Suchergebnisse

The article deals with the preconditions for the establishment of the West Ukrainian People's Republic (further – ZUNR) and its state-legal development. It was noted that this was a significant event in the millennial history of national state formation, which testified to the realization by the Ukrainian people of their right to political self-determination and corresponded to that time European and world standards and traditions that recognized the right of the people to self-determination.It is substantiated that ZUNR was a full-fledged state that ensured the integrity of the Ukrainian people of the time, its functioning and development through the management and coordination of the interests of various social groups. The signs of the revived West-Ukrainian National Republic were: the presence of its own territory, in which the Ukrainian people lived for millenniums; was democratically formed and operated by public authorities, who performed their functions and distributed their authority to citizens residing in the ZUNR; the existence of sovereignty, law, language, state symbols and own name.It was argued that a major obstacle to the state-building activities of the ZUNR was the military aggression originally from Poland, and later Romania. The fate of Ukraine for decades has again been decided by strangers. The policy was dictated by the one who had the power. ZUNR was defeated, being left without any support. Many guilty of these leaders of the ZUNR, who, although they did everything they could to save their native land, but at the same time the state made a lot of miscalculations. This is primarily a certain political hesitation, a policy of waiting, postponing to later times the resolution of acute socioeconomic problems, unhealthy, indecisive warfare, military and strategic miscalculations, unsuccessful command of the troops at the first stages of the war, when even then it was possible and necessary to achieve a serious success that would serve as a solid guarantee of the struggle for statehood; as well it's excessive tolerance for ruthless enemies. One of the main mistakes of the ZUNR was an almost blind belief in the omnipotence and justice of the Entente, that is, hope for someone, not for their own strength and for their people. Later, while on emigration, the president of the ZUNR, E. Petrushevych, realizing the mistake and speaking at a meeting of the League of Nations in 1923, said fateful words, which are relevant at our time: «The most loathsome statements and protests, the most passive expectation of the grace of the world, the Ukrainian people will have nothing to grasp, unless they prove their will to an independent state by an active struggle».It is substantiated that the main reason for the fall of the ZUNR was the military aggression of Poland and Romania, the extremely complex international circumstances, support for post-war Europe expansionist, and invading actions of Poland and Romania against the ZUNR. Actually, foreign policy factors were the main cause of the death of both Ukrainian states: in relation to the UPR, it is an offensive against the Russian Bolshevik forces supported by the local Bolsheviks who occupy a significant part of the Ukrainian lands; regarding the ZUNR, it is the seizure of its territory by Poland and Romania. With internal troubles and problems, both Ukrainian states could probably have cope, but with external aggression from the side of significantly stronger neighbors could not.The proclamation of the ZUNR had an epoch-making effect on the formation of the Ukrainian nation and the struggle of the Ukrainian people for national dignity and state independence in the twentieth century. The Western Ukrainian People's Republic had an important historical significance. This was another attempt by the Ukrainian people to restore the national state, an attempt to free themselves from the long-term powers of foreigners, authorities, which in various ways imposed their rule, their law, their ideology, their history. A great positive thing was the fact that Ukrainians declared themselves to the whole world as a separate nation, which has the right to own state; the level of national consciousness of that time Ukrainian people has increased considerably; the Ukrainians gained experience of state-building, which was firmly rooted in the historical memory and became the feature of the subsequent generations of fighters for the Ukrainian state, including the twentieth century. The historical significance of the ZUNR also lies in the fact that the identity of the Ukrainian nation and the deepening of process of Ukrainian statehood, which originates from the times of the early Ukrainian state of Kievan Rus, have been preserved. ; Проаналізовано передумови утворення Західноукраїнської Народної Республіки та її державно-правовий розвиток. Зазначено, що проголошення ЗУНР було знаковою подією у тисячолітній історії національного державотворення. Ця подія свідчила про реалізацію українським народом свого права на політичне самовизначення і відповідала тогочасним європейським й світовим стандартам і традиціям, які визнавали право народу на само­визначення. Проголошення ЗУНР мало епохальний вплив на формування української народу і його боротьбу за національну гідність та державну незалежність у ХХ ст.Окреслено важливе історичне значення Західноукраїнської Народної Республіки. Це була чергова спроба українського народу відновити національну державу, спроба звільнитися від вікової влади чужинців, влади, яка різними способами нав'язувала своє панування, свої державно-правові інститути, свою ідеологію, свою історію. Великим позити­вом було й те, що українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу; значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу; українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам'ять і став надбанням наступних поколінь борців за Українську державу, в тому числі і ХХ ст. Історичне значення ЗУНР також полягає в тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок від часів ранньої української держави – Київської Русі

The Germanlanguage literature of Bukovina was not the subject of interest of Ukrainian scholars for a long time. There are several reasons for this: firstly, many Bukovinian German-speaking authors were forced to emigrate abroad, and some were repressed and spent their lives in Soviet labor camps. In addition, the German-language literature of Bukovina was regarded as a colonial heritage of the Austro-Hungarian Empire, that is why the German language was forced out from the daily use in connection with the new political and social conditions. The article is aimed at the image of themother in the poetic work of the Bukovinian German-speaking writer Moses Rosenkranz, in particular, in the collection"Bukovina. Verses 1920–1997". The poems "Die Mutter", "Die armen Mütter", "Pieta auf dem Schlachtfeld", "Abschied" are analyzed, which give a clear idea of the author's attitude to his mother and its reflection in lyrical poetry. To achieve the objectives of the research, the following methods have been used: biographical, cultural-historical, descriptive, intertextual, method of peer reading, etc. The scientific novelty lies in an attempt to analyze the image of the mother in Moses Rosenkranz's lyrics on the example of several poems. Also, the article provides several translations of poems that were previously published only in German. In the process of analysis, we came to the conclusion that the image of the mother for a Bukovinian poet Moses Rosenkranz is one of the most beloved ones. His mother played a big role in the life of the author. That is why a large number of works is devoted to her. The images of mothers are mostly sad and tragic, and their fates are unlucky, as the prototypes for them became women, who the writer saw in his childhood in the Bukovinian villages, during the Second World War, in a ghetto, in labor camps and emigration. The analyzed poetry is just a small segment of the artistic production of Moses Rosenkranz, whose poetic legacy deserves much deeper and more detailed study in all its thematic variety and multifaceted issues. ; Pendant longtemps, la littérature germanophone de Bucovine n'a pas fait l'objet d'intérêts scientifiques pour les scientifiques ukrainiens. Il y a plusieurs raisons à cela: Premièrement, de nombreux auteurs de langue allemande de Bucovine ont été forcés d'émigrer à l'étranger et certains ont été réprimés et se trouvaient dans des camps de travail soviétiques. Deuxièmement, la littérature de langue allemande de Bucovine a été considérée comme un héritage colonial de l'empire austro-hongrois et la langue allemande a été évincée de son usage quotidien en raison de nouvelles conditions politiques et sociales. Le but de l'article est d'analyser l'image de la mère dans l'héritage lyrique de l'écrivain de langue allemande Bukovina Moses Rosenkranz, en particulier dans le recueil poétique «Bucovine. Versets 1920–1997 ". Cette exploration analyse la poésie «Die Mutter», «Die armen Mütter», «Pieta auf dem Schlachtfeld», «Abschied», qui donnent une idée claire. sur l'attitude de l'auteur à l'égard de la mère et à en tenir compte dans la poésie lyrique. Méthodes de recherche: culturelles et historiques, descriptions, intertextuelles, biographiques. Conclusions. Parmi les images artistiques de l'œuvre poétique de Moïse Rosenkranz, celle d'une femme-mère est l'une des plus chères. La mère a joué un rôle très important dans sa vie. Par conséquent, un grand nombre de poèmes de M. Rosencrantz sont dédiés à la mère, où il représente une histoire lourde et triste, voire tragique.le destin de la mère femme dans sa société moderne. ; Долгое время немецкоязычная литература Буковины не была объектом научных интересов украинских ученых. Причин этому несколько: во-первых, много буковинских немецкоязычных авторов были вынуждены эмигрировать за границу, а некоторые были репрессированы и находились в советских трудовых лагерях. Во-вторых, немецкоязычную литературу Буковины рассматривали как колониальное наследие Австро-Венгерской империи, а немецкий язык был вытеснен из ежедневного использования в связи с новыми политическими и общественными условиями. Цель статьи – анализ образа матери в лирическом наследии немецкоязычного писателя Буковины Мозеса Розенкранца, в частности, в поэтическом сборнике "Буковина. Стихи 1920–1997". В данной разведке проанализированы поэзии "Die Mutter", "Die armen Mütter", "Pieta auf dem Schlachtfeld", "Abschied", которые дают четкое представление об отношении автора к матери и отражают его в лирической поэзии. Методы исследования: культурно-исторический, описания, интертекстуальный, биографический. Выводы. Среди художественных образов в поэтических произведениях Мозеса Розенкранца образ женщины- матери – один из самых любимых. Мать в его жизни сыграла очень важную роль. Поэтому именно матери посвящено большое количество стихотворений М. Розенкранца, где он изображает тяжелую и печальную, даже трагическую, судьбу женщины-матери в современном ему обществе. ; Довгий час німецькомовна література Буковини не була об'єктом наукових інтересів українських вчених. Причин цього кілька: по-перше, багато буковинських німецькомовних авторів були змушені емігрувати за кордон, а деякі були репресовані і перебували в радянських трудових таборах. По-друге, німецькомовну літературу Буковини розглядали як колоніальне спадщина Австро-Угорської імперії, а німецька мова була витіснена з щоденного використання в зв'язку з новими політичними і суспільними умовами. Мета статті - аналіз образу матері в ліричному спадщині німецькомовного письменника Буковини Мозеса Розенкранца, зокрема, в поетичній збірці "Буковина. Вірші 1920-1997 ". У даній розвідці проаналізовані поезії "Die Mutter", "Die armen Mütter", "Pieta auf dem Schlachtfeld", "Abschied", які дають чітке уявлення про ставлення автора до матері і відображають його в ліричній поезії. Методи дослідження: культурно-історичний, опису, інтертекстуальні, біографічний.Висновки. Серед художніх образів у поетичних творах Мозеса Розенкранца образ жінки-матері - один з найулюбленіших. Мати в його житті зіграла дуже важливу роль. Тому саме матері присвячена велика кількість віршів М. Розенкранц, де він зображує важку і сумну, навіть трагічну, долю жінки-матері в сучасному йому суспільстві.

The Germanlanguage literature of Bukovina was not the subject of interest of Ukrainian scholars for a long time. There are several reasons for this: firstly, many Bukovinian German-speaking authors were forced to emigrate abroad, and some were repressed and spent their lives in Soviet labor camps. In addition, the German-language literature of Bukovina was regarded as a colonial heritage of the Austro-Hungarian Empire, that is why the German language was forced out from the daily use in connection with the new political and social conditions. The article is aimed at the image of themother in the poetic work of the Bukovinian German-speaking writer Moses Rosenkranz, in particular, in the collection"Bukovina. Verses 1920–1997". The poems "Die Mutter", "Die armen Mütter", "Pieta auf dem Schlachtfeld", "Abschied" are analyzed, which give a clear idea of the author's attitude to his mother and its reflection in lyrical poetry. To achieve the objectives of the research, the following methods have been used: biographical, cultural-historical, descriptive, intertextual, method of peer reading, etc. The scientific novelty lies in an attempt to analyze the image of the mother in Moses Rosenkranz's lyrics on the example of several poems. Also, the article provides several translations of poems that were previously published only in German. In the process of analysis, we came to the conclusion that the image of the mother for a Bukovinian poet Moses Rosenkranz is one of the most beloved ones. His mother played a big role in the life of the author. That is why a large number of works is devoted to her. The images of mothers are mostly sad and tragic, and their fates are unlucky, as the prototypes for them became women, who the writer saw in his childhood in the Bukovinian villages, during the Second World War, in a ghetto, in labor camps and emigration. The analyzed poetry is just a small segment of the artistic production of Moses Rosenkranz, whose poetic legacy deserves much deeper and more detailed study in all its thematic variety and multifaceted issues. ; Pendant longtemps, la littérature germanophone de Bucovine n'a pas fait l'objet d'intérêts scientifiques pour les scientifiques ukrainiens. Il y a plusieurs raisons à cela: Premièrement, de nombreux auteurs de langue allemande de Bucovine ont été forcés d'émigrer à l'étranger et certains ont été réprimés et se trouvaient dans des camps de travail soviétiques. Deuxièmement, la littérature de langue allemande de Bucovine a été considérée comme un héritage colonial de l'empire austro-hongrois et la langue allemande a été évincée de son usage quotidien en raison de nouvelles conditions politiques et sociales. Le but de l'article est d'analyser l'image de la mère dans l'héritage lyrique de l'écrivain de langue allemande Bukovina Moses Rosenkranz, en particulier dans le recueil poétique «Bucovine. Versets 1920–1997 ". Cette exploration analyse la poésie «Die Mutter», «Die armen Mütter», «Pieta auf dem Schlachtfeld», «Abschied», qui donnent une idée claire. sur l'attitude de l'auteur à l'égard de la mère et à en tenir compte dans la poésie lyrique. Méthodes de recherche: culturelles et historiques, descriptions, intertextuelles, biographiques. Conclusions. Parmi les images artistiques de l'œuvre poétique de Moïse Rosenkranz, celle d'une femme-mère est l'une des plus chères. La mère a joué un rôle très important dans sa vie. Par conséquent, un grand nombre de poèmes de M. Rosencrantz sont dédiés à la mère, où il représente une histoire lourde et triste, voire tragique.le destin de la mère femme dans sa société moderne. ; Долгое время немецкоязычная литература Буковины не была объектом научных интересов украинских ученых. Причин этому несколько: во-первых, много буковинских немецкоязычных авторов были вынуждены эмигрировать за границу, а некоторые были репрессированы и находились в советских трудовых лагерях. Во-вторых, немецкоязычную литературу Буковины рассматривали как колониальное наследие Австро-Венгерской империи, а немецкий язык был вытеснен из ежедневного использования в связи с новыми политическими и общественными условиями. Цель статьи – анализ образа матери в лирическом наследии немецкоязычного писателя Буковины Мозеса Розенкранца, в частности, в поэтическом сборнике "Буковина. Стихи 1920–1997". В данной разведке проанализированы поэзии "Die Mutter", "Die armen Mütter", "Pieta auf dem Schlachtfeld", "Abschied", которые дают четкое представление об отношении автора к матери и отражают его в лирической поэзии. Методы исследования: культурно-исторический, описания, интертекстуальный, биографический. Выводы. Среди художественных образов в поэтических произведениях Мозеса Розенкранца образ женщины- матери – один из самых любимых. Мать в его жизни сыграла очень важную роль. Поэтому именно матери посвящено большое количество стихотворений М. Розенкранца, где он изображает тяжелую и печальную, даже трагическую, судьбу женщины-матери в современном ему обществе. ; Довгий час німецькомовна література Буковини не була об'єктом наукових інтересів українських вчених. Причин цього кілька: по-перше, багато буковинських німецькомовних авторів були змушені емігрувати за кордон, а деякі були репресовані і перебували в радянських трудових таборах. По-друге, німецькомовну літературу Буковини розглядали як колоніальне спадщина Австро-Угорської імперії, а німецька мова була витіснена з щоденного використання в зв'язку з новими політичними і суспільними умовами. Мета статті - аналіз образу матері в ліричному спадщині німецькомовного письменника Буковини Мозеса Розенкранца, зокрема, в поетичній збірці "Буковина. Вірші 1920-1997 ". У даній розвідці проаналізовані поезії "Die Mutter", "Die armen Mütter", "Pieta auf dem Schlachtfeld", "Abschied", які дають чітке уявлення про ставлення автора до матері і відображають його в ліричній поезії. Методи дослідження: культурно-історичний, опису, інтертекстуальні, біографічний.Висновки. Серед художніх образів у поетичних творах Мозеса Розенкранца образ жінки-матері - один з найулюбленіших. Мати в його житті зіграла дуже важливу роль. Тому саме матері присвячена велика кількість віршів М. Розенкранц, де він зображує важку і сумну, навіть трагічну, долю жінки-матері в сучасному йому суспільстві.

The questions of creation and progress of the Department of Ukrainian History and Ethnopolitics of the Oles Honchar Dnipro National University. It was found out that it was created in 1938 as a department of Marxism-Leninism. At the beginning of its existence, the department operated as a general university, consisting of a small group of teachers, representatives of a new generation of educators who were practiced as professional historians already in Soviet times. Despite the rigid ideological dictatorship of the ruling party, the existing methodological monism, the staff of the department in the postwar period duly fulfilled tasks in the field of organization of teaching, methodological and educational work. It is also noted that since the end of the 1970s, the research activity of the unit has become much more active. This was manifested in the formation of prof. A. Chernenko is a powerful scientific school for the study of political emigration. It was emphasized that during the Soviet period the department changed its name several times (history of the CPSU, political history), but the distinctive features of its employees remained: professionalism, high responsibility, competence, decency. Following the proclamation of Ukraine's independence, the department (in 1992) received the title of Ukrainian history and ethnopolitics and was transformed into an integral part of the historical faculty of the State Duma. In turn, the main line in the teaching staff of the early twenty-first century. becomes adaptation to the requirements of the credit-module system, a thorough restructuring of the entire educational process, associated with the teaching of the course «History and Culture of Ukraine». At the same time, the transformation of the theoretical and methodological tools of the scientific and pedagogical staff of the department takes place, and the subject field of their scientific studies is expanding considerably. The latter is mainly connected with the study of the activities of political parties and civic organizations of different ideological directions, problems of Ukrainian state formation, peculiarities of the formation of industrial society in the Ukrainian lands. At the current difficult stage of development of higher education in Ukraine, the department remains an organic structural subdivision of the Oles Gonchar DNU and, together with the entire teaching staff of the university, is looking for new opportunities for activating all spheres of its activity. ; Отражены вопросы создания и развития кафедры украинской истории и этнополитики Днепровского национального университета им. Олеся Гончара. Выяснено, что она была образована в 1938 г. в качестве кафедры марксизма-ленинизма. В начале своего существования кафедра действовала как общеуниверситетская в составе небольшой группы преподавателей, представителей нового поколения педагогов, которые состоялись как профессиональные историки уже в советское время. Несмотря на жесткий идеологический диктат правящей партии, существовавший тогда методологический монизм, коллектив кафедры в послевоенный период достойным образом трудился в сфере учебно-методической и воспитательной работы. Также отмечено, что с конца 1970-х гг. научно-исследовательская деятельность подразделения значительно активизируется. Это проявилось в образовании проф. А. М. Черненко научной школы по изучению политической эмиграции.Подчеркнуто, что в течение советского периода кафедра несколько раз изменяла свое название (истории КПСС, политической истории), но неизменными оставались отличительные черты ее сотрудников – профессионализм, высокая ответственность, компетентность, порядочность. После провозглашения независимости Украины, кафедра (в 1992 г.) получила название украинской истории и этнополитики и становится составной частью исторического факультета ДГУ. В свою очередь магистральным направлением в учебной работе коллектива в начале ХХІ века была адаптация к требованиям кредитно-модульной системы, перестройка всего образовательного процесса, связанная с преподаванием учебного курса «История и культура Украины». В это же время происходит трансформация теоретико-методологического инструментария ученых кафедры, значительно расширяется предметное поле их научных исследований. Последнее преимущественно связано с изучением деятельности политических партий и общественных организаций разного идеологического направления, раскрытием проблем создания украинского государства, особенностей становления в украинских землях индустриального общества. На современном непростом этапе развития высшей школы Украины кафедра остается органическим структурным подразделением ДНУ имени Ол. Гончара и вместе со всем преподавательским коллективом университета ищет новые возможности для активизации всех сфер своей деятельности. ; Висвітлено питання створення та поступу кафедри української історії та етнополітики Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара. З'ясовано, що вона була утворена в 1938 р. в якості кафедри марксизму-ленінізму. На початку свого існування кафедра діяла як загальноуніверситетська в складі невеликої групи викладачів, представників нової генерації освітян, що реалізувалися як професійні історики вже в радянський час. Незважаючи на жорсткий ідеологічний диктат правлячої партії, існуючий методологічний монізм, колектив кафедри у післявоєнний період гідним чином виконував завдання в царині організації навчально-методичної та виховної роботи. Також наголошено, що з кінця 1970-х рр. науково-дослідна діяльність підрозділу значно активізується. Це проявилося в утворенні проф. А.Черненком потужної наукової школи з вивчення політичної еміграції. Підкреслено, що протягом радянського періоду кафедра кілька разів змінювала свою назву (історії КПРС, політичної історії), але незмінними залишалися вирізняльні риси її співробітників – професіоналізм, висока відповідальність, компетентність, порядність. Опісля проголошення незалежності України кафедра (в 1992 р.) дістала назву української історії та етнополітики та була перетворена на складову частину історичного факультету ДДУ. У свою чергу магістральним напрямом у навчальній роботі колективу на початку ХХІ ст. стає адаптація до вимог кредитно-модульної системи, ґрунтовна перебудова всього освітнього процесу, пов'язана із викладанням навчального курсу «Історія та культура України». В цей же час відбувається трансформація теоретико-методологічного інструментарію науково-педагогічних працівників кафедри, значно розширюється предметне поле їх наукових студій. Останнє переважно пов'язане з вивченням діяльності політичних партій та громадських організацій різного ідеологічного спрямування, проблем українського державотворення, особливостей становлення в українських землях індустріального суспільства. На сучасному непростому етапі розвитку вищої школи України кафедра залишається органічним структурним підрозділом ДНУ імені Олеся Гончара та разом з усім викладацьким колективом університету шукає нові можливості для активізації всіх сфер своєї діяльності.

The inter-war Germany was the one of the countries where Ukrainian political and powerful intellectual forces – Ukrainian intelligence, scientists, artists and the studying youth concentrated. In 1920–1930 years Ukrainian students were studying in many higher educational institutions in Germany: Frederick William University in Berlin, Technische Hochschule in Berlin, Higher Trade School in Berlin, Higher Agricultural School in Berlin, Higher Veterinary School in Berlin, Technische Hochschule in Danzig, Alberta University in Koenigsberg, University of Goettingen, University of Kiel, University of Leipzig, University of Tübingen etc.In almost the all universities where Ukrainians studied, they established and actively worked in Ukrainian student centers: The Ukrainian Students Union ―Osnova» (―Basis») in Danzig, The Ukrainian students Society ―Chornomore» (Black Sea) in Danzig, The Society of Ukrainian students at the University of Berlin, The Association of Ukrainian Students in Germany in Berlin, The Society ―Osnova» (―Basis») in Berlin, The Association of agronomists, foresters and veterinarians in Germany in Berlin, The Committee of Ukrainian students from Green Wedge in Berlin, The Society of Ukrainian students at the Alberta University in Königsberg etc. In the mid-1920-s Ukrainian Student Societies functioning in Germany united in the Union of Ukrainian Student Organizations in Germany (later the Ukrainian Student Organizations Union in Germany and the Free City of Danzig), which in turn was part of the Central Union of Ukrainian Students in Prague.In 1928, the Ukrainian academic society was established at the Ukrainian Scientific Institute in Berlin, which functioned until 1932. Members of the Society conducted research, engaged in organizational, scientific and information activities.Documents that highlight the activities of the Ukrainian Academic Society at the Ukrainian Scientific Institute in Berlin are kept in the Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine in Kyiv: Fund 4158 the Ukrainian Scientific Institute in Berlin, Description 4 The Ukrainian Academic Society at the Ukrainian Scientific Institute in Berlin. 1928-1932, Affairs 1-9. In the Appendices to the publication is attached the Statute of the Ukrainian Academic Society at the Ukrainian Scientific Institute in Berlin and Journal of registration of lectures delivered at the meetings of the Society. ; Германия была одной из стран, где в междувоенный период сконцентрировались как украинские политические, так и значительные интеллектуальные силы – украинская интеллигенция, ученые, деятели культуры и студенчество. В 1920-е – 1930-е годы украинские студенты обучались во многих высших учебных заведениях Германии: Университет Фридриха Вильгельма в Берлине, Высшая техническая школа в Берлине, Высшая торговая школа в Берлине, Высшая сельскохозяйственная школа в Берлине, Высшая ветеринарная школа в Берлине, Высшая техническая школа в Данциге, Университет Альберта в Кенигсберге, Университет города Геттингена, Университет города Киля, Университет города Лейпцига, Университет города Тюбингена и др.Во многих университетах, где обучались украинцы, были основаны и активно действовали украинские студенческие общества: Союз украинских студентов «Основа» в Данциге, Общество украинских студентов «Черное море» в Данциге, Общество студентов украинцев при Университете в Берлине, Союз студентов-украинцев в Германии в Берлине, Общество «Основа» в Берлине, Объединение агрономов, лесников и ветеринаров в Германии в Берлине, Комитет студентов Зеленого Клина в Берлине, Общество студентов украинцев при Университете Альберта в Кенигсберге и др. В середине 1920-х годов украинские студенческие общества на территории Германии были объединены в Союз украинских студенческих организаций в Германии (со временем, Союз украинских студенческих организаций в Германии и Свободном городе Данциге), который в свою очередь входил в состав Центрального союза украинского студенчества в Праге. В 1928 году при Украинском научном институте в Берлине было создано Украинское академическое общество, которое действовало до 1932 года. Члены Общества проводили научно-исследовательскую, организационную и научно-информационную деятельность. Документы, которые освещают деятельность Украинского академического общества при Украинском научном институте в Берлине, хранятся в Центральном государственном архиве высших органов власти и управления Украины в городе Киеве: фонд 4158 Украинский научный институт в Берлине, опись 4 Украинское академическое общество при Украинском научном институте в Берлине. 1928-1932 гг., дела 1-9. В приложении к публикации подано Устав Украинского академического общества при Украинском научном институте в Берлине, а также Журнал регистрации лекций, прочитанных на сборах Общества. ; Німеччина була однією з країн, де в міжвоєнний період сконцентрувались як українські політичні, так і потужні інтелектуальні сили – українська інтелігенція, вчені, діячі культури та студіююча молодь. У 1920-ті – 1930-ті роки українські студенти навчались в багатьох вищих учбових закладах Німеччини: Університет Фрідріха Вільгельма в Берліні, Вища технічна школа в Берліні, Вища торговельна школа в Берліні, Вища сільськогосподарська школа в Берліні, Вища ветеринарна школа в Берліні, Вища технічна школа в Данцигу, Університет Альберта в Кенігсберзі, Університет міста Геттінгена, Університет міста Кіля, Університет міста Лейпцига, Університет міста Тюбінгена та ін.Майже в усіх вищих навчальних закладах, де студіювали українці, були засновані та активно діяли українські студентські осередки: Союз українських студентів «Основа» в Данцигу, Товариство українських студентів «Чорноморе» в Данцигу, Гурток студентів українців при Університеті в Берліні, Спілка студентів-українців в Німеччині в Берліні, Товариство «Основа» в Берліні, Об'єднання агрономів, лісовиків та ветеринарів в Німеччині в Берліні, Комітет студентів українців з Зеленого Клину в Берліні, Товариство студентів українців при Університеті Альберта в Кенігсбергу тощо. У середині 1920-х рр. українські студентські товариства, що діяли на території Німеччини, були об'єднані в Союз Українських Студентських Організацій в Німеччині (згодом Союз Українських Студентських Організацій в Німеччині та Вільному Місті Данцигу), який в свою чергу входив до складу Центрального союзу українського студентства в Празі.У 1928 році при Українському науковому інституті в Берліні було утворено Українське академічне товариство, яке діяло до 1932 року. Члени Товариства проводили науково-дослідну, організаційну та науково-інформаційну діяльність.Документи, які висвітлюють діяльність Українського академічного товариства при Українському науковому інституті в Берліні, зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в місті Києві: Фонд 4158 Український науковий інститут в Берліні, опис 4 Українське академічне товариство при Українському науковому інституті в Берліні. 1928-1932 рр., справи 1-9.У Додатках до публікації подано Статут Українського академічного товариства при Українському науковому інституті в Берліні, а також Журнал реєстрації лекцій, прочитаних на зборах Товариства.

Relevance. Despite growing interest in the music of Sergei Bortkiewicz since the beginning of the XXI century, a single, complex and universal system for the periodization of his work has not yet been developed. The systems used today are based either on biographical information (place of residence of the composer) – Berlin, Kharkiv, etc., or on the assessment of changes in the musical language in the early, middle and late periods of creative activity. At the same time, factors of agerelated psychological changes and genre dynamics of creativity are not taken into account.The purpose of the research is the formation of the universal system of periodization of Bortkiewicz's creativity, which will take into account the whole complex of necessary criteria.The methodology is based on the classification method (dividing the works of the composer according to the criteria defined for periodization) using analytical (research of the works of the composer on the subject of classification criteria), comparative (comparison of works with their subsequent grouping), as well as historical and source study methods (allows to specify the time, place and circumstances of the creation of single compositions).Taking into account the factors of socio-cultural environment, important historical and political events, psychological stages of internal development and the crisis of personality, features of the musical language and the dynamics of genre interests, the following complex periodization of Bortkiewicz's work is formed:The early period, 1904-1922 (relatively simple musical speech and texture, insignificant genre variation):The first phase, 1904-1913 (complete domination of piano music, the influence of artistic Berlin).The second phase, 1914-1922 (expansion of genre and instrumental interests while preserving the musical thinking characteristic of the early period. The influence of the Ukrainian artistic environment of Kharkiv and Crimea).The middle period, 1922-1942 (complication of musical language, more active appeal to large forms. It comes after the "midlife crisis", as well as the events of the First World War and the revolution in Russia, after emigration to Austria):The first phase, 1922-1934 (the dominance of chamber music and works for solo instrument and orchestra, opera).The second phase, 1934-1942 (after returning from Berlin to Vienna: the peak of the activity of orchestral genres).Late period, 1943-1952 years (reduction of creative activity, rejection of large-scale genres, retrospective moments of creativity: auto-quotations, own poetic text in the vocal piece. It comes after the Second World War and under the influence of the "crisis of old age").The proposed periodization system is the basis for further research on any aspects of thecomposer's creative heritage. ; Несмотря на все возрастающий с начала XXI века интерес к музыке С. Борткевича, единая, комплексная и универсальная система периодизации его творчества все еще не была разработана. Используемые сегодня системы основаны либо на биографических сведениях (по месту проживания композитора) – Берлинский, Харьковский и т. п., либо на оценке изменений музыкального языка в ранний, средний и поздний периоды творческой деятельности. При этом не учитываются факторы возрастных психологических изменений и жанровая динамика творчества.Цель исследования – формирование универсальной системы периодизации творчества С. Борткевича, в которой будет учитываться весь комплекс необходимых критериев.Методология базируется на классификационном методе (разделение произведений композитора по определенным для периодизации критериям) с привлечением аналитического (исследование произведений композитора на предмет критериев классификации), компаративистского (сравнение произведений с последующим объединением их в группы, относящиеся к определенному этапу), а также исторического и источниковедческого методов (позволяют уточнить время, место и обстоятельства создания отдельных композиций).Учитывая факторы социокультурного окружения, важные историко-политические события, стадии внутреннего развития и кризиса психологии личности, особенности музыкального языка и динамику жанровых интересов, формируется следующая комплексная периодизация творчества С. Борткевича:Ранний период, 1904–1922 годы (относительно простая музыкальная речь и фактура, незначительная жанровая вариативность):Первый этап, 1904–1913 годы (полное доминирование фортепианной музыки, влияние художественной среды Берлина).Второй этап, 1914–1922 годы (расширение круга жанровых и инструментальных интересов при сохранении музыкального мышления, характерного раннему периоду. Влияние украинской художественной среды Харькова и Крыма).Средний период, 1922–1942 годы (усложнение музыкального языка, более активное обращение к крупным формам. Наступает после «кризиса среднего возраста», а также событий Первой мировой войны и революции в России, после переезда в Австрию):Первый этап, 1922–1934 годы (доминирование камерной музыки и произведений для сольного инструмента с оркестром, опера)Второй этап, 1934–1942 годы (после возвращения из Берлина в Вену: пик активности оркестровых жанров).Поздний период, 1943–1952 годы (уменьшение творческой активности, отказ от масштабных жанров, ретроспективные моменты творчества: автоцитаты, собственный поэтический текст в вокальном номере. Наступает после Второй мировой войны и под влиянием «кризиса старости»).Предложенная система периодизация является основой для дальнейших исследований любых аспектов творческого наследия композитора. ; Визначено фактори, за допомогою яких можна розподілити композиторську творчість на періоди: вплив соціокультурного середовища, історико-політичних подій, психологічні фази розвитку особистості, музична мова і жанрова динаміка творчості. Розглянуто наявні концепти періодизації творчості С. Борткевича та критерії, на які вони спираються. Визначено сильні та слабкі сторони кожної з описаних систем. Зокрема, періодизація О. Чередниченко-А. Рєзнік вдало відображає вплив на музику митця соціокультурного середовища (Берлін, Харків, Відень), однак не враховує явища пізнього композиторського стилю. Періодизація Є. Левкулича, натомість, акцентує увагу на історико-політичних подіях (в першу чергу, світові війни й революція), а також на еволюції музичної мови. Виявлено, що жодне з наявних досліджень не враховує жанрову динаміку творчості композитора. Розглянуто психологічний чинник періодизації, який також не був відображений у попередніх роботах борткевичезнавців. Враховано явище кризи середнього віку та старості. Досліджено динаміку жанрових зацікавлень митця від майже виключно фортепіанних творів на ранньому етапі до масштабних оперних і симфонічних полотен в період розквіту творчих сил та переважно вокальних мініатюр наприкінці життя. За свідченнями, віднайденими в первинних джерелах, уточнено дати написання окремих творів композитора. Запропонована нова, комплексна система періодизації творчості С. Борткевича, що враховує та узгоджує всі фактори класифікації. Задля точнішої та детальнішої диференціації введено дворівневу схему, в якій ранній та середній періоди розділені на два етапи кожен.

Relevance. Despite growing interest in the music of Sergei Bortkiewicz since the beginning of the XXI century, a single, complex and universal system for the periodization of his work has not yet been developed. The systems used today are based either on biographical information (place of residence of the composer) – Berlin, Kharkiv, etc., or on the assessment of changes in the musical language in the early, middle and late periods of creative activity. At the same time, factors of agerelated psychological changes and genre dynamics of creativity are not taken into account.The purpose of the research is the formation of the universal system of periodization of Bortkiewicz's creativity, which will take into account the whole complex of necessary criteria.The methodology is based on the classification method (dividing the works of the composer according to the criteria defined for periodization) using analytical (research of the works of the composer on the subject of classification criteria), comparative (comparison of works with their subsequent grouping), as well as historical and source study methods (allows to specify the time, place and circumstances of the creation of single compositions).Taking into account the factors of socio-cultural environment, important historical and political events, psychological stages of internal development and the crisis of personality, features of the musical language and the dynamics of genre interests, the following complex periodization of Bortkiewicz's work is formed:The early period, 1904-1922 (relatively simple musical speech and texture, insignificant genre variation):The first phase, 1904-1913 (complete domination of piano music, the influence of artistic Berlin).The second phase, 1914-1922 (expansion of genre and instrumental interests while preserving the musical thinking characteristic of the early period. The influence of the Ukrainian artistic environment of Kharkiv and Crimea).The middle period, 1922-1942 (complication of musical language, more active appeal to large forms. It comes after the "midlife crisis", as well as the events of the First World War and the revolution in Russia, after emigration to Austria):The first phase, 1922-1934 (the dominance of chamber music and works for solo instrument and orchestra, opera).The second phase, 1934-1942 (after returning from Berlin to Vienna: the peak of the activity of orchestral genres).Late period, 1943-1952 years (reduction of creative activity, rejection of large-scale genres, retrospective moments of creativity: auto-quotations, own poetic text in the vocal piece. It comes after the Second World War and under the influence of the "crisis of old age").The proposed periodization system is the basis for further research on any aspects of thecomposer's creative heritage. ; Несмотря на все возрастающий с начала XXI века интерес к музыке С. Борткевича, единая, комплексная и универсальная система периодизации его творчества все еще не была разработана. Используемые сегодня системы основаны либо на биографических сведениях (по месту проживания композитора) – Берлинский, Харьковский и т. п., либо на оценке изменений музыкального языка в ранний, средний и поздний периоды творческой деятельности. При этом не учитываются факторы возрастных психологических изменений и жанровая динамика творчества.Цель исследования – формирование универсальной системы периодизации творчества С. Борткевича, в которой будет учитываться весь комплекс необходимых критериев.Методология базируется на классификационном методе (разделение произведений композитора по определенным для периодизации критериям) с привлечением аналитического (исследование произведений композитора на предмет критериев классификации), компаративистского (сравнение произведений с последующим объединением их в группы, относящиеся к определенному этапу), а также исторического и источниковедческого методов (позволяют уточнить время, место и обстоятельства создания отдельных композиций).Учитывая факторы социокультурного окружения, важные историко-политические события, стадии внутреннего развития и кризиса психологии личности, особенности музыкального языка и динамику жанровых интересов, формируется следующая комплексная периодизация творчества С. Борткевича:Ранний период, 1904–1922 годы (относительно простая музыкальная речь и фактура, незначительная жанровая вариативность):Первый этап, 1904–1913 годы (полное доминирование фортепианной музыки, влияние художественной среды Берлина).Второй этап, 1914–1922 годы (расширение круга жанровых и инструментальных интересов при сохранении музыкального мышления, характерного раннему периоду. Влияние украинской художественной среды Харькова и Крыма).Средний период, 1922–1942 годы (усложнение музыкального языка, более активное обращение к крупным формам. Наступает после «кризиса среднего возраста», а также событий Первой мировой войны и революции в России, после переезда в Австрию):Первый этап, 1922–1934 годы (доминирование камерной музыки и произведений для сольного инструмента с оркестром, опера)Второй этап, 1934–1942 годы (после возвращения из Берлина в Вену: пик активности оркестровых жанров).Поздний период, 1943–1952 годы (уменьшение творческой активности, отказ от масштабных жанров, ретроспективные моменты творчества: автоцитаты, собственный поэтический текст в вокальном номере. Наступает после Второй мировой войны и под влиянием «кризиса старости»).Предложенная система периодизация является основой для дальнейших исследований любых аспектов творческого наследия композитора. ; Визначено фактори, за допомогою яких можна розподілити композиторську творчість на періоди: вплив соціокультурного середовища, історико-політичних подій, психологічні фази розвитку особистості, музична мова і жанрова динаміка творчості. Розглянуто наявні концепти періодизації творчості С. Борткевича та критерії, на які вони спираються. Визначено сильні та слабкі сторони кожної з описаних систем. Зокрема, періодизація О. Чередниченко-А. Рєзнік вдало відображає вплив на музику митця соціокультурного середовища (Берлін, Харків, Відень), однак не враховує явища пізнього композиторського стилю. Періодизація Є. Левкулича, натомість, акцентує увагу на історико-політичних подіях (в першу чергу, світові війни й революція), а також на еволюції музичної мови. Виявлено, що жодне з наявних досліджень не враховує жанрову динаміку творчості композитора. Розглянуто психологічний чинник періодизації, який також не був відображений у попередніх роботах борткевичезнавців. Враховано явище кризи середнього віку та старості. Досліджено динаміку жанрових зацікавлень митця від майже виключно фортепіанних творів на ранньому етапі до масштабних оперних і симфонічних полотен в період розквіту творчих сил та переважно вокальних мініатюр наприкінці життя. За свідченнями, віднайденими в первинних джерелах, уточнено дати написання окремих творів композитора. Запропонована нова, комплексна система періодизації творчості С. Борткевича, що враховує та узгоджує всі фактори класифікації. Задля точнішої та детальнішої диференціації введено дворівневу схему, в якій ранній та середній періоди розділені на два етапи кожен.

Вивчення історії Криму як комплексного поняття, що має географічний, етнічний та політичний аспекти, у ХІХ ст. в Російській імперії мало свою специфіку. Остання потребує на спеціальне дослідження, особливо з погляду поступової зміни пріоритетів у підходах істориків. Серед головних напрямків цієї зміни слід згадати перехід від розгляду історії Криму як історії політичної та полі-етнічної в діахронії до історії моноетнічної та співіснування останньої з історією політичною. Головними зовнішніми чинниками цього процесу стали як приєднання Криму до Російської імперії й втрата державності, що призводило до певного інтересу до державницької традиції на території півострову, так і різке зменшення кримсько-татарського населення на півострові як наслідок подій Східної війни та масової еміграції. Останнє, в умовах зростання уваги до ідеї народності, актуалізувало сприйняття історії Криму як історії етнічної, й призвело до появи історії змішаного етно-політичного типу, яка формально характеризувалася як історія народна – кримських татар. У статті ці зміни історичних парадигм розглядаються головним чином на прикладах загальних праць Станіслава Сестренцевича Богуша «История царства Херсонеса Таврийского» («История о Таврии») та Феоктиста Хартахая «Исторические судьбы крымских татар». Станіслав Сестренцевич Богуш простежує історію Криму від давньої історії до 1783 р., вважаючи її в цей період самобутнім процесом. Він звертає увагу на зв'язок історії півострова зі світовою, як західною, так і східною. Історія Кримського ханства розглядається ним як частина історії імперії Моголів. Однак з 1783 р., на його думку, історія Криму вже має розглядатися як частина історії Російської імперії. Дальшому розвитку історіографії історії Криму сприяла увага дослідників до історії Новоросійського краю та публікація історичних джерел. Це стало науковим підґрунтям для появи праці Феоктиста Хартахая, в якій автор поставив за мету простежити долю кримських татар. Він піднімає низку важливих питань, такі, як час заснування Кримського ханства, становище християн в цій державі, еволюція кримсько-татарського суспільства від агресивного військового в цивільному напрямку та інші. Приділяючи увагу внутрішній історії, автор показує кримських татар як народ, що створив своєрідну культуру, згадує окремих правителів, які розуміли необхідність внутрішніх реформ. Водночас іноді історик, у дусі народницької історіографії, використовує протиставлення народу державі. ; Изучение истории Крыма как комплексного понятия, которое объединяет географический, этнический и политический аспекты, в ХІХ в. имело в Российской империи свою специфику. Последняя нуждается в специальном исследовании, особенно с учетом постепенного изменения приоритетов в подходах историков. Среди главных направлений этих изменений следует упомянуть переход от рассмотрения истории Крыма как истории политической и полиэтнической в диахронии к истории моноэтнической и сосуществование последней с историей политической. Главными внешними факторами этого процесса стали как присоединение Крыма к Российской империи и утрата государственности, так и резкое сокращение численности крымско-татарского населения на полуострове вследствие событий Восточной войны (1853-1856) и массовой эмиграции. Последнее, в условиях увеличения внимания к идее народности, актуализировало восприятие истории Крыма как истории этнической, и привело к появлению истории смешанного этно-политического типа, которая формально характеризовалась как история народная – крымских татар. В статье эти изменния исторических парадигм рассамтриваются главным образом на примерах общих работ Станислава Сестренцевича Богуша «История царства Херсонеса Таврического» («История о Таврии») и Феоктиста Хартахая «Исторические судьбы крымских татар». Станислав Сестренцевич Богуш прослеживает историю Крыма с древности до 1783 года, рассматривая ее в этот период как самобытный процесс. Он обращает внимание на связь истории полуострова с всеобщей историей как Запада, так и Востока. История Крымского ханства рассматривается ним как последняя часть истории империи Моголов. Однако с 1783 года, по его мнению, история Крыма должна рассматриваться как часть истории Российской империи. Дальнейшему развитию историографии истории Крыма способствовало внимание исследователей к истории Новороссийского края и публикация исторических источников. Это стало научной основой для появления работы Феоктиста Хартахая, в которой автор поставил цель проследить судьбу крымских татар. Он касается ряда важных вопросов, таких, как время основания Крымского ханства, положения христиан н в этом государстве, эволюция крымско-татарского общества от агрессивного военного в направлении гражданского и другие. Уделяя внимание внутренней истории, автор изображает крымских татар как народ, который создал своеобразную культуру, упоминает отдельных правителей, которые понимали необходимость внутренних реформ. В то же время историк иногда, в духе народнической историографии, противопоставляет народ государству. ; The studying of Crimea history as complex definition with geography, ethnic and political aspects, has its own specific in Russian empire in XIX c. This specific needs in particular investigation, especially because of gradual changing of priorities in historians' approaches. Among the main trends of the transformation we should name the transition from interpretation of Crimea history as political and poly-ethnic one to the mono-ethnic history and their co-existing with political history. The main external factors of that process became as connection of Crimea with Russian empire and the lost of the state, what inspire some interest to the state tradition on peninsula, as a radical dimension of Crimean Tatars population on peninsula followed the Eastern War 1853-1856 caused their mass emigration to Ottoman empire. This fact in connection with growing of interest towards idea of people (before all as ethnic and also as social phenomena), made influence to accepting the history of Crimea as ethnic history. As the result, the history of melted ethnic-political type appeared, wich was presented formally as history of ethnic or people – of Crimean Tatars. In the article this changing of investigation patterns is studied in the whole on examples of the works of Stanislav Sestrentsevich Bogush's «The history on reign of Khersones of Tauria»(«The history of Tauria») and of Pheoktist Khartakhaj «The historian fate of the Crimean Tatar». Stanislav Sestrentsevich Bogush studies the Crimea history from ancient time until 1783, he accepts this period of history as specific one. Stanislav Sestrentsevich Bogush pays his attention to connection between historical process on peninsula and world one, both of West and East. The history of Crimean Khanat appears as the last part of Mogol's empire. But, on his opinion, after 1783 the history of Crimea should be studied as the part of the Russia empire history. He following development of historiography of Crimea history was grounded on growing of investigation of the Southern Ukraine history and on the publishing of new historical sources. This created the scientific base for appearance of Pheoktist Khartakhaj's work devoted to the historian fate of the Crimean Tatar. The author studies many different problems such as foundation of Crimean Khanat, the attitude towards Christians in this state, the evolution of Crimean Tatar society from aggressive military to civil one. The author studies internal history and shows the Crimean Tatar as a people which created particular culture, he mentions some rulers who understood the need in internal reforms. Simultaniously the historian according to people historiography sometimes put in contrary the people and the state.

Вивчення історії Криму як комплексного поняття, що має географічний, етнічний та політичний аспекти, у ХІХ ст. в Російській імперії мало свою специфіку. Остання потребує на спеціальне дослідження, особливо з погляду поступової зміни пріоритетів у підходах істориків. Серед головних напрямків цієї зміни слід згадати перехід від розгляду історії Криму як історії політичної та полі-етнічної в діахронії до історії моноетнічної та співіснування останньої з історією політичною. Головними зовнішніми чинниками цього процесу стали як приєднання Криму до Російської імперії й втрата державності, що призводило до певного інтересу до державницької традиції на території півострову, так і різке зменшення кримсько-татарського населення на півострові як наслідок подій Східної війни та масової еміграції. Останнє, в умовах зростання уваги до ідеї народності, актуалізувало сприйняття історії Криму як історії етнічної, й призвело до появи історії змішаного етно-політичного типу, яка формально характеризувалася як історія народна – кримських татар. У статті ці зміни історичних парадигм розглядаються головним чином на прикладах загальних праць Станіслава Сестренцевича Богуша «История царства Херсонеса Таврийского» («История о Таврии») та Феоктиста Хартахая «Исторические судьбы крымских татар». Станіслав Сестренцевич Богуш простежує історію Криму від давньої історії до 1783 р., вважаючи її в цей період самобутнім процесом. Він звертає увагу на зв'язок історії півострова зі світовою, як західною, так і східною. Історія Кримського ханства розглядається ним як частина історії імперії Моголів. Однак з 1783 р., на його думку, історія Криму вже має розглядатися як частина історії Російської імперії. Дальшому розвитку історіографії історії Криму сприяла увага дослідників до історії Новоросійського краю та публікація історичних джерел. Це стало науковим підґрунтям для появи праці Феоктиста Хартахая, в якій автор поставив за мету простежити долю кримських татар. Він піднімає низку важливих питань, такі, як час заснування Кримського ханства, становище християн в цій державі, еволюція кримсько-татарського суспільства від агресивного військового в цивільному напрямку та інші. Приділяючи увагу внутрішній історії, автор показує кримських татар як народ, що створив своєрідну культуру, згадує окремих правителів, які розуміли необхідність внутрішніх реформ. Водночас іноді історик, у дусі народницької історіографії, використовує протиставлення народу державі. ; Изучение истории Крыма как комплексного понятия, которое объединяет географический, этнический и политический аспекты, в ХІХ в. имело в Российской империи свою специфику. Последняя нуждается в специальном исследовании, особенно с учетом постепенного изменения приоритетов в подходах историков. Среди главных направлений этих изменений следует упомянуть переход от рассмотрения истории Крыма как истории политической и полиэтнической в диахронии к истории моноэтнической и сосуществование последней с историей политической. Главными внешними факторами этого процесса стали как присоединение Крыма к Российской империи и утрата государственности, так и резкое сокращение численности крымско-татарского населения на полуострове вследствие событий Восточной войны (1853-1856) и массовой эмиграции. Последнее, в условиях увеличения внимания к идее народности, актуализировало восприятие истории Крыма как истории этнической, и привело к появлению истории смешанного этно-политического типа, которая формально характеризовалась как история народная – крымских татар. В статье эти изменния исторических парадигм рассамтриваются главным образом на примерах общих работ Станислава Сестренцевича Богуша «История царства Херсонеса Таврического» («История о Таврии») и Феоктиста Хартахая «Исторические судьбы крымских татар». Станислав Сестренцевич Богуш прослеживает историю Крыма с древности до 1783 года, рассматривая ее в этот период как самобытный процесс. Он обращает внимание на связь истории полуострова с всеобщей историей как Запада, так и Востока. История Крымского ханства рассматривается ним как последняя часть истории империи Моголов. Однако с 1783 года, по его мнению, история Крыма должна рассматриваться как часть истории Российской империи. Дальнейшему развитию историографии истории Крыма способствовало внимание исследователей к истории Новороссийского края и публикация исторических источников. Это стало научной основой для появления работы Феоктиста Хартахая, в которой автор поставил цель проследить судьбу крымских татар. Он касается ряда важных вопросов, таких, как время основания Крымского ханства, положения христиан н в этом государстве, эволюция крымско-татарского общества от агрессивного военного в направлении гражданского и другие. Уделяя внимание внутренней истории, автор изображает крымских татар как народ, который создал своеобразную культуру, упоминает отдельных правителей, которые понимали необходимость внутренних реформ. В то же время историк иногда, в духе народнической историографии, противопоставляет народ государству. ; The studying of Crimea history as complex definition with geography, ethnic and political aspects, has its own specific in Russian empire in XIX c. This specific needs in particular investigation, especially because of gradual changing of priorities in historians' approaches. Among the main trends of the transformation we should name the transition from interpretation of Crimea history as political and poly-ethnic one to the mono-ethnic history and their co-existing with political history. The main external factors of that process became as connection of Crimea with Russian empire and the lost of the state, what inspire some interest to the state tradition on peninsula, as a radical dimension of Crimean Tatars population on peninsula followed the Eastern War 1853-1856 caused their mass emigration to Ottoman empire. This fact in connection with growing of interest towards idea of people (before all as ethnic and also as social phenomena), made influence to accepting the history of Crimea as ethnic history. As the result, the history of melted ethnic-political type appeared, wich was presented formally as history of ethnic or people – of Crimean Tatars. In the article this changing of investigation patterns is studied in the whole on examples of the works of Stanislav Sestrentsevich Bogush's «The history on reign of Khersones of Tauria»(«The history of Tauria») and of Pheoktist Khartakhaj «The historian fate of the Crimean Tatar». Stanislav Sestrentsevich Bogush studies the Crimea history from ancient time until 1783, he accepts this period of history as specific one. Stanislav Sestrentsevich Bogush pays his attention to connection between historical process on peninsula and world one, both of West and East. The history of Crimean Khanat appears as the last part of Mogol's empire. But, on his opinion, after 1783 the history of Crimea should be studied as the part of the Russia empire history. He following development of historiography of Crimea history was grounded on growing of investigation of the Southern Ukraine history and on the publishing of new historical sources. This created the scientific base for appearance of Pheoktist Khartakhaj's work devoted to the historian fate of the Crimean Tatar. The author studies many different problems such as foundation of Crimean Khanat, the attitude towards Christians in this state, the evolution of Crimean Tatar society from aggressive military to civil one. The author studies internal history and shows the Crimean Tatar as a people which created particular culture, he mentions some rulers who understood the need in internal reforms. Simultaniously the historian according to people historiography sometimes put in contrary the people and the state.