The purpose of the research is to identify and analyze the main components of effective management of project activity as a unique generator of the competitiveness of management of socio-cultural industries that can ensure the implementation and high level of viability of socio-cultural projects in the conditions of globalization. The methodological basis of the study is the dialectic principle of cognition, the systematic approach and the most important provisions of the theory and practice of management. The general scientific and interdisciplinary methods of research are used, in particular, abstract-logical, modeling and sociocultural. Scientific novelty consists in the application of cultural and psychological approaches to the substantiation of a holistic system of necessary qualities, features of the functioning and implementation of project management, subjective factors of efficiency, which play an essential role in shaping its competitiveness. Conclusions. An effective project management is defined as a strategic tool for the development of the socio-cultural sphere, the features of which are: firstly, that its holistic concept is based on the interaction of economic, cultural, socio-psychological, creative and technological aspects; secondly, its effectiveness depends on the effective management of time, material and human resources, the project team, the introduction of innovations and the effective use of investments, as well as from the implementation of creative potential, professional competences (multicultural, speech, information, political, social and psychological, etc.); Thirdly, its competitiveness as an integral, complex comparative characteristic of competitive advantages, factors of management and productivity of the use of resources, compliance of the business entity with objective socio-cultural conditions, a measure of attractiveness for the consumer of socio-cultural services.
Розглядаються проблеми суспільної значимості формування якісних характеристик лідера у вимірі цивілізаційного й національного розвитку. Аналізуються соціально-педагогічні, політичні, етичні, культурологічні аспекти взаємовпливів середовища, особистості, освітніх систем в контексті творення явища лідерства. ; The problems of social significance of the leaders' qualitative formation characteristics in the framework of civilization and national development are considered. The social and pedagogical, political, ethical, cultural aspects of interactions of the environment, personality and educational systems in the context of leadership phenomenon creation are analyzed.
Actuality. The technology of socio-cultural design has got a wide range of applications to every segment of the internationalization of the state in which we live. The study of issues relates to activities in the field of development of national minorities and communities in Ukraine which takes a lot of time since the Independence adoption in Ukraine. Multilateralism and multiculturalism in Ukraine make it possible to offer us a new system of activity and development in the cultural sector and bring the state's cultural policy to a new level. Purpose and methods. The aim of the article is to develop a system of management and organizational complex of socio-cultural design in the internal environment of activities of national minorities. The methodology of the research is based on the principle of cultural-historical and analytical approaches, which allow to highlight the socio-cultural process of the environment of national minorities in Ukraine. Used methods: evolutionary, comparativehistorical, functional. Results. The main results of the study are to identify the peculiarities and specifics of the formation of the system of socio-cultural design of Ukraine in the context of the development and activities of national minorities in Ukraine. Conclusions and discussion. The scientific novelty of the results is to highlight the main issues of governance in Ukraine's national minorities and how to deal with them. The proposed set of management measures will allow for the settlement and control free project activities in the socio-cultural sphere at the state and regional levels, the settlement and establishment of the legislative and regulatory framework of Ukraine on issues of development and activity of national minorities and improvement of conditions for their life.
The dialogue as one of the forms of socio-cultural practices in the global aspect of mutual influence of this practice – dialogue of cultures is analysed in the article. Special attention is drawn to the lingual factor as the basis of ethnoculture and project of integration processes. This stressed on the necessity of synthesis of historical traditions and paradigm of democratic that in modern conditions is favourable for cultivation of humanism and authentic dialogues. In the epoch of globalization it is essential to work out such language strategies of integration which presuppose the use of the national language in the practices of cultural creation, in all spheres of social discourse. The practical realization envisages an explication of certain principles of outlook value in the definite space-time dimensions, hence the foundations of the practical realization of the dialogue are its philosophical principles, in particular those of humanism, democracy, tolerance.Keywords: dialogue, globalizes, integration, assimilation, democracy, cultural creation. ; Проаналізовано діалог як один із видів соціокультурних практик у глобальному аспекті взаємовпливу цих практик – діалозі культур. Особливу увагу звернено на мовний чинник як основу етнобуття та проекту інтеграційних процесів. Наголошено на необхідності синтезу історичних традицій на основі парадигми демократичності, що в сучасних умовах сприяє культивуванню гуманізму та автентичної діалогічності. В епоху глобалізації життєво необхідною є розробка тих мовних стратегій інтеграції, які передбачають використання національної мови в практиках культуротворення в усіх сферах соціального дискурсу. Практична реалізація передбачає експлікацію певних принципів світоглядного значення в конкретних просторово-часових вимірах, тому засадами практичної реалізації діалогу виступають його світоглядні принципи, зокрема гуманістичності, демократичності, толерантності.Ключові слова: діалог, глобалізація, інтеграція, асиміляція, демократія, культуротворчість.
The article deals with the problem of determining the characteristics of structuring image of Ukraine in the socio-political and socio-cultural discourses in different periods of independence. The differences between the way the state in socio-political and socio-cultural discourses concerning prevalence in political discourse appropriate systemic intentions and interests, that is, the predominance in political discourse Hidden guidelines impose certain public ideas favorable to the authorities (manipulative component) which can be implemented by means of political rhetoric to the impact on public consciousness and sensory-emotional component of man. Socio-cultural discourse is in proximity to the zone signs discourse based on communicative rationality Habermas, as is permeable for criticism and freer (compared with socio-political discourse) on the pressure of censorship communication. Thus, in political or simple political discourse from the beginning of structured situation in which «born political product», which involved, on the one hand, «competing agents» on the other - «political consumers of products» from The most important products is the image of the state.Layers of socio-political discourse under defined-State officially and historically historiographical discourses. These discourses present the image of the state in the context of national history as the source, where by means of targeted public policy is formed and implemented state identity as the language of institutional communication. Images states that officially created in-state and historically historiographic discourses as a set of ethnic myths, frames, stereotypes intended to create mechanisms of perception and interpretation of the past of the country, used in educational policy as a tool for national identity with the corresponding identity discourse. Socio-cultural discourse and the corresponding image of the state is characterized by a strong plurality, conceptuality, multyparadyhmality. In the socio-cultural discourse is conceptualization image of the state as part of the living world as opposed to social and political discourse, in which the image of the state appears more like dogmatic ideological construct, which tends to uniqueness. In the scientific discourse in constructing the image of the state is dominated intellectual and conceptual component, while in the state mediadyskurs-image formed on the basis of emotional and social representations stained. Latest distributed in makroteksts designed to create appropriate social attitudes, sensatsion, mobilizing different social groups on a variety of events and more ; Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав'язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб'єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо. ; Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав'язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб'єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.
In modern society a certain social processes occur. That is, the complicated socio-economic and political transformation of global scale is associated with the processes of globalization. Unity of mankind and the formation of human culture became a reason of appearing of the phenomenon of multicultural education.In modern scientific literature on this issue a different meanings (multiculturalism poly-culturalizm, inter-culturalizm, transculturalizm, etc.) are found. There is no unity in their interpretation.In our research the terms «policultural society», «the policy of multiculturalism» and «policultural education» will be used. We are distinguishing and defining them as it follows.Defining the essence of the concept of «policultural society» we based on the generally definition concept of «society». But attention in definition was focused on the diversity of cultures.In aspects of our research, we analyze the society that has geographic boundaries (border), a common legislative system and a certain socio-cultural unity. Unity is a reflection of the integrity of the existence of various cultural communities (including ethnic) in the nation.Multicultural society is characterized by such basic features as territory, social structure, autonomy and self-sufficiency, social and cultural unity – typical of the multicultural society.The concept of «multiculturalism» we use in it most common sense, that is – in the meaning of public policy.The concept «multiculturalism» appeared in Canada in 1960, in the process of searching the ways to solve the conflict between Quebec nationalism and English Canada. Multiculturalism was officially politically accepted in 1971. In the European political and academic vocabulary «multiculturalism» came in the middle of 80-s, but it was not an expression of official policy.The problem of intercultural interaction is now in the focus of not only politicians, philosophers, sociologists and culturologists, but also educational community. The trends of developing of modern society have created the necessity of direction of national policies on the development of the educational sector, which would be based on the principles of universalization. In this regard, in many countries of the world, the multicultural education has become the leading development strategy of multicultural society. ; У статті охарактеризовано соціально-культурні передумови виникнення полікультурної освіти. З'ясовано, що соціально-економічні та політичні трансформації пов'язані з процесами глобалізації. Розглянуто ознаки полікультурного суспільства, основною з яких є соціокультурна єдність. Представлено типи полікультурних суспільств за Г. Терборном. Дано визначення мультикультуралізму в значенні державної політики. Проаналізовано сутність полікультурної освіти.
In modern society a certain social processes occur. That is, the complicated socio-economic and political transformation of global scale is associated with the processes of globalization. Unity of mankind and the formation of human culture became a reason of appearing of the phenomenon of multicultural education.In modern scientific literature on this issue a different meanings (multiculturalism poly-culturalizm, inter-culturalizm, transculturalizm, etc.) are found. There is no unity in their interpretation.In our research the terms «policultural society», «the policy of multiculturalism» and «policultural education» will be used. We are distinguishing and defining them as it follows.Defining the essence of the concept of «policultural society» we based on the generally definition concept of «society». But attention in definition was focused on the diversity of cultures.In aspects of our research, we analyze the society that has geographic boundaries (border), a common legislative system and a certain socio-cultural unity. Unity is a reflection of the integrity of the existence of various cultural communities (including ethnic) in the nation.Multicultural society is characterized by such basic features as territory, social structure, autonomy and self-sufficiency, social and cultural unity – typical of the multicultural society.The concept of «multiculturalism» we use in it most common sense, that is – in the meaning of public policy.The concept «multiculturalism» appeared in Canada in 1960, in the process of searching the ways to solve the conflict between Quebec nationalism and English Canada. Multiculturalism was officially politically accepted in 1971. In the European political and academic vocabulary «multiculturalism» came in the middle of 80-s, but it was not an expression of official policy.The problem of intercultural interaction is now in the focus of not only politicians, philosophers, sociologists and culturologists, but also educational community. The trends of developing of modern society have created the necessity of direction of national policies on the development of the educational sector, which would be based on the principles of universalization. In this regard, in many countries of the world, the multicultural education has become the leading development strategy of multicultural society. ; У статті охарактеризовано соціально-культурні передумови виникнення полікультурної освіти. З'ясовано, що соціально-економічні та політичні трансформації пов'язані з процесами глобалізації. Розглянуто ознаки полікультурного суспільства, основною з яких є соціокультурна єдність. Представлено типи полікультурних суспільств за Г. Терборном. Дано визначення мультикультуралізму в значенні державної політики. Проаналізовано сутність полікультурної освіти.
The article deals with the provincialism as a complex and multi-faceted phenomenon of social organization. The aim of this study is to explore the provincialism within the sociocultural discourse. This paper also intends to describe the provincialism in the context of the state- and nation-building process. The author examines the main approaches to issue that apply in the philosophical and culturological investigations. The author applies phenomenological, historical and descriptive scientific approaches to examine various aspects of the provincialism phenomenon. The study demonstrates a need for the application of complex systems and crossdisciplinary approaches. The paper focuses on the gnoseological issues of the complex and varied demonstrations of the provincialism in the local community.The paper particularly focuses on the provincial phenomenon formation; relations between the Centre and province (periphery), local and global factors of influence on provincial life, external and internal causes of the local community functioning; analysis of the provincial reflection phenomenon, the provincial mentality; studies typological features of the provincial culture. The article views localism as a socio-cultural phenomenon, which influence on the state-building (nation-building) process. The author also analyzes the political aspect of the provincialism. The study describes the provincialism in the context of the local community development and current problems investigation of regionalism. The author concludes that provincialism effects on the nation-building, the formation of national consciousness and national identity. The provincialism defines the existential meaning of the local community life, based on transcendental outlook.The provincialism keeps tradition and limits individual choice, forms skeptical attitude towards the external environment. The provincialism needs social integration and support the internal communication. The study demonstrates a need to form a new scientific direction «Philosophy of provincialism». ; Рассматривается провинциализм как социокультурный феномен. Анализируются основные подходы, наработанные в философской и культурологической литературе. Раскрываются гносеологические проблемы, связанные с комплексно-системным изучением этого феномена. Акцентируется внимание на сложности и многогранности проявлений провинциализма в организации общества, что способствует применению междисциплинарного подхода. Уточняется содержание и сущность основных категорий, раскрывающих провинциализм как явление общественной (культурной) жизни с учетом соотношения внешнего и внутреннего его аспектов, локального и общего (глобального). ; Розглядається провінціалізм як соціокультурний феномен. Аналізуються основні підходи, напрацьовані у філософській та культурологічній літературі. Розкриваються гносеологічні проблеми, пов'язані з комплексно-системним вивченням цього феномену. Акцентується увага на складності і багатогранності проявів провінціалізму в організації суспільства, що актуалізує застосування міждисциплінарного підходу. Уточнюється зміст і сутність основних категорій, які розкривають провінціалізм як явище суспільного (культурного) життя з огляду на співвідношення зовнішнього і внутрішнього його аспектів, локального і загального (глобального).
Introduction. The development of modern society is now affected by negative phenomena of natural and social nature, which makes it very important issues of social safety. The best way to achieve it is to implement the principles of sustainable development, which involves a harmonious combination of social, economic and environmental components.The purpose of the study. The purpose of the research presented in this article is to find scientifically sound ways to form social safety and achieve sustainable development in the country.Research methods. To achieve the goal of the study used a set of general scientific methods of cognition, namely: a systematic approach to the study of innovative aspects of sustainable development and social safety; classification and grouping – to analyze the factors contributing to the main goals of sustainable development; tabular – to highlight the components of the socio-economic environment that reflect indicators of social safety; statistical comparison – to assess living standards and in particular the level of food consumption; logical generalization – to substantiate the recommendations and formulate conclusions.The results of the study. As practice has shown, positive changes on the basis of sustainable development are achieved when their main drivers are science and socio- cultural sphere. At the same time, it is important to ensure social safety. Accordingly, the indicators that characterize the socio-economic situation in Ukraine and are indicators of the state of social safety are analyzed. Groups of factors are identified – economic, political, environmental and demographic, taking into account which will enable the successful implementation of the main goals of sustainable development. The necessity of priority development of the sphere of social and cultural services, which should contribute to guaranteeing social safety, is substantiated. The need to implement innovative activities in this direction is emphasized.Conclusions. Today, the innovation aspect must be ...
У статті актуалізовано значення правової освіти для сталого розвитку громади як первинного осередку соціалізації особистості й основи розвитку правової, соціальної держави. Вивчення тематичних джерел інформації, досліджуваної проблематики, їх аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація дозволили розтлумачити поняття «громада», «правова освіта», відтворити систему правової освіти населення та форми, методи, засоби її здійснення на місцях. З'ясовано, що сталий розвиток громади залежить від рівня правової обізнаності та правової культури особи, що забезпечується правовою освітою. Перспективою подальших досліджень визначено реформування змісту правової освіти, з метою забезпечення її практичного значення. ; The article mentioned legal education for sustainable community development, as the primary focus of socialization and the basics of legal, social state. Learning content sources, study issues, analysis, synthesis, abstraction, concretization allowed to interpret the concept of "community", "legal education" play the system of public education and legal forms, methods, means of implementation in the field. Community is a territorial-administrative category. So we often meet in scientific discourse the definition of "local community", which refers to the administrative unit of the state, which is a union of people within a specific territorial identity and has its own structure, system values with strong and sustainable relationships, which ensure its integrity in terms of transformation of the political, social and legal reality and integration. Legal education is a structural component of a comprehensive education in Ukraine that is: the activities of government, justice and education aimed at the development and implementation of destinations, programs, guidelines, mechanisms and methodological information on providing legal education of the population; Complex measures of educational, training and informational nature, aimed at creating appropriate conditions for entry into public legal knowledge and skills; the process of assimilation of legal knowledge and skills in order to create legal awareness and legal culture of the personality for the implementation of the legal existence of the social behavior of the heterogeneous society. Structural system of education today is a combination of training and educational institutions, which according to law execute unprofessional legal and professional legal education. Legal education of the population of the community is carried out according to the National Program of Legal Education of Ukraine's population, based on the basic principles of Ukrainian society, underpinning national legislation provided by government and local authorities and education institutions. Sustainable community development depends on a high level of legal culture and legal education of its inhabitants that properly can ensure only legal education.
Мета роботи полягає в актуалізації та систематизації соціокультурної парадигми освіти як однієї з найбільш важливих чинників та умов формування особистості в соціумі. Важливим є те, щоб освіта була якісною та відповідала певному рівню розвитку суспільства, його базовим культурним цінностям. Також освіта повинна відігравати ключову роль у встановленні фактів, на основі яких проводяться громадські дебати та ухвалюються важливі урядові рішення. Методологією дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що дає можливість досліджувати процес розвитку та особливість інновацій в освіті. Соціологічний метод, який був використаний у дослідженні, надає реальну соціокультурну парадигму проблеми. З допомогою системно-логічного методу, який було використано під час дослідження, здійснено аналіз аналітичних матеріалів та визначено понятійний апарат. Наукова новизна. Розгляд інновацій та інноваційних процесів в освіті як соціокультурний феномен, який базується на культурних традиціях з урахуванням досягнень суспільства в цілому та освіти й науки зокрема. В контексті цих трансформацій, які вже відбуваються в Україні і які ще будуть, існує необхідність в інтеграції освітньої галузі в міжнародне співтовариство, в міжнародні проекти та співпраця із міжнародними організаціями. Висновки. З метою формування суспільства стійкого розвитку необхідно розвивати політику, яка заохочує заклади вищої освіти мати свою соціальну відповідальність, підтримувати їх у цьому та сприяти більш згуртованому та інклюзивному суспільству через покращення міжкультурного розуміння, громадянської участі та етичної свідомості, а також забезпечувати справедливий доступ до вищої освіти. Крім того, вдосконалення системи управління освітянською галуззю переважно здійснюється через введення інновації, а саме з інновацій і складаються справжні зміни в соціумі. Інакше кажучи, інновації є «клітинками» керованого розвитку цілеспрямованих змін. ; Цель работы состоит в актуализации и систематизации социокультурной парадигмы образования як одного из наиболее важных факторов и условий формирования личности в социуме. Важным представляется то, чтобы образование было качественным и отвечало определенному уровню развития общества, его базовым культурным ценностям. Также образование должно играть основную роль в восстановлении фактов, на основе которых проводятся общественные дебаты и принимаются важные правительственные решения. Методологией исследования есть совокупность методов и приемов научного познания, которые дают возможность исследовать процесс развития и особенность инноваций в образовании. Социологический метод, который был использован в исследовании, предоставляет реальную социокультурную парадигму проблемы. При помощи системно-логического метода осуществлено анализ аналитических материалов и определено понятийный аппарат. Научная новизна. Рассмотрение инноваций и инновационных процессов в образовании как социокультурный феномен, который базируется на культурных традициях с учетом достижений общества в целом и образования, науки, в частности. В контексте этих трансформаций, которые уже осуществляются в Украине, и которые еще будут, существует необходимость в интеграции образовательной сферы в международное сообщество, в международные проекты и сотрудничество с международными организациями. Выводы. С целью формирования общества устойчивого развития необходимо развивать политику, которая заинтересовывает учебные заведения выполнять свою социальную ответственность, поддерживать их в этом, а также способствует более консолидированному и инклюзивному обществу путем укрепления межкультурного понимания, общественного участия и этнического сознания, а также обеспечения справедливого доступа к высшему образованию. Более того, усовершенствование системы управления образовательной сферой в большей мере осуществляется через введение инновации, именно из инноваций и формируются реальные изменения в социуме. Другими словами, инновации являются «клеточками» управляемого развития целенаправленных изменений. ; This purpose of the article of the work is in actualization and systematization of social paradigm of education as one of the most important factors and conditions of formation of identity in society. It is important that education was of high quality and meet a certain level of development, its basic cultural values. Education should also play a key role in establishing the facts, on the basis of which conducted public debates and accepted the important government decisions. The methodology of the study is a set of methods and techniques of scientific knowledge, to explore the development and feature of innovation in education. The sociological method that was used in the study, provides a real socio-cultural paradigm of the problem. Using a systematic logical method that was used during the study, the analysis of analytical materials and defined the field of apparatus. The scientific novelty of this paper is consideration of innovation and innovative processes in education as a social and cultural phenomenon, which is based on cultural traditions, taking into account the achievements of the society in general and education in particular. In the context of these transformations that are already in place in Ukraine, and still will be, there is a need for integration of education in the international community, in international projects and cooperation with international organizations. Conclusions. In order to create a society of sustainable development is necessary to develop a policy that encourages institutions of higher education to fulfill its social responsibility to support them in this, and to promote a more united and inclusive society through improvement intercultural understanding, civic participation and ethical consciousness, as well as equitable access to higher education. Moreover, the improvement of management systems-industry to a greater extent through the introduction of innovations, with innovations and consist of real changes in society. In other words, innovation is the "cells" of the controlled development of the targeted changes.
Мета роботи полягає в актуалізації та систематизації соціокультурної парадигми освіти як однієї з найбільш важливих чинників та умов формування особистості в соціумі. Важливим є те, щоб освіта була якісною та відповідала певному рівню розвитку суспільства, його базовим культурним цінностям. Також освіта повинна відігравати ключову роль у встановленні фактів, на основі яких проводяться громадські дебати та ухвалюються важливі урядові рішення. Методологією дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що дає можливість досліджувати процес розвитку та особливість інновацій в освіті. Соціологічний метод, який був використаний у дослідженні, надає реальну соціокультурну парадигму проблеми. З допомогою системно-логічного методу, який було використано під час дослідження, здійснено аналіз аналітичних матеріалів та визначено понятійний апарат. Наукова новизна. Розгляд інновацій та інноваційних процесів в освіті як соціокультурний феномен, який базується на культурних традиціях з урахуванням досягнень суспільства в цілому та освіти й науки зокрема. В контексті цих трансформацій, які вже відбуваються в Україні і які ще будуть, існує необхідність в інтеграції освітньої галузі в міжнародне співтовариство, в міжнародні проекти та співпраця із міжнародними організаціями. Висновки. З метою формування суспільства стійкого розвитку необхідно розвивати політику, яка заохочує заклади вищої освіти мати свою соціальну відповідальність, підтримувати їх у цьому та сприяти більш згуртованому та інклюзивному суспільству через покращення міжкультурного розуміння, громадянської участі та етичної свідомості, а також забезпечувати справедливий доступ до вищої освіти. Крім того, вдосконалення системи управління освітянською галуззю переважно здійснюється через введення інновації, а саме з інновацій і складаються справжні зміни в соціумі. Інакше кажучи, інновації є «клітинками» керованого розвитку цілеспрямованих змін. ; Цель работы состоит в актуализации и систематизации социокультурной парадигмы образования як одного из наиболее важных факторов и условий формирования личности в социуме. Важным представляется то, чтобы образование было качественным и отвечало определенному уровню развития общества, его базовым культурным ценностям. Также образование должно играть основную роль в восстановлении фактов, на основе которых проводятся общественные дебаты и принимаются важные правительственные решения. Методологией исследования есть совокупность методов и приемов научного познания, которые дают возможность исследовать процесс развития и особенность инноваций в образовании. Социологический метод, который был использован в исследовании, предоставляет реальную социокультурную парадигму проблемы. При помощи системно-логического метода осуществлено анализ аналитических материалов и определено понятийный аппарат. Научная новизна. Рассмотрение инноваций и инновационных процессов в образовании как социокультурный феномен, который базируется на культурных традициях с учетом достижений общества в целом и образования, науки, в частности. В контексте этих трансформаций, которые уже осуществляются в Украине, и которые еще будут, существует необходимость в интеграции образовательной сферы в международное сообщество, в международные проекты и сотрудничество с международными организациями. Выводы. С целью формирования общества устойчивого развития необходимо развивать политику, которая заинтересовывает учебные заведения выполнять свою социальную ответственность, поддерживать их в этом, а также способствует более консолидированному и инклюзивному обществу путем укрепления межкультурного понимания, общественного участия и этнического сознания, а также обеспечения справедливого доступа к высшему образованию. Более того, усовершенствование системы управления образовательной сферой в большей мере осуществляется через введение инновации, именно из инноваций и формируются реальные изменения в социуме. Другими словами, инновации являются «клеточками» управляемого развития целенаправленных изменений. ; This purpose of the article of the work is in actualization and systematization of social paradigm of education as one of the most important factors and conditions of formation of identity in society. It is important that education was of high quality and meet a certain level of development, its basic cultural values. Education should also play a key role in establishing the facts, on the basis of which conducted public debates and accepted the important government decisions. The methodology of the study is a set of methods and techniques of scientific knowledge, to explore the development and feature of innovation in education. The sociological method that was used in the study, provides a real socio-cultural paradigm of the problem. Using a systematic logical method that was used during the study, the analysis of analytical materials and defined the field of apparatus. The scientific novelty of this paper is consideration of innovation and innovative processes in education as a social and cultural phenomenon, which is based on cultural traditions, taking into account the achievements of the society in general and education in particular. In the context of these transformations that are already in place in Ukraine, and still will be, there is a need for integration of education in the international community, in international projects and cooperation with international organizations. Conclusions. In order to create a society of sustainable development is necessary to develop a policy that encourages institutions of higher education to fulfill its social responsibility to support them in this, and to promote a more united and inclusive society through improvement intercultural understanding, civic participation and ethical consciousness, as well as equitable access to higher education. Moreover, the improvement of management systems-industry to a greater extent through the introduction of innovations, with innovations and consist of real changes in society. In other words, innovation is the "cells" of the controlled development of the targeted changes.
The dissertation emphasis on influence of convergent media on the Ukraine socio-cultural sphere that in the framework of political science analysis covers aspects of political identity as an individual's characteristics in specific socio-political conditions, political participation forms as a politically motivated reaction and the state of political system and political culture specific as its valuable narrative. The author concludes that socio-cultural sphere of public relations is being constructed in the new conditions together with the institutional and procedural changes caused by the modernization processes. An online sphere deprived the usual boundaries, forms both a new personality – the user, an actor of global communication, and a new society – an audience that identifies communities, determines individual identity formation and constructs political behavior, motivations, tools of influence. The last ones are «new media». They are characterized by synthesized content which allows them to disseminate targeted influence, converging the widest possible consumers' audience. ; Здійснено концептуалізацію впливів конвергентних медіа на соціокультурне поле України, що в рамках політологічного аналізу охоплюють аспекти політичної ідентичності як властивості індивіда в конкретних суспільно-політичних умовах, форм політичної участі як політично вмотивованої реакції та стан політичної системи та специфіку політичної культури суспільства як його ціннісного наративу. Акцентовано, що разом із інституційними змінами, зумовленими модернізаційними процесами, у нових умовах конструюється й соціокультурне поле України як сфера суспільних відносин, що продукує цінності, норми поведінки, політичний дизайн. Онлайн-середовище, що позбавлене звичних меж, формує нову особистість – користувача, актора глобальної комунікації і нове суспільство – аудиторію, яка ідентифікує спільноти, зумовлює процес формування ідентичностей та конструює індивіда з його політичною поведінкою, мотиваціями, інструментами впливу, серед яких – «нові медіа». Конвергентні медіа характеризуються синтезованим контентом, що дозволяє їм поширювати таргетований вплив, охоплюючи максимально широку аудиторію споживачів.
The dissertation emphasis on influence of convergent media on the Ukraine socio-cultural sphere that in the framework of political science analysis covers aspects of political identity as an individual's characteristics in specific socio-political conditions, political participation forms as a politically motivated reaction and the state of political system and political culture specific as its valuable narrative. The author concludes that socio-cultural sphere of public relations is being constructed in the new conditions together with the institutional and procedural changes caused by the modernization processes. An online sphere deprived the usual boundaries, forms both a new personality – the user, an actor of global communication, and a new society – an audience that identifies communities, determines individual identity formation and constructs political behavior, motivations, tools of influence. The last ones are «new media». They are characterized by synthesized content which allows them to disseminate targeted influence, converging the widest possible consumers' audience. ; Здійснено концептуалізацію впливів конвергентних медіа на соціокультурне поле України, що в рамках політологічного аналізу охоплюють аспекти політичної ідентичності як властивості індивіда в конкретних суспільно-політичних умовах, форм політичної участі як політично вмотивованої реакції та стан політичної системи та специфіку політичної культури суспільства як його ціннісного наративу. Акцентовано, що разом із інституційними змінами, зумовленими модернізаційними процесами, у нових умовах конструюється й соціокультурне поле України як сфера суспільних відносин, що продукує цінності, норми поведінки, політичний дизайн. Онлайн-середовище, що позбавлене звичних меж, формує нову особистість – користувача, актора глобальної комунікації і нове суспільство – аудиторію, яка ідентифікує спільноти, зумовлює процес формування ідентичностей та конструює індивіда з його політичною поведінкою, мотиваціями, інструментами впливу, серед яких – «нові медіа». Конвергентні медіа характеризуються синтезованим контентом, що дозволяє їм поширювати таргетований вплив, охоплюючи максимально широку аудиторію споживачів.
The article is devoted to the relationship between the characteristics of structuring the image of the state in sociopolitical and sociocultural discourse. In the author's understanding of discourse can be defined as a rational and communicative process in which any statements of position (thought, idea, concept, etc.) can be criticized restrictions subject to the availability of any claim to the establishment of communicative dominant influence in society, and dissemination and artificial imposition on specific sociocultural space of society symbolic forms. Discourse intention is to develop a real or artificial social consensus on the various issues of the political, social and cultural lives. This, of course, a certain «ideal model» discourse as such, the content of which is adjusted and specified in its subtypes, including in political and sociocultural discourse. In the author proposed program of empirical research in discourse (both sociopolitical and sociocultural) by understand makrotekst created political entities, scientific and media market to perform social communication functions vaccination (vnedrinnya, implantation) in public consciousness of certain social representations which to some extent reflect the model (scheme) image structuring society in accordance with the ideological principles of paradigmatic versions ethnic history. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення між особливостями структурування образу держави в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В авторському розумінні дискурс може бути визначено як раціональнокомунікативний процес, в якому будьяке висловлюване положення (думка, ідея, концепція тощо) може бути піддане критиці за умови наявності обмежень щодо будьяких домагань на встановлення домінантного комунікативного впливу в суспільстві, а також розповсюдження і нав'язування штучних щодо соціокультурного простору конкретного соціуму символічних форм. Інтенцією дискурсу є вироблення реального або штучного соціального консенсусу щодо тих чи інших питань суспільнополітичного та соціокультурного життя. Це, звісно, певна «ідеальна модель» дискурсу як такого, зміст якого уточнюється та коригується в його підвидах, зокрема – в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В запропонованій автором програмі емпіричного дослідження під дискурсом (як суспільнополітичним, так і соціокультурним) автор розумітиме макротекст, що створюється суб'єктами політичного, наукового та медіапростору задля виконання в соціальній комунікації функції щеплення (внедріння, вживлення) у суспільну свідомість певних соціальних уявлень, які в тій чи іншій мірі відображають моделі (схеми) структурування образу суспільства у відповідності із ідеологічними настановами парадигмальних версій етнічної історії. ; Статтю присвячено проблемі співвідношення між особливостями структурування образу держави в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В авторському розумінні дискурс може бути визначено як раціональнокомунікативний процес, в якому будьяке висловлюване положення (думка, ідея, концепція тощо) може бути піддане критиці за умови наявності обмежень щодо будьяких домагань на встановлення домінантного комунікативного впливу в суспільстві, а також розповсюдження і нав'язування штучних щодо соціокультурного простору конкретного соціуму символічних форм. Інтенцією дискурсу є вироблення реального або штучного соціального консенсусу щодо тих чи інших питань суспільнополітичного та соціокультурного життя. Це, звісно, певна «ідеальна модель» дискурсу як такого, зміст якого уточнюється та коригується в його підвидах, зокрема – в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В запропонованій автором програмі емпіричного дослідження під дискурсом (як суспільнополітичним, так і соціокультурним) автор розумітиме макротекст, що створюється суб'єктами політичного, наукового та медіапростору задля виконання в соціальній комунікації функції щеплення (внедріння, вживлення) у суспільну свідомість певних соціальних уявлень, які в тій чи іншій мірі відображають моделі (схеми) структурування образу суспільства у відповідності із ідеологічними настановами парадигмальних версій етнічної історії.
