Suchergebnisse

The article is devoted to the basics of public perception of the political security of the state in the conditions of a full-scale invasion of modern Russia into Ukraine. The purpose of the study is to establish the specifics of the analysis of communication threats to modern political security in the public sphere. The significance of "ordinary" or "everyday" approaches to political-security analysis and production of political-security content is characterized. It was emphasized that the "retrospective approach" or "method of historical analogies" in the situational dimension involves comparing the security message or the security crisis situation as a whole with certain historical events of the past. The behavior of the subjects (actors) of the retrospective analysis, who risk drawing the wrong conclusion and incorrectly reflecting the real world, is analyzed. The principles of commenting on the political and security situation based on taking into account a relatively narrow range of facts and circumstances are revealed. The factors of preparation for various outcomes of the development of events and increased preparedness for unexpected situations have been clarified. The guidelines for fostering a culture of "experimentation" and continuous improvement, which is especially important in the context of expert protection of business processes from potential political threats, are revealed. Security analytics ecosystems and the integration of open data observations have been proven to improve the effectiveness of security analysis. Networked horizontal communication and data sharing "ecosystems" between related non-governmental expert-analytical structures have been found to focus on understanding and using social and organizational networks to identify potential threats and opportunities for cooperation. It is substantiated that in the production of secure analytical content it is important to apply the principles of flexible project management. It was established that the possibilities of increasing the effectiveness of retrospective analytics appear on the basis of the selection of historical analogies according to the parameters of the functional conditions. It was found that analysts try to assess security events from the side of a "distant observer" based on a "backward" approach. It was concluded that an important means of discrediting informational "throws" of the enemy is an asymmetric communication action (action) based on the formation of the agenda.

Стаття присвячена змісту сталого розвитку для публічної сфери політики, який позначає фундаментальну зміну поведінки великих політичних і соціальних груп. Мета дослідження – виявлення особливостей просування сталого розвитку в середовищі демократичної публічної сфери політики. Схарактеризовано досягнення суспільством і політикумом такого етапу, який знову висуває потребу у розбудові публічної сфери. Було підкреслено, що процедури формування думки в демократичній публічній сфері також визначають, яким чином обговорення структуровані через аргументацію й визначення щодо предмета обговорень. Проаналізовано причини консервації пострадянського типу публічної політики, в рамках якого розглядається питання сталого функціонального навантаження публічної сфери. Розкрито значення західних зразків сталої демократичної публічної сфери як певної точки відліку для сучасної політичної науки у конструюванні теоретичної моделі специфічної публічної сфери політики. З'ясовано, що найважливішими напрямками цілісного зв'язку є соціокультурне тло політичних перетворень, специфіка розвитку державного сектору, владні відносини, взаємодії всередині еліти та можливості модернізації суспільства за рахунок публічної сфери. У зв'язку з цим набуває значення демократична спільнота сучасної України, намагаючись дати відповідь щодо порівняння реальної політичної практики та особливих рис публічної політики в країнах США та Об'єднаної Європи. Розкрито, що особливим напрямком розгляду публічної сфери є її зв'язок з економічним середовищем. Доведено, що характерною рисою розвитку сучасних інтерпретацій публічної сфери політики в контексті сталого розвитку слід вважати визначення шляху, за яким буде розвиватися політична публічність. Встановлено, що однією зі специфічних рис просування принципів сталого розвитку є протистояння безконтрольній участі бізнесу в політиці та введення певних регулятивів, які б узгоджували індивідуальні інтереси із суспільними. Припущено, що необхідними є подальші спроби довести інноваційний характер публічної сфери політики, її потенціалу для глобальних змін і системної політичної модернізації українського суспільства. Встановлено, що важливим для теоретико-методологічного пошуку в галузі осмислення сучасної демократичної публічної сфери політики є встановлення конкретних механізмів нарощування публічності публічної політики. Зроблено висновок, що налагодження технологій і зв'язків, які б стали базою для публічних партнерських відносин, також важлива тема політологічних розвідок у предметній тематиці публічної сфери перехідного суспільства.

Стаття присвячена пошуку новизни у дослідженнях сталого демократичного політичного процесу, яка може бути замінена оригінальністю та неординарністю висловлювань, що часто видно у політичних кампаніях. Мета дослідження – встановити парадигмальні та політико-теоретичні основи сталого розвитку в умовах сучасних ліберально-демократичних трансформацій. Охарактеризовано позаідеологічний зміст сучасного лібералізму, який проявляється не лише у його безсторонності у процесах відстоювання прав людини, але також через його універсальність та придатність до різних історичних і національних контекстів. Було підкреслено, що можливості застосування до аналізу політичної реальності концептуального апарату сучасної методології науки має свою попередню історію. Проаналізовано причини звільнення дослідника в рамках ліберальної парадигми від владно орієнтованого світоглядного погляду та ціннісного підпорядкування розвитку державності. Розкрито значення актуалізації зовнішніх чинників впливу, зокрема, «невідворотних» механізмів ринкової економіки, які включаються до логіки парадигмальних міркувань. З'ясовано, що буденне політичне пізнання специфічним чином співвідноситься із рамками сцієнтизму і стандартами науковості. У зв'язку з цим набуває значення поняття політичної істини як сторонньої та вірогідної. Розкрито, що зміна змісту і розуміння політологічних концептів ліберальної демократії відбуваються не лише на основі владної детермінації дискурсу, як це визначає політичний постмодерн. Доведено, що встановлення міжособистісних норм громадської взаємодії також визначає можливість встановлення ліберального політично громадсько-публічного ладу в умовах демократії. Встановлено, що полісемантизм поняття істини у сучасних політологічних теоріях розкриває для моноідеологічних доктрин потенціал авторської істини і можливостей продукувати обґрунтовані наукові повідомлення. Припущено, що епістемна оцінка предмету політологічного дослідження сталого розвитку та його проблем полягає у прогнозуванні на авторському рівні досягнення істини, тобто несуперечливого вірогідного знання. Встановлено, що фактична реальність ліберальної демократії в умовах сталого розвитку набула нормативних принципів. Зроблено висновок, що сучасний стан вітчизняної політологічної науки потребує подальшої розробки наукового інструментарію, який би дозволив вирішити найактуальніші теоретичні завдання сьогодення.

The article is devoted to clarifying the significance of a political performance, which acts as a theatrical communication action designed to draw society's attention to the important problems of certain social or political groups. The purpose of the research is to establish the peculiarities of the interpretation of political performance in the paradigmatic and methodological dimensions of modern discursive democracy. The development of political performance under the conditions of the modern Russian-Ukrainian war is characterized. It was found that an important task of modern political science should be considered the identification of paradigmatic dimensions (or "poles") of analytical judgments regarding the assessment of the significance of political performances. It was emphasized that political performance acts as a postmodern alternative to the realization of the unfinished project of political modernity. The importance of political performance for the discussion of society's problems at the political level and its dependence on a specific topic and the subjects of its application are analyzed. The importance of public discussion and manifestation as signs of broad involvement of citizens in democratic political activity is revealed. It was found that the ability to express political meaning in a theatrical form is beyond the limits of rational planning and organization. It is revealed that the functionality of political performance stems from its connection with specific social groups. It has been proven that political performances are a form that contradicts the formal procedure of expressing the will and approving the results of the discussion. It has been established that, subject to regulatory support from the state, discussions require voluntary participation and a significant level of competence. It is assumed that political performance can provide certain advantages in political competition due to the imagery and emotionality of the political message. The limited suitability of performance for promoting the values of deliberative democracy has been established, since many cases of the use of performances in the modern period are related to the defense of the right to freedom of speech. It was concluded that in the conditions of political discussions, the importance of political performance consists in creating preliminary conditions for political dialogue.

Стаття присвячена вивченню розгляд зміни парадигм у сучасній політичній теорії також базується на епістемних засадах. Мета дослідження – встановлення епістемічних детермінант сучасної політичної теорії в контексті міждисциплінарних вимірів наукового пізнання. Охарактеризовано розвиток теорії політичного менеджменту на основі уявлень про ієрархію як невід'ємну складову активного та дієвого управління. Було підкреслено, що політична епістемність як істинність для політичної теорії набуває свого сталого змісту. Проаналізовано формалізовані методики як виклики зміни методології політичної науки, які, можуть змінити епістемічні вимоги до результатів теоретичних та прикладних досліджень. Розкрито значення математичного моделювання, яке застосовується на предметному полі теорії ігор. З'ясовано, що представлення формалізованих наукових результатів означає точність у втіленні визначення політичних фактів. Розкрито, що для нової базової політичної теорії істотним є розкриття потенціалу узгодженості нових знань та висновків з попереднім дослідним та прагматичним досвідом політичної науки. Доведено, що головним питанням для епістемічних детермінант політичної теорії є встановлення евристичного потенціалу дослідження політичної дійсності. Встановлено, що приклад правознавчої епістемної стратегії відображає можливість ототожнення законодавчих нормативів та позицій загальнозначущої суспільної істини. Припущено, що специфіка епістемічних детермінант політичної теорії концентруються на відповідності основним магістральним напрямкам пізнавальної діяльності. Встановлено, що ідентифікація знання як істинного (пов'язаного з епістемічним контекстом) підвищує загальний авторитет дослідження. Зроблено висновок, що політичне пізнання веде пошук своєї власної предметності, ціннісних засад, інтересів та пріоритетів суб'єктів пізнання

The article is devoted to the study consideration of paradigm shift in modern political theory is also based on epistemic principles. The purpose of the study is to establish the epistemic determinants of modern political theory in the context of interdisciplinary dimensions of scientific knowledge. The development of the theory of political management on the basis of ideas about hierarchy as an integral part of active and effective management is characterized. It was emphasized that political epistemicity as a truth for political theory acquires its permanent meaning. Formalized methods as challenges of changing the methodology of political science, which can change the epistemic requirements for the results of theoretical and applied research, are analyzed. The value of mathematical modeling, which is based on the subject field of game theory, is revealed. It has been found that the presentation of formalized scientific results means accuracy in the implementation of the definition of political facts. It is revealed that for the new basic political theory it is essential to reveal the potential of coordination of new knowledge and conclusions with the previous research and pragmatic experience of political science. It is proved that the main question for the epistemic determinants of political theory is to establish the heuristic potential of the study of political reality. It is assumed that the specifics of the epistemic determinants of political theory are concentrated on compliance with the main directions of cognitive activity. It has been found that identifying knowledge as true (related to the epistemic context) increases the overall credibility of the study. It is concluded that political cognition is searching for its own objectivity, values, interests and priorities of the subjects of cognition. ; Статья посвящена изучению рассмотрения изменения парадигм в современной политической теории также базируется на эпистемных началах. Цель исследования – установление эпистемических детерминант современной политической теории в контексте междисциплинарных измерений научного познания. Охарактеризовано развитие теории политического менеджмента на основе представлений об иерархии как неотъемлемой составляющей активного и действенного управления. Было подчеркнуто, что политическая эпистемность как истинность для политической теории приобретает свой постоянный смысл. Проанализированы формализованные методики как вызовы изменения методологии политической науки, которые могут изменить эпистемические требования к результатам теоретических и прикладных исследований. Раскрыто значение математического моделирования, которое основано на предметном поле теории игр. Установлено, что представление формализованных научных результатов означает точность в воплощении определения политических фактов. Раскрыто, что для новой базовой политической теории важно раскрытие потенциала согласованности новых знаний и выводов с предыдущим опытным и прагматичным опытом политической науки. Доказано, что главным вопросом для эпистемических детерминантов политической теории является установление эвристического потенциала исследования политической действительности. Установлено, что пример правоведческой эпистемной стратегии отражает возможность отождествления законодательных нормативов и позиции общезначимой общественной истины. Сделано предположение, что специфика эпистемических детерминант политической теории концентрируются на соответствии основным магистральным направлениям познавательной деятельности. Установлено, что идентификация знания как истинного (связанного с эпистемическим контекстом) повышает общий авторитет исследования. Сделан вывод, что политическое познание ведет поиск своей собственной предметности, ценностных устоев, интересов и приоритетов субъектов познания. ; Стаття присвячена вивченню розгляд зміни парадигм у сучасній політичній теорії також базується на епістемних засадах. Мета дослідження – встановлення епістемічних детермінант сучасної політичної теорії в контексті міждисциплінарних вимірів наукового пізнання. Охарактеризовано розвиток теорії політичного менеджменту на основі уявлень про ієрархію як невід'ємну складову активного та дієвого управління. Було підкреслено, що політична епістемність як істинність для політичної теорії набуває свого сталого змісту. Проаналізовано формалізовані методики як виклики зміни методології політичної науки, які, можуть змінити епістемічні вимоги до результатів теоретичних та прикладних досліджень. Розкрито значення математичного моделювання, яке застосовується на предметному полі теорії ігор. З'ясовано, що представлення формалізованих наукових результатів означає точність у втіленні визначення політичних фактів. Розкрито, що для нової базової політичної теорії істотним є розкриття потенціалу узгодженості нових знань та висновків з попереднім дослідним та прагматичним досвідом політичної науки. Доведено, що головним питанням для епістемічних детермінант політичної теорії є встановлення евристичного потенціалу дослідження політичної дійсності. Встановлено, що приклад правознавчої епістемної стратегії відображає можливість ототожнення законодавчих нормативів та позицій загальнозначущої суспільної істини. Припущено, що специфіка епістемічних детермінант політичної теорії концентруються на відповідності основним магістральним напрямкам пізнавальної діяльності. Встановлено, що ідентифікація знання як істинного (пов'язаного з епістемічним контекстом) підвищує загальний авторитет дослідження. Зроблено висновок, що політичне пізнання веде пошук своєї власної предметності, ціннісних засад, інтересів та пріоритетів суб'єктів пізнання

Стаття присвяченаособливостям цифрової кіберсфери, в якій прагнення багатьох політичних акторів будь-що досягти перевагу у чисельності переглядів та реакцій глядачів значно підриває можливості розбудови демократичної публічної сфери. Метою є встановлення значення кризовості для інституційної розбудови публічної сфери політики. Охарактеризовано процедури формування думки у публічній сфері також визначають, яким чином обговорення структуровані через аргументацію й визначення щодо предмета обговорень. Було підкреслено, що публіка парламентського типу структурована переважно в контексті обґрунтування. Проаналізовано підходи до значення публічної сфери в секуляризованому суспільстві, яке навчилося мати справу зі складністю і з свідомістю діяти на основі совісті і обговорень. Стверджується, що комунікативна основа кризових конфліктів утворює єдиний ресурс для встановлення солідарності серед громадян. Розкрито значення евристичного потенціалу комунікативної теорії для дослідження фундаментальних проблем політичної системи. З'ясовано, що антикризове значення поняття «публічна сфера» в політиці означає простір, де громадяни збираються разом, щоб брати участь у відкритому та раціональному дискурсі щодо суспільних проблем. Розкрито, що багато демократичних суспільств переживають посилену політичну поляризацію. Доведено, що трансформація медіа-ландшафту, особливо з появою соціальних медіа, змінила спосіб поширення та споживання політичної інформації. Встановлено, що поширення дезінформації та перекручення фактів становить значну кризову загрозу для публічної сфери. Припущено, що громадська довіра до традиційних інституцій, зокрема таких, як уряд, ЗМІ та навіть наука, значно знижується. Встановлено, що політична маніпуляція та втручання як кризові явища породжують занепокоєння щодо дій зовнішніх акторів, таких як іноземні уряди чи групи інтересів. З'ясовано, що виховання почуття спільних цінностей і сприяння інклюзивності в публічній сфері має вирішальне значення для відновлення довіри та забезпечення життєздатності демократичних суспільств. Зроблено висновок, що для сучасної України актуалізується питання спроможності виразити думку на основі застосування раціональних аргументів з усуненням практик екстралінгвістичного впливу або навіювання.

Стаття присвячена вивченню зусиль наукової спільноти щодо вивчання проблеми стійкості демократичних політичних структур в умовах агресії російської федерації. Мета дослідження – оцінка теоретичного потенціалу вимірів політичної безпеки в умовах зовнішньої агресії. Охарактеризовано вивчення стану компонентів інституційної сталості та інформаційного простору як об'єкту деструктивного впливу. Було підкреслено, що сучасна політична комунікація має значну кількість суб'єктів та технологічних засобів. Проаналізовано причини, через які політична система демократичного типу не може функціонувати без адекватних засобів комунікації. Розкрито значення переліку викликів політичної небезпеки. З'ясовано, що більшість дослідників визнає керованість основної маси громадян за допомогою менеджменту інформаційних повідомлень. Виявлено, що від уповноважених інститутів вимагається здатність до якісного і своєчасного моніторингу безпекової ситуації. Доведено, що різноманіття потреб суспільства визначає необхідність узгодження інтересів. Встановлено, нагальним питанням є питання контенту повідомлень та його впливу на стан свідомості суспільства. Припущено, що політико-безпекова комунікація здійснюється як унікальне поєднання стандартного та індивідуального. Також ідеться про нематеріальні прояви стану соціальної безпеки. Встановлено, що в умовах зовнішньої агресії вони стають аспектом політико-маніпулятивної діяльності. Зроблено висновок, що можливість досягти стану безпеки має враховувати архетипові та ціннісні аспекти соціально-політичного динаміки соціуму. Підкреслено, що актуальним є й формування інноваційного механізму захисту безпекового середовища. З'ясовано, що ефективний діалог у полі безпекової політичної комунікації може зняти напругу з профільних державних інституцій та посилити проникнення та засвоєння стабілізаційних меседжів.

Стаття присвячена вивченню політичної безпеки, яка виступає простором цілеспрямованих політико-комунікаційних дій або кампаній. Мета дослідження – з'ясування змісту теоретичних підходів до аналізу безпекових політичних комунікацій. Охарактеризовано значення соціально-економічного розвитку окремих регіонів як чиннику покращення або погіршення стану політичної безпеки. Було підкреслено, що на сучасному етапі існує потреба узагальнення наявних типів безпекової політичної комунікації. Проаналізовано причини широкого залучення фахівців до аналізу конкретної держави та залучення великої кількості фактів і свідчень адекватності державної політики. Розкрито значення поняття економічної безпеки, яке відсилає до потужного масиву даних про економічну спроможність конкретної держави. З'ясовано джерела даних зворотного зв'язку щодо попередніх заходів політичної безпеки. Виявлено акторів політичної безпеки, які вимагають уваги центрів макрополітичного управління. Доведено, що відповідальність за стан політичної безпеки виключно на центральний рівень політичного менеджменту є обмеженим баченням в рамках стратегічної без пекової комунікації. З'ясовано глибинні ціннісні засади, які можуть спричинити виклики політичної безпеки в конкретній державі та суспільстві. Припущено, що «типовий профіль» сприйняття небезпеки у суспільстві відіграє значну роль в ідентифікації її основних носіїв. Встановлено, що цілеспрямований вплив або «атака» на українські культурні цінності в умовах відкритої російської агресії показали масштабність інформаційно-культурної небезпеки. Зроблено висновок, що підготовка конкретних заходів щодо запобігання викликам політичної небезпеки передбачає наявність теоретичної площини, в якій будуть об'єднані результати різнорідних досліджень. Підкреслено, що владо- або державоцентризм політико-комунікаційних повідомлень виступають чинником усвідомлення масштабів та значення політико-комунікаційних кампаній відносно запитів і потреб суспільства. З'ясовано, що комплекс типів безпекової політичної комунікації визначає ефективність національної моделі безпекової політичної комунікації.

Стаття присвячена встановленню сучасного методологічного рівня розкриття дослідної політологічної предметності та логіки тлмачення міждисциплінарних зв'язків. Мета дослідження – визначення оптимальної політологічної методології з урахуванням позицій міждисциплінарного синтезу. Охарактеризовано постмодерністські методологічні уявлення щодо цілісної суспільної свідомості та підкреслення ними необхідність раціонально-критичного переосмислення основних позитивістський положень. Було підкреслено, що нелінійність політичного процесу, на яку звертає парадигма синергетики, дає змогу побачити сутність таких явищ, як перехід до нової якості, особливості політико-інституційних взаємодій за межами системного контуру передбачення раніше непередбачуваних подій. Проаналізовано нові орієнтири політичного пізнання та уникнення екстремальності наукових положень, запобігання профанації методів, захопленню синергетичною «фразеологією», довільному застосуванню метафори. Розкрито значення класичного детермінізму, яке втрачає чинність в рамках дослідження сучасного суспільства, яке стоїть перед загрозами соціальних, техногенних та природних катастроф. З'ясовано поняття «парадигмального синтезу», яке вимагає усвідомлення евристичного потенціалу всіх наявних або поширених політологічних дослідних парадигм. Розкрито, що набуття якісно нових наукових результатів, пов'язане швидше з еволюцією, ніж революцією в наукових політологічних дослідженнях. Доведено, що постмодерністська природа оптимальної політологічної методології вимагає формування певного тематичного порядку денного і визнання всіма учасниками політичних процесів актуальності тих, чи інших висловлювань (в залежності від типу дискурсу, в якому відбувається обговорення). Встановлено, що символізація політичного процесу може стати ключовим аспектом інтерпретації наукової істини. Припущено, що в процесі обрання оптимальної методології ключовим є наявність в політичній науці самостійного дискурсивного середовища щодо істинності політологічних наукових положень, а також експертиза щодо результатів наукових досліджень на різних етапах і рівнях наукової діяльності. Встановлено, що слід брати до уваги обережність у постулюванні певних викликів та можливості зміни політичних обставин, які стали причиною тих чи інших рекомендацій. Зроблено висновок, що політичний аналіз у буденному розумінні виступає частиною особистісного досвіду та практичної прикладної діяльності з прогнозування їх оцінки без застосування методів діагностики громадської експертної думки.