. Acemoglu and J.A. Robinson maintain institutional point of view and argue that societies' growth requires effective institutions. Inclusive institutions, such as property rights, access to markets, equality before the law, access to infrastructure, support for economic and social mobility, and investment in human capital are needed for economic development. By contrast, extractive institutions enable the appropriation of rent by privileged groups in society, i.e. the elites. These institutions only redistribute resources rather than supporting development. They discriminate and expropriate. D. Acemoglu and J.A. Robinson consider political institutions fundamental to economic growth. They divide these into inclusive and extractive institutions as well. For D. Acemoglu and J.A. Robinson, politics is the process of a society choosing the rules governing its activities, and political institutions are the key determinant in the result of the struggle for economic gain – the prosperity of a nation, groups or specific individuals. Political institutions determine who has power in society and what power can be used for. Inclusive political institutions are characterised by plurality – various interest groups affecting political decisions. Under such conditions, the control over life in the country cannot be concentrated within a narrow group. However, D. Acemoglu and J.A. Robinson also caution that sufficient centralization is required to prevent chaos in a wide plurality. Extractive political institutions allow a narrow circle of elites to concentrate political power and subordinate economic institutions to the task of collecting resources from the rest of society. The article emphasises the importance of D. Acemoglu and J.A. Robinson's conclusion regarding the synergies between political and economic institutions. Inclusive political institutions with their wide distribution of power do not allow the usurping of power over economic institutions; and equitable distribution of resources encourages strengthening of inclusive political institutions ("inclusive society"). Such synergies are also inherent in extractive institutions. Four types of institutions create four possible institutional combinations. However, two combinations are typically reproduced: inclusive political and economic institutions, and extractive political and economic institutions. If there is a need to go beyond the bounds of extractive political and economic institutions, such opportunities arise at critical junctures, created by shock situations. The article emphasises the cautious nature of D. Acemoglu and J.A. Robinson's conclusions regarding the ways of changing political institutions in society from extractive to inclusive ones, and their confidence in the contingent nature of history, which might create or not create inclusive political institutions. However, even in the context of contingency, inclusive political and economic institutions, if they appeared, would be more likely to be reproduced in history, forming a virtuous circle. There is also a vicious circle of extractive institutions. The article also considers the ignorance hypothesis approach as the foundation of the influence of western political elites. According to D. Acemoglu and J.A. Robinson, western politicians are convinced that the roots of the poverty problem lie in the lack of knowledge about generating prosperity among the poor countries' elites. D. Acemoglu and J.A. Robinson emphasise that the overall perspective chosen by international organisations is false because they do not recognise the key role of political institutions. It is noted that D. Acemoglu and J.A. Robinson do not provide a programmatic answer to the question of how to create inclusive political institutions, instead emphasising that there is no recipe for the development of such institutions. There are factors that can contribute to their appearance: a significant level of centralisation that will not allow social movements that are trying to change the existing regime out of the boundaries of the law; availability of a broad coalition; civil society institutions that are able to coordinate the demands of the population so that the opposition movements would not be easily crushed by existing elites or used by another group to establish their control over extractive political institutions. We conclude that under the conditions of contingency, the responsibility of the political elites for their chosen development strategies and tactics grows immeasurably. History is not a destiny: a vicious circle can be broken. The elections awaiting Ukraine can become the breakthrough to a prosperous inclusive society.Key words: extractive political and economic institutions, inclusive society, inclusive political and economic institutions. ; Стаття присвячена аналізу теоретичних засад розбудови інклюзивного суспільства в Україні. Доводиться значення теоретичних розвідок Д. Аджемоглу і Дж. А. Робінсона щодо розвитку інклюзивних політичних і економічних інститутів як усталених практик інклюзивного суспільства, виявляються фактори, що сприяють їх появі. Політичні інститути визначаються первинними щодо економічного зростання. Підкреслюється принципова відмінність між інклюзивними і екстрактивними політичними і економічними інститутами. Наголошується відповідальність політичних еліт за розвиток інклюзивних інститутів в умовах контингентності.Ключові слова: екстрактивні політичні і економічні інститути, інклюзивне суспільство, інклюзивні політичні і економічні інститути. Статья посвящена анализу теоретических оснований развития инклюзивного общества в Украине. Доказывается значение теоретических разведок Д. Аджемоглу и Дж. А. Робинсона для развития инклюзивных политических и экономических институтов как устоявшихся практик инклюзивного общества, выявляются факторы, которые способствуют их появлению. Политические институты определяются как первичные для экономического роста. Подчеркивается принципиальное отличие между инклюзивными и экстрактивными политическими и экономическими институтами. Отмечается ответственность политических элит за развитие инклюзивных институтов в условиях контингентности.Ключевые слова: экстрактивные политические и экономические институты, инклюзивное общество, инклюзивные политические и экономические институты. The article analyses theoretical foundations of the development of an inclusive society in Ukraine. It demonstrates significance of theoretical investigations by D. Acemoglu and J.A. Robinson into the development of inclusive political and economic institutions as established practices of an inclusive society. The article investigates methodological possibilities of a mono-causal «simple theory» approach, which D. Acemoglu and J.A. Robinson use to clarify the main contours of economic and political development of different countries from the Neolithic revolution till now. The key idea of the two US scientists is that all the roots of poverty can be traced to politics and political processes. These topics form the subject of their analysis. We note that D. Acemoglu and J.A. Robinson maintain institutional point of view and argue that societies' growth requires effective institutions. Inclusive institutions, such as property rights, access to markets, equality before the law, access to infrastructure, support for economic and social mobility, and investment in human capital are needed for economic development. By contrast, extractive institutions enable the appropriation of rent by privileged groups in society, i.e. the elites. These institutions only redistribute resources rather than supporting development. They discriminate and expropriate. D. Acemoglu and J.A. Robinson consider political institutions fundamental to economic growth. They divide these into inclusive and extractive institutions as well. For D. Acemoglu and J.A. Robinson, politics is the process of a society choosing the rules governing its activities, and political institutions are the key determinant in the result of the struggle for economic gain – the prosperity of a nation, groups or specific individuals. Political institutions determine who has power in society and what power can be used for. Inclusive political institutions are characterised by plurality – various interest groups affecting political decisions. Under such conditions, the control over life in the country cannot be concentrated within a narrow group. However, D. Acemoglu and J.A. Robinson also caution that sufficient centralization is required to prevent chaos in a wide plurality. Extractive political institutions allow a narrow circle of elites to concentrate political power and subordinate economic institutions to the task of collecting resources from the rest of society. The article emphasises the importance of D. Acemoglu and J.A. Robinson's conclusion regarding the synergies between political and economic institutions. Inclusive political institutions with their wide distribution of power do not allow the usurping of power over economic institutions; and equitable distribution of resources encourages strengthening of inclusive political institutions ("inclusive society"). Such synergies are also inherent in extractive institutions. Four types of institutions create four possible institutional combinations. However, two combinations are typically reproduced: inclusive political and economic institutions, and extractive political and economic institutions. If there is a need to go beyond the bounds of extractive political and economic institutions, such opportunities arise at critical junctures, created by shock situations. The article emphasises the cautious nature of D. Acemoglu and J.A. Robinson's conclusions regarding the ways of changing political institutions in society from extractive to inclusive ones, and their confidence in the contingent nature of history, which might create or not create inclusive political institutions. However, even in the context of contingency, inclusive political and economic institutions, if they appeared, would be more likely to be reproduced in history, forming a virtuous circle. There is also a vicious circle of extractive institutions. The article also considers the ignorance hypothesis approach as the foundation of the influence of western political elites. According to D. Acemoglu and J.A. Robinson, western politicians are convinced that the roots of the poverty problem lie in the lack of knowledge about generating prosperity among the poor countries' elites. D. Acemoglu and J.A. Robinson emphasise that the overall perspective chosen by international organisations is false because they do not recognise the key role of political institutions. It is noted that D. Acemoglu and J.A. Robinson do not provide a programmatic answer to the question of how to create inclusive political institutions, instead emphasising that there is no recipe for the development of such institutions. There are factors that can contribute to their appearance: a significant level of centralisation that will not allow social movements that are trying to change the existing regime out of the boundaries of the law; availability of a broad coalition; civil society institutions that are able to coordinate the demands of the population so that the opposition movements would not be easily crushed by existing elites or used by another group to establish their control over extractive political institutions. We conclude that under the conditions of contingency, the responsibility of the political elites for their chosen development strategies and tactics grows immeasurably. History is not a destiny: a vicious circle can be broken. The elections awaiting Ukraine can become the breakthrough to a prosperous inclusive society.Key words: extractive political and economic institutions, inclusive society, inclusive political and economic institutions.

Urgency of the research. Government regulation of the economy is essential for sustainable development of the national economy as it's the cause of developing a structural policy strategy. Target setting. The main goals of government structural policy are the rapid transition from the crisis to economic growth and increasing global competitiveness. Actual scientific researches and issues analysis. Structural and economic development issues have been addressed in their research by such scholars as Vdovenko N., Nakonechna K., Heiets V., Shynkaruk L., Artomova T., Lebedieva O., Popadynets N., Shtefan S., Thoben K., Wiesner S., Wuest T., Liao Y., Deschamps F., Loures E., Ramos L., Higginbotham B., Barbaroux P., Sassen S., Lineberger R., Crawford I. Uninvestigated parts of general matters defining. The theories of structural policy necessitate their study to develop effective policy measures in strategic sectors of the national economy. The research objective. The purpose of the article is to substantiate ways of ensuring qualitative changes in the mechanism of government regulation of the development of strategic branches of the national economy. The statement of basic materials. The main directions of the structural policy are considered in the article. The main models of active and passive structural policy are identified. The basic principles of formation of industrial development strategy and structural changes of strategic branches of economy are established. The basic framework of the implementation of the structural policy in space industry is outlined. Conclusions. It has been found that many countries of the world created new industrial development strategies. It is determined that the goals of the new direction of government regulation of strategic industries are not only to accelerate and promote the economic development of these industries, but also to create jobs, fight poverty, participate in the technological revolution and global value chains. ; Актуальність теми дослідження. Державне регулювання економіки має важливе значення для сталого розвитку національного господарства, зумовлює важливість розроблення стратегії структурної політики. Постановка проблеми. Основними цілями структурної політики є швидкий перехід від кризового стану економіки до економічного зростання й підвищення конкурентоспроможності держави на світовому рівні. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями структурної політики та стратегій економічного розвитку займалися такі науковці як Вдовенко Н. М., Наконечна К. В., Геєць В. М., Шинкарук Л. В., Артьомова Т.І., Лебедєва О. А., Попадинець Н. М., Штефан С. І., Тобен К., Візнер С., Вуест Т., Ліао Й., Дезчампс Ф., Лурес Е., Рамос Л., Хігінботам Б., Барбаре П., Сассен С., Линбергер Р., Кроуфорд І. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Проведений аналіз наукових підходів до структурної політики держави зумовлює необхідність дослідження застосування цих теорій до вироблення ефективних заходів політики у стратегічних галузях національної економіки. Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування шляхів забезпечення якісних змін у механізмі державного регулювання розвитку стратегічних галузей національної економіки. Виклад основного матеріалу. У статті розглянуто основні напрями структурної політики. Визначено основні механізми активної та пасивної структурної політики. Встановлено основні засади формування стратегії промислового розвитку та структурних зрушень стратегічних галузей економіки. Окреслено основний механізм реалізації структурної політики в космічній галузі. Висновки. Встановлено, що багато країн світу розробили та розпочали імплементацію нових стратегій промислового розвитку. Визначено, що цілями нового напряму державного регулювання стратегічних галузей є не лише прискорення та сприяння економічному розвитку цих галузей, але й створення нових робочих місць, боротьба з бідністю, участь у технологічній революції та глобальних ланцюгах створення вартості.

Urgency of the research. Government regulation of the economy is essential for sustainable development of the national economy as it's the cause of developing a structural policy strategy. Target setting. The main goals of government structural policy are the rapid transition from the crisis to economic growth and increasing global competitiveness. Actual scientific researches and issues analysis. Structural and economic development issues have been addressed in their research by such scholars as Vdovenko N., Nakonechna K., Heiets V., Shynkaruk L., Artomova T., Lebedieva O., Popadynets N., Shtefan S., Thoben K., Wiesner S., Wuest T., Liao Y., Deschamps F., Loures E., Ramos L., Higginbotham B., Barbaroux P., Sassen S., Lineberger R., Crawford I. Uninvestigated parts of general matters defining. The theories of structural policy necessitate their study to develop effective policy measures in strategic sectors of the national economy. The research objective. The purpose of the article is to substantiate ways of ensuring qualitative changes in the mechanism of government regulation of the development of strategic branches of the national economy. The statement of basic materials. The main directions of the structural policy are considered in the article. The main models of active and passive structural policy are identified. The basic principles of formation of industrial development strategy and structural changes of strategic branches of economy are established. The basic framework of the implementation of the structural policy in space industry is outlined. Conclusions. It has been found that many countries of the world created new industrial development strategies. It is determined that the goals of the new direction of government regulation of strategic industries are not only to accelerate and promote the economic development of these industries, but also to create jobs, fight poverty, participate in the technological revolution and global value chains. ; Актуальність теми дослідження. Державне регулювання економіки має важливе значення для сталого розвитку національного господарства, зумовлює важливість розроблення стратегії структурної політики. Постановка проблеми. Основними цілями структурної політики є швидкий перехід від кризового стану економіки до економічного зростання й підвищення конкурентоспроможності держави на світовому рівні. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями структурної політики та стратегій економічного розвитку займалися такі науковці як Вдовенко Н. М., Наконечна К. В., Геєць В. М., Шинкарук Л. В., Артьомова Т.І., Лебедєва О. А., Попадинець Н. М., Штефан С. І., Тобен К., Візнер С., Вуест Т., Ліао Й., Дезчампс Ф., Лурес Е., Рамос Л., Хігінботам Б., Барбаре П., Сассен С., Линбергер Р., Кроуфорд І. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Проведений аналіз наукових підходів до структурної політики держави зумовлює необхідність дослідження застосування цих теорій до вироблення ефективних заходів політики у стратегічних галузях національної економіки. Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування шляхів забезпечення якісних змін у механізмі державного регулювання розвитку стратегічних галузей національної економіки. Виклад основного матеріалу. У статті розглянуто основні напрями структурної політики. Визначено основні механізми активної та пасивної структурної політики. Встановлено основні засади формування стратегії промислового розвитку та структурних зрушень стратегічних галузей економіки. Окреслено основний механізм реалізації структурної політики в космічній галузі. Висновки. Встановлено, що багато країн світу розробили та розпочали імплементацію нових стратегій промислового розвитку. Визначено, що цілями нового напряму державного регулювання стратегічних галузей є не лише прискорення та сприяння економічному розвитку цих галузей, але й створення нових робочих місць, боротьба з бідністю, участь у технологічній революції та глобальних ланцюгах створення вартості.

Attention is paid to the essence of education for sustainable development. The main international initiatives on the shaping and implementation of education for sustainable development are analyzed. The differences between environmental education and education for sustainable development are outlined. Environmental education is defined as well-structured education, which focuses on the relationship between man and the environment in order to preserve, protect and properly manage natural resources. The education for sustainable development is interpreted an interdisciplinary teaching methodology that covers integrated social, economic and environmental aspects of formal, informal and non-formal education. Education for sustainable development embraces environmental education, but it is a broader concept that takes into account socio-cultural and socio-political factors such as equality, poverty, democracy and quality of life. The role of education for sustainable development is emphasized by the contribution to the development of knowledge, values and skills needed to participate in decision-making to improve the quality of life at the local, regional, national and global levels. The competences of education for sustainable development are defined. The main tasks and approaches to the implementation of education for sustainable development, which are outlined in the international documents of the United Nations and the European Union, are analysed. The emphasis is placed on the importance of scientific publications devoted to the practical issues of the shaping and implementation of education for sustainable development, especially regarding the change of curricula, the creation of institutional conditions for the promotion of education for sustainable development in higher education institutions, complementary approaches to the education for sustainable development in the short and long term. A chronological analysis of international initiatives for education for sustainable development is done. The recommendations for the shaping and implementation of education for sustainable development in Ukraine are presented. ; Звернено увагу на сутність освіти для сталого розвитку. Проаналізовано основні міжнародні ініціативи щодо формування та впровадження освіти для сталого розвитку. Окреслено відмінності між екологічною освітою і освітою для сталого розвитку. Під екологічною освітою розуміємо добре структуровану освіту, яка фокусується на відносинах між людиною та довкіллям задля його збереження, охорони та належного управління природними ресурсами. Підкреслено, що освіта для сталого розвитку– це міждисциплінарна методологія навчання, яка охоплює інтегровані соціальні, економічні та екологічні аспекти формальної, неформальної та інформальної освіти. Освіта для сталого розвитку охоплює екологічну освіту, але є ширшим поняттям, що враховує соціо-культурні та соціо-політичні чинники, такі як: рівність, бідність, демократія та якість життя. Роль освіти для сталого розвитку підкреслено вкладом у розвиток знань, цінностей та навичок, необхідних для участі у прийнятті рішень для покращення якості життя на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях. Визначено компетенції освіти для сталого розвитку. Проаналізовано основні завдання і підходи щодо впровадження освіти для сталого розвитку, які викладені в міжнародних документах Організації Об'єднаних Націй та Європейського Союзу. Акцентовано увагу на значеннях наукових публікацій, які стосуються практичних питань щодо формування та впровадження освіти для сталого розвитку, особливо щодо зміни навчальних планів, створення інституційних умов для просування освіти для сталого розвитку у вищих навчальних закладах, взаємодоповнювальних підходів до освіти для сталого розвитку в коротко- та довготерміновій перспективі. Подано хронологічний аналіз міжнародних ініціатив з освіти для сталого розвитку. Сформовано рекомендації щодо формування та впровадження освіти для сталого розвитку в Україні.

The purpose of the article is to identify the main contributors to the global environment, to study the role transformation of the world's leading countries in the connection with the recent changes on the world arena, and to analyze transformation processes of the global world.In the process of writing the article the following general research methods are used: analysis and synthesis, abstraction, induction. The application of historical and systemic approaches has led to the integrity and logic of the conducted research and the validity of the findings.It is noted that the modern methodological approach involves the calculation of integral indicators that take into account various aspects of the countries' economic activities. However, we deny the possibility of convergence of various indicators into a single integral one. Therefore, we use an expanded set of macroeconomic indicators that take into account the aspects of demographic, poverty, and uneven distribution of income to conduct an assessment.It is determined that the United States of America and Japan stay the key players on the global arena. The European Union joined them at the beginning of the 21st century. China has become an undisputed key player, and India is rapidly strengthening its position. The Russian Federation is not left out of the attention of the world community simply because of its unpredictable and inadequate behavior in international relations.It is found out that the main factor in the further development of the global environment is, undoubtedly, the transition from the 3rd to the 4th industrial revolution, which necessitates the search for a man of his place in a fully automated and robotic production process.Environmental aspects of the countries' economic activities remained out of the focus of the study, which, in a way, reduces the precision of the assessment. Therefore, further research of this problem should be aimed at broadening the applied assessment method by including indicators that take into account the impact of the economic activity in each country on the state of the environment.Article received 01.05.2018 ; Метою написання статті є виокремлення основних фігурантів впливу на глобальне середовище, дослідження трансформації ролі провідних країн світу у зв'язку зі змінами, що відбуваються останнім часом на світовій арені, та аналіз процесів трансформації глобального світу.У процесі написання статті використано загальнонаукові методи дослідження – аналіз і синтез, абстрагування, індукцію. Застосування історичного та системного підходів зумовило цілісність і логічність виконаного дослідження та обґрунтованість отриманих висновків.Для здійснення оцінки місця країн на глобальній світовій арені ми застосовували розширений набір макроекономічних показників, що враховує аспекти демографічного характеру, бідності, нерівномірності розподілу доходів населення.Визначено, що ключовими гравцями на світовій глобальній арені нині є США, Європейський Союз і Японія. Безумовним важливим гравцем став Китай, стрімко підсилює свої позиції Індія. Російська Федерація не залишається поза увагою світового суспільства лише завдяки своїй непередбачуваній та неадекватній поведінці у міжнародних відносинах.З'ясовано, що визначним чинником подальшого розвитку глобального середовища стає, беззаперечно, перехід від третьої до четвертої промислової революції, що зумовлює необхідність пошуку людиною свого місяця у повністю автоматизованому і роботизованому виробничому процесі.Подальші дослідження цієї проблематики мають бути спрямовані на розширення застосованої методики оцінки шляхом урахування в ній показників впливу економічної діяльності в кожній країні на стан довкілля.Матеріал надійшов 01.05.2018

The purpose of the article is to identify the main contributors to the global environment, to study the role transformation of the world's leading countries in the connection with the recent changes on the world arena, and to analyze transformation processes of the global world.In the process of writing the article the following general research methods are used: analysis and synthesis, abstraction, induction. The application of historical and systemic approaches has led to the integrity and logic of the conducted research and the validity of the findings.It is noted that the modern methodological approach involves the calculation of integral indicators that take into account various aspects of the countries' economic activities. However, we deny the possibility of convergence of various indicators into a single integral one. Therefore, we use an expanded set of macroeconomic indicators that take into account the aspects of demographic, poverty, and uneven distribution of income to conduct an assessment.It is determined that the United States of America and Japan stay the key players on the global arena. The European Union joined them at the beginning of the 21st century. China has become an undisputed key player, and India is rapidly strengthening its position. The Russian Federation is not left out of the attention of the world community simply because of its unpredictable and inadequate behavior in international relations.It is found out that the main factor in the further development of the global environment is, undoubtedly, the transition from the 3rd to the 4th industrial revolution, which necessitates the search for a man of his place in a fully automated and robotic production process.Environmental aspects of the countries' economic activities remained out of the focus of the study, which, in a way, reduces the precision of the assessment. Therefore, further research of this problem should be aimed at broadening the applied assessment method by including indicators that take into account the impact of the economic activity in each country on the state of the environment.Article received 01.05.2018 ; Метою написання статті є виокремлення основних фігурантів впливу на глобальне середовище, дослідження трансформації ролі провідних країн світу у зв'язку зі змінами, що відбуваються останнім часом на світовій арені, та аналіз процесів трансформації глобального світу.У процесі написання статті використано загальнонаукові методи дослідження – аналіз і синтез, абстрагування, індукцію. Застосування історичного та системного підходів зумовило цілісність і логічність виконаного дослідження та обґрунтованість отриманих висновків.Для здійснення оцінки місця країн на глобальній світовій арені ми застосовували розширений набір макроекономічних показників, що враховує аспекти демографічного характеру, бідності, нерівномірності розподілу доходів населення.Визначено, що ключовими гравцями на світовій глобальній арені нині є США, Європейський Союз і Японія. Безумовним важливим гравцем став Китай, стрімко підсилює свої позиції Індія. Російська Федерація не залишається поза увагою світового суспільства лише завдяки своїй непередбачуваній та неадекватній поведінці у міжнародних відносинах.З'ясовано, що визначним чинником подальшого розвитку глобального середовища стає, беззаперечно, перехід від третьої до четвертої промислової революції, що зумовлює необхідність пошуку людиною свого місяця у повністю автоматизованому і роботизованому виробничому процесі.Подальші дослідження цієї проблематики мають бути спрямовані на розширення застосованої методики оцінки шляхом урахування в ній показників впливу економічної діяльності в кожній країні на стан довкілля.Матеріал надійшов 01.05.2018

The purpose of the article is to identify the main contributors to the global environment, to study the role transformation of the world's leading countries in the connection with the recent changes on the world arena, and to analyze transformation processes of the global world.In the process of writing the article the following general research methods are used: analysis and synthesis, abstraction, induction. The application of historical and systemic approaches has led to the integrity and logic of the conducted research and the validity of the findings.It is noted that the modern methodological approach involves the calculation of integral indicators that take into account various aspects of the countries' economic activities. However, we deny the possibility of convergence of various indicators into a single integral one. Therefore, we use an expanded set of macroeconomic indicators that take into account the aspects of demographic, poverty, and uneven distribution of income to conduct an assessment.It is determined that the United States of America and Japan stay the key players on the global arena. The European Union joined them at the beginning of the 21st century. China has become an undisputed key player, and India is rapidly strengthening its position. The Russian Federation is not left out of the attention of the world community simply because of its unpredictable and inadequate behavior in international relations.It is found out that the main factor in the further development of the global environment is, undoubtedly, the transition from the 3rd to the 4th industrial revolution, which necessitates the search for a man of his place in a fully automated and robotic production process.Environmental aspects of the countries' economic activities remained out of the focus of the study, which, in a way, reduces the precision of the assessment. Therefore, further research of this problem should be aimed at broadening the applied assessment method by including indicators that take into account the impact of the economic activity in each country on the state of the environment.Article received 01.05.2018 ; Метою написання статті є виокремлення основних фігурантів впливу на глобальне середовище, дослідження трансформації ролі провідних країн світу у зв'язку зі змінами, що відбуваються останнім часом на світовій арені, та аналіз процесів трансформації глобального світу.У процесі написання статті використано загальнонаукові методи дослідження – аналіз і синтез, абстрагування, індукцію. Застосування історичного та системного підходів зумовило цілісність і логічність виконаного дослідження та обґрунтованість отриманих висновків.Для здійснення оцінки місця країн на глобальній світовій арені ми застосовували розширений набір макроекономічних показників, що враховує аспекти демографічного характеру, бідності, нерівномірності розподілу доходів населення.Визначено, що ключовими гравцями на світовій глобальній арені нині є США, Європейський Союз і Японія. Безумовним важливим гравцем став Китай, стрімко підсилює свої позиції Індія. Російська Федерація не залишається поза увагою світового суспільства лише завдяки своїй непередбачуваній та неадекватній поведінці у міжнародних відносинах.З'ясовано, що визначним чинником подальшого розвитку глобального середовища стає, беззаперечно, перехід від третьої до четвертої промислової революції, що зумовлює необхідність пошуку людиною свого місяця у повністю автоматизованому і роботизованому виробничому процесі.Подальші дослідження цієї проблематики мають бути спрямовані на розширення застосованої методики оцінки шляхом урахування в ній показників впливу економічної діяльності в кожній країні на стан довкілля.Матеріал надійшов 01.05.2018

In the article the characteristics of social entrepreneurship as the directions of state regulation of the labour market are investigated. In the article the existing approaches to the definition of social enterprise are analyzed. On the basis of the research, it is advisable to define a social enterprise as an activity that extends to areas such as education, environmental protection, poverty reduction, protection of human rights and aimed at solving social problems. During the survey, the national models of social entrepreneurship are systematized and the features of legal regulation of social entrepreneurship in the world are identified. Analysis of current models of social entrepreneurship development confirms that it is actively developing in many countries, and solves the problems of unemployment and social protection. It was established that in the present conditions there is an insufficient level of development of social entrepreneurship in Ukraine. For improvement this situation, in the article a mechanism of social entrepreneurship development are proved and developed. For activation the development of social entrepreneurship in Ukraine are suggested: develop and implement the law on social entrepreneurship that would define clear criteria for social entrepreneurship and established legal mechanisms to support social entrepreneurs; promote the dissemination of information on social entrepreneurship through the media; develop and implement a vocational training program for those wishing to carry out activities in the field of social entrepreneurship. ; В статье исследуются особенности развития социального предпринимательства как направления государственного регулирования рынка труда. В статье проанализированы существующие подходы к определению понятия социальное предприятие. На основе проведенного исследования, целесообразно социальное предприятие определить, как вид деятельности, который распространяется на такие области, как образование, охрана окружающей среды, борьба с бедностью, защита прав человека и направлен на решение социальных проблем. В ходе исследования систематизированы национальные модели развития социального предпринимательства и определены особенности нормативно- правового регулирования социального предпринимательства в странах мира. Анализ современных моделей развития социального предпринимательства подтверждает, что оно активно развивается во многих странах и решает проблемы безработицы и социальной защиты. Установлено, что в современных условиях наблюдается недостаточный уровень развития социального предпринимательства в Украине. Для улучшения сложившейся ситуации в статье обоснован и разработан механизм развития социального предпринимательства. Для активизации развития социального предпринимательства в Украине предложено: разработать и внедрить закон о социальном предпринимательстве, который определял бы четкие критерии социального предпринимательства и создал правовые механизмы поддержки социальных предпринимателей; способствовать распространению информации о социальном предпринимательстве через средства массовой информации; разработать и внедрить программы по профессиональному обучению желающих для осуществления деятельности в сфере социального предпринимательства. ; В статті досліджуються особливості розвитку соціального підприємництва як напряму державного регулювання ринку праці. У статті проаналізовано підходи до визначення поняття "соціальне підприємство". На основі проведеного дослідження, доцільно соціальне підприємство визначити як вид діяльності, що поширюється на такі галузі, як освіта, охорона навколишнього середовища, боротьба з бідністю, захист прав людини та спрямований на вирішення соціальних проблем. В ході дослідження систематизовано національні моделі розвитку соціального підприємництва та визначено особливості нормативно-правового регулювання соціального підприємництва в країнах світу. Аналіз сучасних моделей розвитку соціального підприємництва підтверджує, що воно активно розвивається в багатьох країнах та вирішує проблеми безробіття та соціального захисту. Встановлено, що в сучасних умовах спостерігається недостатній рівень розвитку соціального підприємництва в Україні. Для поліпшення ситуації, що склалася, у статті обґрунтовано та розроблено механізм розвитку соціального підприємництва. Для активізації розвитку соціального підприємництва в Україні запропоновано: розробити та впровадити закон про соціальне підприємництво, що визначав би чіткі критерії соціального підприємництва та створив правові механізми підтримки соціальних підприємців; сприяти поширенню інформації про соціальне підприємництво через засоби ЗМІ; розробити та впровадити програми з професійного навчання бажаючих для здійснення діяльності у сфері соціального підприємництва.

MODERN TRENDS OF THE AGRARIAN LEGISLATION DEVELOPMENTO. V. GAFUROVA, Doctor in Law, Associate ProfessorNational University of Life and Environmental Sciences of Ukraine Implementation of agricultural production is accompanied not only with waif use of natural resources, especially agricultural land, but also with heavy pollution. The level of environmental safety is getting worse in this field. In the context of the aforementioned, recognition of the need for «greening» of the agrarian legislation to preserve the rural landscape and ensuring a gradual increase of quality of life for people living in rural areas is of key importance.Theoretical basis for this study were scientific works of scholars such as Andreytsev, V. I., Bagay, N. O., Ermolenko, V. M., Kostytsky, V. V., Kulinich, P. F., Kurman, T. V., Makarova, T. I., Malysheva, N. R., Petrov, V. V. and others.The purpose of this article is realization of the methodic theoretical and legal analysis of the environmental regulations impact on the agrarian legislation development, establishing a range of public relations regulated by agrarian legislation and discovering the meaning of «greening of agrarian legislation».The role of the agrarian law as a branch of law have to ensure proper legal regulation not only of relations connected with organization of agricultural production but also the social relations and rural development, that are acting as integral and indispensable part of its subject. End of the process of decay and impoverishment of the peasants is possible only with solution of social problems of rural residents, creation of legal mechanisms to improve living conditions in rural areas, decreasing the gap between the level of rural and urban life.It should be noted that the relations of social development of rural areas, primarily aimed on improving the level and quality of life of the rural population. The concept of «quality of life» is associated with complex characteristic of climatic, social, economic, environmental and cultural conditions of the population.Complex approach for solving such important issues as the preservation of natural and cultural landscapes, guarantee of food security and poverty alleviation of rural residents is possible within the concept of rural development. Under the EU law rural development implements by using all types of resources available on rural areas (human, natural, historical, etc.). Prospects for rural development are linked not only with agricultural production, but also with improvment the level and quality of life of the rural population. For this purpose, the development of non-agricultural activities (rural tourism, arts and crafts, rural afforestation etc.) and implementation of measures to improve the environmental situation are encouraged. Moreover, special attention in the process of development of rural areas in the EU is paid to the daily rural life application of innovative technologies aimed at the rational use and conservation of natural resources (development of renewable energy and energy efficiency, the implementation of research and investments related to the conservation, restoration and upgrading of cultural and natural heritage of villages and rural landscapes and natural subjects of high value, development of ecological settlements, etc.).Taking into consideration that the subject of agrarian law consists of a set of social relations in the sphere of agricultural production and social development of the rural areas, it would be logical to define the process of greening of agrarian legislation as the introduction of environmental principles into the content of acts of the law wich regulate agrarian relations.Moreover, the greening of agrarian legislation should aim to preserve rural areas as spatial framework for the allocation of natural resources, to maintain ecological agricultural production and to create conditions for gradually improving the quality of life.

The aim of the article is to analyze the theoretical provisions, world experience and the situation in Ukraine regarding the social sphere, its indicators, achievements and shortcomings, providing and justifying proposals for ways of development, outlining issues of further research in this area. The methodological basis of the study is the use of methods of theoretical generalization, systematic approach, analysis, synthesis, general and special methods of economic orientation. As a result, the possibility of resolving the contradictions between economic efficiency and social justice is shown, using various forms, methods and tools. The tools of the state social policy are offered. A historical excursion on the program solution of social problems in the countries of the world is given. The method of cloning and forecasting of organizational and economic form of regulation is characterized, examples of social development programs are given, including strategies, long-term programs, and also documents of regional character. The provision of subsidies to the population by regions in 2019 is analyzed, which takes into account the priorities of activity, territorial location, efforts of the authorities of the territories. The importance of innovative tools of social policy of the state in the conditions of budget deficit and at the same time high level of poverty of the population is emphasized. Components of social protection such as social assistance, social services, social insurance and social security are highlighted. The special importance of social assistance is emphasized, which means a system of measures aimed at improving the material condition of certain groups of the population through programs and activities of social institutions. It is proved that it is necessary to implement the principles of standardization of public life, the basis of which is the motivation of people to increase efficiency. The main problems of financing the social sphere and ways to solve them are indicated. The interaction of fiscal and social policy is clarified, when fiscal policy should stimulate business activity, and its use only to increase budget revenues leads to tension in society. It is emphasized that the main areas of social insurance are the protection of individuals in the event of loss of job, health, livelihood, ability to work and more. Much attention is given tothe importance of improving the work of the state employment service to enhance the effect of its activities, namely the professional orientation of job seekers, ensuring the availability of social services, the acquisition of additional qualifications for career growth by working individuals. There are substantiated proposals on the prospects of developing innovative tools of social policy of our state in a budget deficit and at the same time poverty of the main part of the population to ensure its protection, increase economic growth, when we get high social standards, and innovative changes in developing social programs which can be used in management structures at all levels, in enterprises and institutions of the social sphere. The severity of the problem of social security of all inhabitants of the country, exacerbated by economic and political instability for many years and the Сovid 19 pandemic at this stage, as well as insufficient scientific and methodological study of this problem necessitate consistent study, development and application of this component of development in terms of complexity, consistency, implementation of the best components of world and domestic experience. ; Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров'я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

Problem setting. The coronavirus pandemic has spread across the planet, not only affecting the health of the population and the world's medical system but also disrupting the global information space, economy and all other spheres of human life. Both domestic and foreign policies of states are changing. Success in overcoming the pandemic and its economic consequences is affecting security and polarization within societies. The pandemic leads to enhancing public power and strengthening nationalism, the intensification of rivalry between great powers, and strategic disunity. In this context, the paper objective is to consider authoritarian and democratic approaches to solving the problems of the current crisis. Recent research and publications analysis. The general scientific and scientific-journalistic literature has not yet created a generalized work on the socio-economic and political consequences caused by the crisis of the COVID-19 pandemic. However, some views caused by global crises are noted in the studies of J. Vynokurov, L. Kolinets, O.Nevmerzhytska, A. Petryk, and others. Ukrainian and foreign philosophers, political scientists, publicists A. Baumaster, O. Koval, R. Sushchenko, S. Walt, V. Katasonov, K.Mahbubani, J. Nai, Y. N. Harari expressed their reflections on the future development of the world after the pandemic. The famous American thinker F. Fukuyama notes that after a long crisis, the world will eventually be renewed and democracy will be strengthened.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The history of mankind is inseparable from the accompanying constant crises that have shaken societies and states. The peculiarity of modern crises is their unpredictability and globality. Due to the lack of effective crisis prevention mechanisms, inefficient functioning of international financial institutions, the presence of mass financial speculation and the virtualization of the world economy, favourable conditions are created for the spread and generation of crisis phenomena in the world. So far, there is no generally accepted view of the likely consequences of crises for the world's economies, and thus unpredictable socio-political changes. Paper main body. The Covid-19 pandemic has become the world's largest global crisis since the Great Depression. Its depth and scale are enormous. As a result, it is capable of surpassing the Great Recession of 2008 – 2009. Thus, only in the second quarter of 2020, the economy of the Eurozone countries fell by more than 12%. There is a record drop in GDP, world trade is declining. The pandemic is projected to increase poverty, with more than half of those in Africa. The peculiarity of the new crisis is not only that it creates unprecedented uncertainty, but also that it destroys entire sectors of the economy, including tourism, transport and even energy.The Coronavirus pandemic can cause significant changes not only in the economic but also in the political, social and cultural spheres. A protracted epidemic, combined with huge job losses, a protracted recession and a debt burden, could create tensions that will escalate into a political reaction. Nationalism, isolationism, xenophobia and attacks on the liberal world order may intensify. As the COVID-19 crisis spreads, it discredits traditional politics and public institutions, which are perceived by the general public as a systemic failure, and democracy is replaced by populism and the rhetoric of radicalism.Conclusions of the research and prospects for further studies. The crisis of the coronavirus has a significant impact on all spheres of society, causing negative consequences in the economy, health care and socio-political relations. There are growing populism, nationalism and authoritarianism, which increases the likelihood of social and international conflicts. That is why it became topical to defend the opposite concepts of further development of political systems of societies - to join forces to overcome the common threat, international cooperation, exchange of information, support for democratic values. ; Розглянуто проблему розвитку світового порядку, становлення політичного ладу суспільств після COVID-19. Доведено, що кризи в Європі ХХ ст. спричиняли появу як авторитарних, так і відновлення альтернативних демократичних режимів. Визначено, що COVID-19 може стати поворотним моментом епохи глобалізації, втрати довіри додемократії та зміцнення авторитаризму.

Problem setting. The coronavirus pandemic has spread across the planet, not only affecting the health of the population and the world's medical system but also disrupting the global information space, economy and all other spheres of human life. Both domestic and foreign policies of states are changing. Success in overcoming the pandemic and its economic consequences is affecting security and polarization within societies. The pandemic leads to enhancing public power and strengthening nationalism, the intensification of rivalry between great powers, and strategic disunity. In this context, the paper objective is to consider authoritarian and democratic approaches to solving the problems of the current crisis. Recent research and publications analysis. The general scientific and scientific-journalistic literature has not yet created a generalized work on the socio-economic and political consequences caused by the crisis of the COVID-19 pandemic. However, some views caused by global crises are noted in the studies of J. Vynokurov, L. Kolinets, O.Nevmerzhytska, A. Petryk, and others. Ukrainian and foreign philosophers, political scientists, publicists A. Baumaster, O. Koval, R. Sushchenko, S. Walt, V. Katasonov, K.Mahbubani, J. Nai, Y. N. Harari expressed their reflections on the future development of the world after the pandemic. The famous American thinker F. Fukuyama notes that after a long crisis, the world will eventually be renewed and democracy will be strengthened.Highlighting previously unsettled parts of the general problem. The history of mankind is inseparable from the accompanying constant crises that have shaken societies and states. The peculiarity of modern crises is their unpredictability and globality. Due to the lack of effective crisis prevention mechanisms, inefficient functioning of international financial institutions, the presence of mass financial speculation and the virtualization of the world economy, favourable conditions are created for the spread and generation of crisis phenomena in the world. So far, there is no generally accepted view of the likely consequences of crises for the world's economies, and thus unpredictable socio-political changes. Paper main body. The Covid-19 pandemic has become the world's largest global crisis since the Great Depression. Its depth and scale are enormous. As a result, it is capable of surpassing the Great Recession of 2008 – 2009. Thus, only in the second quarter of 2020, the economy of the Eurozone countries fell by more than 12%. There is a record drop in GDP, world trade is declining. The pandemic is projected to increase poverty, with more than half of those in Africa. The peculiarity of the new crisis is not only that it creates unprecedented uncertainty, but also that it destroys entire sectors of the economy, including tourism, transport and even energy.The Coronavirus pandemic can cause significant changes not only in the economic but also in the political, social and cultural spheres. A protracted epidemic, combined with huge job losses, a protracted recession and a debt burden, could create tensions that will escalate into a political reaction. Nationalism, isolationism, xenophobia and attacks on the liberal world order may intensify. As the COVID-19 crisis spreads, it discredits traditional politics and public institutions, which are perceived by the general public as a systemic failure, and democracy is replaced by populism and the rhetoric of radicalism.Conclusions of the research and prospects for further studies. The crisis of the coronavirus has a significant impact on all spheres of society, causing negative consequences in the economy, health care and socio-political relations. There are growing populism, nationalism and authoritarianism, which increases the likelihood of social and international conflicts. That is why it became topical to defend the opposite concepts of further development of political systems of societies - to join forces to overcome the common threat, international cooperation, exchange of information, support for democratic values. ; Розглянуто проблему розвитку світового порядку, становлення політичного ладу суспільств після COVID-19. Доведено, що кризи в Європі ХХ ст. спричиняли появу як авторитарних, так і відновлення альтернативних демократичних режимів. Визначено, що COVID-19 може стати поворотним моментом епохи глобалізації, втрати довіри додемократії та зміцнення авторитаризму.

Today, globalization is the main driving force of economic, political and social development of society. The deepening of globalization processes in all spheres of public life leads to the situation when many of the problems that have recently been internal are increasingly becoming international in nature: the rise of poverty and migration processes, social stratification of society, deterioration of the demographic situation, the spread of destructive forms of manifestation of deviations, etc. Globalization modifies many professions. Social work as a professional activity aimed at helping an individual, a family or a group of people in achieving of an appropriate social, material and cultural standard of living, is among the professions that undergoing significant changes under the influence of globalization. The purpose of the article is to analyze trends in the development of social work as a profession and social workers training in the context of the current global challenges. The tasks of the article include: to identify the actual challenges faced by the profession and the ways it responds to them; explore the directions of social workers training modernization in response to the challenges faced by the profession. To achieve the goal, the method of desk study was used, as well as general scientific methods of analysis, synthesis, comparison and generalization. The search was carried out in electronic databases such as Google Scholar, Web of Science, Ukrainian and foreign websites devoted to the development of social work and training in this area. The globalization processes taking place today in the world considerably expand the scope and tasks of social work as a profession, as evidenced by the adopted global priorities of social development and the new global definition of social work. The main ways of social work responding to the globalization of social processes are the revision of its mission and tasks, the expansion of its scope and role, the internationalization of the profession, the extension of its efforts to the international level, the increased understanding of the interconnection of global, regional and local dimensions of social problems. In the context of the complication of social work's goals, content and functions, the modernization of social worker training is an urgent task not only in countries where it was introduced recently, but also in developed countries, where programs on social work have been launched a long time ago. The main trends in the modernization of social workers training are the decentralization of higher education management, the unification of the curricular, the introduction of distance education technologies, the strengthening of interdisciplinary cooperation, the internationalization of education. Examining and taking into account trends in the development of social work and social work education under the influence of global challenges is important not only in terms of improving the quality of services, but also in the context of reforming the whole system of Ukrainian higher education and its integration into the European and the world of educational space. ; Соціальна робота є однією з професій, яка зазнає суттєвих змін під впливом глобалізації. Метою статті є аналіз тенденцій розвитку соціальної роботи як професії та підготовки соціальних працівників у контексті сучасних глобальних викликів. Використовуючи метод кабінетного дослідження, а також загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення було проаналізовані наукові публікації, розміщені в електронних базах даних Google Scholar та Web of Science, на вітчизняних та закордонних веб-сайтах, присвячених питанням розвитку соціальної роботи та навчання в цій сфері. Виявлено, що основними шляхами реагування соціальної роботи на глобалізацію суспільних процесів є переосмислення її місії і завдань та розширення сфер діяльності, інтернаціоналізація професії, її вихід на міжнародний рівень, поглиблення розуміння взаємозв'язку глобального, регіонального і місцевого вимірів соціальних проблем. Основними тенденціями модернізації підготовки соціальних працівників є децентралізація управління вищою освітою, уніфікація змісту підготовки соціальних працівників, впровадження технологій дистанційної освіти, посилення міждисциплінарної взаємодії, інтернаціоналізація освіти. Вивчення та врахування світових тенденцій розвитку соціальної роботи та освіти у цій сфері є важливими не лише з точки зору підвищення якості соціальних послуг, але й у контексті реформування системи вищої освіти та її інтеграції у європейський та світовий освітній простір.

Research Relevance. During the Ukraine independence, its school system of education lies in the zone of continuous change: reforms, modernizations, transformations, renewals, the fundamental direction of which is to build national humane, democratic, and personality-oriented school. Among its unresolved issues is the imperfection of the content of general secondary education, which is a primary component of the educational system. The content of education in the generalized form reflects the level of culture achieved by society for its further promotion. Physical education, as one of the forms of social relations, is a product of active social and economic formation. Therefore, the physical education system functioning and its changes are conditioned by social and cultural, political and religious, economic and personality factors. Their studying will help to comprehend the regularities of the development of the physical education system in Ukraine; will contribute to the creation of scientifically grounded direction of its further progress; will prevent subjective decisions; will form national self- consciousness as the condition for preserving Ukraine's independence. The Research Aimed to identify the political, economic and social preconditions for the development of the physical education curriculum for secondary schools (1993). Research Methods include study and generalization of information resources, comparative analysis, causal analysis, hermeneutic method. Research Results. The development of the first curriculum in physical education in independent Ukraine (1993) introduced into the practice of secondary schools shortly after the proclamation of its independence, duplicated its predecessor in the USSR (1988) in the main provisions of the explanatory note despite minor differences. The inertial «echo» of the Soviet system in the adopted document is preconditioned by a number of objective political, economic, and social circumstances: the declaration of Ukraine independence in 1991; insufficient time for officials to realize their place in the process of state formation and the scale of new tasks; the dominance of bureaucratic management methods and the unreadiness of specialists to demonstrate independence in making original decisions; the lack of economical transformations, poverty and social insecurity of Ukrainians; the echo of the hierarchy of cultural values of Soviet times. ; Актуальность. За время независимости Украины ее школьная система образования находится в зоне непрерывных изменений: реформ, модернизаций, трансформаций, обновления, магистральным направлением которых является построение национальной гуманной, демократической, личностно ориентированной школы. Среди ее нерешенных проблем – несовершенство содержания общего среднего образования, которое является основной составляющей образо- вательной системы. Содержание образования является основной составляющей образовательной системы, которая в обобщенной форме отражает достигнутый обществом уровень культуры для дальнейшего его развития. Физическое воспитание как одна из форм социальных отношений является продуктом действующей общественно-экономической формации. Поэтому функционирование системы физического воспитания и ее изменения обусловлены социально-культурными, политико-религиозными, экономическими и личностными факторами. Их исследование позволит осознать закономерности развития системы физического воспитания Украины; будет способствовать выработке научно обоснованного курса ее дальнейшего продвижения; предотвращать субъективные решения, формировать национальное самосознание как условие сохранения независимости Украины. Цель исследования – выявить политические, экономические и общественные пред- посылки разработки учебной программы по физической культуре для общеобразовательных школ (1993). Методы исследования – изучение и обобщение информационных источников, сравнительного анализа, причинно-следственного анализа, герменевтический. Результаты исследования. Разработка первой учебной программы по физической культуре в независимой Украине (1993), введена в практику общеобразовательных учебных заведений вскоре после провозглашения в ней самостоятельности, дублировала свою предшествен- ницу УССР (1988) в основных положениях пояснительной записки, несмотря на несущественные разногласия.Инерционное «эхо» советской системы в принятом документе обусловлено рядом объективных политических, экономических и общественных обстоятельств: провозглашением независимости Украины в 1991 г.; недоста- точным временем для осознания чиновниками своего места в процессе создания государства и масштаба новых задач; доминированием бюрократических методов управления и неготовностью специалистов к проявлению самостоятельности в принятии оригинальных решений; отсутствием экономических преобразований, бедностью и социальной незащищенностью украинцев; отзвуком иерархии культурных ценностей советских времен. ; Актальність. Упродовж незалежності України її шкільна система освіти перебуває в зоні неперервних змін: реформ, модернізацій, трансформацій, оновлення, магістральним напрямом яких є побудова національної гуманної, демократичної, особистісно орієнтованої школи. Серед її нерозв'язаних проблем – недосконалість змісту загальної середньої освіти, який є основною складовою частиною освітньої системи. Зміст освіти в узагальненій формі відображає досягнутий суспільством рівень культури для подальшого його піднесення. Фізичне виховання, як одна з форм соціальних відносин є продуктом діючої суспільно-економічної формації. Тому функціонування системи фізичного виховання та її зміни зумовлені соціально-культурними, політично- релігійними, економічними й особистісними факторами. Їх дослідження дасть змогу усвідомити закономірності розвитку системи фізичного виховання України; сприятиме виробленню науково обґрунтованого курсу її подальшого поступу; запобігатиме суб'єктивним рішенням; формуватиме національну самосвідомість як умову збереження незалежності України. Мета дослідження – виявити політичні, економічні та суспільні перед- умови розробки навчальної програми з фізичної культури для загальноосвітніх шкіл (1993 р.) Методи дослі- дження – вивчення та узагальнення інформаційних джерел, порівняльного аналізу, причинно-наслідкового аналізу, герменевтичний. Результати дослідження. Розробка першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні (1993), уведена в практику загальноосвітніх закладів освіти невдовзі після проголошення її самостійності, дублювала свою попередницю УРСР (1988) в основних положеннях пояснювальної записки, попри несуттєві розбіжності. Інерційне «відлуння» радянської системи в прийнятому документі зумовлене низкою об'єктивних політичних, економічних та суспільних обставин: проголошенням незалежності України в 1991 р.; недостатнім часом для усвідомлення чиновниками свого місця у процесі державотворення й масштабу нових завдань; домінуванням бюрократичних методів управління та неготовністю фахівців до прояву самостійності в прийнятті оригінальних рішень; відсутність економічних перетворень, бідністю й соціальною незахищеністю українців; відголосом ієрархії культурних цінностей радянських часів.