The article is devoted to the study of the provisions of legislation, case law and doctrine on the legal nature of the settlement agreement in the civil process of Ukraine. Based on the analysis of the norms of the Civil Procedure Code of Ukraine, the key features of the amicable agreement have been identified. Three main approaches that have been established among scholars to understand the legal nature of the settlement agreement, such as: substantive, procedural and mixed. It is established that the mixed position is the most correct as it combines the main advantages of two previous points of view and at the same time allows to eliminate their lacks. ; Стаття присвячена дослідженню положень законодавства, судової практики та доктрини щодо правової природи мирової угоди у цивільному процесі України. На основі аналізу норм Цивільно-процесуального кодексу України виокремлено ключові ознаки мирової угоди. Досліджено три основні підходи, що встановились серед науковців, щодо розуміння правової природи мирової угоди, такі як: матеріально-правова, процесуальна та змішана. Встановлено, що змішана позиція є найбільш правильною, оскільки вона поєднує в собі основні переваги двох попередніх точок зору і в той же час дозволяє усунути їх недоліки.
The article describes procedural characteristics of witness, the procedure for his involvement in trial, testimony and special features of implementation of these procedures through the provisions of Ukrainian legislation. The legislative norms governing the range of procedural actions related to a witness on the basis of the theory of law and from the point of view of judicial practice are analyzed. It is concluded that the development of the institution of witnesses should take into account the combination of the experience of national judicial practice and the experience of foreign countries. ; У статті описано процесуальну характеристику свідка, порядок його залучення до судового процесу, давання показань та особливості реалізації цих процедур через положення українського законодавства. Визначена роль свідка як суб'єкта цивільного процесу. Проаналізовано законодавчі норми, що регулюють коло процесуальних дій пов'язаних з особою свідка з урахуванням теорії права та з точки зору судової практики. Зроблено висновок, що розвиток інституту свідків повинен відбуватися з урахуванням поєднанні досвіду національної судової практики та досвіду зарубіжних країн.
The article investigates the role and significance of well-known personalities in Civil Law and Process at the Law Faculty of Lviv University at the end of the nineteenth till the middle of the twentieth centuries. The role of many professors and scholars in Civil Law at the Law Faculty namely Stanislav Dnistriansky, Volodymyr Verhanovsky, Roman Longchamps de Berier, Ernest Till, Kamil Stefko, Tadeush Kosinsky, Adam Karpushko, Yusef Fiema have been clarified.Civil and Constitutional Law were among scientific interests of S. Dnistriansky. He created his own concept of state and law. S. Dnistriansky also worked on creation and standardization of Ukrainian law terms. The scientist is considered to be the founder of national and statist direction in Ukrainian political science, the author of political concept of the Ukrainian state.The Ukrainian Volodymyr Verhanovsky was an associate professor in Private Ausrian Civil Process in Ukrainian languge of teaching at Lviv University in 1908-1918. As a scholar he was interested first of all in Civil Law.Civics was greatly developed at the Law Faculty of Lviv University during the interwar period. Leading experts in this field were Roman Longchamps de Berier, Ernest Till (Civil Law) and Kamil Stefko (Civil Process). In 1906–1920, R. Longchamps de Berier worked in the Prosecutor's office. In 1920–1922, he was an Honourable Professor, and from 1922 he became a Full Professor of Civil Law Department at Lviv University. In 1930, the scientist became one of the initiators of establishing judicial school at the Law Faculty of Lviv University. In 1928 R. Longchamps de Berier together with E. Till published the work «Polish Contractual Right» («Polskie prawo zobowiązań»). The scientists elaborated it as advisors of the Codification Committee in Civil Code of Polish Republic.We are going to set an example of the problem of Civil Law that was scientifically interpreted and analyzed by E. Till and R. Longchamps de Berier. It was concerned the questions of alliance institution. Scientists wrote that under the Napoleonic and Austrian Codes, the essential condition for the alliance existence is the purpose of earnings. However, they argued that the concept of «alliance» should not be limited only to the purpose of earnings. E. Till and R. Longchamps de Berier, considered that funds serve to achieve the common goal of alliance members and are its property for essential alliance existence. These joint funds are saved up owing to contributions. The main responsibility of alliance members is to make contributions. Among other responsibilities, which may be specified in the alliance charter are thrift, avoidance of competition, collaboration for the achievement of alliance goal, etc.Kamil Stefko investigated sources of international law, international community laws, and various international acts. The investigation «Diplomatic Exemption from Jurisdiction in Civil Cases» («Dyplomatyczne zwolnienia od jurysdykcy w sprawach cywilnych») belongs to Lviv period of K. Stefko's activity.The article represents the contribution of professors, and teachers to the development of Civil Law and Process as the science, submission of law proposals, formulation of laws. The development of Civil Law and Process as the science and its tendencies at the Law Faculty of Lviv University have been clarified. ; Досліджено роль та значення відомих особистостей цивільного права та процесу на юридичному факультеті Львівського університету з кінця ХІХ до середини ХХ століття. З'ясовано роль та значення багатьох професорів і науковців цивільного права юридичного факультету, а саме – Станіслава Дністрянського, Володимира Вергановського, Романа Льоншама де Бер'є, Ернеста Тілля, Каміля Стефка, Тадеуша Косінського, Адама Карпушка, Юзефа Фіємаа та інших. Показано їхній внесок у розвиток науки цивільного права та процесу і пропозиції до законів, які вони робили, а інколи були й авторами цих законів. Висвітлено тенденції розвитку науки цивільного права та процесу на юридичному факультеті Львівського університету. Розкрито, якого розвитку на юридичному факультеті Львівського університету в міжвоєнний період набула цивілістика. Досліджено, який значний вплив мали положення цивільних кодексів таких тогочасних держав, як Німеччина, Австрія, Швейцарія, Франція та Японія. Е. Тілль одним із перших у польській юридичній науці звернув увагу на права винахідників.
У статті проаналізовано положення чинного цивільного процесуального законодавства України, що регулюють порядок подання електронних доказів до суду. Указано на позитивні та негативні риси окремих способів подання доказів. Обґрунтовано вирішення деяких спірних питань за допомогою презумпції належності електронних доказів. Описано авторське бачення організації роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. ; Digital evidence is an important concept for the theory of various procedural legal sciences. The introduction of this new means of proof into the civil procedural legislation of Ukraine led to the need for a detailed study of the peculiarities of the legislative regulation of the digital data use in justice.The general ways of submitting evidence to court, provided for by the Civil Procedure Code of Ukraine, are: 1) to submit evidence together with a statement of claim or a reference to it; 2) through the court registry; 3) via the Uniform Judicial Information and Telecommunication System, or 4) in a court hearing together with a petition for the attachment of evidence. The submission of electronic evidence using UJITS is potentially the most convenient way, but until the System works, one can only hope the developers would thoroughly devise all the nuances of its functioning. At the moment, among all possible, the submission of electronic evidence together with statements on the merits of the case appears to be the most rational and easy way, although the delay in bringing the by-laws in accordance with the current procedural law significantly reduces the effectiveness of judicial reform. The submission of electronic evidence in a court hearing encounters difficulties with its prior assessment.It is concluded that the presumption of relevance of electronic evidence, widespread in many foreign countries, may become a solution for this issue.
У статті проаналізовано положення чинного цивільного процесуального законодавства України, що регулюють порядок подання електронних доказів до суду. Указано на позитивні та негативні риси окремих способів подання доказів. Обґрунтовано вирішення деяких спірних питань за допомогою презумпції належності електронних доказів. Описано авторське бачення організації роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. ; Digital evidence is an important concept for the theory of various procedural legal sciences. The introduction of this new means of proof into the civil procedural legislation of Ukraine led to the need for a detailed study of the peculiarities of the legislative regulation of the digital data use in justice.The general ways of submitting evidence to court, provided for by the Civil Procedure Code of Ukraine, are: 1) to submit evidence together with a statement of claim or a reference to it; 2) through the court registry; 3) via the Uniform Judicial Information and Telecommunication System, or 4) in a court hearing together with a petition for the attachment of evidence. The submission of electronic evidence using UJITS is potentially the most convenient way, but until the System works, one can only hope the developers would thoroughly devise all the nuances of its functioning. At the moment, among all possible, the submission of electronic evidence together with statements on the merits of the case appears to be the most rational and easy way, although the delay in bringing the by-laws in accordance with the current procedural law significantly reduces the effectiveness of judicial reform. The submission of electronic evidence in a court hearing encounters difficulties with its prior assessment.It is concluded that the presumption of relevance of electronic evidence, widespread in many foreign countries, may become a solution for this issue.
The article is devoted to the study of certain aspects of the legal regulation of disclosure of evidence under civil procedure legislation. The current regulatory regulation of the disclosure of evidence and the history of the formation of this institution are being determined. The positive impact of the institution of disclosure of evidence on the effectiveness of civil proceedings, the development of adversarial proceedings, the promotion of procedural cooperation and reconciliation between the parties, and the provision of advance information to all participants in the case is argued. The relationship between "evidence" and "means of proof" is analysed. It is noted that the use of the term "disclosure of evidence" is entirely possible with respect to the means of evidence, but there are some problems in applying this concept to evidence in the understanding of factual data, information. The rules on disclosure regarding different types of evidence are found to be in effect. It is stressed that physical evidence also requires disclosure, but the rules defined in the law are not suitable for this purpose. It is also proposed to provide photographs of relevant physical evidence at the same time as providing copies of other evidence. It is stressed that special difficulties relate to the disclosure of such means of proof as testimony. It is proven that disclosure of the evidence should be limited to reports of intent to use such evidence. At the same time, the law should provide for the right of the parties to the case to interview witnesses as well as other parties to the case with their consent. It is emphasized that certain means of proof are obtained directly by the court: to request the court at the request of the participants of the case, to be obtained as materials of the executed court order, as the conclusion of the expert examination appointed by the court. It is stated that it is advisable to oblige the court to immediately inform the participants of the case of their receipt and to provide an opportunity to familiarize themselves with them. There is also criticism of the term "advance" used in the law to regulate the timing of disclosure of evidence. It therefore seems appropriate to establish a clearer limit, for example, not less than three days before the commencement of the proceedings on the merits. Prospects for further research into the disclosure of evidence in civil proceedings are outlined. ; Статтю присвячено дослідженню окремих аспектів правового регулювання розкриття доказів за цивільним процесуальним законодавством. З'ясовується чинне нормативне регулювання розкриття доказів та історія становлення цього інституту. Аргументується позитивний вплив інституту розкриття доказів на ефективність цивільного судочинства, розвиток змагальності, сприяння процесуальній співпраці та примиренню сторін, забезпечення усім учасникам справи завчасного отримання інформації. Проводиться аналіз співвідношенню понять «докази» і «засоби доказування». Наголошується на тому, що застосування терміну «розкриття доказів» цілком можливе щодо засобів доказування, однак, виникають певні проблеми при застосуванні цього поняття до доказів у розумінні фактичних даних, інформації. З'ясовується дія правил про розкриття щодо різних видів доказів. Підкреслюється, що речові докази також вимагають розкриття, однак визначені в законі правила не є придатними для цього. Пропонується ознайомлення з речовими доказами у місці їх знаходження. Пропонується також надання фотографій відповідних речових доказів одночасно з наданням копій інших доказів. Підкреслюється, що особливі складності стосуються розкриття таких засобів доказування як показання свідків. Доводиться, що розкриття засобів доказування має обмежитись лише повідомленням про намір використовувати такі засоби доказування. Разом з тим, слід передбачити в законодавстві право учасників справи опитати свідків, а також інших учасників справи за їх згодою. Акцентується увага на тому, що окремі засоби доказування отримуються судом безпосередньо : витребовуватись судом за клопотанням учасників справи, отримуватися як матеріали виконаного судового доручення, як висновок призначеної судом експертизи. Вказується на те, що доцільно зобов'язати суд негайно повідомити про їх отримання учасників справи, та надати можливість з ними ознайомитися. Також висловлюється критика використаного в законі терміну «завчасно» для регламентації строків розкриття доказів. Тому видається доцільним встановити більш чітку межу, наприклад, не менше ніж за три дні до початку розгляду справи по суті. Окреслюються перспективи подальших досліджень розкриття доказів в цивільному судочинстві.
Article is devoted to study of essence and basis of application of powers of court of appeal instance to invalidate decision of court of first instance. The current regulatory regulation of these powers and the history of the establishment of this institute are being determined. The positive impact of the exercise in the course of the appellate exercise of the appellate rights of the parties is argued, which, inter alia, have the right of the plaintiff to waive the claim and the right of the parties to conclude a settlement agreement on the effectiveness of civil proceedings, to promote procedural cooperation and reconciliation between the parties. An analysis is being carried out of the peculiarities of the exercise of dispositive rights in the course of the appellate exercise. It is noted that competition between the action of the court decision and the right to a consensus decision of the case should be decided on the benefit of the dispassionate expression of the will of the parties. The reasons for introducing legislative changes are being investigated, as a result of which the powers of the court of appeal are supplemented by the powers to invalidate the judgement of the court of first instance. It is stressed that the categories of judicial error, legality and validity of the judgement are important for explaining the essence of these powers. A broad understanding of the concept of judicial error is proposed, which does not depend on the existence of the guilt of the court of first instance, which made the decision appealed. It is stressed that the error of the decision is manifested through its inconsistency with the purpose of protecting the rights and interests of the parties to civil proceedings. It will be necessary that at a time when, after the adoption of the parties touching the court of first instance, the parties choose another way to resolve the dispute, such a court decision cannot remain in force through a lack of conformity with the interests of the parties. It is emphasized that the essence of the exercise of the power to invalidate the decision of the court of first instance is in no way different from the essence of the power of the court of appeal to annul the decision. It is stated that in offensive cases the decisions of the court of first instance are destroyed, levelled by the appellate court, have no legal consequences, and are removed from force. Accordingly, there is no difference for the legal settlement of the dispute or for the participants in the case, or the decision has been annulled by the court of appeal or declared invalid. It is concluded that the introduction in the law of the power to invalidate the decision of the court of first instance in whole or in part and to close the case in the relevant part is not sufficiently justified. Prospects for further research are outlined. ; Статтю присвячено дослідженню сутності та підстав застосування повноваження суду апеляційної інстанції визнати нечинним рішення суду першої інстанції. З'ясовується чинне нормативне регулювання вказаного повноваження та історія становлення цього інституту. Аргументується позитивний вплив реалізації в ході апеляційного провадження диспозитивних прав сторін, якими, зокрема, є право позивача відмовитись від позову та право сторін укласти мирову угоду на ефективність цивільного судочинства, сприяння процесуальній співпраці та примиренню сторін. Проводиться аналіз особливостей реалізації диспозитивних прав в ході апеляційного провадження. Наголошується на тому, що конкуренція між чинністю судового рішення та правом на консенсуальне вирішення справи має вирішуватись на користь диспозитивному волевиявленню сторін. З'ясовуються мотиви запровадження законодавчих змін, в результаті яких повноваження суду апеляційної інстанції доповнені повноваженням визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції. Підкреслюється, що важливе значення для пояснення сутності цього повноваження мають категорії судової помилки, законності та обґрунтованості судового рішення. Пропонується широке розуміння поняття судової помилки, яке не залежить від наявності вини суду першої інстанції, що ухвалив оскаржене рішення. Підкреслюється, що помилковість рішення проявляється через його невідповідність меті захисту прав та інтересів сторін цивільного судочинства. Доводиться, що в разі, коли після ухвалення рушення судом першої інстанції сторони обирають інший шлях для вирішення спору, таке судове рішення не може залишатися чинним через невідповідність інтересам сторін. Акцентується увага на тому, що сутність реалізації повноваження визнати нечинним рішення суду першої інстанції жодною мірою не відрізняється від сутності повноваження суду апеляційної інстанції на скасування рішення. Вказується на те, що в обидвох випадках рішення суду першої інстанції знищується, нівелюється апеляційною інстанцією, не обумовлює жодних правових наслідків, позбавляється законної сили. Відповідно, ані для правового врегулювання спору, ані для учасників справи немає різниці, чи рішення скасовано судом апеляційної інстанції чи визнане нечинним. Робиться висновок про те, що запровадження в законодавстві повноваження визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині не є достатньо виправданим. Окреслюються перспективи подальших досліджень.
The aim of this article is to study the notion of "common minimum standards of the civil procedure" proposed by the European Parliament in Resolution of July 4, 2017 (2015/2084 (INL)) with recommendations to the Commission on common minimum standards of the civil procedure in the European Union. It allows a further development and convergence of the civil procedure in the EU and the world – in the light of the Project on European rules of the civil procedure of ELI-Unidroit, ALI-Unidroit Transnational Principles of Civil Procedure, and M. Storm's Final Report "Approximation of Judiciary Law in the EU".Trends in the convergence of the civil procedure and overcoming the differences existing in the national legislation of Member States are significant not only for the EU. The reform of the judiciary and civil procedure in Ukraine is aimed at increasing the level of protection of the rights and freedoms and the implementation of the European and worldwide standards of civil justice. The resolution adopted by European Parliament refers to common minimum standards for the civil procedure, and this is the first time when the term was proposed at the level of the EU law, although the approximation of the civil procedural law has been considered for quite a long time. Therefore, the article proposes approaches to the definition of these standards.The main task of the implementation of the common minimum standards of the civil procedure is to ensure the rights of the citizens by establishing minimum standards for the opening, preparation, and resolution of civil cases in the courts of the Member States, which will provide a really new stage in the harmonization of this branch of law and reflect the general desire of the community to define common approaches to the basic provisions of the civil procedure.Accordingly, the article focused on the study of the proposed common minimum standards of the civil procedure by comparing it with the Civil Procedure Code of Ukraine of 2017. Among them are the standards of providing funds, procedures, and measures for effective judicial protection, requirements for hearings, the use of temporary and other security measures, the efficiency of the procedure, the motivation of decisions, general principles of the case management, the order of providing evidence, involvement of experts, legal aid, as well as requirements to prevent abuse of funding by which a person goes to court. Also the approximation of the provisions on the procedure for the services of documents, the provision of the right to have a lawyer in a civil procedure, access to information, interpretation and translation of the documents, determination of the responsibilities of parties and their representatives, requirements for a public trial, ensuring independence, and impartiality of the judges.Article received 16.04.2018 ; У статті досліджено поняття «стандарти цивільного процесу», запропоноване в Резолюції Європейського Парламенту від 4 липня 2017 р. (2015/2084(INL)), на прикладі основних проектів зі зближення цивільного правосуддя в ЄС та світі (це Європейські правила цивільного процесу ELIUnidroit, Принципи транскордонного цивільного процесу ALI-Unidroit), а також Фінального звіту М. Сторма «Зближення судового права в ЄС». Це питання надзвичайно актуалізувалося впродовж реформи цивільного судочинства в Україні, одним із завдань якої є наближення національного законодавства до європейських стандартів правосуддя.Матеріал надійшов 16.04.2018
The aim of this article is to study the notion of "common minimum standards of the civil procedure" proposed by the European Parliament in Resolution of July 4, 2017 (2015/2084 (INL)) with recommendations to the Commission on common minimum standards of the civil procedure in the European Union. It allows a further development and convergence of the civil procedure in the EU and the world – in the light of the Project on European rules of the civil procedure of ELI-Unidroit, ALI-Unidroit Transnational Principles of Civil Procedure, and M. Storm's Final Report "Approximation of Judiciary Law in the EU".Trends in the convergence of the civil procedure and overcoming the differences existing in the national legislation of Member States are significant not only for the EU. The reform of the judiciary and civil procedure in Ukraine is aimed at increasing the level of protection of the rights and freedoms and the implementation of the European and worldwide standards of civil justice. The resolution adopted by European Parliament refers to common minimum standards for the civil procedure, and this is the first time when the term was proposed at the level of the EU law, although the approximation of the civil procedural law has been considered for quite a long time. Therefore, the article proposes approaches to the definition of these standards.The main task of the implementation of the common minimum standards of the civil procedure is to ensure the rights of the citizens by establishing minimum standards for the opening, preparation, and resolution of civil cases in the courts of the Member States, which will provide a really new stage in the harmonization of this branch of law and reflect the general desire of the community to define common approaches to the basic provisions of the civil procedure.Accordingly, the article focused on the study of the proposed common minimum standards of the civil procedure by comparing it with the Civil Procedure Code of Ukraine of 2017. Among them are the standards of providing funds, procedures, and measures for effective judicial protection, requirements for hearings, the use of temporary and other security measures, the efficiency of the procedure, the motivation of decisions, general principles of the case management, the order of providing evidence, involvement of experts, legal aid, as well as requirements to prevent abuse of funding by which a person goes to court. Also the approximation of the provisions on the procedure for the services of documents, the provision of the right to have a lawyer in a civil procedure, access to information, interpretation and translation of the documents, determination of the responsibilities of parties and their representatives, requirements for a public trial, ensuring independence, and impartiality of the judges.Article received 16.04.2018 ; У статті досліджено поняття «стандарти цивільного процесу», запропоноване в Резолюції Європейського Парламенту від 4 липня 2017 р. (2015/2084(INL)), на прикладі основних проектів зі зближення цивільного правосуддя в ЄС та світі (це Європейські правила цивільного процесу ELIUnidroit, Принципи транскордонного цивільного процесу ALI-Unidroit), а також Фінального звіту М. Сторма «Зближення судового права в ЄС». Це питання надзвичайно актуалізувалося впродовж реформи цивільного судочинства в Україні, одним із завдань якої є наближення національного законодавства до європейських стандартів правосуддя.Матеріал надійшов 16.04.2018
The aim of this article is to study the notion of "common minimum standards of the civil procedure" proposed by the European Parliament in Resolution of July 4, 2017 (2015/2084 (INL)) with recommendations to the Commission on common minimum standards of the civil procedure in the European Union. It allows a further development and convergence of the civil procedure in the EU and the world – in the light of the Project on European rules of the civil procedure of ELI-Unidroit, ALI-Unidroit Transnational Principles of Civil Procedure, and M. Storm's Final Report "Approximation of Judiciary Law in the EU".Trends in the convergence of the civil procedure and overcoming the differences existing in the national legislation of Member States are significant not only for the EU. The reform of the judiciary and civil procedure in Ukraine is aimed at increasing the level of protection of the rights and freedoms and the implementation of the European and worldwide standards of civil justice. The resolution adopted by European Parliament refers to common minimum standards for the civil procedure, and this is the first time when the term was proposed at the level of the EU law, although the approximation of the civil procedural law has been considered for quite a long time. Therefore, the article proposes approaches to the definition of these standards.The main task of the implementation of the common minimum standards of the civil procedure is to ensure the rights of the citizens by establishing minimum standards for the opening, preparation, and resolution of civil cases in the courts of the Member States, which will provide a really new stage in the harmonization of this branch of law and reflect the general desire of the community to define common approaches to the basic provisions of the civil procedure.Accordingly, the article focused on the study of the proposed common minimum standards of the civil procedure by comparing it with the Civil Procedure Code of Ukraine of 2017. Among them are the standards of providing funds, procedures, and measures for effective judicial protection, requirements for hearings, the use of temporary and other security measures, the efficiency of the procedure, the motivation of decisions, general principles of the case management, the order of providing evidence, involvement of experts, legal aid, as well as requirements to prevent abuse of funding by which a person goes to court. Also the approximation of the provisions on the procedure for the services of documents, the provision of the right to have a lawyer in a civil procedure, access to information, interpretation and translation of the documents, determination of the responsibilities of parties and their representatives, requirements for a public trial, ensuring independence, and impartiality of the judges.Article received 16.04.2018 ; У статті досліджено поняття «стандарти цивільного процесу», запропоноване в Резолюції Європейського Парламенту від 4 липня 2017 р. (2015/2084(INL)), на прикладі основних проектів зі зближення цивільного правосуддя в ЄС та світі (це Європейські правила цивільного процесу ELIUnidroit, Принципи транскордонного цивільного процесу ALI-Unidroit), а також Фінального звіту М. Сторма «Зближення судового права в ЄС». Це питання надзвичайно актуалізувалося впродовж реформи цивільного судочинства в Україні, одним із завдань якої є наближення національного законодавства до європейських стандартів правосуддя.Матеріал надійшов 16.04.2018
The scientific article studies the issue of providing legal aid in cases which are considered in civil proceedings. The author pays attention to the existing scientific points of viewof legal assistance in civil cases. Attention is drawn to the existing projects of law which areregistered on the official website of the Verkhovna Rada of Ukraine, which propose significant changes to national legislation governing the institution of legal aid in cases pending in civil proceedings. The author draws attention to the functioning of the institute of free legal aid. The scientific article draws attention to the exemplary practice with the participation of free lawyers as professional representatives in the case. The author's proposals on the possible update of the national civil procedural legislation are formulated which regulates the issue of providing legal aid in cases considered in civil proceedings. ; Исследуется проблематика оказания правовой помощи по делам, рассматриваемым в порядке гражданского судопроизводства. Уделяется внимание существующим научным взглядам по вопросам оказания правовой помощи по гражданским делам. Анализируются законопроекты, которые зарегистрированы на официальном сайте (портале) Верховной Рады Украины, которыми предлагаются существенные изменения в отечественное законодательство, регулирующее вопросы института правовой помощи по делам, которые рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства. Рассматривается примерная практика с участием бесплатных адвокатов как профессиональных представителей по делу. Сформулированы предложения по возможному обновлению национального гражданского процессуального законодательства, регулирующего вопросы оказания правовой помощи по делам, которые рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства. ; Наголошено, що проблематика надання правової допомоги у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, завжди було важливим питанням науки та практики. Основні зачатки інституту реалізації, а також надання правової допомоги у різних категоріях справ (спорів) були закладені ще в часи Стародавнього Риму. З поступовим розвитком цього інституту він суттєво удосконалився та еволюціонував. Як наслідок, це набуло відповідного відображення і в змісті правосуб'єктності осіб, які мають право надати правову допомогу. Наголошено, що правова допомога є важливою передумовою доступності до правосуддя у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства особами, які у зв'язку з наявністю відповідних причин не в змозі постійно чи тимчасово реалізувати свою цивільну процесуальну правосуб'єктність з метою представлення у суді своєї правової позиції та захисту права чи інтересу.Підкреслено, що правова допомога як важливий інститут цивільного процесуального права безперечно пов'язаний із категорією представництва. Водночас можливістю надавати правову допомогу у цивільному процесі наділені не тільки процесуальні представники, а й суд (суддя) в окремих випадках.Робиться акцент на те, що важливим при дослідженні питання надання правової допомоги у справах, які розглядаються в порядку цивільного судочинства повинно бути врахування професійного та кваліфікованого рівня цієї юридичної допомоги. Проте варто визнати, що не завжди і не у всіх випадках на практиці правова допомога у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства має дійсно високопрофесійний характер і характеризується якісним правовим результатом. Причинами такого явища можливо розуміти в тому числі такі: 1) неналежна практична підготовка суб'єкта надання правової допомоги; 2) недостатня глибина знань у відповідній спеціалізації з боку суб'єкта надання правової допомоги; 3) недостатня мотивація суб'єкта надання правової допомоги та ін. Зроблено висновок, що питання надання правової допомоги у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, є одним із ключових при реалізації права на доступ до суду та доступності правосуддя в цілому. Водночас потребують додаткового дослідження проблеми узгодження національного законодавства, яке регулює інститут надання правової допомоги (у тому числі у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства) з міжнародно-правовими системами та вимогами крізь призму євроінтеграційних прагнень України. Акцентовано на наданні правової допомоги при реалізації електронного правосуддя, особливо в момент упроваджених карантинних обмежень, пов'язаних із заходами запобігання поширенню COVID-19.
The scientific article studies the issue of providing legal aid in cases which are considered in civil proceedings. The author pays attention to the existing scientific points of viewof legal assistance in civil cases. Attention is drawn to the existing projects of law which areregistered on the official website of the Verkhovna Rada of Ukraine, which propose significant changes to national legislation governing the institution of legal aid in cases pending in civil proceedings. The author draws attention to the functioning of the institute of free legal aid. The scientific article draws attention to the exemplary practice with the participation of free lawyers as professional representatives in the case. The author's proposals on the possible update of the national civil procedural legislation are formulated which regulates the issue of providing legal aid in cases considered in civil proceedings. ; Исследуется проблематика оказания правовой помощи по делам, рассматриваемым в порядке гражданского судопроизводства. Уделяется внимание существующим научным взглядам по вопросам оказания правовой помощи по гражданским делам. Анализируются законопроекты, которые зарегистрированы на официальном сайте (портале) Верховной Рады Украины, которыми предлагаются существенные изменения в отечественное законодательство, регулирующее вопросы института правовой помощи по делам, которые рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства. Рассматривается примерная практика с участием бесплатных адвокатов как профессиональных представителей по делу. Сформулированы предложения по возможному обновлению национального гражданского процессуального законодательства, регулирующего вопросы оказания правовой помощи по делам, которые рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства. ; Наголошено, що проблематика надання правової допомоги у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, завжди було важливим питанням науки та практики. Основні зачатки інституту реалізації, а також надання правової допомоги у різних категоріях справ (спорів) були закладені ще в часи Стародавнього Риму. З поступовим розвитком цього інституту він суттєво удосконалився та еволюціонував. Як наслідок, це набуло відповідного відображення і в змісті правосуб'єктності осіб, які мають право надати правову допомогу. Наголошено, що правова допомога є важливою передумовою доступності до правосуддя у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства особами, які у зв'язку з наявністю відповідних причин не в змозі постійно чи тимчасово реалізувати свою цивільну процесуальну правосуб'єктність з метою представлення у суді своєї правової позиції та захисту права чи інтересу.Підкреслено, що правова допомога як важливий інститут цивільного процесуального права безперечно пов'язаний із категорією представництва. Водночас можливістю надавати правову допомогу у цивільному процесі наділені не тільки процесуальні представники, а й суд (суддя) в окремих випадках.Робиться акцент на те, що важливим при дослідженні питання надання правової допомоги у справах, які розглядаються в порядку цивільного судочинства повинно бути врахування професійного та кваліфікованого рівня цієї юридичної допомоги. Проте варто визнати, що не завжди і не у всіх випадках на практиці правова допомога у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства має дійсно високопрофесійний характер і характеризується якісним правовим результатом. Причинами такого явища можливо розуміти в тому числі такі: 1) неналежна практична підготовка суб'єкта надання правової допомоги; 2) недостатня глибина знань у відповідній спеціалізації з боку суб'єкта надання правової допомоги; 3) недостатня мотивація суб'єкта надання правової допомоги та ін. Зроблено висновок, що питання надання правової допомоги у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, є одним із ключових при реалізації права на доступ до суду та доступності правосуддя в цілому. Водночас потребують додаткового дослідження проблеми узгодження національного законодавства, яке регулює інститут надання правової допомоги (у тому числі у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства) з міжнародно-правовими системами та вимогами крізь призму євроінтеграційних прагнень України. Акцентовано на наданні правової допомоги при реалізації електронного правосуддя, особливо в момент упроваджених карантинних обмежень, пов'язаних із заходами запобігання поширенню COVID-19.
The scientific article studies the issue of providing legal aid in cases which are considered in civil proceedings. The author pays attention to the existing scientific points of viewof legal assistance in civil cases. Attention is drawn to the existing projects of law which areregistered on the official website of the Verkhovna Rada of Ukraine, which propose significant changes to national legislation governing the institution of legal aid in cases pending in civil proceedings. The author draws attention to the functioning of the institute of free legal aid. The scientific article draws attention to the exemplary practice with the participation of free lawyers as professional representatives in the case. The author's proposals on the possible update of the national civil procedural legislation are formulated which regulates the issue of providing legal aid in cases considered in civil proceedings. ; Исследуется проблематика оказания правовой помощи по делам, рассматриваемым в порядке гражданского судопроизводства. Уделяется внимание существующим научным взглядам по вопросам оказания правовой помощи по гражданским делам. Анализируются законопроекты, которые зарегистрированы на официальном сайте (портале) Верховной Рады Украины, которыми предлагаются существенные изменения в отечественное законодательство, регулирующее вопросы института правовой помощи по делам, которые рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства. Рассматривается примерная практика с участием бесплатных адвокатов как профессиональных представителей по делу. Сформулированы предложения по возможному обновлению национального гражданского процессуального законодательства, регулирующего вопросы оказания правовой помощи по делам, которые рассматриваются в порядке гражданского судопроизводства. ; Наголошено, що проблематика надання правової допомоги у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, завжди було важливим питанням науки та практики. Основні зачатки інституту реалізації, а також надання правової допомоги у різних категоріях справ (спорів) були закладені ще в часи Стародавнього Риму. З поступовим розвитком цього інституту він суттєво удосконалився та еволюціонував. Як наслідок, це набуло відповідного відображення і в змісті правосуб'єктності осіб, які мають право надати правову допомогу. Наголошено, що правова допомога є важливою передумовою доступності до правосуддя у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства особами, які у зв'язку з наявністю відповідних причин не в змозі постійно чи тимчасово реалізувати свою цивільну процесуальну правосуб'єктність з метою представлення у суді своєї правової позиції та захисту права чи інтересу.Підкреслено, що правова допомога як важливий інститут цивільного процесуального права безперечно пов'язаний із категорією представництва. Водночас можливістю надавати правову допомогу у цивільному процесі наділені не тільки процесуальні представники, а й суд (суддя) в окремих випадках.Робиться акцент на те, що важливим при дослідженні питання надання правової допомоги у справах, які розглядаються в порядку цивільного судочинства повинно бути врахування професійного та кваліфікованого рівня цієї юридичної допомоги. Проте варто визнати, що не завжди і не у всіх випадках на практиці правова допомога у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства має дійсно високопрофесійний характер і характеризується якісним правовим результатом. Причинами такого явища можливо розуміти в тому числі такі: 1) неналежна практична підготовка суб'єкта надання правової допомоги; 2) недостатня глибина знань у відповідній спеціалізації з боку суб'єкта надання правової допомоги; 3) недостатня мотивація суб'єкта надання правової допомоги та ін. Зроблено висновок, що питання надання правової допомоги у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, є одним із ключових при реалізації права на доступ до суду та доступності правосуддя в цілому. Водночас потребують додаткового дослідження проблеми узгодження національного законодавства, яке регулює інститут надання правової допомоги (у тому числі у справах, які розглядаються у порядку цивільного судочинства) з міжнародно-правовими системами та вимогами крізь призму євроінтеграційних прагнень України. Акцентовано на наданні правової допомоги при реалізації електронного правосуддя, особливо в момент упроваджених карантинних обмежень, пов'язаних із заходами запобігання поширенню COVID-19.
У статті досліджуються умови застосування різних конструкцій правових презумпцій як засобів підтвердження фактів і обставин, що обґрунтовують достовірність електронних доказів у цивільному процесуальному праві. Особливу увагу приділено іноземному досвіду правового регулювання електронних доказів і практиці застосування доказових презумпцій щодо окремих їх різновидів. Автором проаналізовано підходи вітчизняних учених до використання припущень щодо деяких фактів і обставин, які стосуються оцінки електронних доказів, а також деякі положення чинного законодавства України, що містять норми-презумпції, котрі можуть бути застосовані у цивільному процесі для підтвердження чи спростування достовірності даних в електронній формі. Визначено їх ключові переваги та недоліки. ; В статье исследуются условия применения различных конструкций правовых презумпций как средств подтверждения фактов и обстоятельств, обосновывающих допустимость электронных доказательств в гражданском процессуальном праве. Особое внимание уделено иностранному опыту правового регулирования электронных доказательств и практике применения доказательных презумпций по отдельным их разновидностям. Автором проанализированы подходы отечественных ученых к использованию В статье исследуются условия применения различных конструкций правовых презумпций как средств подтверждения фактов и обстоятельств, обосновывающих допустимость электронных доказательств в гражданском процессуальном праве. Особое внимание уделено иностранному опыту правового регулирования электронных доказательств и практике применения доказательных презумпций по отдельным их разновидностям. Автором проанализированы подходы отечественных ученых к использованию ; The article is devoted to the research of the causes and conditions for the application of various constructions of procedural presumptions regarding the facts and circumstances associated with obtaining electronic evidence in civil procedure.At the very beginning it is ascertained that the Civil Procedure Code of Ukraine does not contain any rule presuming the reliability of facts and circumstances related to electronic evidence. At the same time, evidentiary presumptions are among the most common guarantees of electronic evidence reliability in the world. On this basis, the theoretical legal research of the general conditions for formulating evidentiary presumptions and the procedure for their application with regard to electronic means of proof in the civil procedure of Ukraine seems to be relevant.Special attention in the article is paid to the foreign experience of legal regulation of evidentiary presumptions and the practice of their application in relation to various types of electronic evidence. In particular, the author concerns the presumption of reliability and the judicial notice doctrine.The article also analyzes various approaches of Ukrainian scientists to the use of presumptions regarding electronic evidence, as well as some provisions of the current legislation of Ukraine containing legal presumptions that can be applied to confirm or refute the reliability of digital data in civil procedure. Inter alia, the author draws attention to the presumption of authorship and the presumption of authenticity whereby an electronic document affixed with a qualified electronic signature is considered to be authentic. Their key advantages and disadvantages of these presumptions are identified.Based on the analysis, it is concluded that it is necessary to consolidate a greater amount of presumption in the civil procedure legislation of Ukraine regarding the reliability of electronic evidence in order to facilitate a better balance of interests among all the proving subjects. The general requirements for the formulation of the relevant presumptions are also defined. For the purposes of lawmaking, it is determined that the presumptions of electronic evidence reliability should be conditional. Their application should be determined by the ability to prove some other relevant facts and circumstances, supported by additional evidence. Furthermore, presumptions about the reliability of digital data based on evidence of the proper computer functioning should be rebuttable. Participants in the case should always have an ability to prove a fact contrary to the presumed one. The barrier to overcome such presumptions should not be too high.
У статті досліджуються умови застосування різних конструкцій правових презумпцій як засобів підтвердження фактів і обставин, що обґрунтовують достовірність електронних доказів у цивільному процесуальному праві. Особливу увагу приділено іноземному досвіду правового регулювання електронних доказів і практиці застосування доказових презумпцій щодо окремих їх різновидів. Автором проаналізовано підходи вітчизняних учених до використання припущень щодо деяких фактів і обставин, які стосуються оцінки електронних доказів, а також деякі положення чинного законодавства України, що містять норми-презумпції, котрі можуть бути застосовані у цивільному процесі для підтвердження чи спростування достовірності даних в електронній формі. Визначено їх ключові переваги та недоліки. ; В статье исследуются условия применения различных конструкций правовых презумпций как средств подтверждения фактов и обстоятельств, обосновывающих допустимость электронных доказательств в гражданском процессуальном праве. Особое внимание уделено иностранному опыту правового регулирования электронных доказательств и практике применения доказательных презумпций по отдельным их разновидностям. Автором проанализированы подходы отечественных ученых к использованию В статье исследуются условия применения различных конструкций правовых презумпций как средств подтверждения фактов и обстоятельств, обосновывающих допустимость электронных доказательств в гражданском процессуальном праве. Особое внимание уделено иностранному опыту правового регулирования электронных доказательств и практике применения доказательных презумпций по отдельным их разновидностям. Автором проанализированы подходы отечественных ученых к использованию ; The article is devoted to the research of the causes and conditions for the application of various constructions of procedural presumptions regarding the facts and circumstances associated with obtaining electronic evidence in civil procedure.At the very beginning it is ascertained that the Civil Procedure Code of Ukraine does not contain any rule presuming the reliability of facts and circumstances related to electronic evidence. At the same time, evidentiary presumptions are among the most common guarantees of electronic evidence reliability in the world. On this basis, the theoretical legal research of the general conditions for formulating evidentiary presumptions and the procedure for their application with regard to electronic means of proof in the civil procedure of Ukraine seems to be relevant.Special attention in the article is paid to the foreign experience of legal regulation of evidentiary presumptions and the practice of their application in relation to various types of electronic evidence. In particular, the author concerns the presumption of reliability and the judicial notice doctrine.The article also analyzes various approaches of Ukrainian scientists to the use of presumptions regarding electronic evidence, as well as some provisions of the current legislation of Ukraine containing legal presumptions that can be applied to confirm or refute the reliability of digital data in civil procedure. Inter alia, the author draws attention to the presumption of authorship and the presumption of authenticity whereby an electronic document affixed with a qualified electronic signature is considered to be authentic. Their key advantages and disadvantages of these presumptions are identified.Based on the analysis, it is concluded that it is necessary to consolidate a greater amount of presumption in the civil procedure legislation of Ukraine regarding the reliability of electronic evidence in order to facilitate a better balance of interests among all the proving subjects. The general requirements for the formulation of the relevant presumptions are also defined. For the purposes of lawmaking, it is determined that the presumptions of electronic evidence reliability should be conditional. Their application should be determined by the ability to prove some other relevant facts and circumstances, supported by additional evidence. Furthermore, presumptions about the reliability of digital data based on evidence of the proper computer functioning should be rebuttable. Participants in the case should always have an ability to prove a fact contrary to the presumed one. The barrier to overcome such presumptions should not be too high.
