Suchergebnisse

Статтю присвячено системно-понятійному аналізу дуже складної і багатоаспектної проблеми колективних травм. Колективну травму можна трактувати як руйнування соціально-психологічних структур і цінностей групи, що потребує відновлювальних заходів; як досвід, що набуває і переживає група внаслідок травматичної події; і як кризу, що стає поворотним пунктом розвитку, коли використовуються ресурси посттравматичного зростання. Серед досліджуваних механізмів утворення і поширення колективних травм – інформаційна травматизація, яка є обов'язковим компонентом усіх колективних травм, і посттравматичний стресовий розлад, який поширюється в популяції переважно через вторинний травматичний стрес. У науковій літературі трапляється також поняття «посттравматичний рабський синдром» – як багатопоколінна травма, пережита поневоленими африканцями та їхніми нащадками. Є ціла низка понять, споріднених з категорією колективної травми, що описують різні аспекти її утворення та функціонування: соціальна травма, історична травма, культурна (культуральна) травма, національна травма, расова травма, трансгенерційна (міжпоколінна) травма. Розгалужений категоріально-понятійний апарат проблематики колективних травм охоплює широке коло феноменів, що описують виникнення, розвиток, поширення травм у соціальних групах, наслідки травматизації. Колективні (історичні) травми призводять до зміни, деформації чи руйнування групових цінностей, групових меж, групової ідентичності, історичної пам'яті. Під час травматизації, проходження групи через травму та в процесі зцілення важливу роль відіграють групові переживання. Колективна травма дуже тісно пов'язана з функціонуванням групової свідомості та групового несвідомого. Спостерігається тенденція витіснення досвіду неопрацьованої колективної травми у простір групового несвідомого, звідки він значною мірою впливає на подальше життя групи. Однією із форм групового несвідомого, у якій відображається колективна травма, є групова міфологія, котра також має суттєве значення в процесі трансформації травми в нетравматичний наратив.

Порушується питання конструювання екологічного ризику як соціальної проблеми. Розкривається поняття ризику як феномена з істотною компонентою майбутнього, стану передчуття, усвідомлення катастрофи. Проблематизується зміна ставлення людини під впливом техногенної цивілізації до природного середовища як до "ресурсної бази", що останнім часом становить предмет багатьох соціально-економічних, політико-економічних, філософських, еколого-біологічних досліджень. Під соціально-психологічним кутом зору аналізуються аспекти усвідомлення та сприймання, характерні для людей, що не залучені до професійного дискурсу політико-економічної спільноти, яка найбільше наразі приділяє уваги на світовому рівні питанням щодо загроз та впливів зміни клімату на існування та розвиток країн, на життєдіяльність їхнього населення. Розкриваються особливості індивідуального та соціального/глобального рівнів усвідомлення екологічних ризиків, відповідних стратегій роботи з ними: як роботи із "симптомами", наслідками або як роботи з глобальними і складними причинами, що потребує стратегії запобіжних системних заходів. При розгляді соціального рівня наголошується, що більшість людей наразі не мають системного усвідомлення екологічних ризиків, а відтак і сформованого, цілісного образу із взаємопов'язаними та співзалежними ланками в ньому, дискретністю поведінкових реакцій/дій, спрямованих на подолання тих чи тих наслідків. Висвітлюється питання локальності і глобальності екологічних ризиків, підкреслюється актуальність розгляду проблеми та формування цілісного образу саме на глобальному рівні, що зачіпає та змінює екологічну систему загалом, не обираючи "винуватців". Наголошується на неспроможності практики подолання локальних проблем забезпечити кліматичну справедливість, запобігти переструктуризації суспільства та посиленню соціальної нерівності на основі можливості доступу до сталого розвитку і чистого довкілля.

Визначено актуальність дослідження соціальної складової сталого розвитку. Наведено довгострокові економічні та соціальні тен- денції. Схарактеризовано поняття "сталий розвиток". Запропоновано схе- матичний вигляд сталого розвитку та його складових. Визначено та роз- глянуто важливість концепції сталого розвитку, його загальні проблеми, ключові принципи та головні цілі. Окреслено інтегруючу роль соціальної складової сталого розвитку щодо економічної та екологічної складових. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні стратегії сталого роз- витку, зумовлені чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характе- ру.
Сучасний перехід до сталого розвитку — це процес зміни ціннісних орі- єнтацій багатьох людей. Міжнародними фундаментальними цінностями роз- витку визнано свободу, рівність, солідарність, толерантність, повагу до при- роди, спільну відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культур- них цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спря- мованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних ін- тересів України.
Викладено перелік векторів, визначених у Стратегії сталого розвит- ку "Україна–2020". Підкреслено, що стратегічне бачення сталого розвитку України ґрунтується на забезпеченні національних інтересів та виконанні міжнародних зобов'язань України щодо переходу до сталого розвитку.
Наголошено на необхідності довишівської освіти у контексті сталого роз- витку. Підкреслено, що ключове завдання освіти у ХХІ столітті — розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні життєві цінності і пріоритети, та схарактеризовано важливість випереджаючої освіти сталого розвитку. Сталий розвиток орієнтований насамперед на людину та поліп- шення якості її життя у сприятливому соціально-економічному середовищі та екологічно чистому природному довкіллі.

Аналізуються політекономічні аспекти становлення "середнього,, класу як головної складової соціальної структури сучасної ринкової економіки. Дана оцінка макроекономічних факторів соціальної реструктуризації в контексті інноваційного розвитку. Some political and economic aspects of an "average" class establishment are analyzed as the main factor of social structuring in modern market economy. The estimation of macroeconomic factors of innovation development to influence on social restructuring is given as well.

У статті представлено теоретичні аспекти вивчення феномену соціальної ідентичності як динамічного утворення, що формується в процесі соціальної взаємодії, соціального порівняння та міжгрупової конкуренції. У свідомості особистості соціальна ідентичність представлена різними ідентифікаційними характеристиками, які й визначають належність суб'єкта взаємодії до тих чи тих соціальних груп (спільнот), таких як етнічна, національна, гендерна, територіальна, вікова, сімейна, професійна. Визначено, що формування соціальної ідентичності особистості залежить і від соціокультурних змін, які відбуваються в суспільстві, і від індивідуальних особливостей суб'єкта, а саме його здатності здійснювати результативний соціальний вибір та конструктивно співвіднести нові знання з минулим досвідом. Загалом дослідження соціальної ідентичності в зарубіжній психології розпочалося в 70-х рр. минулого століття і було спрямовано на вивчення взаємодії осіб у малих групах (Г. Теджфела, Дж. Тернер), на взаємовідносини між соціальними система та індивідом (Е. Гідденс), на особли- вості когнітивного індивідуально-вікового розвитку особистості (С. Аміот, Р. Саблоннері, Д. Террі, Дж. Сміт). Тоді як зацікавленість цією проблематикою вітчизняних учених розпочалася на початку 90-х рр., а основною таких досліджень постала роль колишньої радянської людини, у системі стосунків новоствореної держави (Г.Андреєва, Н. Лебедєва). Сучасні дослідження соціальної ідентичності спрямовані на вивчення того, як сам індивід усвідомлює та переживає свою належність до різних соціальних груп (Н. Іванова, К. Коростеліна, В. Ядов та ін.). Схарактеризовано різні види ідентичності: залежно від прояву аспектів Я (соціальна, особистісна, персональна, можлива), типу соціальних груп (етнічна, національна, регіональна), виконання соціальних ролей (статева, етнічна, політична, професійна, організаційна), а також визначено структурні компоненти соціальної ідентичності (когнітивний, афективний, ціннісний), способи досягнення позитивної соціальної ідентичності (соціальна мобільність, креативність, конкурентність) та етапи розвитку (прекатегоризація, категоризація, ізольова- ність, інтеграція). Загалом соціальна ідентичність − соціально зумовлений компонент у структурі особистості, який здатний змінюватися, щоб суб'єкт взаємодії зміг не лише зорієнтуватися та визначитися в соціальному просторі, а й успішно соціалізуватися та саморозвиватися.Ключові слова: соціальна ідентичність, соціальна група, соціалізація, міжгрупова взаємодія, самокатегоризація, особистість.Barabashcnuk H. V. Social Identity of a Personality: Theoretical Analysis of the Issue. The paper presents theoretical aspects of the study of the social identity phenomenon as a dynamic entity, formed in the process of social interaction, social comparison and intergroup competition. In the mind an individual social identity is represented by different identifying characteristics which determine the belonging of an individual to a particular social group (community), such as ethnic, national, territorial, age, marital status, professional. It was found that the formation of social identity of an individual depends on both sociocultural changes in society and personal characteristics of an individual, namely their ability to implement effective social choice and constructively relate new knowledge with the past experience. Overall, the study of social identity in foreign psychology began in the 70s of the past century and was aimed at studying the interaction of individuals in small groups (H. Tajfel, J. C. Turner), the relationship between social structures and an individual (Е. Giddens), and age-specific peculiarities of individual cognitive development (C. Amiot, R. de la Sablonnière, D. Terry, J. Smith). The interest in the subject matter of national scientists began in the early 90s, and the role of a former Soviet Union citizen in the relationship system of a newly created state (H. Аndreyeva, N. Lеbe- dyeva). Contemporary studies of social identity aim at studying the phenomenon of individual experience of the belonging to different social groups (N. Іvanova, К. Коrostelina, V. Yadov). In this paper different types of identity were described: depending on the aspect of manifestation (social, personal, individual, possible), the type of social group (ethnic, national, regional), social role (gender, ethnic, political, professional, organizational). The structural components of social identity (cognitive, affective, evaluative), the ways of achieving positive social identity (social mobility, creativity, competitiveness) and the stages of development (pre-categorization, cate- gorization, isolation, integration) were determined. To sum up, social identity is a socially constructed component of personality structure that is able to change so that an individual can occupy a position in social space and socialize successfully.Keywords: social identity, social group, socialization, intergroup interaction, self-categorization, personality.Барабащук А. В. Социальная идентичность: теоретический анализ развития проблемы. В статье представлены теоретические аспекты изучения феномена социальной идентичности как динамического образования, которое формируется в процессе социального взаимодействия, социального сравнения и межгрупповой конкуренции. В сознании личности социальная идентичность представлена различными идентификационными характеристиками, которые и определяют принадлежность субъекта взаимодействия к тем или иных социальным группам (сообществ), к таким как этническая, национальная, гендерная, территориальная, возрастная, семейная, профессиональная. Определено, что формирование социальной идентичности личности зависит как от социокультурных изменений, которые происходят в обществе, так и от индивидуальных особенностей субъекта, а именно его способности осуществлять результативный социальный выбор и конструктивно соотнести новые знания с прошлым опытом. В целом исследование социальной идентичности в зарубежной психологии началось в 70-х гг. прошлого века и было направлено на изучение взаимодействия лиц в малых группах (Г. Теджфела, Дж.Тернер), на взаимоотношения между социальными системами и индивидом (Е. Гидденс), на особенности когнитивного индивидуально-возрастного развития личности (С. Амиот, Р.Саблоннери, Д. Терри, Дж. Смит). Тогда как заинтересованность данной проблематикой отечественными учеными началась в начале 90-х гг., а основной таких исследований стала роль бывшего советского человека, в системе отношений новообразованного государства (Г. Андреева, Н. Лебедева). Современные исследования социальной идентичности направлены на изучение того, как сам индивид осознает и переживает свою принадлежность к различным социальным группам (Н. Иванова, К. Коростелина, В. Ядов и др.). Охарактеризованы различные виды идентичности: в зависимости от проявления аспектов Я (социальная, личностная, персональная, возможная), типа социальных групп (этническая, национальная, региональная), выполнение социальных ролей (по- ловая, этническая, политическая, профессиональная, организационная), а также определены структурные компоненты социальной идентичности (когнитивный, аффективный, ценностный), способы достижения позитивной социальной идентичности (социальная мобильность, креативность, конкурентность) и этапы развития (прекатегоризация, категоризация, изолированность, интеграция). В целом социальная идентичность является социально обусловленным компо- нентом в структуре личности, который способен меняться, чтобы субъект взаимодействия смог не только сориентироваться и определиться в социальном пространстве, но и успешно социализироваться и развиваться.Ключевые слова: социальная идентичность, социальная группа, социализация, межгрупповое взаимодействие, самокатегоризация, личность.

In the article, the author offers for consideration a thorough analysis of the definitions of "socialization", "social institution" and "social needs" in philosophical, psychological, and socio-pedagogical research. The author focuses on determining the features of the formation and development of the modern child. The author analyzes the current trends of changes in the value orientations of the child under the influence of globalization changes in the social life of modern society. The article offers an analysis of the requirements and challenges of the modern world and opportunities for the child's personality development in this context. The article attempts to substantiate the socially conditioned influences of the environment on the development and formation of the modern child personality. The author analyzes the semantic aspect in the context of defining the concepts "needs" and "social needs" in various scientific studies. The article presents the author's definition of "social institution" and "social needs". The author analyzes the socio-educational conditions in the context of socially conditioned influences of social reality. The article describes globalization changes in the social, economic, environmental, and political dimensions of society as a platform on which to build qualitatively and quantitatively new values, landmarks of the modern child, its attitude to the world, to itself, to life in general. The author considers the value aspect of the requirements and challenges of the modern world through the prism of contradictions of social and psychological capabilities of the child's personality, difficulties in the process of harmonious development, and socialization of the child. The author substantiates some aspects of the child's development and socialization in the context of meeting its social needs. In the article, the author proposes to consider the results of observing the interaction of social and educational influences of socialization institutions on the process of development and formation of the child's personality in the context of meeting its social needs. The author recommends activating qualitatively new socially significant mechanisms of influence on the child's socialization process, as well as introducing innovative models of high-quality formative and developing technologies in the process of raising a modern child. ; Формування й розвиток особистості сучасної дитини зумовлений низкою соціально зумовлених впливів середовища. Соціально-виховними умовами у цьому контексті виступають як позитивні, так і негативно спрямовані соціальні чинники соціалізації дитини у сучасному світі. Глобалізаційні зміни у соціальному, економічному, екологічному та політичному вимірах суспільства слугують тією платформою, на якій вибудовуються якісно і кількісно нові цінності, орієнтири, ставлення до світу, до самого себе, до життя взагалі. Вимоги та виклики сучасного світу нерідко суперечать соціальним і психологічним можливостям особистості дитини, ускладнюють, а, подекуди, й унеможливлюють гармонійний розвиток і соціалізацію дитини. Не заперечуючи зроблених сучасною наукою висновків щодо процесу соціалізації та задоволення соціальних потреб дитини, вважаємо за доцільне детальніше обґрунтувати деякі аспекти розвитку та соціалізації дитини у контексті задоволення її соціальних потреб. У статті автор пропонує до розгляду результати спостереження взаємодії соціально-виховних впливів інститутів соціалізації на процес розвитку й становлення особистості дитини у контексті задоволення її соціальних потреб.

In the article, the author offers for consideration a thorough analysis of the definitions of "socialization", "social institution" and "social needs" in philosophical, psychological, and socio-pedagogical research. The author focuses on determining the features of the formation and development of the modern child. The author analyzes the current trends of changes in the value orientations of the child under the influence of globalization changes in the social life of modern society. The article offers an analysis of the requirements and challenges of the modern world and opportunities for the child's personality development in this context. The article attempts to substantiate the socially conditioned influences of the environment on the development and formation of the modern child personality. The author analyzes the semantic aspect in the context of defining the concepts "needs" and "social needs" in various scientific studies. The article presents the author's definition of "social institution" and "social needs". The author analyzes the socio-educational conditions in the context of socially conditioned influences of social reality. The article describes globalization changes in the social, economic, environmental, and political dimensions of society as a platform on which to build qualitatively and quantitatively new values, landmarks of the modern child, its attitude to the world, to itself, to life in general. The author considers the value aspect of the requirements and challenges of the modern world through the prism of contradictions of social and psychological capabilities of the child's personality, difficulties in the process of harmonious development, and socialization of the child. The author substantiates some aspects of the child's development and socialization in the context of meeting its social needs. In the article, the author proposes to consider the results of observing the interaction of social and educational influences of socialization institutions on the process of development and formation of the child's personality in the context of meeting its social needs. The author recommends activating qualitatively new socially significant mechanisms of influence on the child's socialization process, as well as introducing innovative models of high-quality formative and developing technologies in the process of raising a modern child. ; Формування й розвиток особистості сучасної дитини зумовлений низкою соціально зумовлених впливів середовища. Соціально-виховними умовами у цьому контексті виступають як позитивні, так і негативно спрямовані соціальні чинники соціалізації дитини у сучасному світі. Глобалізаційні зміни у соціальному, економічному, екологічному та політичному вимірах суспільства слугують тією платформою, на якій вибудовуються якісно і кількісно нові цінності, орієнтири, ставлення до світу, до самого себе, до життя взагалі. Вимоги та виклики сучасного світу нерідко суперечать соціальним і психологічним можливостям особистості дитини, ускладнюють, а, подекуди, й унеможливлюють гармонійний розвиток і соціалізацію дитини. Не заперечуючи зроблених сучасною наукою висновків щодо процесу соціалізації та задоволення соціальних потреб дитини, вважаємо за доцільне детальніше обґрунтувати деякі аспекти розвитку та соціалізації дитини у контексті задоволення її соціальних потреб. У статті автор пропонує до розгляду результати спостереження взаємодії соціально-виховних впливів інститутів соціалізації на процес розвитку й становлення особистості дитини у контексті задоволення її соціальних потреб.

У даній науковій статті розглянуто взаємозв'язок між соціальною довірою до органів публічної влади та розвитком громадянського суспільства в умовах проведення реформ у різних сферах в сучасній Україні. Розглянуто сутність таких ключових понять, як «довіра», «соціальна довіра», зокрема у новітніх дослідженнях західних вчених. Проаналізовано рівень соціальної довіри до різних соціальних інститутів у 2020-2021 роках відповідно до міжнародного моніторингового проєкту World Values Survey, а також українських соціологічних центрів. Показано, що низький рівень соціальної довіри, у тому числі, до органів публічної влади, є наслідком негативного досвіду участі українців у довірчих відносинах з цими соціальними інститутами. Наголошено, що в останні роки в Україні збільшується соціальна довіра до волонтерських організацій і до органів місцевого самоврядування. Це є одним із позитивних аспектів реформи децентралізації, свідченням розвитку громадянського суспільства на рівні розвитку громади.

UK: Міжнародний досвід реалізації програм соціальної мобілізації у різних країнах, як розвинутих, так і таких, що розвиваються, показує що, створення функціональних суспільно-економічних об'єднань є найбільш ефективним механізмом подолання соціальної апатії, бідності, наслідків жорсткого централізованого управління й переходу до соціальної мобілізації та сталого соціально-економічного розвитку, особливо для сільських громад. Основною метою створення громадських об'єднань є підвищення соціальної активності та соціальної відповідальності населення для розв'язання місцевих проблем та забезпечення сталого розвитку. Додаткова мета – сприяння процесам демократизації шляхом впровадження децентралізованих методів місцевого самоврядування. EN: The importance of public participation in problem solution local is identified, six stages of effective social mobilization are extracted, classification of social mobilization is carried out on organizational identifier.

У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти діяльності органів місцевого самоврядування у сучасний період розвитку українського суспільства, розкрито сутність та значення соціальної відповідальності в управлінні на місцях, а також значення головних аспектів у становленні та розвитку громадянського суспільства.
Зазначено практику розвинених країн світу, що дає змогу побачити значну різноманітність способів організації місцевого самоврядування. Визначено особливості соціальної відповідальності у період децентралізації.
На основі аналізу практичної діяльності органів місцевого самоврядування Миколаївського району з'ясовано низький рівень становлення інституту соціальної відповідальності, що не виправдовує стратегічного плану щодо розвитку європейських цінностей у побудові громадянського суспільства через призму взаємодії громади та місцевої влади.
Авторами вказується на необхідності використовувати досвід сільських рад, ОТГ, які мають яскравий приклад всезадоволеності громади розвитком сіл, загальним благоустроєм та орієнтацією на кожну особистість. Наголошено що спецiальнi принципи спiвпрацi мiж Україною та ЄС покликанi на регулювання вiдносин в межах рiзних галузей.
Обґрунтовано завдання щодо становлення та розвитку громадянського суспільства через призму чіткої соціальної відповідальності органів місцевого самоврядування перед громадою та суспільства в цілому.

Мета статті. Розглянути історичну специфіку формування та функціонування вірменських кварталів і характерні риси соціальної топографії вірмен Львова. Досліджується культурний вплив вірменської етнонаціональної меншини на формування історичного обличчя Львова. Основним методологічним принципом дослідження став метод історичного аналізу джерел та синтез їхніх даних, який надав можливість розкрити специфіку історичного розвитку вірменських кварталів Львова як важливої частини культурного буття України. Методи інтерпретації та соціальної топографії було використано для вивчення впливу соціальної ідентичності та соціального статусу, професії та взаємин різних соціальних груп на їх територіальне розміщення в місті. Висновки. Вивчення історичної динаміки соціотопографії вірменської колонії Львова дозволяє зробити висновок, що вірмени Львова мали зазвичай престижне місце проживання упродовж всього часу існування вірменської колонії міста. Водночас чимало вірмен навіть у середньовіччі проживало поза межами обох вірменських кварталів, зокрема, на престижній центральній площі міста (пл. Ринок). У ХІХ – поч. ХХ ст. вірмени Львова стали органічною інтегрованою частиною львівських жителів, тому говорити про функціонування вірменських кварталів як автономного вірменського етнонаціонального топосу підстав немає. Однак представники вірменської інтелектуально-мистецької еліти відіграли помітну роль у створенні нового обличчя Львова.

Робота спрямована на визначення сутнісних відмінностей понять «соціальна солідарність» та «соціальна згуртованість» крізь етимологічно-лінгвістичну та соціологічну дослідницьку оптику. Критично осмислюючи позиції науковців щодо синонімічності та тотожності змісту цих понять, а також ідею їхньої відмінності у зв'язку із контекстом вживання, автор виокремлює декілька аспектів змістовного розмежування. Аргументом на користь наявності відмінностей у змісті є аналіз частоти використання понять «social cohesion» та «social solidarity» в оцифрованих джерелах Google Books з 1800 по 2019 рр. Підсумовано, що у фокусі етимологічно-лінгвістичного аналізу соціальна солідарність постає як мікросоціальний, первинно індивідуальний феномен, що передбачає «єдність одноманіття» та присутній на рівні свідомості; «соціальна згуртованість» апріорі засвідчує наявність певного колективного суб'єкта – гурту, уособлює «єдність різноманіття», та є онтологічно діяльнісним. Автор наголошує, що соціальна згуртованість – це «первинно колективна» якість, носієм якої є певна соціальна спільнота. Окремим аспектом аналізу постає визначення понять «соціальна солідарність» та «соціальна згуртованість» у роботах Е. Дюркгейма, що співвідносяться як частина та ціле, етап та результат. Дюркгейміанське наповнення цих концептів суперечить етимологічно-лінгвістичній логіці, оскільки соціальна солідарність у роботах класика постає як діяльнісний компонент соціальної згуртованості, що визначає тип соціальних зв'язків. Така ж лінія «змістовного перекосу» спостерігається у сучасних дефініціях «соціальної солідарності», що визначається з позицій макросоціології (як стан суспільства чи суспільний консенсус) та може передбачати діяльнісний вимір. Сучасні визначення поняття «соціальна згуртованість» мають, на думку автора, більш виражений діяльнісний акцент (згуртованість як процес та результат діяльності), що в цілому відповідає етимологічно-лінгвістичній логіці, і є менш «вибагливими» щодо характеру єдності, що постає як спільність.

Korolevska N. Yu. SOCIAL STATE IN UKRAINE: BILL WORKS DURING THE CORONAVIRUS PANDEMIC(PART TWO)The author states that the further development of the social welfare state in Ukraine is complicated by the pandemicof coronavirus disease and the economic crisis that entails it. In these conditions, social protection of the populationas a whole and its most vulnerable groups in particular becomes extremely important. Consequently, the issues ofstreamlining the system of calculating the size of the subsistence minimum, social benefits are becoming more acute.An important scientific task is to find a solution to these issues that will comply with Article 1 of the Constitution ofUkraine of 1996 in the part that recognizes Ukraine as a social welfare state. And an important practical task is theimplementation of relevant developments in rule-making practice.The purpose of the article is to argue the need to agree on two projects – government and alternative – the Lawof Ukraine "On measures to streamline the system of calculating the subsistence level, social benefits, cash payments andfees and fees for administrative services (administrative fees)" to improve living standards and further developmentof the social welfare state in Ukraine.The author emphasizes that the Project has caused numerous comments and concerns that its adoption will helpraise social standards in Ukraine. Given that the author has the right of legislative initiative, an alternative draft lawwas prepared (Reg. №5045-1).The author summarizes that as of December 1, 2021, the Verkhovna Rada of Ukraine has not yet startedreading this Draft. It is important to emphasize once again its importance, relevance and the need to reacha consensus on its content as soon as possible, and if necessary – a compromise. After all, the situation is now so aggravatedthat any changes in the current legislation on the subsistence level are better than their absence ; Автор констатує, що подальша розбудова соціальної держави в Україні ускладнюється в умовах пандемії коронавірусної хвороби, що тягне за собою економічні кризи. У цих умовах надзвичайно важливого значення набуває соціальний захист як населення загалом, так і найбільш його вразливих верств зокрема. А отже, загострюються питання упорядкування системи розрахунків розмірів прожиткового мінімуму, соціальних виплат. Важливим науковим завданням є пошук такого варіанту вирішення цих питань, який буде відповідати статті 1 Конституції України 1996 року у тій частині, яка визнає Україну соціальною державою. А важливим практичним завданням є втілення відповідних розробок у нормотворчу практику. Метою статті є аргументація необхідності узгодження проєкту Закону України «Про заходи щодо упорядквання системи розрахунків розмірів прожиткового мінімуму, соціальних виплат, грошових платежів і стягнень та плати за надання адміністративних послуг (адміністративного збору)» (далі – Проєкт) з метою підвищення рів- ня життя населення та подальшої розбудови соціальної держави в Україні. Автор підкреслює, що Проєкт викликав численні зауваження та занепокоєння у частині того, що його прийняття сприятиме підвищенню соціальних стандартів в Україні. Враховуючи те, що автор наділена правом законодавчої ініціативи, було підготовлено альтернативний проєкт Закону (реєстр. №5045-1). Автор резюмує, що станом на 1 грудня 2021 року Верховна Рада України ще не починала читання цього Проєкту. Слід ще раз підкреслити його важливість, актуальність та наголосити на необхідності якомога більш швидкого досягнення консенсусу щодо його змісту, у разі необхідності – компромісу. Адже ситуація зараз загострена настільки, що будь-які зміни у чинному законодавстві щодо прожиткового мінімуму є кращі, аніж їхня відсутність.

Презентовано аналітичну проекцію соцієтальної кризи в Укра- їні. Описано системи координат, що виявлюють відповідні зрізи соцієталь- ної кризи, а саме: системні координати, відображені кризою основних сфер соціальної системи (політико-правової, економічної, соціальної, культур- ної); структурні координати, полюси якої складає криза інституцій; криза інтересів та цілей; криза цінностей; криза ідентичностей; темпоральні коор- динати, що відтворюють кризові цикли національно-державного розвитку України; соціально-психологічні координати, що дають змогу розглянути проблему кризової (масової) свідомості на рівні соціально-психологічних феноменів (за домінуючим типом соціальних переживань та формами со- ціально-психологічного мислення). Кожен з кризових зрізів характеризує цілком конкретну сторону соцієтальної кризи, яка може розглядатися як у відносній автономності, так і у щільній взаємозалежності з іншими її сторонами. У своєму поєднанні в кожному новому зрізі компоненти соці- єтальної кризи відтворюють її нову якість (ефект синергії). У сукупності вони формують складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, де кожне явище (її структуруючий компонент) можна розглядати і як причину, і як наслідок конфліктно-конфронтаційних тенденцій національно-державного розвитку України. Стверджується, що глибока соцієтальна криза актуалізує пробле- му забезпечення безпеки і стабільності сталого розвитку в Україні. У свою чергу, практична реалізація концепції сталого розвитку в Україні в умовах соцієтальної кризи залежить від ефективності державного антикризового управління, його стратегії і тактики, можливостей прогнозування та вра- хування ризиків, що провокують кризові стани. Здійснена аналітична про- екція соцієтальної кризи розкриває потенціал та можливості соціальної архетипіки як діагностичного інструментарію державного антикризового управління.

У статті здійснено теоретичний аналіз інтерпретації понять «темпоральність», «соціальне» та «соціальна темпоральність». Виділяються такі атрибути темпоральності: темпоральність як внутрішній час; темпоральність як послідовність; темпоральність як часовість; темпоральність як інтервал часу, певний момент; темпоральність як плин подій. Проведено демаркацію зі схожими поняттями та визначені смислові аспекти поняття «соціальна темпоральність». Автор констатує, що існує багато визначень поняття «темпоральність», кожне з яких має право на існування, проте інтеграція існуючих сенсів дозволяє визначити соціальну темпоральність, як поняття, яке позначає швидкість плинності в часі подій, що виникають у процесі життєдіяльності людини в суспільстві. Підкреслюється, що в представленій інтерпретації поняття «соціальна темпоральність» інтегруються інтеріоризація та екстеріоризація, а також поєднуються дискретність та цілісність. Автор аналізує зв'язок поняття «соціальна темпоральність» з поняттями «соціальний час», «соціальний простір» та «хронотоп». Зв'язок цих понять представлений тим, що в соціальному хронотопі представлена траєкторія потоку подій, які виникають в соціальному просторі та рухаються в соціальному часі, а соціальна темпоральність визначає швидкість плинності цих подій. Таким чином,у статті був встановлений зв'язок між смисловими аспектами соціальної темпоральності та визначенням часово-просторової специфіки глобальних конфліктів.