The current conditions of decolonization of scientific discourse, in particular, linguistic personology, require the analysis of significant literary figures in a sociolingual context. Lesia Ukrainka as an outstanding writer, translator and polyglot, socio-political figure in the revealing of this issue occupies a decisive place. ; У статті розкрито мовно-національний світогляд Лесі Українки в соціолінгвальному контексті. Матеріал структуровано за основною проблематикою: мовно-національне виховання, мова як філологія, мова як політика. Проаналізовано ставлення письменниці до зовнішньої суспільно-політичної історії мови та її внутрішнього розвитку. Проведено паралелі з формуванням сучасного мовно-національного світогляду, що мав би ґрунтуватися на мовних стратегіях Лесі Українки.
The article elucidates specific features of the biographical and ideological image of the famous Ukrainian linguist and politician Sviatoslav Karavanskyi (1920–2015). The study seeks to identify the integrity of the nationalist worldview of the linguist that developed in the conditions of more than30 years of restraint by the Moscow totalitarian regime and 37 years of emigration. The analysis has been conducted in terms of two principal conceptions of the thinker, scientist, and fighter: historical and socio-lingual. Under the current socio-political conditions, the topicality and appropriateness of the socio-lingual methodology of the linguist and politician are coherent. Ukrainian lingual and historical truth is interpreted by the linguist and politician against the background of the American-European strategies concerning the aggressor-country Moscow and the newly-established independent state of Ukraine. According to S.Karavanskyi, the issue of the official status of the Ukrainian language is identical to the Ukrainian statehood existence and, vice versa, any preferences given to the Russian language imply a return of Ukraine to the colonial status. That is, Ukrainian and Russian languages in Ukraine are two political poles: independence and colonialism, statehood and statelessness. In the focus of his judgments are activities of prominent and equally distinguished figures of our history – T.Shevchenko, S.Bandera, and R.Shukhevych. They are considered as a litmus test for the national maturity of the Ukrainians themselves and an approach to explain the European structures' irritation caused by a fear of a new competitor in the heart of Europe. The linguist's main criterion of perceiving the global and the national is the cross-cutting concept of truth substantiated in his publicist works and regarded by him as a unique thing we have and fight with. In this man, heroic history of almost a century is woven with a pervasive Ukrainian nation ideal – to be in its otherness. ; У статті вперше розглянуто окремі особливості біографічно-ідеологічного портрета відомого українського мовознавця і політика Святослава Караванського (1920–2015). Простежено цілісність націоналістичного світогляду мовознавця, нескореного понад 30-річним ув'язненням московським тоталітарним режимом та 37-річним перебуванням на еміграції. Аналіз здійснено на основі двох основних максим мислителя, науковця і борця: історичної і соціолінгвальної.
Social and historical changes inevitably lead to changes in the anthroponymic system. The object of our study is evolution of patronymic identification of Ukrainians, the model of -ych, -ovych/-evych, that recently as an element of codified traditional three-component anthroponymic formula (TAF) undergoes changes under the influence of ideological and social and historical circumstances. Basing on a wide source material mainly of the business style, it was investigated that during ХIV–ХVIII centuries the two-component anthroponymic formula (AF) of the model personal name+patronym (in particular the model -ych, -ovych/-evych, that was completely prevalent during ХIV–ХVI centuries in different territories of Ukraine), personal name+byname was the centerpiece of Ukrainian anthroponymycon. At the same time, the three-component AF, having certain social restrictions concerning property status of the person in ХIV–ХVI centuries, in the next period (ХVII–ХVIII centuries) expands its functioning due to the loss of social restrictions.Although this AF is externally identical to official modern identification, in the period of under-codification of anthroponymic system two components, apart from the name, were not always hereditary names and had no established positioning order.Thus, the three-component AF is a) a continuation of Old Russian traditions, b) as compared to Russian language, in Old Ukrainian language the patronym with -ych did not have any social restrictions, c) this tradition has not been interrupted despite the dominance of two-component AF, d) territories of Ukraine, where three-component AF prevailed have never been under the influence of Moscow neither politically, nor linguistically and, on the contrary, were influenced by Poland – so they are not the consequence of influence of Moscow anthroponymic system. Keywords: anthroponymic formula (AF), three-component and two-component AF, pathronymic identification -ych, -ovych/-evych, sociolinguistic context. ; Проаналізовано еволюцію патронімної ідентифікації на -ич / -ович (-евич) у трикомпонентній антропонімній формулі на матеріалі пам'яток ХII–ХVIII ст. Доведено питомість трикомпонентної ідентифікації в діахронії з проєкцією на сучасність.Ключові слова: трикомпонентна антропонімна формула (АФ), патронімна ідентифікація на -ич / -ович (-евич), соціолінгвальний контекст, діахронія.
The article for the first time raises the problem of foreign languages reception and borrowings in the historical-comparative and diachronic-synchronous context.The object of the research is educational and scientific sphere (Ministry of Education and Science of Ukraine) on the use of foreign languages and borrowings. The functioning of the Church Slavonic and Latin languages as the most widespread in Ukrainian space in the late Middle Ages and Pre-Modern times is analyzed with a projection on the current dominance of English language and anglicisms in the educational and scientific field.To reflect the processes of excessive and unmotivated use of anglicisms, the term Anglo-Barbarization was introduced as a linguistic-social and linguistic-psychological pathological phenomenon that arises at the turn of historical events and signals the absence of mental resistance of the people-language to the unprecedented flow of borrowing which become a de facto replacement of their language and create from it an anti-cultural flow of subordinate communication; it is a primitive denial of the law of balance of foreign and specific words in phonetic, word-forming and grammatical adaptation and ethnocultural inability to call one's own concepts as specific words.According to historical retrospect, the focus on foreign languages as a priority in educational and scientific spheres — Church Slavonic, Latin, Greek, Polish — and mass borrowings from them did not help Ukrainian national self-awareness and did not lead to the restoration of the lost Ukrainian state within its ethnographic boundaries. On the contrary, the excessive circulation of foreign languages in the cultural and political space of Ukraine and their priority in the field of education and science has led to more than a couple of centuries of backwardness of Ukrainian state-building processes compared to the nearest and farthest neighbors. Orientation to others alienated Ukrainians from themselves.Historical experience of foreign languages circulation in Ukraine and excessive borrowing in our own language convincingly refutes the obsolete thesis about the positivity of the phenomenon of linguistic expansionism and globalism. The state and the nation, in spite of the widest need for foreign languages knowledge, need comprehensive and unlimited functioning of the state language. Who does not define his priority will serve someone else. ; У статті вперше порушено проблему рецепції чужих мов та запозичень в історично-порівняльному та діахронно-синхронному контексті.Об'єктом дослідження є освітньо-наукова сфера (Міністерство освіти і науки України) на предмет уживання чужих мов та запозичень. Проаналізовано функціювання церковнослов'янської та латинської мов як найпоширеніших в українському просторі в часи пізнього Середньовіччя та Передмодерного часу з проєкцією на сьогоднішнє засилля англійської мови та англізмів в освітньо-науковій царині.Для відображення процесів надмірного і невмотивованого вживання англізмів запроваджено термін англоварваризація як мовно-суспільне і мовно-психологічне патологічне явище, що виникає на переламі історичних подій і сигналізує про відсутність ментального спротиву народу-мови до безпрецедентного потоку запозичень, які стають фактичною заміною своєї мови і творять із неї антикультурний масив підлеглої комунікації; це примітивне заперечення закону рівноваги чужих і питомих слів у фонетичній, словотвірній і граматичній адаптації та етнокультурна неспроможність називати власні поняття питомими словами.Як засвідчує історична ретроспектива, орієнтація на чужі мови як пріоритетні в освітній і науковій царинах — церковнослов'янська, латинська, грецька, польська — та масовані запозичення з них аж ніяк не зарадили українському національному самоусвідомленню та не спричинилися до відновлення втраченої Української Держави в її етнографічних межах. Зовсім навпаки — надмірне циркулювання чужих мов в культурно-політичному просторі України та їхня пріоритетність в освітньо-науковій царині призвело до понад кількастолітнього відставання українських державотворчих процесів порівняно з найближчими і дальшими сусідами. Орієнтація на чуже відчужила українців від самих себе.Історичний досвід циркулювання чужих мов в Україні та надмірних запозичень у своїй мові переконливо спростовує затерту тезу про позитивність явища мовного експансіонізму та глобалізму. Своя держава і нація, попри якнайширшу потребу знання чужих мов, потребує всеохопного та необмеженого функціювання державної мови. Хто не визначає першорядности свого, служитиме чужому.
The issue of the origin and adaptation of the anthroponymic vocabulary in the Ukrainian language is of exceptional importance in terms of their both political and purely linguistic nature. It is the synthesis of the extralinguistic and intralinguistic factors, that allows anthroponymic vocabulary disclose the political course of the nation and reveal the language capacity to transform the borrowed material, adopt it to its own purposes and assert it as native. The subject of this research is a symbolic biblical Old Hebrew name Eva analezed from the standpoint of the Ukrainian socio-historical processes, with an emphasis on the perspective of clarifying its public perception, the reasons for naming, phonetic and word-formation adaptation to the national Ukrainian linguistic tradition. The purpose of the article is to reveal the sources of borrowing the name Eva and its functioning in the first symbolic biblical Ukrainian texts; to identify its uniqueness among other commonly used names of Old Hebrew origin; to analyze phonetic and morphological and word-formation adaptation of this name as newly-acquired Ukrainian identification; to elucidate the reasons for naming and the peculiarities of the public perception of this biblical name. Thus, the Old Hebrew names (20%, or one fifth of our active anthroponymycom), mostly in Old Slavonic (later in Church Slavonic), have completely "melted" in the "furnace" of our language and became signs of our self-sufficient culture and identity. It is evidenced by their phonetic and morphological form, word-formation structure and the number of derivatives in different layers of the onym vocabulary, from anthroponyms to toponyms, oikonyms, etc. It is absolutely pointless to associate the long ago adapted in our language Old Hebrew names with the ethnicity of any person. Such commonly met public perception is a demonstration of political manipulations, confined social thought, lack of knowledge about the laws of foreign anthroponymic substratum functioning in our language. Key words: anthroponym Eva, adaptation of anthroponymic vocabulary, national identification, reasons for naming, public perception. Sources Skrypnyk, Larysa, and Dziatkivska, Nina. Vlasni imena liudei. Kyiv, 1996. Sviate Pysmo Staroho i Novoho Zavitu. Translated by P. Kulish, I. Levitskyi, and I. Puliui. Niu York: Amerykanske bibliine tovarystvo, 1944. Bibliia abo Knyhy Sv. Pysma Staroho ta Novoho Zavitu. Translated by Ivan Ohiienko. VBF "Skhidnoevropeiska misiia", 2018. Kostiv, Kost. Slovnyk-dovidnyk bibliinykh osib, plemen i narodiv. Kyiv, 1995. Ostrozka Bibliia. 2nd ed. Edited by yermnkh. arkhimandryt Rafail (Roman Turkoniak). Lviv, 2010. Triiniak, Ivan. Slovnyk ukrainskykh imen. Kyiv, 2005. Bibliia. Sviate Pysmo Staroho ta Novoho Zavitu. Translated by o. Ivan Khomenko. Vydavnytstvo Vasyliian: Misioner, 2007. Janowowa, Wanda, Zaręba, Alfred. Słownik imion. Wrocław, 1991. References Belei, Liubomyr. Imia dlia dytyny v ukrainskii rodyni. Uzhhorod, 1993. Belei, Liubomyr. "Pro sotsialne v ukrainskii antroponimii". Ukrainska mova i literatura v shkoli, no10, 1990, pp. 72–5. Kersta, Rozaliia. Ukrainska antroponimiia XVI st. Cholovichi naimenuvannia. Kyiv, 1984. Koval, Alla. Zhyttia i pryhody imen. Kyiv, 1982. Masenko, Larysa. Ukrainski imena i prizvyshcha. Kyiv, 1990. Medvid-Pakhomova, Svitlana. "Vplyv khrystyianstva na antroponimiinu systemu ukrainskoi movy". Khrystyianstvo y ukrainska mova. Lviv, 2000, pp. 293–301. Nykonov, Vladymyr. Ymia y obshchestvo. Moskva, 1974. Osypiv, M. Naiholovnishe z novoho ukrainskoho pravopysu. Kharkiv, 1929. Ostash, Roman. Ukrainskaja antroponimija pervoj polovini HVII veka. Muzhskie lichnye imena (na materiale "Reestra Zaporozhskogo Vojska 1649 g."). PhD Thesis Abstract. Uzhhorod, 1986. Pachichŭ, І. Imenoslovŭ ili rŭchnikŭ lichny imena razny naroda slavenski. Budymŭ, 1828. Seniv, M. I. Ukrainskaja antroponimija XIV–XVI vv. (zhenskie imenovanija). PhD Thesis Abstract. Uzhhorod, 1986. Superaskaja, Aleksandra. Struktura imeni sobstvennogo. Fonologija i morfologija. Moskva, 1969. Farion, Iryna. "Vplyv khrystyianstva na ukrainskyi antroponimikon". Khrystyianstvo y ukrainska mova. Lviv, 2000, pp. 302–13. Farion, Iryna. "Identyfikatsiina funktsiia antroponima yak skladnyk yoho ontolohichnoi pryrody". Do dzherel. Zbirnyk naukovykh prats na poshanu Oleha Kupchynskoho. Kyiv–Lviv, 2004, pp. 254–68. Franko, Ivan. "Prychynky do ukrainskoi onomastyky". Franko I. Tvory. 50 vols. Vol. 36. Kyiv, 1982, pp. 391–426. Chuchka, Pavlo. Slovianski osobovi imena ukraintsiv. Istoryko-etymolohichnyi slovnyk. Uzhhorod, 2011. Rospond, Stanislaw. "Struktura pierwotnych etnonimόw slowianskich". Rocznik Sławistyczny, vol.26, 1966. ; У статті розглянуто походження та адаптацію старожидівського імени Ева на основі перших і найдавніших перекладів Біблії українською мовою. Розкрито етимологію імени, його фонетико-морфологічну, словотвірну адаптацію та низку похідників в інших класах антропонімійної лексики. Зазначений антропонім проаналізовано на тлі інших старожидівських запозичень, що, пройшовши через докорінну фонетико-словотвірну адаптацію на українському ґрунті, стали українськими національними ідентифікаторами. Ключові слова: антропонім Ева, адаптація антропонімійної лексики, національна ідентифікація, мотиви називання, суспільна рецепція. Покликання Список використаних джерел Скрипник, Лариса, і Дзятківська, Ніна. Власні імена людей. Київ, 1996. Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту. Переклад П.Кулїша, І. Левіцького, та І.Пулюя. Ню Йорк: Американське біблійне товариство, 1944. Біблія або Книги Св. Письма Старого та Нового Завіту. Переклад Івана Огієнка. ВБФ «Східноевропейська місія», 2018. Костів, Кость. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. Київ, 1995. Острозька Біблія. 2-ге вид. Опрацював та приготовив до друку єрмнх. архімандрит Рафаїл (Роман Турконяк). Львів, 2010. Трійняк, Іван. Словник українських імен. Київ, 2005. Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту. Переклад тексту о. Івана Хоменка. Видавництво Василіян: Місіонер, 2007. Janowowa, Wanda, Zaręba, Alfred. Słownik imion. Wrocław, 1991. Список використаної літератури Белей, Любомир. Ім'я для дитини в українській родині. Ужгород, 1993. Белей, Любомир. «Про соціальне в українській антропонімії». Українська мова і література в школі, № 10, 1990, с. 72–5. Керста, Розалія. Українська антропонімія ХVI ст. Чоловічі найменування. Київ, 1984. Коваль, Алла. Життя і пригоди імен. Київ, 1982. Масенко, Лариса. Українські імена і прізвища. Київ, 1990. Медвідь-Пахомова, Світлана. «Вплив християнства на антропонімійну систему української мови». Християнство й українська мова. Львів, 2000, с. 293–301. Никонов, Владимир. Имя и общество. Москва, 1974. Осипів, М. Найголовніше з нового українського правопису. Харків, 1929. Осташ, Роман. Украинская антропонимия первой половини ХVII века. Мужские личные имена (на материале «Реестра Запорожского Войска 1649 г.»). Автореф. дисс. …канд. филол. наук: 10.02.01. Ужгород, 1986. Пачичъ, І. Именословъ или ръчникъ личны имена разны народа славенски. Будымъ, 1828. Сенив, М. И. Украинская антропонимия ХIV–ХVI вв. (женские именования). Автореф. дисс. …канд. филол. наук: 10.02.01. Ужгород, 1986. Супераская, Александра. Структура имени собственного. Фонология и морфология. Москва, 1969. Фаріон, Ірина. «Вплив християнства на український антропонімікон». Християнство й українська мова. Львів, 2000, с. 302–13. Фаріон, Ірина. «Ідентифікаційна функція антропоніма як складник його онтологічної природи». До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського. Київ–Львів, 2004, с. 254–68. Франко, Іван. «Причинки до української ономастики». Франко І. Твори. В 50 т. T.36. Київ, 1982, с. 391–426. Чучка, Павло. Слов'янські особові імена українців. Історико-етимологічний словник. Ужгород, 2011. Rospond, Stanislaw. «Struktura pierwotnych etnonimόw slowianskich». Rocznik Sławistyczny, т.26, 1966.
The article reveals the social and political phenomenon of historical and contemporary Lviv moskvofilstvo (that is the creation of ideological and information foundation for de-nationalization of the Western Ukraine) and its threats to the national security of the Ukrainian state against the background of exceptional contribution by oligarchic local mass media: tele- and radio company «Liuks», 24th Channel, internet-resource zaxid.net and others (all of them belong to Lviv mayor A. Sadovyi).The author stresses the fact that the central mass media do not pay the least attention to this dangerous range of problems. They kept and keep to dead calm. The myths about Lviv as Ukrainian Piedmont are taken down from a pedestal that is connected with manipulative engagement of information space, venality, corruption of some journalists and very low level of political culture of Ukrainian society. New manifistations of historical and present-day hybrid moskvofilstvo are highlighted.The author disproves these myths and stereotypes through the prizm of historic personalities and present-day Lviv politicians, who became chief speaking trumpet of moskvofilstvo ideas in Verkhovna Rada. She treats this fact as a typical example of colonialism disease, which received a curative challenge from history to recover just through the war, but at this great time it has found very «little people» mainly among the authorities of our state.The ghost of moskvofilstvo under a light camouflage of literalism and globalizm steeply came out to the surface just in the times of Maidan, 2014, having found its realization in the ideological slogan of the official after-Maidan power authorities «yedyna kraina – yedinaia strana» and main-line premise: «the time for Cancellation of Kivalov-Kolesnichenko's law on language has not come yet».All the central and local mass media gave maximum popularization and promotion to these destructive, fatal moskvofil slogans. Just in this verbal presentation the slogan of «modern moskvofilstvo» (D. Dontsov) was made public by Lviv local authorities of the time of Crimea annexation and the beginning of Moscow-Ukrainian war of 2014. The centre of their origin and formation is Lviv city administration (mainly its information escort). Just from here media information waves about the impertinence of Kivalov-Kolesnichenko's language law cancellation were dispelled and just here the ideology of «forced reconciliation» with the enemy through the language factor was formed. ; У статті розкрито загрозливе для національної безпеки держави суспільно-політичне явище історичного та новітнього львівського москвофільства (себто створення ідеологічно-інформаційної основи для денаціоналізації Західної України) на тлі виняткового сприяння з боку олігархічних місцевих ЗМІ — ТРК «Люкс», 24 канал, інтернет-ресурс zaxid.net та ін. (належать мерові міста А. Садовому).Наголошено на повному штилі висвітлення цієї гостро актуальної проблематики в центральних засобах масової інформації.Розвінчуються міти про Львів як П'ємонт України, що пов'язано з маніпулятивною заанґажованістю інформаційного простору, продажністю окремих журналістів та дуже низьким рівнем політичної культури українського суспільства. Розкриваються основні вияви історичного та новітнього гібридного москвофільства.Авторка спростовує ці міти та стереотипи крізь персоналістичну призму історичних особистостей та сучасних львівських політиків, що стали у Верховній Раді основними рупорами москвофільських ідей. Трактує це як типовий приклад хвороби колоніялізму, що отримала цілющий виклик від історії вилікуватися саме через війну, але в цей великий час застала дуже малих людей передусім у проводі нашої держави.Привид москвофільства під легким камуфляжем лібералізму й глобалізму стрімко вийшов на поверхню саме під час Майдану 2014 року, зреалізувавшись в ідеологічному гаслі чинної післямайданівської влади «єдина країна — єдіная страна» та магістральному посилі: «скасування мовного закону Ківалова-Колесниченка НЕ НА ЧАСІ».Усі й центральні, й місцеві ЗМІ надали цим згубним москвофільським гаслам максимальної популяризації та промоції. Саме в цій вербальній упаковці гасла «модерного москвофільства» (Д. Донцов) озвучені місцевою владою Львова під час анексії Криму та початку московсько-української війни 2014 року. Центр їхнього зародження — середовище львівської мерії (передусім її інформаційного супроводу). Саме звідси розганялися медійні хвилі про несвоєчасність скасування путінського мовного закону Ківалова-Колесниченка 23 лютого 2014 року, й тут формувалася ідеологія «примусового замирення» з ворогом через мовний чинник.
The article explores I. Puliui's individual style peculiarities in the context of the language norm dynamics. It covers basic parameters of the thinker's orthographic and phonetic, morphological and syntactic, as well as lexical and semantic practices. The study affirms absolute peculiarity of the language proficiency of the leading representative of the south-western variant of literary Ukrainian language in the period of its final vernacular-based stage of codification. The author suggests diachronic and synchronic comparative analysis of the language norm dynamics according to the leading and the most complete lexicographical sources on the background of the tough social and political situation in Ukraine, when it was separated between Austria-Hungary and Russia. The study considers the lack of the unified literary norm of Ukrainian and the future perspective of the specific Ukrainian language norms reversion to modern coding. ; У статті досліджено своєрідність ідіостилю І.Пулюя в контексті динаміки мовної норми. Розкрито основні параметри правописно-фонетичної, морфолого-синтаксичної та лексико-семантичної практики мислителя. Доведено абсолютну питомість мовного узусу чільного представника південно-західного варіянту української літературної мови в час її завершального етапу кодифікування на народній основі.
The article attempts to shed light on Ivan Puliui's linguistic and political ideology based on the analysis of his recently published letters. The subject of the research includes the discription of this prominent figure's fate aimed at substantiating that it was a way of establishing united and independent Ukrainian State. The investigation of the problem has been performed in the terms of the Ukrainian language defense, family life as an example of native language preservation in a far-off land and struggle for establishing the Ukrainian university in foreign country. The letters demonstrate the consistent linguistic and ethno-national ideology of a thinker, who not only outstripped his time, but has great impact on the modern realities with typical for them devastating linguistic bifurcation and cultivating cosmopolitism and globalization. The thinker interprets the language as a determinative culture-bearing and state-building factor and claims that among the main reasons of Ukrainian national identity absence is Ukrainian statelessness. Key words: linguopersonology, language and political ideology, language and ethno-national consciousness, nation-oriented aspect, linguistic and political situation. References ; У статті розкрито мовно-політичний світогляд Івана Пулюя за його нещодавно виданими листами. Серед предмета досліджень – доля видатної особистості як шлях сповідування соборної і самостійної Української Держави крізь призму захисту української мови; родинне життя як приклад збереження на чужині рідної мови; боротьба за український університет; представництво українця у владі і засудження мовно-національної асиміляції та угодовства. Ключові слова: лінгвоперсонологія, мовно-політичний світогляд, мовно-етнонаціональна свідомість, націєцентризм, мовно-політична ситуація. Посилання
The research focuses on the correlation between public status of the Old Ukrainian language in diachrony (14–17 cc.) and different displays of linguistic and ethnical (national) consciousness in the context of multilingualism and non-state status of Ukraine. In the article, it is revealed the evolution of theoretical interpretation of lingual and ethnical relations in the works of Ukrainian, European and American researchers and it is formalized two basic theories: nation and language as a socio-economic category and nation and language as an ethnic-political category. The analyzed social reality proved at least three displays of linguistic and ethnical consciousness under conditions of multilingualism and non-statehood: linguistic and ethnical divergence (when ethnic awareness of oneself as Ukrainian did not mean to use Old Ukrainian publicly), partial linguistic and ethnical convergence (when ethnic awareness of oneself as Ukrainian determined to use partially the Old Ukrainian language in the public sphere), and full linguistic and ethnical convergence, where ethnicity and language coincided which was a rare phenomenon at that time – and it could be interpreted as a high level of linguistic and ethnical or national consciousness. Such condition of linguistic and ethnical consciousness was a result of that time predominant political ideologeme of the Ukrainian space: gente Ruthenus, natione Polonus – so called double standard of self identification according to ethnic origin and nationality. Finally, it caused complicated and delayed till now method of formation of Ukrainian nation and statehood unlike Polish or Check and other West European linguistic and ethnic (national) societies. Key words: diachrony, linguistic and ethnical consciousness, linguistic and ethnical divergence, partial linguistic and ethnical convergence, full linguistic and ethnical convergence. References ; У дослідженні йдеться про кореляцію суспільного статусу староукраїнської мови у діахронії (ХIV–ХVII ст.) та різні вияви мовно-етнічної (національної) свідомості у контексті багатомовного функціювання та бездержавного статусу України. У статті розкрито еволюцію теоретичного трактування мовно-етнічних взаємин у працях українських, європейських та американських дослідників і формалізовано дві базові теорії: нація і мова як соціально-економічна категорія та нація і мова як етнічно-політична категорія. Засвідчено щонайменше три вияви мовно-етнічної свідомості в умовах багатомовності та бездержавності: мовно-етнічну незбіжність, часткову мовно-етнічну збіжність і повну мовно-етнічну збіжність. Ключові слова: діахронія, мовно-етнічна свідомість, мовно-етнічна незбіжність, часткова мовно-етнічна збіжність, повна мовно-етнічна збіжність. Посилання
