Search results

The subject. This article discusses the taxation of copper and nickel extraction in Australia, Canada, Chile, Kazakhstan and USAThe purpose of the article is to confirm or disprove the hypothesis that the experience of taxation of copper and nickel extraction in Australia, Canada, Chile, Kazakhstan and USA may be used for modifying the mineral extraction tax (MET) in Russia in order to increase the share of resource rent collected by the government.The methodology of research includes legal interpretation and economic analysis of the tax legislation in United States, Canada, Australia, Chile and Kazakhstan as countries with a well-developed tax system and a significant size of the mining sector in overall GDP.The authors select the legislative acts of these countries and regions that determine the procedure for collecting taxes in the extraction of metal ores, including those containing copper and nickel, as well as in the production of copper and nickel. The selected legislative acts are analyzed to determine the essential parameters of taxation. Particular attention is paid to the method of calculating the tax base, taking into account the approach to assessing the value of the taxable object, permissible tax deductions and exceptions, which allows authors to test the hypothesis put forward by determining which part of the value of a mineral resource is withdrawn during taxation.The main results, scope of application. Mineral extraction tax is the main tool for collecting natural resource rent in Russia. However, the level of taxation of solid minerals and coal is disproportionately low compared to their share in the production and export of raw materials. Thus, in 2018, the amount of MET on all minerals totaled 100.5 billion rubles, while the MET collected from oil and natural gas amounted to 5,979.6 billion rubles, i.e. 60 times as much. At the same time, the role of solid minerals in the Russian economy is comparable to the role of oil and gas. The share of the main types of minerals in the exports of the Russian Federation in 2018 was 20.4% compared to 56% for oil and gas, i.e. the difference of less than three times. The contribution of the industries related to the extraction of minerals and production of metals (mining of coal, ores, diamonds, metallurgy, fertilizer production) to the Russian GDP is about half as much as that of industries involved in the extraction and processing of oil and natural gas (7% and 14% of GDP respectively).In view of the above, it is important to develop a new approach to the taxation of solid minerals in Russia based on the world's best practices. In order to identify the general principles of their taxation, we have conducted a detailed analysis of the tax legislation in a number of countries with a well-developed tax system and a significant size of the mining sector (the United States, Canada, Australia, Chile and Kazakhstan). We focused on the taxation of copper and nickel ores mining.Conclusions. The analysis of the international experience of taxation of copper and nickel mining sector reveals the following trend: the tax is calculated based on the market value of the extracted minerals, which is linked to the price quotes for the relevant product on an organized metal exchange (for example, the price of pure metal on the London Metal Exchange). This approach can be used in the Russian tax practice in several ways. First, Russia can adopt the Australian model where royalty on a mineral resource can be levied at the time of sale of the useful component irrespective of the processing stage (ore, concentrate or metal). The second potential model is based on the actual sale price of the product (provided it is sold in an arm's length transaction) after deducting the costs of processing (i.e., smelting, enrichment etc., depending on the stage of processing) to arrive at the market value of the ore at the "mine mouth". The third is the Canadian model which is similar to the second one, but with the extraction costs also deducted from the sale price. ; Налог на доход от добычи полезных ископаемых (НДПИ) является главным способом изъятия природной ренты в России. Однако этот налог в основном ложится на нефтегазовую отрасль, в то время как уровень налогообложения руд цветных металлов (в частности, многокомпонентных комплексных руд, содержащих медь и никель) очень низок и не соответствует их доли в производстве и экспорте сырья. Ввиду этого становится актуальной задача поиска новых подходов к налогообложению медеи никельсодержащих руд исходя из принципов, принятых в мировой практике. В работе детально исследовано налоговое законодательство в отношении добычи и производства меди и никеля в странах с развитой налоговой системой на примере Австралии, Канады, США, Чили и Казахстана. На основе проведенного анализа сформулированы подходы к совершенствованию НДПИ в отношении руд цветных металлов и многокомпонентных комплексных руд, предполагающие связать размер налога с рыночной стоимостью добытых полезных ископаемых.

Latin American cities face many problems that compromise them from different angles such as lack of infrastructure, government fragmentation, and environmental degradation. At the same time, each city tries to come up with its own solutions, but there are so many difficulties that in many cases it is difficult to keep attention and efforts focused on all these directions. For these reasons, this research aims to define some of the most common problems faced by cities in Latin America. Disseminating these similarities could help to face those problems, since, if local governments recognize that they face the same situations as their neighbors, they could organize themselves to study them and find solutions. To achieve these objectives, this research reviewed the diagnoses made by hundreds of Best Practice proposals collected in the libraries of UN Habitat and the Dubai International Award for Best Practices. Based on these results, this research built a proposal for the contest "Participatory Projects in Public Space Contest" organized in commemoration of the 450 years of Caracas. This proposal served as a case study where some of these cross-cutting problems in the region were explored. At the same time, the contest served as a framework to make these results public and promote discussion on some of these important issues. Finally, this research links different stages and synthesizes some important efforts that are intended to serve as a reference framework to better understand serious and everyday problems that are manifested in Latin American cities. ; Las ciudades de América Latina se enfrentan a muchos problemas que las comprometen desde diferentes ángulos como infraestructura, gobernabilidad y medio ambiente. Al mismo tiempo, estas ciudades parecen sufrir de una serie de ciertas condiciones que les dificultan enfrentar efectivamente esos problemas. Desde esta perspectiva, la investigación parte de la hipótesis de que las ciudades de América Latina comparten similitudes importantes para plantearse como objetivo identificar las condiciones transversales que les están dificultando enfrentar sus problemas. Comprender estas dificultades podría ayudar a planificadores y gobiernos a enfrentar la situación y cooperar en el desarrollo de estrategias efectivas. Para alcanzar estos objetivos, la investigación se desarrolló en dos etapas. Primero, se utilizó Caracas como caso de estudio en función de construir un proceso inductivo. Esta experimentación se desarrolló en el marco del "Concurso de Proyectos Participativos en el Espacio Público" organizado en conmemoración de los 450 años de la fundación de Caracas. Dicho espacio sirvió como plataforma de debate para recoger diferentes perspectivas sobre el tema. Segundo, la investigación revisó, analizó y categorizó los diagnósticos realizados por cientos de propuestas de Buenas Prácticas recogidas en las bibliotecas de ONU Habitat. Finalmente, la investigación definió las condiciones comunes que dificultan el desarrollo sostenible de las ciudades de América Latina como: magnitud, discontinuidad, opacidad, fragmentación, urgencia e implementación. Además, el enorme potencial y las oportunidades que caracterizan a estas ciudades terminaron valorándose como un elemento negativo, una suerte de cliché que mantiene una eterna esperanza en el futuro en lugar de motivar las acciones que deberían tomarse en el presente. ; As cidades latino-americanas enfrentam muitos problemas que as comprometem sob diversos ângulos, como infraestrutura, governança e meio ambiente. Ao mesmo tempo, essas cidades parecem sofrer de uma série de certas condições que dificultam o enfrentamento eficaz desses problemas. Nessa perspectiva, a pesquisa parte da hipótese de que as cidades da América Latina compartilham importantes semelhanças para estabelecer o objetivo de identificar as condições transversais que estão dificultando o enfrentamento de seus problemas. Compreender essas dificuldades pode ajudar os planejadores e governos a lidar com a situação e cooperar no desenvolvimento de estratégias eficazes. Para atingir esses objetivos, a pesquisa foi desenvolvida em duas etapas. Primeiramente, Caracas foi utilizada como estudo de caso para construir um processo indutivo. Esta experimentação foi desenvolvida no âmbito do "Concurso de Projetos Participativos em Espaço Público" organizado em comemoração aos 450 anos de Caracas. Este espaço serviu de plataforma de debate para recolher diferentes perspetivas sobre o tema. Em segundo lugar, a pesquisa revisou, analisou e categorizou os diagnósticos feitos por centenas de propostas de Boas Práticas coletadas nas bibliotecas da ONU Habitat. Por fim, a pesquisa definiu as condições comuns que dificultam o desenvolvimento sustentável das cidades latino-americanas como: magnitude, descontinuidade, opacidade, fragmentação, urgência e implementação. Além disso, o enorme potencial e oportunidades que caracterizam essas cidades acabaram sendo valorizados como um elemento negativo, uma espécie de clichê que mantém uma eterna esperança no futuro ao invés de motivar as ações que devem ser realizadas no presente.

Latin American cities face many problems that compromise them from different angles such as lack of infrastructure, government fragmentation, and environmental degradation. At the same time, each city tries to come up with its own solutions, but there are so many difficulties that in many cases it is difficult to keep attention and efforts focused on all these directions. For these reasons, this research aims to define some of the most common problems faced by cities in Latin America. Disseminating these similarities could help to face those problems, since, if local governments recognize that they face the same situations as their neighbors, they could organize themselves to study them and find solutions. To achieve these objectives, this research reviewed the diagnoses made by hundreds of Best Practice proposals collected in the libraries of UN Habitat and the Dubai International Award for Best Practices. Based on these results, this research built a proposal for the contest "Participatory Projects in Public Space Contest" organized in commemoration of the 450 years of Caracas. This proposal served as a case study where some of these cross-cutting problems in the region were explored. At the same time, the contest served as a framework to make these results public and promote discussion on some of these important issues. Finally, this research links different stages and synthesizes some important efforts that are intended to serve as a reference framework to better understand serious and everyday problems that are manifested in Latin American cities. ; Las ciudades de América Latina se enfrentan a muchos problemas que las comprometen desde diferentes ángulos como infraestructura, gobernabilidad y medio ambiente. Al mismo tiempo, estas ciudades parecen sufrir de una serie de ciertas condiciones que les dificultan enfrentar efectivamente esos problemas. Desde esta perspectiva, la investigación parte de la hipótesis de que las ciudades de América Latina comparten similitudes importantes para plantearse como objetivo identificar las condiciones transversales que les están dificultando enfrentar sus problemas. Comprender estas dificultades podría ayudar a planificadores y gobiernos a enfrentar la situación y cooperar en el desarrollo de estrategias efectivas. Para alcanzar estos objetivos, la investigación se desarrolló en dos etapas. Primero, se utilizó Caracas como caso de estudio en función de construir un proceso inductivo. Esta experimentación se desarrolló en el marco del "Concurso de Proyectos Participativos en el Espacio Público" organizado en conmemoración de los 450 años de la fundación de Caracas. Dicho espacio sirvió como plataforma de debate para recoger diferentes perspectivas sobre el tema. Segundo, la investigación revisó, analizó y categorizó los diagnósticos realizados por cientos de propuestas de Buenas Prácticas recogidas en las bibliotecas de ONU Habitat. Finalmente, la investigación definió las condiciones comunes que dificultan el desarrollo sostenible de las ciudades de América Latina como: magnitud, discontinuidad, opacidad, fragmentación, urgencia e implementación. Además, el enorme potencial y las oportunidades que caracterizan a estas ciudades terminaron valorándose como un elemento negativo, una suerte de cliché que mantiene una eterna esperanza en el futuro en lugar de motivar las acciones que deberían tomarse en el presente. ; As cidades latino-americanas enfrentam muitos problemas que as comprometem sob diversos ângulos, como infraestrutura, governança e meio ambiente. Ao mesmo tempo, essas cidades parecem sofrer de uma série de certas condições que dificultam o enfrentamento eficaz desses problemas. Nessa perspectiva, a pesquisa parte da hipótese de que as cidades da América Latina compartilham importantes semelhanças para estabelecer o objetivo de identificar as condições transversais que estão dificultando o enfrentamento de seus problemas. Compreender essas dificuldades pode ajudar os planejadores e governos a lidar com a situação e cooperar no desenvolvimento de estratégias eficazes. Para atingir esses objetivos, a pesquisa foi desenvolvida em duas etapas. Primeiramente, Caracas foi utilizada como estudo de caso para construir um processo indutivo. Esta experimentação foi desenvolvida no âmbito do "Concurso de Projetos Participativos em Espaço Público" organizado em comemoração aos 450 anos de Caracas. Este espaço serviu de plataforma de debate para recolher diferentes perspetivas sobre o tema. Em segundo lugar, a pesquisa revisou, analisou e categorizou os diagnósticos feitos por centenas de propostas de Boas Práticas coletadas nas bibliotecas da ONU Habitat. Por fim, a pesquisa definiu as condições comuns que dificultam o desenvolvimento sustentável das cidades latino-americanas como: magnitude, descontinuidade, opacidade, fragmentação, urgência e implementação. Além disso, o enorme potencial e oportunidades que caracterizam essas cidades acabaram sendo valorizados como um elemento negativo, uma espécie de clichê que mantém uma eterna esperança no futuro ao invés de motivar as ações que devem ser realizadas no presente.

In recent years, more and more asylum seekers trying to reach the European Union (EU) have found themselves subjected to practices that contradict the EU Charter of Fundamental Rights and the democratic principles within the Dublin III Regulation. The inalienable right of those individuals to seek asylum is violated every time that the Member States' national authorities subject them to irregular procedures and deny them their right to international protection without an individual assessment of their asylum claims. These practices are defined as push-backs. This brief outlines the ways in which asylum seekers are exposed to both 'external' and 'internal' push-backs by and between the Member States, while also underscoring the importance of safeguarding the physical safety and integrity of people seeking asylum. It offers case studies of EU countries where push-backs have become the new normal, and highlights the role of courts in remedying the wide-spreading push-backs practices. Within this context of generalized push-backs and executive backlash against European and domestic judgments finding violations of human rights, the withdrawal of the European Border and Coast Guard Agency from Hungary is an alarming signal for human rights protection. In the face of the rule of law and human rights challenges, was the Agency's withdrawal the most appropriate measure?. Finally, it asks whether the recent EU border procedure proposed in 2020 will have a positive or a negative impact on the right to seek asylum on the ground. ; En els darrers anys, cada cop més sol·licitants d'asil que intenten arribar a la Unió Europea (UE) s'han vist sotmesos a pràctiques que contradiuen la Carta dels Drets Fonamentals de la UE i els principis democràtics del Reglament Dublín III. El dret inalienable d'aquestes persones a sol·licitar asil es viola cada vegada que les autoritats nacionals dels Estats membres les sotmeten a procediments irregulars i se'ls nega el dret a la protecció internacional, sense una avaluació individual de les sol·licituds d'asil. Aquestes pràctiques es defineixen com a Devolucions forçoses. Aquest resum descriu les formes en què els sol·licitants d'asil estan exposats a devolucions tant "externes" com "internes" per part dels Estats membres i entre ells, alhora que subratlla la importància de salvaguardar la seguretat física i la integritat de les persones que sol·liciten asil. Ofereix estudis de casos de països de la UE on les devolucions s'han convertit en la nova normalitat i destaca el paper dels tribunals per posar remei a les pràctiques generalitzades de devolucions. Dins d'aquest context de devolucions forçoses i de reaccions violentes de l'executiu contra les sentències europees i nacionals que declaren violacions dels drets humans, la retirada de l'Agència Europea de la Guàrdia Costanera i de Fronteres d'Hongria és un senyal alarmant per a la protecció dels drets humans. Davant els desafiaments a l'Estat de dret i als drets humans, la retirada de l'Agència era la mesura més adequada?. Finalment, es planteja la pregunta de si el recent procediment fronterer de la UE, proposat el 2020, tindrà un impacte positiu o negatiu sobre el dret a sol·licitar asil sobre el terreny. ; En los últimos años, cada vez más solicitantes de asilo que intentan llegar a la Unión Europea (UE) se han visto sometidos a prácticas que contradicen la Carta de los Derechos Fundamentales de la UE y los principios democráticos del Reglamento Dublín III. El derecho inalienable de esas personas a solicitar asilo se viola cada vez que las autoridades nacionales de los Estados miembros las someten a procedimientos irregulares y les niegan su derecho a protección internacional, sin una evaluación individual de sus solicitudes de asilo. Estas prácticas se definen como devoluciones forzosas. Este resumen describe las formas como los solicitantes de asilo están expuestos a devoluciones tanto "externas" como "internas" por parte de los Estados miembros y entre ellos, al mismo tiempo que subraya la importancia de salvaguardar la seguridad física y la integridad de las personas que solicitan asilo. Ofrece estudios de casos de países de la UE donde las devoluciones se han convertido en la nueva normalidad y destaca el papel de los tribunales para remediar las prácticas generalizadas de devoluciones. Dentro de este contexto de rechazos generalizados y reacciones violentas del ejecutivo contra las sentencias europeas y nacionales que declaran violaciones de los derechos humanos, la retirada de la Agencia Europea de la Guardia Costera y de Fronteras de Hungría es una señal alarmante para la protección de los derechos humanos. Ante los desafíos del Estado de derecho y los derechos humanos, ¿era la retirada de la Agencia la medida más adecuada?. Por último, se plantea la pregunta de si el reciente procedimiento fronterizo de la UE, propuesto en 2020, tendrá un impacto positivo o negativo sobre el derecho a solicitar asilo sobre el terreno.

Successful export sectors in manufacturing and agribusiness are important drivers of structural transformation in Sub-Sahara African countries. Backed by industrial policies and active state involvement, a small number of successful productive export sectors has emerged in Sub-Saharan Africa. This thesis asks the question: How do politics shape the promotion of export-driven industrialisation and firm-level upgrading in Sub-Saharan Africa? It exemplifies this question with an in-depth, qualitative study of the cashew processing industry in Mozambique in the period from 1991 until 2019. Mozambique used to be one of the world's largest producers and processors of cashew nuts in the 1960s and 1970s. At the end of the 20th century, the cashew processing industry broke down completely but has re-emerged as one of the country's few successful agro-processing exports. The thesis draws on theoretical approaches from the fields of political science, notably the political settlements framework, global value chain analysis and the research on technological capabilities to explore why the Mozambican Government supported the cashew processing industry and how Mozambican cashew processors acquired the technological capabilities needed to access the global cashew value chain and to upgrade. It makes an important theoretical contribution by linking the political settlements framework and the literature on upgrading in global value chains to study how politics shaped productive sector promotion and upgrading in the Mozambican cashew processing industry. The findings of the thesis are based on extensive primary data, including 58 expert interviews and 10 firm surveys, that was collected in Mozambique in 2018 as well as a broad base of secondary literature. The thesis argues that the Mozambican Government supported the cashew processing industry because it became important for the Government's political survival. Promoting the cashew sector formed part of an electoral strategy for the ruling FRELIMO coalition and a means to keep FRELIMO factions united by offering economic opportunities to key constituencies. In 1999, it adopted a protectionist cashew law that created strong incentives for cashew processing in Mozambique. This not only facilitated the re-emergence of the cashew processing industry after its breakdown. The law and the active involvement of the National Cashew Institute (INCAJU) also affected the governance of the local cashew value chain, the creation of backward linkages, and the upgrading paths of cashew processors. The findings of the thesis suggest that the cashew law reduced the pressure on the cashew processing industry to upgrade. The law further created opportunities for formal and informal rent creation for members of the political elite and lower level FRELIMO officials that prevented a far-reaching reform of the law. The thesis shows that international buyers do not promote upgrading among Sub-Sahara African firms in global value chains with market-based or modular governance. Moreover, firms that operate in countries where industrial policies are not enforced effectively cannot draw on the support of government institutions to enhance their capabilities and to upgrade. Firms therefore mainly depended on costly learning channels at firm level, e.g. learning by doing or hiring skilled labour, and/or on technical assistance from donors to build the technological capabilities needed to access global value chains and to remain competitive. The findings of the thesis suggest that researchers, governments, development practitioners and consultants need to rethink their understanding of upgrading in GVCs in four ways. First, they need to move away from understanding upgrading in terms of moving towards more complex, higher value-added activities in GVCs (functional upgrading). Instead, it is important to consider the potential of other, more realistic types of upgrading for firms in low-income countries, such reducing risks by diversifying suppliers and buyers or increasing rewards by making production processes more efficient. Second, they need to replace an overly positive view on upgrading that neglects possible side-effects at sector and/or country level. Third, GVC participation on its own does not promote upgrading among local supplier firms in Sub-Saharan Africa. The interests of lead firms and Sub-Sahara African supplier firms may not be aligned or even conflicting. Targeted industrial policies and the creation of institutions that effectively promote capability building among firms therefore become even more important. Finally, upgrading needs to be understood as a process that is not only shaped by interactions between firms, but also by local domestic politics. The findings of the thesis are highly relevant for scholars from the fields of political science, development studies, and economics. Its practical implications and tools, e.g. a technological capabilities matrix for the cashew industry, are of interest for development practitioners, members of public institutions in Sub-Sahara African countries, local entrepreneurs, and representatives of local business associations that are involved in promoting export sectors and upgrading among local firms.

As almost the whole world is currently living in the waves of the most dramatic global public health emergency of our time and the consequent economic, social and human crisis touching all key dimensions of our lives, there is a historic and real opportunity to encourage a transformative resilience and a new directionality for the path of structural change of our economies and societies (Di Tommaso, 2020), in order to pursue the goal of human flourishing and shared prosperity for all (UN, 2015). In particular, the Covid19 pandemic seems offering an opportunity not simply to appreciate the constructive role of public action to keep all people, households and businesses afloat (UN, 2020), but rather more profoundly to rethink and propose a new and different framing to structure government intervention properly to serve the public interest and guide societal development on the desirable path. In this regard, industrial policy can be considered a central pillar of the recovery strategies, in light also of the momentum gained in the academic and policy-making debate (Cimoli et al., 2009; Bailey et al., 2015; Aiginger and Rodrik, 2020; Chang and Andreoni, 2020; Di Tommaso et al., 2020; Oqubay et al., 2020) about its role in, on the one side, dealing with the prolonged international crisis and the ensuing Great Recession in Western countries and, on the other side, leading the process of industrialization, economic growth and poverty reduction in several emerging countries. Such reliance on industrial policy lies also in the growing appreciation of its relevance and pertinence to promote and govern a desired structural change of the economy (Bianchi and Labory, 2006, 2011; Chang, 1994; Di Tommaso et al., 2013, Stiglitz and Lin, 2013), by reshaping the industrial structure and the organisational configurations of the production systems, thus setting the economy towards a specific path of structural transformation. All in all, industrial policy is increasingly conceived as a vehicle to achieve broader societal goals of nations or regions (Di Tommaso and Schweitzer, 2013) for the sake of long-run collective interest (Aiginger and Rodrik, 2020), placing on centre stage the societal development vision underlying its design and implementation and the sustainability of structural change (Di Tommaso et al., 2020). Despite these premises, two gaps still appear to affect the current debate on industrial policy. Firstly, while new analytical frameworks and empirical analysis have been advanced to link industrial policy to ecological parameters, the ones focusing on a more integrated notion of sustainable human development do not seem to have yet reached the same level of sophistication and comprehensive coverage. Secondly, the theoretical foundations of industrial policies are not fully able to capture and explain the variety of real government intervention models on production dynamics driven by societal goals at national and local level. Thus, there is wide and increasing dissatisfaction with the relationship between theory and practice on industrial policy, due in particular the inability of established theory to go beyond the simple correction of certain market failures in explaining the reason for a wide range of interventions of our present. What is still needed is a holistic policy-making approach able to design robust industrial policy for the simultaneous expansion of collective productive capabilities, creation of good quality jobs and socially sustainable structural change, both at national and local level. Taking together these gaps in the long-lasting literature on industrial policy, the general objective of this collection of papers is to explore why and how national and local governments can shape the future of their societies by promoting industrial policy (within the boundaries of their spheres of intervention) able to simultaneously favour a structural transformation of their economy and increase social progress and collective well-being. In particular, this collection of papers deals with three specific research questions: First, what is the theoretical nexus between the debate on industrial policy and its effects in terms of sustainable human development? Second, how can we measure national development performances keeping into account an integrated notion of the sustainability? Third, how can industrial policy be designed and implemented by national and local governments as a leverage to steer the structural change of the economy and the society? All in all, providing preliminary answers to these research questions should be conceived as an impulse to rethinking the theoretical foundations of industrial policy, as well as its design and implementation processes, for a new role in the Covid19 era. In order to deal with these questions, the research design underlying this collection of papers primarily combines a strong focus on theoretical advancements and new analytical frameworks with a case-study design, leveraging on the mutual engagement between theory and practice of industrial policy keeping and them tied to each other according to real-world conditions.

Dissertação de Mestrado em Segurança Alimentar apresentada à Faculdade de Farmácia ; The consumption of pistachios (Pistacia vera L.) has been increasing, given its important benefit in human health. In addition to an excellent nutritional source, it has associated chemical hazards, such as mycotoxins, resulting of fungal contamination and its secondary metabolism. Pistachios are one of nuts with higher mycotoxin's contamination worldwide, especially Aflatoxin B1 with a hepatotoxic effect and classified as proven carcinogenic to humans by the International Agency for Research on Cancer (IARC). More mycotoxins as ochratoxin A (OTA), fumonisins (FBs), zearalenone (ZEA) and trichothecenes (T2, HT2 and DON) and emerging mycotoxins have been concerned in nuts. This study developed a Quick, Easy, Cheap, Effective, Rugged, and Safe (QuEChERS) method followed by Ultra-High Performance Liquid Chromatography combined with Time-of-Flight Mass Spectrometry (UHPLC–ToF-MS) for the determination of multi-mycotoxins in pistachios.Different approaches in dispersive solid phase extraction (d-SPE) as clean-up for high-lipid matrix were to evaluate. For this, classic sorbents, like C18 (octadecyl modified silica) and PSA (primary secondary amine) and new classes of sorbents, namely EMR-Lipid (enhanced matrix removal-lipid) and Z-Sep (modified silica gel with zirconium oxide) are used. Method with 100 mg Z-Sep sorbent provided the best analytical performance, with good recovery (79 to 120%), repeatability (RSDr<10%) and precision inter-day (RSDR<10%) in agreement with criteria established by Commission Regulation EC No. 401/2006 for mycotoxins analysis. The method was validated for aflatoxins (AFB1, AFB2, AFG1 and AFG2), ochratoxin A (OTA), zearalenone (ZEA), toxin T2 (T2) and toxin HT-2 (HT2). The LODs for AFs ranged from 0.125 to 0.25 ug/Kg, which are lower than the maximum levels in nuts regulated by the EU. The method was applied to 16 real pistachio samples and 6 of these presented one mycotoxin (AFB1, HT2 or FB1) but at low concentrations. The concentration of AFB1 was lower than the maximum permitted level established by the EU legislation. Also, AFB2 and FB1 are detected in pistachio shells. In this line, pistachios samples selected in the present study and available in the Portuguese market are safe for human consumption concerning mycotoxins content. ; O consumo de pistácios (Pistacia vera L.) tem vindo a aumentar devido ao seu reconhecido benefício na saúde humana. Apesar de constituírem uma excelente fonte nutricional, os pistácios têm riscos químicos associados, como as micotoxinas, resultantes da contaminação de fungos e do seu metabolismo secundário. Os pistácios são um dos frutos secos com maior contaminação por micotoxinas em todo o mundo, especialmente por aflatoxinas. As aflatoxinas são as mais tóxicas para os seres humanos, particularmente a aflatoxina B1 com efeito hepatotóxico e classificada como comprovadamente carcinogénica para o homem pela Agência Internacional para a Investigação do Cancro (IARC). Outras micotoxinas são relevantes como ocratoxina A (OTA), fumonisinas (FBs), zearalenone (ZEA) e trichotecenes (T2, HT2 e DON) e mais recentemente, as micotoxinas emergentes.Este estudo desenvolveu um método rápido, fácil, barato, eficaz, robusto e seguro (QuEChERS) seguido de Cromatografia Líquida de Ultra Resolução combinada com Espectrometria de Massa de Tempo de Voo (UHPLC-ToF-MS) para a determinação das micotoxinas em pistácios. Diferentes abordagens no clean-up pela técnica de extração de Fase Sólida Dispersiva (d-SPE) foram avaliadas. Para isso, foram utilizados adsorventes clássicos, como C18 (octadecil sílica) e PSA (amina secundária primária) e novas classes de adsorventes, nomeadamente, EMR-Lipid (enhanced matrix removal-lipid) e Z-Sep (gel de sílica modificada com óxido de zircónio). O método com 100 mg de Z-Sep proporcionou o melhor desempenho analítico, com uma boa recuperação (79 a 120%), boa repetibilidade (RSDr<10%) e a boa precisão inter-dia (RSDR<10%) de acordo com critérios estabelecidos pelo Regulamento N.º 401/2006 da Comissão Europeia para a análise das micotoxinas. O método foi validado para aflatoxinas (AFB1, AFB2, AFG1 e AFG2), ocratoxina A (OTA), zearalenona (ZEA), toxina T2 (T2) e toxina HT-2 (HT2). Os LODs para as AFs variaram entre 0,125 e 0,25 ug/Kg, concentrações inferiores aos níveis máximos para frutos secos regulados pela UE. O método foi aplicado a 16 amostras de pistácios e em 6 destas foi determinada uma micotoxina (AFB1, HT2 ou FB1), mas em baixas concentrações. A concentração de AFB1 foi inferior ao valor máximo permitido de acordo com a legislação da União Europeia. Além disso, AFB2 e FB1 foram detetadas nas cascas de pistácios. Assim, os pistácios selecionados para o presente estudo e disponíveis no mercado português são considerados seguros para o consumo humano no que diz respeito à presença de micotoxinas. ; FCT

Despite the congratulations that Colombia received from the Pan American Health Organization for its good management during the first months of pandemic (1), supposedly for using scientific evidence for decision-making, the start of the fracking pilots (unconventional hydraulic fracturing procedure) and return to use glyphosate against illicit crops leaves glimpse inconsistencies in decision-making in public health by the Colombian government. The pandemic taught that environmental protection is essential to avoid the emergence of future epidemics (2). However, it is precisely in the midst of the pandemic that the Colombian government makes decisions without listening to science, ignoring the precautionary principle even against the national constitution. As of the end of March 2021, two unconventional reservoir fracking pilot projects had been approved for development without a rigorous assessment of the potentially associated adverse health effects (3). These will be carried out in the department of Santander, the most seismically active department in Colombia (4). On the other hand, the government is making the return of glyphosate a reality, as previously mentioned (5). The Decree 380 (April 12, 2021) regulates spraying with glyphosate, leaving only the National Narcotics Council to endorse the decision. This Decree was even signed by the current Minister of Health, Fernando Ruiz, who was Vice Minister of Health in 2015 and publicly endorsed then to ban the use of glyphosate because of its potential carcinogenic effects, according to the International Agency for Research on Cancer (IARC). This change in the government´s decision is not explained on scientific grounds, as the evidence supporting the adverse effects of glyphosate on health remains even more conclusive now (6). These two political decisions are added to others that aggravate the armed internal conflict in Colombia, precisely when next year there will be presidential elections. Anti-science in environmental health increases its power in Colombia, following the trend of Latin American countries with denialist governments such as Brazil. The territories and populations directly affected by these decisions are the most socioeconomically disadvantaged in the country. Perhaps for this reason it is not surprising that the Colombian scientific evidence shows that the policies implemented in the management of the pandemic have not succeeded in reducing social inequalities (7), but have probably widened them, and that public health surveillance has been limited, with achievements only in some regions (8). ; A pesar de las felicitaciones que recibió Colombia de la Organización Panamericana de la Salud por su buen manejo de la pandemia durante los primeros meses (1), supuestamente por utilizar evidencia científica para la toma de decisiones, el inicio de los pilotos de fracking (procedimiento de fracturación hidráulica no convencional) y el retorno del uso de glifosato para controlar los cultivos usados de manera ilícita deja entrever inconsistencias en la toma de decisiones en salud pública por parte del Gobierno colombiano. La pandemia enseñó que la protección del ambiente es fundamental para evitar la aparición de futuras epidemias (2). Sin embargo, es precisamente en medio de la pandemia que el Gobierno colombiano tomó decisiones sin escuchar la ciencia e ignoró así el principio de precaución, incluso contra la Constitución Política nacional. A fines de marzo de 2021, se habían aprobado para su desarrollo dos proyectos piloto de fracking de yacimientos no convencionales sin una evaluación rigurosa de los efectos adversos para la salud potencialmente asociados (3). Estos se llevarán a cabo en el departamento de Santander, el de mayor actividad sísmica de Colombia (4). Por otro lado, el Gobierno está haciendo realidad el retorno del glifosato, como se mencionó anteriormente (5). El Decreto 380 (del 12 de abril de 2021) regula la fumigación con glifosato y deja solamente al Consejo Nacional de Estupefacientes para respaldar la decisión. Este Decreto incluso fue firmado por el actual ministro de Salud, Fernando Ruiz, quien fue viceministro de Salud en 2015 y avaló públicamente la prohibición del uso del glifosato por sus potenciales efectos cancerígenos, según la Agencia Internacional para la Investigación del Cáncer (IARC). Este cambio en la decisión del Gobierno no se explica por motivos científicos, ya que la evidencia que respalda los efectos adversos del glifosato en la salud sigue siendo aún más concluyente ahora (6). Estas dos decisiones políticas se suman a otras que agravan el conflicto armado interno en Colombia, precisamente cuando el próximo año habrá elecciones presidenciales. La anticiencia en salud ambiental aumenta su poder en Colombia, siguiendo la tendencia de países latinoamericanos con gobiernos negacionistas como Brasil. Los territorios y poblaciones directamente afectados por estas decisiones son los más desfavorecidos socioeconómicamente. Quizás por ello no es de extrañar que la evidencia científica colombiana muestre que las políticas implementadas en el manejo de la pandemia no han logrado reducir las desigualdades sociales (7), y probablemente las han ampliado, y que la vigilancia en salud pública ha sido limitada a logros solo en algunas regiones (8).

The concept of «civil society» in modern political science is given. The relevance of its theoretical and practical aspects which is caused by the obvious increase the role of ordinary citizens and their voluntary associations in all spheres of human society: economic, political, social, spiritual, is analyzed. The successes of public organizations and movements of people of good will in the field of detente of international tensions, in providing assistance to peoples affected by natural disasters, catastrophes and other social unrest are widely known. It was established that the basis of victories is the development of civil society, high activity of citizens and their voluntary associations. This is achievable only in a sufficiently developed civil society. It has been proved that success comes where the business activity of citizens and the non-governmental structures they create increases, state intervention in economic, social and spiritual life is limited, where civil society develops and improves. The theoretical and applied aspects of the phenomenon of civil society are comprehended through a theoretical analysis of the concept of civil society in the history of socio-philosophical and political thought, from Plato and Aristotle to the views of modern researchers. It is emphasized that civil society is a type of social system, the hallmark of which is the real multi-subjectivity of economic, social, cultural and political life. The formation and development of civil society in Ukraine during the years of independence is analyzed. It is proved that the formation of civil society is manifested in the formation of its institutions - voluntary public associations, public movements, trade unions, independent media, public opinion as a social institution, elections and referendums as a means of public expression and protection of public-dependent interests. judicial and law enforcement systems, etc. The peculiarities of the interaction of civil society and the rights` state are substantiated. ; Дано определение понятия «гражданское общество» в современной политологии. Проанализирована актуальность его теоретических и практических аспектов, вызваная очевидным повышением роли рядовых граждан и их добровольных объединений во всех сферах жизнедеятельности человеческого общества: экономической, политической, социальной, духовной. Исследованы широко известные успехи общественных организаций и движений людей доброй воли в области разрядки международной напряженности, в оказании помощи народам, пострадавшим от стихийных бедствий, катастроф и других социальных проблем. Установлено, что в основе побед ‑ развитие деятельности гражданского общества, высокая активность граждан и их добровольных объединений. Это достижимо только в достаточно развитом гражданском обществе. Доказано, что успехи приходят там, где повышается деловая активность граждан и создаваемых ими негосударственных структур, ограничивается государственное вмешательство в экономическую, социальную и духовную жизнь, то есть там, где развивается и совершенствуется гражданское общество. Осмысленно теоретические и прикладные аспекты феномена гражданского общества благодаря теоретическому анализу концепции гражданского общества в истории социально-философской и политологической мысли начиная с Платона и Аристотеля и заканчивая взглядами современных исследователей. Подчеркнуто, что гражданское общество ‑ тип общественного устройства, отличительный признак которого ‑ реальная многосубъектность экономической, социальной, культурной и политической жизни. Проанализированы процессы формирования и развития гражданского общества в Украине за годы независимости. Доказано, что становление гражданского общества проявляется в формировании его институтов ‑ добровольных общественных объединений, общественных движений, профсоюзов, независимых средств массовой информации, общественного мнения как социального института, выборах и референдумах как средствах общественного волеизъявления и защиты интересов, зависимых от общественности элементов судебной и правоохранительной систем и тому подобное. Обоснованы особенности взаимодействия гражданского общества и правового государства. ; Подано визначення поняття «громадянське суспільство» у сучасній політології. Проаналізовано актуальність його теоретичних і практичних аспектів, що спричинено очевидним підвищенням ролі пересічних громадян та їх добровільних об'єднань у всіх сферах життєдіяльності людського суспільства: економічній, політичній, соціальній, духовній. Досліджено широко відомі успіхи громадських організацій і рухів людей доброї волі в галузі розрядки міжнародної напруженості, у наданні допомоги народам, що постраждали від стихійних лих, катастроф та інших соціальних негараздів. Встановлено, що в основі перемог – розвиток діяльності громадянського суспільства, висока активність громадян та їх добровільних об'єднань. Це досяжне тільки в достатньо розвиненому громадянському суспільстві. Доведено, що успіхи приходять там, де підвищується ділова активність громадян і створюваних ними недержавних структур, обмежується державне втручання в економічне, соціальне і духовне життя, тобто там, де розвивається і вдосконалюється громадянське суспільство. Осмислено теоретичний і прикладний аспекти феномену громадянського суспільства завдяки теоретичному аналізу концепції громадянського суспільства в історії соціально-філософської та політологічної думки, починаючи з Платона й Арістотеля та закінчуючи поглядами сучасних дослідників. Підкреслено, що громадянське суспільство – тип суспільного устрою, відмітна ознака якого – реальна багатосуб'єктність економічного, соціального, культурного і політичного життя. Проаналізовано формування та розвиток громадянського суспільства в Україні за роки незалежності. Доведено, що становлення громадянського суспільства виявляється у формуванні його інститутів – добровільних громадських об'єднань, громадських рухів, професійних спілок, незалежних засобів масової інформації, громадської думки як соціального інституту, виборах та референдумах як засобах громадського волевиявлення і захисту інтересів, залежних від громадськості елементів судової і правоохоронної систем тощо. Обґрунтовано особливості взаємодії громадянського суспільства і правової держави.

The concept of «civil society» in modern political science is given. The relevance of its theoretical and practical aspects which is caused by the obvious increase the role of ordinary citizens and their voluntary associations in all spheres of human society: economic, political, social, spiritual, is analyzed. The successes of public organizations and movements of people of good will in the field of detente of international tensions, in providing assistance to peoples affected by natural disasters, catastrophes and other social unrest are widely known. It was established that the basis of victories is the development of civil society, high activity of citizens and their voluntary associations. This is achievable only in a sufficiently developed civil society. It has been proved that success comes where the business activity of citizens and the non-governmental structures they create increases, state intervention in economic, social and spiritual life is limited, where civil society develops and improves. The theoretical and applied aspects of the phenomenon of civil society are comprehended through a theoretical analysis of the concept of civil society in the history of socio-philosophical and political thought, from Plato and Aristotle to the views of modern researchers. It is emphasized that civil society is a type of social system, the hallmark of which is the real multi-subjectivity of economic, social, cultural and political life. The formation and development of civil society in Ukraine during the years of independence is analyzed. It is proved that the formation of civil society is manifested in the formation of its institutions - voluntary public associations, public movements, trade unions, independent media, public opinion as a social institution, elections and referendums as a means of public expression and protection of public-dependent interests. judicial and law enforcement systems, etc. The peculiarities of the interaction of civil society and the rights` state are substantiated. ; Дано определение понятия «гражданское общество» в современной политологии. Проанализирована актуальность его теоретических и практических аспектов, вызваная очевидным повышением роли рядовых граждан и их добровольных объединений во всех сферах жизнедеятельности человеческого общества: экономической, политической, социальной, духовной. Исследованы широко известные успехи общественных организаций и движений людей доброй воли в области разрядки международной напряженности, в оказании помощи народам, пострадавшим от стихийных бедствий, катастроф и других социальных проблем. Установлено, что в основе побед ‑ развитие деятельности гражданского общества, высокая активность граждан и их добровольных объединений. Это достижимо только в достаточно развитом гражданском обществе. Доказано, что успехи приходят там, где повышается деловая активность граждан и создаваемых ими негосударственных структур, ограничивается государственное вмешательство в экономическую, социальную и духовную жизнь, то есть там, где развивается и совершенствуется гражданское общество. Осмысленно теоретические и прикладные аспекты феномена гражданского общества благодаря теоретическому анализу концепции гражданского общества в истории социально-философской и политологической мысли начиная с Платона и Аристотеля и заканчивая взглядами современных исследователей. Подчеркнуто, что гражданское общество ‑ тип общественного устройства, отличительный признак которого ‑ реальная многосубъектность экономической, социальной, культурной и политической жизни. Проанализированы процессы формирования и развития гражданского общества в Украине за годы независимости. Доказано, что становление гражданского общества проявляется в формировании его институтов ‑ добровольных общественных объединений, общественных движений, профсоюзов, независимых средств массовой информации, общественного мнения как социального института, выборах и референдумах как средствах общественного волеизъявления и защиты интересов, зависимых от общественности элементов судебной и правоохранительной систем и тому подобное. Обоснованы особенности взаимодействия гражданского общества и правового государства. ; Подано визначення поняття «громадянське суспільство» у сучасній політології. Проаналізовано актуальність його теоретичних і практичних аспектів, що спричинено очевидним підвищенням ролі пересічних громадян та їх добровільних об'єднань у всіх сферах життєдіяльності людського суспільства: економічній, політичній, соціальній, духовній. Досліджено широко відомі успіхи громадських організацій і рухів людей доброї волі в галузі розрядки міжнародної напруженості, у наданні допомоги народам, що постраждали від стихійних лих, катастроф та інших соціальних негараздів. Встановлено, що в основі перемог – розвиток діяльності громадянського суспільства, висока активність громадян та їх добровільних об'єднань. Це досяжне тільки в достатньо розвиненому громадянському суспільстві. Доведено, що успіхи приходять там, де підвищується ділова активність громадян і створюваних ними недержавних структур, обмежується державне втручання в економічне, соціальне і духовне життя, тобто там, де розвивається і вдосконалюється громадянське суспільство. Осмислено теоретичний і прикладний аспекти феномену громадянського суспільства завдяки теоретичному аналізу концепції громадянського суспільства в історії соціально-філософської та політологічної думки, починаючи з Платона й Арістотеля та закінчуючи поглядами сучасних дослідників. Підкреслено, що громадянське суспільство – тип суспільного устрою, відмітна ознака якого – реальна багатосуб'єктність економічного, соціального, культурного і політичного життя. Проаналізовано формування та розвиток громадянського суспільства в Україні за роки незалежності. Доведено, що становлення громадянського суспільства виявляється у формуванні його інститутів – добровільних громадських об'єднань, громадських рухів, професійних спілок, незалежних засобів масової інформації, громадської думки як соціального інституту, виборах та референдумах як засобах громадського волевиявлення і захисту інтересів, залежних від громадськості елементів судової і правоохоронної систем тощо. Обґрунтовано особливості взаємодії громадянського суспільства і правової держави.

Doutoramento em Estudos de Desenvolvimento ; This study engages with, and contributes to, the debate around the determinants of economic growth and prosperity, with special reference to the case of landlocked developing countries. Two main lines of explanation are confronted, summed up by the headings 'geography' – landlocked countries are poorer because of the geographical constraints to their participation in international trade – and 'institutions' – landlocked countries are poorer because they happen to have worse economic and political institutions, not because of landlockedness per se. The study adopts a cross-country empirical approach combining two main methods, both of which draw on institutional data from the Center for Systemic Peace, Freedom House, The Heritage Foundation and World Governance Indicators. In the first part of the empirical analysis, a comparative descriptive examination is undertaken of the political and economic institutions in various regional groups of landlocked countries. This confirms the hypothesis that European landlocked nations have better economic and political institutions than non- European landlocked countries, but also finds that several institutional variables are non- significantly or even significantly but negatively associated with GDP per capita across the various regional groups of landlocked countries. The second part of the empirical analysis adopts an econometric panel data approach, including a series of alternative models (namely Pooled Least Squares, Fixed Effects, Random Effects and Correlated Random Effects Models) and different specifications, to look at the impact of seventeen institutional variables, in interaction with alternative proxies for landlockedness, upon the (log) level of GDP per capita. We find that several institutional variables are significant predictors of the level of prosperity, but others are non-significant and others still are significantly but negatively associated with GDP per capita. By contrast, landlockedness appears as a powerful predictor of the income level even after controlling for the effect of institutions. We conclude that institutions probably do matter for economic growth and long-term prosperity, but some institutions probably have more complicated and complex relationships with growth than usually assumed, and the question of which institutions to consider and how to properly assess and measure them is not straightforward. Landlockedness, by contrast, seems to be an unequivocal obstacle to economic prosperity. ; Esta tese situa-se e procura contribuir para o debate em torno dos determinantes do crescimento económico e da prosperidade das economias no longo prazo, com especial referência ao caso dos países em desenvolvimento sem litoral ("landlocked"). São exploradas e confrontadas duas explicações principais para as dificuldades destes países, as quais dão prioridade respetivamente à 'geografia' – a ideia de que os países sem litoral são mais pobres devido aos constrangimentos geográficos à sua participação no comércio internacional – e às 'instituições' – os países sem litoral são mais pobres porque se dá o caso de terem instituições económicas e políticas piores e não devido ao facto de não terem acesso ao mar. A análise efetuada baseia-se numa abordagem empírica que combina dois conjuntos principais de métodos, ambos os quais assentam em dados institucionais produzidos pelo Center for Systemic Peace, Freedom House, The Heritage Foundation e World Governance Indicators. Na primeira parte da análise empírica, é levada a cabo uma análise comparativa- descritiva das instituições económicas e políticas de diferentes grupos macroregionais de países sem litoral. Esta análise corrobora a hipótese de que os países sem litoral europeus possuem instituições políticas e económicas superiores aos países sem litoral não-europeus, mas conclui também que diversas variáveis institucionais possuem associações não significativas, ou significativas mas negativas, com o PIB per capita em diferentes grupos macroregionais de países sem litoral. A segunda parte da análise empírica é de caráter econométrico, adotando um conjunto de modelos distintos (Pooled Least Squares, Fixed Effects, Random Effects e Correlated Random Effects) e diferentes especificações a fim de estimar o impacto de dezassete variáveis institucionais, em interação com diferentes variáveis proxy representativas da ausência de litoral, sobre o nível (em logaritmo) do PIB per capita. Conclui-se que algumas variáveis institucionais constituem preditores significativos do nível de prosperidade económica, mas algumas outras são não-significativas e outras ainda têm associações significativas mas negativas com a variável dependente. Em contrapartida, a ausência de litoral constitui um preditor significativo e robusto do nível de rendimento per capita mesmo após consideração do efeito das instituições. Conclui-se que, de uma forma geral, as instituições são provavelmente determinantes importantes do crescimento económico e da prosperidade de longo prazo, mas também que algumas instituições mantêm provavelmente relações mais subtis e complexas com o crescimento económico do que é habitualmente considerado, para além de que a escolha de quais as instituições que devem ser consideradas e de qual a forma adequada de medilas coloca os seus próprios desafios. A ausência de litoral, em contrapartida, parece constituir um obstáculo inequívoco à prosperidade económica. ; info:eu-repo/semantics/publishedVersion

The purpose of the study is to identify the problems in the implementation of the principle of gender equality in Ukraine and European states. This goal was achieved through the application of a system of methods, including comparative method, formal law method and statistical method. The study has identified that the principle of gender equality prohibits discriminatory treatment on the basis of gender in different spheres of social relations. However, there is no single approach to understanding the concept of gender equality, which is described as: equality between the rights of men and women; fair treatment of men and women; equal access to resources and their fair distribution between men and women. It is substantiated that the principle of gender equality is a sub-principle of the principle of equality and means guaranteeing equal rights and opportunities regardless of gender. The principle of gender equality is examined in international law, including the provisions of the Council of Europe's Gender Equality Strategy for 2018-2023 and their implementation in Ukraine. The European Court of Human Rights' (ECtHR) practice of interpreting the content of the principle of gender equality and its scope is analyzed. The ECtHR has established that gender-based violence is the form of discrimination against women. The Court of Justice of the European Union has established the elimination of discrimination on grounds of sex as a general principle of EU law which should be guaranteed by a court. Family policy models in different states have been studied through the prism of gender equality, in particular: the pronatalist model (formed in France); the traditional model (historically originated in Germany); a pro-egalitarian model (Sweden is a typical representative); family model (mainly applied in the UK, the US and Canada). It is justified that nowadays, mixed models of family policy prevail, which combine traditional models in different proportions. In Ukraine, there is a similarly mixed model of family policy model that can be characterised as more pro-natalist model. The study concludes that real gender equality can be achieved in the case of an effective gender-based public policy, which should: stimulate gender expertise; introduce quotas for representation of women in all areas of employment, except those that may harm their health; ensure that gender components are taken into account in all economic and social development programs; introduce a gender component through the educational process in the secondary, vocational and higher education system; ensure gender mainstreaming in teacher training programs and public officials; promote the elimination of gender stereotypes and counteract discrimination; contribute to reducing the remuneration gap; to promote the activities of public associations in the field of gender equality and combating domestic violence, etc. ; Мета дослідження полягає у порівняльно-правовому аналізі проблем впровадження принципу ґендерної рівності в Україні та зарубіжних державах. Вказану мету було досягнуто завдяки застосування системи методів, зокрема порівняльно-правого, формально-юридичного та статистичного. У результаті дослідження було встановлено, що принцип ґендерної рівності забороняє дискримінаційне відношення за ознакою статі у різних суспільних сферах. При цьому відсутній єдиний підхід до розуміння поняття «ґендерна рівність», яке розкривають як: рівність прав чоловіка та жінки; справедливе ставлення до чоловіків та жінок; рівний доступ до ресурсів та розподілу між чоловіком та жінкою. Обґрунтовано, що принцип ґендерної рівності є субпринципом принципу рівності і означає гарантування рівних прав та можливостей незалежно від статі. Досліджено міжнародно-правові засади принципу ґендерної рівності, у тому числі положення Стратегії ґендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 рр. та їх впровадження в Україні. Проаналізовано практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення змісту принципу ґендерної рівності та сфер його застосування. Встановлено, що ЄСПЛ визнав ґендерне насильство формою дискримінації жінок. Виявлено, що Суд Європейського Союзу вважає усунення дискримінації за ознакою статі загальним принципом права ЄС, яке має забезпечуватися судом. Досліджено моделі сімейної політики крізь призму ґендерної рівності, зокрема: пронаталістську модель (сформована у Франції); протрадиційну модель (історично виникла в Німеччині); проегалітарну модель (типовим представником є Швеція); просімейну модель (поширена у Великій Британії, США, Канаді). Обґрунтовано, що наразі переважають змішані моделі сімейної політики, які в різних пропорціях поєднують традиційні моделі. В Україні так само змішана модель сімейної політики, яка найбільше тяжіє до пронаталістської. В результаті дослідження зроблено висновок, що реальної ґендерної рівності можна буде досягти у разі ефективної ґендерної державної політики, що має: стимулювати проведення ґендерно-правових експертиз; впровадити квоти для представництва жінок у всіх сферах зайнятості, окрім тих, які можуть зашкодити їхньому здоров'ю; забезпечити врахування ґендерних компонентів у всіх програмах економічного та соціального розвитку; впровадити наскрізно у навчальний процес в системі середньої загальної, професійно-технічної та вищої освіти ґендерний компонент; забезпечити внесення до програм курсів підвищення кваліфікації вчителів, публічних службовців питання ґендерної рівності; cприяти доланню ґендерних стереотипів та протидіяти дискримінації; сприяти зменшенню розриву в оплаті праці; сприяти діяльності громадських об'єднань у сфері утвердження ґендерної рівності та боротьби з насильством в сім'ї і т.п.

The highly infectious disease COVID-19 caused by the Betacoronavirus SARS-CoV-2 poses a severe threat to humanity and demands the redirection of scientific efforts and criteria to organized research projects. The international COVID19-NMR consortium seeks to provide such new approaches by gathering scientific expertise worldwide. In particular, making available viral proteins and RNAs will pave the way to understanding the SARS-CoV-2 molecular components in detail. The research in COVID19-NMR and the resources provided through the consortium are fully disclosed to accelerate access and exploitation. NMR investigations of the viral molecular components are designated to provide the essential basis for further work, including macromolecular interaction studies and high-throughput drug screening. Here, we present the extensive catalog of a holistic SARS-CoV-2 protein preparation approach based on the consortium's collective efforts. We provide protocols for the large-scale production of more than 80% of all SARS-CoV-2 proteins or essential parts of them. Several of the proteins were produced in more than one laboratory, demonstrating the high interoperability between NMR groups worldwide. For the majority of proteins, we can produce isotope-labeled samples of HSQC-grade. Together with several NMR chemical shift assignments made publicly available on covid19-nmr.com, we here provide highly valuable resources for the production of SARS-CoV-2 proteins in isotope-labeled form. ; This work was supported by Goethe University (Corona funds), the DFG-funded CRC: "Molecular Principles of RNA-Based Regulation," DFG infrastructure funds (project numbers: 277478796, 277479031, 392682309, 452632086, 70653611), the state of Hesse (BMRZ), the Fondazione CR Firenze (CERM), and the IWB-EFRE-program 20007375. This project has received funding from the European Union's Horizon 2020 research and innovation program under Grant Agreement No. 871037. AS is supported by DFG Grant SCHL 2062/2-1 and by the JQYA at Goethe through project number 2019/AS01. Work in the lab of KV was supported by a CoRE grant from the University of New Hampshire. The FLI is a member of the Leibniz Association (WGL) and financially supported by the Federal Government of Germany and the State of Thuringia. Work in the lab of RM was supported by NIH (2R01EY021514) and NSF (DMR-2002837). BN-B was supported by theNSF GRFP.MCwas supported byNIH (R25 GM055246 MBRS IMSD), and MS-P was supported by the HHMI Gilliam Fellowship. Work in the labs of KJ and KT was supported by Latvian Council of Science Grant No. VPP-COVID 2020/1-0014. Work in the UPAT's lab was supported by the INSPIRED (MIS 5002550) project, which is implemented under the Action "Reinforcement of the Research and Innovation Infrastructure," funded by the Operational Program "Competitiveness, Entrepreneurship and Innovation" (NSRF 2014–2020) and cofinanced by Greece and the EU (European Regional Development Fund) and the FP7 REGPOT CT-2011- 285950–"SEE-DRUG" project (purchase of UPAT's 700MHz NMR equipment). Work in the CM-G lab was supported by the Helmholtz society. Work in the lab of ABö was supported by the CNRS, the French National Research Agency (ANR, NMRSCoV2- ORF8), the Fondation de la Recherche Médicale (FRM, NMR-SCoV2-ORF8), and the IR-RMN-THC Fr3050 CNRS. Work in the lab of BM was supported by the Swiss National Science Foundation (Grant number 200020_188711), the Günthard Stiftung für Physikalische Chemie, and the ETH Zurich. Work in the labs of ABö and BM was supported by a common grant from SNF (grant 31CA30_196256). This work was supported by the ETHZurich, the grant ETH40 18 1, and the grant Krebsliga KFS 4903 08 2019. Work in the lab of the IBS Grenoble was supported by the Agence Nationale de Recherche (France) RA-COVID SARS2NUCLEOPROTEIN and European Research Council Advanced Grant DynamicAssemblies. Work in the CA lab was supported by Patto per il Sud della Regione Siciliana–CheMISt grant (CUP G77B17000110001). Part of this work used the platforms of the Grenoble Instruct-ERIC center (ISBG; UMS 3518 CNRS-CEA-UGA-EMBL) within the Grenoble Partnership for Structural Biology (PSB), supported by FRISBI (ANR-10-INBS-05-02) and GRAL, financed within the University Grenoble Alpes graduate school (Ecoles Universitaires de Recherche) CBH-EUR-GS (ANR-17-EURE- 0003). Work at the UW-Madison was supported by grant numbers NSF MCB2031269 and NIH/NIAID AI123498. MM is a Ramón y Cajal Fellow of the Spanish AEI-Ministry of Science and Innovation (RYC2019-026574-I), and a "La Caixa" Foundation (ID 100010434) Junior Leader Fellow (LCR/BQ/PR19/11700003). Funded by project COV20/00764 fromthe Carlos III Institute of Health and the SpanishMinistry of Science and Innovation to MMand DVL. VDJ was supported by the Boehringer Ingelheim Fonds. Part of this work used the resources of the Italian Center of Instruct-ERIC at the CERM/ CIRMMP infrastructure, supported by the Italian Ministry for University and Research (FOE funding). CF was supported by the Stiftung Polytechnische Gesellschaft. Work in the lab of JH was supported by NSF (RAPID 2030601) and NIH (R01GM123249). ; Peer reviewed

Proclaiming a new world order, the leaders of Western states provided for the expansion of peace and stability by assisting with Europeanization and the integration of Central and Eastern Europe. However, the situation with Ukraine is more complicated. The aim of the paper is revealing of the EU's soft power peculiarities towards Ukraine. The methodology is based on studies of Joseph Nye and the USC Centre of Public Diplomacy. Both have been adapted and implemented to the aims of the current study. The most important questions are: What makes the EU attractive abroad? To what extent does the EU rely on its attractiveness in its relations with Ukraine? What prevents the EU from more effectively pursuing its soft power policy towards Ukraine? As a result of this work, it became clear that the EU's influence on Ukraine and in particular on the solution of the current conflict with Russia was insignificant. This is a paradox if we consider the individual characteristics of both actors. The EU still loses to Russia in digital diplomacy. However, in terms of the attractiveness of cultural achievements, the strength of the EU is about the same as that of Russia. The strength of the diplomatic network, its contribution to global interaction in the case of the EU is relatively higher than that of Russia. Finally, the EU's strength is much higher than that of Russia in terms of the attractive economic model, business friendliness, and ability to innovate; by the level of human capital, contribution to scholarships, and attractiveness for international students; in the context of a commitment to freedom, human rights and democracy, and the quality of political institutions. In the future, it is necessary to conduct a study of this phenomenon and find out what affects the EU's inability to use its soft power advantages effectively. ; Провозгласив новый мировой порядок, лидеры западных государств обеспечили расширение мира и стабильности, способствуя европеизации и интеграции Центральной и Восточной Европы. Однако с Украиной ситуация сложнее. Целью статьи является выявление особенностей стратегии мягкой силы ЕС относительно Украины. Методология основана на исследованиях Джозефа Ная и Центра общественной дипломатии США. Оба были адаптированы для целей данного исследования. Наиболее важными вопросами являются следующие: Что делает ЕС привлекательным за границей? Насколько ЕС рассчитывает на свою привлекательность в отношениях с Украиной? Что мешает ЕС эффективнее проводить свою политику мягкой силы относительно Украины? В результате этой работы выяснилось, что влияние ЕС на Украину и в частности на решение текущего конфликта с РФ было незначительным. Это парадокс, если рассмотреть отдельные характеристики обоих акторов. ЕС все еще проигрывает России в области цифровой дипломатии. Однако по привлекательности культурных достижений сила ЕС примерно такая же, как и у России. Сила дипломатической сети, ее вклад в глобальное взаимодействие в случае ЕС относительно выше, чем у России. Наконец сила ЕС намного выше, чем у России в сфере привлекательности экономической модели, дружелюбия к бизнесу и способности к инновациям; по уровню человеческого капитала, вкладу в стипендии и привлекательности для иностранных студентов; в контексте приверженности свободе, правам человека и демократии, а также качеству политических институтов. В дальнейшем следует провести исследование этого феномена и выяснить, что влияет на неумение ЕС эффективно использовать свои преимущества мягкой силы. ; Проголошуючи новий світовий порядок, лідери західних держав передбачали розширення миру та стабільності, допомагаючи європеїзації та інтеграції Центральної та Східної Європи. Однак ситуація з Україною складніша. Метою статті є розкриття особливостей м'якої сили ЄС щодо України. Методологія заснована на дослідженнях Джозефа Ная та Центру громадської дипломатії США. Обидва були адаптовані та впроваджені згідно до цілей поточного дослідження. Найважливішими питаннями стали наступні: Що робить ЄС привабливим за кордоном? Наскільки ЄС покладається на свою привабливість у відносинах з Україною? Що заважає ЄС ефективніше проводити свою політику м'якої сили щодо України? В результаті цієї роботи з'ясувалося, що вплив ЄС на Україну і зокрема на вирішення поточного конфлікту з РФ був незначним. Це парадокс, якщо розглянути окремі характеристики обох акторів. ЄС все ще програє Росії в області цифрової дипломатії. Однак за привабливістю культурних досягнень сила ЄС приблизно така ж, як і у Росії. Сила дипломатичної мережі, її внесок в глобальну взаємодію в разі ЄС відносно вище, ніж у Росії. Нарешті сила ЄС набагато вище, ніж у Росії в сфері привабливості економічної моделі, дружелюбності до бізнесу і спроможності до інновацій; за рівнем людського капіталу, вкладу в стипендії і привабливість для іноземних студентів; в контексті прихильності свободі, правам людини і демократії, а також якості політичних інститутів. Надалі слід провести дослідження цього феномена і з'ясувати, що впливає на невміння ЄС ефективно використовувати свої переваги м'якої сили.

The purpose of the study is to identify the problems in the implementation of the principle of gender equality in Ukraine and European states. This goal was achieved through the application of a system of methods, including comparative method, formal law method and statistical method. The study has identified that the principle of gender equality prohibits discriminatory treatment on the basis of gender in different spheres of social relations. However, there is no single approach to understanding the concept of gender equality, which is described as: equality between the rights of men and women; fair treatment of men and women; equal access to resources and their fair distribution between men and women. It is substantiated that the principle of gender equality is a sub-principle of the principle of equality and means guaranteeing equal rights and opportunities regardless of gender. The principle of gender equality is examined in international law, including the provisions of the Council of Europe's Gender Equality Strategy for 2018-2023 and their implementation in Ukraine. The European Court of Human Rights' (ECtHR) practice of interpreting the content of the principle of gender equality and its scope is analyzed. The ECtHR has established that gender-based violence is the form of discrimination against women. The Court of Justice of the European Union has established the elimination of discrimination on grounds of sex as a general principle of EU law which should be guaranteed by a court. Family policy models in different states have been studied through the prism of gender equality, in particular: the pronatalist model (formed in France); the traditional model (historically originated in Germany); a pro-egalitarian model (Sweden is a typical representative); family model (mainly applied in the UK, the US and Canada). It is justified that nowadays, mixed models of family policy prevail, which combine traditional models in different proportions. In Ukraine, there is a similarly mixed model of family policy model that can be characterised as more pro-natalist model. The study concludes that real gender equality can be achieved in the case of an effective gender-based public policy, which should: stimulate gender expertise; introduce quotas for representation of women in all areas of employment, except those that may harm their health; ensure that gender components are taken into account in all economic and social development programs; introduce a gender component through the educational process in the secondary, vocational and higher education system; ensure gender mainstreaming in teacher training programs and public officials; promote the elimination of gender stereotypes and counteract discrimination; contribute to reducing the remuneration gap; to promote the activities of public associations in the field of gender equality and combating domestic violence, etc. ; Мета дослідження полягає у порівняльно-правовому аналізі проблем впровадження принципу ґендерної рівності в Україні та зарубіжних державах. Вказану мету було досягнуто завдяки застосування системи методів, зокрема порівняльно-правого, формально-юридичного та статистичного. У результаті дослідження було встановлено, що принцип ґендерної рівності забороняє дискримінаційне відношення за ознакою статі у різних суспільних сферах. При цьому відсутній єдиний підхід до розуміння поняття «ґендерна рівність», яке розкривають як: рівність прав чоловіка та жінки; справедливе ставлення до чоловіків та жінок; рівний доступ до ресурсів та розподілу між чоловіком та жінкою. Обґрунтовано, що принцип ґендерної рівності є субпринципом принципу рівності і означає гарантування рівних прав та можливостей незалежно від статі. Досліджено міжнародно-правові засади принципу ґендерної рівності, у тому числі положення Стратегії ґендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 рр. та їх впровадження в Україні. Проаналізовано практику Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення змісту принципу ґендерної рівності та сфер його застосування. Встановлено, що ЄСПЛ визнав ґендерне насильство формою дискримінації жінок. Виявлено, що Суд Європейського Союзу вважає усунення дискримінації за ознакою статі загальним принципом права ЄС, яке має забезпечуватися судом. Досліджено моделі сімейної політики крізь призму ґендерної рівності, зокрема: пронаталістську модель (сформована у Франції); протрадиційну модель (історично виникла в Німеччині); проегалітарну модель (типовим представником є Швеція); просімейну модель (поширена у Великій Британії, США, Канаді). Обґрунтовано, що наразі переважають змішані моделі сімейної політики, які в різних пропорціях поєднують традиційні моделі. В Україні так само змішана модель сімейної політики, яка найбільше тяжіє до пронаталістської. В результаті дослідження зроблено висновок, що реальної ґендерної рівності можна буде досягти у разі ефективної ґендерної державної політики, що має: стимулювати проведення ґендерно-правових експертиз; впровадити квоти для представництва жінок у всіх сферах зайнятості, окрім тих, які можуть зашкодити їхньому здоров'ю; забезпечити врахування ґендерних компонентів у всіх програмах економічного та соціального розвитку; впровадити наскрізно у навчальний процес в системі середньої загальної, професійно-технічної та вищої освіти ґендерний компонент; забезпечити внесення до програм курсів підвищення кваліфікації вчителів, публічних службовців питання ґендерної рівності; cприяти доланню ґендерних стереотипів та протидіяти дискримінації; сприяти зменшенню розриву в оплаті праці; сприяти діяльності громадських об'єднань у сфері утвердження ґендерної рівності та боротьби з насильством в сім'ї і т.п.