The article is devoted to the study of the peculiarities and trends of the development of public-private partnership in Ukraine and in the world. Such a formula of cooperation between the public and the private sector can create a new infrastructure, increase the efficiency and standards of service delivery to the community. The essence of public-private partnership reveals its sign, including the public need for a complex and long-term project, the participation of the state or another public partner, the common goal and interest, the equal nature of relations and the existence of common goals and objectives, the balance of resources, contributions of the parties and active involvement of partners in the decision-making process, institutionalization or formalization, the principle of justice, protection of the interests of economic competition, regulation of relations public-private partnership at the legislative level. The study has also identified the main forms of such a model of public-private partnership in the world as a concession that has gained the most popularity among other forms of public-private partnership in the world. Using the experience of economically developed countries in the development of public-private partnership will enhance the interaction of public and private sector in our country. ; Присвячено дослідженню особливостей та тенденцій розвитку публічно-приватного партнерства в Україні та світі. Така формула співпраці між публічним та приватним сектором дозволяє створювати нову інфраструктуру, підвищує ефективність та стандарти надання послуг суспільству. Сутність публічно-приватного партнерства розкривається в характеристиці його ознак, серед яких суспільна необхідність в реалізації складного та довгострокового проекту, участь держави або іншого публічного партнера, спільна мета та інтерес, рівноправний характер відносин та наявність спільних цілей і спрямувань, співвідношення ресурсів, вкладів сторін та активне залучення партнерів у процес прийняття рішень, інституціоналізація або формалізація, принцип справедливості, захист інтересів економічної конкуренції, регулювання відносин публічно-приватного партнерства на законодавчому рівні. У процесі дослідження також було з'ясовано основні форми такої моделі публічно-приватного партнерства у світі, як концесія, яка набула найбільшої популярності серед інших форм публічно-приватного партнерства у світі. Використання досвіду економічно розвинутих країн у розвитку публічно-приватного партнерства сприятиме активізації взаємодії публічного та приватного сектору у нашій країні.
The article is devoted to the study of the peculiarities and trends of the development of public-private partnership in Ukraine and in the world. Such a formula of cooperation between the public and the private sector can create a new infrastructure, increase the efficiency and standards of service delivery to the community. The essence of public-private partnership reveals its sign, including the public need for a complex and long-term project, the participation of the state or another public partner, the common goal and interest, the equal nature of relations and the existence of common goals and objectives, the balance of resources, contributions of the parties and active involvement of partners in the decision-making process, institutionalization or formalization, the principle of justice, protection of the interests of economic competition, regulation of relations public-private partnership at the legislative level. The study has also identified the main forms of such a model of public-private partnership in the world as a concession that has gained the most popularity among other forms of public-private partnership in the world. Using the experience of economically developed countries in the development of public-private partnership will enhance the interaction of public and private sector in our country. ; Присвячено дослідженню особливостей та тенденцій розвитку публічно-приватного партнерства в Україні та світі. Така формула співпраці між публічним та приватним сектором дозволяє створювати нову інфраструктуру, підвищує ефективність та стандарти надання послуг суспільству. Сутність публічно-приватного партнерства розкривається в характеристиці його ознак, серед яких суспільна необхідність в реалізації складного та довгострокового проекту, участь держави або іншого публічного партнера, спільна мета та інтерес, рівноправний характер відносин та наявність спільних цілей і спрямувань, співвідношення ресурсів, вкладів сторін та активне залучення партнерів у процес прийняття рішень, інституціоналізація або формалізація, принцип справедливості, захист інтересів економічної конкуренції, регулювання відносин публічно-приватного партнерства на законодавчому рівні. У процесі дослідження також було з'ясовано основні форми такої моделі публічно-приватного партнерства у світі, як концесія, яка набула найбільшої популярності серед інших форм публічно-приватного партнерства у світі. Використання досвіду економічно розвинутих країн у розвитку публічно-приватного партнерства сприятиме активізації взаємодії публічного та приватного сектору у нашій країні.
The article describes the main trends of government legal policy to attract investment. Was analyzed the statutory innovations in recent years and has been shown to implement them. Considerable attention is given to such a new concept for our legislation as «a public-private partnership». ; В статье рассмотрены основные тенденции государственной правовой политики привлечения инвестиций. Проведен анализ нормативных нововведений последних лет и приведена их практическая реализация. Значительное внимание уделено такому новому понятию для нашего законодательства, как «государственно-частное партнерство». ; У статті розглянуті основні тенденції державної правової політики залучення інвестицій. Проведений аналіз нормативних нововведень останніх років та наведено їх практичну реалізацію. Значну увагу приділено такому новому поняттю для нашого законодавства, як «державно-приватне партнерство».
У науковій праці проаналізовано стан розвитку сфери туристичних послуг України (туристичне та готельне обслуговування, санаторно-курортне господарство). Досліджено зміст державно-приватного партнерства. Державно-приватне партнерство розглянуто в системі інструментів реалізації інтеграційної стратегії. Досліджено стан державно-приватного партнерства у сфері туризму і курортів. Внесено пропозиції щодо удосконалення державної політики підтримки розвитку ринку туристичних послуг. Предмет дослідження теоретико-методичні та науково-практичні основи державно-приватного партнерства в контексті реалізації інтеграційної стратегії розвитку підприємства. Мета статті внести пропозиції щодо організації надання державної підтримки розвитку сфери туризму, готельного обслуговування та санаторно-курортного господарства із використанням можливостей державно-приватного партнерства як інструменту реалізації інтеграційної стратегії розвитку підприємств. В процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та специфічні методи та прийоми наукових досліджень індукція і дедукція, аналіз і синтез, наукове абстрагування, економіко-математичне моделювання, метод експертних оцінок, формальний метод (для аналізу текстів нормативно-правових актів). Ключовим результатом дослідження є теоретико-методичне узагальнення сучасних підходів до побудови механізму державно-приватного партнерства у сфері туризму як інструменту реалізації інтеграційної стратегії підприємства. Галузь застосування державне регулювання розвитку туризму, економіка туризму, економіка підприємства, стратегічне планування, управління інвестиційною діяльністю. Ключові висновки. Державно-приватне партнерство доцільно розглядати як особливий інструмент реалізації інтеграційної стратегії підприємства. Необхідно розробити Методику (методичні підходи) організації державно-приватного партнерства в сфері туризму, перш за все в сфері концесійної діяльності, що забезпечить більшу залученість в цей процес місцевих органів влади. Доцільно передбачити механізм, що дозволяє суб'єктам державно-приватного партнерства отримувати місцеві ресурси на пільгових умовах (наприклад, при оплаті води або електроенергії). Також слід передбачити, що гарантії щодо концесійних угод має право надавати держава в особі Кабінету Міністрів України або іншого спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, що підвищить зацікавленість потенційних інвесторів. Для суб'єктів державно-приватного партнерства слід передбачити ряд преференцій, насамперед податкових пільг. Державно-приватне партнерство в туристичній сфері може вирішити велику кількість що виникли на даний момент проблем. Реалізація цього партнерства може бути вирішена за допомогою будівництва комплексних туристських центрів на основі історичних, культурних, археологічних та природних пам'яток.В научной работе проанализировано состояние развития сферы туристических услуг Украины (туристическое и гостиничное обслуживание, санаторно-курортное хозяйство). Исследовано содержание государственно-частного партнерства. Государственно-частное партнерство рассмотрено в системе инструментов реализации интеграционной стратегии. Исследовано состояние государственно-частного партнерства в сфере туризма и курортов. Внесены предложения по совершенствованию государственной политики поддержки развития рынка туристических услуг. Предмет исследования теоретико-методические и научно-практические основы государственно-частного партнерства в контексте реализации интеграционной стратегии развития предприятия. Цель статьи внести предложения по организации предоставления государственной поддержки развития сферы туризма, гостиничного обслуживания и санаторно-курортного хозяйства с использованием возможностей государственно-частного партнерства как инструмента реализации интеграционной стратегии развития предприятий. В процессе исследования использовались общенаучные и специфические методы и приемы научных исследований индукция и дедукция, анализ и синтез, научное абстрагирование, экономико-математическое моделирование, метод экспертных оценок, формальный метод (для анализа текстов нормативно-правовых актов). Ключевым результатом исследования является теоретико-методическое обобщение современных подходов к построению механизма государственно-частного партнерства в сфере туризма как инструмента реализации интеграционной стратегии предприятия. Область применения государственное регулирование развития туризма, экономика туризма, экономика предприятия, стратегическое планирование, управление инвестиционной деятельностью. Ключевые выводы. Государственно-частное партнерство целесообразно рассматривать как особый инструмент реализации интеграционной стратегии предприятия. Необходимо разработать методику (методические подходы) организации государственно-частного партнерства в сфере туризма, прежде всего в сфере концессионной деятельности, что обеспечит большую вовлеченность в этот процесс местных органов власти. Целесообразно разработать механизм, позволяющий субъектам государственно-частного партнерства получать местные ресурсы на льготных условиях (например, при оплате воды или электроэнергии). Также следует предусмотреть, что гарантии концессионных соглашений вправе предоставлять государство в лице Кабинета Министров Украины или другого государственного органа исполнительной власти, что повысит заинтересованность потенциальных инвесторов. Для субъектов государственно-частного партнерства необходимо предусмотреть ряд преференций, прежде всего налоговых льгот. Государственно-частное партнерство в туристической сфере может решить большое количество возникших на данный момент проблем. Реализация этого партнерства может быть решена с помощью строительства комплексных туристских центров на основе исторических, культурных, археологических и природных памятников.
Досліджено основні аспекти взаємодії публічного та приватно- го сектора. Проаналізовано: розвиток форм публічно-приватної взаємодії за допомогою архетипного підходу; поняття архетипу сільських територій, а та- кож явище публічно-приватного партнерства; основні моделі публічно-при- ватного партнерства. Запропоновано організаційно-нормативні механізми удосконалення системи публічного управління на засадах публічно-приват- ного партнерства в контексті забезпечення сталого розвитку сільських тери- торіальних громад. На основі проведеного ґрунтовного аналізу різних систем та моделей публічно-приватного партнерства було визначено основні сфери сільськогосподарського розвитку та розвитку сільських територіальних гро- мад, щодо яких можна ефективно застосовувати інструменти публічно-при- ватного партнерства з метою досягнення сталого соціально-економічного розвитку сільських територій та максимально ефективного використання їх виробничого потенціалу. Також запропоновані шляхи удосконалення норма- тивно-правової бази, що регулює суспільні відносини у сфері публічно-приватного партнерства. Наголошується на необхідності включення сільсько- господарської сфери до переліку об'єктів публічно-приватного партнерства, визначених у Законі України "Про державно-приватне партнерство". До- цільно також розширити саме поняття державно-приватне партнерство, використовуючи міжнародний термін "публічно-приватне партнерство", яке більш точно визначає сутність договірних відносин, між державними та місцевими органами влади з приватними партнерами. В контексті проаналі- зованих нормативно-правових актів щодо розвитку інституту публічно-при- ватного партнерства було визначено основні сфери публічно-приватного партнерства задля розвитку сільського господарства та сільських регіонів. Загалом, запропоновано сфери які було б доцільно розвивати в рамках пу- блічно-приватного партнерства, а саме: сфера екологічного землекористу- вання та меліорації, агрострахування, сталий розвиток сільських регіонів за рахунок будівництва інфраструктурних об'єктів та надання послуг громаді. Таким чином, у дослідженні визначено моделі публічно-приватного партнер- ства, а також сфери їх застосування, що можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування для розроблення майбутніх партнерських угод щодо розвитку аграрної сфери та сталого соціально-еко- номічного розвитку сільських територіальних громад.
Public-private partnership is the most effective mechanism for interaction between the state and the private sector to achieve certain social and economic goals. This form of interaction between the state and the private sector is quite common in Western Europe in terms of infrastructure (public and private property) and the implementation of public services, which are the most capital and material-intensive. In the course of the research, we considered public-private partnership in the field of health care as a system of relationships, the governing system of which is the relevant body of state executive power or local self-government. This allowed us to build a model of public-private partnership as a system of public relations with the participation of the state. It is clear that public-private partnership in the field of health care has its own industry-specific properties, the involvement of various public authorities in their implementation. In particular, the main participants in the public-private partnership project in the field of health care are the following: public partner, private partner, health care institutions. The article examines the interaction between various manifestations of public administration in the implementation of public-private partnership projects in the field of health care, in terms of interaction of regulatory functions of government, public partners, regulatory authorities, organizers of the partnership project. As a result, each of the above manifestations of public administration in the implementation of public-private partnership projects was considered in the context of identifying types of public policy, defining the subjects of public administration, and defining their functions. ; Державне приватне партнерство є найбільш ефективним механізмом взаємодії держави та приватного сектору для досягнення певних соціальних й економічних цілей. Така форма взаємодії держави та приватного сектору є досить поширеною в країнах Західної Європи в частині інфраструктурних об'єктів (державної та приватної власності) та реалізації суспільних послуг, що є найбільш фондо- та матеріаломісткими. У процесі дослідження нами було розглянуто державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я як систему взаємовідносин, керуючою системою яких є відповідний орган державної виконавчої влади або місцевого самоврядування. Це дозволило побудувати модель державно-приватного партнерства як системи суспільних відносин за участі держави. Зрозуміло, що державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я має свої галузеві специфічні властивості, залучення різних органів державної влади до їх реалізації. Зокрема, основними учасниками проєкту державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я є: державний партнер, приватний партнер, заклади охорони здоров'я. У статті було досліджено взаємодію між різними проявами державного управління в реалізації проєктів державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, в частині взаємодії регуляторних функції органів влади, державних партнерів, контролюючих органів, організаторів проєкту партнерства. Внаслідок цього було розглянуто кожен із зазначених вище проявів державного управління в реалізації проєктів державно-приватного партнерства в контексті ідентифікації видів державної політики, визначення суб'єктів державного управління та визначення їх функцій.
Public-private partnership is the most effective mechanism for interaction between the state and the private sector to achieve certain social and economic goals. This form of interaction between the state and the private sector is quite common in Western Europe in terms of infrastructure (public and private property) and the implementation of public services, which are the most capital and material-intensive. In the course of the research, we considered public-private partnership in the field of health care as a system of relationships, the governing system of which is the relevant body of state executive power or local self-government. This allowed us to build a model of public-private partnership as a system of public relations with the participation of the state. It is clear that public-private partnership in the field of health care has its own industry-specific properties, the involvement of various public authorities in their implementation. In particular, the main participants in the public-private partnership project in the field of health care are the following: public partner, private partner, health care institutions. The article examines the interaction between various manifestations of public administration in the implementation of public-private partnership projects in the field of health care, in terms of interaction of regulatory functions of government, public partners, regulatory authorities, organizers of the partnership project. As a result, each of the above manifestations of public administration in the implementation of public-private partnership projects was considered in the context of identifying types of public policy, defining the subjects of public administration, and defining their functions. ; Державне приватне партнерство є найбільш ефективним механізмом взаємодії держави та приватного сектору для досягнення певних соціальних й економічних цілей. Така форма взаємодії держави та приватного сектору є досить поширеною в країнах Західної Європи в частині інфраструктурних об'єктів (державної та приватної власності) та реалізації суспільних послуг, що є найбільш фондо- та матеріаломісткими. У процесі дослідження нами було розглянуто державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я як систему взаємовідносин, керуючою системою яких є відповідний орган державної виконавчої влади або місцевого самоврядування. Це дозволило побудувати модель державно-приватного партнерства як системи суспільних відносин за участі держави. Зрозуміло, що державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я має свої галузеві специфічні властивості, залучення різних органів державної влади до їх реалізації. Зокрема, основними учасниками проєкту державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я є: державний партнер, приватний партнер, заклади охорони здоров'я. У статті було досліджено взаємодію між різними проявами державного управління в реалізації проєктів державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, в частині взаємодії регуляторних функції органів влади, державних партнерів, контролюючих органів, організаторів проєкту партнерства. Внаслідок цього було розглянуто кожен із зазначених вище проявів державного управління в реалізації проєктів державно-приватного партнерства в контексті ідентифікації видів державної політики, визначення суб'єктів державного управління та визначення їх функцій.
Public-private partnership is the most effective mechanism for interaction between the state and the private sector to achieve certain social and economic goals. This form of interaction between the state and the private sector is quite common in Western Europe in terms of infrastructure (public and private property) and the implementation of public services, which are the most capital and material-intensive. In the course of the research, we considered public-private partnership in the field of health care as a system of relationships, the governing system of which is the relevant body of state executive power or local self-government. This allowed us to build a model of public-private partnership as a system of public relations with the participation of the state. It is clear that public-private partnership in the field of health care has its own industry-specific properties, the involvement of various public authorities in their implementation. In particular, the main participants in the public-private partnership project in the field of health care are the following: public partner, private partner, health care institutions. The article examines the interaction between various manifestations of public administration in the implementation of public-private partnership projects in the field of health care, in terms of interaction of regulatory functions of government, public partners, regulatory authorities, organizers of the partnership project. As a result, each of the above manifestations of public administration in the implementation of public-private partnership projects was considered in the context of identifying types of public policy, defining the subjects of public administration, and defining their functions. ; Державне приватне партнерство є найбільш ефективним механізмом взаємодії держави та приватного сектору для досягнення певних соціальних й економічних цілей. Така форма взаємодії держави та приватного сектору є досить поширеною в країнах Західної Європи в частині інфраструктурних об'єктів (державної та приватної власності) та реалізації суспільних послуг, що є найбільш фондо- та матеріаломісткими. У процесі дослідження нами було розглянуто державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я як систему взаємовідносин, керуючою системою яких є відповідний орган державної виконавчої влади або місцевого самоврядування. Це дозволило побудувати модель державно-приватного партнерства як системи суспільних відносин за участі держави. Зрозуміло, що державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров'я має свої галузеві специфічні властивості, залучення різних органів державної влади до їх реалізації. Зокрема, основними учасниками проєкту державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я є: державний партнер, приватний партнер, заклади охорони здоров'я. У статті було досліджено взаємодію між різними проявами державного управління в реалізації проєктів державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, в частині взаємодії регуляторних функції органів влади, державних партнерів, контролюючих органів, організаторів проєкту партнерства. Внаслідок цього було розглянуто кожен із зазначених вище проявів державного управління в реалізації проєктів державно-приватного партнерства в контексті ідентифікації видів державної політики, визначення суб'єктів державного управління та визначення їх функцій.
Викладено питання побудови державно-громадянського парт- нерства у сфері донорства крові як складової публічного управління. Зроблено особливий акцент на одному з важливих суб'єктів публічного управ- ління — громадських об'єднаннях, які відіграють вагому роль у розвитку безоплатного добровільного донорства крові. Висвітлена у статті проблема- тика розглядається з кількох позицій, а саме: розуміння ролі громадськос- ті та громадських об'єднань у розвитку донорства крові в науці та практиці публічного управління України та в зарубіжних державах; досвіду роботи громадських об'єднань у межах державно-громадського партнерства і дер- жавно-приватного партнерства; виокремлення найбільш доцільного для України зарубіжного досвіду участі громадських об'єднань у розвитку до- норства крові як суб'єкта публічного управління та адміністрування. Порів- няння досвіду зарубіжних держав і української практики продемонструвало ті потенційні можливості громадських об'єднань, які не використовуються в Україні. Показано, що розвиток громадянської відповідальності та громадян- ської активності в донорстві крові тісно пов'язані з публічною політикою у даній сфері. Остання, своєю чергою, сприяє формуванню певної моделі дер- жавно-громадянського партнерства у сфері донорства крові, яке розвинене в зарубіжних державах. Наведено приклади результативного поєднання дер- жавно-громадянського та державно-приватного партнерства в зарубіжних державах задля розвитку донорства крові. Акцентовано увагу на сучасних тенденціях у світовій практиці щодо формування соціального капіталу дер- жави, де донори крові є цінністю держави. Форми побудови державно-гро- мадянського партнерства залежать від традицій публічного управління та системи охорони здоров'я різних держав. В українському законодавстві констатується відповідальність органів публічного управління за розвиток донорства крові та визначаються можливості участі громадськості в органі- зації та пропаганді донорства крові та її компонентів серед населення. Втім не розроблена методологія побудови державно-громадянського партнерства у сфері донорства крові. Продемонстровано, що в українській науці публіч- ного управління відсутні наукові фундаментальні дослідження означеної проблематики.
The article is devoted to the analysis of the benefits and challenges of public-private partnerships in the sphere of сybersecurity. Information technologies play a dominant role in the development of modern society. However, rapid progress in this area is closely linked to the emergence of more sophisticated, innovative threats. The information security system, which has developed within the framework of the modern world order, is one of the "pillars" of international stability. Therefore, it became necessary to distinguish cybersecurity as an important component of public life. The state has a particularly important role to play in the information and cybersecurity system, as it can take a number of organizational and technical measures to protect its information space. The article emphasizes that it is possible to reach significant success only by involving the private sector. There are many examples and confirmations of it in the world. Public-private partnership is one of the potential forms of effective cooperation between the representatives of public and private sectors. The overall goal of participating in PPPs, both private and public, is to increase cybersecurity. There is an obvious need to combine the capabilities, potential, experience, technical support, and funding of the public and private sectors to combat cyber threats. Each country is trying to find its own way in building a PPP, but such a partnership has already become a new effective mechanism to meet the challenges and threats in today's information society. The article explores the examples of public-private partnerships in the sphere of сybersecurity in the EU. ; Статья посвящена анализу преимуществ и вызовов государственно-частного партнерства в сфере кибербезопасности. Информационные технологии играют доминирующую роль в развитии современного общества. Однако быстрый прогресс в этой области тесно связан с появлением более сложных, инновационных угроз. Система информационной безопасности, сложившаяся в рамках современного мирового порядка, является одним из "столпов" международной стабильности. Появилась необходимость выделить кибербезопасность как важную составляющую общественной жизни. Государство должно играть особенно важную роль в системе информационной и кибербезопасности, поскольку оно может принять ряд организационных и технических мер по защите своего информационного пространства. В статье отмечается, что добиться значительного успеха можно лишь привлекая частный сектор. В мире существует много примеров и подтверждений. Государственно-частное партнерство является одним из потенциальных форм эффективного сотрудничества между представителями государственного и частного секторов. Общей целью участия в ГЧП, как для частного сектора, так и для государственных, является повышение кибербезопасности. Однако существует также ряд различных мотиваций и причин, почему партнерство может быть полезным для государственных и частных структур и какими могут быть общие выгоды от ГЧП. Например, для государственных структур основными причинами могут быть: ограниченность инструментов реализации государственной стратегии; в стратегии национальной безопасности должно быть предусмотрено участие негосударственных компаний; у правительства отсутствуют достаточные средства для привлечения всех малых стейкхолдеров к защите критической инфраструктуры; лучшее понимание защиты информации о критической инфраструктуре; создать взаимосвязь между различными инициативами частного сектора; доступ к ресурсам частного сектора (например, ценным экспертам), что облегчает установление стандартов. Для частных компаний основными причинами могут быть: выход решения проблемы за пределы организационных возможностей компании; недостаток вовлеченности высших руководителей к действиям; возможность влиять на будущую стратегию национальной безопасности; заинтересованность в действенных механизмах нейтрализации неадекватного государственного регулирования; доступ к государственным средствам; возможность влиять на национальное законодательство и обязательные стандарты; уверенность в качестве продуктов и услуг, поставляемых через ГЧП, поскольку это гарантируется правительством. Для общей выгоды основными причинами могут быть: желание устранить уязвимость от ранее пережитого негативного опыта; наличие провалов в обеспечении некоторых или всех этапов жизненного цикла безопасности; эволюционирования угроз с национального уровня на международный; недостаток доверия между конкурентами в пределах географических, секторальных или тематических областей, а следовательно, существует потребность в создании доверенной структуры для решения этой проблемы; обмен знаниями, опытом и передовой практикой; достижения устойчивости киберсистемы; налаживание прямых и надежных контактов с другими организациями. В статье доказывается, что существует очевидная потребность совместить возможности, потенциал, опыт, техническую поддержку и финансирование государственного и частного секторов для борьбы с киберугрозами. Каждая страна пытается найти свой путь в построении ГЧП, но такое партнерство уже стало новым эффективным механизмом для решения вызовов и угроз в современном информационном обществе. Надежный сектор кибербезопасности помогает не только защитить государство и его граждан, но и стать двигателем экономического роста. Особенно активными и успешными в сфере ГЧП являются страны-члены ЕС. Статья исследует примеры и особенности государственно-частного партнерства в сфере кибербезопасности в ЕС. ; Стаття присвячена аналізу переваг та викликів державно-приватного партнерства у сфері кібербезпеки. Інформаційні технології відіграють домінуючу роль у розвитку сучасного суспільства. Однак швидкий прогрес у цій галузі тісно пов'язаний з появою більш складних, інноваційних загроз. Система інформаційної безпеки, яка склалася в рамках сучасного світового порядку, є одним із "стовпів" міжнародної стабільності. З'явилась необхідність виділити кібербезпеку як важливу складову суспільного життя. Держава повинна відігравати особливо важливу роль в системі інформаційної та кібербезпеки, оскільки вона може вжити низку організаційних та технічних заходів для захисту свого інформаційного простору. У статті наголошується, що досягти значного успіху можна лише залучивши приватний сектор. У світі існує багато прикладів та підтверджень цього. Державно-приватне партнерство є однією з потенційних форм ефективної співпраці між представниками державного та приватного секторів. Загальною метою участі в ДПП, як для приватного сектору, так і для державни, є підвищення кібербезпеки. Однак існує також ряд різних мотивацій та причин, чому партнерство може бути корисним для державних та приватних структур та якими можуть бути спільні вигоди від ДПП. Наприклад, для державних структур основними причинами можуть бути: обмеженість інструментів реалізації державної стратегії; у стратегії національної безпеки має бути передбачена участь недержавних компаний; в уряду відсутні достатні кошти для залучення всіх малих стейкхолдерів до захисту критичної інфраструктури; краще розуміння захисту інформації про критичну інфраструктуру; можливість створити взаємозв'язок між різними ініціативами приватного сектору; доступ до ресурсів приватного сектору (наприклад, цінних експертів), що полегшує встановлення стандартів. Для приватних компаній основними причинами можуть бути: вихід вирішення проблеми за межі організаційних можливостей компанії; брак залученості вищих керівників до дій; можливість впливати на майбутню стратегію національної безпеки; зацікавленість у дієвих механізмах нейтралізації неадекватного державного регулювання; доступ до державних коштів; можливість впливати на національне законодавство та обов'язкові стандарти; впевненість в якості продуктів та послуг, що постачаються через ДПП, оскільки це гарантується урядом. Для спільної вигоди основними причинами можуть бути: бажання усунути вразливість від попередньо пережитого негативного досвіду; наявність провалів у забезпеченні деяких або всіх етапів життєвого циклу безпеки; еволюціонування загроз з національного рівня на міжнародний; брак довіри між конкурентами в межах географічних, секторальних або тематичних сфер, а отже, існує потреба у створенні довіреної структури для вирішення цієї проблеми; обмін знаннями, досвідом та передовою практикою; досягнення стійкості кіберсистеми; налагодження прямих та надійних контактів з іншими організаціями. В статті доводиться, що існує очевидна потреба поєднати можливості, потенціал, досвід, технічну підтримку та фінансування державного та приватного секторів для боротьби з кіберзагрозами. Кожна країна намагається знайти свій шлях у побудові ДПП, але таке партнерство вже стало новим ефективним механізмом для вирішення викликів та загроз у сучасному інформаційному суспільстві. Надійний сектор кібербезпеки допомагає не лише захистити державу та її громадян, але й стати рушієм економічного зростання. Особливо активними та успішними у сфері ДПП є країни-члени ЄС. Стаття досліджує приклади та особливості державно-приватного партнерства у сфері кібербезпеки в ЄС.
The purpose of the article is to reveal the peculiarities of the interaction of territorial communities and business in solving ecological problems on the ground. Accordingly the tasks of the work are finding out the content of territorial-private partnership; identification of financial and environmental risks in the activities of enterprises; substantiation of compromise ways of solving environmental problems originated by the activities of business structures in order to preserve jobs in individual territorial communities. On the basis of the study of foreign and Ukrainian economic literature has been elucidated that the important direction of building a socially-market economy to which Ukraine is heading is the financial stimulation of increasing socio-economic responsibility of business, territorial communities and households for the preservation of the environment. Proved that this development of such a component of the social economy as a territorial-private partnership can serve as the basis for this. The essence of the latter is in reconcilation of the economic interests of territorial communities and business in order to achieve the goals of sustainable development. One of the main goals of such development is the preservation of the environment and prevention of climatic warming. Revealed that the main financial and climatic risks in the activities of enterprises today are as follows: the increase of carbon tax rate; the need to shift from ussing of traditional types of energy to getting it with the help of restorative energy; reduction of so-called «dirty» investments that previously directed to the development of enterprises of traditional energy; strengthening the influence of territorial communities and environmental organizations on the adhere by enterprises to the environmental standarts of production. Substantiated that in order to stimulate the producers to realize the environmental measures at their enterprises in our country it is necessary more actively use at the local level such financial instruments of regulation of nature use as: the environmental tax incentives, «green» tariff, «green» loan, «green» foreign investments, and etc. Moreover the emphasis on the local level must be done not so much on penalties but on the financial incentives that encourage the business to introduce more modern environmental technologies. ; У статті розглянуто зміст такої нової складової частини соціального партнерства як територіально-приватне партнерство. Розмежовано такі поняття, як: державно-приватне партнерство та територіально-приватне партнерство; виявлено позитивний вплив територіально-приватного партнерства на зменшення втрат підприємств від фінансово-екологічних ризиків; проаналізовано досвід провідних країн світу з цього питання. До основних фінансово-екологічних ризиків діяльності підприємств доцільно віднести такі, як запровадження вуглецевого податку в тих країнах, де поки що його не введено, та зростання його ставки в перспективі. Значним фінансово-екологічним ризиком для традиційних виробників енергії стає вимога місцевої громадськості щодо їх переходу до використання відновних джерел енергії.
The article presents an analysis of the behavioral patterns of private sector representatives for involving them in an effective partnership as part of a collaborative governance regime. The trend towards cooperation between the public sector, business, and civil society is gaining momentum due to the lack of own resources, the growing level of interdependence, and the benefits of equal risk sharing. However, critics of such a format of interaction draw attention to the possible power disproportion and the potential formation of a political course focused on the expectations of the private sector only. This ambivalence of views actualizes the consideration of issues related to the identification of ideal collaborative partners capable of directing efforts to jointly seek consensus solutions. Particular attention is focused on the differences between collaboration, public-private partnerships, and the privatization of public facilities as phenomena often presented as synonymous concepts due to the presence of common elements. Highlighting the types of political behavior, the author notes that the collaborative business partner must, firstly, recognize the importance of the problem, secondly, organically combine their benefits with the achievement of public results, and thirdly, focus on partnership agreements. The article provides examples of each political reaction of socio-economic actors, as well as the practice of collaborative partnership in the field of environmental policy and green energy. It is argued that by encouraging private sector cooperation on contentious policy issues, public entities may adopt a different policy format that applies to the whole community than the chosen social cohort, and therefore tends to achieve greater results. Given the insufficient study of collaborative partnership and its potential participants, the author claims the need for further comparative research on this range of issues. ; У статті подано аналіз поведінкових патернів представників приватного сектору з метою їх залучення до результативного партнерства у контексті становлення режиму колабораційного управління. Тенденція до співробітництва між державним сектором, бізнес-сферою і громадянським суспільством набирає обертів через дефіцит власних ресурсів, зростання рівня взаємозалежностей та численні переваги рівномірного розподілу ризиків. Проте критики подібного формату взаємодії звертають увагу на можливу диспропорцію владних повноважень та потенційне формування політичного курсу, орієнтованого на очікування виключно приватного сектору. Зазначена амбівалентність поглядів актуалізує розгляд питань щодо ідентифікації ідеальних колабораційних партнерів, здатних спрямувати зусилля на спільний пошук консенсусних рішень. Окрема увага сфокусована на відмінностях між колаборацією, державно-приватним партнерством і приватизацією державних об'єктів як явищ, що часто подаються у вигляді синонімічних понять через присутність спільних елементів. Виокремивши види політичної поведінки, авторка зазначає, що колабораційний бізнес-партнер повинен, по-перше, визнавати значущість проблеми, по-друге, органічно поєднувати власні вигоди із досягненням суспільних результатів, по-третє, орієнтуватися на партнерство угод. У статті наведені приклади до кожної політичної реакції соціально-економічних суб'єктів, а також практики колабораційного партнерства у сфері екологічної політики і зеленої енергетики. Обґрунтовано, що заохочуючи співробітництво приватного сектора в спірних політичних питаннях, державні структури можуть дійти іншого формату політики, що застосовується до всієї спільноти, а не до обраної соціальної когорти, отже, тяжіє до більш масштабних результатів. Зважаючи на недостатню вивченість тематики колабораційного партнерства та його потенційних учасників, авторка говорить про необхідність подальших компаративних досліджень означеного спектру питань.
The article presents an analysis of the behavioral patterns of private sector representatives for involving them in an effective partnership as part of a collaborative governance regime. The trend towards cooperation between the public sector, business, and civil society is gaining momentum due to the lack of own resources, the growing level of interdependence, and the benefits of equal risk sharing. However, critics of such a format of interaction draw attention to the possible power disproportion and the potential formation of a political course focused on the expectations of the private sector only. This ambivalence of views actualizes the consideration of issues related to the identification of ideal collaborative partners capable of directing efforts to jointly seek consensus solutions. Particular attention is focused on the differences between collaboration, public-private partnerships, and the privatization of public facilities as phenomena often presented as synonymous concepts due to the presence of common elements. Highlighting the types of political behavior, the author notes that the collaborative business partner must, firstly, recognize the importance of the problem, secondly, organically combine their benefits with the achievement of public results, and thirdly, focus on partnership agreements. The article provides examples of each political reaction of socio-economic actors, as well as the practice of collaborative partnership in the field of environmental policy and green energy. It is argued that by encouraging private sector cooperation on contentious policy issues, public entities may adopt a different policy format that applies to the whole community than the chosen social cohort, and therefore tends to achieve greater results. Given the insufficient study of collaborative partnership and its potential participants, the author claims the need for further comparative research on this range of issues. ; У статті подано аналіз поведінкових патернів представників приватного сектору з метою їх залучення до результативного партнерства у контексті становлення режиму колабораційного управління. Тенденція до співробітництва між державним сектором, бізнес-сферою і громадянським суспільством набирає обертів через дефіцит власних ресурсів, зростання рівня взаємозалежностей та численні переваги рівномірного розподілу ризиків. Проте критики подібного формату взаємодії звертають увагу на можливу диспропорцію владних повноважень та потенційне формування політичного курсу, орієнтованого на очікування виключно приватного сектору. Зазначена амбівалентність поглядів актуалізує розгляд питань щодо ідентифікації ідеальних колабораційних партнерів, здатних спрямувати зусилля на спільний пошук консенсусних рішень. Окрема увага сфокусована на відмінностях між колаборацією, державно-приватним партнерством і приватизацією державних об'єктів як явищ, що часто подаються у вигляді синонімічних понять через присутність спільних елементів. Виокремивши види політичної поведінки, авторка зазначає, що колабораційний бізнес-партнер повинен, по-перше, визнавати значущість проблеми, по-друге, органічно поєднувати власні вигоди із досягненням суспільних результатів, по-третє, орієнтуватися на партнерство угод. У статті наведені приклади до кожної політичної реакції соціально-економічних суб'єктів, а також практики колабораційного партнерства у сфері екологічної політики і зеленої енергетики. Обґрунтовано, що заохочуючи співробітництво приватного сектора в спірних політичних питаннях, державні структури можуть дійти іншого формату політики, що застосовується до всієї спільноти, а не до обраної соціальної когорти, отже, тяжіє до більш масштабних результатів. Зважаючи на недостатню вивченість тематики колабораційного партнерства та його потенційних учасників, авторка говорить про необхідність подальших компаративних досліджень означеного спектру питань.
The article investigates modern trends of development public-private partnership and grounded directions of estimation of efficiency of realization of infrastructure projects taking into account public necessities and interests of different stakeholders. Based on the analysis of the current state and experience of implementation of projects involving the mechanism of public-private partnership it has been revealed that, unlike the countries of the European Union, the effectiveness of its use in the regions and various sectors of the economy of Ukraine is at a rather low level. It has been proven that the synergy of collaboration between the state and private business has certain complications, but instead generates a number of benefits for each partner. It has been marked, that the feasibility of implementing joint projects is determined by their positive impact on society and high level of efficiency for different stakeholders. It has been recommended to perform he evaluation of the effectiveness of the public-private partnership project on a multi-criteria basis, involving formalized and non-formalized methods of estimation of efficiency of projects of the real investments, and determine the utility of a project for a society, its financial, budgetary, environmental and socio- economic efficiency. The methodical tool of estimation of efficiency of the real projects is specified taking into account interests of different stakeholders, that provides possibility of integral estimation, instrumental in transparency of making decision and allows to determine the most effective forms and mechanisms of co-operation of the state and business. ; В статье исследованы современные тенденции развития государственно-частного партнерства и обоснованы направления оценки эффективности реализации инфраструктурных проектов с учетом общественных потребностей и интересов различных стейкхолдеров. На основании анализа современного состояния и опыта реализации проектов с привлечением механизма государственно-частного партнерства обнаружено, что в отличие от стран Европейского Союза, эффективность его использования в регионах и разных секторах экономики Украины находится на достаточно низком уровне. Доказано, что синергия сотрудничества государства и частного бизнеса имеет определенные сложности, но зато формирует ряд преимуществ для каждого партнера. Указано, что целесообразность реализации совместных проектов определяется их положительным влиянием на общество и высоким уровнем эффективности для различных стейкхолдеров. Рекомендуется осуществлять оценку эффективности проекта государственно-частного партнерства на мультикритериальных основах с привлечением формализованных и неформализованных методов оценки эффективности проектов реальных инвестиций, и определять полезность проекта для общества, его финансовую, бюджетную, экологическую и социально-экономическую эффективность. Конкретизированы методический инструментарий оценки эффективности реальных проектов с учетом интересов различных стейкхолдеров, что обеспечивает возможность интегральной оценки, способствует прозрачности принятия решений и позволяет определять наиболее действенные формы и механизмы взаимодействия государства и бизнеса. ; У статті досліджено сучасні тенденції розвитку державно-приватного партнерства та обґрунтовано напрями оцінки ефективності реалізації інфраструктурних проектів з урахуванням суспільних потреб та інтересів різних стейкхолдерів. На підставі аналізу сучасного стану та досвіду реалізації проектів із залученням механізму державно-приватного партнерства виявлено, що на відміну від країн Європейського Союзу, ефективність його використання в регіонах та різних секторах економіки України перебуває на досить низькому рівні. Доведено, що синергія співпраці держави та приватного бізнесу має певні складнощі, але натомість формує низку переваг для кожного партнера. Зазначено, що доцільність реалізації сумісних проектів визначається їх позитивним впливом на суспільство та високим рівнем ефективності для різних стейкхолдерів. Рекомендовано здійснювати оцінку ефективності проекту державно-приватного партнерства на мультикритериальній основі із залученням формалізованих і неформалізованих методів оцінки ефективності проектів реальних інвестицій, і визначати корисність проекту для суспільства, його фінансову, бюджетну, екологічну та соціально- економічну ефективність. Конкретизовано методичний інструментарій оцінки ефективності реальних проектів з урахуванням інтересів різних стейкхолдерів, що забезпечує можливість інтегральної оцінки, сприяє прозорості прийняття рішень та дозволяє визначати найбільш дієві форми і механізми взаємодії держави та бізнесу.
The article investigates modern trends of development public-private partnership and grounded directions of estimation of efficiency of realization of infrastructure projects taking into account public necessities and interests of different stakeholders. Based on the analysis of the current state and experience of implementation of projects involving the mechanism of public-private partnership it has been revealed that, unlike the countries of the European Union, the effectiveness of its use in the regions and various sectors of the economy of Ukraine is at a rather low level. It has been proven that the synergy of collaboration between the state and private business has certain complications, but instead generates a number of benefits for each partner. It has been marked, that the feasibility of implementing joint projects is determined by their positive impact on society and high level of efficiency for different stakeholders. It has been recommended to perform he evaluation of the effectiveness of the public-private partnership project on a multi-criteria basis, involving formalized and non-formalized methods of estimation of efficiency of projects of the real investments, and determine the utility of a project for a society, its financial, budgetary, environmental and socio- economic efficiency. The methodical tool of estimation of efficiency of the real projects is specified taking into account interests of different stakeholders, that provides possibility of integral estimation, instrumental in transparency of making decision and allows to determine the most effective forms and mechanisms of co-operation of the state and business. ; В статье исследованы современные тенденции развития государственно-частного партнерства и обоснованы направления оценки эффективности реализации инфраструктурных проектов с учетом общественных потребностей и интересов различных стейкхолдеров. На основании анализа современного состояния и опыта реализации проектов с привлечением механизма государственно-частного партнерства ...
